Кожен національно свідомий українець твердо знає, щиро переконаний, одне слово, свято вірить, що належить він до великої, мудрої нації. А я що, я як усі: скажуть, що весь у світі розум з’їли, але не всім порівну дісталося, я також увірую. Ще б мені розтолкували, звідкіля серед цих розумників беруться тямущі як Хведькова кобила, на яких у владу в’їжджають, то я б і умиротворився.
А якщо і справді увірувати, приміром, у чистоту помислів і думок наших політиків ? Ні, з вами неможливо інтелігентно розмовляти ні про владних, ні, тим більше, опозиційних, політичних достойників. Я знаю, що наша мова багата і співуча, але соковитість та в’їдливість вашої характеристики можновладних небожителів викликає просто захоплення і гордість за колоритність і влучність калиново-солов’їної.
Шановне панство мене не так зрозуміло. Я ж сказав «увірувати», а не «повірити». Хто сповна розуму повірить достойникам, про яких з упевненістю можна сказати одне: як не брехнуть, то не ступнуть ? А от увірувати та ще й сліпо... Мало в які дурниці люди вірять, то чому б і не увірувати в чесність, щирість, правдивість і десь-навіть порядність, приміром політичних ренегатів, котрих так полюбляють «регіонали», що навіть роблять їх своїми «обличчями»-«говорунами», уводять у свої керівні органи ?
Отож, скажімо, увірували, як Каленик роззявили рота і чекаємо, заки туди впаде щось-таке велике-велике, корисне-корисне – і щоби для всіх порівну. Приміром, нова Конституція України (далі – КУ). А що, харч як харч, із тих, якими нас згодовують політики. Тепер, значить, вирішили, що весь корінь зла в КУ. Мовляв, підмарафетим її, там відріжемо, тут пришиємо – і заживе народ привільно-радісно. При чім тут народ, дивуєтеся ? Так у нас же все для народу: і всеукраїнський владний бардак, і загальнонаціональний «дерибан», і тотальна брехня, і моральний рівень «нижче плінтуса» елітної шпани, і «Кайдашева сім’я» на Печерських пагорбах. Якщо відверто, то цього сороміцтва ми майже заслужили: скільки можна міняти меблі замість того, щоби поміняти самі знаєте кого на Банковій та Грушевського ? Не з нашим щастям, зітхаєте ? Скоріш, не з нашим розумом.
На тему конституційного ладу в Україні ми з вами вже розмірковували і прийшли до одностайних висновків: а) парламентська республіка нам не підходить, оскільки віддавати всю владу «кращим із кращих» злодіям-скоробагатькам, моральним виродкам, безбатьченкам, яничарам і просто нікчемам, яких ми з таким «понтом» вперто обираємо у ВР і в найближче десятиліття знову обиратимемо, для незалежної України смерті подібно; б) президентська республіка ніби-то найкраще відповідає нашому національному характеру, за винятком сущої дрібниці: навіть на горизонті не видно загальнонаціональної постаті рівня Симона Петлюри чи Степана Бандери; в) президентсько-парламентська республіка із неуникненним перетягуванням владної «ковдри» між президентом, парламентом і прем’єр-міністром (що, зрештою, не так уже і зле, оскільки владна гризня сприяє демократії загалом і свободі слова зокрема) підходить, як краще із поганого.
У який-такий конституційний лад ми втелющилися нині, то ще треба добре помізкувати. Після грудневого 2004 р. антиконституційного перевороту формально ми розкошуємо в парламентсько-президентській республіці. Фактично у верхах маємо ситуацію, котра один до одного відповідає народній примовці: бугай реве і ведмідь реве – хто кого дере, і чорт не розбере. Категорично не погоджуюся із наклепницько-зловорожими закидами «опозиціонерів» на адресу Віктора Ющенка: мовляв, він, такий-сякий-перетакий, узурпував владу. Ну який з ліберала фюрер ? Як з того самого куля. Після дочасних виборів він скоріш уподобився дитині, у котрої після святкування іменин раптом появилося безліч забавок: очі розбігаються, за все хапається, як з ними поводитися не знає, руки сверблять, а по руках дати нікому. Де ж ви тут бачите узурпацію ? Незаконне привласнення чужих прав, підказуєте ? Та годі вам демонізувати нашого президента-добряка: був би він справжнім диктатором, то не водив би хороводи із національними грабіжниками, не загравав би з донецькими крутими пацанами, не робив би дрібні підлянки соратникам. Був би він узурпатором, бандити сиділи б у тюрмах чи подалися б у московський вирій, політичні супротивники «перевиховувалися» б на повному державному утриманні, а з партій залишилися б «Єдиний центр» і комуняки, так би мовити, для демократичного прибамбасу. А народ, цікавитеся? А що народ, народ як завжди: хтось би звірів, більшість ремигало б поки жарений півень не клюнув у те єдине місце, яким так хизуються деякі можновладці.
Щодо якнайвідповіднішого для нас, українців, конституційного устрою, то скажу відверто: дай нашим ясновельможним мудрагелям хоч товкача, хоч макогона, хоч довбню, вони неодмінно наламають дров чи поб’ють вікна. Це там, де нас нема, люди живуть по-людськи незалежно хто в державі правує – президент, канцлер чи парламент. І не тому, що вони з’їли весь розум на світі та живуть задля блага народу, а тому що і вони керують, і ними керують одні і ті ж справжні правителі – Закон і Мораль. Не буду вам пояснювати, що це за такі екзотичні дивовижі, оскільки ви однаково не втямите, а я, того дивись, і сам заплутаюся. Одне слово, те що для нашої політичної, з дозволу сказати, еліти як п’яте колесо до воза.
Навіщо взагалі здалася та конституція, відмахуєтеся ? Мовляв, 17 рік сусідуємо з Основним Законом – він сам по собі, влада, знай, бешкетує по-своєму – і нічого, якось живемо. Отож-бо і є, що якось...
Ні, великим гріхом буде стверджувати, що наші небожителі не переймаються проблемою конституційного облаштунку України. Як ви вже здогадалися, у чисто українському стилі «кожний дідько в свою дудку грає». Комуняки, ну ті, що яничари, як барани в тин уперлися у «Вся власть Совєтам !» - і цей лєнінський дур з їх тупих голів колком не виб’єш.
В.Ю., хто б сумнівався, ратує за президентсько-парламентську республіку. Хотілося б, звісно, президентської, але... рада б мама за пана, та пан не бере: скільки-там тих парламентських багнетів, на яких він може покластися ? Півсотні та й то теоретично. Отож і пропонує Конституцію президентсько-парламентської республіки. З посиленими повноваженнями президента: прокуратура, суди, національна безпека, армія, зовнішня політика, право «вето» і на закони, прийняті парламентом, і на урядові рішення в сфері нацбезпеки та зовнішньої політики – усе його. Що тут скажеш ? У ТАКІЙ президентсько-парламентській республіці авторитарний Кучма тільки мріяв жити.
Партія регіонів – це вам не якісь-там зачучверені комуняки, а пацани конкретні, за «базар» відповідають. На закритому з’їзді партії Янукович (у зеківському миру – «Хам») сказав як відрубав: «Вытягивать страну из очередной бодяги придется нам, и к этому следует быть готовым !» А для цього яка перша умова ? Замість Конституції запровадити «Понятія», ні і, звісно, перейменувати державу в Уркаїну. «Донецькі» при владі – це саме собою зрозуміло.
«В Україні повинна бути президентсько-парламентська республіка, де фактичним керівником виконавчої влади є Президент». Січень. 2002 р.
«... Він (Медведчук – Авт.) хоче... з президентсько-парламентської перетворити в суто парламентську форму правління. Це коли все буде вирішувати більшість, яка є в парламенті, а в парламенті більшість тримають три клани. Медведчук пропонує, щоби ці клани перетворили президента в англійську королеву. А парламент вже вибере справжнього керівника країни, яким тепер стане прем’єр-міністр». Травень, 2003р.
«Народу потрібно запропонувати два готових проекти Конституції. В одному з проектів... парламентська форма правління, в іншому – президентська. Не потрібно змішувати їх на кучу, нічого доброго не вийде». Липень, 2007 р.
«Нам потрібно провести розмежування функцій влади і зробити Україну традиційною парламентською республікою». Квітень, 2008 р.
«Парламентська форма в Україні зрештою наведе порядок, Буде так, як в Німеччині – буде канцлер і буде порядок... Президент залишиться... але матиме досить помірковані повноваження». Квітень, 2008 р.
Це все цитати «від Юлі». Як бачите, за шість років погляди Леді Ю. щодо конституційного устрою України зазнали радикальної метаморфози – від Президента на чолі виконавчої влади до канцлера з «весільним» президентом. Сім п’ятниць на тиждень, пхикаєте ? Ні, просто наочна демонстрація того, як точка зору залежить від місця сидіння. Відгадайте з трьох разів, яку форму правління, президентську чи парламентську обстоюватиме «залізна Юля» під час президентської виборчої кампанії, у якій сама балотуватиметься на пост Президента ? Ач, які здогадливі: та звісно ж президентську. Самі розумієте, нині говорити про якусь усталену позицію пустотливої (політично !) Леді Ю. щодо форми правління в Україні можна тільки умовно, із засторогою «на сьогоднішній день». Політики, бодай у них на язиці жито вродило.
26.04.2008
Богдан Гринчук
А якщо і справді увірувати, приміром, у чистоту помислів і думок наших політиків ? Ні, з вами неможливо інтелігентно розмовляти ні про владних, ні, тим більше, опозиційних, політичних достойників. Я знаю, що наша мова багата і співуча, але соковитість та в’їдливість вашої характеристики можновладних небожителів викликає просто захоплення і гордість за колоритність і влучність калиново-солов’їної.
Шановне панство мене не так зрозуміло. Я ж сказав «увірувати», а не «повірити». Хто сповна розуму повірить достойникам, про яких з упевненістю можна сказати одне: як не брехнуть, то не ступнуть ? А от увірувати та ще й сліпо... Мало в які дурниці люди вірять, то чому б і не увірувати в чесність, щирість, правдивість і десь-навіть порядність, приміром політичних ренегатів, котрих так полюбляють «регіонали», що навіть роблять їх своїми «обличчями»-«говорунами», уводять у свої керівні органи ?
Отож, скажімо, увірували, як Каленик роззявили рота і чекаємо, заки туди впаде щось-таке велике-велике, корисне-корисне – і щоби для всіх порівну. Приміром, нова Конституція України (далі – КУ). А що, харч як харч, із тих, якими нас згодовують політики. Тепер, значить, вирішили, що весь корінь зла в КУ. Мовляв, підмарафетим її, там відріжемо, тут пришиємо – і заживе народ привільно-радісно. При чім тут народ, дивуєтеся ? Так у нас же все для народу: і всеукраїнський владний бардак, і загальнонаціональний «дерибан», і тотальна брехня, і моральний рівень «нижче плінтуса» елітної шпани, і «Кайдашева сім’я» на Печерських пагорбах. Якщо відверто, то цього сороміцтва ми майже заслужили: скільки можна міняти меблі замість того, щоби поміняти самі знаєте кого на Банковій та Грушевського ? Не з нашим щастям, зітхаєте ? Скоріш, не з нашим розумом.
На тему конституційного ладу в Україні ми з вами вже розмірковували і прийшли до одностайних висновків: а) парламентська республіка нам не підходить, оскільки віддавати всю владу «кращим із кращих» злодіям-скоробагатькам, моральним виродкам, безбатьченкам, яничарам і просто нікчемам, яких ми з таким «понтом» вперто обираємо у ВР і в найближче десятиліття знову обиратимемо, для незалежної України смерті подібно; б) президентська республіка ніби-то найкраще відповідає нашому національному характеру, за винятком сущої дрібниці: навіть на горизонті не видно загальнонаціональної постаті рівня Симона Петлюри чи Степана Бандери; в) президентсько-парламентська республіка із неуникненним перетягуванням владної «ковдри» між президентом, парламентом і прем’єр-міністром (що, зрештою, не так уже і зле, оскільки владна гризня сприяє демократії загалом і свободі слова зокрема) підходить, як краще із поганого.
У який-такий конституційний лад ми втелющилися нині, то ще треба добре помізкувати. Після грудневого 2004 р. антиконституційного перевороту формально ми розкошуємо в парламентсько-президентській республіці. Фактично у верхах маємо ситуацію, котра один до одного відповідає народній примовці: бугай реве і ведмідь реве – хто кого дере, і чорт не розбере. Категорично не погоджуюся із наклепницько-зловорожими закидами «опозиціонерів» на адресу Віктора Ющенка: мовляв, він, такий-сякий-перетакий, узурпував владу. Ну який з ліберала фюрер ? Як з того самого куля. Після дочасних виборів він скоріш уподобився дитині, у котрої після святкування іменин раптом появилося безліч забавок: очі розбігаються, за все хапається, як з ними поводитися не знає, руки сверблять, а по руках дати нікому. Де ж ви тут бачите узурпацію ? Незаконне привласнення чужих прав, підказуєте ? Та годі вам демонізувати нашого президента-добряка: був би він справжнім диктатором, то не водив би хороводи із національними грабіжниками, не загравав би з донецькими крутими пацанами, не робив би дрібні підлянки соратникам. Був би він узурпатором, бандити сиділи б у тюрмах чи подалися б у московський вирій, політичні супротивники «перевиховувалися» б на повному державному утриманні, а з партій залишилися б «Єдиний центр» і комуняки, так би мовити, для демократичного прибамбасу. А народ, цікавитеся? А що народ, народ як завжди: хтось би звірів, більшість ремигало б поки жарений півень не клюнув у те єдине місце, яким так хизуються деякі можновладці.
Щодо якнайвідповіднішого для нас, українців, конституційного устрою, то скажу відверто: дай нашим ясновельможним мудрагелям хоч товкача, хоч макогона, хоч довбню, вони неодмінно наламають дров чи поб’ють вікна. Це там, де нас нема, люди живуть по-людськи незалежно хто в державі правує – президент, канцлер чи парламент. І не тому, що вони з’їли весь розум на світі та живуть задля блага народу, а тому що і вони керують, і ними керують одні і ті ж справжні правителі – Закон і Мораль. Не буду вам пояснювати, що це за такі екзотичні дивовижі, оскільки ви однаково не втямите, а я, того дивись, і сам заплутаюся. Одне слово, те що для нашої політичної, з дозволу сказати, еліти як п’яте колесо до воза.
Навіщо взагалі здалася та конституція, відмахуєтеся ? Мовляв, 17 рік сусідуємо з Основним Законом – він сам по собі, влада, знай, бешкетує по-своєму – і нічого, якось живемо. Отож-бо і є, що якось...
Ні, великим гріхом буде стверджувати, що наші небожителі не переймаються проблемою конституційного облаштунку України. Як ви вже здогадалися, у чисто українському стилі «кожний дідько в свою дудку грає». Комуняки, ну ті, що яничари, як барани в тин уперлися у «Вся власть Совєтам !» - і цей лєнінський дур з їх тупих голів колком не виб’єш.
В.Ю., хто б сумнівався, ратує за президентсько-парламентську республіку. Хотілося б, звісно, президентської, але... рада б мама за пана, та пан не бере: скільки-там тих парламентських багнетів, на яких він може покластися ? Півсотні та й то теоретично. Отож і пропонує Конституцію президентсько-парламентської республіки. З посиленими повноваженнями президента: прокуратура, суди, національна безпека, армія, зовнішня політика, право «вето» і на закони, прийняті парламентом, і на урядові рішення в сфері нацбезпеки та зовнішньої політики – усе його. Що тут скажеш ? У ТАКІЙ президентсько-парламентській республіці авторитарний Кучма тільки мріяв жити.
Партія регіонів – це вам не якісь-там зачучверені комуняки, а пацани конкретні, за «базар» відповідають. На закритому з’їзді партії Янукович (у зеківському миру – «Хам») сказав як відрубав: «Вытягивать страну из очередной бодяги придется нам, и к этому следует быть готовым !» А для цього яка перша умова ? Замість Конституції запровадити «Понятія», ні і, звісно, перейменувати державу в Уркаїну. «Донецькі» при владі – це саме собою зрозуміло.
«В Україні повинна бути президентсько-парламентська республіка, де фактичним керівником виконавчої влади є Президент». Січень. 2002 р.
«... Він (Медведчук – Авт.) хоче... з президентсько-парламентської перетворити в суто парламентську форму правління. Це коли все буде вирішувати більшість, яка є в парламенті, а в парламенті більшість тримають три клани. Медведчук пропонує, щоби ці клани перетворили президента в англійську королеву. А парламент вже вибере справжнього керівника країни, яким тепер стане прем’єр-міністр». Травень, 2003р.
«Народу потрібно запропонувати два готових проекти Конституції. В одному з проектів... парламентська форма правління, в іншому – президентська. Не потрібно змішувати їх на кучу, нічого доброго не вийде». Липень, 2007 р.
«Нам потрібно провести розмежування функцій влади і зробити Україну традиційною парламентською республікою». Квітень, 2008 р.
«Парламентська форма в Україні зрештою наведе порядок, Буде так, як в Німеччині – буде канцлер і буде порядок... Президент залишиться... але матиме досить помірковані повноваження». Квітень, 2008 р.
Це все цитати «від Юлі». Як бачите, за шість років погляди Леді Ю. щодо конституційного устрою України зазнали радикальної метаморфози – від Президента на чолі виконавчої влади до канцлера з «весільним» президентом. Сім п’ятниць на тиждень, пхикаєте ? Ні, просто наочна демонстрація того, як точка зору залежить від місця сидіння. Відгадайте з трьох разів, яку форму правління, президентську чи парламентську обстоюватиме «залізна Юля» під час президентської виборчої кампанії, у якій сама балотуватиметься на пост Президента ? Ач, які здогадливі: та звісно ж президентську. Самі розумієте, нині говорити про якусь усталену позицію пустотливої (політично !) Леді Ю. щодо форми правління в Україні можна тільки умовно, із засторогою «на сьогоднішній день». Політики, бодай у них на язиці жито вродило.
26.04.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар