Продовження.
Отже, ми з шановним українством, сподіваюся урозуміли, наскільки правий був Великий Кобзар, коли ще 170 р. тому нас остерігав:
«Кохайтеся, чорноброві,
Та не з москалями.
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.»
З усього видать, що в декого з наших ну дуже веломудрих зверхників, по суті, холуйське «стратегічне партнерство» з Московією та ще й обтяжене комплексом месіянства геть відбило історичну пам’ять. Інакше вони з пересторогою відносилися б до перспективи опинитися в «добросусідських» ведмежих обіймах споконвічного неприятеля. Недарма ж народна мудрість вчить: хто старе забуває, той щастя не має. Кажете, що в канонічному тексті написано «поминає» ? Москальська робота: сфальшували, песиголовці. Дурні забувають, а мудрі вчаться.
Гаразд, зекономимо на бромі і не чіпатимемо українську історію. Помізкуємо над «добросусідськими» взаєминами, які відбуваються на наших очах.
Кажуть, якщо хочеш про себе взнати щось-таке «жарене», про що сам сном-духом не відаєш, погиркайся із злоязикою сусідкою. Не тільки ти, а вся околиця взнає: що ти тещу заморив голодом (хоч жонатий на круглій сироті); що твої дочки повії (хоча маєш двох синів); що їй, сусідці, уже остогидло щодня підбирати тебе п’яного з-під парканів і волочити до хати (хоча всі знають, що ти в рот не береш оковитої) і подібні «одкровення».
А тепер просвічу я вас, темних, про справжню українську дійсність, про яку ви і не здогадуєтеся. Чи знаєте ви:
Отже, ми з шановним українством, сподіваюся урозуміли, наскільки правий був Великий Кобзар, коли ще 170 р. тому нас остерігав:
«Кохайтеся, чорноброві,
Та не з москалями.
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.»
З усього видать, що в декого з наших ну дуже веломудрих зверхників, по суті, холуйське «стратегічне партнерство» з Московією та ще й обтяжене комплексом месіянства геть відбило історичну пам’ять. Інакше вони з пересторогою відносилися б до перспективи опинитися в «добросусідських» ведмежих обіймах споконвічного неприятеля. Недарма ж народна мудрість вчить: хто старе забуває, той щастя не має. Кажете, що в канонічному тексті написано «поминає» ? Москальська робота: сфальшували, песиголовці. Дурні забувають, а мудрі вчаться.
Гаразд, зекономимо на бромі і не чіпатимемо українську історію. Помізкуємо над «добросусідськими» взаєминами, які відбуваються на наших очах.
Кажуть, якщо хочеш про себе взнати щось-таке «жарене», про що сам сном-духом не відаєш, погиркайся із злоязикою сусідкою. Не тільки ти, а вся околиця взнає: що ти тещу заморив голодом (хоч жонатий на круглій сироті); що твої дочки повії (хоча маєш двох синів); що їй, сусідці, уже остогидло щодня підбирати тебе п’яного з-під парканів і волочити до хати (хоча всі знають, що ти в рот не береш оковитої) і подібні «одкровення».
А тепер просвічу я вас, темних, про справжню українську дійсність, про яку ви і не здогадуєтеся. Чи знаєте ви:
- що по всій Західній Україні безкарно бешкетують озброєні залізними прутами ватаги націоналістів (варіант – націонал-фашистів, бандьоровцев) і смертним боєм б’ють усіх, хто розмовляє по-москальськи;
- що в Україні Ющенко встановив фашистський режим;
- що Україна спеціально затягує демаркацію (розмежування) кордонів з Росією, щоб не завадили російській контрабанді, без якої українці просто голодували б;
- що російський танкер з нафтою в Керченській протоці втопили українські метеорологи;
- що вибух у шахті ім.Засядька стався внаслідок некомпетентності Ющенка;
- що Конституційний Суд України заборонив вживання російської мови в усіх державних установах та навчальних закладах;
- що ніякого голодомору в Україні не було, а окремі факти тимчасової нестачі харчів спричинили неврожай і недолугість та безвідповідальність місцевих властей;
- що Україна хоче вступати в НАТО, щоби розмістити натівські ракети з ядерними боєголовками на кордоні з Росією;
- що Україна постійно шантажує Росію своєю газотранспортною системою, погрожуючи перекрити кран в Європу;
- що Росія пільговою ціною на газ постійно дотує економіку України...
Нічого із цих зловорожих, злостивих ідіотизмів не знаєте ? Значить не дивитеся російського телебачення. І не дивіться: шкідливо для здоров’я, особливо для психіки нормального українця.
Що ж насправді витворяє «стратегічний партнер» ? У першу чергу я настійливо раджу моє наступне твердження сприймати як аксіому (незаперечну істину): і московська влада, і московити ніколи не визнають Україну незалежною державою, а її територію – суверенною і неподільною. Пора б уже перестати самих себе дурити (чи втішати) байками про поганих московських правителів-царів, Генсеків, президентів і про добрих москалів. Російська соціологія засвідчує, що більше 70% опитаних росіян не визнають Україну самостійною державою, більше того, вони переконані, що вона має бути в складі Російської федерації на правах автономної республіки, а ще краще поділеної на 4-5 губерній.
Для московитів ми не українці, а «хахлы», которые нажрутся сала и ерепенятся». Ця образлива кличка і відверта зневажальна тональність у відношенні до України є нормою російських ЗМІ. У тому числі і державних.
То як, проведемо інвентаризацію сухого залишку від «стратегічного партнерства» і «добросусідства»?
Маємо на своїй суверенній території московитську окупаційну армію – Чорноморський Флот РФ. Саме окупаційну, оскільки вона постійно демонструє зневагу до законів держави, на території якої тимчасово перебуває.
Маємо не дуже-то і скрите, інколи так просто демонстративне, небажання московитів виводити з України свої війська.
Маємо відверте затягування Кремлем демаркації сухопутного і морського державного кордону.
Маємо публічні заяви високопосадових московитів про «Севастополь – город русской боевой славы» та «Крым – исконно русская земля».
Маємо відвертий газовий шантаж.
Маємо нахабне втручання в сугубо внутрішні справи України: спроби диктувати свої погляди, починаючи від історії і закінчуючи питаннями зовнішньої політики.
Маємо масово присутній в Україні російський інформаційний простір.
Маємо замалим не стратегічний вплив московського бізнесу на економіку України.
Маємо чотири легальні московські «п’яті колони» в Україні: Українську Православну Церкву Московського Патріархату, Комуністичну партію України, промосковські партії-союзи-блоки та промосковську політичну шпану, яка чванькувато вважає себе елітою.
Маємо в руках у потенційного ворога детальний список (та й плани) всіх найважливіших для національної безпеки об’єктів України: військових, транспортних, технологічних, інженерних комунікацій.
Маємо московських «агентів впливу» просто таємних агентів і «кротів» в усіх без винятку державних структурах, армії, органах безпеки, розвідувальних та правоохоронних органах.
Що ми можемо протиставити «братським обіймам» азійського сусіда? Багато чого:
Що ж насправді витворяє «стратегічний партнер» ? У першу чергу я настійливо раджу моє наступне твердження сприймати як аксіому (незаперечну істину): і московська влада, і московити ніколи не визнають Україну незалежною державою, а її територію – суверенною і неподільною. Пора б уже перестати самих себе дурити (чи втішати) байками про поганих московських правителів-царів, Генсеків, президентів і про добрих москалів. Російська соціологія засвідчує, що більше 70% опитаних росіян не визнають Україну самостійною державою, більше того, вони переконані, що вона має бути в складі Російської федерації на правах автономної республіки, а ще краще поділеної на 4-5 губерній.
Для московитів ми не українці, а «хахлы», которые нажрутся сала и ерепенятся». Ця образлива кличка і відверта зневажальна тональність у відношенні до України є нормою російських ЗМІ. У тому числі і державних.
То як, проведемо інвентаризацію сухого залишку від «стратегічного партнерства» і «добросусідства»?
Маємо на своїй суверенній території московитську окупаційну армію – Чорноморський Флот РФ. Саме окупаційну, оскільки вона постійно демонструє зневагу до законів держави, на території якої тимчасово перебуває.
Маємо не дуже-то і скрите, інколи так просто демонстративне, небажання московитів виводити з України свої війська.
Маємо відверте затягування Кремлем демаркації сухопутного і морського державного кордону.
Маємо публічні заяви високопосадових московитів про «Севастополь – город русской боевой славы» та «Крым – исконно русская земля».
Маємо відвертий газовий шантаж.
Маємо нахабне втручання в сугубо внутрішні справи України: спроби диктувати свої погляди, починаючи від історії і закінчуючи питаннями зовнішньої політики.
Маємо масово присутній в Україні російський інформаційний простір.
Маємо замалим не стратегічний вплив московського бізнесу на економіку України.
Маємо чотири легальні московські «п’яті колони» в Україні: Українську Православну Церкву Московського Патріархату, Комуністичну партію України, промосковські партії-союзи-блоки та промосковську політичну шпану, яка чванькувато вважає себе елітою.
Маємо в руках у потенційного ворога детальний список (та й плани) всіх найважливіших для національної безпеки об’єктів України: військових, транспортних, технологічних, інженерних комунікацій.
Маємо московських «агентів впливу» просто таємних агентів і «кротів» в усіх без винятку державних структурах, армії, органах безпеки, розвідувальних та правоохоронних органах.
Що ми можемо протиставити «братським обіймам» азійського сусіда? Багато чого:
- Непрофесійну, небоєздатну, оснащену застарілим озброєнням армію. Армію, яка до цих пір керується командами на чужинській московській мові. Армія з Головнокомандуючим, якому більше до лиця пасує дитяча гра «в солдатики», з Міністром оборони, якого призначено в стилі «гоп, мої гречаники».
- Вороже відношення президента до прем’єр-міністра і глибоку недовіру у відповідь.
- Два центри впливу у виконавчій владі: законний Кабінет Міністрів і Секретаріат Президента, який, згідно Конституції, мав би бути просто канцелярією, а фактично перебрав на себе урядові функції.
- Втикацьку натуру В.Ю.: грубе, неконституційне втручання в діяльність законодавчої та виконавчої гілок влади.
- Непердбачувані, несподівані, неадекватні кадрові призначення задля створення противаги Ю.Т.
- Гарячкові спроби умовити НАТОвського «дядька-каратиста» взяти Україну під захист від московських бандюганів.
- Угодовство впереміж з холопством абсолютної більшості політичної та владної еліти перед московитами.
- Відсутність чітко сформульованої національної ідеї, яка була б стрижнем зовнішньої і внутрішньої державної політики.
А от обзивати мене песимістом не варто. Зовсім навпаки: я невиправний і відчайдушний оптиміст. Надихає мене панічна реакція Кремля на нашу Помаранчеву революцію: «Мы навсегда потеряли Украину!» Московити зрозуміли, що народ з таким рівнем свободи та національної гідності непереможний і непідкоренний.
23.01.2008
Богдан Гринчук
23.01.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар