Розсудливі люди завжди знайдуть розумну тему для розмови. Нас-то з вами не під лопуцьком знайшли та й, зрештою, ночували ми не під однією школою, так що розмови між нами завжди страх які мудрі. Піддіваєте, мовляв, ще б так мудро поступати як просторікуємо, то й горенька б не знали. Ну навіщо так глузувати ? Кінь з чотирма ногами, та спотикається, а в нас же і ноги дві, і голова он яка маленька. І все ж я б так категорично не вважав нас недорікуватими пустомелями. Ану ж на дострокових виборах проголосуємо так мудро, що аж самі від задоволення крекнемо ?
Поки там ще ті вибори будуть, порозмірковуємо над простим питанням: «А чого ми від них очікуємо ?» Перемоги колишньої «помаранчевої» команди – та й годі ! Воно-то ніби інакше й бути не може, але... У шановного панства не виникає відчуття, що щось подібне вже було ? І залишило після себе не скорботу, але добрячий смуток.
Зарані попереджую нервових і ура-патріотів: далі піде єресь упереміж з крамолою. Задам питання, так би мовити, провокаційне, а значить уже підстатейне: «А чим, власне, відрізняються методи формування влади «помаранчевими» і «білосиніми» після їх вошестя на найвищі державні сідала ?» Та ні, я не про «наші – бандюковичі», «народні – антинародні», «янголи – бузувіри». Якраз з цим у нас, і в мене, звісно, усе в порядку. Окрім традиційних москальських матюків, ми ще в них перейняли і традиційний мордобій «стінка на стінку». Принаймні в політиці.
Ми цілком справедливо обурюємося тим, що отримавши «на дурняка» владу, бандюковичі намагалися перетворити її в абсолютну: мати все і негайно ! Не будемо ятрити собі душу «купальською підлянкою» Олександра Мороза: ми ж бо за куценьку історію нашої Незалежності переконалися, що ницість наших правителів не має меж. Назвімо спосіб, у який до влади прийшов донецький клан, демократично-зрадницьким. А далі вибухнула конституційна міна сповільненої дії, закладена 8.12.2004 р. Про це також порозмірковуємо, але дещо пізніше.
Ми були свідками, як нахабно, брутально, антизаконно і просто аморально бандюковичі «підгрібали під себе» законодавчу та судову гілки влади, силові та фіскальні структури, як нахраписто в неконституційний спосіб позбавляли повноважень президента Віктора Ющенка, як цинічно ігнорували опозицію. Одне слово, те саме стінка на стінку: ми – «донєцкіє» і вони – «западнякі», «бандьори». Закономірно, що таке свавілля без меж дістало назву «окупація «донецькими» або «донецький бєспрєдєл».
А тепер дозволю собі нагадати шановному панству 2005 – першу половину 2006 р. «Помаранчеві» при владі. Знову ж таки, не пасіюватимемо з приводу безглуздого протистояння всередині теоретично монолітної пропрезидентської команди. Суть у тому, що ця команда також захотіла мати всю владу і негайно. Пам’ятаєте ті 18 тис. держчиновників, приречених на заклання «помаранчевою» владою ? А в кінцевому підсумку, виходить все однако – що Яким, що Яків, тільки з вивернутими штанами: ми – патріоти, демократи, цяця і вони – «східняки», малороси, безбатьченки, бузувіри.
Було б дико сумніватися в тому, що Україна має бути українською, а не малоросійською чи інтернаціонально-блатною. Знову ж кляте «але»... Зрозуміло, що на цих дочасних виборах ми приведемо до влади, умовно кажучи, «помаранчеву» команду. А далі ? Де подіти третину чи й більше також громадян України, котрі не ототожнюють себе з українством ? «Помаранчева» влада для них також буде окупаційною. У резервацію як населення нижчого гатунку ? Організувати для них залізничні маршрути в одному напрямку «Донецьк – Воркута», «Луганськ – Колима», «Крим – Магадан» ? Е ні, Чорнобильська зона безальтернативно «забита» за червонопузою симоненківською братією. Духовні мутанти мають першочергове право на генетичну мутацію.
Не будемо вдаватися в історичні екскурси щодо причин поділу українців на «східняків» і «західняків». У спрощеному вигляді це є наслідком варварського, імперського впливу московщини на східно-південні регіони України і цивілізаційного впливу Європи на західні терени. Що було, то було і з історії його не викреслиш. Нас має цікавити період після 1 грудня 1991 р., коли за незалежність України проголосувала абсолютна більшість населення УРСР. І на цьому всеукраїнська єдність закінчилася.
Далі мордувати Україну, трусити її як чорт суху грушу взялися політики. По суті, увесь цей всеукраїнський бардак є наслідком боротьби між «яструбами» - радикальними політиками та «голубами» - поміркованими. Перші свято переконані, що переможець має отримати все і безроздільно і тому будь-які політичні суперечки сприймають як Армагедон – останній і вирішальний бій, а свій програш – як апокаліпсис. Другі тверезомислячі і просто знають, що в українській політиці хочеш-не хочеш, а йти на компроміси, домовлятися із суперниками мусиш.
Яскравим прикладом «яструбів» у політиці є Юлія Тимошенко з однієї сторони та з другої Янукович зі своєю радикальною шантрапою (сухі, кісєльові, сулковські) і Мороз, котрого у вир радикалізму кинуло невідворотне наближення політичного небуття. Відповідно, «голубами» виступають Віктор Ющенко, а на протилежному кінці Ринат Ахметов і Раїса Богатирьова.
А тепер крамольні висновки. Якими б не були результати дострокових виборів (хоча сумніватися в перемозі «помаранчевих» нібито підстав немає), політична криза в Україні завершиться тільки за однієї умови: влада перестане бути регіональною – чи то, умовно кажучи, галичанською, чи донецькою.
Віктор Ющенко неодноразово підкреслював, що він є президентом всієї України, а не окремих, т.б.м., здемократизованих регіонів чи то лишень національно-свідомих громадян. Таким же всеукраїнським, себто представником усіх регіонів України має бути майбутній уряд та, страшно сказати, коаліція у ВР. За умови, звісно, що вона буде зформована на засадах захисту національних інтересів. Принаймні, в основу її діяльності міг би бути покладений пріснопам’ятний Універсал національної єдності. Нереально, кажете ? Мовляв, в одного воза не впряжеш коня і тріпотливу лань. Як знать. Змусили ж «голуби» з Партії регіонів «яструба» Януковича поставити свій підпис під Спільною заявою щодо проведення дострокових виборів. Зрештою, немає нічого вічного під сонцем, тим більше не вічне лідерство Януковича в Партії регіонів.
14.07.2007
Богдан Гринчук
Поки там ще ті вибори будуть, порозмірковуємо над простим питанням: «А чого ми від них очікуємо ?» Перемоги колишньої «помаранчевої» команди – та й годі ! Воно-то ніби інакше й бути не може, але... У шановного панства не виникає відчуття, що щось подібне вже було ? І залишило після себе не скорботу, але добрячий смуток.
Зарані попереджую нервових і ура-патріотів: далі піде єресь упереміж з крамолою. Задам питання, так би мовити, провокаційне, а значить уже підстатейне: «А чим, власне, відрізняються методи формування влади «помаранчевими» і «білосиніми» після їх вошестя на найвищі державні сідала ?» Та ні, я не про «наші – бандюковичі», «народні – антинародні», «янголи – бузувіри». Якраз з цим у нас, і в мене, звісно, усе в порядку. Окрім традиційних москальських матюків, ми ще в них перейняли і традиційний мордобій «стінка на стінку». Принаймні в політиці.
Ми цілком справедливо обурюємося тим, що отримавши «на дурняка» владу, бандюковичі намагалися перетворити її в абсолютну: мати все і негайно ! Не будемо ятрити собі душу «купальською підлянкою» Олександра Мороза: ми ж бо за куценьку історію нашої Незалежності переконалися, що ницість наших правителів не має меж. Назвімо спосіб, у який до влади прийшов донецький клан, демократично-зрадницьким. А далі вибухнула конституційна міна сповільненої дії, закладена 8.12.2004 р. Про це також порозмірковуємо, але дещо пізніше.
Ми були свідками, як нахабно, брутально, антизаконно і просто аморально бандюковичі «підгрібали під себе» законодавчу та судову гілки влади, силові та фіскальні структури, як нахраписто в неконституційний спосіб позбавляли повноважень президента Віктора Ющенка, як цинічно ігнорували опозицію. Одне слово, те саме стінка на стінку: ми – «донєцкіє» і вони – «западнякі», «бандьори». Закономірно, що таке свавілля без меж дістало назву «окупація «донецькими» або «донецький бєспрєдєл».
А тепер дозволю собі нагадати шановному панству 2005 – першу половину 2006 р. «Помаранчеві» при владі. Знову ж таки, не пасіюватимемо з приводу безглуздого протистояння всередині теоретично монолітної пропрезидентської команди. Суть у тому, що ця команда також захотіла мати всю владу і негайно. Пам’ятаєте ті 18 тис. держчиновників, приречених на заклання «помаранчевою» владою ? А в кінцевому підсумку, виходить все однако – що Яким, що Яків, тільки з вивернутими штанами: ми – патріоти, демократи, цяця і вони – «східняки», малороси, безбатьченки, бузувіри.
Було б дико сумніватися в тому, що Україна має бути українською, а не малоросійською чи інтернаціонально-блатною. Знову ж кляте «але»... Зрозуміло, що на цих дочасних виборах ми приведемо до влади, умовно кажучи, «помаранчеву» команду. А далі ? Де подіти третину чи й більше також громадян України, котрі не ототожнюють себе з українством ? «Помаранчева» влада для них також буде окупаційною. У резервацію як населення нижчого гатунку ? Організувати для них залізничні маршрути в одному напрямку «Донецьк – Воркута», «Луганськ – Колима», «Крим – Магадан» ? Е ні, Чорнобильська зона безальтернативно «забита» за червонопузою симоненківською братією. Духовні мутанти мають першочергове право на генетичну мутацію.
Не будемо вдаватися в історичні екскурси щодо причин поділу українців на «східняків» і «західняків». У спрощеному вигляді це є наслідком варварського, імперського впливу московщини на східно-південні регіони України і цивілізаційного впливу Європи на західні терени. Що було, то було і з історії його не викреслиш. Нас має цікавити період після 1 грудня 1991 р., коли за незалежність України проголосувала абсолютна більшість населення УРСР. І на цьому всеукраїнська єдність закінчилася.
Далі мордувати Україну, трусити її як чорт суху грушу взялися політики. По суті, увесь цей всеукраїнський бардак є наслідком боротьби між «яструбами» - радикальними політиками та «голубами» - поміркованими. Перші свято переконані, що переможець має отримати все і безроздільно і тому будь-які політичні суперечки сприймають як Армагедон – останній і вирішальний бій, а свій програш – як апокаліпсис. Другі тверезомислячі і просто знають, що в українській політиці хочеш-не хочеш, а йти на компроміси, домовлятися із суперниками мусиш.
Яскравим прикладом «яструбів» у політиці є Юлія Тимошенко з однієї сторони та з другої Янукович зі своєю радикальною шантрапою (сухі, кісєльові, сулковські) і Мороз, котрого у вир радикалізму кинуло невідворотне наближення політичного небуття. Відповідно, «голубами» виступають Віктор Ющенко, а на протилежному кінці Ринат Ахметов і Раїса Богатирьова.
А тепер крамольні висновки. Якими б не були результати дострокових виборів (хоча сумніватися в перемозі «помаранчевих» нібито підстав немає), політична криза в Україні завершиться тільки за однієї умови: влада перестане бути регіональною – чи то, умовно кажучи, галичанською, чи донецькою.
Віктор Ющенко неодноразово підкреслював, що він є президентом всієї України, а не окремих, т.б.м., здемократизованих регіонів чи то лишень національно-свідомих громадян. Таким же всеукраїнським, себто представником усіх регіонів України має бути майбутній уряд та, страшно сказати, коаліція у ВР. За умови, звісно, що вона буде зформована на засадах захисту національних інтересів. Принаймні, в основу її діяльності міг би бути покладений пріснопам’ятний Універсал національної єдності. Нереально, кажете ? Мовляв, в одного воза не впряжеш коня і тріпотливу лань. Як знать. Змусили ж «голуби» з Партії регіонів «яструба» Януковича поставити свій підпис під Спільною заявою щодо проведення дострокових виборів. Зрештою, немає нічого вічного під сонцем, тим більше не вічне лідерство Януковича в Партії регіонів.
14.07.2007
Богдан Гринчук
