Неправильна держава

Мудрі люди слушно запримітили: «Попереджений – значить убережений». Хоча ми і так перебуваємо в постійному очікуванні чергових підлянок від влади, загорнутих у блискучі обгортки побрехеньок про «благо народу», але періоди передвиборчі... О, то вже справжнісіньке стихійне лихо: повені словоблудства, цунамі клятвеннобрехливих обіцянок, тайфуни обгиджувань, град звинувачень, лавини самохвальби. І все це голослівно, безпідставно, нахабно і наскрізь брехливо.

По суті, кожна виборча кампанія один до одного подібна до колишніх кінських ярмарків, де хитрий циган старався простакуватому мужику всукати стару, сліпу,маславату шкапу за баского жеребчика. Отак і нинішні політичні «цигани» вважають нас, виборців, недорікуватими бевзями (Олександр Мороз так узагалі бидлом) і підсовують нам у партійних лантухах явно негодящий крам. І знаєте, хоча і гріх утаїть, і стид говорить, але таки всучать чималенький оберемок антиукраїнської погані. У нас же проти їх оманливого словоблудства та брудних прийомчиків усього-то і є, що здоровий глузд, оскільки достовірної інформації про «післяпершоп’ятирекламних котів у мішку» кат ма. Ну добре, знайдеться на область пара-трійка в’їдливих журналістів, котрим, бач, доконче треба докопатися до таємниць «партійних дворів», але скільки-там людей їх прочитає ? Зрештою, скільки-там часописів їх опублікує ? Хоч «Рівне Час» читайте: знайдете там правду і правда зробить вас вільними.

Де ще в Бога той Великдень, а ми вже з крашанками носимося. Де ще те 30 вересня і чи буде воно «Днем Ч», а ми вже токуємо: дострокові вибори, момент істини, армагедон... Особисто я не ризикнув би положити голову на колодку, що дострокові вибори відбудуться саме цього числа, зрештою, що вони взагалі відбудуться. Політичні домовленості, Спільна заява «трьох держбогатирів» ? Вона варта рівно стільки ж, скільки пріснопам’ятні Меморандум про порозуміння та Універсал національної єдності, себто дешевше паперу, на якій надрукована. Хто з дрібкою здорового глузду віритиме підписам чи слову «кидали» Януковича та дворушника Мороза ?

Фактично, у дострокових виборах кровно зацікавлений тільки один Президент України Віктор Ющенко, оскільки це єдиний демократичний спосіб зупинити загальнонаціональне корупційне свавілля без меж, котре охопило буквально всі гілки влади. Куди там братися тому розрекламованому Дикому Заходу з його примітивним «правом кольта» до наших правових нігілістів на державній службі ? Та в нас же тільки блаженні, вроджені ідіоти та романтики-патріоти шанують закони, а всі інші, починаючи від держслужбовців найвищого рангу і аж до дрібненького інспектора ветеринарного нагляду, відносяться до закону як до помийниці: що хочуть, те в нього і нальють.

Про законодавчу гілку влади прозою можна висловлюватися виключно ненормативною лексикою. Але вже впечінилися ці мандатоносні бовдури, запроданці, хамло і всілякі інші холуї ! Це ж треба так спротивитися людям, що при одній згадці про Верховну зРаду в порядноготгромадянина від злості зводило сківиці, а від огиди він не переставав бридливо спльовувати ? А самі ж обрали таку кунсткамеру.

На судову гілку влади жаль слів тратити. Якщо суддя Конституційного Суду продається за $ 12 млн., якийсь-там суддя Пупкін із зачучвіреного районного суду заробляє на кучеряве життя винесенням «на коліні» ухвал про відміну президентських указів, якщо судді є повноправними подільниками бандитів у рейдерських атаках на чуже майно, якщо в судах можна купити будь-яке рішення, то про яку законність у цій державі можна говорити?

Послухайте, громадяни, то на чому тримається ця держава Україна ? Е ні, легше всього легковажно вдмахнутися: мовляв, з великого розуму чоловік дур’ю мається. Мо’ й так, але ж достобіса цікаво.

Відомо, що цивілізовані, демократичні держави тримаються на верховенстві Його Величності Закону, себто на СИЛІ ПРАВА. Тоталітарні, диктаторські та всілякі інші авторитарні держави тримаються на насильстві правлячої верхівки, себто на ПРАВІ СИЛИ. Маємо приклади держав, у основному в мусульманському світі, де стрижнем влади є фанатична ВІРА. У всіх випадках у більшій чи меншій мірі, щиро чи під примусом зі страху, але існує якась довіра до влади.

А тепер глянемо на нашу благословенну Україну очима стороннього спостерігача, здатного об’єктивно охопити всі сторони нашого життя-буття - морально-етичну, політичну, економічну, соціальну. Уявімо, що він здатен тверезо оцінити, делікатно кажучи, непрості взаємини між владою і суспільством та то явну, то приховану боротьбу всіх проти всіх: між гілками влади і президентом, між фінансово-промисловими кланами, між партіями і політичними елітами, між державними організованими злочинними угрупуваннями, зрештою, між владою і народом.

Узагалі-то, напевно, ніде в світі не існує палкої любові між владою і народом. Будь-яка, навіть найдемократичніша влада, завжди прагне в тій чи іншій мірі обмежити права народу і тим чи іншим способом привласнити більше прав собі. У тому-то й суть демократії, що вона кожній людині надає реальну можливість відстояти свої права і свободи від зазіхань на них держави. Тому і є, приміром, у Америці чимось звичним судові процеси «Джон Сміт проти Сполучених Штатів Америки». І ніякого тобі ажіотажу, коли такий Сміт виграє процес.

От від ступеня реальності такого відстоювання своїх прав у значній мірі і залежить відношення громадян до влади: від підтримки як неминучого, але корисного зла, до лютої ненависті. До влади дійсно можна відноситися по-різному: можна пишатися своїми харизматичними лідерами, можна терпіти і знехотя бурчати із-за деяких непопулярних рішень, можна глухо ремствувати, можна відкрито ненавидіти і протестувати, можна боятися, можна демонстративно зневажати.

Ми і тут не подібні до інших: а що до єдиного національно свідомого українця до нинішньої бандюковицько-запродансько-яничарської влади відносимося з огидою, себто почуттям відрази в поєднанні з гидливістю. Ще й ненавидимо, підказуєте ? Гадаю, ненависть занадто благородне почуття, щоби його витрачати на таке плюгавство. Дорікаєте, що безпідставно огуджую, мовляв, презумпція невинності: заки судом не доведена провина, до тих пір усі вони білі та пухнасті. У такому разі, підкажіть-но мені адресу того праведного суду, котрий би засудив усіх неправедних суддів.

Отож, шановне панство переконалося, що в Україні говорити про силу права просто недоречно. Ми ж з вами не якісь-там бандюковичі, котрі дотримуються букви закону і навіть, убережи, Господи, відстоюють наші права.

Значить, маємо диктатуру бандюковичів і в Україні діє право сили ? Та тіпун вам на язика ! І треба ж, не проти ночі згадуючи, таке придумати ? Ще не дав Бог свині крила. Нині маємо по-українськи своєрідну рівновагу сил, коли один не хоче, а другий не може. У президента є достатньо можливостей для силового варіанту вирішеня міжвладних розборок. Він цього не хоче робити, оскільки демократ, європеєць, християнин та, даруйте на слові, ліберал.

Янукович з бандюковичами з вискоком запровадили б в Україні «право сили», оскільки воно духовно споріднене з їх «понятіями». Хотів би, але сили-то й кат ма. Не з «братками» ж здійснювати контрреволюцію. З ними можна організувати хіба що якийсь локальний жидівський погромчик. Спробували міліцію приручити, так головний міліціонер-соціаліст при першій же більш-менш серйозній акції так тяжко захворів, що втік аж у Німеччину підштаники міняти.

От і спробуй з такого опецькуватого та ще й закаляного голови колгоспу зробити національного героя.

То може держава Україна тримається на вірі ? Ми ж таки полюбляємо називати себе богобоязним та богоугодним народом, ба, навіть претендуємо на земляцтво з Ісусом Христом. Ні, занадто поблажливі, толерантні ми до іновірців, щоби перетворитися на клерикальну державу на кшалт Ірану.

Тоді, напевно, державним стрижнем є національна ідея ? Ну там, знаєте, незалежна, самостійна, соборна Україна, шана до прадавніх традицій, багатюща культура, тисячолітня історія, дух нації... Ага, наставляй ширше, а то, бач, сипати нікуди. Спробуйте-но заговорити з «донецькими» з їх табачниківською челяддю, не говорячи вже про червонопузих динозаврів, про ці, т.б.м., національні прибамбаси. Для них кожен національно свідомий українець – це «бандьора» з руками по лікоть в крові безневинних «освободітєлєй»-енкаведистів. Про яку ідею толкувати змоскаленому етнічному українцю, котрий зневажає, а то й ненавидить усе материнське, українське, котрий, щоби підкреслити свою «вищість», ні до ладу – ні до складу шваргоче «па-расєйскі».

То що ж воно виходить ? Уже 16 років незалежна Україна існує не то не за правилами, не то всупереч правил ? Держава без стрижня ? Усе вищесказане – то правда. Таку вже маємо державу: зі свавіллям беззаконня, з бездуховною, наскрізь зкорумпованою неукраїнською владою, з оголеними північно-східними кордонами, із засиллям московщини. На чому тримається ця «неправильна» держава ? Та на нас з вами, на українському народові і тримається. Влада – це ж як бульбашки над живодайним джерелом: бульбашки появляються і лопаються, а джерело залишається.

Кажуть, родину об’єднує або велика радість, або велике горе. Напевно, так воно і є, бо ж найбільше родини збирається на весілля та на похорон. Отакою великою подією можуть стати дочасові вибори. Чи на них поберемося ми з кращою долею, а чи упокоїмо свої надії, то вже залежатиме тільки від нас.

01.07.2007
Богдан Гринчук