Як ви гадаєте, чим займатимуться нещодавні опозиційні журналісти після, най і не оглушливого, та все ж звитяжного успіху української демократії на дочасних виборах ? Шануючий себе журналіст залишатиметься в опозиції до влади. Навіть якщо до влади прийшла наймиліша кумася і вкупі з нею найближчий «любий друзь». Почесне звання «Ланцюговий пес демократії», знаєте, зобов’язує. І професійна гідність: є така незручна, але вкрай необхідна штукенція.
Неконтрольована влада, навіть якщо вона супердемократична, дуже швидко забуває, що вона найнята народом для того, щоби слугувати йому. Така влада обов’язково старатиметься перетворити цей народ у своїх слуг. Як кажуть, не всі черниці божі сестриці і не всі народні депутати, що пройшли до ВР під спокусливими демократичними гаслами, насправді такі вже демократи. Це про тих, з Печерських пагорбів, а внизу... Та що там лукавити: пани як пани, та війти собаки.
Образно кажучи, кожному своє: кому писати стоячи, кому – колінкуючи. Зрещтою, і одні, і другі без роботи не залишаться. Перші із зацікавленням спостерігатимуть як влада виконує свої обіцянки і з задоволенням нагадуватимуть про них владі в разі, якщо вона з не меншим задоволенням їх забуватиме. Другі владу славословитимуть, благо, для цього як і для пиятики приводів знаходиться стільки, що і на воловій шкурі не списати.
Пам’ятаєте, як ми бідкалися, що за всі роки незалежної України так і не спромоглися обрати українську більшість у ВР ? Тепер, кажете, сподобилися. Ба, виявляється, ми не тільки веломудрі, а ще й такі передбачливі, що прибрали граблі з-під ніг демократичних політиків. Принаймні в цьому впевнений шанований нами Володимир Яворівський. Погоджуюся: граблі прибрали – і замість них гостинно розстелили перед ними мінне поле. Так би мовити, перетворили демкоаліціянтів у саперів, котрі, як відомо, помиляються один раз у житті: перший і він же останній. У таких екстремальних умовах ми змушуємо працювати наших «прожитковомінімальних» коаліціянтів, тож зі зрозумінням віднесімося до висловлених ними крізь зуби незлих, тихих слів вдячності нам, благодійникам, які не рекомендується промовляти вголос, особливо при дітях.
Як я вже раніше потішав шановне панство, наше народне всевладдя закінчилося 30 вересня, рівно о 22.00: погегемонили, значить, пора і честь знати. У смислі, коли не Кирило, то не пхай там рило. Бо ТАМ – великі гроші. А я про що ? Я ж і кажу, що там влада, а де влада, там ігумену діло, а братії зась.
Най трішки й неоковирно, але ми свою частину доброї справи зробили: віддали владу, як нам видається, у достойні руки. Тепер безпорадно спостерігатимемо, які-такі граблі вигадуватимуть наші обранці і в яких місцях об них спотикатимуться. У тому, що це трапиться, сумнівається хіба що баба Параска. Зрештою, які там сумніви, коли операція «Демократичні граблі» уже розпочалася.
Ошелешу шановне панство і зроблю це, між іншим, із садистським задоволенням: у ВР з моменту створення демкоаліції буде 76 володарів «золотих акцій», з них 52 –теоретичних та 24 – навіть зовсім реальних ! Звідкіля взялася така несосвітенна кількість «золотих акціонерів», жахаєтеся ? З арифметики. У ВР такою акцією володіють ті, від кого арифметично залежить існування коаліції або її руйнування. Класичний приклад: 2006 р., Мороз зі своїм соціалістичним стадом, гендель безчестям і замість «помаранчевої» коаліції самі знаєте яка гидота.
Після нинішніх виборів дехто передчасно зітхнув з полегшенням. Мовляв, радість-то яка: і Мороза позбулися, і Литвину «золотої акції» не дали і демократів (назвімо їх так хоча б задля протиставлення бандюковичам та яничарам) зробили самодостатніми. І з великого розуму створили таку ситуацію, коли три мандатоносні мудреці (ми ж обрали виключно таких, що тільки зірок з неба не знімають) напередодні написання заяв про входження в демократичну коаліцію або якогось епохального голосування (приміром, при затвердженні Ю.Т. прем’єр-міністром) раптом, цілком, звісно, випадково, одночасно захворіють інфлюєнцею («свинкою»), коклюшем, вітрянкою чи екзотичною тропічною лихоманкою. Уявляєте катастрофічні наслідки ? А от у чужий гаманець порядні люди не заглядають, так що питання оплати «лікарняного» (хто, скільки, «налом»-«натурою», преміальні за безчестя) тактовно замовчимо. Це – варіант перший.
Варіант другий. Під НУ-НСівським «дахом» зібралося аж 9 вождів. Нагадую, що амбіції наших вождів не залежать ні від величини, ні від авторитету в суспільстві їх партій і коливаються в межах від «знай нас ! ми кислиці – з нас квас» до «не знаю як, але не
так !» Кожен з них принаймні двох вірнопідданих соратників у фракції має, а це вже «золота акція».
Варіант третій. У президентській партії обов’язково є ті, які твердо коливаються разом з лінією партії, яка, у свою чергу, синхронно коливається з коливаннями свого Почесного голови, про послідовність котрого не збираюся розповсюджувати плітки.
Отож, у коаліції таких «трійок» теоретично може бути 228 : 3 = 76. Вірно міркуєте: навіщо їх стільки, коли для чорної справи достатньо і однієї.
Ми ж з вами не прокурори, щоби звинувачувати високодостойних «нунсівців» у якихось неблагородних намірах. Ми ж просто знічев’я перекидаємося простяцькими та ще й розхристаними думками. Візьмімо для прикладу навіть не вождя, а простого бурятського українця Юрія Єханурова. На днях він навідліт шантажанув ще ненароджену коаліцію своїм ультиматумом: мовляв, якщо мої особливі погляди на деякі законопроекти, уже узгоджені в рамках коаліційної угоди, не будуть ураховані, то я вийду з партії «Наша Україна».
Не так уже й важно чи має Єхануров рацію: кожен казиться по-своєму. Важно, що він – людина президента. Принаймні так уважається. Він ніколи не був самостійною політичною фігурою, так що в шановного панства є можливість повправлятися в здогадливості: голос якого господаря пролунав з вуст кандидата в народні депутати від пропрезидентського блоку ?
Ще одна цікавинка. Єхануров на знак протесту пригрозив виходом із партії, а не складанням депутатських повноважень. Уловили різницю ? Хитро, що й казти: на безпартійного галушку з депутатським мандатом партійна дисципліна не розповсюджується, так що голосувати можна як підкаже... Мало що чи хто може підказати: совість, вищепоставлене начальство, пропозиція, від якої ніяк не можна буде відмовитися...
А правового впливу на таких, скажімо, самостійників – кат ма. І не буде. Та не тицяйте ви мені під ніс законопроект «Про імперативний мандат». Він так і залишиться законопроектом. У спрощеному виді суть його полягає в наступному: при прийнятті рішень народний депутат зобов’язаний голосувати згідно з рішенням фракції, у якій він перебуває. У противному разі він може бути позбавлений перепустки в парламентський рай, себто депутатського мандату. Не звертайте уваги на благородне обурення всіляких каськівів: мовляв, це ж глум над демократією... європейські стандарти... перетворення мандатоносних геніїв та велетів духу в безправних «кнопкодавів». Усе це так, але не до нас п’ється: яка народнодепутатська мораль, такі й методи впливу на неї. Про таких народ каже: який гість, така йому й честь. Закономірно, що для депутатів зі специфічною мораллю вкрай потрібний «законний» батіг, щоби утримати їх в межах хоча би політичної пристойності. Як на мене, то для таких варто ввести тілесні покарання – 10-20 канчуків по босій... І щоби публічно !
Літочислення ми ділимо на «до нашої ери» і «нашу еру». У народних депутатів свій поділ: до виборів і після них. До виборів треба говорити те, що хоче почути виборець, а після виборів те, що накипіло на душі. Приміром, у Миколи Катеринчука оте накипіле прорвалося минулого тижня. Видать, європейство таки добряче збаламутило йому мізки, раз він узявся опікуватися московитською мовою. Реальність, бач, така, що є цілі регіони, де більшість населення зневажає державну мову. Виявляється, п.Микола в нас сердобольний інтернаціоналіст-москволюб і видав «на гора» антиукраїнську ідейку: мовляв, навіщо завдавати клопоту і собі, і «насєлєнію» відстоюванням державної мови, коли можна узаконити зневагу до цієї мови, себто законодавчо московитській мові надати статус регіональної. Поки що.
Хотілося б поцікавитися в цього реаліста-москволюба: яке реально місце він відводить державній мові в узаконено змосковщених регіонах ? Існує три варіанти місцезнаходження української мови в опікуваних (одним із співзасновників блоку НУ-НС) регіонах:
Неконтрольована влада, навіть якщо вона супердемократична, дуже швидко забуває, що вона найнята народом для того, щоби слугувати йому. Така влада обов’язково старатиметься перетворити цей народ у своїх слуг. Як кажуть, не всі черниці божі сестриці і не всі народні депутати, що пройшли до ВР під спокусливими демократичними гаслами, насправді такі вже демократи. Це про тих, з Печерських пагорбів, а внизу... Та що там лукавити: пани як пани, та війти собаки.
Образно кажучи, кожному своє: кому писати стоячи, кому – колінкуючи. Зрещтою, і одні, і другі без роботи не залишаться. Перші із зацікавленням спостерігатимуть як влада виконує свої обіцянки і з задоволенням нагадуватимуть про них владі в разі, якщо вона з не меншим задоволенням їх забуватиме. Другі владу славословитимуть, благо, для цього як і для пиятики приводів знаходиться стільки, що і на воловій шкурі не списати.
Пам’ятаєте, як ми бідкалися, що за всі роки незалежної України так і не спромоглися обрати українську більшість у ВР ? Тепер, кажете, сподобилися. Ба, виявляється, ми не тільки веломудрі, а ще й такі передбачливі, що прибрали граблі з-під ніг демократичних політиків. Принаймні в цьому впевнений шанований нами Володимир Яворівський. Погоджуюся: граблі прибрали – і замість них гостинно розстелили перед ними мінне поле. Так би мовити, перетворили демкоаліціянтів у саперів, котрі, як відомо, помиляються один раз у житті: перший і він же останній. У таких екстремальних умовах ми змушуємо працювати наших «прожитковомінімальних» коаліціянтів, тож зі зрозумінням віднесімося до висловлених ними крізь зуби незлих, тихих слів вдячності нам, благодійникам, які не рекомендується промовляти вголос, особливо при дітях.
Як я вже раніше потішав шановне панство, наше народне всевладдя закінчилося 30 вересня, рівно о 22.00: погегемонили, значить, пора і честь знати. У смислі, коли не Кирило, то не пхай там рило. Бо ТАМ – великі гроші. А я про що ? Я ж і кажу, що там влада, а де влада, там ігумену діло, а братії зась.
Най трішки й неоковирно, але ми свою частину доброї справи зробили: віддали владу, як нам видається, у достойні руки. Тепер безпорадно спостерігатимемо, які-такі граблі вигадуватимуть наші обранці і в яких місцях об них спотикатимуться. У тому, що це трапиться, сумнівається хіба що баба Параска. Зрештою, які там сумніви, коли операція «Демократичні граблі» уже розпочалася.
Ошелешу шановне панство і зроблю це, між іншим, із садистським задоволенням: у ВР з моменту створення демкоаліції буде 76 володарів «золотих акцій», з них 52 –теоретичних та 24 – навіть зовсім реальних ! Звідкіля взялася така несосвітенна кількість «золотих акціонерів», жахаєтеся ? З арифметики. У ВР такою акцією володіють ті, від кого арифметично залежить існування коаліції або її руйнування. Класичний приклад: 2006 р., Мороз зі своїм соціалістичним стадом, гендель безчестям і замість «помаранчевої» коаліції самі знаєте яка гидота.
Після нинішніх виборів дехто передчасно зітхнув з полегшенням. Мовляв, радість-то яка: і Мороза позбулися, і Литвину «золотої акції» не дали і демократів (назвімо їх так хоча б задля протиставлення бандюковичам та яничарам) зробили самодостатніми. І з великого розуму створили таку ситуацію, коли три мандатоносні мудреці (ми ж обрали виключно таких, що тільки зірок з неба не знімають) напередодні написання заяв про входження в демократичну коаліцію або якогось епохального голосування (приміром, при затвердженні Ю.Т. прем’єр-міністром) раптом, цілком, звісно, випадково, одночасно захворіють інфлюєнцею («свинкою»), коклюшем, вітрянкою чи екзотичною тропічною лихоманкою. Уявляєте катастрофічні наслідки ? А от у чужий гаманець порядні люди не заглядають, так що питання оплати «лікарняного» (хто, скільки, «налом»-«натурою», преміальні за безчестя) тактовно замовчимо. Це – варіант перший.
Варіант другий. Під НУ-НСівським «дахом» зібралося аж 9 вождів. Нагадую, що амбіції наших вождів не залежать ні від величини, ні від авторитету в суспільстві їх партій і коливаються в межах від «знай нас ! ми кислиці – з нас квас» до «не знаю як, але не
так !» Кожен з них принаймні двох вірнопідданих соратників у фракції має, а це вже «золота акція».
Варіант третій. У президентській партії обов’язково є ті, які твердо коливаються разом з лінією партії, яка, у свою чергу, синхронно коливається з коливаннями свого Почесного голови, про послідовність котрого не збираюся розповсюджувати плітки.
Отож, у коаліції таких «трійок» теоретично може бути 228 : 3 = 76. Вірно міркуєте: навіщо їх стільки, коли для чорної справи достатньо і однієї.
Ми ж з вами не прокурори, щоби звинувачувати високодостойних «нунсівців» у якихось неблагородних намірах. Ми ж просто знічев’я перекидаємося простяцькими та ще й розхристаними думками. Візьмімо для прикладу навіть не вождя, а простого бурятського українця Юрія Єханурова. На днях він навідліт шантажанув ще ненароджену коаліцію своїм ультиматумом: мовляв, якщо мої особливі погляди на деякі законопроекти, уже узгоджені в рамках коаліційної угоди, не будуть ураховані, то я вийду з партії «Наша Україна».
Не так уже й важно чи має Єхануров рацію: кожен казиться по-своєму. Важно, що він – людина президента. Принаймні так уважається. Він ніколи не був самостійною політичною фігурою, так що в шановного панства є можливість повправлятися в здогадливості: голос якого господаря пролунав з вуст кандидата в народні депутати від пропрезидентського блоку ?
Ще одна цікавинка. Єхануров на знак протесту пригрозив виходом із партії, а не складанням депутатських повноважень. Уловили різницю ? Хитро, що й казти: на безпартійного галушку з депутатським мандатом партійна дисципліна не розповсюджується, так що голосувати можна як підкаже... Мало що чи хто може підказати: совість, вищепоставлене начальство, пропозиція, від якої ніяк не можна буде відмовитися...
А правового впливу на таких, скажімо, самостійників – кат ма. І не буде. Та не тицяйте ви мені під ніс законопроект «Про імперативний мандат». Він так і залишиться законопроектом. У спрощеному виді суть його полягає в наступному: при прийнятті рішень народний депутат зобов’язаний голосувати згідно з рішенням фракції, у якій він перебуває. У противному разі він може бути позбавлений перепустки в парламентський рай, себто депутатського мандату. Не звертайте уваги на благородне обурення всіляких каськівів: мовляв, це ж глум над демократією... європейські стандарти... перетворення мандатоносних геніїв та велетів духу в безправних «кнопкодавів». Усе це так, але не до нас п’ється: яка народнодепутатська мораль, такі й методи впливу на неї. Про таких народ каже: який гість, така йому й честь. Закономірно, що для депутатів зі специфічною мораллю вкрай потрібний «законний» батіг, щоби утримати їх в межах хоча би політичної пристойності. Як на мене, то для таких варто ввести тілесні покарання – 10-20 канчуків по босій... І щоби публічно !
Літочислення ми ділимо на «до нашої ери» і «нашу еру». У народних депутатів свій поділ: до виборів і після них. До виборів треба говорити те, що хоче почути виборець, а після виборів те, що накипіло на душі. Приміром, у Миколи Катеринчука оте накипіле прорвалося минулого тижня. Видать, європейство таки добряче збаламутило йому мізки, раз він узявся опікуватися московитською мовою. Реальність, бач, така, що є цілі регіони, де більшість населення зневажає державну мову. Виявляється, п.Микола в нас сердобольний інтернаціоналіст-москволюб і видав «на гора» антиукраїнську ідейку: мовляв, навіщо завдавати клопоту і собі, і «насєлєнію» відстоюванням державної мови, коли можна узаконити зневагу до цієї мови, себто законодавчо московитській мові надати статус регіональної. Поки що.
Хотілося б поцікавитися в цього реаліста-москволюба: яке реально місце він відводить державній мові в узаконено змосковщених регіонах ? Існує три варіанти місцезнаходження української мови в опікуваних (одним із співзасновників блоку НУ-НС) регіонах:
- на задвірках;
- на смітнику;
- кунсткамері «города Донєцка» поруч із двоголовим телям із чорнобильської зони.
От і думайте-гадайте як буде зживатися в фракції НУ-НС традиційний рухівський патріотизм з таким «європейським» москволюбством. І чи так уже неймовірна поява «трійок», які вершитимуть долю демократичної коаліції, а, по суті, нашого майбутнього.
27.10.2007
Богдан Гринчук
27.10.2007
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар