Усе квилимо та жебраємо. І не соромно, бач, з такими гоноровими предками колінкувати та випрошувати ласки як старець милостині. «Боже, нам єдність подай !» А в самих, значить, кишка коротка. До речі, а якої єдності випрошуємо ? Єдності навколо догм, канонів, ритуалів, себто єдності рабів божих ? Чи єдності духу нації задля Батьківщини?
«... нам Україну храни», мелодійно скиглимо. Отак-от, найняли Бога в охоронці, а самим хоч вовк траву їж: чубимося, продаємося, зраджуємо, роз’єднуємося... – у ім’я єдності, зрозуміло. Ніби не ми самі повинні оберігати свою землю, свої святині, свою духовну спадщину. А Дажбог-то, за великим рахунком, свою справу зробив, причім бездоганно: дав нам вільнолюбство, працьовитість, шляхетну вдачу, красу тіла, щирість віри, дав щедру, мальовничу землю і життєдайне сонце над нею. І найцінніший дарунок – свободу вибору.
(Між іншим, цікаві результати дало нещодавнє інтернет-опитування учасників Помаранчевого Майдану. На питання «Що на вашу думку було головним ідеалом Майдану?», найвищими цінностями, відстоювати які народ вийшов на Майдан, було визнано:
Не Бог роз’єднує українців. Це свідомий вибір, точніше, свідомі, цілеспрямовані зусилля конкретних політичних, фінансових та клерикальних сил, спрямованих на знищення держави України і, в кінцевому підсумку, української нації. Навіщо це їм, питаєте? А навіщо мільярдер прагне ще і ще збільшити свої статки? Хтивість, панове, вона ж зажерливість, пожадливість, ненаситність, плюс владолюбство.
Імперська зажерливість вимагає загарбання чужих земель. Шовіністська пожадливість прагне поневолити і знищити всі нації, щоби «обрана» нація вивищилася і панувала над ними. Політично-владна ненаситність спрямовує всі зусилля вождів до абсолютизації влади – до диктатури. Якщо якась церква чи секта проголошують свою віру «єдиноістиною», свої ритуальні танці навколо аналоя «єдиноканонічними», свої «Святі Книги» «єдинобогонатхненними», а все інше проголошують богомерзістю, єрессю, гріхом – це та ж сама зажерливість, прагнення одноосібно поработити людські душі, безроздільно запанувати над ними.
Хто бачив як працює ілюзіоніст, той не міг не подивуватися вправності його рук у демонстрації неймовірних фокусів. І все нібито на видноті, сховати щось просто нікуди, а різні речі все появляються нізвідкіля. А секрет фокусів полягає в тому, що фокусник уміло відволікає нашу увагу, а далі вправність рук і ніякої магії.
До певної міри можна назвати фокусниками і наших політиків. Це ж вони нас переконали, що розкол України проходить по лінії Схід – Захід, НАТО – антиНАТО, «мова» - «язык», «москалі – вороги» - «русскіє – братья». Це ж вони так переконливо нам демонструють помаранчево-біло-блакитну чи біло-сердечно-сімразрябеньку непримиренність. Усе ніби і насправді так є, а заразом це і є тими відволікаючими рухами політичних ілюзіоністів, які уміло маскують суть фокусу – шкурні інтереси «акул бізнесового фронту».
Уважно вдивіться в партійні списки парламентських партій-блоків. Та не в першу рекламну п’ятірку, а далі, бо ж останнє прохідне місце робить народного депутата такою ж «священною коровою» як і перше. А тепер поцікавтеся біографією цих «кращих із кращих» представників народу, тільки не з офіційною, а з точки зору «хто з ким спить»: хто з ким дружить, хто кому служить, хто від кого залежить, хто з ким був подільником у справах бізнесових чи кримінальних, хто з яких доходів живе... І проявиться перед вами цікава картинка: у ВР представлені всі без винятку олігархічні клани та найбільш впливові мафіозні угрупування України. А також найагресивніше в парламенті проросійське лобі, себто агенти Московії, котрі офіційно і потаємно, у сесійній залі і кулуарах, шляхом блокування роботи ВР і підкупу та шантажу справляють тиск на парламентарів чи урядовців з метою прийняття або провалу тих чи інших законів, які відповідали б національним інтересам Московії.
А тепер з цієї позиції погляньмо на всеукраїнську війну всіх проти всіх. Розбрат і безлад створюють саме ту каламутну воду, в якій кучка скоробагатьків ловить свою жирну, брудну рибу. І криваву. Смерть кожної дитини, яку не вдалося врятувати через відсутність грошей на лікування – на їх совісті. Хоча ні, де ж там совість: просто кожну дитину вони вбили власноруч.
«Де згода в сімействі, там мир і тишина». Від одної згадки про можливу згоду вся ця ненаситна шпана покривається холодним потом як від кошмарного сновидіння. Вони ж можуть жирувати тільки при нашій роз’єднаності. То будемо єднатися чи як ? Поки що «чи як». Не вважати ж єднанням «ЄЦнуте» блазнювання навколо карликових партійок із чванливою обіцянкою створення страх якої могутньої президентської партійної «гвардії». Це так, бач, закарпатська цимбора з населення взялася творити політичну націю. Ну-ну, з Богом, Парасю, заки люди трапляються. Видать, хлопці тільки під школою ночували, раз не знають, що скільки нулів не додавав би, у результаті буде той же нуль.
А націю творити треба, точніше, відтворювати. Відроджувати треба національну ідентичність, себто усвідомлення себе українцем, корінним жителем території, яка йменується Україною і є для нас рідним краєм, Батьківщиною. Нині вона перетворена в напівмоскальське-напівсовковське багновище з густим москвинським смородом. Завдяки відсутності політичної волі можновладців, включно з нинішніми, народними. Якби була ця воля до творення нації, то депутати Донецької міської ради після свого українофобського антиконституційного рішення про заборону відкриття українських шкіл у місті, відразу б і надовго сіли в буцегарню.
Можна і треба вшановувати пам’ять жертв голодоморів, благородна справа добиватися міжнародного визнання Голодомору 32-33 р.р. Геноцидом українського народу, для престижу держави варто відкрити Мистецький Арсенал, необхідно присуджувати Шевченківські премії, навіть якщо вони не завжди співпадають з народним визнанням.
Усе це і ще в сотні разів більше треба робити, але не буде з цього пуття, якщо в Україні не стане невідворотним покарання кожного, незалежно від партійності, соціального статусу, службового рангу, хто займається антиукраїнськими діяннями. Без цього дополітикуємося до того, що не стане українців, котрі відвідували б український Мистецький Арсенал.
Замість викидати шалені гроші на престижні іномарки під можновладні сідниці на ці кошти запросити б тих же московитів для обміну досвідом як треба захищати національні інтереси та як об’єднувати націю. Принаймні знали б яким шляхом не треба йти.
Світовим досвідом доведено взаємозв’язок якісного складу владних структур і з моральним станом суспільства: чим нижчий моральний, культурний, освітній, духовний рівень можновладної еліти, тим більше руйнується, деградує суспільство. Те, що нині твориться в Україні викликає великі підозри щодо моральності, культури, духовності правлячої верхівки. Ніяково відведемо очі від Верховної Ради, оскільки безлад, немирство, протистояння, які вона успішно продукує, свідчать про абсолютну аморальність, уроджене хамство та дрімуче невігластво більшості «народних обранців».
Нічого дивного, що партійні списки формуються з двох категорій громадян – багатих і вірнопідданих вождю, якщо цими ж скоробагатьками-глитаями в народне волевиявлення законодавчо введено майновий ценз – грошову заставу при реєстрації політичної сили на виборах. Загальновідомо, що чесність завжди охайна, але ходить у латаних штанах. Уявна Партія чесних громадян не зможе прийняти участь у виборчих перегонах, якщо не продасться багатію-вискочці, щоби внести чималу грошову заставу. Отак до всіх наших рукотворних розколів додано ще один майновий. Одне слово, згідно цієї норми політик має бути або багатий, або продажний, що ми і спостерігаємо.
І ви хочете, щоби оце, не при дітях мовлячи, хоч би пальцем поворушило заради нашої єдності ? Щоби ми, об’єднані кишкнули їх від влади як шкодливу курку з городу?
А ми самі хочемо об’єднуватися?
17.06.2008
Богдан Гринчук
«... нам Україну храни», мелодійно скиглимо. Отак-от, найняли Бога в охоронці, а самим хоч вовк траву їж: чубимося, продаємося, зраджуємо, роз’єднуємося... – у ім’я єдності, зрозуміло. Ніби не ми самі повинні оберігати свою землю, свої святині, свою духовну спадщину. А Дажбог-то, за великим рахунком, свою справу зробив, причім бездоганно: дав нам вільнолюбство, працьовитість, шляхетну вдачу, красу тіла, щирість віри, дав щедру, мальовничу землю і життєдайне сонце над нею. І найцінніший дарунок – свободу вибору.
(Між іншим, цікаві результати дало нещодавнє інтернет-опитування учасників Помаранчевого Майдану. На питання «Що на вашу думку було головним ідеалом Майдану?», найвищими цінностями, відстоювати які народ вийшов на Майдан, було визнано:
- право вибору;
- свобода людини;
- справедливість.
Не Бог роз’єднує українців. Це свідомий вибір, точніше, свідомі, цілеспрямовані зусилля конкретних політичних, фінансових та клерикальних сил, спрямованих на знищення держави України і, в кінцевому підсумку, української нації. Навіщо це їм, питаєте? А навіщо мільярдер прагне ще і ще збільшити свої статки? Хтивість, панове, вона ж зажерливість, пожадливість, ненаситність, плюс владолюбство.
Імперська зажерливість вимагає загарбання чужих земель. Шовіністська пожадливість прагне поневолити і знищити всі нації, щоби «обрана» нація вивищилася і панувала над ними. Політично-владна ненаситність спрямовує всі зусилля вождів до абсолютизації влади – до диктатури. Якщо якась церква чи секта проголошують свою віру «єдиноістиною», свої ритуальні танці навколо аналоя «єдиноканонічними», свої «Святі Книги» «єдинобогонатхненними», а все інше проголошують богомерзістю, єрессю, гріхом – це та ж сама зажерливість, прагнення одноосібно поработити людські душі, безроздільно запанувати над ними.
Хто бачив як працює ілюзіоніст, той не міг не подивуватися вправності його рук у демонстрації неймовірних фокусів. І все нібито на видноті, сховати щось просто нікуди, а різні речі все появляються нізвідкіля. А секрет фокусів полягає в тому, що фокусник уміло відволікає нашу увагу, а далі вправність рук і ніякої магії.
До певної міри можна назвати фокусниками і наших політиків. Це ж вони нас переконали, що розкол України проходить по лінії Схід – Захід, НАТО – антиНАТО, «мова» - «язык», «москалі – вороги» - «русскіє – братья». Це ж вони так переконливо нам демонструють помаранчево-біло-блакитну чи біло-сердечно-сімразрябеньку непримиренність. Усе ніби і насправді так є, а заразом це і є тими відволікаючими рухами політичних ілюзіоністів, які уміло маскують суть фокусу – шкурні інтереси «акул бізнесового фронту».
Уважно вдивіться в партійні списки парламентських партій-блоків. Та не в першу рекламну п’ятірку, а далі, бо ж останнє прохідне місце робить народного депутата такою ж «священною коровою» як і перше. А тепер поцікавтеся біографією цих «кращих із кращих» представників народу, тільки не з офіційною, а з точки зору «хто з ким спить»: хто з ким дружить, хто кому служить, хто від кого залежить, хто з ким був подільником у справах бізнесових чи кримінальних, хто з яких доходів живе... І проявиться перед вами цікава картинка: у ВР представлені всі без винятку олігархічні клани та найбільш впливові мафіозні угрупування України. А також найагресивніше в парламенті проросійське лобі, себто агенти Московії, котрі офіційно і потаємно, у сесійній залі і кулуарах, шляхом блокування роботи ВР і підкупу та шантажу справляють тиск на парламентарів чи урядовців з метою прийняття або провалу тих чи інших законів, які відповідали б національним інтересам Московії.
А тепер з цієї позиції погляньмо на всеукраїнську війну всіх проти всіх. Розбрат і безлад створюють саме ту каламутну воду, в якій кучка скоробагатьків ловить свою жирну, брудну рибу. І криваву. Смерть кожної дитини, яку не вдалося врятувати через відсутність грошей на лікування – на їх совісті. Хоча ні, де ж там совість: просто кожну дитину вони вбили власноруч.
«Де згода в сімействі, там мир і тишина». Від одної згадки про можливу згоду вся ця ненаситна шпана покривається холодним потом як від кошмарного сновидіння. Вони ж можуть жирувати тільки при нашій роз’єднаності. То будемо єднатися чи як ? Поки що «чи як». Не вважати ж єднанням «ЄЦнуте» блазнювання навколо карликових партійок із чванливою обіцянкою створення страх якої могутньої президентської партійної «гвардії». Це так, бач, закарпатська цимбора з населення взялася творити політичну націю. Ну-ну, з Богом, Парасю, заки люди трапляються. Видать, хлопці тільки під школою ночували, раз не знають, що скільки нулів не додавав би, у результаті буде той же нуль.
А націю творити треба, точніше, відтворювати. Відроджувати треба національну ідентичність, себто усвідомлення себе українцем, корінним жителем території, яка йменується Україною і є для нас рідним краєм, Батьківщиною. Нині вона перетворена в напівмоскальське-напівсовковське багновище з густим москвинським смородом. Завдяки відсутності політичної волі можновладців, включно з нинішніми, народними. Якби була ця воля до творення нації, то депутати Донецької міської ради після свого українофобського антиконституційного рішення про заборону відкриття українських шкіл у місті, відразу б і надовго сіли в буцегарню.
Можна і треба вшановувати пам’ять жертв голодоморів, благородна справа добиватися міжнародного визнання Голодомору 32-33 р.р. Геноцидом українського народу, для престижу держави варто відкрити Мистецький Арсенал, необхідно присуджувати Шевченківські премії, навіть якщо вони не завжди співпадають з народним визнанням.
Усе це і ще в сотні разів більше треба робити, але не буде з цього пуття, якщо в Україні не стане невідворотним покарання кожного, незалежно від партійності, соціального статусу, службового рангу, хто займається антиукраїнськими діяннями. Без цього дополітикуємося до того, що не стане українців, котрі відвідували б український Мистецький Арсенал.
Замість викидати шалені гроші на престижні іномарки під можновладні сідниці на ці кошти запросити б тих же московитів для обміну досвідом як треба захищати національні інтереси та як об’єднувати націю. Принаймні знали б яким шляхом не треба йти.
Світовим досвідом доведено взаємозв’язок якісного складу владних структур і з моральним станом суспільства: чим нижчий моральний, культурний, освітній, духовний рівень можновладної еліти, тим більше руйнується, деградує суспільство. Те, що нині твориться в Україні викликає великі підозри щодо моральності, культури, духовності правлячої верхівки. Ніяково відведемо очі від Верховної Ради, оскільки безлад, немирство, протистояння, які вона успішно продукує, свідчать про абсолютну аморальність, уроджене хамство та дрімуче невігластво більшості «народних обранців».
Нічого дивного, що партійні списки формуються з двох категорій громадян – багатих і вірнопідданих вождю, якщо цими ж скоробагатьками-глитаями в народне волевиявлення законодавчо введено майновий ценз – грошову заставу при реєстрації політичної сили на виборах. Загальновідомо, що чесність завжди охайна, але ходить у латаних штанах. Уявна Партія чесних громадян не зможе прийняти участь у виборчих перегонах, якщо не продасться багатію-вискочці, щоби внести чималу грошову заставу. Отак до всіх наших рукотворних розколів додано ще один майновий. Одне слово, згідно цієї норми політик має бути або багатий, або продажний, що ми і спостерігаємо.
І ви хочете, щоби оце, не при дітях мовлячи, хоч би пальцем поворушило заради нашої єдності ? Щоби ми, об’єднані кишкнули їх від влади як шкодливу курку з городу?
А ми самі хочемо об’єднуватися?
17.06.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар