«Пани деруться, а в мужиків чуби тріщать» - так бадьоро стверджує народна мудрість. Щодо мужиків, так тут бабця надвоє ворожила, а от стосовно нашої ясновельможної запанілої шпани, так не в брів, а в око: і деруться, і чубляться, і верещать, і блазнюють – узагалі смішать чесний люд і ганьблять державу. Розуміється, мова йде про «апазицію» з її потішним «тіньовим урядом» та мандатоносними «братками» в ролі штурмовиків.
З одного боку, ніби й шкода слів тратити на такий набрід, з другого ж – це парламентське багно ну ніяк не оминеш. Такі вже, бач, відходи демократії по-українськи. Крутите носом, мовляв, нам би чогось високоякісного, а не відходів ? Не з нашим щастям. Воно ж у нас як трясця: кого нападе, того й трусить.
Візьмімо ту ж колотнечу у Верховній Раді. Це ми вже звикли, а на свіжий погляд і не второпаєш, що там таке під куполом: не то цирк, не то божевільня. А й справді, половина «акторів» як не блазні, то психи, а між ними бовдури впереміж з політичними повіями. І репертуар, відповідно, тупий і одноманітний: блокування трибуни, президії та Голови ВР, щоби якнайдужче наплювати в демократично-коаліційну кастрюлю.
Це на перший погляд. Якщо ж пильніше придивитися до цього шабашу, то появляється відчуття, що перед тобою театр маріонеток. За нахрапистим нахабством і буйнесенькою істерією «регіоналів» со комуняки відчувається вміла рука режисера-ляльковода. Тільки безнадійного простака може обдурити антинатівський вереск опозиціонерів як справжня причина блокування роботи парламенту. Проявляється чітка закономірність: як тільки Україна зробить якийсь конкретний крок на захист своїх національних інтересів, відразу ж «спонтанно», з нічого виникає якась криза: парламентська, газова, м’ясна... Якось так дивно складається, що всі ці кризи або походять від сусідів-азіятів, або співпадають з їх національними інтересами. Одне слово, як тільки влада починає демонструвати хто в домі господар, відразу ж виникає колотнеча.
Пам’ятаєте «парад криз», який нам влаштували московити в 2005 р.? Такою була помста Кремля за Помаранчеву революцію і перемогу В.Ю. на президентських виборах. Тоді малодосвідчений президент виявився «слабою ланкою»: не витримав московитського тиску – і всенародне свято плавно перейшло в півторарічне торжество бандюковичів.
Результати вересневих дочасних виборів – це ще один український їжак у кремлівські штани. І історія повторюється: інший привід, але ті ж режисери, ті ж блазні, психи, бевзі в головних ролях, і той же, уже традиційний, газовий шантаж. І мета залишилася тією ж: з будь-якого приводу будь-якими засобами не дати нормально працювати уряду Ю.Т. та розвалити демократичну коаліцію.
Приходиться чути, мовляв, ця буза із-за того, що «донецькі» такі вже конкретні пацани, що їм бути в опозиції просто «западло». Не без того, звісно. Уявіть собі вовка, котрого вигнали з кошари і пропонують попастися на лузі. Уявили ? То що вам ще пояснювати ?
Є ще одна обставина, яка також сприяє «регіональній» істерії. Знаєте, постійно відчувати на собі мокрі портки в очікуванні покарання за півторарічний «дерибан» - задоволення не з найприємніших. Ви гадаєте навіщо на заклання вибрано «найслабшу ланку» з екс-урядової зграї, велолюбного і щедрого за державний кошт Рудьковського ? Це як попереджувальний постріл для бандюковичів: мовляв, наступні можуть бути прицільними і на ураження.
І все ж першопричиною «регіонально»-комуняцького шабашу є зміна влади. І не просто втрата ними влади, а прихід до керівництва владою політичних сил, які замість словоблудства про «благо народу» та «європейський вибір» відразу ж розпочали конкретні соціальні та євроінтеграційні кроки. А це вже прямі загрози: кожен реальний крок назустріч людям автоматично зменшує вплив бандюковичів на електорат у південно-східній вотчині; кожен крок у сторону Європи політично і економічно віддаляє Україну від Москви.
Пристосуватися до нових політичних умов і цивілізовано співіснувати з владою ця братія органічно неспроможна. Така вже в них «зеківська» система суспільних координат: або влада, або «зона». Влада абсолютна і безкарна. Гадаєте, їм «ширка» потрібна, щоби бути причетними до влади ? Дай їм тільки пролізти у владу, а далі – справа техніки: пусти чорта в хату, то він і на покуть залізе. До цього і спрямована вся їх істерія.
Нагадую очевидне. Дочасні вибори – створення демократичної коаліції – затвердження Ю.Т. на посаді прем’єр-міністра – перехід фракції ПР і КПУ в опозицію. Нормально, цивілізовано, для бузи ніяких підстав: влада – керує, опозиція – контролює і критикує. Якщо це нормальна опозиція. У нас – збочена. «Регіонали» свою діяльність в опозиції визначили як своє право давати чи не давати працювати парламенту. Мовляв, і ми вміємо на стіл постолами. Підшукати привід ? Як дурному з гори збігти. Приміром, у Зварича зачіска якась проамериканська, у кабінеті в Ющенка відсутній портрет Путіна в повний ріст, українські солов’ї співають не на «общепонятном»... Та мало яка дурь може стрілити в збуджені «регіональні» мізки, коли там і без того мудрості стільки ж, як і духовності в рекламі памперсів.
Наразі маємо істерію з приводу т.зв. «листа трьох» (Ющенко, Яценюк, Тимошенко) до Генсека НАТО. По суті, цей лист аж ніяк не тягне на історичну значимість: це всього-лиш делікатне нагадування про євроінтеграційні зусилля України протягом років Незалежності та про її зацікавленість у приєднанні до Плану дій щодо членства в НАТО. І нічого іншого ! (Спокійно кладу голову на колодку, що 99,9 із 100 бузотерів в очі не бачили цього листа і б’ються в істериці за принципом «не читав, не знаю, але рішуче і гнівно засуджую» та й саме НАТО їм «пофігу»). Як би там не було, але дорослі дядьки і тьотки почали ритуально-блокувальні танці навколо трибуни та довготерпеливого Арсенія Яценюка з ультиматумом: «Яценюк, відклич свій підпис !»
Коли навіть високодостойним недоумкам з депутатськими мандатами стало зрозуміло, що підпис Яценюка юридично бездоганно обгрунтований, серія ультиматумів продовжилася. Спочатку була вимога прийняти постанову ВР про обов’язковий референдум перед вступом в НАТО. Спохватилися, що така норма вже передбачена в багатьох законах, і виставили черговий ультиматум: а подати нам референдум уже цього року ! Потім вирішили, що ідіотизм немає меж і його завжди можна вдосконалити – і вдарили лихом об землю: мало одного референдуму ! давай по референдуму на кожен крок у напрямку НАТО ! А щоби було страшніше, брязьнули ще одним ультиматумом: відкликати «лист трьох», а підписантам одіти вретища, посипати голови попелом і покаятися. Перед бандюковичами, звісно. Приску в президентсько-коаліційно-урядові чоботи підкинув ясновельможний «Хам». В інтерв’ю одному із телеканалів він озвучив теми для наступних ультиматумів. Хлоп замахнувся на конституційний лад: подавай йому позаблоковий (читай – промосковський) статус України та двохпалатний парламент укупі з федеративним устроєм (усе нормально, поділ України на удільні князівства).
Отак-от миша може породити гору: почали з Яценюка, а кінчили наміром розколоти Україну. У такому випадку вступає в дію один із «Законів Мерфі»: «Не встрявай у сварку з дурнем, бо люди не помітять між вами різниці».
Щодо справжнього наміру «регіоналів» со шавками. Не просто парламентську кризу їм треба створити, а з її допомогою заблокувати роботу уряду. Треба пам’ятати, що:
Вихід? Проти лому нема прийому, окрім другого лому. Цікаво, а як би нам жилося при прямому президентському правлінні?
12.02.2008
Богдан Гринчук
З одного боку, ніби й шкода слів тратити на такий набрід, з другого ж – це парламентське багно ну ніяк не оминеш. Такі вже, бач, відходи демократії по-українськи. Крутите носом, мовляв, нам би чогось високоякісного, а не відходів ? Не з нашим щастям. Воно ж у нас як трясця: кого нападе, того й трусить.
Візьмімо ту ж колотнечу у Верховній Раді. Це ми вже звикли, а на свіжий погляд і не второпаєш, що там таке під куполом: не то цирк, не то божевільня. А й справді, половина «акторів» як не блазні, то психи, а між ними бовдури впереміж з політичними повіями. І репертуар, відповідно, тупий і одноманітний: блокування трибуни, президії та Голови ВР, щоби якнайдужче наплювати в демократично-коаліційну кастрюлю.
Це на перший погляд. Якщо ж пильніше придивитися до цього шабашу, то появляється відчуття, що перед тобою театр маріонеток. За нахрапистим нахабством і буйнесенькою істерією «регіоналів» со комуняки відчувається вміла рука режисера-ляльковода. Тільки безнадійного простака може обдурити антинатівський вереск опозиціонерів як справжня причина блокування роботи парламенту. Проявляється чітка закономірність: як тільки Україна зробить якийсь конкретний крок на захист своїх національних інтересів, відразу ж «спонтанно», з нічого виникає якась криза: парламентська, газова, м’ясна... Якось так дивно складається, що всі ці кризи або походять від сусідів-азіятів, або співпадають з їх національними інтересами. Одне слово, як тільки влада починає демонструвати хто в домі господар, відразу ж виникає колотнеча.
Пам’ятаєте «парад криз», який нам влаштували московити в 2005 р.? Такою була помста Кремля за Помаранчеву революцію і перемогу В.Ю. на президентських виборах. Тоді малодосвідчений президент виявився «слабою ланкою»: не витримав московитського тиску – і всенародне свято плавно перейшло в півторарічне торжество бандюковичів.
Результати вересневих дочасних виборів – це ще один український їжак у кремлівські штани. І історія повторюється: інший привід, але ті ж режисери, ті ж блазні, психи, бевзі в головних ролях, і той же, уже традиційний, газовий шантаж. І мета залишилася тією ж: з будь-якого приводу будь-якими засобами не дати нормально працювати уряду Ю.Т. та розвалити демократичну коаліцію.
Приходиться чути, мовляв, ця буза із-за того, що «донецькі» такі вже конкретні пацани, що їм бути в опозиції просто «западло». Не без того, звісно. Уявіть собі вовка, котрого вигнали з кошари і пропонують попастися на лузі. Уявили ? То що вам ще пояснювати ?
Є ще одна обставина, яка також сприяє «регіональній» істерії. Знаєте, постійно відчувати на собі мокрі портки в очікуванні покарання за півторарічний «дерибан» - задоволення не з найприємніших. Ви гадаєте навіщо на заклання вибрано «найслабшу ланку» з екс-урядової зграї, велолюбного і щедрого за державний кошт Рудьковського ? Це як попереджувальний постріл для бандюковичів: мовляв, наступні можуть бути прицільними і на ураження.
І все ж першопричиною «регіонально»-комуняцького шабашу є зміна влади. І не просто втрата ними влади, а прихід до керівництва владою політичних сил, які замість словоблудства про «благо народу» та «європейський вибір» відразу ж розпочали конкретні соціальні та євроінтеграційні кроки. А це вже прямі загрози: кожен реальний крок назустріч людям автоматично зменшує вплив бандюковичів на електорат у південно-східній вотчині; кожен крок у сторону Європи політично і економічно віддаляє Україну від Москви.
Пристосуватися до нових політичних умов і цивілізовано співіснувати з владою ця братія органічно неспроможна. Така вже в них «зеківська» система суспільних координат: або влада, або «зона». Влада абсолютна і безкарна. Гадаєте, їм «ширка» потрібна, щоби бути причетними до влади ? Дай їм тільки пролізти у владу, а далі – справа техніки: пусти чорта в хату, то він і на покуть залізе. До цього і спрямована вся їх істерія.
Нагадую очевидне. Дочасні вибори – створення демократичної коаліції – затвердження Ю.Т. на посаді прем’єр-міністра – перехід фракції ПР і КПУ в опозицію. Нормально, цивілізовано, для бузи ніяких підстав: влада – керує, опозиція – контролює і критикує. Якщо це нормальна опозиція. У нас – збочена. «Регіонали» свою діяльність в опозиції визначили як своє право давати чи не давати працювати парламенту. Мовляв, і ми вміємо на стіл постолами. Підшукати привід ? Як дурному з гори збігти. Приміром, у Зварича зачіска якась проамериканська, у кабінеті в Ющенка відсутній портрет Путіна в повний ріст, українські солов’ї співають не на «общепонятном»... Та мало яка дурь може стрілити в збуджені «регіональні» мізки, коли там і без того мудрості стільки ж, як і духовності в рекламі памперсів.
Наразі маємо істерію з приводу т.зв. «листа трьох» (Ющенко, Яценюк, Тимошенко) до Генсека НАТО. По суті, цей лист аж ніяк не тягне на історичну значимість: це всього-лиш делікатне нагадування про євроінтеграційні зусилля України протягом років Незалежності та про її зацікавленість у приєднанні до Плану дій щодо членства в НАТО. І нічого іншого ! (Спокійно кладу голову на колодку, що 99,9 із 100 бузотерів в очі не бачили цього листа і б’ються в істериці за принципом «не читав, не знаю, але рішуче і гнівно засуджую» та й саме НАТО їм «пофігу»). Як би там не було, але дорослі дядьки і тьотки почали ритуально-блокувальні танці навколо трибуни та довготерпеливого Арсенія Яценюка з ультиматумом: «Яценюк, відклич свій підпис !»
Коли навіть високодостойним недоумкам з депутатськими мандатами стало зрозуміло, що підпис Яценюка юридично бездоганно обгрунтований, серія ультиматумів продовжилася. Спочатку була вимога прийняти постанову ВР про обов’язковий референдум перед вступом в НАТО. Спохватилися, що така норма вже передбачена в багатьох законах, і виставили черговий ультиматум: а подати нам референдум уже цього року ! Потім вирішили, що ідіотизм немає меж і його завжди можна вдосконалити – і вдарили лихом об землю: мало одного референдуму ! давай по референдуму на кожен крок у напрямку НАТО ! А щоби було страшніше, брязьнули ще одним ультиматумом: відкликати «лист трьох», а підписантам одіти вретища, посипати голови попелом і покаятися. Перед бандюковичами, звісно. Приску в президентсько-коаліційно-урядові чоботи підкинув ясновельможний «Хам». В інтерв’ю одному із телеканалів він озвучив теми для наступних ультиматумів. Хлоп замахнувся на конституційний лад: подавай йому позаблоковий (читай – промосковський) статус України та двохпалатний парламент укупі з федеративним устроєм (усе нормально, поділ України на удільні князівства).
Отак-от миша може породити гору: почали з Яценюка, а кінчили наміром розколоти Україну. У такому випадку вступає в дію один із «Законів Мерфі»: «Не встрявай у сварку з дурнем, бо люди не помітять між вами різниці».
Щодо справжнього наміру «регіоналів» со шавками. Не просто парламентську кризу їм треба створити, а з її допомогою заблокувати роботу уряду. Треба пам’ятати, що:
- а) ВР ще не затвердила програму уряду «Український прорив»;
- б) під цю програму не затверджено зміни і доповнення до чинного Держбюджету, фактично, нову редакцію бюджету;
- в) під цей бюджет не внесено зміни й доповнення до базових економічних , фінансових, фіскальних та правоохоронних законів;
- г) під роздачу попали і 12 першочергових законів, поданих президентом. (Між іншим, у тому числі і про скасування депутатської недоторканності та пільг, і про імперативний мандат).
Вихід? Проти лому нема прийому, окрім другого лому. Цікаво, а як би нам жилося при прямому президентському правлінні?
12.02.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар