Подейкують, у англійській поліції у випадку екстремальної ситуації існує неписана інструкція для співробітниць: «Коли вас гвалтують, а ви не в змозі чинити опір, розслабтеся і принаймні постарайтеся отримати задоволення». Шановне панство знаходиться в ситуації,коли ця порада навіть дуже доречна. Отже, розслабтеся, панове! Задоволення, звісно, не отримаєте (не мазохісти ж), але гвалтівників у лице обов’язково запам’ятайте: на виборах порахуєтеся.
Це раніше нас гвалтували можновладні пани, підпанки, війти-собаки, а тепер язик не повертається звинувачувати в подібному неподобстві нашу рідну народну демократичну владу. А гвалтування-то продовжується. Відверто, нахабно, з особливим цинізмом гвалтують наші розуміння моралі, справедливості, порядності, шляхетності. Як то хто ? Та ж політики, звісно. Їх же розвелося – ступити нікуди: крок ступиш – і обов’язково в щось партійне втелющишся.
Тепер-от ще одне під ногами з’явилося. Назвалося «Єдиним центром». Оце «ЄЦ» відразу ж вирішило взяти політичного бика за роги: «... ми – партія Президента і будемо робити все, щоб стати його опорою». Так з апломбом заявив Ігор Кріль, новоспечений вождь цієї «опори» В.Ю. Щоби ні в кого не виникало сумніву, що на українському політичному вигоні появилося щось-таке могутнє і аж страшне, вождь Кріль (ех, прізвище б авторитетніше, Орел чи хоч би Вовк !) попутньо вирішив пополохати партійних важковаговиків: «... створення партії «Єдиний центр» не є передвиборним проектом, а серйозною політичною партією, яка має намір впливати на події в державі. Ми маємо намір надовго увійти в історію і довести всім, що ми... плануємо стати осердям центристського політичного руху». А бодай тобі та нехай тобі ! Оце понесло чоловіка: і державну політику намірився під «ЄЦ» підім’яти, і в історії наслідити, і українським політичним пупом стати. Щодо історії... Як на мене, такий партійний дріб’язок навіть як слід нагадити в історії і то не зможе. Розповім я вам краще одну напівдетективну «партійну» історію. Розпочалася вона півроку тому, відразу ж після завершення останньої виборчої кампанії. Нагадаю, що виборчим штабом НУ-НС тоді керував голова Секретаріату Президента Віктор Балога і виборчу кампанію цього пропрезидентського блоку успішно з тріском провалив. Це раз. У партійних вождів, які і створили цей блок, президентський фаворит із, скажімо, неоднозначними епізодами в біографії особливою повагою не користувався і підкорятися його цінним вказівочкам заматерілі партійні зубри не мали і не мають наміру. Це два. Фаворит, щоби залишитися біля тіла САМОГО, повинен не тільки демонструвати свою вірнопідданість, але й свою необхідність. Це три. Тільки другий термін президентства Віктора Ющенка дає Балозі сяку-таку гарантію від прискіпливої уваги самі здогадайтеся кого. Це чотири.
Усе це разом узяте вилилося в закономірну, хоч і авантюрну ідею – створення нового пропрезидентського політичного проекту, причому повністю підпорядкованого особисто Балозі. Спочатку ставку було зроблено на такий-собі хитрий Фонд регіональних ініціатив «Гарт», яким залізною рукою в стилі «пащеку порву» керував давній мукачівський подільник Балоги по не менш хитрих «Барвах» Ігор Кріль. Усе ніби складалося тіп-топ: перереєструвати в Мінюсті громадську організацію в партію та перетворити виборчі штаби НУ-НС, підпорядковані безпосередньо Балозі, у обкоми-райкоми свіжоспеченої партії – як два пальці порахувати. Якби не проблема з датою реєстрації: виборче законодавство дозволяє участь у виборах партіям, зареєстрованим не менш як за рік до виборів. А якщо якісь дочасні вибори відбудуться впродовж року ? Отож-бо.
А тепер ще одна партійна історія. 1999 рік – рік виборів Президента України. Леонід Кучма балотується на другий президентський термін. Голова державної служби автомобільних доріг Вадим Гуржос створює Партію приватної власності, яка відразу ж входить у міжпартійне об’єднання «Наш вибір – Леонід Кучма» Питання є ? Немає, оскільки «ідеологія» партії зрозуміла. У 2004 р. ця партія входила в коаліцію, створену для підтримки кандидата в Президенти України Віктора Януковича. Без коментарів.
Далі – справжній детектив. 1 березня цього року відбувається з’їзд Партії приватної власності, який перейменовує партію в... «Єдиний центр». Уже 20 березня, у стилі «хапай, Петре, поки тепле», скликається VI з’їзд партії «Єдиний центр», на якому головою партії обирається... Ігор Кріль. Партійна оборудка успішно завершилася.
Що відбулося, цікавитеся ? Та нічого нового для українського політикуму: купівля партії «під ключа», наступне її перейменування і заміна керівництва на «своїх». Навіщо, прискіпуєтеся ? А ви уявляєте, скільки треба клопоту, часу і грошей для створення партії «з нуля» ? А так купив яку не є, а партію оптом та ще й з дев’ятирічною датою реєстрації – і ніякої мороки. Тим більше, що куплялася не партія, яка фактично не існує, а її реєстраційний номер, і торги аелися не з якимось-там амбіційним вождем Гуржосем, а з Гуржосем - заступником міністра транспорту і зв’язку, людиною підвладною.
Як бачите, говорити про політичну, м’ко кажучи, охайність прижиттєвої інкарнації президента – Віктора Балоги якось недоречно. Спробуємо оцінити цей, чого там лукавити, махлярськи створений «Єдиний центр» з точки зору завдань, які він має вирішити. Ану ж вони шляхетні ? Та знаю я, що брудними руками чистої сорочки не пошиєш, але потеоретизувати можна.
У ідеалі ця пропрезидентська партія повинна була б зібрати навколо себе всіх прагматиків зі всієї України – від москволюбного східного середовища до національно-свідомого західного. Навколо чого ? Ну, не знаю, можливо, спокусити якимись бізнесовими преференціями, європейськими перспективами, стабільністю замість протистояння Схід-Захід. Мовляв, президент Ющенко ІІ буде до вас просто душка.
Хто вони – ці прагматики ? У першу чергу, звісно, це ті п’ятеро перекиньчиків з «Нашої України», які опинилися в керівництві «ЄЦ». Для масовки по Україні можна назбирати совок-другий партійного дріб’язку. І все ж головний розрахунок робився на «прагматичне крило» Партії регіонів на чолі з Ринатом Ахметовим і Борисом Колесніковим.
У максимально спрощеному вигляді програма-максимум «ЄЦ» виглядає наступним чином:
а) Віктор Ющенко – другий термін президентства;
б) Юлія Тимошенко – дискредитація, нейтралізація, усунення з українського політикуму аж до крайньої міри;
в) Партія регіонів – повна амністія, економічний спокій, фіскальна поблажливість, повернення у владу через багатостраждальну «ширку»;
г) Віктор Балога – прем’єр-міністр (на початку, а там... аж дух забиває !).
Одне слово, рада б мама за пана, та пан не бере: Борис Колесніков у живі очі насміхається над «ЄЦнутим» балогіновим проектом. Арсеній Яценюк, котрого Балога старається укоськати, категорично відмовився пов’язати особисті амбіції із сумнівними перспективами «каліфа на час». Ні один із «нунсівських» вождів, ба, навіть простий нардеп із фракції НУ-НС, не погоджується перейти із спокійного парламентського партійного ставка в непевну «ЄЦівську» драговину. І це вже не говорячи про виборців, котрих на прілій «ЄЦівській» полові аж ніяк не обдуриш. Україна – це не «забарвлене» Закарпаття і не закарпатській цимборі тягатися з донецькими чи київськими мафіозними кланами.
А що ж Віктор Ющенко, заради другого президентського терміну котрого ніби-то і був затіяний цей «ЄЦнутий» виборчий проект ? Поки що з абсолютною певністю можна стверджувати одне: він не має наміру всі свої яйця скласти в один «ЄЦнутий» кошик. Про це свідчить і введення в керівництво «Нашою Україною» свого племінника Ярослава, і така-сяка активізація створення центристської мегапартії на базі блоку НУ-НС, і відсутність публічно-рекламного благословення свіжоспеченої «під Ющенка» партії. До того ж, залишається сподівання, що перед загрозою президентства Юлі «донецькі» змушені будуть піти на поклон до нього, хоча така підтримка може виявитися «ведмежою» послугою: автоматично відштовхне від нього як від ренегата більшість «помаранчевого» електорату. Зрештою, ті ж «донецькі» настільки зазомбували мізки «східняків» «нацистом Ющенком», «оранжєвой чумой», «американською загрозою» та «вєчной дружбой» з московитами, що Ющенку на південно-східних теренах розраховувати на якийсь вагомий електоральний ужинок було б просто наївно. Утім, де вже нам, простим смертним, збагнути незбагненні помисли наших можновладців ?
Що я з цього приводу думаю ? Кожен дідько в свою дудку грає. Не бачу підстав, чому б це Балога не грав у свою, а не Ющенка, дудку. Не підозрюєте ж ви цього канцеляриста-фаворита в самопожертві заради всенародного блага ?
07.04.2008
Богдан Гринчук
Це раніше нас гвалтували можновладні пани, підпанки, війти-собаки, а тепер язик не повертається звинувачувати в подібному неподобстві нашу рідну народну демократичну владу. А гвалтування-то продовжується. Відверто, нахабно, з особливим цинізмом гвалтують наші розуміння моралі, справедливості, порядності, шляхетності. Як то хто ? Та ж політики, звісно. Їх же розвелося – ступити нікуди: крок ступиш – і обов’язково в щось партійне втелющишся.
Тепер-от ще одне під ногами з’явилося. Назвалося «Єдиним центром». Оце «ЄЦ» відразу ж вирішило взяти політичного бика за роги: «... ми – партія Президента і будемо робити все, щоб стати його опорою». Так з апломбом заявив Ігор Кріль, новоспечений вождь цієї «опори» В.Ю. Щоби ні в кого не виникало сумніву, що на українському політичному вигоні появилося щось-таке могутнє і аж страшне, вождь Кріль (ех, прізвище б авторитетніше, Орел чи хоч би Вовк !) попутньо вирішив пополохати партійних важковаговиків: «... створення партії «Єдиний центр» не є передвиборним проектом, а серйозною політичною партією, яка має намір впливати на події в державі. Ми маємо намір надовго увійти в історію і довести всім, що ми... плануємо стати осердям центристського політичного руху». А бодай тобі та нехай тобі ! Оце понесло чоловіка: і державну політику намірився під «ЄЦ» підім’яти, і в історії наслідити, і українським політичним пупом стати. Щодо історії... Як на мене, такий партійний дріб’язок навіть як слід нагадити в історії і то не зможе. Розповім я вам краще одну напівдетективну «партійну» історію. Розпочалася вона півроку тому, відразу ж після завершення останньої виборчої кампанії. Нагадаю, що виборчим штабом НУ-НС тоді керував голова Секретаріату Президента Віктор Балога і виборчу кампанію цього пропрезидентського блоку успішно з тріском провалив. Це раз. У партійних вождів, які і створили цей блок, президентський фаворит із, скажімо, неоднозначними епізодами в біографії особливою повагою не користувався і підкорятися його цінним вказівочкам заматерілі партійні зубри не мали і не мають наміру. Це два. Фаворит, щоби залишитися біля тіла САМОГО, повинен не тільки демонструвати свою вірнопідданість, але й свою необхідність. Це три. Тільки другий термін президентства Віктора Ющенка дає Балозі сяку-таку гарантію від прискіпливої уваги самі здогадайтеся кого. Це чотири.
Усе це разом узяте вилилося в закономірну, хоч і авантюрну ідею – створення нового пропрезидентського політичного проекту, причому повністю підпорядкованого особисто Балозі. Спочатку ставку було зроблено на такий-собі хитрий Фонд регіональних ініціатив «Гарт», яким залізною рукою в стилі «пащеку порву» керував давній мукачівський подільник Балоги по не менш хитрих «Барвах» Ігор Кріль. Усе ніби складалося тіп-топ: перереєструвати в Мінюсті громадську організацію в партію та перетворити виборчі штаби НУ-НС, підпорядковані безпосередньо Балозі, у обкоми-райкоми свіжоспеченої партії – як два пальці порахувати. Якби не проблема з датою реєстрації: виборче законодавство дозволяє участь у виборах партіям, зареєстрованим не менш як за рік до виборів. А якщо якісь дочасні вибори відбудуться впродовж року ? Отож-бо.
А тепер ще одна партійна історія. 1999 рік – рік виборів Президента України. Леонід Кучма балотується на другий президентський термін. Голова державної служби автомобільних доріг Вадим Гуржос створює Партію приватної власності, яка відразу ж входить у міжпартійне об’єднання «Наш вибір – Леонід Кучма» Питання є ? Немає, оскільки «ідеологія» партії зрозуміла. У 2004 р. ця партія входила в коаліцію, створену для підтримки кандидата в Президенти України Віктора Януковича. Без коментарів.
Далі – справжній детектив. 1 березня цього року відбувається з’їзд Партії приватної власності, який перейменовує партію в... «Єдиний центр». Уже 20 березня, у стилі «хапай, Петре, поки тепле», скликається VI з’їзд партії «Єдиний центр», на якому головою партії обирається... Ігор Кріль. Партійна оборудка успішно завершилася.
Що відбулося, цікавитеся ? Та нічого нового для українського політикуму: купівля партії «під ключа», наступне її перейменування і заміна керівництва на «своїх». Навіщо, прискіпуєтеся ? А ви уявляєте, скільки треба клопоту, часу і грошей для створення партії «з нуля» ? А так купив яку не є, а партію оптом та ще й з дев’ятирічною датою реєстрації – і ніякої мороки. Тим більше, що куплялася не партія, яка фактично не існує, а її реєстраційний номер, і торги аелися не з якимось-там амбіційним вождем Гуржосем, а з Гуржосем - заступником міністра транспорту і зв’язку, людиною підвладною.
Як бачите, говорити про політичну, м’ко кажучи, охайність прижиттєвої інкарнації президента – Віктора Балоги якось недоречно. Спробуємо оцінити цей, чого там лукавити, махлярськи створений «Єдиний центр» з точки зору завдань, які він має вирішити. Ану ж вони шляхетні ? Та знаю я, що брудними руками чистої сорочки не пошиєш, але потеоретизувати можна.
У ідеалі ця пропрезидентська партія повинна була б зібрати навколо себе всіх прагматиків зі всієї України – від москволюбного східного середовища до національно-свідомого західного. Навколо чого ? Ну, не знаю, можливо, спокусити якимись бізнесовими преференціями, європейськими перспективами, стабільністю замість протистояння Схід-Захід. Мовляв, президент Ющенко ІІ буде до вас просто душка.
Хто вони – ці прагматики ? У першу чергу, звісно, це ті п’ятеро перекиньчиків з «Нашої України», які опинилися в керівництві «ЄЦ». Для масовки по Україні можна назбирати совок-другий партійного дріб’язку. І все ж головний розрахунок робився на «прагматичне крило» Партії регіонів на чолі з Ринатом Ахметовим і Борисом Колесніковим.
У максимально спрощеному вигляді програма-максимум «ЄЦ» виглядає наступним чином:
а) Віктор Ющенко – другий термін президентства;
б) Юлія Тимошенко – дискредитація, нейтралізація, усунення з українського політикуму аж до крайньої міри;
в) Партія регіонів – повна амністія, економічний спокій, фіскальна поблажливість, повернення у владу через багатостраждальну «ширку»;
г) Віктор Балога – прем’єр-міністр (на початку, а там... аж дух забиває !).
Одне слово, рада б мама за пана, та пан не бере: Борис Колесніков у живі очі насміхається над «ЄЦнутим» балогіновим проектом. Арсеній Яценюк, котрого Балога старається укоськати, категорично відмовився пов’язати особисті амбіції із сумнівними перспективами «каліфа на час». Ні один із «нунсівських» вождів, ба, навіть простий нардеп із фракції НУ-НС, не погоджується перейти із спокійного парламентського партійного ставка в непевну «ЄЦівську» драговину. І це вже не говорячи про виборців, котрих на прілій «ЄЦівській» полові аж ніяк не обдуриш. Україна – це не «забарвлене» Закарпаття і не закарпатській цимборі тягатися з донецькими чи київськими мафіозними кланами.
А що ж Віктор Ющенко, заради другого президентського терміну котрого ніби-то і був затіяний цей «ЄЦнутий» виборчий проект ? Поки що з абсолютною певністю можна стверджувати одне: він не має наміру всі свої яйця скласти в один «ЄЦнутий» кошик. Про це свідчить і введення в керівництво «Нашою Україною» свого племінника Ярослава, і така-сяка активізація створення центристської мегапартії на базі блоку НУ-НС, і відсутність публічно-рекламного благословення свіжоспеченої «під Ющенка» партії. До того ж, залишається сподівання, що перед загрозою президентства Юлі «донецькі» змушені будуть піти на поклон до нього, хоча така підтримка може виявитися «ведмежою» послугою: автоматично відштовхне від нього як від ренегата більшість «помаранчевого» електорату. Зрештою, ті ж «донецькі» настільки зазомбували мізки «східняків» «нацистом Ющенком», «оранжєвой чумой», «американською загрозою» та «вєчной дружбой» з московитами, що Ющенку на південно-східних теренах розраховувати на якийсь вагомий електоральний ужинок було б просто наївно. Утім, де вже нам, простим смертним, збагнути незбагненні помисли наших можновладців ?
Що я з цього приводу думаю ? Кожен дідько в свою дудку грає. Не бачу підстав, чому б це Балога не грав у свою, а не Ющенка, дудку. Не підозрюєте ж ви цього канцеляриста-фаворита в самопожертві заради всенародного блага ?
07.04.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар