Увесь розум у світі з’їсти не можна: у чомусь можеш бути генієм, а в іншому – баран-бараном. І це нормально, оскільки ми не боги, а люди, і знане нами є краплиною в океані непізнаного. Учимося здебільшого на власних гулях, зрідка – на чужій мудрості. Одна з них підмічає: хто хоче зробити, той знаходить можливості, хто не хоче – шукає причини.
Це мудре спостереження як улите пасує до ситуації у ВР щодо змін до ст.80 КУ, себто щодо горезвісної депутатської недоторканності. Беру на себе сміливість у цьому питанні бути пророком: цим складом ВР депутатська недоторканність скасована не буде. У першу ж годину обговорення цього питання в сесійній залі все стало на свої місця: опозиція (для економії паперу так називатимемо напівперелякану-напівоскаженілу «регіональну» шпану со товаріщі) вирішила завалити це питання простим і апробованим шляхом – доведенням до абсурду.
Якось уже просто нецікаво стало спостерігати за все новими вихватками опозиціонерів у жлобському стилі «як не з’їм, то хоч понавідкушую / як не мені, то нікому». Було б справжньою сенсацією, ба, дивовижою, якби вони зробили щось добре, конструктивне. Так ні, сичать «Усе не так !», а чому не так і як саме «так» не пояснюють і не пропонують.
Гадалося, зі скасуванням депутатської недоторканності навіть у принципі ніяких проблем не могло виникнути. У виборчих програмах усіх без винятку партій, які пройшли в парламент, був цей пункт. Більше того, ще в іпостасі партій влади «регіонали» і комуністи на передвиборчих посиденьках у сесійній залі з показушною одностайністю гамузом «скасували» все – і недоторканність, і пільги, і привілеї, і несосвітенні зарплати. Увійшли в такий раж, що ще б трохи і проголосували, щоби в сесійній залі замість комфортних фотелів поставити соснові лавки. Звісно, дурня клеїли, бо добре знали, що це всього-лиш піар-кукурікання.
І ось обіцянки ліквідації необмеженої депутатської недоторканності перейшли в конкретний законопроект змін до ст.80 КУ. Опозиціонери опинилися в пікантній ситуації: з одного боку, втрачати недоторканність боязно і небезпечно (рило-то в пушку через одного), з іншого – таке нахабне «кидалово» виборці не вибачать, оскільки в глибині души кожен з них мріє якнайсильніше доторкнутися до недоторканого, бажано, до його спесивої пики.
Отак просто відмовитися голосувати за ліквідацію недоторканності, зрозуміло, самих себе поховати на політичних задвірках. Вирішили напустити туману: внесли законопроект про зняття недоторканності гамузом з народних депутатів, президента і суддів. Одне слово, хоч кисло, хоч пісно – усе вали в тісто.
Чого присікалися до президента, дивуєтеся ? А ви що, не знали, що він у нас диктатор, тиран і взагалі фюрер у вишиванці ? Значить, щасливі, не слухаєте «регіоналів», а особливо комуністів. Вони такі жахи розповідають про націоналістичний фашизм, який він запроваджує в Україні. А як почнуть квилити про «політичні репресії», так аж серце щемить. А я от жду-не дочекаюся, коли хоч одного бандюковича «репреснуть» за пограбування держави, зловживання службовим положенням та вервечку інших кримінальних збочень.
Якщо серйозно, то це не що інше як спроба принизити всенародно обраного президента до рівня шуфричів-лук’янових-кисельових та всіляких інших червонопузих яничарів. Навіть чисто арифметичне співвідношення електоральної довіри – півтора десятка мільйонів голосів за президента і 46 тис. за кожного депутата – ставить цих запанілих слуг народу в положення «коня кують, а жабеня лапу підставляє».
Президент – це не просто якийсь-там Іван у президентській кучмі, а глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Так і хочеться шапку зняти перед найвищою державною посадою. А гарантією чого є вся ця опозиційна шпана ? «Дерибану» ? Хамства ? Особливо цинічного гвалтування Закону ?
Про їх рівень правової свідомості нічого видумувати не треба, варто лишень уважно за ними поспостерігати. Знаєте такого Мірошниченка ? Ну так, головний правовик фракції і Партії регіонів. Феноменальний, скажу вам, профі. У смислі, феноминальний невіглас. Під час нещодавнього обговорення в сесійній залі питання про створення тимчасової слідчої комісії для розслідування неподобств Черновецького і К’ він, звісно, спробував захистити соратника по духу. У міру свого невігластва. Дозахищався до правового абсурду: мовляв, треба махінації, зловживання, земельний дерибан Льоні-космоса порівняти з діяльністю попередньої міської влади і якщо рівень корупції, махінацій та інших злочинів не підвищився, то як же можна карати такого скромного мера ? Абзац, як каже нинішня дітвора. Це ж яким треба бути правовим тупаком, щоби оцінювати злочинну діяльність не статтями Кримінального Кодексу, а кількістю злочинів у порівнянні з якимось попереднім періодом. А чому б не порівняти, на совіцьку манеру, з 1913 р. ?
Ці всі викрутаси однозначно свідчать: бандюковичі свою недоторканність не здадуть ! Залишитися сам на сам з його Величністю Законом ? Не дочекаєтеся !
Порядному народному депутату недоторканність непотрібна. Чого йому боятися Закону, з яким він мирно вживається зі взаємною повагою. Хто боїться її втратити, питання риторичне.
08.03.2008
Богдан Гринчук
Це мудре спостереження як улите пасує до ситуації у ВР щодо змін до ст.80 КУ, себто щодо горезвісної депутатської недоторканності. Беру на себе сміливість у цьому питанні бути пророком: цим складом ВР депутатська недоторканність скасована не буде. У першу ж годину обговорення цього питання в сесійній залі все стало на свої місця: опозиція (для економії паперу так називатимемо напівперелякану-напівоскаженілу «регіональну» шпану со товаріщі) вирішила завалити це питання простим і апробованим шляхом – доведенням до абсурду.
Якось уже просто нецікаво стало спостерігати за все новими вихватками опозиціонерів у жлобському стилі «як не з’їм, то хоч понавідкушую / як не мені, то нікому». Було б справжньою сенсацією, ба, дивовижою, якби вони зробили щось добре, конструктивне. Так ні, сичать «Усе не так !», а чому не так і як саме «так» не пояснюють і не пропонують.
Гадалося, зі скасуванням депутатської недоторканності навіть у принципі ніяких проблем не могло виникнути. У виборчих програмах усіх без винятку партій, які пройшли в парламент, був цей пункт. Більше того, ще в іпостасі партій влади «регіонали» і комуністи на передвиборчих посиденьках у сесійній залі з показушною одностайністю гамузом «скасували» все – і недоторканність, і пільги, і привілеї, і несосвітенні зарплати. Увійшли в такий раж, що ще б трохи і проголосували, щоби в сесійній залі замість комфортних фотелів поставити соснові лавки. Звісно, дурня клеїли, бо добре знали, що це всього-лиш піар-кукурікання.
І ось обіцянки ліквідації необмеженої депутатської недоторканності перейшли в конкретний законопроект змін до ст.80 КУ. Опозиціонери опинилися в пікантній ситуації: з одного боку, втрачати недоторканність боязно і небезпечно (рило-то в пушку через одного), з іншого – таке нахабне «кидалово» виборці не вибачать, оскільки в глибині души кожен з них мріє якнайсильніше доторкнутися до недоторканого, бажано, до його спесивої пики.
Отак просто відмовитися голосувати за ліквідацію недоторканності, зрозуміло, самих себе поховати на політичних задвірках. Вирішили напустити туману: внесли законопроект про зняття недоторканності гамузом з народних депутатів, президента і суддів. Одне слово, хоч кисло, хоч пісно – усе вали в тісто.
Чого присікалися до президента, дивуєтеся ? А ви що, не знали, що він у нас диктатор, тиран і взагалі фюрер у вишиванці ? Значить, щасливі, не слухаєте «регіоналів», а особливо комуністів. Вони такі жахи розповідають про націоналістичний фашизм, який він запроваджує в Україні. А як почнуть квилити про «політичні репресії», так аж серце щемить. А я от жду-не дочекаюся, коли хоч одного бандюковича «репреснуть» за пограбування держави, зловживання службовим положенням та вервечку інших кримінальних збочень.
Якщо серйозно, то це не що інше як спроба принизити всенародно обраного президента до рівня шуфричів-лук’янових-кисельових та всіляких інших червонопузих яничарів. Навіть чисто арифметичне співвідношення електоральної довіри – півтора десятка мільйонів голосів за президента і 46 тис. за кожного депутата – ставить цих запанілих слуг народу в положення «коня кують, а жабеня лапу підставляє».
Президент – це не просто якийсь-там Іван у президентській кучмі, а глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Так і хочеться шапку зняти перед найвищою державною посадою. А гарантією чого є вся ця опозиційна шпана ? «Дерибану» ? Хамства ? Особливо цинічного гвалтування Закону ?
Про їх рівень правової свідомості нічого видумувати не треба, варто лишень уважно за ними поспостерігати. Знаєте такого Мірошниченка ? Ну так, головний правовик фракції і Партії регіонів. Феноменальний, скажу вам, профі. У смислі, феноминальний невіглас. Під час нещодавнього обговорення в сесійній залі питання про створення тимчасової слідчої комісії для розслідування неподобств Черновецького і К’ він, звісно, спробував захистити соратника по духу. У міру свого невігластва. Дозахищався до правового абсурду: мовляв, треба махінації, зловживання, земельний дерибан Льоні-космоса порівняти з діяльністю попередньої міської влади і якщо рівень корупції, махінацій та інших злочинів не підвищився, то як же можна карати такого скромного мера ? Абзац, як каже нинішня дітвора. Це ж яким треба бути правовим тупаком, щоби оцінювати злочинну діяльність не статтями Кримінального Кодексу, а кількістю злочинів у порівнянні з якимось попереднім періодом. А чому б не порівняти, на совіцьку манеру, з 1913 р. ?
Ці всі викрутаси однозначно свідчать: бандюковичі свою недоторканність не здадуть ! Залишитися сам на сам з його Величністю Законом ? Не дочекаєтеся !
Порядному народному депутату недоторканність непотрібна. Чого йому боятися Закону, з яким він мирно вживається зі взаємною повагою. Хто боїться її втратити, питання риторичне.
08.03.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар