А хочеться сотворити щось-таке велике, мо’ й величне, а ще краще вікопомне. Щоби відразу ж навколо тебе Гіннесси забігали, твою рукотворну чудасію восьмим дивом світу визнали. Одне слово, залишити в історії свій виразний слід. Поки що ми так наслідили в цій самій історії, що не одне покоління після нас прибиратиме.
Оскільки в наших політиків до роботи (приміром, збудувати величний храм) руки короткі та ще й непарні, то й появилася ідея в президентському інкубаторі штучно вивести мега-партію. Ну дуже велику. І щоби була рахмана. Головне, придумати хльостку назву і підшукати підхожого вождя з родзинкою. А як же бути з членством, питаєте ? Ніяких проблем ! Для цього існує українське політичне ноу-хау: творення мега-партії методом «ломання через коліно». Чиє коліно, цікавитеся ? Так вам всі державні таємниці і розкрий. Самі здогадайтеся.
При всьому своєму щирому бажанні знайти в ТАКОМУ партієтворчому процесі щось демократичне, європейське, цивілізоване, зрештою, принаймні мені не вдалося. По суті, процес творення потужної правоцентристської партії, яка об’єднала б якщо не всі, то переважну більшість маргінальних партій демократичного, державницького спрямування звівся до грубої ультимативної вимоги: або ви, непрохідні у ВР партії самоліквідовуйтеся і вливайтеся до партії Луки (Луценка – Кириленка) на підставі особистих заяв і тоді отримаєте по декілька солодких медяників, себто місць у прохідній частині нашого виборчого списку, або ми (напевно ті ж вожді) не допустимо вас до великої політики, себто закриємо двері до верховнорадівського раю.
Зрозуміло, що майже 140 партій з фактичним сукупним членством в межах 1 (одного) відсотка населення – це нісенітниця, безглуздя і курам на сміх. Відомо, що «зелену вулицю» цій партійній вольниці дали хитровани з епохи «кучмізму» задля збереження кримінально-авторитарного режиму Леоніда ІІ. Канонічний держгосппартноменклатурник добре засвоїв кредо всіх диктаторів: «Розділяй і володарюй !» Ще ж зовсім свіжий в пам’яті розгул розколів усіх без винятку ідеологічних партій, котрі в перспективі могли б становити реальну загрозу кучмозграї. Республіканська, демократична, соціал-демократична, ліберальна, християнсько-демократична... Останнім успішним «ліквідаційним проектом» був розкол Народного Руху України, єдиної на той час націонал-демократичної партії, котра користувалася довірою народу, цілком достатньою для безпроблемного самостійного проходження у ВР.
Зовні цей розкол виглядав як бунт прагматиків проти романтиків. По-простому кажучи, частині рухівської верхівки надокучило боротися «за ідею», себто безкорисливо, жертовно, і вони вирішили, що їх патріотизм повинен гойно оплачуватися посадами, званнями, окладами та преференціями «своєму» бізнесу, котрий їх підтримує. А те, що все це мало надаватися з ласки неукраїнського Президента України, їх зовсім не цікавило: гроші не пахнуть. Розкололи. Щось там створювали, називали-перейменовували, але народ же не обдуриш. От і оцінив він розкольників своєю довірою в межах 1-2 відсотків. Та й Рух після розколу «по живому» так і не оговтався. Програли всі. Найперше Україна
Схоже, ми можемо стати свідками остаточного вирішення прагматиками із Секретаріату Президента проблеми не стільки Руху, скільки української націонал-демократії – їх ліквідації. Як класового ворога. Чого не вдалося Леоніду Кучмі... Аж не хочеться продовжувати. Обгортка, щоправда, цілком благопристойна: об’єднання розхристаної української демократії.
Оскільки, що кому болить, той на те кричить, то й волатиму про Рух. По суті, у підписанні сепаратної угоди між «Нашою Україною» та «Народною самообороною» про створення виборчого блоку не було б нічого крамольного, якби не ультимативна вимога до потенційних учасників цього виборчого технологічного проекту: зобов’язання по самоліквідації партій після виборів і входження в майбутню мега-партію з невідомо якою ідеологією та поки що вилами на воді писаною програмою. Одне слово, піди туди, не знать куди, вступи в те, невідомо що.
Луценку самоліквідовуватися простіше простого: сховав язика за зуби – от тобі й ліквідація громадянського руху «Народна самооборона». Що ж там ще ліквідовувати ? Це ж ніяка не організація, а звичайнісінька протестно-мітингова буча, здійнята популістом не без таланту, котрий зумів з’явитися в потрібний час у потрібному місці.
Зовсім інша справа з Рухом. Є ідеологія, є програма, є структура, є членство щирих патріотів, є 18-річна історія, зрештою. Далі розмовлятимемо без еківоків, відверто ? Домовилися. Так от, Рух було поставлено перед вибором: або і далі стояти в благородній позі лицаря української націонал-демократії – і не мати свого представництва у ВР, або стати в позицію. Стали. У колінно-ліктьову.
Проблема навіть не в тому, чи буде існувати Рух як окремішня політична сила. Для мене як і для абсолютної більшості рядових рухівців, такої проблеми взагалі не існує. У 89 році я був першим і єдиним на той час рухівцем в Клевані, донині для клеванців я «рухівець» і таким для них залишуся незалежно від реєстру партій в Мінюсті. І так скрізь по Україні: ми – рухівці ! Соромно якось хилити сиву голову перед екс-комуністами, екс-соціалістами та екс-рухівцями-перекиньчиками до партії «Ближче до тіла САМОГО». 18 років – це ж майже ціле покоління. Як же його викреслиш з пам’яті, із серця ?
Питання в долі української націонал-демократії. Чи буде вона представлена у ВР VI скликання ? Складається враження, що прагматичному оточенню В.Ю. вона просто заважає, не вписується в ідеологічне забарвлення майбутньої мега-партії ? Дивно, упродовж віків націоналізм і демократія були наріжними каменями при побудові незалежної України, а тепер вони виявилися зайвими.
Майже зі 100-відсотковою вірогідністю уже зараз можна передбачити політичний склад ВР. Який ідеологічний спектр вона матиме ? «Ідеологія» Партії регіонів примітивна як обух: володарюй і дерибань ! А що ще можна очікувати від осіб «донецької» національності ? Блок Юлії Тимошенко, попри окремі вкраплення справжніх патріотів, усе ж сповідує інтернаціонально-лівацьку ідеологію. Блок «Наша Україна» + «Народна самооборона» - утвір досить химерний: союз «нашоукраїнських» мульти-мільйонерів з луценківськими пролетаріями – це щось із програми «Очевидне-неймовірне». Цікаво буде поспостерігати як соціаліст Юрко, обтяжений комуністичною спадковістю, буде розкуркулювати клятих глитаїв порошенків і експропрійоване добро ділити порівну між своїми гнаними і голодними. Одне слово, у цього утвору ідеологія буде ліберально-соціалістична. Комуністи принципами не поступаються, хіба що задля капостей України, так що ідеологія в них незмінна: україножерсько-яничарська. А хто ж у ВР за бідних патріотів замовить слово ? Хто хоч би поквилить над духом нації ?
Ну добре, най буде мега-партія. Не будемо вдаватися в деталі ні методу її творення, ні мотивів входження в цей політичний новоутвір окремих партій та «без партійних» (так окремо і читати) вождів. Зауважу лишень, що як правило, партії створюються групами осіб, об’єднаних якимись спільними інтересами. Вони-то утворюють спілку, себто організаційно вибудовують свій партійний дім. Оскільки правила для нас не указ, то й настворювалося в нас десь-так відсотків з 90 партій «під вождя», ще відсотків 5 – задля задоволення кланово-шкурних інтересів і на пальцях однієї руки можна порахувати партії, які мають чітко окреслену ідеологію.
У даному випадку складається враження, що Секретаріат Президента спочатку збудував кошару з написом над вхідними воротами «Для демократів» і розмістив її упритул перед входом до Верховної Ради. Такий собі політичний санпропускник. Мовляв, хочеш попасти в парламентський рай, то спершу скинь перед входом у кошару свої старі партійні одіяння, перевдінься в наші і тільки тоді у тебе появиться шанс прилучитися до сонму мандатоносних небожителів.
Може й справді це єдиний спосіб зігнати докупи нашу «гуляйполівську» демократію ?
У такому разі на якій спільній ідеологічній платформі вони всядуться ? Наразі у виборчому блоці «НУ-НС» маємо, назвімо умовно, такий-собі «коктейль Ющенка» з ідеологій: ліберальної, соціалістичної, націонал-демократичної, християнської, націоналістичної, демократичної, європейсько-інтернаціональної і прагматично-шкурної. Даруйте, але в мене явно бракує таланту, щоби передбачити у який монолітний ідеологічний сплав переплавиться цей вінегрет в анонсованій мега-партії. Хіба що умовно назвімо цю ідеологію державницько-пропрезидентською «під Ющенка». А якщо президентом буде не В.Ю., а, приміром, Ю.Т. зі своєю персональною партією ?
Прийшла пора на щире зізнання. Як не гірко про це говорити, але від законів історії ніде не дінешся: вони хоч і жорстокі, але по-своєму справедливі. Один із них людською мовою звучить так: як лихо, то «Ходи, Петрику», а як п’ють та їдять, то на Петрика не глядять. По-ненашому це виглядає як «мавр зробив свою справу – мавр може йти». Рух свою основну місію виконав, а далі... Схоже, що Рух розділить долю польської «Солідарності», прибалтійських національного та народного фронтів, «Саюдіса». Сумно, але втішає, що першу сторінку історії незалежної України написав усе ж таки Народний Рух України.
Прикро, що нібито свої ж, українці так брутально витурюють з політичного життя, що не говори, а легендарну організацію. Зрештою, Рух уже назавжди залишиться в історії України, а от ці прагматичні хлопці мають усі шанси вляпатися в некрасиву історію.
06.07.2007
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар