Народ партіями переситився. Так і повинно було статися: що надто, того й свині не їдять. 143, мо’ вже й більше, партій, які охоплюють членством за найоптимістичнішими підрахунками аж 2 % статево зрілих громадян, це вже політичний маразм. Гадаю, це відриг тих незабутніх часів, коли кожен шануючий себе крутий пацан уважав справою честі носити на шиї золотий ланцюг у палець товщиною. Для самоствердження. З появою дурних грошей у скоробагатьків з психологією шпани стало прикольно мати свою партію, т.б.м., ім.Вована. Або до фабрик і пароходів прикуповувати вже існуючі. Для понту, щоби похизуватися. Звісно, серйозні гроші потребували серйозних партійних проектів.
Домовляємося, що пустопорожні балачки про химерики на кшалт національних інтересів ми не вестимемо. Не виборча ж кампанія, а статечна розмова, при якій негоже лукавити. Тим більше, що і партій у класичному розумінні цього поняття майже немає: якщо не бізнес-проекти, то політичні утвори для обслуговування конкретних осіб.
Отож, наше партійне багатоголосся перетворилося в безладний гармидер, а політичне розмаїття звелося до взаємомавпування. Розложіть поруч статути та програми партій і приберіть з них назви – гарантую, що ніхто не вгадає, що кому належить. Хіба що за ступінню україножерства і патріотизму можна розрізнити партії промоскальські і державницькі.
Тепер-от кинулися в протилежну крайність: схоже, ми маємо честь бути присутніми на початках нової ери – мегапартієтворення. А чого, у буржуїнів по парі-трійці партій на країну і вони горенька не знають, а ми що, ликом шиті ? Сказано – робиться. Поки що через пень-колоду.
Наразі залишимо поза увагою галайздрування бравого вояки Петі про створення Лівого фронту. Зрозуміло, раз є фронт – повинен бути і ворог. Для вождя Петі со червонопузі товаріщі єдиний заклятий ворог – незалежна від московитів Україна. От і розмахує гаслом «Яничари України, кучкуймося !» Хоч би від об’єднавчих потуг у сердешного пуп не розв’язався.
Краще порозмірковуємо, що там твориться на правій частині політичного вигону. І там об’єднуються, аякже. Почали на другий день після того, як з великого розуму роз’єдналися. Не були б ми українцями, щоби взяли та отак просто об’єдналися, приміром, навколо національної ідеї. Якось нецікаво, знаєте: одна нація, одна держава, одна національна віра. Нам подавай щось таке не знать яке, щоби брести туди не знать куди у пошуках того не знать чого. І щоби гетьманів, вождів, провідників, месій по дюжині на гріш. Оце по нашому ! Кляті вороженьки від страху враз погинуть. Або від сміху полопають.
Докоряєте, мовляв, така серйозна, можна сказати доленосна тема, а він шкірить зуби як печене порося на столі. А що, волієте слухати соковиті українські вирази ? Так не надрукують же, до того ж для нашого ясновельможного гетьманства кпини куди дошкульніше лайки.
У об’єднавчих процесах (намірах ? потугах ? прожектах ?) на правій частині політичного вигону виразно прослідковуються три центри купкування. Перший – я назвав би його радикально націоналістичним – представляють УНА-УНСО, ВО «Свобода», «Тризуб ім,С.Бандери», Українська партія, «Національний альянс», Молодіжний націоналістичний конгрес, «Патріот – захисник Батьківщини», ОУН. Попри те, що половина цих організацій загалу практично невідомі, а іншим є що закинути в докір, я їм симпатизую. Чомусь вірю, що в разі нових Крут ці хлопці і дівчата першими підставлять свої груди.
Є і... сумніви ? застереження ? побоювання ? Одне слово, хто на окропі опарився, і на зимну воду дує. Не секрет, що крайньо праві чи ліві організації створювалися своїми (і не своїми) спецслужбами під провокаторів на кшалт корчинських-коваленків або «спонсорувалися» внутрішніми антиукраїнськими силами. Будьте певні: як тільки якийсь ультра-патріот дере горлянку «Україна для українців !» та рве на грудях вишиванку з вереском «Бий москалів і жидів – рятуй неньку-Україну !», так і знай, що хлоп на замовлення демонструє «звіряче обличчя українського націоналізму». А українці ніколи, споконвіку не були шовіністами. Хтось може уявити більшу дикість, ніж гасло «Запорізька Січ – тільки для українців» ?
Другий центр можна назвати консервативним націонал-демократичним. Ядром його є Народний Рух України зі своєю славною історією, котрий так і не оговтався від політично-шкурного «роздраю» та вбивства В’ячеслава Чорновола, Українська Народна партія з тавром розкольників та Українська Республіканська партія «Собор», керована вождем, обтяженим високопосадовим комсомольським минулим, у котрій після виходу з неї Левка Лук’яненка один «Собор» і залишився. У необхідності сильної «Української правиці» сумніваються хіба що недруги України та політичні аферисти, котрі мріють безроздільно гарцувати на правому фланзі політичного поля.
Третій центр – гучно рекламована та аж до точної дати створення анонсована проющенківська партія на основі виборчого блоку «Наша Україна Народна Самооборона». Тямущим людям відразу було зрозуміло, що цей політичний прожект завідомо безперспективний у силу нездоланних об’єктивних обставин і суб’єктивних чинників: а) утвір із сім раз рябенькою ідеологією – це така ж почвара як Франкенштейн тільки з вінегретом замість мізків; б) якщо в Україні є щось стале і нездоланне (корупція поза конкуренцією), так це вождівські амбіції, отож, з дев’яти вождів зліпити одного партійного лідера в принципі неможливо; в) Україна таки не Московія і штучно створені владою партії (на кшалт «Единой России») популярністю явно не користуються: зі злорадною скорботою згадаймо як швидко упокоїлися мегаоб’єднання «під Кучму» «Злагода» та «За єдину Україну».
І все ж процес мегапартієтворення «через коліно» започатковано. Цією політзабавкою «під Ющенка» займається, хто б сумнівався, Секретаріат Президента. Уже й прикольну назву придумали «Гарт» Для скаутської організації пасувала б як улита, а от для мегапартії якось несолідно, підлітково-хвалькувато. Прикметно, що адмінпартієтворення супроводжувалося погрозами на адресу юридично самостійних партій – членів НУНС («... Так і до вилучення з політичного поля на майбутніх виборах недалеко) і завершився грюканням Балогою «нашоукраїнськими» дверима. Видать, до чоловіка дійшло, що з НУНСівських вождів де сядеш, там і злізеш. Щоправда, самокритично визнаю себе політично тупеньким, оскільки мені невтямки було, що це канцелярист Балога визначає, кого вилучати, а кого залишати на українському політичному вигоні. По-простому, які партії допускати до виборів ? Чи й до парламенту? Ото сміху !
Задаймося делікатним питанням: а настобіса В.Ю. нова партія, якщо до його послуг уже «розкручена» «Наша Україна», Почесним головою якої він і є ? Арифметика, панове, невтішна політична арифметика: несолідно президенту мати персональну політичну гвардію з рейтингом 6-9 %. Сумнівно, щоби до президентських виборів щось кардинально змінилося. Розрахунок на якусь новостворену мегапартію, делікатно кажучи, занадто оптимістичний. От переді мною проект статуту такої партії. Уважно прочитав і прийшов до висновку: добротний зліпок зі статуту компартії, оздоблений ліберальними рюшечками та тоненькою смужечкою національного мережива. Організаційно і структурно ця партія має бути жорстко зпеленана все тим же славнозвісним демократичним централізмом: знай, хто роком старший !
Зрозуміло, що шануюча себе партія повинна на виборчих перегонах хоча б прошелестіти як віник по хаті. Чим солідніша партія, тим більше від неї передвиборчого гармидеру. Проблема в нас, виборцях, у нашій довірі: навіть до нової невістки ми довго придивляємося, а тут же треба обирати господиню в державну господу. Як на мене, химерними виглядають надії на завідомо мертвонароджену «адміністративну» партію «під вибори»: з такою партією, створеною в наказному порядку з підневільних чиновників та бюджетників, поразка на виборах просто-таки гарантована. На будь-яких виборах.
18.02.2008
Богдан Гринчук
Домовляємося, що пустопорожні балачки про химерики на кшалт національних інтересів ми не вестимемо. Не виборча ж кампанія, а статечна розмова, при якій негоже лукавити. Тим більше, що і партій у класичному розумінні цього поняття майже немає: якщо не бізнес-проекти, то політичні утвори для обслуговування конкретних осіб.
Отож, наше партійне багатоголосся перетворилося в безладний гармидер, а політичне розмаїття звелося до взаємомавпування. Розложіть поруч статути та програми партій і приберіть з них назви – гарантую, що ніхто не вгадає, що кому належить. Хіба що за ступінню україножерства і патріотизму можна розрізнити партії промоскальські і державницькі.
Тепер-от кинулися в протилежну крайність: схоже, ми маємо честь бути присутніми на початках нової ери – мегапартієтворення. А чого, у буржуїнів по парі-трійці партій на країну і вони горенька не знають, а ми що, ликом шиті ? Сказано – робиться. Поки що через пень-колоду.
Наразі залишимо поза увагою галайздрування бравого вояки Петі про створення Лівого фронту. Зрозуміло, раз є фронт – повинен бути і ворог. Для вождя Петі со червонопузі товаріщі єдиний заклятий ворог – незалежна від московитів Україна. От і розмахує гаслом «Яничари України, кучкуймося !» Хоч би від об’єднавчих потуг у сердешного пуп не розв’язався.
Краще порозмірковуємо, що там твориться на правій частині політичного вигону. І там об’єднуються, аякже. Почали на другий день після того, як з великого розуму роз’єдналися. Не були б ми українцями, щоби взяли та отак просто об’єдналися, приміром, навколо національної ідеї. Якось нецікаво, знаєте: одна нація, одна держава, одна національна віра. Нам подавай щось таке не знать яке, щоби брести туди не знать куди у пошуках того не знать чого. І щоби гетьманів, вождів, провідників, месій по дюжині на гріш. Оце по нашому ! Кляті вороженьки від страху враз погинуть. Або від сміху полопають.
Докоряєте, мовляв, така серйозна, можна сказати доленосна тема, а він шкірить зуби як печене порося на столі. А що, волієте слухати соковиті українські вирази ? Так не надрукують же, до того ж для нашого ясновельможного гетьманства кпини куди дошкульніше лайки.
У об’єднавчих процесах (намірах ? потугах ? прожектах ?) на правій частині політичного вигону виразно прослідковуються три центри купкування. Перший – я назвав би його радикально націоналістичним – представляють УНА-УНСО, ВО «Свобода», «Тризуб ім,С.Бандери», Українська партія, «Національний альянс», Молодіжний націоналістичний конгрес, «Патріот – захисник Батьківщини», ОУН. Попри те, що половина цих організацій загалу практично невідомі, а іншим є що закинути в докір, я їм симпатизую. Чомусь вірю, що в разі нових Крут ці хлопці і дівчата першими підставлять свої груди.
Є і... сумніви ? застереження ? побоювання ? Одне слово, хто на окропі опарився, і на зимну воду дує. Не секрет, що крайньо праві чи ліві організації створювалися своїми (і не своїми) спецслужбами під провокаторів на кшалт корчинських-коваленків або «спонсорувалися» внутрішніми антиукраїнськими силами. Будьте певні: як тільки якийсь ультра-патріот дере горлянку «Україна для українців !» та рве на грудях вишиванку з вереском «Бий москалів і жидів – рятуй неньку-Україну !», так і знай, що хлоп на замовлення демонструє «звіряче обличчя українського націоналізму». А українці ніколи, споконвіку не були шовіністами. Хтось може уявити більшу дикість, ніж гасло «Запорізька Січ – тільки для українців» ?
Другий центр можна назвати консервативним націонал-демократичним. Ядром його є Народний Рух України зі своєю славною історією, котрий так і не оговтався від політично-шкурного «роздраю» та вбивства В’ячеслава Чорновола, Українська Народна партія з тавром розкольників та Українська Республіканська партія «Собор», керована вождем, обтяженим високопосадовим комсомольським минулим, у котрій після виходу з неї Левка Лук’яненка один «Собор» і залишився. У необхідності сильної «Української правиці» сумніваються хіба що недруги України та політичні аферисти, котрі мріють безроздільно гарцувати на правому фланзі політичного поля.
Третій центр – гучно рекламована та аж до точної дати створення анонсована проющенківська партія на основі виборчого блоку «Наша Україна Народна Самооборона». Тямущим людям відразу було зрозуміло, що цей політичний прожект завідомо безперспективний у силу нездоланних об’єктивних обставин і суб’єктивних чинників: а) утвір із сім раз рябенькою ідеологією – це така ж почвара як Франкенштейн тільки з вінегретом замість мізків; б) якщо в Україні є щось стале і нездоланне (корупція поза конкуренцією), так це вождівські амбіції, отож, з дев’яти вождів зліпити одного партійного лідера в принципі неможливо; в) Україна таки не Московія і штучно створені владою партії (на кшалт «Единой России») популярністю явно не користуються: зі злорадною скорботою згадаймо як швидко упокоїлися мегаоб’єднання «під Кучму» «Злагода» та «За єдину Україну».
І все ж процес мегапартієтворення «через коліно» започатковано. Цією політзабавкою «під Ющенка» займається, хто б сумнівався, Секретаріат Президента. Уже й прикольну назву придумали «Гарт» Для скаутської організації пасувала б як улита, а от для мегапартії якось несолідно, підлітково-хвалькувато. Прикметно, що адмінпартієтворення супроводжувалося погрозами на адресу юридично самостійних партій – членів НУНС («... Так і до вилучення з політичного поля на майбутніх виборах недалеко) і завершився грюканням Балогою «нашоукраїнськими» дверима. Видать, до чоловіка дійшло, що з НУНСівських вождів де сядеш, там і злізеш. Щоправда, самокритично визнаю себе політично тупеньким, оскільки мені невтямки було, що це канцелярист Балога визначає, кого вилучати, а кого залишати на українському політичному вигоні. По-простому, які партії допускати до виборів ? Чи й до парламенту? Ото сміху !
Задаймося делікатним питанням: а настобіса В.Ю. нова партія, якщо до його послуг уже «розкручена» «Наша Україна», Почесним головою якої він і є ? Арифметика, панове, невтішна політична арифметика: несолідно президенту мати персональну політичну гвардію з рейтингом 6-9 %. Сумнівно, щоби до президентських виборів щось кардинально змінилося. Розрахунок на якусь новостворену мегапартію, делікатно кажучи, занадто оптимістичний. От переді мною проект статуту такої партії. Уважно прочитав і прийшов до висновку: добротний зліпок зі статуту компартії, оздоблений ліберальними рюшечками та тоненькою смужечкою національного мережива. Організаційно і структурно ця партія має бути жорстко зпеленана все тим же славнозвісним демократичним централізмом: знай, хто роком старший !
Зрозуміло, що шануюча себе партія повинна на виборчих перегонах хоча б прошелестіти як віник по хаті. Чим солідніша партія, тим більше від неї передвиборчого гармидеру. Проблема в нас, виборцях, у нашій довірі: навіть до нової невістки ми довго придивляємося, а тут же треба обирати господиню в державну господу. Як на мене, химерними виглядають надії на завідомо мертвонароджену «адміністративну» партію «під вибори»: з такою партією, створеною в наказному порядку з підневільних чиновників та бюджетників, поразка на виборах просто-таки гарантована. На будь-яких виборах.
18.02.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар