Але ж і живуча більшовицька зараза ! Я маю на увазі постійну боротьбу з чимось, не має значення з чим: із ворогами зовнішніми і внутрішніми, із ухилами ліво-, право-центриськими, із куркулями і дрібнобуржуазним міщанством, із шпигунами і диверсантами, із саботажниками і розкрадачами колгоспних колосків, із... Одне слово, боротьба як засіб збереження тоталітарного режиму одного вождя, однієї ідеології, однієї партії.
Борються і нині. Усі проти всіх. Не за режим – режим-то якраз і сприятливий, не за вождя – усі одного тіста книші, не за ідеологію – її-то якраз і катма, не за партію – не вважати ж партіями організовані олігархічні угрупування. Борються за, по суті, ниці цілі – за владу задля збагачення, за збагачення задля влади і просто за владу заради влади. І ніякої тобі моралі – одне голе, цинічне владо- та користолюбство.
А що ж народ, отой, що гегемон у державі, себто рушійна сила, най-най начальник ? Бореться за виживання, гоноритеся-бідкаєтеся ? І навіщо дурити голову невідомо кому ? Не бореться народ ні за гідне життя, ні навіть за виживання, не говорячи вже про гідність, національну і просто людську. Майданом підтикаєтеся ? Та хіба ж я проти цього толково спланованого і організованого стихійного сплеску народного обурення ? Якби ж то з тієї великої хмари та линула очищуюча злива, а то ж усе закінчилося мжичкою: пилюку прибило, а лайно збільшилося і розцвіло швейковою «ієрихонською ружею». Дозволю собі єхидно зауважити: з нашою, гегемонською, допомогою. Не японці-німці ж обрали таку, не при дітях мовлячи, ВР. Невже і справді ми, т.б.м., провінційний електорат, такі недотепи ?
З погляду затурканого повсякденними турботами про хліб насущний провінціала столиця – це щось майже піднебесне, а столичні мешканці – такі мудрі, що куди там братися Хведьковій кобилі. Уважаю своїм священним обов’язком заспокоїти своїх братів-провінціалів: столичність розуму не добавляє. Більше того, приміром, у випадку виборів що столичні задериноси, що провінційні пентюхи однаково продажні недотепи та маніпульовані дурні, тільки й тієї різниці, що в ціні: киянина можна купити, ні, киянин продається за 200-400 грн., а провінціал – за 20-50. І результат однаковий: що Київрада, що ВР – порядній людині від сорому ніде очі діти. Як це не ганебно для чималенької держави в географічному центрі Європи, владу в ній обирають злидарі та дурні в основному недітородного віку. Молодь уважає, що всі ці «лохотрони» загальноукраїнського та місцевого значення під назвою «вибори» - це не їх гра, оскільки до влади її не допускають заматерілі партійні бонзи, а для «лохів» вони зарозумні. От і маємо в сухому осаді ВР складену в основному із грошовитого лайна, Президента, щоб він здоровенький був та, зрештою, знайшов у житті своє місце, т.б.м., по Савці свитку та Уряд екстремалів мимоволі, оскільки замість плідної праці в ім’я та на благо змушений тільки те й робити, що долати президентсько-радбезівсько-секретаріатські тини-перетинки, пастки, «вовчі» ями, редути, рови і просто підлянки.
Як кажуть, добрий та на доброго наскочив: один другому не видасть. Як наслідок, безлад, двовладдя, точніше безвладдя, розгул корупції, правоохоронно-суддівське свавілля без меж, духовна деградація, повна відсутність національного гонору в можновладців і загрозливо значної частини громадян. Звісно, цей розгардіяш спричинений не тільки гризнею в «Кайдашевій сім’ї» на Печерських пагорбах, але сприяє їй як застуда для чиряків.
У такій ситуації доречно задатися, на перший погляд, нехитрим питанням: хто, власне, нині керує Україною ? А от відмахуватися, мовляв, це ж і дурню ясно, чи вискакувати з відповіддю як голий з маку, не варто.
Не все так просто в нашому владному сімействі. Ніби маємо все – парламент, президента, уряд, суддів, коаліцію, яка ніби є, а її ніби шляк трафив, опозицію з великим ополоником в очікуванні доступу до державного корита, сержанта Петренка, як символ доблесних правоохоронних органів, корумповану чиновницьку рать, хамовиту елітну шпану... Ну, все маємо, навіть те, чим мудрий встидається, а дурний величається. А толку немає. І причина відома: де багато господинь, там хата неметена.
Уже й не знаю яким президентським холуєм треба бути, щоби заперечувати, що стосунки між президентом і прем’єром дійшли до фази «війна на знищення». І причина загальновідома: В.Ю. боїться Ю.Т. як головного суперника на наступних президентських виборах. Попри загальновідому релігійність В.Ю. (ще б пак не відати, коли кожне його відвідання храму супроводжується придворними тележурналістами) християнин з нього, як на мене, ущербний. Принаймні, до заклятого «майданного» соратника, нині ворога № 1 Ю.Т., христове приказання «любіть ворогів своїх» він не застосовує. Складається враження, що для В.Ю. управління державою означає не що інше, як щоденне втручання в діяльність уряду Тимошенко. 800 «цінних вказівочок» за 5 місяців роботи уряду від президента, його канцелярії та нацрадбезу – погодьтеся, то вже за межами здорового глузду. Не забувайте і про пікантний нюансик: ні за одну із своїх утикацьких вказівок ніхто з них не несе відповідальності, ні юридичної, ні, даруйте на слові, моральної.
Маю підозру, що В.Ю. щоранку розпочинає свою плідну президентську діяльність із найважливішої, державної ваги інформації – вчорашніх рейтингів його, любимого, і цієї закосиченої... самі знаєте, хто вона для В.Ю. Причім, підвищення рейтингу Ю.Т. однозначно розцінюється як загроза національній безпеці.
Можливо «залізна Юля» керує державою ? Знову ж таки маю нехорошу підозру, що вона не стільки керує державою, скільки задобрює, ну добре, прикуповує в загальноукраїнському масштабі, свій електорат до майбутніх президентських виборів.
Залишається парламент. Сподіваюся, усі почули мій відчайдушний зойк: «Убережи, Дажбоже !» Мало того, що в нього ККД (коефіцієнт корисної дії) у межах 5-10 %, так ще й назвати ВР незалежною гілкою влади було б просто нісенітницею: президент через свою канцелярію міцно тримає коаліцію за, скажімо, горло, а «апазіція» самовіддано «шісткує» перед московитами. Отож, ВР надаєтьбся на керівництво державою як собачий хвіст на сито.
То може хоч Конституційний Суд наводить лад у державі, т.б.м., кожній владній «сестрі» роздає по належній їй «сережці» ? Гай-гай, не тут-то було: якщо президент починає рахувати, скільки «його» суддів є в КС, про який Закон можна взагалі говорити ?
Аж напрошується невтішний висновок: обумовлені Конституцією органи влади країною не керують. Стільки, знаєте, особистих клопотів, що до керівництва руки не доходять. Ось вияснять між собою, хто опиниться на верхньому щаблі державного сідала – «Король-Сонце» Ющенко чи «залізний канцлер» Тимошенко, а там, глядь, і про управління державою згадають.
Ви будете сміятися, але складається враження, що Україною керують чиновники-канцеляристи із золотом позавішуваними вухами. То чого ж дивуватися, що державна хата неметена ?
12.06.2008
Богдан Гринчук
Борються і нині. Усі проти всіх. Не за режим – режим-то якраз і сприятливий, не за вождя – усі одного тіста книші, не за ідеологію – її-то якраз і катма, не за партію – не вважати ж партіями організовані олігархічні угрупування. Борються за, по суті, ниці цілі – за владу задля збагачення, за збагачення задля влади і просто за владу заради влади. І ніякої тобі моралі – одне голе, цинічне владо- та користолюбство.
А що ж народ, отой, що гегемон у державі, себто рушійна сила, най-най начальник ? Бореться за виживання, гоноритеся-бідкаєтеся ? І навіщо дурити голову невідомо кому ? Не бореться народ ні за гідне життя, ні навіть за виживання, не говорячи вже про гідність, національну і просто людську. Майданом підтикаєтеся ? Та хіба ж я проти цього толково спланованого і організованого стихійного сплеску народного обурення ? Якби ж то з тієї великої хмари та линула очищуюча злива, а то ж усе закінчилося мжичкою: пилюку прибило, а лайно збільшилося і розцвіло швейковою «ієрихонською ружею». Дозволю собі єхидно зауважити: з нашою, гегемонською, допомогою. Не японці-німці ж обрали таку, не при дітях мовлячи, ВР. Невже і справді ми, т.б.м., провінційний електорат, такі недотепи ?
З погляду затурканого повсякденними турботами про хліб насущний провінціала столиця – це щось майже піднебесне, а столичні мешканці – такі мудрі, що куди там братися Хведьковій кобилі. Уважаю своїм священним обов’язком заспокоїти своїх братів-провінціалів: столичність розуму не добавляє. Більше того, приміром, у випадку виборів що столичні задериноси, що провінційні пентюхи однаково продажні недотепи та маніпульовані дурні, тільки й тієї різниці, що в ціні: киянина можна купити, ні, киянин продається за 200-400 грн., а провінціал – за 20-50. І результат однаковий: що Київрада, що ВР – порядній людині від сорому ніде очі діти. Як це не ганебно для чималенької держави в географічному центрі Європи, владу в ній обирають злидарі та дурні в основному недітородного віку. Молодь уважає, що всі ці «лохотрони» загальноукраїнського та місцевого значення під назвою «вибори» - це не їх гра, оскільки до влади її не допускають заматерілі партійні бонзи, а для «лохів» вони зарозумні. От і маємо в сухому осаді ВР складену в основному із грошовитого лайна, Президента, щоб він здоровенький був та, зрештою, знайшов у житті своє місце, т.б.м., по Савці свитку та Уряд екстремалів мимоволі, оскільки замість плідної праці в ім’я та на благо змушений тільки те й робити, що долати президентсько-радбезівсько-секретаріатські тини-перетинки, пастки, «вовчі» ями, редути, рови і просто підлянки.
Як кажуть, добрий та на доброго наскочив: один другому не видасть. Як наслідок, безлад, двовладдя, точніше безвладдя, розгул корупції, правоохоронно-суддівське свавілля без меж, духовна деградація, повна відсутність національного гонору в можновладців і загрозливо значної частини громадян. Звісно, цей розгардіяш спричинений не тільки гризнею в «Кайдашевій сім’ї» на Печерських пагорбах, але сприяє їй як застуда для чиряків.
У такій ситуації доречно задатися, на перший погляд, нехитрим питанням: хто, власне, нині керує Україною ? А от відмахуватися, мовляв, це ж і дурню ясно, чи вискакувати з відповіддю як голий з маку, не варто.
Не все так просто в нашому владному сімействі. Ніби маємо все – парламент, президента, уряд, суддів, коаліцію, яка ніби є, а її ніби шляк трафив, опозицію з великим ополоником в очікуванні доступу до державного корита, сержанта Петренка, як символ доблесних правоохоронних органів, корумповану чиновницьку рать, хамовиту елітну шпану... Ну, все маємо, навіть те, чим мудрий встидається, а дурний величається. А толку немає. І причина відома: де багато господинь, там хата неметена.
Уже й не знаю яким президентським холуєм треба бути, щоби заперечувати, що стосунки між президентом і прем’єром дійшли до фази «війна на знищення». І причина загальновідома: В.Ю. боїться Ю.Т. як головного суперника на наступних президентських виборах. Попри загальновідому релігійність В.Ю. (ще б пак не відати, коли кожне його відвідання храму супроводжується придворними тележурналістами) християнин з нього, як на мене, ущербний. Принаймні, до заклятого «майданного» соратника, нині ворога № 1 Ю.Т., христове приказання «любіть ворогів своїх» він не застосовує. Складається враження, що для В.Ю. управління державою означає не що інше, як щоденне втручання в діяльність уряду Тимошенко. 800 «цінних вказівочок» за 5 місяців роботи уряду від президента, його канцелярії та нацрадбезу – погодьтеся, то вже за межами здорового глузду. Не забувайте і про пікантний нюансик: ні за одну із своїх утикацьких вказівок ніхто з них не несе відповідальності, ні юридичної, ні, даруйте на слові, моральної.
Маю підозру, що В.Ю. щоранку розпочинає свою плідну президентську діяльність із найважливішої, державної ваги інформації – вчорашніх рейтингів його, любимого, і цієї закосиченої... самі знаєте, хто вона для В.Ю. Причім, підвищення рейтингу Ю.Т. однозначно розцінюється як загроза національній безпеці.
Можливо «залізна Юля» керує державою ? Знову ж таки маю нехорошу підозру, що вона не стільки керує державою, скільки задобрює, ну добре, прикуповує в загальноукраїнському масштабі, свій електорат до майбутніх президентських виборів.
Залишається парламент. Сподіваюся, усі почули мій відчайдушний зойк: «Убережи, Дажбоже !» Мало того, що в нього ККД (коефіцієнт корисної дії) у межах 5-10 %, так ще й назвати ВР незалежною гілкою влади було б просто нісенітницею: президент через свою канцелярію міцно тримає коаліцію за, скажімо, горло, а «апазіція» самовіддано «шісткує» перед московитами. Отож, ВР надаєтьбся на керівництво державою як собачий хвіст на сито.
То може хоч Конституційний Суд наводить лад у державі, т.б.м., кожній владній «сестрі» роздає по належній їй «сережці» ? Гай-гай, не тут-то було: якщо президент починає рахувати, скільки «його» суддів є в КС, про який Закон можна взагалі говорити ?
Аж напрошується невтішний висновок: обумовлені Конституцією органи влади країною не керують. Стільки, знаєте, особистих клопотів, що до керівництва руки не доходять. Ось вияснять між собою, хто опиниться на верхньому щаблі державного сідала – «Король-Сонце» Ющенко чи «залізний канцлер» Тимошенко, а там, глядь, і про управління державою згадають.
Ви будете сміятися, але складається враження, що Україною керують чиновники-канцеляристи із золотом позавішуваними вухами. То чого ж дивуватися, що державна хата неметена ?
12.06.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар