Мета виправдовує засоби! Цинічно і аморально, обурюєтеся? Мовляв, не можна негідними засобами досягати благородної мети. Можна було б і погодитися. З дрібним уточненням: яку саме мету вважати шляхетною і які засоби недостойними? А це вже залежить від того, за якими заповідями ти живеш, себто яку мораль сповідуєш.
Візьмімо, приміром, насильство. Ух, як розгнівалися! Ще б пак, хіба ж може ґвалт, примус бути шляхетним засобом? А як щодо революцій, повстань, збройного опору проти тиранії, в ім’я справедливості та свободи? Християнська мораль однозначно вважає будь-яке насильство, у тому числі й щодо будь-якої влади (нема влади як не від Бога, пам’ятаєте?), гріхом, себто злом. Видать, не такими вже й ревними християнами були наші предки, коли повставали проти драпіжної влади, люто ненавиділи ворогів, зі зброєю в руках відстоювали свободу і незалежність свою і своєї Батьківщини. У християнському розумінні та в очах ворогів вони були насильниками, злочинцями, такими для них залишилися й сьогочас. Для московітів Іван Мазепа – «прєдатель» і анафема йому московськими попами проголошується й донині. Як і Українська Повстанська Армія для них не що інше як «бандформірованія». А для українців усі вони - національні герої, лицарі звитяги.
Як бачите спротив, а це і є насильство, проти свавілля влади, за визначенням не може бути злом. До того ж наша елітна злодійсько-корумпована шпана, пишучи Конституцію України під себе, випадково прогледіла дві статті, які дають нам законне право на захист, себто спротив комусь чи чомусь, що загрожує державі чи нам: ст.17 – «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є… справою всього Українського народу»; ст.27 – «Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». У судах, кажете? Жартівники, одначе. Зі своїми жалюгідними зарплатами, злиденними пенсіями намірилися йти до тих «колядників» у мантіях? При їх прейскуранті на послуги «іменем України»? Притиснувши до грудей Закон України «Про заяви та звернення громадян» кинетеся оббивати владні пороги? Так саме від цих супостатів і мусите захищатися! Тут уже нікуди діватися: порятунок тих, хто тоне, справа рук їх самих.
Нас уперто, цілеспрямовано відучують від будь-яких активних, тим більше жорстких, громадських дій. Продажні політики, куплені політологи, приручені «сторожові пси демократії» невпинно терендять про цяця-ляля еволюційний (поступовий) шлях реформування того-сього-перетого. Мовляв, миролюбність, розважливість, привітність лежить в основі ментальності українського народу. З умилінням, як приклад, наводять Помаранчеву революцію. Мовляв, увесь світ захоплюється як мирно, толерантно, з посмішками, без крові і навіть, о, диво, без єдиної розбитої шибки чи потовченої пики ми її здійснили. Зачекайте, а що такого ми здійснили? Допомогли мільйонерам перемогти мільярдерів, привели їх до влади, щоби і вони стали мільярдерами? Обрали народного президента, а тепер з нетерпінням чекаємо, коли його здихаємося? Замінили донецьку братву на закарпатську цимбору? Ах, демократії побільшало! Радість-то яка: ланцюга попустили і гавкати дозволили на злодіїв, які, незважаючи на гавкіт, спокійно виносять добро з нашої комори!
Що, мирна революція дала нам українську Україну? Український інформаційний простір? - Усі без винятку приватні загальнонаціональні телеканали в руках, делікатно кажучи, представників нацменшин. Український парламент? - Представництво етнічних українців у ньому аж зашкалює до 15 %. Хоча б українських олігархів? - Ну а якже, Фірташ, Суркіс, Коломойський – прямі потомки князя Святослава. Ага, маємо українські бджоли та в додачу українські меморіали і хрести. І за це красненько дякуємо. Подейкують, що вся ця олігархічно-можновладна інтернаціональна сволота готова спонсорувати величний Меморіал Україні з написом на вхідній арці: «Рабам, які не захотіли стати вільними».
В умовах свідомо культивованого владного бардаку, тотальної корупції, абсолютної безвідповідальності влади перед народом, повністю втраченого контролю народу за діями влади, безкарності можновладних злочинців, повної неефективності судової системи, бездіяльності правоохоронних органів щодо високопосадових злочинців, яловості «четвертої влади» будь-які спроби пересічного громадянина захистити в межах існуючого законодавства та судочинства своє життя, здоров’я, гідність є безперспективними.
На цьому фоні, як Інтернет-прикол, Віктором Тригубом був запропонований гумористичний проект Маленької партії снайперів з програмою з 7 слів: «10 патронів – і в Україні буде порядок!» У подальшому гарячому і зацікавленому обговоренні на Інтернет-сайтах визріла альтернативна до всіх існуючих конкретна програма взаємин народу і влади. Вважаю не просто доцільним, а вкрай необхідним ознайомити шановне панство з основними положеннями цієї напрочуд простої, зрозумілої і співзвучної нинішнім суспільним настроям програми. Суть її полягає в тому, щоби:
- змусити владу, від районної до Президента України, боятися невідворотного покарання як за злочинну діяльність, так і за бездіяльність, які спричинили шкоду життю, здоров’ю і майну громадян, їх правам і свободі;
- привчити владу до відповідальності за свої дії чи бездіяльність;
- навчити владу тому, чому батьки вчать малих дітей:
- робити добрі вчинки і взагалі працювати – це добро, морально;
- погані вчинки та неробство – це зло, аморально.
Змусити-навчити-привчити владу шанувати народ, який і найняв їх державними менеджерами, можна двома методами.
1.Радикальна. Практична реалізація первинної програми Маленької партії снайперів (далі – МПС):
«10 патронів – і в Україні буде порядок!»
Цитата зі статті Віктора Тригуба, літературного координатора МПС: «Купити снайперську гвинтівку. 10 патронів. Знайти тепле горище. Взяти пляшку, сала і кави. Обрати ворога. Стрельнути і втекти. Хай шукають…»
Щось попахує тероризмом, хоча… Хіба інколи при погляді на ці бидлоелітні морди, підступні зміїні, зажерливі свинячі, хитрі лисячі, хижі вовчі, тупі бичачі…, у шановного панства мимоволі автоматично не згинався вказівний палець? Але заки не вичерпано всі юридичні можливості, цей економічно найдешевший варіант вирішення «не підйомних» для влади проблем треба покласти в папочку з написом «Останній аргумент народу».
Подальше удосконалення радикальної програми МПС вилилося в декілька гранично простих тез: «1000 арештів, 10 патронів – і в Україні буде порядок!»; «На владу слід дивитися крізь оптичний приціл, а не телевізор!»; «Українцям потрібна більша нетерпимість, а не толерантність!» Гадаю, шановне панство не здивується, що ця програма отримала 87 % Інтернет-підтримки.
«Єдине, що треба для торжества зла – це бездіяльність хороших людей» /(С) Едмунд Бьорк/
А ви гадаєте, чому всіляка погань, інтернаціональна і родима, вас пограбувала, сіла на шию і випендрюється біля державного корита? Забагато хат було скраю. Забагато в цих хатах жило байдужих, хто жив за принципом «про мене – нехай вовк траву їсть, а я і сном, і духом нічого не відаю». Щось не зрозуміло?
Ми маємо владу, щоби вона вирішувала державні проблеми – економічні, фінансові, соціальні і навіть житлово-комунальні. Ми їм платимо… вибачте, не подумав і ляпнув несосвітенну дурницю. Звісно, можновладці гребуть собі з наших кишень безцеремонно і безсовісно, але ми робимо вигляд, що так треба, у надії, що ця влада вирішуватиме на нашу користь проблеми, виходячи з національних інтересів та національної безпеки.
За майже 18 років Незалежності ця захланна бидлоеліта, тасуючи владну колоду із одних і тих же покидьків, не спромоглася вирішити ні однієї проблеми на користь народу і сама стала загрозою національній безпеці. Отак виникла головна проблема України – проблема відповідальності та безконтрольності влади. А це вже наша проблема і вирішувати її нам.
Безвідповідальність влади породжена її безкарністю. Безкарність гарантується недоторканністю. Отже, мирна метода перевиховання влади, себто прищеплення їм азів добропорядності та законослухняності, треба розпочинати зі скасування недоторканності. Цивілізований світ такого ідіотизму не бачив: у державі законодавчо вилупилася каста громадян, які стоять НАД ЗАКОНОМ. Якесь чмо, яким бридяться в порядному товаристві, уважає себе пупом землі, бо має посвідчення «священної корови». Треба визнати, що подібність з коровою усе ж таки є: інтелект.
І знаєте, що дивно? Ні разочку, ніхто, ні партократи, ні демократи, ні націонал-патріоти, не звернулися до Конституційного Суду за роз’ясненням відповідності ст.80 КУ («Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність») ст.24 КУ («Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом»). Тоже мені дивина. Ворон сам собі не ворог.
Це все стадо «священних корів» вельми гонорове і безстрашне, а треба їм привити страх. Перед судом Божим? Не смішіть. Гадаєте, якщо ця елітна шпана з пісними пиками стоїть у церкві та невпопад хреститься, то вже й віруючі? Ні, Дамокловим мечем над ними треба повісити загрозу вироку звичайного районного суду. А для цього треба скасувати недоторканність і Президента України, і народних депутатів, і суддів.
Одночасно з цією благородною справою необхідно внести дрібненьку зміну до Карного Кодексу: поновити смертну кару для державних чиновників з керівними лампасами – від голови райдержадміністрації, мерів і аж до Президента включно. Як кажуть, хто не слухає тата, той послухає ката. Українці – народ не кровожерливий, так що достатньо процес відстрілу шкідників обмежити 5 роками. Гадаю, цього часу цілком достатньо, щоби відбувся, скажімо, природній відбір: тупикові гілки державної влади будуть «зачищені» і соки підуть до здорових пагонів.
Наша можновладна бидлоеліта ну дуже полюбляє хизуватися своїм положенням. Стоїть отаке одоробло перед телекамерами, морда – цуценята бити, за пузом уже років з двадцять не бачив своєї чоловічої достойності і меле, що слина на губу принесе. А як випендрюється, як бундючиться. Ну точно як свиня в наритнику. Ще б пак, не хто-небудь, а ясновельможне жлобство, повелитель! Це ж вони встановили правила гри, себто закони, окремо для смердів, окремо для себе, вінценосних. Для нас правила розписані в тисячах законів, для себе ж, богоподібних, умістилися в трьох словах: гра без правил. І хто буде постійно у виграші?
Хочуть бути особливими перед законом? Треба піти їм назустріч: прийняти ЗУ «Про особливу відповідальність вищих органів державної влади». Зі смертною карою, термінами ув’язнення від 5 до 15 років без права на амністію. Ну і, звісно, з конфіскацією майна не тільки у високопосадового злочинця, але і в його найближчих родичів. А то подивишся в декларацію про доходи такого можновладного хапуги – і аж сльози навертаються: так він же ж голий, як церковна миша, бідолага, на одну зарплату живе! За що їх так суворо карати? У першу чергу за зниження добробуту народу. Ми їх найняли на управлінську роботу, щоби від їхнього газдування нам краще жилося. За найпоширеніше серед них хобі – корупцію. За шпигунство на користь самі знаєте кого. За дурнуваті укази, постанови, рішення, які наносять збитки національним інтересам. За дії чи бездіяльність, які загрожують національній безпеці. І особисто мої два шеляги: за сварливість. Натяк, гадаю, зрозуміли.
Тепер перейдемо до наведення ладу серед «колядників», щоби шанобливе звертання «Ваша честь» відповідало і формі, і змісту, і «обліко моралє» людини в мантії. Для них також прийняти ЗУ «Про особливу відповідальність суддів». Звісно ж, ніякої недоторканності, як і ніяких призначень суддів парламентом. Тільки вибори громадою і перед нею ж періодичні публічні звіти. Яка безстроковість? Знайшли Пап Римських. Певен термін. Відбув і гайда знову до громади за підтримкою. Оскаржено три вироки – відсторонення від роботи на час розслідування. Підтверджено, що «колядував» - під білі рученьки, лава підсудних, вирок з конфіскацією і без права на амністію. Не хочеш шанувати закон, так будеш його боятися.
У відповідь на сакраментальне питання «А судді хто?» висловлюється ідея створення Народних трибуналів. Історичний досвід не на їх користь. У достойників шанованого віку ця позаконституційна інстанція може викликати асоціацію з «особым совещанием» - у просторіччі «трійкою», хоча… У принципі, серед нинішніх юристів при великому старанні можна відшукати достойні кадри, які відповідали б трьом критеріям – професіоналізм, порядність, патріотизм. Так я ж і говорю: у принципі.
Візьмімося за наших страх яких працьовитих, а що вже доброчесних, «народних слуг». (До речі, зголосіться, газди, хто б у себе тримав таких нероб – лінивих, злодійкуватих, пащекуватих, до того ж пихатих?) Оце вже скіпка в делікатному місці! Видалити! Улаштувати депутатський лепрозорій. Таке-собі земне чистилище. І по повній програмі: що, де, коли, скільки, з ким, куди сховав і т.і.? Тримати до тих пір, заки офшори стануть близькими-близькими, у межах Національного банку України. Натомість провести дострокові вибори. Парламентські і до органів місцевого самоврядування. Виключно за мажоритарною системою. За один доведений факт підкупу виборця – за грати, разом із спонсором, якщо він виявиться. За перше ж порушення виборчого законодавства під час виборчої кампанії – дискваліфікація і зняття з дистанції. Ніяких партійних списків, ні закритих, ні відкритих! Хоче партія делегувати свого члена на перегони, з богом, Парасю, заки люди трапляються, але ніякого кучкування за партійним принципом у парламенті не допускається. До речі, обов’язково провести «зачистку» партійного вигону від кухонних, диванних, вождівських, фантомних партій та бізнес-проектів під партійною машкарою. Окремим рядком ліквідувати партії антидержавного, антиукраїнського спрямування. Досить панькатися!
Під особливу сильну лупу взяти президентів – чинного і екс. Це ж під їх мудрим газдуванням не просто важко, але соромно стало жити в Україні. У разі доведеної вини – даруйте, панове президенти, але Департамент відбування покарань з нетерпінням вас очікує.
Якщо влада не прислухається до цих коректних, мирних пропозицій, що найбільш вірогідно, оскільки вона слухає шлунком, то най ні на кого не тримає зла, коли почне працювати радикальна програма із семи слів.
Не києм, то палицею, але в Україні буде українська влада.
31.03.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар