Ми з вами вже дорослі хлопці і дівчата, а дехто вже й не пам’ятає, коли втратив цнотливість, отож, порозмовляємо на сексуальні теми. Як відомо, при совітах сексу не було, відповідно, дітей знаходили в капусті або їх приносили боцюни. Треба було дочекатися розвалу Великого Совка, щоби затуркана громадськість прозріла від цього святенницького комуністичного ідіотизму і з полегшенням зітхнула: нарешті і ми по-людськи почали і робити, і родити дітей !
На відміну від тієї лихої пам’яті держави в демократичній, незалежній Україні є все. Якщо чогось немає, то воно нам просто непотрібне, зайве чи навіть шкідливе. Приміром, немає в країні ладу, себто порядку, так на кий ляд він нам треба? Була б при ньому суцільна нудьга. Зате при безладі в нас забуяли такі пікантні явища, що куди там братися дурнуватим москальським серіалам «Маша любить Сашу, але живе з Пашею, хоча завагітніла від Гриші, а Паша...»
Одне слово, величаймося, панове: по кількості політичної порнографії загалом і політичних проституток зокрема на душу населення ми попереду всієї Європи, а мо’, аж дух забиває, і всенького світу. Залишки суспільної моралі, які ще не зовсім зачахли серед нормальних громадян, змушують їх відноситися до проституції (надавання сексуальних послуг за плату) осуджуюче, ніяково або принаймні робити вигляд ніби ми її не помічаємо, до неї непричетні, не говорячи вже про таке неподобство як користування такого роду послугами. Лукавимо, звісно, але по-дріб’язковому, що навіть на гріх не тягне, так собі, грішок.
Оскільки наша політична «елітна» шпана живе окремою кастою як ракова пухлина в здоровому тілі за своїми законами, то й величається вона тим, чим порядна людина встидається. Тим-то політична проституція стала нормою, способом життя, методом заробляння грошей, преференцій, кар’єрного росту.
Політична проституція до нас не занесена як, приміром, колорадський жук. Витоки її наші, родимі і шукати їх треба в політичній порнографії. У політиці це означає публічну демонстрацію непристойного відношення до своїх моральних зобов’язань перед своїми виборцями: ну там «Бандитам – тюрми !», «Закон один для всіх !», меморандумики, універсалики, круглі столики, закулісно-підкилимові перемовини з цими самими бандитами, нагородження державними нагородами, у т.ч. і найвищими, усяку наволоч, призначення на високі державні посади представників далекого від національної ідеї табору, меншовартісність у відносинах з московинами, зрада соратників, ставити шкурні інтереси вище державних і т.і.
Надивившися на таку «порнуху», слабкий духом народний депутат (і яким це боком народ приліплений до цих партійних «священних корів» ?) вирішує: що вільно панові, то чому б це не було вільно й Іванові ? І пустилися берега.
Ви, гадаю, ще не забули як весною минулого року ВР охопила епідемія політичної проституції і як на «регіональну» панель гуртом і вроздріб кинулася всяка політична наволоч – від вождів до дрібномережаної шпани. Постала реальна загроза, що Україною керуватиме Верховний Бардак. Як наслідок – розгін борделю, з четвертої спроби дочасні вибори. У перших трьох спробах президент спробував, даруйте на слові, підіткнутися народом: мовляв, народні обранці своїм переходом в «антикризову» коаліцію «спотворили народне волевиявлення». Виявилося, «спотворення» не є конституційною підставою для дочасних виборів. Таку вже маємо Конституцію, у якій наше волевиявлення не варте дірявого шеляга.
Тепер от знову ввійшла в моду політична проституція, т.б.м., демократична. Нібито колір партійної хоругви міняє суть проституції: моральна розпуста не має партійності. На цей раз «спотворили народне волевиявлення», себто вийшли з демкоаліції, по одному члену БЮТ і НУНС, конкретніше «Народної самооборони»: відповідно, Ігор Рибаков та Юрій Бут.
Несподіванка ? Не тіште себе ілюзіями: сталося те, що рано чи пізно мало статися. Просто черговий пункт у президентському, хоча ні, у нього навіть на це не вистачає рішучості, балогінському плані знищення Юлі і переформатуванні демкоаліції в «ширку». Не спішіть співчувати Юлі, жалісливі ви мої: вона сама собі підклала їжака, а тепер-от виникають такі незручності. Мається на увазі формування виборчого списку БЮТ за гроші, навіть не перевіряючи кандидатів у гонорове білосердечне товариство.
Принаймні Михайло Бродський, вірити якому варто з певними застереженнями, публічно стверджує, що 78 місце Ігора Рибакова обійшлося йому в $ 4 млн. через посередництво Богдана Губського, який $ 2 млн. вніс у партійну касу, а $ 2 млн. – у власну кишеню. Бізнес є бізнес.
Потрачене «бабло» Рибаков сподівався повернути з «наваром» на посаді голови Державної митної служби. Не вигоріло. Цією посадою Ю.Т. розплатилася з Валерієм Хорошковським за лояльність до неї телеканалу «Інтер», власником якого є цей мультимільйонер. А далі все передбачувано: ображені амбіції, посиденьки з Балогою, непереборне бажання накапостити Юлі... Фінал відомий.
Розмову про Юрія Бута треба розпочинати з Юрія Луценка. З його клятвенного запевнення, що він несе відповідальність за кожного, кого він рекомендував до списку НУНС на вибора-2007. А Юрій Бут, № 61, потрапив у небожителі за особистою протекцією нашого бравого головного самооборонця, хоча... Страх як хотілося б знати, з яких-таких міркувань наш землячок поручився за завідомо непевну людину, яка тільки три роки як стала громадянином України, а до того переймалася національною безпекою та обороною Московії: Бут працював у Військовій академії ракетних військ стратегічного призначення та Академії державної служби при президенті РФ. Щось цей 41-річний юрист ніяк не виглядає патріотом-народносамооборонцем, а швидше засланим козачком.
До речі, щось не чути з Секретаріату Президента волань про «спотворення народного волевиявлення». Нормально: знає кіт, чиє сало з’їв. Зрештою, забагато честі цим, за делікатним висловом Арсенія Яценюка, зрадникам, а насправді типовим політичним повіям, щоби ще розбиратися в їх психології. Корисніше для громадян вияснити традиційне питання: кому це вигідно ? Ну і попутно: навіщо цей гидотний спектакль та з чиєї мовчазної згоди політична проституція стала використовуватися як засіб політичної боротьби всередині демократичної коаліції ?
Нагадаю шановному панству, що першою «порно-зіркою» серед, назвімо їх так, демократів став статечний і хоч собі на умі, але загалом нібито добропорядний Іван Плющ. Його ще якось можна зрозуміти: за потаємним планом Балоги (президента ? Та яка різниця) він мав за квотою НУНС очолити парламент і правдами-неправдами замість демкоаліції зварганити «ширку». Не вигоріло. У результаті: за ображені амбіції Іван Плющ помстився відмовою написати заяву про своє входження в коаліцію і тим самим порвав одну з трьох ниток-голосів, на яких тримається результативність голосувань коаліції; В.Ю. таким «свавіллям» «своєї» фракції відчув себе приниженим і затаїв глибоку образу на свою, як він гадав, покірливу «придворну» фракцію.
Потім Балога зі своєю закарпатською цимборою у ВР своїм виходом із «Нашої України» як чорт суху грушу почали трусити коаліцію аж до «ЄЦнутості». Для розвалу коаліції цього виявилося замало, а на вихід з коаліції «шісток» Балоги і любої кумасі Оксаночки В.Ю. «добро» не дав, оскільки навіть бабі Парасці стало б зрозуміло, що в траві пищить.
Наступним етапом порно-спектаклю під назвою «Знищити коаліцію або «ширка» для президента» став вихід на панель двох вищезгадуваних типів. Юридичних наслідків цей демарш за собою не потягнув, але для антидемкоаліційної істерії став чудовим приводом. (До речі, як перша демократична «порно-зірка», так і ці двоє прост...и, Господи, не в тім’я биті: ні один з них не написав заяву про вихід з фракції, оскільки це автоматично означало б позбавлення депутатських повноважень. Як кажуть, знає свиня, що морква).
Дозволю собі декілька ну дуже завуальованих натяків щодо політичної порнографії у верхніх ешелонах української владної демократії, яка і послужила живильним середовищем для розвою політпроституції.
У медицині є таке поняття як несумісність груп крові. Це означає, що при переливанні крові несумісної групи хворий гарантовано вріже дуба. Існує несумісність психологічна, від якої співжиття перетворюється в пекло. Є несумісність політична, подолати яку можна тільки зрадою, себто політичною проституцією. Приміром, «Міністр закордонних справ» в опозиційному «Уряді» на посаді амбасадора України в Московії.
Є несумісність ідеологічна, коли точок дотику не існує в принципі. Вона існує в площині державницьких-антидержавницьких засад. Приміром, яничарська «ідеологія» «п’ятої колони» московитів в Україні: «НАТО – нет !», «Янки – нет !», «Россия – навеки вместе !», «Язык – государственный !», «ОУН-УПА – предатели !», «Российская церковь – единственно каноническая !». Зрозуміло, що це ніяка не ідеологія, а звичайна підривна діяльність проти нашої незалежності.
Загальну картину взаємин у нашій владно-політичній верхівці шановне панство, гадаю, уяснило. Пора познайомитися і з політичною порнографією. Порнографія – це, знаєте, як би чай уприкуску з таком: бачиш чи чуєш щось вельми спокусливе, а в натурі помацати нічого. Приклади, вимагаєте ? Ні, ви неможливі: 17 років, без перерв на обід і вихідних, каста можновладців і політиканів вас згодовує політпорнографією, а все ще її сприймаєте за чесну політику ? Добре, най ваш дідько буде старшим.
Про обіцяний соціальний рай навіть не згадуватиму. Зазначу лишень, що для того, щоби дурна курка потрапила в горщик, її спершу заманюють жменею зерна. Натяк зрозуміли. Щоби розвіяти сумніви довірливого панства щодо наявності і дієвості політичної порнографії, злегка торкнуся проблеми справедливості, себто того, про що так натхненно, не говорив, а карбував словом В.Ю. на Майдані: «Це перемога свободи над тиранією, права над беззаконням, майбутнього над минулим». Про те, як натовп буквально вибухнув сотнітисячним ревом «Слава !», «Ю-щен-ко !» і щось-там ще істерично-екстатичне скромно промовчу. Наразі зроблю декілька незручних зауважень.
1. Хотілося б узнати адресу тієї буцегарні, у якій відбувають заслужене покарання екс-високопосадові бандити, котрих самі знаєте хто нам обіцяв посадити в тюрми.
2. Хто «подахував» замовників і організаторів фальсифікації виборів-2004? Громадськість хоче в лице знати своїх «героїв» - і одних, і других.
3. Під чиїм контролем нині знаходиться знаменитий «транзитний сервер», з допомогою якого було «спотворено народне волевиявлення»?
4. У якій шуфляді свого стола Генеральний прокурор ховає свідчення екс-голови Фонду держмайна Михайла Чечетова з прізвищами корупціонерів найвищого державного калібру?
5. Хто наглухо заблокував слідство в справі вбивства Гії Гонгадзе, та так, що вище організатора генерала Пукача до замовників слідчим не велено пхати носа?
6. За які-такі заслуги, таланти чи послуги «тиран» Кучма указом президента Ющенка був уведений в наглядову раду Київського Національного університету ім. Т.Шевченка і яку-таку свою демократичну лепту він вносить в навчально-виховний процес?
7. Яким боком приліпити до демократії підтримку президентом і його канцелярською раттю одіозного Леоніда Черновецького?
Достатньо, гадаю. Коли хтось хоче продовжити, немає проблем: заплющ очі, пригадай будь-якого політика, згадай його клятвенні обітниці, а потім розплющ очі і озирнися довкола. Оце і є політична порнографія.
Ви вже «дістали» своїм «що робити?» Можна в черговий раз переставити меблі, а можна змінити кадри.
У першому випадку завідомо програєте, у другому – є шанс на виграш.
15.06.2007
Богдан Гринчук
На відміну від тієї лихої пам’яті держави в демократичній, незалежній Україні є все. Якщо чогось немає, то воно нам просто непотрібне, зайве чи навіть шкідливе. Приміром, немає в країні ладу, себто порядку, так на кий ляд він нам треба? Була б при ньому суцільна нудьга. Зате при безладі в нас забуяли такі пікантні явища, що куди там братися дурнуватим москальським серіалам «Маша любить Сашу, але живе з Пашею, хоча завагітніла від Гриші, а Паша...»
Одне слово, величаймося, панове: по кількості політичної порнографії загалом і політичних проституток зокрема на душу населення ми попереду всієї Європи, а мо’, аж дух забиває, і всенького світу. Залишки суспільної моралі, які ще не зовсім зачахли серед нормальних громадян, змушують їх відноситися до проституції (надавання сексуальних послуг за плату) осуджуюче, ніяково або принаймні робити вигляд ніби ми її не помічаємо, до неї непричетні, не говорячи вже про таке неподобство як користування такого роду послугами. Лукавимо, звісно, але по-дріб’язковому, що навіть на гріх не тягне, так собі, грішок.
Оскільки наша політична «елітна» шпана живе окремою кастою як ракова пухлина в здоровому тілі за своїми законами, то й величається вона тим, чим порядна людина встидається. Тим-то політична проституція стала нормою, способом життя, методом заробляння грошей, преференцій, кар’єрного росту.
Політична проституція до нас не занесена як, приміром, колорадський жук. Витоки її наші, родимі і шукати їх треба в політичній порнографії. У політиці це означає публічну демонстрацію непристойного відношення до своїх моральних зобов’язань перед своїми виборцями: ну там «Бандитам – тюрми !», «Закон один для всіх !», меморандумики, універсалики, круглі столики, закулісно-підкилимові перемовини з цими самими бандитами, нагородження державними нагородами, у т.ч. і найвищими, усяку наволоч, призначення на високі державні посади представників далекого від національної ідеї табору, меншовартісність у відносинах з московинами, зрада соратників, ставити шкурні інтереси вище державних і т.і.
Надивившися на таку «порнуху», слабкий духом народний депутат (і яким це боком народ приліплений до цих партійних «священних корів» ?) вирішує: що вільно панові, то чому б це не було вільно й Іванові ? І пустилися берега.
Ви, гадаю, ще не забули як весною минулого року ВР охопила епідемія політичної проституції і як на «регіональну» панель гуртом і вроздріб кинулася всяка політична наволоч – від вождів до дрібномережаної шпани. Постала реальна загроза, що Україною керуватиме Верховний Бардак. Як наслідок – розгін борделю, з четвертої спроби дочасні вибори. У перших трьох спробах президент спробував, даруйте на слові, підіткнутися народом: мовляв, народні обранці своїм переходом в «антикризову» коаліцію «спотворили народне волевиявлення». Виявилося, «спотворення» не є конституційною підставою для дочасних виборів. Таку вже маємо Конституцію, у якій наше волевиявлення не варте дірявого шеляга.
Тепер от знову ввійшла в моду політична проституція, т.б.м., демократична. Нібито колір партійної хоругви міняє суть проституції: моральна розпуста не має партійності. На цей раз «спотворили народне волевиявлення», себто вийшли з демкоаліції, по одному члену БЮТ і НУНС, конкретніше «Народної самооборони»: відповідно, Ігор Рибаков та Юрій Бут.
Несподіванка ? Не тіште себе ілюзіями: сталося те, що рано чи пізно мало статися. Просто черговий пункт у президентському, хоча ні, у нього навіть на це не вистачає рішучості, балогінському плані знищення Юлі і переформатуванні демкоаліції в «ширку». Не спішіть співчувати Юлі, жалісливі ви мої: вона сама собі підклала їжака, а тепер-от виникають такі незручності. Мається на увазі формування виборчого списку БЮТ за гроші, навіть не перевіряючи кандидатів у гонорове білосердечне товариство.
Принаймні Михайло Бродський, вірити якому варто з певними застереженнями, публічно стверджує, що 78 місце Ігора Рибакова обійшлося йому в $ 4 млн. через посередництво Богдана Губського, який $ 2 млн. вніс у партійну касу, а $ 2 млн. – у власну кишеню. Бізнес є бізнес.
Потрачене «бабло» Рибаков сподівався повернути з «наваром» на посаді голови Державної митної служби. Не вигоріло. Цією посадою Ю.Т. розплатилася з Валерієм Хорошковським за лояльність до неї телеканалу «Інтер», власником якого є цей мультимільйонер. А далі все передбачувано: ображені амбіції, посиденьки з Балогою, непереборне бажання накапостити Юлі... Фінал відомий.
Розмову про Юрія Бута треба розпочинати з Юрія Луценка. З його клятвенного запевнення, що він несе відповідальність за кожного, кого він рекомендував до списку НУНС на вибора-2007. А Юрій Бут, № 61, потрапив у небожителі за особистою протекцією нашого бравого головного самооборонця, хоча... Страх як хотілося б знати, з яких-таких міркувань наш землячок поручився за завідомо непевну людину, яка тільки три роки як стала громадянином України, а до того переймалася національною безпекою та обороною Московії: Бут працював у Військовій академії ракетних військ стратегічного призначення та Академії державної служби при президенті РФ. Щось цей 41-річний юрист ніяк не виглядає патріотом-народносамооборонцем, а швидше засланим козачком.
До речі, щось не чути з Секретаріату Президента волань про «спотворення народного волевиявлення». Нормально: знає кіт, чиє сало з’їв. Зрештою, забагато честі цим, за делікатним висловом Арсенія Яценюка, зрадникам, а насправді типовим політичним повіям, щоби ще розбиратися в їх психології. Корисніше для громадян вияснити традиційне питання: кому це вигідно ? Ну і попутно: навіщо цей гидотний спектакль та з чиєї мовчазної згоди політична проституція стала використовуватися як засіб політичної боротьби всередині демократичної коаліції ?
Нагадаю шановному панству, що першою «порно-зіркою» серед, назвімо їх так, демократів став статечний і хоч собі на умі, але загалом нібито добропорядний Іван Плющ. Його ще якось можна зрозуміти: за потаємним планом Балоги (президента ? Та яка різниця) він мав за квотою НУНС очолити парламент і правдами-неправдами замість демкоаліції зварганити «ширку». Не вигоріло. У результаті: за ображені амбіції Іван Плющ помстився відмовою написати заяву про своє входження в коаліцію і тим самим порвав одну з трьох ниток-голосів, на яких тримається результативність голосувань коаліції; В.Ю. таким «свавіллям» «своєї» фракції відчув себе приниженим і затаїв глибоку образу на свою, як він гадав, покірливу «придворну» фракцію.
Потім Балога зі своєю закарпатською цимборою у ВР своїм виходом із «Нашої України» як чорт суху грушу почали трусити коаліцію аж до «ЄЦнутості». Для розвалу коаліції цього виявилося замало, а на вихід з коаліції «шісток» Балоги і любої кумасі Оксаночки В.Ю. «добро» не дав, оскільки навіть бабі Парасці стало б зрозуміло, що в траві пищить.
Наступним етапом порно-спектаклю під назвою «Знищити коаліцію або «ширка» для президента» став вихід на панель двох вищезгадуваних типів. Юридичних наслідків цей демарш за собою не потягнув, але для антидемкоаліційної істерії став чудовим приводом. (До речі, як перша демократична «порно-зірка», так і ці двоє прост...и, Господи, не в тім’я биті: ні один з них не написав заяву про вихід з фракції, оскільки це автоматично означало б позбавлення депутатських повноважень. Як кажуть, знає свиня, що морква).
Дозволю собі декілька ну дуже завуальованих натяків щодо політичної порнографії у верхніх ешелонах української владної демократії, яка і послужила живильним середовищем для розвою політпроституції.
У медицині є таке поняття як несумісність груп крові. Це означає, що при переливанні крові несумісної групи хворий гарантовано вріже дуба. Існує несумісність психологічна, від якої співжиття перетворюється в пекло. Є несумісність політична, подолати яку можна тільки зрадою, себто політичною проституцією. Приміром, «Міністр закордонних справ» в опозиційному «Уряді» на посаді амбасадора України в Московії.
Є несумісність ідеологічна, коли точок дотику не існує в принципі. Вона існує в площині державницьких-антидержавницьких засад. Приміром, яничарська «ідеологія» «п’ятої колони» московитів в Україні: «НАТО – нет !», «Янки – нет !», «Россия – навеки вместе !», «Язык – государственный !», «ОУН-УПА – предатели !», «Российская церковь – единственно каноническая !». Зрозуміло, що це ніяка не ідеологія, а звичайна підривна діяльність проти нашої незалежності.
Загальну картину взаємин у нашій владно-політичній верхівці шановне панство, гадаю, уяснило. Пора познайомитися і з політичною порнографією. Порнографія – це, знаєте, як би чай уприкуску з таком: бачиш чи чуєш щось вельми спокусливе, а в натурі помацати нічого. Приклади, вимагаєте ? Ні, ви неможливі: 17 років, без перерв на обід і вихідних, каста можновладців і політиканів вас згодовує політпорнографією, а все ще її сприймаєте за чесну політику ? Добре, най ваш дідько буде старшим.
Про обіцяний соціальний рай навіть не згадуватиму. Зазначу лишень, що для того, щоби дурна курка потрапила в горщик, її спершу заманюють жменею зерна. Натяк зрозуміли. Щоби розвіяти сумніви довірливого панства щодо наявності і дієвості політичної порнографії, злегка торкнуся проблеми справедливості, себто того, про що так натхненно, не говорив, а карбував словом В.Ю. на Майдані: «Це перемога свободи над тиранією, права над беззаконням, майбутнього над минулим». Про те, як натовп буквально вибухнув сотнітисячним ревом «Слава !», «Ю-щен-ко !» і щось-там ще істерично-екстатичне скромно промовчу. Наразі зроблю декілька незручних зауважень.
1. Хотілося б узнати адресу тієї буцегарні, у якій відбувають заслужене покарання екс-високопосадові бандити, котрих самі знаєте хто нам обіцяв посадити в тюрми.
2. Хто «подахував» замовників і організаторів фальсифікації виборів-2004? Громадськість хоче в лице знати своїх «героїв» - і одних, і других.
3. Під чиїм контролем нині знаходиться знаменитий «транзитний сервер», з допомогою якого було «спотворено народне волевиявлення»?
4. У якій шуфляді свого стола Генеральний прокурор ховає свідчення екс-голови Фонду держмайна Михайла Чечетова з прізвищами корупціонерів найвищого державного калібру?
5. Хто наглухо заблокував слідство в справі вбивства Гії Гонгадзе, та так, що вище організатора генерала Пукача до замовників слідчим не велено пхати носа?
6. За які-такі заслуги, таланти чи послуги «тиран» Кучма указом президента Ющенка був уведений в наглядову раду Київського Національного університету ім. Т.Шевченка і яку-таку свою демократичну лепту він вносить в навчально-виховний процес?
7. Яким боком приліпити до демократії підтримку президентом і його канцелярською раттю одіозного Леоніда Черновецького?
Достатньо, гадаю. Коли хтось хоче продовжити, немає проблем: заплющ очі, пригадай будь-якого політика, згадай його клятвенні обітниці, а потім розплющ очі і озирнися довкола. Оце і є політична порнографія.
Ви вже «дістали» своїм «що робити?» Можна в черговий раз переставити меблі, а можна змінити кадри.
У першому випадку завідомо програєте, у другому – є шанс на виграш.
15.06.2007
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар