Продовження.
Подейкують, що за кількістю політично заангажованих громадян українці впевнено вибиваються в світові лідери. Приміром, у благополучних Швеції чи Данії пересічному громадянину абсолютно байдуже, яке прізвище носить прем’єр-міністр чи спікер парламенту. Він проявляє політичну активність тільки в разі погіршення рівня свого життя. Прихаєте, мовляв шведи тупі, одним шлунком думають ? Не те що ми, політики з пелюшок. Знайшли чим гоноритися. Просто шведи і всякі данці створили такі високі життєві стандарти і так їх законодавчо убезпечили, що від особи очільника держави ці стандарти практично не залежать: на громадян працює державна система. Еге ж, оте саме «влада для людей», яке ввійшло обов’язковим елементом у джентльменський набір побрехеньок наших родимих політиків. Виключно з вредності нагадую, що ми існуємо у збоченій системі «люди для влади».
Цю систему називають ще візантійською. Киваєте, мовляв, знаємо: це коли підступи, інтриги, зрада, брехня, «кидалово» є найделікатнішими засобами в боротьбі за владу. Бувають і крутіші. Образно кажучи, наші, з дозволу сказати, життєві стандарти залежать від того, який павук переможе у банці з павуками, що стоїть на Печерських пагорбах. Звідси і наша зацікавленість політикою і це буде нашою наступною темою уроку правдомовності.
Про партитуру президента
То скільки маємо гравців у свіжообраній Верховній Раді ? П’ять, стверджуєте, за кількістю партій-блоків, які подолали супротив електорату і прорвалися в хороми під куполом. Формально ніби й так, але в реальних умовах нашої недоношеної демократії і збоченої системи влади неабияке, інколи й вирішальне, значення має фактор «хто з ким спить». Та що ви, ніякого сороміцтва, виключно фігурально, у політичному сенсі.
Я веду до того, що у ВР був, є і буде во віки віків ще один... додатковий? закулісний? ... одне слово, трішки неконституційний, зате дуже активний гравець – президент. Цим йому докоряти не гоже, бо то буде великий гріх: таку недолугу політичну систему сотворили, таку потворну Конституцію придумали, що нині єдиним гарантом хоч хирлявенької, та все ж української державності є Президент України Віктор Ющенко – вимушено-втикацький шостий гравець на парламентському бойовищі.
Щоби воювати, треба мати воїнство. Бажано сильне і дисципліноване. Унаслідок нашої вредності розклад політичних сил у ВР для В.Ю. склався, скажімо, не оптимально. По-простому, суцільний головний біль. Мало того, що опікуваний та, чого там таїти, керований ним блок НУ-НС зайняв у ВР, делікатно кажучи, далеко не лідируюче положення, так ще й усередині блоку забродила вождівська потеруха: що хатка, то інша гадка. Мусіяка («Вперед, Україно !»), Костенко (УНП), Матвієнко (УРП «Собор»), Стретович (ХДС), Тарасюк (НРУ), Катеринчук (ЄПУ), Каськів («Пора»), Кармазін (ПЗВ) – кожен з вождів уже після парафування коаліційної угоди лідерами НУ-НС та БЮТ встиг публічно висловити своє публічне «фе» щодо тих чи інших її положень. А ще ж є не дуже-то й маскована антипатія заматерілих політичних зубрів до Юрія Луценка, якого вони вважають вискочкою і популістом з лівацькими замашками. Додайте прагнення більшості вже укритих «елітним» мохом старих кадрів зберегти за собою монополію на правлячу номенклатуру. Не говорячи вже про м’яко кажучи, неоднозначне ставлення «групи товаришів» до Юлії Тимошенко.
І всю цю політично-бізнесову анархічну братію президенту якось треба втримати в ризах. Майте на увазі, що це тільки внутрішні, так би мовити, тактичні проблеми. А ще ж є головна, стратегічна проблема – другий термін президентства. Я собі подумав, як би було здорово, якби президента обирали відразу на другий, він же перший і останній, термін. Якого б головного болю позбулися ми, але найбільше президент. Скількох вимушено-непорядних рішень-вчинків він міг би уникнути. Скільки б своїх духовних сил він би зекономив для розвитку держави, захисту національних інтересів. Зрештою, прибравши шори «другого терміну», наскільки реальніше і об’єктивніше він оцінював би друзів і ворогів, і не тільки своїх особистих.
Не склалося. Таки, видать, мають рацію політологи, коли насмішкувато стверджують, що 30 вересня відбулися не дочесні парламентські вибори, а черговий, п’ятий, тур президентських.
Дозволю собі дуже делікатно натякнути, що нашого розхлябаного державного воза можуть зрушити і потягнути в цивілізованому, європейському напрямку навіть лебідь, рак і щука. Зрозуміло, якщо дружно тягтимуть в одному напрямку. За куценьку історію незалежної України такої дивовижи не спостерігалося. Навіть помаранчево-революційне волевиявлення розгонорованого народу виявилося безсилим перед кланово-партійними інтересами та владними амбіціями самі знаєте яких достойників. Достатньо пригадати минулорічну просто непристойно затягнуту чотиримісячну коаліціяду з її безславним фіналом. І вся ця тягомотина відбувалася із-за того, що білосніжний лебідь категорично не хотів іти в супряжі з зубатою щукою. Подальший перебіг подій у мислячих громадян викликав нехорошу підозру: а чи й справді таким уже вимушеним було подання В.Ю. кандидатури «Янучара» на затвердження його ВР на пост Прем ‘єр-міністра ? Формально ніби все згідно з Конституцією – «донецько»-червоно-рожева коаліція, кандидатура «пахана», два тижні глибоких президентських роздумів і повні штани радості в «донецьких». І від усього-цього в душі черв’ячок сумніву в щирості В.Ю. і враження таке, ніби для В.Ю. «Хам» у прем’єрських аксельбантах був більш прийнятним, ніж леді Ю. з прем’ерською діадемою.
Що з цього вийшло, загальновідомо. «Тату, він б’ється !» - і нам довелося рятувати і демократію, і державність, і президента від свавілля без меж «донецьких» со червоно-рожевою потолоччю.
Нині ситуація майже повторюється. Зі значно гіршою перспективою для держави, яку ми з вами, шановні українці, так ніжно називаємо ненькою. Якщо дорога до пекла вистелена благими намірами, то бруківка до раю вимощена правдомовством. Покласти свій камінь у цю бруківку краще, ніж носити камінь за душею. Ну що, вперед і з піснею ?
Нагадую шановному забудькуватому, мо’ й занадто довірливому, панству про одну із головних передвиборчих клятвенних обітниць блоку НУ-НС: утворити парламентську коаліцію тільки і виключно з БЮТ. Звертаю увагу, що ЖОДЕН з кандидатів від НУ-НС перед виборами не заявив про свою незгоду чи хоча б якісь застереження щодо такої коаліції. Після виборів спочатку троє, а потім ще четверо спохватилися, що в коаліційній угоді їх щось-там не влаштовує. Усе вірно: носили камінь за пазухою і жбурнули його в лице трьом з лишком мільйонам виборців, котрі проголосували за НУ-НС. Чи ляльковод смикнув за потрібну мотузку ? Варто зауважити, що частина цих непідписантів вважається людьми Балоги. Провокаційне питання: якщо В.Ю. справді щиро хоче «помаранчевої» коаліції, а Віктор Балога блокує цей процес, то чи означає це, що Почесний голова партії «Наша Україна» не є самостійною політичною фігурою, а всього-лиш працює президентом у Секретаріаті Балоги ? Щоби було страшніше, я промовчу.
Так де ж тут зарита собака ? Один із героїв О’Генрі сказав знамениту фразу: «Болівар двох не винесе !» Правда така, що сукупна підтримка народом В.Ю. і Ю.Т. знаходиться в межах 53 %. Поки що не вдаватимемося в деталі, кому яка частка припадає з цих відсотків, оскільки суть від цього не зміниться: перемога на наступних президентських виборах може бути здобута тільки у випадку, якщо участь у них братиме хтось один – Ющенко чи Тимошенко.
Саме це і є визначальним фактором у розігруваній В.Ю., здебільше закулісно-підкилимової, парламентсько-коаліційної інтермедії. Задача, треба визнати, найвищої політичної складності. Щось подібне до намагання збудувати дім, починаючи з даху. Перед В.Ю. стоїть конкретна мета – продовження свого президентства на другий термін. Якщо без еківоків, то йому необхідно якимось чином нейтралізувати леді Ю., принаймні на два передвиборчі роки. Для цього йому треба стати або чудотворцем, або ілюзіоністом: одночасно і не допустити Ю.Т. до прем’єрства, і не відправити її в опозицію, позаяк і сюди боляче, і туди гаряче. Є маловірогідний варіант полюбовної угоди між В.Ю. і Ю.Т., за якою «залізна леді» добровільно відмовляється від президентських амбіцій аж до 2015 р., причому найближчі два роки сумлінно працює на перемогу В.Ю. на наступних президентських виборах. Розумію, що такий варіант настільки сумнівний, що його аргументувати практично неможливо. Хіба що сліпо в нього повірити. Приміром, як у непорочне зачаття.
Далі буде.
27.11.2007
Богдан Гринчук
Коли курява розвіється, побачиш,
чи їдеш ти на коні, чи на ослі.
Східна мудрість
чи їдеш ти на коні, чи на ослі.
Східна мудрість
Подейкують, що за кількістю політично заангажованих громадян українці впевнено вибиваються в світові лідери. Приміром, у благополучних Швеції чи Данії пересічному громадянину абсолютно байдуже, яке прізвище носить прем’єр-міністр чи спікер парламенту. Він проявляє політичну активність тільки в разі погіршення рівня свого життя. Прихаєте, мовляв шведи тупі, одним шлунком думають ? Не те що ми, політики з пелюшок. Знайшли чим гоноритися. Просто шведи і всякі данці створили такі високі життєві стандарти і так їх законодавчо убезпечили, що від особи очільника держави ці стандарти практично не залежать: на громадян працює державна система. Еге ж, оте саме «влада для людей», яке ввійшло обов’язковим елементом у джентльменський набір побрехеньок наших родимих політиків. Виключно з вредності нагадую, що ми існуємо у збоченій системі «люди для влади».
Цю систему називають ще візантійською. Киваєте, мовляв, знаємо: це коли підступи, інтриги, зрада, брехня, «кидалово» є найделікатнішими засобами в боротьбі за владу. Бувають і крутіші. Образно кажучи, наші, з дозволу сказати, життєві стандарти залежать від того, який павук переможе у банці з павуками, що стоїть на Печерських пагорбах. Звідси і наша зацікавленість політикою і це буде нашою наступною темою уроку правдомовності.
Про партитуру президента
То скільки маємо гравців у свіжообраній Верховній Раді ? П’ять, стверджуєте, за кількістю партій-блоків, які подолали супротив електорату і прорвалися в хороми під куполом. Формально ніби й так, але в реальних умовах нашої недоношеної демократії і збоченої системи влади неабияке, інколи й вирішальне, значення має фактор «хто з ким спить». Та що ви, ніякого сороміцтва, виключно фігурально, у політичному сенсі.
Я веду до того, що у ВР був, є і буде во віки віків ще один... додатковий? закулісний? ... одне слово, трішки неконституційний, зате дуже активний гравець – президент. Цим йому докоряти не гоже, бо то буде великий гріх: таку недолугу політичну систему сотворили, таку потворну Конституцію придумали, що нині єдиним гарантом хоч хирлявенької, та все ж української державності є Президент України Віктор Ющенко – вимушено-втикацький шостий гравець на парламентському бойовищі.
Щоби воювати, треба мати воїнство. Бажано сильне і дисципліноване. Унаслідок нашої вредності розклад політичних сил у ВР для В.Ю. склався, скажімо, не оптимально. По-простому, суцільний головний біль. Мало того, що опікуваний та, чого там таїти, керований ним блок НУ-НС зайняв у ВР, делікатно кажучи, далеко не лідируюче положення, так ще й усередині блоку забродила вождівська потеруха: що хатка, то інша гадка. Мусіяка («Вперед, Україно !»), Костенко (УНП), Матвієнко (УРП «Собор»), Стретович (ХДС), Тарасюк (НРУ), Катеринчук (ЄПУ), Каськів («Пора»), Кармазін (ПЗВ) – кожен з вождів уже після парафування коаліційної угоди лідерами НУ-НС та БЮТ встиг публічно висловити своє публічне «фе» щодо тих чи інших її положень. А ще ж є не дуже-то й маскована антипатія заматерілих політичних зубрів до Юрія Луценка, якого вони вважають вискочкою і популістом з лівацькими замашками. Додайте прагнення більшості вже укритих «елітним» мохом старих кадрів зберегти за собою монополію на правлячу номенклатуру. Не говорячи вже про м’яко кажучи, неоднозначне ставлення «групи товаришів» до Юлії Тимошенко.
І всю цю політично-бізнесову анархічну братію президенту якось треба втримати в ризах. Майте на увазі, що це тільки внутрішні, так би мовити, тактичні проблеми. А ще ж є головна, стратегічна проблема – другий термін президентства. Я собі подумав, як би було здорово, якби президента обирали відразу на другий, він же перший і останній, термін. Якого б головного болю позбулися ми, але найбільше президент. Скількох вимушено-непорядних рішень-вчинків він міг би уникнути. Скільки б своїх духовних сил він би зекономив для розвитку держави, захисту національних інтересів. Зрештою, прибравши шори «другого терміну», наскільки реальніше і об’єктивніше він оцінював би друзів і ворогів, і не тільки своїх особистих.
Не склалося. Таки, видать, мають рацію політологи, коли насмішкувато стверджують, що 30 вересня відбулися не дочесні парламентські вибори, а черговий, п’ятий, тур президентських.
Дозволю собі дуже делікатно натякнути, що нашого розхлябаного державного воза можуть зрушити і потягнути в цивілізованому, європейському напрямку навіть лебідь, рак і щука. Зрозуміло, якщо дружно тягтимуть в одному напрямку. За куценьку історію незалежної України такої дивовижи не спостерігалося. Навіть помаранчево-революційне волевиявлення розгонорованого народу виявилося безсилим перед кланово-партійними інтересами та владними амбіціями самі знаєте яких достойників. Достатньо пригадати минулорічну просто непристойно затягнуту чотиримісячну коаліціяду з її безславним фіналом. І вся ця тягомотина відбувалася із-за того, що білосніжний лебідь категорично не хотів іти в супряжі з зубатою щукою. Подальший перебіг подій у мислячих громадян викликав нехорошу підозру: а чи й справді таким уже вимушеним було подання В.Ю. кандидатури «Янучара» на затвердження його ВР на пост Прем ‘єр-міністра ? Формально ніби все згідно з Конституцією – «донецько»-червоно-рожева коаліція, кандидатура «пахана», два тижні глибоких президентських роздумів і повні штани радості в «донецьких». І від усього-цього в душі черв’ячок сумніву в щирості В.Ю. і враження таке, ніби для В.Ю. «Хам» у прем’єрських аксельбантах був більш прийнятним, ніж леді Ю. з прем’ерською діадемою.
Що з цього вийшло, загальновідомо. «Тату, він б’ється !» - і нам довелося рятувати і демократію, і державність, і президента від свавілля без меж «донецьких» со червоно-рожевою потолоччю.
Нині ситуація майже повторюється. Зі значно гіршою перспективою для держави, яку ми з вами, шановні українці, так ніжно називаємо ненькою. Якщо дорога до пекла вистелена благими намірами, то бруківка до раю вимощена правдомовством. Покласти свій камінь у цю бруківку краще, ніж носити камінь за душею. Ну що, вперед і з піснею ?
Нагадую шановному забудькуватому, мо’ й занадто довірливому, панству про одну із головних передвиборчих клятвенних обітниць блоку НУ-НС: утворити парламентську коаліцію тільки і виключно з БЮТ. Звертаю увагу, що ЖОДЕН з кандидатів від НУ-НС перед виборами не заявив про свою незгоду чи хоча б якісь застереження щодо такої коаліції. Після виборів спочатку троє, а потім ще четверо спохватилися, що в коаліційній угоді їх щось-там не влаштовує. Усе вірно: носили камінь за пазухою і жбурнули його в лице трьом з лишком мільйонам виборців, котрі проголосували за НУ-НС. Чи ляльковод смикнув за потрібну мотузку ? Варто зауважити, що частина цих непідписантів вважається людьми Балоги. Провокаційне питання: якщо В.Ю. справді щиро хоче «помаранчевої» коаліції, а Віктор Балога блокує цей процес, то чи означає це, що Почесний голова партії «Наша Україна» не є самостійною політичною фігурою, а всього-лиш працює президентом у Секретаріаті Балоги ? Щоби було страшніше, я промовчу.
Так де ж тут зарита собака ? Один із героїв О’Генрі сказав знамениту фразу: «Болівар двох не винесе !» Правда така, що сукупна підтримка народом В.Ю. і Ю.Т. знаходиться в межах 53 %. Поки що не вдаватимемося в деталі, кому яка частка припадає з цих відсотків, оскільки суть від цього не зміниться: перемога на наступних президентських виборах може бути здобута тільки у випадку, якщо участь у них братиме хтось один – Ющенко чи Тимошенко.
Саме це і є визначальним фактором у розігруваній В.Ю., здебільше закулісно-підкилимової, парламентсько-коаліційної інтермедії. Задача, треба визнати, найвищої політичної складності. Щось подібне до намагання збудувати дім, починаючи з даху. Перед В.Ю. стоїть конкретна мета – продовження свого президентства на другий термін. Якщо без еківоків, то йому необхідно якимось чином нейтралізувати леді Ю., принаймні на два передвиборчі роки. Для цього йому треба стати або чудотворцем, або ілюзіоністом: одночасно і не допустити Ю.Т. до прем’єрства, і не відправити її в опозицію, позаяк і сюди боляче, і туди гаряче. Є маловірогідний варіант полюбовної угоди між В.Ю. і Ю.Т., за якою «залізна леді» добровільно відмовляється від президентських амбіцій аж до 2015 р., причому найближчі два роки сумлінно працює на перемогу В.Ю. на наступних президентських виборах. Розумію, що такий варіант настільки сумнівний, що його аргументувати практично неможливо. Хіба що сліпо в нього повірити. Приміром, як у непорочне зачаття.
Далі буде.
27.11.2007
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар