Розумний шукає порад у розумних. Мудрий прислухається до порад розумних. Оскільки ще не було мудреця, який би з’їв увесь розум у світі, то завжди були, є і будуть достойники, котрі в тих чи інших галузях науки, техніки, мистецтва, людських взаємин тямлять значно більше, ніж окремо взятий мудрагель. Їх ми і називаємо професіоналами найвищої проби. У своїй галузі вони можуть порадити щось-таке оригінальне, корисне, до чого ніхто інший не додумається, скільки б він не сидів і не думав, заки курчата з-під нього не полізуть.
Мудрий правитель оточує себе саме такими розумниками, найкращими фахівцями. У нашому випадку вони називаються радниками президента, є їх 14 осіб, а от чи всі вони є кращими із кращих, то щодо цього, скажімо, одностайності немає. Деякі фігури, знаєте, одіозні.
Донедавна діяльність радників, т.б.м., їх права, свободи і привілеї, регламентувалися відповідним положенням, яке набрало чинності 13 липня 2005 р., відповідно до президентського указу «Про Радника Президента України». Згідно указу радник має право «невідкладного прийому президентом». Логічно ? Живемо-то ми в світі буремному і мінливому, інколи події вимагають швидкого реагування, а хто ж як не «профі» здатен оцінити рівень проблеми і запропонувати вихід з неї. Для цього і потрібен невідкладний прийом, себто позачерговий доступ до тіла САМОГО. Як кажуть, дорога ложка до обіду.
З цих же міркувань пропозиції радників, які вимагають термінового вирішення, повинні бути представлені перед ясновельможні очі впродовж доби після їх подання. І ще одна немаловажна обставина: президент сам підбирав собі радників.
Ну що тут скажеш поганого окрім хорошого ? Отож гаркнемо з ентузіазмом: «Слава Ющенку !» Усе розумно, логічно: сам підбирає, сам спілкується, сам розглядає пропозиції, сам приймає рішення... сам відповідає.
Так було. На жаль. Було до тих пір, поки наш президент не «забронзовів». Таке трапляється зі слабкими духом: явно завищена самооцінка, зарозумілість, відчуття всевладдя, вседозволеності, нехтування законами, якщо вони суперечать його планам, його забаганкам, самоізоляція в колі особисто відданих, хоча і не обов’язково розумних, підлабузників та лукавців, несприйняття інакодумства. А радники, знаєте, могли у вічі сказонути щось-таке, від чого почуватимеш себе задерикуватим першокурсником перед заматерілим професором. Хіба ж таке неподобство личить терпіти месії? Ну і особиста відповідальність, а це вже чревате...
От і настав «чорний вівторок» 17 червня, коли з автографом президента з’явилися, делікатно кажучи, дивні листи та укази. Саме цим числом помічено указ президента №554/2008 «Про Радника Президента України». Указ, котрий зводить радника до положення звичайного клерка, повністю залежного від бюрократичних тинів-перетинків, зведених навколо президента його Секретаріатом.
Для початку В.Ю. позбавив своїх радників права як позачергового прийому очільником держави, так і права вимагати термінового розгляду їх пропозицій. Мовляв, хоч ви і знаменитості, і десь навіть обласкані світовою славою, але знай, коза, своє стійло і до САМОГО станьте в загальну чергу, за бабою Параскою.
Далі-більше. Для своїх радників В.Ю. встановив табу, себто заборону торкатися двох тем: здійснення президентом кадрової політики і питань боротьби з корупцією. Якщо спроби відшукати логіку, здоровий глузд чи національні інтереси в президентському кадровому пасьянсі навіть у його найпомаранчевіших апологетів закінчуються тихим оскаженінням, то за зняття такої «пільги» радники мали б ще поставити В.Ю. могорич. Щодо табу на боротьбу з корупцією, то тут я бачу чотири логічних пояснення:
Мудрий правитель оточує себе саме такими розумниками, найкращими фахівцями. У нашому випадку вони називаються радниками президента, є їх 14 осіб, а от чи всі вони є кращими із кращих, то щодо цього, скажімо, одностайності немає. Деякі фігури, знаєте, одіозні.
Донедавна діяльність радників, т.б.м., їх права, свободи і привілеї, регламентувалися відповідним положенням, яке набрало чинності 13 липня 2005 р., відповідно до президентського указу «Про Радника Президента України». Згідно указу радник має право «невідкладного прийому президентом». Логічно ? Живемо-то ми в світі буремному і мінливому, інколи події вимагають швидкого реагування, а хто ж як не «профі» здатен оцінити рівень проблеми і запропонувати вихід з неї. Для цього і потрібен невідкладний прийом, себто позачерговий доступ до тіла САМОГО. Як кажуть, дорога ложка до обіду.
З цих же міркувань пропозиції радників, які вимагають термінового вирішення, повинні бути представлені перед ясновельможні очі впродовж доби після їх подання. І ще одна немаловажна обставина: президент сам підбирав собі радників.
Ну що тут скажеш поганого окрім хорошого ? Отож гаркнемо з ентузіазмом: «Слава Ющенку !» Усе розумно, логічно: сам підбирає, сам спілкується, сам розглядає пропозиції, сам приймає рішення... сам відповідає.
Так було. На жаль. Було до тих пір, поки наш президент не «забронзовів». Таке трапляється зі слабкими духом: явно завищена самооцінка, зарозумілість, відчуття всевладдя, вседозволеності, нехтування законами, якщо вони суперечать його планам, його забаганкам, самоізоляція в колі особисто відданих, хоча і не обов’язково розумних, підлабузників та лукавців, несприйняття інакодумства. А радники, знаєте, могли у вічі сказонути щось-таке, від чого почуватимеш себе задерикуватим першокурсником перед заматерілим професором. Хіба ж таке неподобство личить терпіти месії? Ну і особиста відповідальність, а це вже чревате...
От і настав «чорний вівторок» 17 червня, коли з автографом президента з’явилися, делікатно кажучи, дивні листи та укази. Саме цим числом помічено указ президента №554/2008 «Про Радника Президента України». Указ, котрий зводить радника до положення звичайного клерка, повністю залежного від бюрократичних тинів-перетинків, зведених навколо президента його Секретаріатом.
Для початку В.Ю. позбавив своїх радників права як позачергового прийому очільником держави, так і права вимагати термінового розгляду їх пропозицій. Мовляв, хоч ви і знаменитості, і десь навіть обласкані світовою славою, але знай, коза, своє стійло і до САМОГО станьте в загальну чергу, за бабою Параскою.
Далі-більше. Для своїх радників В.Ю. встановив табу, себто заборону торкатися двох тем: здійснення президентом кадрової політики і питань боротьби з корупцією. Якщо спроби відшукати логіку, здоровий глузд чи національні інтереси в президентському кадровому пасьянсі навіть у його найпомаранчевіших апологетів закінчуються тихим оскаженінням, то за зняття такої «пільги» радники мали б ще поставити В.Ю. могорич. Щодо табу на боротьбу з корупцією, то тут я бачу чотири логічних пояснення:
- В.Ю. вже знає ВСЕ про цю боротьбу і от-от однією лівою покінчить з корупцією;
- В.Ю. «дахує» корупціонерів, звісно, у національних інтересах;
- як колись Генріх Герман сам вирішував, хто в Люфтвафоре жид, а хто ні, так і В.Ю. також вирішив сам визначити, хто в Україні корупціонер, а хто добропорядний платник податків;
- В.Ю. очолює Загальнонаціональне Закрите Акціонерне Товариство «Корупція». Зрозуміло, при будь-якому варіанті радники будуть тільки плутатися під ногами.
Не то для того, щоби показати цим мудрагелям, хто є в домі господар, не то щоб остаточно їх принизити, в указі з’явилася просто приголомшлива новація: «Радник Президента України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України ЗА ПРОПОЗИЦІЄЮ Глави Секретаріату. «Балога – це я» - в дії! Такий державний ідіотизм у нормальній голові не вкладається: радник підказує президенту якісь розумні виходи із скрутних ситуацій, а оцінку їм дає якийсь канцелярист, ні посада, ні повноваження якого навіть не згадуються в Конституції.
І ще одна нехитра новація, яка нанівець зводить саму суть інституту радників: «Радник... є державним службовцем». Якщо раніше радник був незаангажованим, незалежним, експертом, т.б.м., вільним митцем, і його судження, висновки, пропозиції базувалися тільки на власних оцінках, то віднині: «Радник... у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента та Кабінету Міністрів, РОЗПОРЯДЖЕННЯМИ ГЛАВИ СЕКРЕТАРІАТУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ, а також цим Положенням». Приз тому, хто відшукає три відмінності (окрім призначення президентом) у статусі радника та дрібного клерка Пупкіна!
Висновок суб’єктивний, зате щирий: після такого принизливого указу шануючі свою гідність радники повинні подати у відставку. Якось неспівставимі постаті академіка Миколи Жулинського чи співака Володимира Гришка з підпорядкуванням їх мукачівській знаменитості.
03.07.2008
Богдан Гринчук
І ще одна нехитра новація, яка нанівець зводить саму суть інституту радників: «Радник... є державним службовцем». Якщо раніше радник був незаангажованим, незалежним, експертом, т.б.м., вільним митцем, і його судження, висновки, пропозиції базувалися тільки на власних оцінках, то віднині: «Радник... у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента та Кабінету Міністрів, РОЗПОРЯДЖЕННЯМИ ГЛАВИ СЕКРЕТАРІАТУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ, а також цим Положенням». Приз тому, хто відшукає три відмінності (окрім призначення президентом) у статусі радника та дрібного клерка Пупкіна!
Висновок суб’єктивний, зате щирий: після такого принизливого указу шануючі свою гідність радники повинні подати у відставку. Якось неспівставимі постаті академіка Миколи Жулинського чи співака Володимира Гришка з підпорядкуванням їх мукачівській знаменитості.
03.07.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар