Десь-так років з півтораста тому князь, дипломат, рейхсканцлер Німецької імперії Отто фон-Шенгаузен Бісмарк наскільки відверто, настільки ж і цинічно сказав: «Політик може сміливо брехати в трьох випадках: перед виборами, під час війни та після полювання». Чистоплюї, скажу я вам, ці політики ХІХ ст. Тому й усі вимерли. Українські політики з цього неприємного факту зробили вірний висновок: брехати треба завжди, скрізь, з будь-якого приводу, а навіть і без потреби, просто так, щоби не втрачати вправність у брехні. І щляк їх не трафить ! Живуть, та ще й як кучеряво. А чого б і не жити, якщо навколо стільки, скажімо, мудреців, котрі з великого розуму тримають їх у великій політиці.
Шановне панство все ще дивиться «Свободу» Савіка Шустера ? Співчуваю і скорблю за псу під хвіст викинутим часом. А я-от здався, ганебно і слабодухо. Явно переоцінив свої терпеливість, толерантність і демократизм. Бридливість, знаєте, переважила. Одні і ті ж остогидлі «опозиційні», а насправді яничарські пики, одні і ті ж блудливі осмішечки, одна і та ж брехня, один і той же смердючий промоскальський душок, одна і та ж відверта зневага до наших святинь, одна і та ж пиха вискочки з грязі та в князі, «освячена» безкарністю і недоторканністю, одна і та ж готовність вимуштруваного пса виконувати команду «Фас !». І ця антидержавна, антиукраїнська бридота нам подається як замалим не взірець демократії і свободи слова.
Гадаю, ви зауважили, скільки ефірного часу виділяється нашою місцевою радіо-телекомпанією для комуністів ? Як нас «просвіщають» «генсеки» районних, міських, обласного компарткомітетів ? З кількості компапланини по «брехунцю» сторонній спостерігач зробить однозначний висновок: спадкоємці найкровожерливіших тиранів усіх часів і народів Лєніна-Сталіна на Рівненщині є провідною політичною силою. Це не демократія, а просто нахабство червонопузого «крота», котрий, видать, отаборився в керівництві ТРК. Чи все ж таки збочене уявлення про демократію ? Щось на взірець благоглупості одного, поза здоровий глузд украй здемократизованого керівного просвітянина, котрий розмарився збудувати Україну, у якій жид почуватиме себе краще, ніж в Ізраїлі, москаль краще, ніж у Московії і т.д. Про українців, щоправда, він якось забув згадати. Видать, їм відведено почесну ролю створювати комфортні умови для нацменшин. Українське, т.б.м., ноу-хау: націонал-демократ – інтернаціоналіст.
Демократія включає в себе і правдомовність. Як на мене, було б демократично виступ кожного яничара попереджувати засторогою: «Шановні українці, вашій увазі пропонуються демагогічні роздуми представника «п’ятої колони» московитів в Україні ім’ярек. Знову включити радіоприймач можете через стільки-то хвилин». Оце і була б справжня демократія.
Наступним після комуністів симпатиком місцевої ТРК є, безумовно, Народна партія. Також ну дуже провідна і обожнювана поліщуками політична сила. Безумовний позитив: її представників можна слухати не тільки без огиди, але й із зацікавленістю. Розумні, знаєте, речі говорять, і взагалі – статечні дядьки. З дрібненьким ганжем. Про політиків варто судити не за тим, що вони говорять (не рідкість, коли голос як сурмонька, та чортова думонька), і навіть не за тим, що роблять (буває, що за все береться, та не все вдається), а за результатами, наслідками їх діянь.
Говорити про якісь діяння команди Литвина (саме так, а не Народної партії), тим паче про наслідок чогось, що відсутнє, просто недоречно. Якщо вже і розмірковувати про них, то хіба що про їх два основоположні принципи: 1) грізне гарчання литвинят в сторону демкоаліції та уряду Тимошенко; 2) гонорове мовчання литвинят на антидержавні та антиукраїнські вибрики опозиційної шпани. Ще можна порозмірковувати про тон ультиматумів, яким вони спілкуються з тими ж коаліцією та урядом: мовляв, або ви виконуєте наші вимоги-пропозиції, або най запліснявіють наші 20 голосів, але ми вас не підтримаємо. Тупенька, скажімо, позиція. Можна подумати, що на дочасних виборах литвинята набрали не 4 % без дещиці, а більше голосів, ніж БЮТ і НУ-НС разом узяті.
Кладу голову на колодку, якби парламентські вибори відбулися зараз, цим «ні вашим – ні нашим» хлопцям не бачити б верховнорадівських сідал як своїх вух: кому потрібно те, що звероху бовтається в ополонці ?
Яка мотивація такої, делікатно кажучи, дивної поведінки литвинят ? Повірте, до шляхетності ніякого відношення не має. І державницькою її назвати язик не повертається. Що державницького можна відшукати в затятості дами клімактеричного віку «або по-моєму, або ніяк !» ? А от політичної непорядності та елементарного шкурництва – на кожному кроці. Порозмірковуємо ?
У передвиборчий період Блок Литвина однозначно позиціонував себе, як демократична, державницька і десь-навіть помірковано проукраїнська (ні, націоналізму вони сахалися як чорт святого причастя) політична сила. Гадалося, уїхавши в останньому вагоні в парламентський рай, цим також демократам окрім як в демократичну коаліцію і діватися нікуди. Але фраєрів жадібність занапастила. Почали вимагати неспіврозмірний їх політичній вазі шмат влади. Заслужено спіймали облизня. Смертельно образилися і почали пакостити. Україні, звісно. Пам’ятаєте оте самозакохано-нахабне «Україні потрібний Литвин » ? Виявилося, не так вже й потрібний. Питається: на кий ляд Литвину така Україна, яка не хоче його посадити на сідало «не першого, але і не другого» ?
У демкоаліції Литвину верховнорадівське гетьманство не світить. Возлягання з опозицією однозначно віщує йому політичну смерть. Уся надія лиш на «ширку». Якщо Бог десь-там заклопочеться, то антипко може підкинути ще й «золоту акцію» в «ширці», а з нею Литвин змусить Україну визнати його не просто потрібним, а вкрай необхідним.
А поки що підставляти плече демкоаліції, як повів би себе кожен порядний, державницьки налаштований політик, Литвин не спішить. Видать, свої дружні послуги цінує. Дорого. А товар залежується, пліснявіє, от-от стане нікому і задарма не потрібний. А Литвин усе з позиції сили, ультиматиками: «Ми не будемо голосувати за Програму уряду «Український прорив», якщо не будуть ураховані всі наші пропозиції !»
Воно б ніби без одного жида ярмарок відбудеться, якби балогінська цимбора не трусила коаліцію як чорт суху грушу. Як же не скористатися такою оказією ? Кажете, непорядно користатися чужим лихом ? Так то ж у порядному товаристві така заведенція, а ми ж гутаримо про тих Гриців, котрі впевнені, що без них і вода не освятиться, і Україна піде по світах покриткою.
При бажанні в Інтернеті можна відшукати дуже жорсткі відгуки-коментарі щодо поведінки литвинят після трагічної загибелі Олега Шеремета. Нагадую, Олег Шеремет зі своєю групою консультантів зіграв чи не вирішальну ролю в подоланні командою Литвина 3 % бар’єру. Після його вбивства від литвинят ні слова співчуття рідним, ні копійки допомоги на похорони. І публічне відхрещування: мовляв, нічого не знаємо, нічого не чули, і не наш він, а якщо десь і наш, то тільки трішки. Це також свідчить про порядність – політичну і людську.
04.04.2008
Богдан Гринчук
Шановне панство все ще дивиться «Свободу» Савіка Шустера ? Співчуваю і скорблю за псу під хвіст викинутим часом. А я-от здався, ганебно і слабодухо. Явно переоцінив свої терпеливість, толерантність і демократизм. Бридливість, знаєте, переважила. Одні і ті ж остогидлі «опозиційні», а насправді яничарські пики, одні і ті ж блудливі осмішечки, одна і та ж брехня, один і той же смердючий промоскальський душок, одна і та ж відверта зневага до наших святинь, одна і та ж пиха вискочки з грязі та в князі, «освячена» безкарністю і недоторканністю, одна і та ж готовність вимуштруваного пса виконувати команду «Фас !». І ця антидержавна, антиукраїнська бридота нам подається як замалим не взірець демократії і свободи слова.
Гадаю, ви зауважили, скільки ефірного часу виділяється нашою місцевою радіо-телекомпанією для комуністів ? Як нас «просвіщають» «генсеки» районних, міських, обласного компарткомітетів ? З кількості компапланини по «брехунцю» сторонній спостерігач зробить однозначний висновок: спадкоємці найкровожерливіших тиранів усіх часів і народів Лєніна-Сталіна на Рівненщині є провідною політичною силою. Це не демократія, а просто нахабство червонопузого «крота», котрий, видать, отаборився в керівництві ТРК. Чи все ж таки збочене уявлення про демократію ? Щось на взірець благоглупості одного, поза здоровий глузд украй здемократизованого керівного просвітянина, котрий розмарився збудувати Україну, у якій жид почуватиме себе краще, ніж в Ізраїлі, москаль краще, ніж у Московії і т.д. Про українців, щоправда, він якось забув згадати. Видать, їм відведено почесну ролю створювати комфортні умови для нацменшин. Українське, т.б.м., ноу-хау: націонал-демократ – інтернаціоналіст.
Демократія включає в себе і правдомовність. Як на мене, було б демократично виступ кожного яничара попереджувати засторогою: «Шановні українці, вашій увазі пропонуються демагогічні роздуми представника «п’ятої колони» московитів в Україні ім’ярек. Знову включити радіоприймач можете через стільки-то хвилин». Оце і була б справжня демократія.
Наступним після комуністів симпатиком місцевої ТРК є, безумовно, Народна партія. Також ну дуже провідна і обожнювана поліщуками політична сила. Безумовний позитив: її представників можна слухати не тільки без огиди, але й із зацікавленістю. Розумні, знаєте, речі говорять, і взагалі – статечні дядьки. З дрібненьким ганжем. Про політиків варто судити не за тим, що вони говорять (не рідкість, коли голос як сурмонька, та чортова думонька), і навіть не за тим, що роблять (буває, що за все береться, та не все вдається), а за результатами, наслідками їх діянь.
Говорити про якісь діяння команди Литвина (саме так, а не Народної партії), тим паче про наслідок чогось, що відсутнє, просто недоречно. Якщо вже і розмірковувати про них, то хіба що про їх два основоположні принципи: 1) грізне гарчання литвинят в сторону демкоаліції та уряду Тимошенко; 2) гонорове мовчання литвинят на антидержавні та антиукраїнські вибрики опозиційної шпани. Ще можна порозмірковувати про тон ультиматумів, яким вони спілкуються з тими ж коаліцією та урядом: мовляв, або ви виконуєте наші вимоги-пропозиції, або най запліснявіють наші 20 голосів, але ми вас не підтримаємо. Тупенька, скажімо, позиція. Можна подумати, що на дочасних виборах литвинята набрали не 4 % без дещиці, а більше голосів, ніж БЮТ і НУ-НС разом узяті.
Кладу голову на колодку, якби парламентські вибори відбулися зараз, цим «ні вашим – ні нашим» хлопцям не бачити б верховнорадівських сідал як своїх вух: кому потрібно те, що звероху бовтається в ополонці ?
Яка мотивація такої, делікатно кажучи, дивної поведінки литвинят ? Повірте, до шляхетності ніякого відношення не має. І державницькою її назвати язик не повертається. Що державницького можна відшукати в затятості дами клімактеричного віку «або по-моєму, або ніяк !» ? А от політичної непорядності та елементарного шкурництва – на кожному кроці. Порозмірковуємо ?
У передвиборчий період Блок Литвина однозначно позиціонував себе, як демократична, державницька і десь-навіть помірковано проукраїнська (ні, націоналізму вони сахалися як чорт святого причастя) політична сила. Гадалося, уїхавши в останньому вагоні в парламентський рай, цим також демократам окрім як в демократичну коаліцію і діватися нікуди. Але фраєрів жадібність занапастила. Почали вимагати неспіврозмірний їх політичній вазі шмат влади. Заслужено спіймали облизня. Смертельно образилися і почали пакостити. Україні, звісно. Пам’ятаєте оте самозакохано-нахабне «Україні потрібний Литвин » ? Виявилося, не так вже й потрібний. Питається: на кий ляд Литвину така Україна, яка не хоче його посадити на сідало «не першого, але і не другого» ?
У демкоаліції Литвину верховнорадівське гетьманство не світить. Возлягання з опозицією однозначно віщує йому політичну смерть. Уся надія лиш на «ширку». Якщо Бог десь-там заклопочеться, то антипко може підкинути ще й «золоту акцію» в «ширці», а з нею Литвин змусить Україну визнати його не просто потрібним, а вкрай необхідним.
А поки що підставляти плече демкоаліції, як повів би себе кожен порядний, державницьки налаштований політик, Литвин не спішить. Видать, свої дружні послуги цінує. Дорого. А товар залежується, пліснявіє, от-от стане нікому і задарма не потрібний. А Литвин усе з позиції сили, ультиматиками: «Ми не будемо голосувати за Програму уряду «Український прорив», якщо не будуть ураховані всі наші пропозиції !»
Воно б ніби без одного жида ярмарок відбудеться, якби балогінська цимбора не трусила коаліцію як чорт суху грушу. Як же не скористатися такою оказією ? Кажете, непорядно користатися чужим лихом ? Так то ж у порядному товаристві така заведенція, а ми ж гутаримо про тих Гриців, котрі впевнені, що без них і вода не освятиться, і Україна піде по світах покриткою.
При бажанні в Інтернеті можна відшукати дуже жорсткі відгуки-коментарі щодо поведінки литвинят після трагічної загибелі Олега Шеремета. Нагадую, Олег Шеремет зі своєю групою консультантів зіграв чи не вирішальну ролю в подоланні командою Литвина 3 % бар’єру. Після його вбивства від литвинят ні слова співчуття рідним, ні копійки допомоги на похорони. І публічне відхрещування: мовляв, нічого не знаємо, нічого не чули, і не наш він, а якщо десь і наш, то тільки трішки. Це також свідчить про порядність – політичну і людську.
04.04.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар