Чим файні та гожі наші політики, так це тим, що з ними не засумуєш: мастаки втнути так-сяк на косяк, аби не по-людськи. Песимісти буркотять, мовляв, вони неспроможні вирішити ні однієї загальнонаціональної проблеми. Як шануючий себе безнадійний оптиміст я рішуче відкидаю подібне гниле декадентство і бадьоро стверджую:однак вони жваві як біс уночі для створення проблем з нічого ! Прошу не ламати собі голови в пошуках мудрених пояснень такої їх, скажімо, диковинної поведінки. Це для нас із вами, незнайомих з порядками в політичному Зазеркаллі, кажеться нібито українські політики не то дуріють з великого розуму, не то з жиру бісяться. Насправді вони в нас собі на умі, а що вже хитрющі, так аж по коліна в Біблії. Наберімося рішучості і визнаймо: це ми без царя в голові, якщо вірим, що з шістнадцяти незалежних років політики, що перебували при владі, хоч один день переймалися національними інтересами чи, не при людях буде сказано, благом народу. Усі ці з їх погляду нісенітниці годяться хіба що для передвиборчої папланини, т.б.м., для вжитку «населення одноразового використання». Одне слово, у п’яти попередніх ВР парламентська більшість складалася із тих, кому тільки своє рило завжди миле. З шостої спроби цю соромітницьку традицію нам удалося зламати і привести до влади 228 достойників, убережи їх, Господи, від спокус.
Усі революції, за великим рахунком, відбуваються із-за поганьблення владою справедливості. На жаль, ніколи не було та й нині немає закону «Про справедливість влади», оскільки це поняття відноситься до моральних категорій, а мораль людська і, перепрошую, мораль владоможна – це дві різні речі. Усе не так і складно: відповідають вчинки влади морально-етичним та правовим нормам – значить справедливі, не відповідають – це наруга над справедливістю, отже ганьба і на палю супостатів. Отак і наша Помаранчева революція робилася задля відновлення сплюндрованої справедливості. Та годі вже скиглити «христосик, любі друзі, процвиндили». Не за них ми стояли на майданах, а відстоювали свою гідність і справедливість. І відстояли.
Народна мудрість вірно підмітила: як тривога, то до Бога, як біда, то до людей. І нічого стидного я не бачу, коли наші біло-«сердечні» та «помаранчеві» політики, побачивши, що з «донецькими» самим їм не справитися, звернулися до народу: мовляв, грішні, каємося, виручайте, бо ми, а з нами і демократія, вже бульбашки пускаємо. Ми ж такі, навіть до чужої біди чуйні, а тут же свої, най і не завжди з кебетою в голові. Одне слово, знову вийшли на барикади, тепер уже виборчі. За справедливість, звісно, ну і попутно покарати «морозівське» шкодливе гаддя. Покарали, заразом добряче потіпавши собі нерви, адже справедливість від цинізму, аморальності, безпринципності, запроданства відділило лишень 0,14 відсотка або 32 тис. голосів.
Ми покарали політика Мороза за його ницість. Чи стане це засторогою для інших ? Категорично заперечую: не буде. Такий-сякий страх у них, звісно, появиться, але поряднішими не стануть. Поріддя, знаєте, таке: звикли через голови плювати. Ситуація, скажу я вам, і стид говорить, і гріх потаїть: народний депутат убезпечив себе від впливу цього самого народу так, що хоч гавкай на нього, хоч йому кіл на голові теши, а він прикривається своєю недоторканістю як піп хрестом. Не будеш же кожен раз влаштовувати дострокові вибори, щоби позбутися якогось сукиного сина з депутатським мандатом. А у всіх інших випадках у ВР діє «понятіє», сильніше навіть за Конституцію: «Своїх не здають !»
Пару в свисток випустив – і полегшало. Можна і про буденщину згадати. Буденщина ж у нас нині не якась-там абищиця на кшалт безнадійної спроби жалюгідних пенсій та сороміцьких зарплат угнатися за драпіжно зростаючими цінами, а захоплююча як 99 серія «мильної опери»: формування влади. Образно кажучи, нашим демократичним політикам звечора ми вже вручили гроші, сиріч 228 мандатів, а тепер чекаємо того ранку, коли вони взамін представлять нам крісла з високодостойними керівними сідницями в них. Не хвилюйтеся, панове, святеє місце впорожні не буває: був би хліб, а зуби знайдуться.
У ці післявиборчі тижні всі небайдужі громадяни України, затамувавши подих, тричі спльовували через ліве плече, стукали по дереву, бурмотіли хто які знав чи придумував заклинання, одне слово, робили все, щоби не зурочити створення демократичної коаліції. Скажімо прямо, мали вагомі підстави. Хай уже, що було, то за вітром по воді сплило.
Я от у цей час не тільки переживав, а ще й від душі злорадів. Не по-християнськи, осуджуєте ? Ну, якщо вам так уже до вподоби по-християнськи підставляти свої благородні профілі під ляпаси всіляких бандюковичів, то християнствуйте на осміх людям, а я походжу в язичниках. Як же не злорадіти, наяву спостерігаючи переляк бандюковичів ? Так це ж суцільна потіха – примічати як дружно заголосила «регіональна» рать про всілякі жахи-нещастя, котрі нібито чигають на демократичну коаліцію. Мовляв, вона не створиться, а якщо створиться, то розвалиться ще до створення (до першого голосування, через місяць, з 1 січня 2008 р., наступною весною), оскільки... І запрацювала буйнесенька уява «регіональних» блазнів-словоблудів: домисли, фантазії, пророчі «глюки», каркання, сичання... А все чого ? Бо від перепудження повні штани радості: ану ж за темні справунки прийдеться відповідати ?
До переляку додалася ще й розгубленість: бандюковичі – в опозиції ?!! «Паханів», «автоитетів» - у «шістки» ?!! Ще й знущаються, «казли»: мовляв, даємо вам широку можливість контролювати владу. Даруйте за донецький сленг, але «на фіга» конкретним пацанам здався цей довбаний контроль? Щоби ковтати слинку, спостерігаючи як інші ділять державний коровай ? Пацанам влада треба. Уся. Щоби «дерибанити» і не оглядатися за спину.
Цій братві в голові не вкладається, що їх усерйоз кишнули від влади. Дебільний аргумент «від Януковича»: не може третина народу бути в опозиції ! Видать, цей діяч швендявся по Європах-Америках тільки для того, щоби повикобенюватися в своїх прикольних штиблетах, інакше він помітив би, що скрізь є влада і є опозиція, і партії, які програли вибори, спокійно йдуть в опозицію і не припутують до своїх проблем народ. (Партія регіонів набрала найбільший відсоток голосів, але не спроможна створити більшість у ВР, отже програла вибори).
Іще один злий жарт, який зіграла з «проФФесором», доктором якихось наук, академіком марсіанського ПТУ його дрімуча малограмотність. Він не тільки дуб-дерево в граматиці, а й з арифметикою розсварився десь-так у класі третьому. Для нього 34 відсотки, набраних на виборах, ідентичні підтримці третини українського народу. Ну що візьмеш із завсідника шкільної «ослячої» парти ? Де вже там йому допетрати, що 8 млн. голосів, відданих за ПР (при явці на виборах 62 %) складає лиш 17,4 % всього населення України.
Узагалі-то в українському політикумі прослідковується певна закономірність: чим меншою популярністю в суспільстві користується партія, тим з більшим апломбом її вождик верещить «від імені народу». Усміхнулися, згадавши вічно вчорашнього наполеончика червонопузих яничарів ? У нього появився суперник: той, хто вирішив, що страх як потрібен Україні. Видать, без уміння брехати і не червоніти в українську політику і не потикайся.
Утішимося, що тепер хоч перед чужими людьми очі від сорому не горітимуть. І ще питаєте, за що 16 років підряд стидливо очі долу опускали та ніяково носком черевика землю колупали ? Та ж за те, що дозволяли шпані керувати Україною Що тут доказувати ?
Достатньо поруч поставити Януковича і леді Ю., Мороза і Кириленка, Шуфрича і Вакарчука, Богословську і Григорович, Герман і Ляпіну, Рудьковського і Яворівського (далі продовжуйте самі), щоби вочевидь побачити різницю між шпаною і порядними людьми, між ницістю і доброчесністю.
Не маю наміру ідеалізувати наших демократичних політиків. Звісно, хотілося б, щоби серед них були петлюри, липинські, бандери, шухевичі, чорноволи, ті, що В’ячеслави. Москалі ретельно пропололи цвіт нації, але і те, що маємо нині, дає надію, що політики, яким ми дали шанс, зрештою, керуватимуться національними інтересами.
Уперше за всі 16 років Незалежності ми привели до влади демократів. Не звертайте уваги на знавісніле сичання що зліва, що справа, що від бандюковичів: одні сичать від страху та ненависті, інші – від надмірної амбіційності та заздрощів. Не в них головна небезпека. Не приведи, Господи, якщо знову особисті інтереси та президентські амбіції візьмуть гору над національними. Отоді вже і я всерйоз розізлюся.
20.10.2007
Богдан Гринчук
Усі революції, за великим рахунком, відбуваються із-за поганьблення владою справедливості. На жаль, ніколи не було та й нині немає закону «Про справедливість влади», оскільки це поняття відноситься до моральних категорій, а мораль людська і, перепрошую, мораль владоможна – це дві різні речі. Усе не так і складно: відповідають вчинки влади морально-етичним та правовим нормам – значить справедливі, не відповідають – це наруга над справедливістю, отже ганьба і на палю супостатів. Отак і наша Помаранчева революція робилася задля відновлення сплюндрованої справедливості. Та годі вже скиглити «христосик, любі друзі, процвиндили». Не за них ми стояли на майданах, а відстоювали свою гідність і справедливість. І відстояли.
Народна мудрість вірно підмітила: як тривога, то до Бога, як біда, то до людей. І нічого стидного я не бачу, коли наші біло-«сердечні» та «помаранчеві» політики, побачивши, що з «донецькими» самим їм не справитися, звернулися до народу: мовляв, грішні, каємося, виручайте, бо ми, а з нами і демократія, вже бульбашки пускаємо. Ми ж такі, навіть до чужої біди чуйні, а тут же свої, най і не завжди з кебетою в голові. Одне слово, знову вийшли на барикади, тепер уже виборчі. За справедливість, звісно, ну і попутно покарати «морозівське» шкодливе гаддя. Покарали, заразом добряче потіпавши собі нерви, адже справедливість від цинізму, аморальності, безпринципності, запроданства відділило лишень 0,14 відсотка або 32 тис. голосів.
Ми покарали політика Мороза за його ницість. Чи стане це засторогою для інших ? Категорично заперечую: не буде. Такий-сякий страх у них, звісно, появиться, але поряднішими не стануть. Поріддя, знаєте, таке: звикли через голови плювати. Ситуація, скажу я вам, і стид говорить, і гріх потаїть: народний депутат убезпечив себе від впливу цього самого народу так, що хоч гавкай на нього, хоч йому кіл на голові теши, а він прикривається своєю недоторканістю як піп хрестом. Не будеш же кожен раз влаштовувати дострокові вибори, щоби позбутися якогось сукиного сина з депутатським мандатом. А у всіх інших випадках у ВР діє «понятіє», сильніше навіть за Конституцію: «Своїх не здають !»
Пару в свисток випустив – і полегшало. Можна і про буденщину згадати. Буденщина ж у нас нині не якась-там абищиця на кшалт безнадійної спроби жалюгідних пенсій та сороміцьких зарплат угнатися за драпіжно зростаючими цінами, а захоплююча як 99 серія «мильної опери»: формування влади. Образно кажучи, нашим демократичним політикам звечора ми вже вручили гроші, сиріч 228 мандатів, а тепер чекаємо того ранку, коли вони взамін представлять нам крісла з високодостойними керівними сідницями в них. Не хвилюйтеся, панове, святеє місце впорожні не буває: був би хліб, а зуби знайдуться.
У ці післявиборчі тижні всі небайдужі громадяни України, затамувавши подих, тричі спльовували через ліве плече, стукали по дереву, бурмотіли хто які знав чи придумував заклинання, одне слово, робили все, щоби не зурочити створення демократичної коаліції. Скажімо прямо, мали вагомі підстави. Хай уже, що було, то за вітром по воді сплило.
Я от у цей час не тільки переживав, а ще й від душі злорадів. Не по-християнськи, осуджуєте ? Ну, якщо вам так уже до вподоби по-християнськи підставляти свої благородні профілі під ляпаси всіляких бандюковичів, то християнствуйте на осміх людям, а я походжу в язичниках. Як же не злорадіти, наяву спостерігаючи переляк бандюковичів ? Так це ж суцільна потіха – примічати як дружно заголосила «регіональна» рать про всілякі жахи-нещастя, котрі нібито чигають на демократичну коаліцію. Мовляв, вона не створиться, а якщо створиться, то розвалиться ще до створення (до першого голосування, через місяць, з 1 січня 2008 р., наступною весною), оскільки... І запрацювала буйнесенька уява «регіональних» блазнів-словоблудів: домисли, фантазії, пророчі «глюки», каркання, сичання... А все чого ? Бо від перепудження повні штани радості: ану ж за темні справунки прийдеться відповідати ?
До переляку додалася ще й розгубленість: бандюковичі – в опозиції ?!! «Паханів», «автоитетів» - у «шістки» ?!! Ще й знущаються, «казли»: мовляв, даємо вам широку можливість контролювати владу. Даруйте за донецький сленг, але «на фіга» конкретним пацанам здався цей довбаний контроль? Щоби ковтати слинку, спостерігаючи як інші ділять державний коровай ? Пацанам влада треба. Уся. Щоби «дерибанити» і не оглядатися за спину.
Цій братві в голові не вкладається, що їх усерйоз кишнули від влади. Дебільний аргумент «від Януковича»: не може третина народу бути в опозиції ! Видать, цей діяч швендявся по Європах-Америках тільки для того, щоби повикобенюватися в своїх прикольних штиблетах, інакше він помітив би, що скрізь є влада і є опозиція, і партії, які програли вибори, спокійно йдуть в опозицію і не припутують до своїх проблем народ. (Партія регіонів набрала найбільший відсоток голосів, але не спроможна створити більшість у ВР, отже програла вибори).
Іще один злий жарт, який зіграла з «проФФесором», доктором якихось наук, академіком марсіанського ПТУ його дрімуча малограмотність. Він не тільки дуб-дерево в граматиці, а й з арифметикою розсварився десь-так у класі третьому. Для нього 34 відсотки, набраних на виборах, ідентичні підтримці третини українського народу. Ну що візьмеш із завсідника шкільної «ослячої» парти ? Де вже там йому допетрати, що 8 млн. голосів, відданих за ПР (при явці на виборах 62 %) складає лиш 17,4 % всього населення України.
Узагалі-то в українському політикумі прослідковується певна закономірність: чим меншою популярністю в суспільстві користується партія, тим з більшим апломбом її вождик верещить «від імені народу». Усміхнулися, згадавши вічно вчорашнього наполеончика червонопузих яничарів ? У нього появився суперник: той, хто вирішив, що страх як потрібен Україні. Видать, без уміння брехати і не червоніти в українську політику і не потикайся.
Утішимося, що тепер хоч перед чужими людьми очі від сорому не горітимуть. І ще питаєте, за що 16 років підряд стидливо очі долу опускали та ніяково носком черевика землю колупали ? Та ж за те, що дозволяли шпані керувати Україною Що тут доказувати ?
Достатньо поруч поставити Януковича і леді Ю., Мороза і Кириленка, Шуфрича і Вакарчука, Богословську і Григорович, Герман і Ляпіну, Рудьковського і Яворівського (далі продовжуйте самі), щоби вочевидь побачити різницю між шпаною і порядними людьми, між ницістю і доброчесністю.
Не маю наміру ідеалізувати наших демократичних політиків. Звісно, хотілося б, щоби серед них були петлюри, липинські, бандери, шухевичі, чорноволи, ті, що В’ячеслави. Москалі ретельно пропололи цвіт нації, але і те, що маємо нині, дає надію, що політики, яким ми дали шанс, зрештою, керуватимуться національними інтересами.
Уперше за всі 16 років Незалежності ми привели до влади демократів. Не звертайте уваги на знавісніле сичання що зліва, що справа, що від бандюковичів: одні сичать від страху та ненависті, інші – від надмірної амбіційності та заздрощів. Не в них головна небезпека. Не приведи, Господи, якщо знову особисті інтереси та президентські амбіції візьмуть гору над національними. Отоді вже і я всерйоз розізлюся.
20.10.2007
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар