Страшно подумати, наскільки збіднів і змаруднів би світ без винаходів наших родимих політичних велосипедів. Прямо скажу, від цієї цивілізованої внутрішньо-державної політичної боротьби нудьга аж рота дере. Ну що за примітив: владні партії борються з опозиційними і навпаки. Ніяких тобі несподіванок, ніякого партдебілізму, нічого на сміх курам, нічим чесний люд не ошелешують.
Не те, що в нас з нашими родимими політноваціями: влада сама собі і влада, і опозиція ! Не второпали, відчуваю. Еге ж, те саме споконвічне «бий своїх, щоб чужі духу нашого боялися !» І чубляться на відчай душі. Явно і спідтишка. З відкритим забралом і ножем у спину. Публічними заявами і підленькими інтригами. З гоноровою позою і тупою впертістю. Захищаючи ворогів і компрометуючи соратників. Утрачаючи союзників і не наживаючи друзів.
Взаємопоборюються, значить. По-простому, самознищуються. Заради якої лихої години, дивуєтеся ? Та ж президент і прем’єр-міністр виясняють, хто в домі господар. Ні, не хто кращий газда, а проблему, яка вже давно вирішена в армії: «Я начальник – ти дурень, ти начальник – я телепень». А як же народ, єхидствуєте ? А у них поки що до народу руки не доходять. От вияснять, кому має належати більший шмат владної ковдри, а тоді вже й народ облагодіюватимуть.
Цікавитеся, чим займаєтьсяя опозиція, з якою, за демократичними канонами, має боротися влада ? Опозиція відпочиває: усе, чим повинна займатися типово українська опозиція – огульним критиканством, підленькими інсинуаціями, безпідставними звинуваченнями, апокаліптичним карканням, сутяжництвом – усе це і без неї має місце всередині владного трикутника – Президент, Уряд, Верховна Рада (коаліція). Демократія по-українськи, бодай на неї щастя напало. Якби бандюковицько-яничарська опозиція навіть зі всіх сил відбрикувалася від влади, веломудрі українські демократи таки знайдуть можливість її їй всучити. Отож, опозиція вальяжно розвалилася в парламентських фотелях, розкрила рота і спокійно чекає, заки демократи запхнуть їм у пельку владного пирога.
Кажете, най чубляться, мовляв, нас це не лоскоче ? І не надійтеся. Владний розгелдиш уже впритул наблизився до рівня загрози національній безпеці. Відомо, де незгода, там часто шкода. Тим паче, маючи під боком споконвічного ворога – московитів. Та не дуріть самі себе байками про дружній – братній слав’янський народ: мовляв, це правителі супостати, а москалі рахмані, добрі-добрі. Що з цього приводу думають самі москвини ? Нещодавнє соціологічне опитування (не наше, а їхнє) показало, що найбільш неприязно москвини відносяться до Америки, Грузії і... України. З Америкою все зрозуміло: імперська жаба чавить до наймогутнішої в світі держави. З Грузією також усе зрозуміло: насмілилися, нахаби, побити горшки з Кремлем. А Україна за що попала в немилість ? Також нахаби: насмілилися, бач, «хахли», заявити про якусь свою національну окремішність, унезалежнитися від «братніх» обіймів, жити по-своєму і т.і.
Після демократичної відлиги епохи Єльцина, Московія повернулася до звичного авторитарного режиму в стилі «мы, рабы твои, нижайше просим…» Перше, що робить режим – це викорінює вільнодумство. Для цього не обов’язково переселяти всіх демократів на Соловки-Колими. Достатньо показово відстріляти пару-трійку занадто популярних політиків-журналістів («дабы другим неповадно было !») та взяти під тотальний державний контроль ЗМІ. Що і успішно виконано. Так що все, що появляється в московитських ЗМІ є віддзеркаленням буйнесеньких фантазій, які рояться в захланних мізках кремлівських правителів.
Нещодавно в Інтернет було вкинуто чергову україноненависницьку статейку якогось істинного москвина Джадана під назвою «Операция «Механический апельсин». На цю знавіснілу бреднятину можна було б не звертати уваги, якби вона не конкретизувала, так би мовити, не матеріалізувала відомі антиукраїнські хамські вислови Путіна і К’ та не була подана у виді варіантів військових планів окупації України. Звісно, у стилі «бліц-кріг».
З цієї бредні очманілого від великодержавного шовінізму москаля можна дізнатися багато несподіваного про нас, наші збройні сили, «п’яту колону» і т.і. (Між іншим, на шести сторінках тексту ні разу не вживається слово «українці»: для цього україножера в Україні проживають «оранжевые», «население» і «русское большинство»).
Приміром, ви й не здогадуєтеся, що після великодержавного кремлівського хамства та імперської істерики, викликаної закономірним наміром України якнайшвидше сховатися від «стратегічного партнера» під натівську «парасольку», українську владу і політиків охопили «переполох и смятение». Звісно, «галюники», себто те, що привиджується людині з вавкою в голові. Навпаки, дані свідчать про протрезвління значної частини «східняків» від совіцького дурману про «старшого брата». Ще декілька таких антиукраїнсько-хамських заяв на найвищому кремлівському рівні – і в Україні можна буде проводити референдум щодо вступу в НАТО із завідомо позитивним результатом. Так тримати, москалики !
Далі цьому природному пацієнту палати № 6 привиділося якесь міфічне «молчаливое русское большинство на (!) Украине». Еге ж, «молчаливое»: та за їх москальським шамотінням нашого українського крику не чути ! Зрештою, який сенс переконувати хворого на манію величі, що ніякий він не Господь Бог, а просто Козявкін чи там Джадан ?
Можливо, шановному панству буде цікаво взнати, чим у першу чергу займатимуться «оранжевые» після вступу в НАТО ? Маєте москальський «ужастік»: «Получив натовскую «крышу»… русофобские силы предпримут… этнические чистки русских…»
Що тут скажеш: кому кортить, тому й болить. Чия б гарчала, а твоя б мовчала. І скільки ж то «зачисток» корінних народів провели москвини на загарблених територіях тільки тому, що «там, где ступила московская нога – есть московская земля» (Ф.Достоевский) ?
Зрозуміло, що від таких жахів, які буцімто очікують «русское большинство» та ще й на «ісконно русских землях» істинні ревні патріоти геть подуріли. Що може втелющитися в очманілу великодержавну, одне слово, московитську голову ? Звісно ж, «превентивное вмешательство... по освобождению Украины». Питання «від кого ?» є риторичним: звісно, від українців, щоби звільнити життєвий простір для «русского большинства». За всю свою менш ніж семивікову історію москвини тільки те й робили, що «освобождали» чужі землі.
Далі шизонутий «стратег» видає «на гора» три варіанти «освобождения» України, виходячи з переконання, що в Московії армія «непобедимая и легендарная», а Україна має тільки три боєздатні військові одиниці – рота почесного караулу, козацька чайка і субмарина. Ці варіанти варті того, щоби ними зацікавилися психіатри: такий маніакально-агресивний стан вимагає повної ізоляції до того ж у гамівній сорочці.
«Ограниченный вариант» передбачає «освобождение» тільки Кримського півострова: десантна операція силами морської піхоти ЧФ під прикриттям «необходимости усилить охрану объектов базирования ЧФ». На «освобождение» відводяться лічені години. Українська влада ремигає собі в Києві, а тимчасом у Криму швиденько прокручується оборудка з референдумом про незалежність нашвидкоруч проголошеної Кримської республіки і входження її в склад Московії. Світова спільнота отетеріло мовчить, а якщо хтось щось і заікнеться про агресію, московини неспростовно, із справжніми документами (виготовленими кращими спецами ФСБ-КГБ) доведуть, що окупація Криму – це ніщо інше як відновлення «исторического права на исконно русскую землю», оскільки Московія є єдиною спадкоємицею Османської імперії.
«Более широкий вариант «Бело-голубая Русь» передбачає окупацію Криму, причорноморських територій, Донбасу, Харкова, Дніпропетровська. Цей «стратегічний» блазень навіть розробив план військової операції в стилі «айне колоне маршірен, цвайне колоне маршірен...» Для переможного «бліц-крігу» достатньо, виявляється, задіяти п’яток полків, пару-трійку десантно-штурмових батальонів та 16-у Повітряну армію ВПС РФ. Спротиву не передбачається, оскільки «русское большинство» зі сльозами радості вітатиме «освободителей» і гамузом кинеться записуватися в армію, міліцію, добровільні загони чорт зна чого чи кого, аби якнайшвидше викорінити «оранжевую чуму». «Оранжевая» влада перебуватиме в повній прострації, забарикадується канцелярськими столами в Секретаріаті Президента і звідти в мегафони волатиме про порятунок до Євросоюзу, НАТО, Америки, ООН, ЮНЕСКО та до всіх, до кого докричаться. Ще більше очманілі від додаткової порції московинського газу Анжелка Меркель і Коля Сарказі виступлять адвокатами загарбників і все закінчиться яловими дискусіями в комітетах ПАРЄ та ООН.
Третій варіант «Возвращение «матери городов русских» передбачає окупацію, чи то пак, «освобождение» всієї України. За винятком, зверніть увагу, Західної. Дурний-дурний, а хитрий: добре знає, що «непобедимой и легендарной» з «бандьорами» краще не зв’язуватися, собі ж дорожче обійдеться. І тут цей шизофренік озвучує дикунський план, який нібито має забезпечити переможний «бліц-кріг» за тиждень-два і до якого, не сумнівайтеся, готові ці азіати з очима завидющими і руками загребущими: «Демонстрационный воздушный ядерный удар в стратосфере в районе южной части Припятских болот, произведенный ночью, чрезвычайно помог бы…» Які ще тут потрібні коментарі ?
Ага, в українців ще може бути благенька надія на міжнародну спільноту. І даремно. Цей шизанутий москаль нічтоже сумняшеся впевнений, що ця сама спільнота, нажахана могутністю і рішучістю супер-Московії, спочатку для годиться полементує, а потім змириться, бо ж «многим сомневающимся станет ясно, что с Россией лучше дружить, чем враждовать».
Якби ця імперсько-україножерська бредня була б озаглавлена «Записки з божевільні», усе було б зрозуміло: яких тільки збоченців і маніяків не народжується в Московії. Ще раз нагадую вельми благодушним українцям: якщо в ЗМІ появилася така відверто україноненависницька маячня, значить вона потрібна і санкціонована кремлівськими правителями. Чи може хтось сумнівається в існуванні московитського плану «Барбароса» зі стрілками, вістрям направленими на Україну ?
Цікавитеся реакцією ну дуже української народної влади ? Не братиму гріха на душу закидами в тюхтійстві та комплексі меншовартості наших можновладців. Відповідь була, хоч і опосередкована, зате гідна і гонорова: Міністр оборони України вважає своєю великою заслугою той факт, що він таки вблагав москалів дозволити українським кораблям приєднатися до якоїсь-там урочистої дифиляди ЧФ РФ. У якості «а четвертий малесенький причепився ззаду». Соромота, скажу я вам. А москаль, між іншим, розуміє одну мову: морду в кров і загребущі руки відрубані по коліна.
13.05.2008
Богдан Гринчук
Не те, що в нас з нашими родимими політноваціями: влада сама собі і влада, і опозиція ! Не второпали, відчуваю. Еге ж, те саме споконвічне «бий своїх, щоб чужі духу нашого боялися !» І чубляться на відчай душі. Явно і спідтишка. З відкритим забралом і ножем у спину. Публічними заявами і підленькими інтригами. З гоноровою позою і тупою впертістю. Захищаючи ворогів і компрометуючи соратників. Утрачаючи союзників і не наживаючи друзів.
Взаємопоборюються, значить. По-простому, самознищуються. Заради якої лихої години, дивуєтеся ? Та ж президент і прем’єр-міністр виясняють, хто в домі господар. Ні, не хто кращий газда, а проблему, яка вже давно вирішена в армії: «Я начальник – ти дурень, ти начальник – я телепень». А як же народ, єхидствуєте ? А у них поки що до народу руки не доходять. От вияснять, кому має належати більший шмат владної ковдри, а тоді вже й народ облагодіюватимуть.
Цікавитеся, чим займаєтьсяя опозиція, з якою, за демократичними канонами, має боротися влада ? Опозиція відпочиває: усе, чим повинна займатися типово українська опозиція – огульним критиканством, підленькими інсинуаціями, безпідставними звинуваченнями, апокаліптичним карканням, сутяжництвом – усе це і без неї має місце всередині владного трикутника – Президент, Уряд, Верховна Рада (коаліція). Демократія по-українськи, бодай на неї щастя напало. Якби бандюковицько-яничарська опозиція навіть зі всіх сил відбрикувалася від влади, веломудрі українські демократи таки знайдуть можливість її їй всучити. Отож, опозиція вальяжно розвалилася в парламентських фотелях, розкрила рота і спокійно чекає, заки демократи запхнуть їм у пельку владного пирога.
Кажете, най чубляться, мовляв, нас це не лоскоче ? І не надійтеся. Владний розгелдиш уже впритул наблизився до рівня загрози національній безпеці. Відомо, де незгода, там часто шкода. Тим паче, маючи під боком споконвічного ворога – московитів. Та не дуріть самі себе байками про дружній – братній слав’янський народ: мовляв, це правителі супостати, а москалі рахмані, добрі-добрі. Що з цього приводу думають самі москвини ? Нещодавнє соціологічне опитування (не наше, а їхнє) показало, що найбільш неприязно москвини відносяться до Америки, Грузії і... України. З Америкою все зрозуміло: імперська жаба чавить до наймогутнішої в світі держави. З Грузією також усе зрозуміло: насмілилися, нахаби, побити горшки з Кремлем. А Україна за що попала в немилість ? Також нахаби: насмілилися, бач, «хахли», заявити про якусь свою національну окремішність, унезалежнитися від «братніх» обіймів, жити по-своєму і т.і.
Після демократичної відлиги епохи Єльцина, Московія повернулася до звичного авторитарного режиму в стилі «мы, рабы твои, нижайше просим…» Перше, що робить режим – це викорінює вільнодумство. Для цього не обов’язково переселяти всіх демократів на Соловки-Колими. Достатньо показово відстріляти пару-трійку занадто популярних політиків-журналістів («дабы другим неповадно было !») та взяти під тотальний державний контроль ЗМІ. Що і успішно виконано. Так що все, що появляється в московитських ЗМІ є віддзеркаленням буйнесеньких фантазій, які рояться в захланних мізках кремлівських правителів.
Нещодавно в Інтернет було вкинуто чергову україноненависницьку статейку якогось істинного москвина Джадана під назвою «Операция «Механический апельсин». На цю знавіснілу бреднятину можна було б не звертати уваги, якби вона не конкретизувала, так би мовити, не матеріалізувала відомі антиукраїнські хамські вислови Путіна і К’ та не була подана у виді варіантів військових планів окупації України. Звісно, у стилі «бліц-кріг».
З цієї бредні очманілого від великодержавного шовінізму москаля можна дізнатися багато несподіваного про нас, наші збройні сили, «п’яту колону» і т.і. (Між іншим, на шести сторінках тексту ні разу не вживається слово «українці»: для цього україножера в Україні проживають «оранжевые», «население» і «русское большинство»).
Приміром, ви й не здогадуєтеся, що після великодержавного кремлівського хамства та імперської істерики, викликаної закономірним наміром України якнайшвидше сховатися від «стратегічного партнера» під натівську «парасольку», українську владу і політиків охопили «переполох и смятение». Звісно, «галюники», себто те, що привиджується людині з вавкою в голові. Навпаки, дані свідчать про протрезвління значної частини «східняків» від совіцького дурману про «старшого брата». Ще декілька таких антиукраїнсько-хамських заяв на найвищому кремлівському рівні – і в Україні можна буде проводити референдум щодо вступу в НАТО із завідомо позитивним результатом. Так тримати, москалики !
Далі цьому природному пацієнту палати № 6 привиділося якесь міфічне «молчаливое русское большинство на (!) Украине». Еге ж, «молчаливое»: та за їх москальським шамотінням нашого українського крику не чути ! Зрештою, який сенс переконувати хворого на манію величі, що ніякий він не Господь Бог, а просто Козявкін чи там Джадан ?
Можливо, шановному панству буде цікаво взнати, чим у першу чергу займатимуться «оранжевые» після вступу в НАТО ? Маєте москальський «ужастік»: «Получив натовскую «крышу»… русофобские силы предпримут… этнические чистки русских…»
Що тут скажеш: кому кортить, тому й болить. Чия б гарчала, а твоя б мовчала. І скільки ж то «зачисток» корінних народів провели москвини на загарблених територіях тільки тому, що «там, где ступила московская нога – есть московская земля» (Ф.Достоевский) ?
Зрозуміло, що від таких жахів, які буцімто очікують «русское большинство» та ще й на «ісконно русских землях» істинні ревні патріоти геть подуріли. Що може втелющитися в очманілу великодержавну, одне слово, московитську голову ? Звісно ж, «превентивное вмешательство... по освобождению Украины». Питання «від кого ?» є риторичним: звісно, від українців, щоби звільнити життєвий простір для «русского большинства». За всю свою менш ніж семивікову історію москвини тільки те й робили, що «освобождали» чужі землі.
Далі шизонутий «стратег» видає «на гора» три варіанти «освобождения» України, виходячи з переконання, що в Московії армія «непобедимая и легендарная», а Україна має тільки три боєздатні військові одиниці – рота почесного караулу, козацька чайка і субмарина. Ці варіанти варті того, щоби ними зацікавилися психіатри: такий маніакально-агресивний стан вимагає повної ізоляції до того ж у гамівній сорочці.
«Ограниченный вариант» передбачає «освобождение» тільки Кримського півострова: десантна операція силами морської піхоти ЧФ під прикриттям «необходимости усилить охрану объектов базирования ЧФ». На «освобождение» відводяться лічені години. Українська влада ремигає собі в Києві, а тимчасом у Криму швиденько прокручується оборудка з референдумом про незалежність нашвидкоруч проголошеної Кримської республіки і входження її в склад Московії. Світова спільнота отетеріло мовчить, а якщо хтось щось і заікнеться про агресію, московини неспростовно, із справжніми документами (виготовленими кращими спецами ФСБ-КГБ) доведуть, що окупація Криму – це ніщо інше як відновлення «исторического права на исконно русскую землю», оскільки Московія є єдиною спадкоємицею Османської імперії.
«Более широкий вариант «Бело-голубая Русь» передбачає окупацію Криму, причорноморських територій, Донбасу, Харкова, Дніпропетровська. Цей «стратегічний» блазень навіть розробив план військової операції в стилі «айне колоне маршірен, цвайне колоне маршірен...» Для переможного «бліц-крігу» достатньо, виявляється, задіяти п’яток полків, пару-трійку десантно-штурмових батальонів та 16-у Повітряну армію ВПС РФ. Спротиву не передбачається, оскільки «русское большинство» зі сльозами радості вітатиме «освободителей» і гамузом кинеться записуватися в армію, міліцію, добровільні загони чорт зна чого чи кого, аби якнайшвидше викорінити «оранжевую чуму». «Оранжевая» влада перебуватиме в повній прострації, забарикадується канцелярськими столами в Секретаріаті Президента і звідти в мегафони волатиме про порятунок до Євросоюзу, НАТО, Америки, ООН, ЮНЕСКО та до всіх, до кого докричаться. Ще більше очманілі від додаткової порції московинського газу Анжелка Меркель і Коля Сарказі виступлять адвокатами загарбників і все закінчиться яловими дискусіями в комітетах ПАРЄ та ООН.
Третій варіант «Возвращение «матери городов русских» передбачає окупацію, чи то пак, «освобождение» всієї України. За винятком, зверніть увагу, Західної. Дурний-дурний, а хитрий: добре знає, що «непобедимой и легендарной» з «бандьорами» краще не зв’язуватися, собі ж дорожче обійдеться. І тут цей шизофренік озвучує дикунський план, який нібито має забезпечити переможний «бліц-кріг» за тиждень-два і до якого, не сумнівайтеся, готові ці азіати з очима завидющими і руками загребущими: «Демонстрационный воздушный ядерный удар в стратосфере в районе южной части Припятских болот, произведенный ночью, чрезвычайно помог бы…» Які ще тут потрібні коментарі ?
Ага, в українців ще може бути благенька надія на міжнародну спільноту. І даремно. Цей шизанутий москаль нічтоже сумняшеся впевнений, що ця сама спільнота, нажахана могутністю і рішучістю супер-Московії, спочатку для годиться полементує, а потім змириться, бо ж «многим сомневающимся станет ясно, что с Россией лучше дружить, чем враждовать».
Якби ця імперсько-україножерська бредня була б озаглавлена «Записки з божевільні», усе було б зрозуміло: яких тільки збоченців і маніяків не народжується в Московії. Ще раз нагадую вельми благодушним українцям: якщо в ЗМІ появилася така відверто україноненависницька маячня, значить вона потрібна і санкціонована кремлівськими правителями. Чи може хтось сумнівається в існуванні московитського плану «Барбароса» зі стрілками, вістрям направленими на Україну ?
Цікавитеся реакцією ну дуже української народної влади ? Не братиму гріха на душу закидами в тюхтійстві та комплексі меншовартості наших можновладців. Відповідь була, хоч і опосередкована, зате гідна і гонорова: Міністр оборони України вважає своєю великою заслугою той факт, що він таки вблагав москалів дозволити українським кораблям приєднатися до якоїсь-там урочистої дифиляди ЧФ РФ. У якості «а четвертий малесенький причепився ззаду». Соромота, скажу я вам. А москаль, між іншим, розуміє одну мову: морду в кров і загребущі руки відрубані по коліна.
13.05.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар