Так, кажете, будуть дочасні вибори? Я також переконаний, що щось та буде, але чи то будуть вибори, то ще варто покумекати. Маю велику підозру, що це дійство швидше всього нагадуватиме всеукраїнський аукціон з оптової купівлі-продажу голосів виборців. Принаймні «грошова» аукціонна одиниця вже визначена: 1 «обіцяльник», що еквівалентний одному мішку гречаної вовни або одному кошику грушок з верби.
Ви ж самі бачите, що тільки одна прогресуюче-соціалістична «наша Наташа» відчайдушно стурбована майбутньою окупацією України клятими агресорами з НАТО та злощасною долею московитської мови, упослідженої українськими буржуазними націоналістами. А чим нині переймаються нещодавні «спасітєлі Отєчєства» та «радєтєлі общепонятнаго» ? Просто жах ! Виявляється, їм «пофігу» НАТО та «вєлікій і могучій». Вони, бач, терміново перекваліфікувалися в благодійники «народу України» (українського народу, себто такої нації як українці для них все ще не існує) і на відчай душі кинулися поліпшувати народне життя якщо вже не сьогодні, то відразу ж з понеділка як рак свисне. Змагаються, значить, хто кого переобіцяє-перебреше. Розраховують, видать, що дурний народ знову проковтне будь-яке брехливе варево. І ковтатимуть. Принаймні затуркані, залякані, забрехані, зомбовані «ми – донєцкіє !»
Що ж, що б там не було – вибори, аукціон чи конкурс «Обіцяльник року», а в цьому дійстві участь ми прийматимемо. Оскільки часу обмаль, приступаємо вдумливо і серйозно, хоч і за скороченою процедурою, до знайомства з партійними ломовиками, баскими огирами, вислозадими шкапами та нетямущими жеребчиками. Одне слово, з усією політичною худобою, котра вийшла на спринтерську дистанцію дочасних виборчих перегонів.
Усе пізнається в порівнянні, отож, і будемо порівнювати з минулорічними виборами. Нагадую, що нарівні з ІІІ туром президентських 2004 р. навіть примхливою світовою спільнотою вони визнані геть демократичними, прозорими та чесними, просто цимес. Минулого року партійних шукачів пригод, гострих вражень, влади, грошей, райського верховнорадівського життя чи тих, хто просто з жиру бісився, на виборчих перегонах було 45. За дебільністю назви поза конкуренцією була Політична партія України «Партія політики ПУТІНА». Ви, розсудливі українці, будете сміятися, але знайшлося 32 тис. звихнених «путінців», котрі проголосували за цей партдебілізм.
Нині маємо в Україні 141 зареєстровану партію. Третина з них уже оббиває пороги Мінюсту за своїми реєстраційними документами і шикується в чергу до облікового віконця в ЦВК. Нами, бач, страх як кортить покерувати. Дебілізм, принаймні в політиці, заразний, отож, на нинішніх виборах маємо також позаконкурентний шизоїдний блок «КУЧМА». Що тут скажеш ? Кучма – вона і є кучма: де ж у ній розуму шукати ?
Гадаю, забагато буде честі для всілякої партійної шантрапи, щоби всерйоз сприймати їх політичне викобелювання. Ну пнуться вони у ВР як грішна душа до пекла, величаються вождики як куций бик у череді, переконують нас, мовляв, і ми, Гапко, люди, а насправді... Та вони ж нездатні навіть кішці хвоста вузлом зав’язати. Зате кожен політичний пуцьвіріньок у вождівських аксельбантах має геніальний план як догнати і перегнати Америку і осоромити ситу Європу. Отож, згадуватимемо про них, коли викинуть якесь справді безглузде колінце. Маємо ж право порозважатися.
Ще одна заувага перед тим, як ми приступимо до серйозної гутірки. Закономірно, що будь-яка партія створюється для того, щоби боротися за владу, оскільки тільки через владу вона може реалізувати свої програмові засади. Приміром, Партія регіонів хоче перетворити Україну в одну закриту економічну зону. Донецьку, звісно. А якщо дурні голоси дійдуть у небеса, то й просто в «зону».
Голуба мрія ід... даруйте, комуністів – перетворення України в Малоросійську губернію Московії. Задля такої мети Персек Симоненко навіть готовий піти на самопожертву – погодитися на крісло голови ВР. Якщо його ну дуже попросять. Еге ж, рада б мама за пана, та пан не бере. Одне слово, наш Петрик з тих, що люблять солодке, та морда коротка.
Соціалісти хотіли б завернути Україну в УРСР. Ну там «Вся власть Совєтам !», колгоспи, райвиконкоми під райкомами, всеукраїнський Генеральний вождь Мороз і тому подібна маячня.
З цієї точки зору поява на виборах усілякого партійного дріб’язку якось-навіть виправдане: мовляв, купить не куплю, а поторгуватися можна. У такому разі незрозуміло, а настобіса здалися оті ще майже 100 партій під загальною назвою «ні швець, ні жнець, ні чорт зна що» ? Демократія, кажете ? Мовляв, кожен має право дуріти по-своєму, особливо, коли з жиру біситься. Воно-то ніби й так, але з цими правами треба було б поводитися обережніше. Кожен, знаєте, має право обнімати стовпа, але користується цим правом відомо хто. Я до того, що до права не зайве мати і здоровий глузд.
От з позиції здорового глузду і розпочнемо оцінювати нинішній виборчий конкурс обіцянок «Хто більше ?!», який задля пристойності назвали виборчою кампанією.
Партія регіонів. Це вам не якась-там зачучвірена партійка «КМКС» (що воно таке, не скажу, най вас мучить цікавість, а зареєстрована під № 108). ПР – це не апртія, а «Коза ностра» по-донецьки. Правляча мафія ! Було «схвачено» нібито все – парламент, уряд, Генпрокуратура, суди, фіскальні органи, міліція... Народ, бач, не «схватили». І на президента виявилися короткі руки.
А тут ще й з керівними кадрами суцільний конфуз. Як кажуть, як не надимайся, жабо, а волом не станеш. Скільки не називай уряд «успішним, професійним», а в «ПроФФесора» подільниками можуть бути лишень «проФФесіонали». Заради об’єктивності треба цим «проФФі» віддати належне: демонстрації урядового ідіотизму їм удаються ! Особливо, коли вони вихлюпують своє «планов громадьйо». Хоча фантазії і в них, скажу я вам, з горобину душу. Звідкіля беруться плани, питаєте ? Та ж з мавпування. Береться якийсь озвучений реальний, прорахований план «помаранчевих», доводиться до економічного абсурду – і подається цей соціально-економічний ідіотизм з апломбом та під мудреним псевдо-науковим соусом: мовляв, наш системний підхід до вирішення гострих соціальних проблем. Хоча всі вже переконалися, що єдина системність, якою справді можуть пишатися «донецькі проФФі», - це систематичний «дерибан» народного добра.
Прикладом такої системної абсурдизації є «демографічні» обіцянки ПР. Мало того, що регіонали просто тупо-арифметично вдвічі збільшили економічно обгрунтовану програму БЮТ зі збільшення державної виплати при народженні першої дитини та введення такої ж допомоги ще в більших розмірах при народженні другої і третьої дитини. Вони ще й намолотили сім мішків гречаної вовни із обіцянок замалим не пожиттєвого державного утримання дітей-школярів-студентів-молодих спеціалістів аж до поголовної квартиризації молодят. І як вам ця передвиборча локшина довжиною років у 20 ?
Шановне панство, напевно, вже й не пам’ятає, про передвиборчу обіцянку Віктора Ющенка щодо створення за 5 р. п’яти мільйонів робочих місць. Був такий благородний намір, котрий виконавча влада звела на пси. Тепер-от Янукович со бандюковичі вирішив переплюнути президента. Звісно, довівши до ідіотизму. Про що урочисто та натхненно й повідомив Міністр праці і соціальної політики Михайло Папієв: мовляв, а ми утремо носа президенту і за рік створимо 1 (один) мільйон робочих місць для інвалідів !
Настійливо раджу швиденько витерти сльозу умиління і перестати верещати про благодійників. Перед вами класичний приклад урядового ідіотизму. Щоби це зрозуміти, достатньо декількох даних із Держкомстату та знання арифметики в межах церковно-приходської школи.
В Україні маємо близько 2,6 млн. людей з обмеженими можливостями. Відніміть від цієї цифри фізично і психічно непрацездатних інвалідів, дітей, немічних стареньких, уже працевлаштованих – і в кінцевому підсумку залишиться десь з півмільйона відносно працездатних інвалідів. Це ще питання, чи всі з них хочуть працювати. Я знаю добрий десяток інвалідів, яких нічого важчого від пляшки горілки чи гальби пива в руки взяти не змусиш.
То для чого цей галас навколо мільйона робочих місць при фактичній утричі меншій потребі ? Закортіло попіаритися круглою цифрою ? Свята справа. Піараться всі: одні розумно, інші – по-дурному. Чи ж ми, темний народ, винуваті, що такий «успішний» уряд немає чим похвалитися і вимушений піаритися дурнуватими прожектами ?
Але в кожному урядовому ідіотизмі є своє хитрюще «але»: під кожну, навіть найдебільнішу, урядову програму передбачається державне фінансування. Там же, де державні гроші, там що ? Ну сміливіше, терті калачі-українці ! Підказуєте, мовляв, хто меле, той у борошні ходить ? Так і я про це, тільки тепер це називається «відкат».
Щоби зовсім розвеселити шановне панство, проінформую про геніальний у своєму ідіотизмі хід Міністерства юстиції (їй-право, не можу второпати, яке відношення до правосуддя мають ці «регіональні холуї-крючкодери ?). Усім відомо, яка жостка боротьба ведеться між Прем’єр-міністром та Президентом за владні повноваження. Так от, проблема вирішена ! У надрах Мінюсту зародився блискучий законопроект про розмежування повноважень між президентом, прем’єром і ВР. Основна «фішка» цього юридичного покруча: у законах слова «Президент України» замінити словами «Прем’єр-міністр України» чи «Кабінет Міністрів України» А ви щось мені толкуєте про народ, Конституцію, референдум. Наївні ви люди ! Виявляється, достатньо одного дурнуватого документу за підписом високопосадового холуя, щоби розпочати перетворення України в прем’єрсько-парламентську республіку.
Висновок який, цікавитеся ? Та який тут висновок. Хіба вам, добропорядні українці, не остогидло бачити на телеканалах ці тупі, самовдоволені, продажні, хабарницькі, брехливі, зрадницькі, злодійські, хамські керівні пики ? Так у чому проблема ? Раз на п’ять років, усього на один день, влада залежить від нас, т.б.м., ми стаємо господарами своєї Батьківщини. 30 вересня буде саме такий день. Що нам заважає розумно скористатися своїм конституційним правом і позбутися цих осоружних пик ? І достатньо для цього буде всього-на-всього подумати перед тим, як проголосувати.
18.08.2007
Богдан Гринчук
Ви ж самі бачите, що тільки одна прогресуюче-соціалістична «наша Наташа» відчайдушно стурбована майбутньою окупацією України клятими агресорами з НАТО та злощасною долею московитської мови, упослідженої українськими буржуазними націоналістами. А чим нині переймаються нещодавні «спасітєлі Отєчєства» та «радєтєлі общепонятнаго» ? Просто жах ! Виявляється, їм «пофігу» НАТО та «вєлікій і могучій». Вони, бач, терміново перекваліфікувалися в благодійники «народу України» (українського народу, себто такої нації як українці для них все ще не існує) і на відчай душі кинулися поліпшувати народне життя якщо вже не сьогодні, то відразу ж з понеділка як рак свисне. Змагаються, значить, хто кого переобіцяє-перебреше. Розраховують, видать, що дурний народ знову проковтне будь-яке брехливе варево. І ковтатимуть. Принаймні затуркані, залякані, забрехані, зомбовані «ми – донєцкіє !»
Що ж, що б там не було – вибори, аукціон чи конкурс «Обіцяльник року», а в цьому дійстві участь ми прийматимемо. Оскільки часу обмаль, приступаємо вдумливо і серйозно, хоч і за скороченою процедурою, до знайомства з партійними ломовиками, баскими огирами, вислозадими шкапами та нетямущими жеребчиками. Одне слово, з усією політичною худобою, котра вийшла на спринтерську дистанцію дочасних виборчих перегонів.
Усе пізнається в порівнянні, отож, і будемо порівнювати з минулорічними виборами. Нагадую, що нарівні з ІІІ туром президентських 2004 р. навіть примхливою світовою спільнотою вони визнані геть демократичними, прозорими та чесними, просто цимес. Минулого року партійних шукачів пригод, гострих вражень, влади, грошей, райського верховнорадівського життя чи тих, хто просто з жиру бісився, на виборчих перегонах було 45. За дебільністю назви поза конкуренцією була Політична партія України «Партія політики ПУТІНА». Ви, розсудливі українці, будете сміятися, але знайшлося 32 тис. звихнених «путінців», котрі проголосували за цей партдебілізм.
Нині маємо в Україні 141 зареєстровану партію. Третина з них уже оббиває пороги Мінюсту за своїми реєстраційними документами і шикується в чергу до облікового віконця в ЦВК. Нами, бач, страх як кортить покерувати. Дебілізм, принаймні в політиці, заразний, отож, на нинішніх виборах маємо також позаконкурентний шизоїдний блок «КУЧМА». Що тут скажеш ? Кучма – вона і є кучма: де ж у ній розуму шукати ?
Гадаю, забагато буде честі для всілякої партійної шантрапи, щоби всерйоз сприймати їх політичне викобелювання. Ну пнуться вони у ВР як грішна душа до пекла, величаються вождики як куций бик у череді, переконують нас, мовляв, і ми, Гапко, люди, а насправді... Та вони ж нездатні навіть кішці хвоста вузлом зав’язати. Зате кожен політичний пуцьвіріньок у вождівських аксельбантах має геніальний план як догнати і перегнати Америку і осоромити ситу Європу. Отож, згадуватимемо про них, коли викинуть якесь справді безглузде колінце. Маємо ж право порозважатися.
Ще одна заувага перед тим, як ми приступимо до серйозної гутірки. Закономірно, що будь-яка партія створюється для того, щоби боротися за владу, оскільки тільки через владу вона може реалізувати свої програмові засади. Приміром, Партія регіонів хоче перетворити Україну в одну закриту економічну зону. Донецьку, звісно. А якщо дурні голоси дійдуть у небеса, то й просто в «зону».
Голуба мрія ід... даруйте, комуністів – перетворення України в Малоросійську губернію Московії. Задля такої мети Персек Симоненко навіть готовий піти на самопожертву – погодитися на крісло голови ВР. Якщо його ну дуже попросять. Еге ж, рада б мама за пана, та пан не бере. Одне слово, наш Петрик з тих, що люблять солодке, та морда коротка.
Соціалісти хотіли б завернути Україну в УРСР. Ну там «Вся власть Совєтам !», колгоспи, райвиконкоми під райкомами, всеукраїнський Генеральний вождь Мороз і тому подібна маячня.
З цієї точки зору поява на виборах усілякого партійного дріб’язку якось-навіть виправдане: мовляв, купить не куплю, а поторгуватися можна. У такому разі незрозуміло, а настобіса здалися оті ще майже 100 партій під загальною назвою «ні швець, ні жнець, ні чорт зна що» ? Демократія, кажете ? Мовляв, кожен має право дуріти по-своєму, особливо, коли з жиру біситься. Воно-то ніби й так, але з цими правами треба було б поводитися обережніше. Кожен, знаєте, має право обнімати стовпа, але користується цим правом відомо хто. Я до того, що до права не зайве мати і здоровий глузд.
От з позиції здорового глузду і розпочнемо оцінювати нинішній виборчий конкурс обіцянок «Хто більше ?!», який задля пристойності назвали виборчою кампанією.
Партія регіонів. Це вам не якась-там зачучвірена партійка «КМКС» (що воно таке, не скажу, най вас мучить цікавість, а зареєстрована під № 108). ПР – це не апртія, а «Коза ностра» по-донецьки. Правляча мафія ! Було «схвачено» нібито все – парламент, уряд, Генпрокуратура, суди, фіскальні органи, міліція... Народ, бач, не «схватили». І на президента виявилися короткі руки.
А тут ще й з керівними кадрами суцільний конфуз. Як кажуть, як не надимайся, жабо, а волом не станеш. Скільки не називай уряд «успішним, професійним», а в «ПроФФесора» подільниками можуть бути лишень «проФФесіонали». Заради об’єктивності треба цим «проФФі» віддати належне: демонстрації урядового ідіотизму їм удаються ! Особливо, коли вони вихлюпують своє «планов громадьйо». Хоча фантазії і в них, скажу я вам, з горобину душу. Звідкіля беруться плани, питаєте ? Та ж з мавпування. Береться якийсь озвучений реальний, прорахований план «помаранчевих», доводиться до економічного абсурду – і подається цей соціально-економічний ідіотизм з апломбом та під мудреним псевдо-науковим соусом: мовляв, наш системний підхід до вирішення гострих соціальних проблем. Хоча всі вже переконалися, що єдина системність, якою справді можуть пишатися «донецькі проФФі», - це систематичний «дерибан» народного добра.
Прикладом такої системної абсурдизації є «демографічні» обіцянки ПР. Мало того, що регіонали просто тупо-арифметично вдвічі збільшили економічно обгрунтовану програму БЮТ зі збільшення державної виплати при народженні першої дитини та введення такої ж допомоги ще в більших розмірах при народженні другої і третьої дитини. Вони ще й намолотили сім мішків гречаної вовни із обіцянок замалим не пожиттєвого державного утримання дітей-школярів-студентів-молодих спеціалістів аж до поголовної квартиризації молодят. І як вам ця передвиборча локшина довжиною років у 20 ?
Шановне панство, напевно, вже й не пам’ятає, про передвиборчу обіцянку Віктора Ющенка щодо створення за 5 р. п’яти мільйонів робочих місць. Був такий благородний намір, котрий виконавча влада звела на пси. Тепер-от Янукович со бандюковичі вирішив переплюнути президента. Звісно, довівши до ідіотизму. Про що урочисто та натхненно й повідомив Міністр праці і соціальної політики Михайло Папієв: мовляв, а ми утремо носа президенту і за рік створимо 1 (один) мільйон робочих місць для інвалідів !
Настійливо раджу швиденько витерти сльозу умиління і перестати верещати про благодійників. Перед вами класичний приклад урядового ідіотизму. Щоби це зрозуміти, достатньо декількох даних із Держкомстату та знання арифметики в межах церковно-приходської школи.
В Україні маємо близько 2,6 млн. людей з обмеженими можливостями. Відніміть від цієї цифри фізично і психічно непрацездатних інвалідів, дітей, немічних стареньких, уже працевлаштованих – і в кінцевому підсумку залишиться десь з півмільйона відносно працездатних інвалідів. Це ще питання, чи всі з них хочуть працювати. Я знаю добрий десяток інвалідів, яких нічого важчого від пляшки горілки чи гальби пива в руки взяти не змусиш.
То для чого цей галас навколо мільйона робочих місць при фактичній утричі меншій потребі ? Закортіло попіаритися круглою цифрою ? Свята справа. Піараться всі: одні розумно, інші – по-дурному. Чи ж ми, темний народ, винуваті, що такий «успішний» уряд немає чим похвалитися і вимушений піаритися дурнуватими прожектами ?
Але в кожному урядовому ідіотизмі є своє хитрюще «але»: під кожну, навіть найдебільнішу, урядову програму передбачається державне фінансування. Там же, де державні гроші, там що ? Ну сміливіше, терті калачі-українці ! Підказуєте, мовляв, хто меле, той у борошні ходить ? Так і я про це, тільки тепер це називається «відкат».
Щоби зовсім розвеселити шановне панство, проінформую про геніальний у своєму ідіотизмі хід Міністерства юстиції (їй-право, не можу второпати, яке відношення до правосуддя мають ці «регіональні холуї-крючкодери ?). Усім відомо, яка жостка боротьба ведеться між Прем’єр-міністром та Президентом за владні повноваження. Так от, проблема вирішена ! У надрах Мінюсту зародився блискучий законопроект про розмежування повноважень між президентом, прем’єром і ВР. Основна «фішка» цього юридичного покруча: у законах слова «Президент України» замінити словами «Прем’єр-міністр України» чи «Кабінет Міністрів України» А ви щось мені толкуєте про народ, Конституцію, референдум. Наївні ви люди ! Виявляється, достатньо одного дурнуватого документу за підписом високопосадового холуя, щоби розпочати перетворення України в прем’єрсько-парламентську республіку.
Висновок який, цікавитеся ? Та який тут висновок. Хіба вам, добропорядні українці, не остогидло бачити на телеканалах ці тупі, самовдоволені, продажні, хабарницькі, брехливі, зрадницькі, злодійські, хамські керівні пики ? Так у чому проблема ? Раз на п’ять років, усього на один день, влада залежить від нас, т.б.м., ми стаємо господарами своєї Батьківщини. 30 вересня буде саме такий день. Що нам заважає розумно скористатися своїм конституційним правом і позбутися цих осоружних пик ? І достатньо для цього буде всього-на-всього подумати перед тим, як проголосувати.
18.08.2007
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар