А правда ж уже впечінилася ця гидотна дійсність ? Хочеться чогось такого, щоби душа умиротворилася і серце затьохкало. Оскільки чогось путнього навіть для себе, признаймося, ми нині втнути нездалі, то й вдамося до добротного, поколіннями випробуваного способу самовтішення – «дурень думкою багатіє».
Отож, помріємо про те, чого в дійсності ніколи не було, немає і про що ми довго-довго будемо тільки снити, - про справедливість. Єхидно зауважуєте, що про таку фантастичну річ, навіть мріяти – і то занадто оптимістично ? Погоджуюся. У такому разі помаримо, т.б.м., поринемо в сни наяву.
Ця омріяна, спокуслива і недосяжна справедливість при розтолковуванні виявляється простою, приземленою моральною категорією: «Людські взаємини, вчинки, які відповідають морально-етичним і правовим нормам». Чого простішого ? Ан ні, нам подавай родиме, хитромудре, щось на кшалт квадратного колеса. Проблема в тому, що в Україні для скоробагатькової небожительної шпани і для нормальних людей діють різні мораль і право. Зрозуміло, що ЇХ справедливість непримиренно суперечить НАШІЙ справедливості.
Не будемо перейматися спасінням їхніх ницих душ – однаково не буде з пса солонини, а помаримо про наше привільне, радісне життя при нашій справедливості. Одне слово, запрошую шановне панство на українське Поле Чудес в Країну Дурнів.
На підході трішки колупнемо незарубцьовані душевні рани несправджених надій. Еге ж, постреволюційних, помаранчевих. Оскільки ми маримо, то й зробимо вигляд, що це сум’яття було стихійним: отак усі враз усвідомили, що так далі жити не можна. І ломанули отарою на майдани відстоювати власну гідність. Відстояли – і на сторожі біля неї поставили Віктора Ющенка. Так би мовити, на 5 р. найняли його на посаду Гаранта наших прав і свобод. Ця роль здалася йому задріб’язковою і почав він приміряти на себе хітон Месії. Задля стабільності і єднання, звісно. І обрушилися на наші буйнесенькі голови месіянські благоглупості з явним компрадорським душком: меморандуми, універсали, «круглі столи», політичний мазохізм, зрада революційних гасел, кадрові ідіотизми, ексцентричні рішення, перетворення соратників у ворогів і навпаки. Усе це месіянство по хоружівськи замалим не привело до довгих сутінок демократії.
Одне слово, вляпався наш месія по саме нікуди, так що ми змушені були ще раз витягувати його самі знаєте звідки, так-сяк обчистити від месіянських виділень... І на знак вдячності почути: «Жила в попа собака...» Як кажуть, наша пісня гарна-нова, починаєм її знову.
З цим усе зрозуміло: з попелу галушки не вдаються. Залишилася благенька надія на демократичну коаліцію БЮТ-НУНС у ВР та на уряд Юлії Тимошенко. Що вони, значить, здійснять наше генеральне марення-експропріацію експропріаторів. Ні, ця химера не має ніякого відношення до лєнінського «Грабуй награбоване !» У перекладі на людську мову це означає повернення законному власнику-народу його добра, украденого кучкою грабіжників. Відновлення справедливості, значить. Гей, прошу не захоплюватися: це ж тільки марення.
Уявімо собі, що в нинішньої демократичної влади появилася політична воля до реалізації цього нашого марення і вона, попри наявність в її рядах цих самих грабіжників, усерйоз взялася за конфіскацію всього награбованого в епоху дикої «прихватизації». Зарані визнавши як незаперечну істину, що в основі всіх приватизаційних процесів у незалежній Україні (за винятком «Криворіжсталі») лежали змова і корупція. (В.Ю. з цього приводу прошу не турбувати, оскільки з найбільшими злодіями – ахметовими-пінчуками-гайдуками він переймається більш важливою справою – забезпеченням собі другого президентського терміну).
Політична воля влади, помножена на всенародну підтримку пограбованих громадян, дасть їй можливість спокійно пережити істеричні верески схоплених за руку грабіжників про «політичні репресії», звинувачення в реприватизації-націоналізації, диктатурі, «нашизмі»-«бютизмі» та інших смертних гріхах. Нормальне вищання собаки, якій наступили на хвоста.
Якихось нових механізмів конфіскації неправедно нажитих статків придумувати не треба: достатньо ознайомитися з відкритими сайтами податкового департаменту США часів Аль Капоне.
Зауважу, що наше марення включає в себе речі просто неймовірні: наші доблесні правоохоронні органи насправді стоять на охороні права, податківці принципово живуть на одну зарплату, судді при винесенні рішень керуються виключно буквою і духом Закону.
За таких ідеально-фантастичних умов довести незаконність приватизації заводів, паротягів і всяких інших природних родовищ, включно із землею, не становитиме ніяких труднощів. Зрозуміло, обкладена зі всіх сторін грабіжницька бізнесово-промислова шпана у пошуках захисту притьмом кинеться оббивати пороги секретаріатів президента, ВР, уряду. А їх туди ні ногою за поріг ! І валізи з «баблом» не приймають ! А у вухах ієрихонськими трубами: «Повертай награбоване !»
Для вельми крутих, себто особливо тупих, котрі захочуть «качати права» в судах щодо «священного права неправедної власності», індивідуальні методи переконання: співбесіда з прискіпливим інспектором Міністерства екологічної безпеки, чай на двох з непідкупним слідчим з особливо важливих справ Генпрокуратури. Якщо і це не допоможе розбудити совість, тоді залишається задушевна, інтелегентна розмова з інтелектуалами з УБОЗу.
Помаримо, що таку богоугодну процедуру розпочато з донецької мафії, себто з Донецьких промислово-фінансових груп. Як найбільш криміналізованих. І щоби без винятків ! І щоб суворий і справедливий вирок через три місяці !
Після такої успішної взірцево-показової акції вся інша грабіжницька шатія стоятиме в чергах до компетентних органів для явки з повинною. Верески, голосіння, волання до міжнародних правозахисних інституцій вщухатимуть у міру передачі «репресованих» під батьківську опіку Департаменту з виконання покарань.
Підемо далі. Глитаїв розкуркулили, наповнили державну скарбницю експропрійованими статками, самих їх відправили кого у вирій, кого попідтинню жебраками, кого на перевиховання на державні харчі. Настала пора розпорядитися поверненим майном. Поділити порівну, ревонули ? А дзуськи ! Легше всього перевести мільярди на органічні відходи, але то буде не по-хазяйськи, отже, не по-справедливому. У першу чергу з позиції національної безпеки треба визначити пару-трійку десятків стратегічних підприємств і залишити їх у державній власності. Усі інші – на відкриті торги. І щоби ні однієї вторгованої гривні на проїдання: усі мільярди на внутрішні інвестиції для Українського прориву ! (На відміну від азійського економічного дива так буде називатися наше національне диво). Про нащадків треба думати !
Прошу не розслаблятися: навіть після нашого дива спесиві закордонні буржуїни не кинуться навперебій пропонувати нам свою дружбу і гаманці. Бо навіть багата країна стає гідною поваги державою, якщо і її еліти, і суспільство об’єднані однією національною ідеєю. Для нас вона, приміром, - це сильна, заможна, незалежна і соборна Українська Україна.
Отут постає рівнозначне по своїй значимості, мо’ й благоглупості, ще одне марення – дерусифікація. Ні, це більше, ніж українізація. Тут треба звільняти душу від «орди» і поселяти там наші предковічні національні святині. І ні про яку заборону вживання московитської мови не йдеться. Хочеш «штокать-какать», ніхто тобі не забороняє, але... На рівні Конституції і відповідних законів мають діяти певні норми.
Перша. Перебування на державній службі обумовити володінням і обов’язковим вживанням державної мови. Щоби над вхідними дверима всіх без винятку державних установ з повним правом можна було б вивісити транспорант: «У цій установі москалі не працюють !»
Друга. У всіх без винятку державних навчально-виховних закладах, від дитсадка до ВУЗа, викладання всіх дисциплін, окрім іноземної мови, проводити на державній мові.
Третя. Установам, підприємствам, закладам недержавної форми власності ділову документацію дозволяється вести на будь-якій тарабарській мові, але контакти з державними установами (звіти, декларації і т.і.) обов’язково відбуваються на державній мові.
Четверта. Приватним освітнім закладам дозволяється проводити навчання іноземною мовою, навіть без викладання державної мови, але проблеми з подальшим пристосуванням в україномовне суспільство таких недержавномовних осіб буде їх приватною справою.
П’ята. 90 % програмного продукту загальнонаціональних теле-радіокомпаній, незалежно від форми власності, має бути україномовним. Для регіональних компаній у місцях компактного проживання нацменшин цей відсоток знижується до 51. Перший же випадок порушення цієї умови автоматично позбавляє порушника ліцензії.
Шоста. Для іноземних гастролерів встановлюється 20-відсоткове мінімальне оподаткування. Для родимих москальськомовних – від 40%. Для Вєрки Смердючки – 99%.
Сьома. Ідучи назустріч яничарам та «исконно русским», максимально спростити процедуру позбуття українського громадянства та в трьохденний термін забезпечити їм виїзд за межі України в північно-східному напрямку. З Богом, Парасю, заки люди трапляються. Любов була без радості, розлука буде без печалі.
Гарантовано: уже через п’ять років наші марення про Українську Україну здійсняться. А можуть і не здійснитися. Якщо В.Ю. і надалі блукатиме політичними «візантійськими» манівцями в пошуках другого президентського терміну. Поки що він тупо демонструє, хто в домі хазяїн, роздаючи направо-наліво свої цінні вказівки демкоаліції та уряду. Між нами кажучи, ні чинна Конституція, ні закони, ні власні таланти такого права йому не надають.
Це вже щось із «Законів Мерфі»: «Хто може – робить. Хто не може робити – учить. Хто не може ні робити, ні вчити – керує». Узагалі-то мені подобається інший іронічний закон: «Невіглас, що займає високу посаду, подібний до людини на вершині гори: усі йому видаються маленькими, а всім іншим маленьким видається він сам».
30.01.2008
Богдан Гринчук
Отож, помріємо про те, чого в дійсності ніколи не було, немає і про що ми довго-довго будемо тільки снити, - про справедливість. Єхидно зауважуєте, що про таку фантастичну річ, навіть мріяти – і то занадто оптимістично ? Погоджуюся. У такому разі помаримо, т.б.м., поринемо в сни наяву.
Ця омріяна, спокуслива і недосяжна справедливість при розтолковуванні виявляється простою, приземленою моральною категорією: «Людські взаємини, вчинки, які відповідають морально-етичним і правовим нормам». Чого простішого ? Ан ні, нам подавай родиме, хитромудре, щось на кшалт квадратного колеса. Проблема в тому, що в Україні для скоробагатькової небожительної шпани і для нормальних людей діють різні мораль і право. Зрозуміло, що ЇХ справедливість непримиренно суперечить НАШІЙ справедливості.
Не будемо перейматися спасінням їхніх ницих душ – однаково не буде з пса солонини, а помаримо про наше привільне, радісне життя при нашій справедливості. Одне слово, запрошую шановне панство на українське Поле Чудес в Країну Дурнів.
На підході трішки колупнемо незарубцьовані душевні рани несправджених надій. Еге ж, постреволюційних, помаранчевих. Оскільки ми маримо, то й зробимо вигляд, що це сум’яття було стихійним: отак усі враз усвідомили, що так далі жити не можна. І ломанули отарою на майдани відстоювати власну гідність. Відстояли – і на сторожі біля неї поставили Віктора Ющенка. Так би мовити, на 5 р. найняли його на посаду Гаранта наших прав і свобод. Ця роль здалася йому задріб’язковою і почав він приміряти на себе хітон Месії. Задля стабільності і єднання, звісно. І обрушилися на наші буйнесенькі голови месіянські благоглупості з явним компрадорським душком: меморандуми, універсали, «круглі столи», політичний мазохізм, зрада революційних гасел, кадрові ідіотизми, ексцентричні рішення, перетворення соратників у ворогів і навпаки. Усе це месіянство по хоружівськи замалим не привело до довгих сутінок демократії.
Одне слово, вляпався наш месія по саме нікуди, так що ми змушені були ще раз витягувати його самі знаєте звідки, так-сяк обчистити від месіянських виділень... І на знак вдячності почути: «Жила в попа собака...» Як кажуть, наша пісня гарна-нова, починаєм її знову.
З цим усе зрозуміло: з попелу галушки не вдаються. Залишилася благенька надія на демократичну коаліцію БЮТ-НУНС у ВР та на уряд Юлії Тимошенко. Що вони, значить, здійснять наше генеральне марення-експропріацію експропріаторів. Ні, ця химера не має ніякого відношення до лєнінського «Грабуй награбоване !» У перекладі на людську мову це означає повернення законному власнику-народу його добра, украденого кучкою грабіжників. Відновлення справедливості, значить. Гей, прошу не захоплюватися: це ж тільки марення.
Уявімо собі, що в нинішньої демократичної влади появилася політична воля до реалізації цього нашого марення і вона, попри наявність в її рядах цих самих грабіжників, усерйоз взялася за конфіскацію всього награбованого в епоху дикої «прихватизації». Зарані визнавши як незаперечну істину, що в основі всіх приватизаційних процесів у незалежній Україні (за винятком «Криворіжсталі») лежали змова і корупція. (В.Ю. з цього приводу прошу не турбувати, оскільки з найбільшими злодіями – ахметовими-пінчуками-гайдуками він переймається більш важливою справою – забезпеченням собі другого президентського терміну).
Політична воля влади, помножена на всенародну підтримку пограбованих громадян, дасть їй можливість спокійно пережити істеричні верески схоплених за руку грабіжників про «політичні репресії», звинувачення в реприватизації-націоналізації, диктатурі, «нашизмі»-«бютизмі» та інших смертних гріхах. Нормальне вищання собаки, якій наступили на хвоста.
Якихось нових механізмів конфіскації неправедно нажитих статків придумувати не треба: достатньо ознайомитися з відкритими сайтами податкового департаменту США часів Аль Капоне.
Зауважу, що наше марення включає в себе речі просто неймовірні: наші доблесні правоохоронні органи насправді стоять на охороні права, податківці принципово живуть на одну зарплату, судді при винесенні рішень керуються виключно буквою і духом Закону.
За таких ідеально-фантастичних умов довести незаконність приватизації заводів, паротягів і всяких інших природних родовищ, включно із землею, не становитиме ніяких труднощів. Зрозуміло, обкладена зі всіх сторін грабіжницька бізнесово-промислова шпана у пошуках захисту притьмом кинеться оббивати пороги секретаріатів президента, ВР, уряду. А їх туди ні ногою за поріг ! І валізи з «баблом» не приймають ! А у вухах ієрихонськими трубами: «Повертай награбоване !»
Для вельми крутих, себто особливо тупих, котрі захочуть «качати права» в судах щодо «священного права неправедної власності», індивідуальні методи переконання: співбесіда з прискіпливим інспектором Міністерства екологічної безпеки, чай на двох з непідкупним слідчим з особливо важливих справ Генпрокуратури. Якщо і це не допоможе розбудити совість, тоді залишається задушевна, інтелегентна розмова з інтелектуалами з УБОЗу.
Помаримо, що таку богоугодну процедуру розпочато з донецької мафії, себто з Донецьких промислово-фінансових груп. Як найбільш криміналізованих. І щоби без винятків ! І щоб суворий і справедливий вирок через три місяці !
Після такої успішної взірцево-показової акції вся інша грабіжницька шатія стоятиме в чергах до компетентних органів для явки з повинною. Верески, голосіння, волання до міжнародних правозахисних інституцій вщухатимуть у міру передачі «репресованих» під батьківську опіку Департаменту з виконання покарань.
Підемо далі. Глитаїв розкуркулили, наповнили державну скарбницю експропрійованими статками, самих їх відправили кого у вирій, кого попідтинню жебраками, кого на перевиховання на державні харчі. Настала пора розпорядитися поверненим майном. Поділити порівну, ревонули ? А дзуськи ! Легше всього перевести мільярди на органічні відходи, але то буде не по-хазяйськи, отже, не по-справедливому. У першу чергу з позиції національної безпеки треба визначити пару-трійку десятків стратегічних підприємств і залишити їх у державній власності. Усі інші – на відкриті торги. І щоби ні однієї вторгованої гривні на проїдання: усі мільярди на внутрішні інвестиції для Українського прориву ! (На відміну від азійського економічного дива так буде називатися наше національне диво). Про нащадків треба думати !
Прошу не розслаблятися: навіть після нашого дива спесиві закордонні буржуїни не кинуться навперебій пропонувати нам свою дружбу і гаманці. Бо навіть багата країна стає гідною поваги державою, якщо і її еліти, і суспільство об’єднані однією національною ідеєю. Для нас вона, приміром, - це сильна, заможна, незалежна і соборна Українська Україна.
Отут постає рівнозначне по своїй значимості, мо’ й благоглупості, ще одне марення – дерусифікація. Ні, це більше, ніж українізація. Тут треба звільняти душу від «орди» і поселяти там наші предковічні національні святині. І ні про яку заборону вживання московитської мови не йдеться. Хочеш «штокать-какать», ніхто тобі не забороняє, але... На рівні Конституції і відповідних законів мають діяти певні норми.
Перша. Перебування на державній службі обумовити володінням і обов’язковим вживанням державної мови. Щоби над вхідними дверима всіх без винятку державних установ з повним правом можна було б вивісити транспорант: «У цій установі москалі не працюють !»
Друга. У всіх без винятку державних навчально-виховних закладах, від дитсадка до ВУЗа, викладання всіх дисциплін, окрім іноземної мови, проводити на державній мові.
Третя. Установам, підприємствам, закладам недержавної форми власності ділову документацію дозволяється вести на будь-якій тарабарській мові, але контакти з державними установами (звіти, декларації і т.і.) обов’язково відбуваються на державній мові.
Четверта. Приватним освітнім закладам дозволяється проводити навчання іноземною мовою, навіть без викладання державної мови, але проблеми з подальшим пристосуванням в україномовне суспільство таких недержавномовних осіб буде їх приватною справою.
П’ята. 90 % програмного продукту загальнонаціональних теле-радіокомпаній, незалежно від форми власності, має бути україномовним. Для регіональних компаній у місцях компактного проживання нацменшин цей відсоток знижується до 51. Перший же випадок порушення цієї умови автоматично позбавляє порушника ліцензії.
Шоста. Для іноземних гастролерів встановлюється 20-відсоткове мінімальне оподаткування. Для родимих москальськомовних – від 40%. Для Вєрки Смердючки – 99%.
Сьома. Ідучи назустріч яничарам та «исконно русским», максимально спростити процедуру позбуття українського громадянства та в трьохденний термін забезпечити їм виїзд за межі України в північно-східному напрямку. З Богом, Парасю, заки люди трапляються. Любов була без радості, розлука буде без печалі.
Гарантовано: уже через п’ять років наші марення про Українську Україну здійсняться. А можуть і не здійснитися. Якщо В.Ю. і надалі блукатиме політичними «візантійськими» манівцями в пошуках другого президентського терміну. Поки що він тупо демонструє, хто в домі хазяїн, роздаючи направо-наліво свої цінні вказівки демкоаліції та уряду. Між нами кажучи, ні чинна Конституція, ні закони, ні власні таланти такого права йому не надають.
Це вже щось із «Законів Мерфі»: «Хто може – робить. Хто не може робити – учить. Хто не може ні робити, ні вчити – керує». Узагалі-то мені подобається інший іронічний закон: «Невіглас, що займає високу посаду, подібний до людини на вершині гори: усі йому видаються маленькими, а всім іншим маленьким видається він сам».
30.01.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар