Сім’ю маєте ? І який у ній лад, у смислі загального керівництва ? Матріархат, конфузливо шепочете ? Ну чого там ніяковіти. Буває, не ви один. А у вас патріархат, гоноритеся ? А я й не заперечую: я не з тих, що позбавляють чоловіків ілюзій. А у вас усе вирішується консенсусом, і навіть теща / свекруха має право голосу ? Можна я до вас приведу своїх знайомих, щоби подивуватися таким рідкісним екземпляром ?
Оце вам і є спрощені моделі державного устрою – президентської та парламентської республіки. Про конституційний лад та український безлад і порозмірковуємо. Відразу ж запам’ятаємо, що і при одному, і при другому ладові народ може жити навіть зовсім кучеряво. Це до нас не відноситься, оскільки ми переконані, що добре там, де нас нема. Тому й добре, що без нас.
Цивілізовані держави категорично відкинули чисто президентську форму правління, без противаг, оскільки вона обов’язково перетворюється в диктатуру. Формально і при диктатурі існують нібито виборні нібито органи влади. Для прикладу можна згадати Північну Корею Кім Чен Іра, Білорусію Лукашенка та ту ж Московію Путіна. Прикладом цивілізованої президентської республіки, де всенароднообраний президент очолює виконавчу владу, одночасно перебуваючи під найжорсткішим контролем двохпалатного парламенту, можна вважати США. Еталоном парламентських республік можна вважати скандинавські країни та Великобританію з її декоративною монархією.
Як бачите, при будь-якому державному устрої можна жити по-людськи при владі з людським обличчям і двох обов’язкових факторах – громадському контролі за владою і суспільною мораллю. Мається на увазі не всепрощенська сюсюкаюча християнська мораль для рабів, а усвідомлення вільною людиною своєї гідності, своїх прав і свобод як найвищої цінності.
А тепер важко зітхнемо і опустимося до українських реалій. Маємо це зробити, бо от-от утретє за останні 12 років мінятимемо конституційні шкарпетки. Чесно кажучи, давно пора, оскільки те, за що руками-ногами було проголосовано 8.12.2004 р. і насмішкувато названо парламентсько-президентським устроєм, насправді виявилося конституційним переворотом, який встановив в Україні олігархічно-парламентський режим.
Приходиться констатувати: щоб не вигадували українські політики для удосконалення системи влади, завжди виходили все ті ж знамениті українські граблі. Добротна, щиро хвалена світовою громадськістю КУ 1996 р., була через 8 років сплюндрована виключно із-за того, що президентом України мав стати ліберал-демократ з європейським мисленням. Необхідно було йому настільки підрізати крила, щоби він не зміг вирватися з московитського налигача. Можна сказати й іншу правду: цинічне гвалтування цілком достойної за світовими стандартами КУ – це ціна, яку заплатила недолуга українська демократія, у т.ч., і націонал-демократія, за «свого» президента. Клаповухі політичні «лохи» попалися на чистої води блеф зі страшилками про громадянську війну, розкол України, міфічні донецькі загони самооборони та інші дурниці. Маючи за спиною мільйонолюдний Майдан, купитися так дешево ? І вони ще вважають себе політиками ? Власне, така вже вона є – наша політична еліта.
Із-за того, що вже вкотре збилися на конституційні манівці, ні бідкатися, ні, тим паче, посипати голову попелом не варто: чи ж нам звикати ? Обміркуємо цю проблемку, придивимося до неї, як треба, то й пощупаємо, дивись, щось путнє і надумаємо.
Отже, парламентська форма правління для України. Можна було б просто відмахнутися: якщо за парламентську республіку на грудях сорочки рвуть комуністи, значить цієї форми державного ладу Україна має сахатися як чорт святого причастя. Аргументація неспростовна: чого доброго можна чекати від канонічних яничарів ? На жаль, нині для України більшою загрозою є не ці червонопузі 5-відсоткові політичні аутсайдери. Ну ще пару-трійку років посмородять антиукраїнським душком, погалайздрують про «союз трех братских славянских народов», а там зі своїм підстаркуватим совковським електоратом вимруть як тупикова гілка еволюції.
Небезпека чигає на Україну з іншого боку: з кволих рук червоних напівтрупів прапор парламентської республіки підхопили навіть дуже жваві глитаї-олігархи, як правило інтернаціонального віросповідання. Нагадую, що в нас під кожні без винятку вибори підправлявся закон про вибори: або вносилися зміни в закон, або Конституція України перекроювалася таким чином, що мінялася вся виборча система. Наміри були – благороднішими не бувають, а в результаті ВР кожного наступного скликання ставала корумпованішою, продажнішою, аморальнішою і непрофесіональнішою. Скажу відверто, що умовно поряднішою була ВР останнього совіцького скликання 1990 р. У ній був чіткий ідеологічний водорозділ: з одного боку «група 239», з другого – Народна Рада. Розквіт же політичної і людської ницості, корумпованості, продажності припав на ВР 5-го скликання, за що, зрештою, вона і поплатилася дочасним розпуском.
Гадаю, шановне панство пам’ятає основний аргумент проти мажоритарної виборчої системи: мовляв, кровопивці-скоробагатьки за гречку-олію купляли голоси на виборчих округах і ставали депутатами. Віднайшли, бач, панацею від цієї напасті: давай узамін пропорційну систему, себто за партійними списками. Бо ж партії в нас такі білі та пухнасті, а що вже чесні – як Гершкові штани. А я вам скажу, що фокус-покус із заміни шила на швайку провернули самі ж глитаї-мільйонери: замість того, щоби наймати чималий шмат агітаторів-покупців і, висолопивши язика, бігати за кожним виборцем зокрема, значно простіше домовитися з вождем і закупити оптом енну кількість прохідних місць у партійному виборчому списку. Як пишуть в оголошеннях, ціна – договірна.
Між іншим, найзатятіше виборював пропорційну систему саме авангард української демократії – націонал-демократи. Під благороднішим не придумаєш гаслом: «Подолаємо засилля бізнесу в представницькій владі !» Але ж і «лоханулися», що й не дивно: порядна людина довірлива, переконана, що навколо неї такі ж як і вона чесні люди. У результаті маємо тотальну олігархізацію парламенту, незалежно від партійних кольорів.
Є ще один, чи не небезпечніший для держави, наслідок пропорційної системи: через партійні списки у ВР потрапила така шушваль, яка б навіть з лантухами грошей не пройшла через сито мажоритарних округів. От і маємо у всіх без винятку фракціях сіру масу «кнопкодавів», публічних наглядачів-керівників і невидимих ляльководів. І це називається народовладдя по-українськи.
У нинішніх умовах уведення в Україні чисто парламентської форми державного устрою означатиме не що інше як колективну диктатуру олігархів. Ви що, гадаєте ніби в наших олігархів за душею є хоча б благенька ідеологія окрім збагачення ? Вони що, не домовляться між собою про розподіл сфер впливу в парламенті, не поділять між собою Україну ? Так, вони гризтимуться між собою як пси за кістку, але завжди діятимуть спільно при захисті СВОЄЇ СИСТЕМИ. Інстинкт самозбереження, знаєте, ще ніхто не скасовував.
Уявімо собі, що так як о 4.00 в останню суботу березня місяця ми переводимо стрілки годинників на літній час, так само о цій порі Україна стала парламентською республікою. Президента не стало. Зовсім не стало. Разом із Секретаріатом та держадміністраціями. Уся влада в державі належатиме парламенту. Йому ж належатиме контроль за виконавчою владою, яку цей же парламент призначатиме. Парламенту ж належатиме контроль за ЦВК, силовими, правоохоронними, фіскальними органами. Він же контролюватиме армію. А хто контролюватиме парламент ? Рахункова палата, яку він же обиратиме ? Контрольне-ревізійне управління, яке він призначатиме ? Суди, судді яких свої мантії одержуватимуть з рук парламентаріїв і ці ж руки можуть їх здерти з «неправильних», себто неслухняних суддів ? Ага, солі на хвіст буде сипати опозиція.
Мушу розчарувати гонорове панство: виборів не буде. Та ні, ви будете ходити на виборчі дільниці, кидати в урни якісь папірці, але як у пріснопам’ятні совіцькі часи призначати депутатів будуть в інших кабінетах. Ні, навіть не в партійних, а в офісах олігархів. Там же призначатимуть і опозицію, на характерні ролі блазнів. Так би мовити, потішну опозицію, щоби розважала мандатоносних «кнопкодавів», ну і, звісно, знуджену громадськість.
Хотілося б глянути в очі тому простаку, який ще вірить, що на чергових виборах щось радикально зміниться у ВР. Навіть при існуючій демократії, свободі слова, гласності... І існуючій пропорційній виборчій системі. Якщо нічого не міняти, то на наступних парламентських виборах глитаї-новобагатьки вже не купуватимуть уроздріб прохідні місця у виборчих партійних списках. Вони оптом купуватимуть прохідні партії.
Тепер ви зрозуміли, що в траві пищить, коли комуністи (раніше вкупі з соціалістами) осатаніло верещать: «Скасувати пост президента !» Їм потрібна колективна диктатура парламенту, як колись була колективна диктатура КПРС. Не заради гасла «Вся власть Советам !» Хто там їм дасть «власть Советам» ? Олігархи віддадуть владу червонопузим губошльопам з депутатами призначеними «по рознарядці» ? Якщо хочете знати правду, то власне протистояння між парламентом і президентом урятувало Україну від громадянських конфліктів, а то й розпаду та втрати незалежності. Коли минулого року Віктор Ющенко не на життя, а на смерть боровся з Януковичем і «антикризовою коаліцією» за президентські повноваження, то це була боротьба не за особисту владу, а за збереження противаги узурпації влади парламентом. А тепер подумки пригадайте мерзенні пики всіх цих блазнів, нікчем, патологічних брехунів, «братків», усієї цієї «елітної» шпани. Оце і буде лице колективного диктатора. Влаштовує ?
12.03.2008
Богдан Гринчук
Оце вам і є спрощені моделі державного устрою – президентської та парламентської республіки. Про конституційний лад та український безлад і порозмірковуємо. Відразу ж запам’ятаємо, що і при одному, і при другому ладові народ може жити навіть зовсім кучеряво. Це до нас не відноситься, оскільки ми переконані, що добре там, де нас нема. Тому й добре, що без нас.
Цивілізовані держави категорично відкинули чисто президентську форму правління, без противаг, оскільки вона обов’язково перетворюється в диктатуру. Формально і при диктатурі існують нібито виборні нібито органи влади. Для прикладу можна згадати Північну Корею Кім Чен Іра, Білорусію Лукашенка та ту ж Московію Путіна. Прикладом цивілізованої президентської республіки, де всенароднообраний президент очолює виконавчу владу, одночасно перебуваючи під найжорсткішим контролем двохпалатного парламенту, можна вважати США. Еталоном парламентських республік можна вважати скандинавські країни та Великобританію з її декоративною монархією.
Як бачите, при будь-якому державному устрої можна жити по-людськи при владі з людським обличчям і двох обов’язкових факторах – громадському контролі за владою і суспільною мораллю. Мається на увазі не всепрощенська сюсюкаюча християнська мораль для рабів, а усвідомлення вільною людиною своєї гідності, своїх прав і свобод як найвищої цінності.
А тепер важко зітхнемо і опустимося до українських реалій. Маємо це зробити, бо от-от утретє за останні 12 років мінятимемо конституційні шкарпетки. Чесно кажучи, давно пора, оскільки те, за що руками-ногами було проголосовано 8.12.2004 р. і насмішкувато названо парламентсько-президентським устроєм, насправді виявилося конституційним переворотом, який встановив в Україні олігархічно-парламентський режим.
Приходиться констатувати: щоб не вигадували українські політики для удосконалення системи влади, завжди виходили все ті ж знамениті українські граблі. Добротна, щиро хвалена світовою громадськістю КУ 1996 р., була через 8 років сплюндрована виключно із-за того, що президентом України мав стати ліберал-демократ з європейським мисленням. Необхідно було йому настільки підрізати крила, щоби він не зміг вирватися з московитського налигача. Можна сказати й іншу правду: цинічне гвалтування цілком достойної за світовими стандартами КУ – це ціна, яку заплатила недолуга українська демократія, у т.ч., і націонал-демократія, за «свого» президента. Клаповухі політичні «лохи» попалися на чистої води блеф зі страшилками про громадянську війну, розкол України, міфічні донецькі загони самооборони та інші дурниці. Маючи за спиною мільйонолюдний Майдан, купитися так дешево ? І вони ще вважають себе політиками ? Власне, така вже вона є – наша політична еліта.
Із-за того, що вже вкотре збилися на конституційні манівці, ні бідкатися, ні, тим паче, посипати голову попелом не варто: чи ж нам звикати ? Обміркуємо цю проблемку, придивимося до неї, як треба, то й пощупаємо, дивись, щось путнє і надумаємо.
Отже, парламентська форма правління для України. Можна було б просто відмахнутися: якщо за парламентську республіку на грудях сорочки рвуть комуністи, значить цієї форми державного ладу Україна має сахатися як чорт святого причастя. Аргументація неспростовна: чого доброго можна чекати від канонічних яничарів ? На жаль, нині для України більшою загрозою є не ці червонопузі 5-відсоткові політичні аутсайдери. Ну ще пару-трійку років посмородять антиукраїнським душком, погалайздрують про «союз трех братских славянских народов», а там зі своїм підстаркуватим совковським електоратом вимруть як тупикова гілка еволюції.
Небезпека чигає на Україну з іншого боку: з кволих рук червоних напівтрупів прапор парламентської республіки підхопили навіть дуже жваві глитаї-олігархи, як правило інтернаціонального віросповідання. Нагадую, що в нас під кожні без винятку вибори підправлявся закон про вибори: або вносилися зміни в закон, або Конституція України перекроювалася таким чином, що мінялася вся виборча система. Наміри були – благороднішими не бувають, а в результаті ВР кожного наступного скликання ставала корумпованішою, продажнішою, аморальнішою і непрофесіональнішою. Скажу відверто, що умовно поряднішою була ВР останнього совіцького скликання 1990 р. У ній був чіткий ідеологічний водорозділ: з одного боку «група 239», з другого – Народна Рада. Розквіт же політичної і людської ницості, корумпованості, продажності припав на ВР 5-го скликання, за що, зрештою, вона і поплатилася дочасним розпуском.
Гадаю, шановне панство пам’ятає основний аргумент проти мажоритарної виборчої системи: мовляв, кровопивці-скоробагатьки за гречку-олію купляли голоси на виборчих округах і ставали депутатами. Віднайшли, бач, панацею від цієї напасті: давай узамін пропорційну систему, себто за партійними списками. Бо ж партії в нас такі білі та пухнасті, а що вже чесні – як Гершкові штани. А я вам скажу, що фокус-покус із заміни шила на швайку провернули самі ж глитаї-мільйонери: замість того, щоби наймати чималий шмат агітаторів-покупців і, висолопивши язика, бігати за кожним виборцем зокрема, значно простіше домовитися з вождем і закупити оптом енну кількість прохідних місць у партійному виборчому списку. Як пишуть в оголошеннях, ціна – договірна.
Між іншим, найзатятіше виборював пропорційну систему саме авангард української демократії – націонал-демократи. Під благороднішим не придумаєш гаслом: «Подолаємо засилля бізнесу в представницькій владі !» Але ж і «лоханулися», що й не дивно: порядна людина довірлива, переконана, що навколо неї такі ж як і вона чесні люди. У результаті маємо тотальну олігархізацію парламенту, незалежно від партійних кольорів.
Є ще один, чи не небезпечніший для держави, наслідок пропорційної системи: через партійні списки у ВР потрапила така шушваль, яка б навіть з лантухами грошей не пройшла через сито мажоритарних округів. От і маємо у всіх без винятку фракціях сіру масу «кнопкодавів», публічних наглядачів-керівників і невидимих ляльководів. І це називається народовладдя по-українськи.
У нинішніх умовах уведення в Україні чисто парламентської форми державного устрою означатиме не що інше як колективну диктатуру олігархів. Ви що, гадаєте ніби в наших олігархів за душею є хоча б благенька ідеологія окрім збагачення ? Вони що, не домовляться між собою про розподіл сфер впливу в парламенті, не поділять між собою Україну ? Так, вони гризтимуться між собою як пси за кістку, але завжди діятимуть спільно при захисті СВОЄЇ СИСТЕМИ. Інстинкт самозбереження, знаєте, ще ніхто не скасовував.
Уявімо собі, що так як о 4.00 в останню суботу березня місяця ми переводимо стрілки годинників на літній час, так само о цій порі Україна стала парламентською республікою. Президента не стало. Зовсім не стало. Разом із Секретаріатом та держадміністраціями. Уся влада в державі належатиме парламенту. Йому ж належатиме контроль за виконавчою владою, яку цей же парламент призначатиме. Парламенту ж належатиме контроль за ЦВК, силовими, правоохоронними, фіскальними органами. Він же контролюватиме армію. А хто контролюватиме парламент ? Рахункова палата, яку він же обиратиме ? Контрольне-ревізійне управління, яке він призначатиме ? Суди, судді яких свої мантії одержуватимуть з рук парламентаріїв і ці ж руки можуть їх здерти з «неправильних», себто неслухняних суддів ? Ага, солі на хвіст буде сипати опозиція.
Мушу розчарувати гонорове панство: виборів не буде. Та ні, ви будете ходити на виборчі дільниці, кидати в урни якісь папірці, але як у пріснопам’ятні совіцькі часи призначати депутатів будуть в інших кабінетах. Ні, навіть не в партійних, а в офісах олігархів. Там же призначатимуть і опозицію, на характерні ролі блазнів. Так би мовити, потішну опозицію, щоби розважала мандатоносних «кнопкодавів», ну і, звісно, знуджену громадськість.
Хотілося б глянути в очі тому простаку, який ще вірить, що на чергових виборах щось радикально зміниться у ВР. Навіть при існуючій демократії, свободі слова, гласності... І існуючій пропорційній виборчій системі. Якщо нічого не міняти, то на наступних парламентських виборах глитаї-новобагатьки вже не купуватимуть уроздріб прохідні місця у виборчих партійних списках. Вони оптом купуватимуть прохідні партії.
Тепер ви зрозуміли, що в траві пищить, коли комуністи (раніше вкупі з соціалістами) осатаніло верещать: «Скасувати пост президента !» Їм потрібна колективна диктатура парламенту, як колись була колективна диктатура КПРС. Не заради гасла «Вся власть Советам !» Хто там їм дасть «власть Советам» ? Олігархи віддадуть владу червонопузим губошльопам з депутатами призначеними «по рознарядці» ? Якщо хочете знати правду, то власне протистояння між парламентом і президентом урятувало Україну від громадянських конфліктів, а то й розпаду та втрати незалежності. Коли минулого року Віктор Ющенко не на життя, а на смерть боровся з Януковичем і «антикризовою коаліцією» за президентські повноваження, то це була боротьба не за особисту владу, а за збереження противаги узурпації влади парламентом. А тепер подумки пригадайте мерзенні пики всіх цих блазнів, нікчем, патологічних брехунів, «братків», усієї цієї «елітної» шпани. Оце і буде лице колективного диктатора. Влаштовує ?
12.03.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар