Щиросердно вітаю шановне панство! Е ні, з Різдвяними празниками ви вже навіншувалися з ріднішими, ближчими людьми, та й чимось суттєвішим, ніж просто слова, най і щирі. Я ж вас хочу привітати з тим, з чим ніхто повіншувати не здогадався – з прийдешнім райським життям. І, зауважте, не коли-небудь, як зайці почнуть вовків дерти, а вже нинішнього високосного року. Що мене надихнуло на таке несосвітенне пророцтво? Моя виняткова проникливість, така ж незбагненна і мудра, як і це пророцтво.
Раптово осяйнуло мене, себто ніби небо гепнуло на тім’ячко, звідкіля беруться всі наші напасті. Атож, і я був переконаний, що від родимої влади, москалів, жидів і сабоданівських чорноризників. Помилявся, оскільки не був одухотворений істиною. Тепер-от явилося мені одкровення: страждаємо ми в нашій незалежній юдолі, затим що було в нас замало владців. Судіть самі: за всі роки нашого самостійного борделю одночасно був у нас один уряд. Який з цих урядів був толк, мені вам пояснювати незручно.
Тепер з цією ганебною практикою покінчено: маємо аж три уряди одночасно ! Відповідно, всього втричі буде більше. Ні, ви неможливі. Я не мав на увазі, що втричі більшим стане владний бордель. Можливо не стане, а якщо стане, то рекомендації відомі: розслабитися і спробувати отримати від процесу задоволення. Зрештою, що за звичка заганяти на слизьке простодушного чоловіка ? Порозмовляємо по суті – про уряди.
Перший – уряд Юлії Тимошенко, самоназва – «демократичний». Наразі поіменно перещупувати його членів не будемо: буде ще і привід, і час на їх адресу і погорлопанити «Слава !», і гаркнути «На палю !» та «Ганьба !» На те вона і чинна влада, щоби одні мастили її єлеєм, а інші квачували дьогтем. Поки що перші кроки нарікань не викликають, аби тільки не були вони, т.б.м., рекламними. Зрештою, так уже ведеться: первий шматок з’їси усмак, а другий – уже не так.
Другий – «апазіційний уряд» зі старих-нових урядовців усе з тим же «Хамом» на чолі. Злоязикі журналісти вже встигли охрестити їх «стійкі олов’яні солдатики». Про необхідність такої забавки свідчить хоча б той факт, що в цьому «урядовому» блазнюванні відмовляються брати участь навіть комуністи, не говорячи вже про хитрозадих «литвинівців».
Як на мене, то ці урядовці для нічого швидше всього нагадують гурт безнадійних імпотентів, котрі на своїх посиденьках ущент розтрощують техніку зваблювання жінок Дон Жуаном та розробляють свої методичні рекомендації щодо прийомів їх сексуального задоволення. Не забуваючи авансом здіймати галас про можливі переслідування своєї зграї з нібито політичних мотивів. А чого, нормально, головне, уже випробувана тактика: як тільки Закон бере за шкірку якогось синьо-білого злодія, корупціонера, рекетира (як правило, усе це в особливо великих розмірах і в складі організованих злочинних угруповань), автоматично кожен з них стає «жертвою політичних репресій», а порушення проти них кримінальних справ називається «полювання на відьом».
Тактика цих збанкрутілих «ексів» примітивна як обух: усе не так, а те, що «так», це їх заслуга. Що тут сказати: від політичної шпани, яка на запроданстві та безчесті прийшла до влади, годі очікувати достойного визнання своєї поразки.
Гадаю, Ю.Т., задекларувавши повну відкритість влади для контролю опозицією, окрім благородної мети «чесність немає чого таїти», мала ще й провокативну: вочевидь показати нікчемність своїх попередників. Щось подібне до поведенції доброї газдині, яка гостинно розкриває двері перед сусідами, щоби ті оцінили її хазяйнювання, наперед знаючи, що серед них будуть заздрісні і злостиві, котрі відразу ж кинуться шастати по кастрюлях і старатимуться нишком плюнути в страви. Отакі ниці вчинки «б/в» («бувших у вжитку») і старатимуться уявнити перед громадськістю наша урядова леді Ю. Готуймося до потіхи, панове: блазні все ще на політичній арені, най і не на авансцені.
Третій –«Народний тіньовий Кабінет Міністрів позапарламентських опозиційних сил». Ух, як страшно ! Що це за такі «сили», цікавитеся ? Та ж отой партійний дріб’язок, який на дочасних (як і на всіх попередніх чергових) виборах отримали нуль цілих з наступними нулями нашої довіри. Ви, гадаю, запримітили певну закономірність поведінки нашої партійної псевдоеліти: що дрібніша партійна шушваль, тим з більшим нахабством виступають від імені народу. Усього ! Щодо «наркабміну»... У нас же як заведено: хто не вміє працювати, той або пнеться в керівники, або старається прилаштуватися принаймні контролером працюючих. Зрештою, коня кують, а жабеня лапку підставляє не для того, щоби його підкувати, а щоб усі бачили, що і воно вміє продавати витрішки. І із-за цього треба псувати собі нерви ?
Чим будуть займатися всі ці уряди ? І це відомо: той мурує, той руйнує, той неситим оком...
Канонічний уряд Ю.Т. щосили намагатиметься зробити щось путнього в ім’я та на благо, скажімо, народу. Що з цього вийде, трудно сказати. Обмаль у нас, знаєте, у цій царині позитивного історичного досвіду. У смислі, достойного життя при урядах з людським обличчям. Якщо відверто, то його взагалі кат ма. Щось чули про такі дивовижі, але щоби самим помацати та попробувати на зуба, якось не сподоблювалися.
Але ж ви і в’їдливі: давай викладай вам як на духу, чого бідні ? Самі ж знаєте класичну відповідь. А чого дурні ? Так з великого ж розуму. Звіріти частіше треба, сумирні українці.
Спробую популярно пояснити, звідкіля взялася наша бідність. Хоча я дивуюся, про яку бідність можна говорити, володіючи офігенним багатством. Принаймні ст. 13 Конституції України категорично стверджує, що «земля, її надра, ... повітря, водні та інші природні ресурси... є об’єктами права власності Українського народу». От бачите, такі багатирі, а жебраєте у всякої шпани. Де це все багатство, нетерпеливитеся ?
Уявімо все НАШЕ національне добро як здоровенну миску ситного українського борщу. І от якось зібралося навколо неї пообідати все українське сімейство. Ви ж знаєте як воно в житті: нема роду без уроду, а цим виродкам закони, що Божі, що людські, як вовку псалми натщесерце. Отож, заки доброчесна рідня сумирно чекала зі столовими ложками своєї черги зачерпнути зі своєї миски свого харчу на день насущний, оті нахабні виродки, розштовхуючи ліктями, прорвалися до миски першими. Та не з ложками, а з ополониками. А найзажерливіші так узагалі з корцями. Оці останні і стали мільярдерами, передостанні – мільйонерами, а всі інші... Краще промовчу, а то за правду образитеся.
Тепер-от три демократичні богатирі, коаліція-президент-уряд, клятвенно пообіцяли здолати гідру корупції, злодійства та іншого беззаконня і поділити національну страву по-справедливому: щоби сотні не зажиралися до блювоти, а мільйони не гибіли впроголодь. Замір, звісно, благородний, але назвати його ноу-хау я б не ризикнув. Під такими красивими обітницями вже півтора десятиліття нас водять колами земного пекла.
Знаєте, перед тим, як цілковито довіритися новим провідникам, я радив би зробити невелику паузу. Щоби переконатися, чи немає серед них Сусаніних. Після сліпої довіри як правило наступає важке похмілля.
Від «опозиційного уряду» відомо що чекати: повсякчас пхатимуть сучкуваті поліняки в колеса канонічно-урядового воза. І це цілком зрозуміло. Народу вигідно, щоб уряд був успішним. Бандюковичі хочуть протилежного: щоби країну трусило кризами. Отоді в них появиться омріяна можливість тицьнути звинувачувальним перстом в Ю.Т. і з дикою радістю проверещати: «А бачите, що натворили ці «демократи» !» Висновок: чим гірше нам, тим краще цій шпані. І навпаки.
У громадян, украй розбещених вільнодумством та правдомовством, зародилася нехороша підозра, що успішний уряд Ю.Т. стане більмом в оці не тільки позакоаліційним політикам, відігнаним від державної годівниці, а й... Та цур їм, цим підозрам ? ... передчуттям? ...пророцтвам ?... карканням ?
Празникуємо ж. Щоби не псувати настрій ні собі, ні людям хоча б у ці лічені святкові дні, зробімо вигляд, що і в наше віконце заглянуло сонце. На бідкання-лаяння вистачить і буднів.
02.01.2008
Богдан Гринчук
Раптово осяйнуло мене, себто ніби небо гепнуло на тім’ячко, звідкіля беруться всі наші напасті. Атож, і я був переконаний, що від родимої влади, москалів, жидів і сабоданівських чорноризників. Помилявся, оскільки не був одухотворений істиною. Тепер-от явилося мені одкровення: страждаємо ми в нашій незалежній юдолі, затим що було в нас замало владців. Судіть самі: за всі роки нашого самостійного борделю одночасно був у нас один уряд. Який з цих урядів був толк, мені вам пояснювати незручно.
Тепер з цією ганебною практикою покінчено: маємо аж три уряди одночасно ! Відповідно, всього втричі буде більше. Ні, ви неможливі. Я не мав на увазі, що втричі більшим стане владний бордель. Можливо не стане, а якщо стане, то рекомендації відомі: розслабитися і спробувати отримати від процесу задоволення. Зрештою, що за звичка заганяти на слизьке простодушного чоловіка ? Порозмовляємо по суті – про уряди.
Перший – уряд Юлії Тимошенко, самоназва – «демократичний». Наразі поіменно перещупувати його членів не будемо: буде ще і привід, і час на їх адресу і погорлопанити «Слава !», і гаркнути «На палю !» та «Ганьба !» На те вона і чинна влада, щоби одні мастили її єлеєм, а інші квачували дьогтем. Поки що перші кроки нарікань не викликають, аби тільки не були вони, т.б.м., рекламними. Зрештою, так уже ведеться: первий шматок з’їси усмак, а другий – уже не так.
Другий – «апазіційний уряд» зі старих-нових урядовців усе з тим же «Хамом» на чолі. Злоязикі журналісти вже встигли охрестити їх «стійкі олов’яні солдатики». Про необхідність такої забавки свідчить хоча б той факт, що в цьому «урядовому» блазнюванні відмовляються брати участь навіть комуністи, не говорячи вже про хитрозадих «литвинівців».
Як на мене, то ці урядовці для нічого швидше всього нагадують гурт безнадійних імпотентів, котрі на своїх посиденьках ущент розтрощують техніку зваблювання жінок Дон Жуаном та розробляють свої методичні рекомендації щодо прийомів їх сексуального задоволення. Не забуваючи авансом здіймати галас про можливі переслідування своєї зграї з нібито політичних мотивів. А чого, нормально, головне, уже випробувана тактика: як тільки Закон бере за шкірку якогось синьо-білого злодія, корупціонера, рекетира (як правило, усе це в особливо великих розмірах і в складі організованих злочинних угруповань), автоматично кожен з них стає «жертвою політичних репресій», а порушення проти них кримінальних справ називається «полювання на відьом».
Тактика цих збанкрутілих «ексів» примітивна як обух: усе не так, а те, що «так», це їх заслуга. Що тут сказати: від політичної шпани, яка на запроданстві та безчесті прийшла до влади, годі очікувати достойного визнання своєї поразки.
Гадаю, Ю.Т., задекларувавши повну відкритість влади для контролю опозицією, окрім благородної мети «чесність немає чого таїти», мала ще й провокативну: вочевидь показати нікчемність своїх попередників. Щось подібне до поведенції доброї газдині, яка гостинно розкриває двері перед сусідами, щоби ті оцінили її хазяйнювання, наперед знаючи, що серед них будуть заздрісні і злостиві, котрі відразу ж кинуться шастати по кастрюлях і старатимуться нишком плюнути в страви. Отакі ниці вчинки «б/в» («бувших у вжитку») і старатимуться уявнити перед громадськістю наша урядова леді Ю. Готуймося до потіхи, панове: блазні все ще на політичній арені, най і не на авансцені.
Третій –«Народний тіньовий Кабінет Міністрів позапарламентських опозиційних сил». Ух, як страшно ! Що це за такі «сили», цікавитеся ? Та ж отой партійний дріб’язок, який на дочасних (як і на всіх попередніх чергових) виборах отримали нуль цілих з наступними нулями нашої довіри. Ви, гадаю, запримітили певну закономірність поведінки нашої партійної псевдоеліти: що дрібніша партійна шушваль, тим з більшим нахабством виступають від імені народу. Усього ! Щодо «наркабміну»... У нас же як заведено: хто не вміє працювати, той або пнеться в керівники, або старається прилаштуватися принаймні контролером працюючих. Зрештою, коня кують, а жабеня лапку підставляє не для того, щоби його підкувати, а щоб усі бачили, що і воно вміє продавати витрішки. І із-за цього треба псувати собі нерви ?
Чим будуть займатися всі ці уряди ? І це відомо: той мурує, той руйнує, той неситим оком...
Канонічний уряд Ю.Т. щосили намагатиметься зробити щось путнього в ім’я та на благо, скажімо, народу. Що з цього вийде, трудно сказати. Обмаль у нас, знаєте, у цій царині позитивного історичного досвіду. У смислі, достойного життя при урядах з людським обличчям. Якщо відверто, то його взагалі кат ма. Щось чули про такі дивовижі, але щоби самим помацати та попробувати на зуба, якось не сподоблювалися.
Але ж ви і в’їдливі: давай викладай вам як на духу, чого бідні ? Самі ж знаєте класичну відповідь. А чого дурні ? Так з великого ж розуму. Звіріти частіше треба, сумирні українці.
Спробую популярно пояснити, звідкіля взялася наша бідність. Хоча я дивуюся, про яку бідність можна говорити, володіючи офігенним багатством. Принаймні ст. 13 Конституції України категорично стверджує, що «земля, її надра, ... повітря, водні та інші природні ресурси... є об’єктами права власності Українського народу». От бачите, такі багатирі, а жебраєте у всякої шпани. Де це все багатство, нетерпеливитеся ?
Уявімо все НАШЕ національне добро як здоровенну миску ситного українського борщу. І от якось зібралося навколо неї пообідати все українське сімейство. Ви ж знаєте як воно в житті: нема роду без уроду, а цим виродкам закони, що Божі, що людські, як вовку псалми натщесерце. Отож, заки доброчесна рідня сумирно чекала зі столовими ложками своєї черги зачерпнути зі своєї миски свого харчу на день насущний, оті нахабні виродки, розштовхуючи ліктями, прорвалися до миски першими. Та не з ложками, а з ополониками. А найзажерливіші так узагалі з корцями. Оці останні і стали мільярдерами, передостанні – мільйонерами, а всі інші... Краще промовчу, а то за правду образитеся.
Тепер-от три демократичні богатирі, коаліція-президент-уряд, клятвенно пообіцяли здолати гідру корупції, злодійства та іншого беззаконня і поділити національну страву по-справедливому: щоби сотні не зажиралися до блювоти, а мільйони не гибіли впроголодь. Замір, звісно, благородний, але назвати його ноу-хау я б не ризикнув. Під такими красивими обітницями вже півтора десятиліття нас водять колами земного пекла.
Знаєте, перед тим, як цілковито довіритися новим провідникам, я радив би зробити невелику паузу. Щоби переконатися, чи немає серед них Сусаніних. Після сліпої довіри як правило наступає важке похмілля.
Від «опозиційного уряду» відомо що чекати: повсякчас пхатимуть сучкуваті поліняки в колеса канонічно-урядового воза. І це цілком зрозуміло. Народу вигідно, щоб уряд був успішним. Бандюковичі хочуть протилежного: щоби країну трусило кризами. Отоді в них появиться омріяна можливість тицьнути звинувачувальним перстом в Ю.Т. і з дикою радістю проверещати: «А бачите, що натворили ці «демократи» !» Висновок: чим гірше нам, тим краще цій шпані. І навпаки.
У громадян, украй розбещених вільнодумством та правдомовством, зародилася нехороша підозра, що успішний уряд Ю.Т. стане більмом в оці не тільки позакоаліційним політикам, відігнаним від державної годівниці, а й... Та цур їм, цим підозрам ? ... передчуттям? ...пророцтвам ?... карканням ?
Празникуємо ж. Щоби не псувати настрій ні собі, ні людям хоча б у ці лічені святкові дні, зробімо вигляд, що і в наше віконце заглянуло сонце. На бідкання-лаяння вистачить і буднів.
02.01.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар