Ви все ще дивитеся «Свободу» Савіка Шустера ? А я от здався, дивлюся вибірково. Що ви, ніякої вини дійсно класного, високопрофесійного шоумена в цьому немає. Просто почуття огиди до всіх цих симоненків, богословських, чечетових, герман-стецьків, алєксандровських та дрібнішої погані на кшалт тарасиків чи мірошниченків виявилося сильнішим навіть від журналістського обов’язку – отримувати інформацію з першоджерел. Розум наказує дивитися і слухати, а відчуття таке, ніби тебе змушують ковтати живу жабу-ропуху разом зі здохлим щуром. Бр-р-р !
Гадаю, ви запримітили одну спільну рису в цих «обличчях»-«голосах» бандюковичів та червонопузих яничарів: пихато-підленька посмішечка. Вона нібито має означати зверхність над суперником-опонентом: мовляв, куди вам, бидло, зачучверене тягатися з нами, коли за нашими спинами ТАКІ конкретні пацани з ТАКИМИ мільярдами. Можливо, щось таке і хотіли виказати, натомість виразно проявляється глумливий насміх і просто явно чути: «Та клали ми на вас усіх з пробором ! Так, усі знають, що ми продажні шкури, що нам платять за те, щоби ми брехали вам в очі, оббріхували ваших кумирів, обгиджували вашу історію, знеславлювали ваших прадідів великих, обілювали злочинців, виправдовували всі їх злодіяння. Так, ми безчесна потолоч, але ми сліпицею ліземо і ще довго будемо лізти з телеекранів вам в очі, уїдливими оводами дзижчатимемо в радіоефірі. І ви нам нічого не вдієте, бо ми – каста недоторканих, ми стоїмо над законом і над вами, чернь злиденна.»
От така халепа, хоч сирої землі хватайсь. Най воно і сюди боляче, і туди гаряче, але від правди ніде дітися: допоки така потолоч і її господарі матимуть найменше відношення до влади, про цивілізовану, себто нормальну державу недоречно навіть заїкатися. Найнеприємніше, що це паскудство не пролізло у ВР яко тать в нощі, не муравйови його внесли туди на багнетах, зрештою, не тільки за «бабло» воно купило бірки «священних корів», себто мандати, хоча без подачок не обійшлося. Від злості, а ще більше від сорому ніяково навіть дивитися в сторону Європи: десять з половиною мільйонів, яких не є, та все ж українців, хочуть такий набрід мати своєю владою. Обурюєтеся, що тільки збоченець захоче, щоб ним керувала всяка мерзота ? Що ж, у такому разі маємо 28 % дорослого населення України з, делікатно кажучи, нетрадиційними поняттями про мораль і повною відсутністю гідності. Та які ж це емоції, це – статистика.
І на кого ж грішити, що за роки незалежності ми перепробували стільки всього мерзокапосного ? А от хвалитися, що багато чому навчилися, було б чистим нахабством. Можливо ще й тому, що ніколи не знали як воно жити при хорошому газді.
Шановне панство не треба переконувати, що там, де багато господинь, хата не метена, а де господар не ходить, там нивка чортополох родить. І про те, що в домівці має бути один господар, хазяйновитий, справедливий і щоб обов’язково любив свою господу, вам пояснювати не треба. І про те, що біда впереміж зі злиднями газдують у хаті, де господар безпутний, також знаєте.. Ось бачите, як багато залежить від господаря.
Натомість ми маємо господарів як собак нерізаних: 450 мандатоносних, півкопи урядових та дюжину закулісних глитаїв-ляльководів. Закономірно, що чи не найбагатшу в Європі державу вони перетворили в дешевий обдрипаний бардак, т.зв. парламентсько-президентську республіку по-українськи – виплодка і почвару трьох захланних політиків без національного стрижня.
Підказуєте, що була ж президентсько-парламентська республіка з одним господарем, а толк був такий же ? Я про серйозне, а вам хахоньки-хихоньки. Тоже знайшли господарів компартійного розливу. Що Кравчук, що Кучма в незалежній Україні так і залишилися внутрішніми безнаціональними емігрантами. Про таких кажуть: як з лихим квасом, то ліпше з водою, аби не з бідою.
Останні півтора роки ми прожили взагалі без господаря. Кажете, що аж з двома ? Отож бо і є: де відповідають двоє, там не відповідає ніхто. Цим двом ніколи було державою керувати: той, що сидить справа від водія все норовив перехопити кермо і самому постаршувати, а керманичу нічого не залишалося як вигнати босоту з державної машини.
Гадалося, усе стало на свої місця: не для пса ковбаса, не для Кузьми гроші. Не з нашим щастям. Воно ж у нас як трасця: кого нападе, того й трусить. І пояснювати не треба, на собі переконалися. Ми багато в чому переконалися. Приміром, переконалися, що ставати на раду з нечестивцями – собі дорожче обійдеться: раз, що обов’язково обмануть, а два, з яким пристаєш, сам таким стаєш.
Це ми, недотепи, так думаємо, бо в політиці розбираємося як баран по зорях. От президент у нас – істиний християнин: і ворогів прощає, і під ляпаси щоки на вибір підставляє, і вірить у будь-які нісенітниці, і смиренно чекає, коли в нечестивців совість прокинеться, і з фанатизмом неофіта вперто сідає на одного й того ж їжака, якого йому люб’язно підкладають на крісло за круглими столами. От і знову «регіонали» розпочали звичну операцію «Розведення «лоха». Перший етап стандартний для всіх шахраїв, пройдисвітів, ошуканців, аферистів, ну і, звісно, донецьких професфйних кидал: викликати в «лоха» довіру до себе, себто переконати його в своїй чесності, добропорядності і всіх інших високоморальних прибамбасах. Для цього Янукович уже називає Ющенка не інакше як «мій друг президент», на Азарова зійшло одкровення щодо історичної значимості Універсалу національної єдності, навіть Шуфрича змусили заткнути пельку, і вірнопіддано-собачими очима дивитися на ненависного президента. Ба, для Ющенка влаштували шоу із засідання Кабміну, його головуванням на ньому і суцільним міністерським «одобрямсом» усього, що на той момент стрілило в голову втішеному президенту.
Як правило, найчастіше «лоха» «розводять» на пунктику, на якому зациклився «клієнт». У В.Ю. це не пунктик, а свята віра в свою місію національного об’єднувача. Тільки останній сукин син буде насміхатися над таким благородним стремлінням, а от ницим людцям використати наївну віру в своїх брудних оборудках – як два пальці порахувати.
Доведено, що останнім притулком негідників завжди був патріотизм. Політтехнологи підказали «регіоналам», що в патріотичних шатах вони виглядатимуть так же гонорово, як свиня в ярмулці. Отож, було вирішено заховати своє бандитське мурло за димовою завісою «національної єдності»: ану ж удасться-таки розчулити президента і він ще раз зі всього маху всядеться на донецького «їжака» ? Тим більше, що наш добряк- президент на сторожі бандюковичів все ставить слово, а треба б поставити Закон, та не сліпу тітку з терезами, а дуже навіть зрячого дядька з добрячою дубиною в руках.
Об’єднатися – блага справа. Суть проблеми: з ким і заради чого об’єднуватися ? Зі злидарями з Богом і людьми забутих колишніх шахтарських селищ, котрі копирсаються в шахтних відвалах у пошуках кусків вугілля і в яких рекетири Ахметова вимагають половину злиденного заробітку, чи з Ахметовим, щоби він за рік заробляв не $ 800 млн., а вдвічі більше ? З інтернатівськими дітьми, котрі задля кишенькових грошей змушені пересіювати вугілля і губити своє здоров’я, чи з Богатирьовою, щоби в неї не виникали проблеми з «молодильною водою» ? Зрештою, з мешканцями Донецька, Луганська і т.і. чи з донецькою мафією ? З усього видать, президент свій вибір уже зробив і, відверто кажучи, нікого не здивував.
Об’єднувати Україну треба не адміністративно, оскільки такої проблеми не існує. Висловлю єретичну, ба, навіть крамольну думку: не на часі й ідеологічне об’єднання, оскільки розтолкувати змоскаленим «східнякам» принади національної ідеї рівнозначне спробам пояснити сліпому від народження красу веселки. Як на мене, нині можливий єдиний шлях до душі зневіреного, наляканого, зомбованого «східняка»: доказати на ділі, що влада може мати людське обличчя; що можна і треба жити за законами, а не «по понятіях»; що закон однаковий для всіх; зрештою, що бандити не теоретично повинні, а практично вже сидять у тюрмах. Утім, така влада викликала б повагу і в «західняків», і взагалі віталася б в усіх куточках України. Чи буває краща влада від тієї, якій довіряє народ ?
08.11.2007
Богдан Гринчук
Гадаю, ви запримітили одну спільну рису в цих «обличчях»-«голосах» бандюковичів та червонопузих яничарів: пихато-підленька посмішечка. Вона нібито має означати зверхність над суперником-опонентом: мовляв, куди вам, бидло, зачучверене тягатися з нами, коли за нашими спинами ТАКІ конкретні пацани з ТАКИМИ мільярдами. Можливо, щось таке і хотіли виказати, натомість виразно проявляється глумливий насміх і просто явно чути: «Та клали ми на вас усіх з пробором ! Так, усі знають, що ми продажні шкури, що нам платять за те, щоби ми брехали вам в очі, оббріхували ваших кумирів, обгиджували вашу історію, знеславлювали ваших прадідів великих, обілювали злочинців, виправдовували всі їх злодіяння. Так, ми безчесна потолоч, але ми сліпицею ліземо і ще довго будемо лізти з телеекранів вам в очі, уїдливими оводами дзижчатимемо в радіоефірі. І ви нам нічого не вдієте, бо ми – каста недоторканих, ми стоїмо над законом і над вами, чернь злиденна.»
От така халепа, хоч сирої землі хватайсь. Най воно і сюди боляче, і туди гаряче, але від правди ніде дітися: допоки така потолоч і її господарі матимуть найменше відношення до влади, про цивілізовану, себто нормальну державу недоречно навіть заїкатися. Найнеприємніше, що це паскудство не пролізло у ВР яко тать в нощі, не муравйови його внесли туди на багнетах, зрештою, не тільки за «бабло» воно купило бірки «священних корів», себто мандати, хоча без подачок не обійшлося. Від злості, а ще більше від сорому ніяково навіть дивитися в сторону Європи: десять з половиною мільйонів, яких не є, та все ж українців, хочуть такий набрід мати своєю владою. Обурюєтеся, що тільки збоченець захоче, щоб ним керувала всяка мерзота ? Що ж, у такому разі маємо 28 % дорослого населення України з, делікатно кажучи, нетрадиційними поняттями про мораль і повною відсутністю гідності. Та які ж це емоції, це – статистика.
І на кого ж грішити, що за роки незалежності ми перепробували стільки всього мерзокапосного ? А от хвалитися, що багато чому навчилися, було б чистим нахабством. Можливо ще й тому, що ніколи не знали як воно жити при хорошому газді.
Шановне панство не треба переконувати, що там, де багато господинь, хата не метена, а де господар не ходить, там нивка чортополох родить. І про те, що в домівці має бути один господар, хазяйновитий, справедливий і щоб обов’язково любив свою господу, вам пояснювати не треба. І про те, що біда впереміж зі злиднями газдують у хаті, де господар безпутний, також знаєте.. Ось бачите, як багато залежить від господаря.
Натомість ми маємо господарів як собак нерізаних: 450 мандатоносних, півкопи урядових та дюжину закулісних глитаїв-ляльководів. Закономірно, що чи не найбагатшу в Європі державу вони перетворили в дешевий обдрипаний бардак, т.зв. парламентсько-президентську республіку по-українськи – виплодка і почвару трьох захланних політиків без національного стрижня.
Підказуєте, що була ж президентсько-парламентська республіка з одним господарем, а толк був такий же ? Я про серйозне, а вам хахоньки-хихоньки. Тоже знайшли господарів компартійного розливу. Що Кравчук, що Кучма в незалежній Україні так і залишилися внутрішніми безнаціональними емігрантами. Про таких кажуть: як з лихим квасом, то ліпше з водою, аби не з бідою.
Останні півтора роки ми прожили взагалі без господаря. Кажете, що аж з двома ? Отож бо і є: де відповідають двоє, там не відповідає ніхто. Цим двом ніколи було державою керувати: той, що сидить справа від водія все норовив перехопити кермо і самому постаршувати, а керманичу нічого не залишалося як вигнати босоту з державної машини.
Гадалося, усе стало на свої місця: не для пса ковбаса, не для Кузьми гроші. Не з нашим щастям. Воно ж у нас як трасця: кого нападе, того й трусить. І пояснювати не треба, на собі переконалися. Ми багато в чому переконалися. Приміром, переконалися, що ставати на раду з нечестивцями – собі дорожче обійдеться: раз, що обов’язково обмануть, а два, з яким пристаєш, сам таким стаєш.
Це ми, недотепи, так думаємо, бо в політиці розбираємося як баран по зорях. От президент у нас – істиний християнин: і ворогів прощає, і під ляпаси щоки на вибір підставляє, і вірить у будь-які нісенітниці, і смиренно чекає, коли в нечестивців совість прокинеться, і з фанатизмом неофіта вперто сідає на одного й того ж їжака, якого йому люб’язно підкладають на крісло за круглими столами. От і знову «регіонали» розпочали звичну операцію «Розведення «лоха». Перший етап стандартний для всіх шахраїв, пройдисвітів, ошуканців, аферистів, ну і, звісно, донецьких професфйних кидал: викликати в «лоха» довіру до себе, себто переконати його в своїй чесності, добропорядності і всіх інших високоморальних прибамбасах. Для цього Янукович уже називає Ющенка не інакше як «мій друг президент», на Азарова зійшло одкровення щодо історичної значимості Універсалу національної єдності, навіть Шуфрича змусили заткнути пельку, і вірнопіддано-собачими очима дивитися на ненависного президента. Ба, для Ющенка влаштували шоу із засідання Кабміну, його головуванням на ньому і суцільним міністерським «одобрямсом» усього, що на той момент стрілило в голову втішеному президенту.
Як правило, найчастіше «лоха» «розводять» на пунктику, на якому зациклився «клієнт». У В.Ю. це не пунктик, а свята віра в свою місію національного об’єднувача. Тільки останній сукин син буде насміхатися над таким благородним стремлінням, а от ницим людцям використати наївну віру в своїх брудних оборудках – як два пальці порахувати.
Доведено, що останнім притулком негідників завжди був патріотизм. Політтехнологи підказали «регіоналам», що в патріотичних шатах вони виглядатимуть так же гонорово, як свиня в ярмулці. Отож, було вирішено заховати своє бандитське мурло за димовою завісою «національної єдності»: ану ж удасться-таки розчулити президента і він ще раз зі всього маху всядеться на донецького «їжака» ? Тим більше, що наш добряк- президент на сторожі бандюковичів все ставить слово, а треба б поставити Закон, та не сліпу тітку з терезами, а дуже навіть зрячого дядька з добрячою дубиною в руках.
Об’єднатися – блага справа. Суть проблеми: з ким і заради чого об’єднуватися ? Зі злидарями з Богом і людьми забутих колишніх шахтарських селищ, котрі копирсаються в шахтних відвалах у пошуках кусків вугілля і в яких рекетири Ахметова вимагають половину злиденного заробітку, чи з Ахметовим, щоби він за рік заробляв не $ 800 млн., а вдвічі більше ? З інтернатівськими дітьми, котрі задля кишенькових грошей змушені пересіювати вугілля і губити своє здоров’я, чи з Богатирьовою, щоби в неї не виникали проблеми з «молодильною водою» ? Зрештою, з мешканцями Донецька, Луганська і т.і. чи з донецькою мафією ? З усього видать, президент свій вибір уже зробив і, відверто кажучи, нікого не здивував.
Об’єднувати Україну треба не адміністративно, оскільки такої проблеми не існує. Висловлю єретичну, ба, навіть крамольну думку: не на часі й ідеологічне об’єднання, оскільки розтолкувати змоскаленим «східнякам» принади національної ідеї рівнозначне спробам пояснити сліпому від народження красу веселки. Як на мене, нині можливий єдиний шлях до душі зневіреного, наляканого, зомбованого «східняка»: доказати на ділі, що влада може мати людське обличчя; що можна і треба жити за законами, а не «по понятіях»; що закон однаковий для всіх; зрештою, що бандити не теоретично повинні, а практично вже сидять у тюрмах. Утім, така влада викликала б повагу і в «західняків», і взагалі віталася б в усіх куточках України. Чи буває краща влада від тієї, якій довіряє народ ?
08.11.2007
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар