Жалію, звісно, що Юлія Тимошенко буде засмучена моєю категоричною незгодою з її ідеєю парламентської моделі державного устрою. Цілковито погоджуючися з її твердженням, що парламентська республіка також може бути цяцею-лялею за умови ефективних противаг, саме цих противаг в Україні кат ма. Як фактично немає законів, які б гарантували контроль за парламентом. Відсутня і УКРАЇНСЬКА еліта, для якої національні інтереси домінували б над шкурними. Маємо тільки зародки громадянського суспільства – найефективнішого контролера влади. Зате всі три гілки влади з президентом включно демонстративно ігнорують четверту гілку влади – ЗМІ. А ще маємо збочені моральні засади (причому як норму !) правлячої верхівки суспільства.
Можете обурено заперечувати, але, як на мене, наш державний устрій більше за все нагадує ідеальну аристократичну платонівську республіку: маємо декілька тисяч правлячої еліти – «аристократів», декілька мільйонів керуючих чиновників та охороняючих силовиків – «воїнів» і чотири десятки мільйонів безправних громадян – «рабів». Перебільшення, відмахуєтеся ? Так я ж не про деталі, а про суть. Подумайте.
Тепер зайдімо з протилежного кінця: порозмірковуємо про президентську форму правління, її плюси-мінуси і про те, чи лежить до неї щира українська душа.
Лежить, знаєте. Так уже історично склалося, що вкорінилася в нас потреба і, головне, пошана до провідників. Підкреслюю, не до вождів, диктаторів, фюрерів, генсеків, а саме до провідників. Одних, організаторів, керівників-гетьманів, обирали ми самі, самі ж, при потребі, і зверзали. Інші, провідники духу, посилалися волею Дажбога в часи, коли саме існування нації опинялося під загрозою. Себто ментальну схильність до президентської форми правління ми маємо. По простому мовлячи, у нас лежить душа до гетьмана, але...
От у цьому «але» і суть нашої вільнолюбивої душі: гетьмана обирати маємо ми самі, а якщо він скурвиться – каміння за пазуху – і в Дніпро. Образно, на жаль. (А було б зовсім непогано відродити давні звичаї: багнюка на голову при інавгурації (урочисте введення на посаду глави держави), щоби пам’ятав звідки вийшов, і публічне каменування, щоби другим не кортіло, при спробі вийти за межі наданих народом повноважень).
Можете вважати мене максималістом, радикалом, навіть екстремістом, але, як на мене, нині Україна потребує президентської форми правління. З якого боку не глянь, а окрім ст.1 Конституції України, ніяких інших доказів наявності в Україні демократії, у смислі народовладдя, немає. Ходите на вибори, гоноритеся ? Так же ж не ВИБИРАЄТЕ, а обираєте тих, кого у високих кабінетах за вас виберуть з-поміж вірнопідданої челяді і вам, без вибору, запропонують. Ага, маєте право на знак протесту не піти на вибори. А чого, гонорово: у вельможної шпани від такого протесту аж цярки по шкірі пішли. Ще один із основних постулатів демократії – відповідальність влади перед суспільством. Додамо сюди підконтрольність та законопідпорядкованість. І яку з цих чиновницьких чеснот ви запримітили в нашої вельможної «еліти» ? І ви сподіваєтеся, що така недоношена еліта побудує вам правову державу ?
Якщо конституція є, по суті, суспільним договором між громадою-народом і владою-найманими працівниками, у якому визначено права, обов’язки і взаємовідносини договірних сторін, то форма правління є механізмом, який повинен забезпечити дієвість договору. У попередньому матеріалі я виклав своє бачення «принад» парламентської форми правління, підкреслюю, в умовах нинішньої України. Уже третій рік ми відбуваємо кару за злочин 404 народніх слуг, гибіючи при парламенсько-президентській формі правління. Влаштовує ? Дякую, але озвучити вашу відповідь погодьтеся, інтелегентна людина відмовиться, хоча в душі поділяє.
Поміркуємо над президентсько-парламентською формою державного устрою, яку ми нібито вже проходили. Цей устрій напевно найкраще характеризує крилата фраза Олександра Ткаченка при перебуванні його Головою ВР: «Я не перший, але і не другий». При такій формі правління конфлікти між президентом і парламентом неминучі, оскільки їх повноваження в багатьох місцях перетинаються. Політологи навіть спеціальний термін придумали – «війна повноважень». При такому устрої президент частково бере участь у формуванні виконавчої влади, контролює силовиків, має свої виконавчі структури (держадміністрації), тримає в руках віжки на парламент – право «вето» - і ні за що юридично не відповідає. Щодо відповідальності парламенту взагалі жаль слів тратити: де ви бачили той закон, яким можна було б пробити броню депутатської недоторканності?
Залишається президентська форма правління з трьома не фіктивно, а фактично незалежними гілками влади. Парламент обирається всенародно (як варіант, можна і за відкритими партійними списками). Судді в залежності від рівня обираються на місцевих виборах та на суддівських з’їздах. І ніякого пожиттєвого призначення ! Пожиттєвим може бути тільки термін ув’язнення за порушення суддівської присяги. Усенароднообраний президент водночас є і главою виконавчої влади і несе персональну відповідальність за діяльність призначеного ним уряду. Відповідно, ніякої солідарної відповідальності: кожен міністр за свій дур відповідає власною шкурою. До повноважень парламенту обов’язково входить контроль за діяльністю виконавчої влади з чітко розписаною процедурою (через відповідні суди) впливу на неї. Одне слово, має бути жорсткий розподіл влади та функціонування системи «стримань і противаг».
Насмішкувато пхикаєте, мовляв, відомо хто думкою багатіє ? Так хочеться ж диктатури ! Нормальної, цивілізованої, з людським обличчям ДМКТАТУРИ ЗАКОНУ.
12.03.2008
Богдан Гринчук
Можете обурено заперечувати, але, як на мене, наш державний устрій більше за все нагадує ідеальну аристократичну платонівську республіку: маємо декілька тисяч правлячої еліти – «аристократів», декілька мільйонів керуючих чиновників та охороняючих силовиків – «воїнів» і чотири десятки мільйонів безправних громадян – «рабів». Перебільшення, відмахуєтеся ? Так я ж не про деталі, а про суть. Подумайте.
Тепер зайдімо з протилежного кінця: порозмірковуємо про президентську форму правління, її плюси-мінуси і про те, чи лежить до неї щира українська душа.
Лежить, знаєте. Так уже історично склалося, що вкорінилася в нас потреба і, головне, пошана до провідників. Підкреслюю, не до вождів, диктаторів, фюрерів, генсеків, а саме до провідників. Одних, організаторів, керівників-гетьманів, обирали ми самі, самі ж, при потребі, і зверзали. Інші, провідники духу, посилалися волею Дажбога в часи, коли саме існування нації опинялося під загрозою. Себто ментальну схильність до президентської форми правління ми маємо. По простому мовлячи, у нас лежить душа до гетьмана, але...
От у цьому «але» і суть нашої вільнолюбивої душі: гетьмана обирати маємо ми самі, а якщо він скурвиться – каміння за пазуху – і в Дніпро. Образно, на жаль. (А було б зовсім непогано відродити давні звичаї: багнюка на голову при інавгурації (урочисте введення на посаду глави держави), щоби пам’ятав звідки вийшов, і публічне каменування, щоби другим не кортіло, при спробі вийти за межі наданих народом повноважень).
Можете вважати мене максималістом, радикалом, навіть екстремістом, але, як на мене, нині Україна потребує президентської форми правління. З якого боку не глянь, а окрім ст.1 Конституції України, ніяких інших доказів наявності в Україні демократії, у смислі народовладдя, немає. Ходите на вибори, гоноритеся ? Так же ж не ВИБИРАЄТЕ, а обираєте тих, кого у високих кабінетах за вас виберуть з-поміж вірнопідданої челяді і вам, без вибору, запропонують. Ага, маєте право на знак протесту не піти на вибори. А чого, гонорово: у вельможної шпани від такого протесту аж цярки по шкірі пішли. Ще один із основних постулатів демократії – відповідальність влади перед суспільством. Додамо сюди підконтрольність та законопідпорядкованість. І яку з цих чиновницьких чеснот ви запримітили в нашої вельможної «еліти» ? І ви сподіваєтеся, що така недоношена еліта побудує вам правову державу ?
Якщо конституція є, по суті, суспільним договором між громадою-народом і владою-найманими працівниками, у якому визначено права, обов’язки і взаємовідносини договірних сторін, то форма правління є механізмом, який повинен забезпечити дієвість договору. У попередньому матеріалі я виклав своє бачення «принад» парламентської форми правління, підкреслюю, в умовах нинішньої України. Уже третій рік ми відбуваємо кару за злочин 404 народніх слуг, гибіючи при парламенсько-президентській формі правління. Влаштовує ? Дякую, але озвучити вашу відповідь погодьтеся, інтелегентна людина відмовиться, хоча в душі поділяє.
Поміркуємо над президентсько-парламентською формою державного устрою, яку ми нібито вже проходили. Цей устрій напевно найкраще характеризує крилата фраза Олександра Ткаченка при перебуванні його Головою ВР: «Я не перший, але і не другий». При такій формі правління конфлікти між президентом і парламентом неминучі, оскільки їх повноваження в багатьох місцях перетинаються. Політологи навіть спеціальний термін придумали – «війна повноважень». При такому устрої президент частково бере участь у формуванні виконавчої влади, контролює силовиків, має свої виконавчі структури (держадміністрації), тримає в руках віжки на парламент – право «вето» - і ні за що юридично не відповідає. Щодо відповідальності парламенту взагалі жаль слів тратити: де ви бачили той закон, яким можна було б пробити броню депутатської недоторканності?
Залишається президентська форма правління з трьома не фіктивно, а фактично незалежними гілками влади. Парламент обирається всенародно (як варіант, можна і за відкритими партійними списками). Судді в залежності від рівня обираються на місцевих виборах та на суддівських з’їздах. І ніякого пожиттєвого призначення ! Пожиттєвим може бути тільки термін ув’язнення за порушення суддівської присяги. Усенароднообраний президент водночас є і главою виконавчої влади і несе персональну відповідальність за діяльність призначеного ним уряду. Відповідно, ніякої солідарної відповідальності: кожен міністр за свій дур відповідає власною шкурою. До повноважень парламенту обов’язково входить контроль за діяльністю виконавчої влади з чітко розписаною процедурою (через відповідні суди) впливу на неї. Одне слово, має бути жорсткий розподіл влади та функціонування системи «стримань і противаг».
Насмішкувато пхикаєте, мовляв, відомо хто думкою багатіє ? Так хочеться ж диктатури ! Нормальної, цивілізованої, з людським обличчям ДМКТАТУРИ ЗАКОНУ.
12.03.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар