Полювання на демократію

Ніхто не зобов’язаний любити владу. По-перше, не дівка, а по-друге, такий обов’язок не передбачений Конституцією України. І по-третє, а за що, власне, її любити? Навіть такої-сякої пошани вона і то не заслуговує. Отож і відносимося ми до неї з великою нехіттю, глибокою недовірою та відвертою зневагою. Влада про це знає і відповідає взаємністю. У такому обміні люб’язностями між нами і ними ми і вони знаходимося в різних вагових категоріях. Якщо наші щирі почуття в основному проявляються галайздруванням під вікнами владних кабінетів, то вони влаштували конкретне полювання на наші права. Особливо лють (і страх) влади викликає ст.38 КУ, у якій закріплено наше право «вільно обирати і бути обраним». Оце «вільно» їм як скіпка в оці, позаяк вільний вибір неконтрольований і не дає гарантій їх довічного перебування при владі.

Мова йде про нинішню, даруйте на слові, демократичну владу. Це вона влаштувала справжнє полювання на демократію (народовладдя). Наше право «бути обраним» вони вже вполювали, силоміць нав’язавши нам пропорційну виборчу систему із закритими партійними списками. Тепер-от впритул взялися за наше право вільно обирати.

Чого це я все «вони», «влада»? П’ється ж конкретно до Юлії Тимошенко, оскільки ці конституційні неподобства творяться саме з її благословення і саме її туфельки «від кутюр» так нахабно топчуться по наших правах. А я до неї зла не тримаю. Я їй щиро співчуваю: це ж як важко керувати урядом без пам’яті та розуму! Та хіба я посмів би собі дозволити подібну, скажімо, некоректність, якби сама Леді Ю. не зізналася в цьому? «Наш блок може об’єднатися з «Регіонами» тільки за умов, якщо НЛО забере мене на тарілку, проведе наді мною незаконні дослідження та позбавить мене пам’яті та розуму. Інших обставин для такого об’єднання не існує». (січень 2006 р., інтернет-конференція в «Українській правді»). Формально об’єднання не існує, але спільні голосування за узгоджені законопроекти, спільна робота над новим варіантом Конституції України «на двох» свідчать про тісну співпрацю між фракціями ПР та БЮТ. Як кажуть, ті ж штани, та назад вузлом. Одне слово, мудреці з обох сторін на пальцях порахували, що від офіційного шлюбу фракцій ПР і БЮТ (себто «ширки») буде більше шкоди, аніж користі, і порадили своїм вождям поки що пожити, т.б.м., у громадянському. Виникне потреба підкласти свиню президенту, вчинити якусь підлянку народу чи відвести загрозу любимим олігархам – домовляємося і злягаємося, даруйте, голосуємо разом, дружно і з піснею. Так воно і робиться з вересня минулого року.

Узагалі-то правовий нігілізм в Україні набув тотального характеру. Мабуть то в нас бешкетує дух козацької вольниці. Мало того що абсолютна більшість громадян не знає законів, які їх безпосередньо стосуються, але навіть не хоче знати. Воно ж простіше набити гулю, напотикнувшись на якусь правову норму, а потім зі смаком та азартом у хвіст і гриву облаяти кляту владу. Зрештою, маємо з кого брати приклад: для наших можновладних небожителів закони взагалі не писані.

У свідомості громадян, котрі хоча б побіжно цікавляться неподобствами наших владоможців, укорінилося переконання, що до Конституції України Віктор Ющенко ставиться, делікатно кажучи, не дуже шанобливо, без належної поваги. Я б не ризикнув так однозначно це стверджувати. Мо’ це не свідомий правовий нігілізм, а просто незнання Основного Закону. Ну не встиг чоловік за виснажливою війною з прем’єр-міністром прочитати всі 161 статті КУ. До того ж треба враховувати ментальність наших правителів: якщо ну ніяк не можна, але страх як хочеться, то можна.

Про цей дрібний грішок В.Ю. в сесійній залі ВР лунало стільки істеричного вереску, патетичних тирад, гнівних звинувачень, що необізнаний зі справжнім нутром нашої омандаченої шпани уважав би її за взірець законослухняності. Ми ж то знаємо, що для них закон узагалі не писаний. От і ліплять закони «під себе», попутно топчучись по Конституції України (далі – КУ).

Результатом останніх «диких танців» Партії регіонів і БЮТ на КУ став закон «Про вибори Президента України». Я розумію, що для декого нахабство – друге щастя, але чи не забагато щастя захотіли мати Янек з Юлею? «Чого забагато, того й свині не їдять» - учить народна мудрість.

Узагалі-то, конституція – це як би суспільний договір між громадянами: ми вас наймаємо на роботу в ДП «Україна», а взамін ви добросовісно і ефективно управляєте державою, при цьому гарантуючи наші права і свободи. Іч, які хвати до вареників. Де вже їм чесно перти державного плуга, коли руки постійно зайняті: то в держаному капшуку, то в наших кишенях, то на горлі суперника, а ще частіше заклятого соратника. Самі розумієте, за цими клопотами не до якихось-там прав і свобод. От як один великий павук зжере другого і ніхто йому більше не заважатиме, отоді дійде черга і до народу. Заблагоденствуємо!

Що ж такого утнуло ПРіБЮТ, що не на жарт розгнівило В.Ю. і він заветував цей закон?

Перейдімо до тих брудних слідів, які на нашому праві вільно обирати залишили елегантні туфельки Юлі та прикидні страусині штиблети конкретного пацана Вітька.

1. Пункт 1, ст. 4, розділ І позбавляє громадян, котрі перебувають за межами України, права голосу, якщо вони не перебувають на консульському обліку. Круто. Чинна КУ передбачає одну-єдину підставу для позбавлення громадянина права голосу: якщо він судом визнаний недієздатним. За які-такі гріхи попали в немилість українці за кордоном? Та ж не зомбовані, а значить неконтрольовані. Отак-от, спочатку докерувалися так, що мільйони українців змушені були податися в світи в пошуках заробітку, а тепер ще й забрали в них право голосу. Зрештою, а що мають робити Янек з Юлею, коли йдуть практично голова в голову і кожна тисяча голосів може бути вирішальною.

2. Класик на те й класик, щоби сказану ти щось таке, що надовго запам’ятається. Приміром, «не важно як голосують,важно, хто рахує». Не знехтували цією цинічною порадою і ПРіБЮТ: у своєму законі вони залишили норму щодо включення до складу дільничних виборчих комісій виключно виборців, які проживають у межах відповідного округу або міста, на території якого розташований цей округ.

Не секрет, що східно-південні терени України «тримають» «Регіони» зі своїми «смотрящими» - головами обласних організацій ПР, «бригадирами» - очільниками районних організацій і т.д. А тепер поставте себе на місце Олега Тягнибока чи навіть того ж В.Ю., у яких на цих теренах повністю відсутні організаційні структури, особливо низового рівня. Кого вони там пошлють у дільничні комісії? Або щедро заплатять першому ліпшому мешканцю села, завідомо знаючи про його ненадійність, або скористаються послугами людей, люб’язно «позичених» їм ПР. Так і я говорю: чи в камінь головою, чи каменем у голову. У результаті – дискримінація громадян за місцем проживання та обмеження їх конституційного права. Риторичне запитання: на користь якого кандидата «намалюють» протоколи такі комісії?

3. В Україні в буцегарнях та слідчих ізоляторах перебуває 140 тис. потенційних виборців. Ласий шматок електорату, за який варто поборотися. Не сумніваюся, що це з ініціативи БЮТ була залишена норма, яка дозволяє включати в склад дільничної комісії працівників цих закладів. У чиєму підпорядкуванні Департамент відбування покарань та міліція? Уряду. Не віриться, щоби керівництво цього Департаменту настільки знахабніло, щоб дозволило оприлюднити результати голосування не на користь прем’єр-міністра. Адмінресурс, одначе. Зрештою, якщо перед «зеком» за столом комісії сидять його тюремщики-наглядачі, а попід стінами стоять напоготові такі ж з гумовими палицями, про якийсь «вільний вибір» говорити не доречно.

4. М’яко кажучи, викликає здивування нововведена норма закону, згідно з якою всього-на-всього більшість від присутніх на засіданні членів комісії може кишнути з приміщення дільниці всіх «чужаків» - членів виборчих комісій вищого рівня (включно з ЦВК), кандидатів на пост президента, їх довірених осіб, спостерігачів з іноземними включно та представників ЗМІ. (У попередньому законі для цього було потрібно дві третини). Ви будете сміятися, але така норма встановлена для дня голосування, повторного голосування, при підрахунку голосів та при встановленні підсумків голосування в межах територіального округу. Таким же чином, себто більшістю від присутніх на засіданні членів комісії, за таких же вищенаведених обставин можна змінити голову, його заступника та секретаря комісії. А ви кажете, що коней на переправі не міняють.

Брутально, нахабно, нахраписто, цинічно? Самі знаєте кому в очі плюй, а вона каже: «Дощ іде». Вони ж у нас хоч і різностатеві, а однієї породи. Діють за принципом «переможця не судять», а в своїй перемозі і Юля, і Вітя впевнені стовідсотково, принаймні, роблять вигляд.

5. Наступна новація стосується права комісії вносити зміни в списки виборців в день

голосування. Якщо врахувати попередні новації (особливо позбавлення права присутності на дільниці всіх «посторонніх»), то ви уявляєте, які зміни і скільки буде внесено у списки виборців і на користь якого кандидата?

6. Збільшення грошової застави з 500 тис. до 2,5 (двох з половиною) млн. грн. можна оцінювати двояко. З одного боку це зменшить кількість самовисувальної шантрапи. З іншого ж боку це суттєво ускладнить положення чесних, не залежних від олігархів політиків-кандидатів на президентську кучму.

Щоби обкласти виборців, як хижих звірів, зі всіх сторін і не залишити їм ні щілинки, через яку могло б прослизнути їх вільне волевиявлення, Юля і Вітя задалися метою максимально утруднити, а то й унеможливити оскарження дій чи бездіяльності учасників виборчого процесу. Результат перевершив найпохмуріші прогнози правдолюбів: рішення Юлі і Віті щодо поділу України «на двох» оскарженню не підлягає!

7. Для початку було скорочено термін розгляду скарг судом з п’яти до двох днів з часу закінчення голосування. Після цього будь-які скарги на будь-які порушення надаються для використання не за призначенням. От тобі, Гандзю, книш!

8. Свавільничать – так без меж! Узявши за своє «ідеологічне» гасло цей бандитський клич, Юля з Янеком остаточно пустилися конституційного берега. У закон уведено норму згідно з якою подання заяви щодо протоколу територіальних (окружних) виборчих комісій стосовно встановлення підсумків голосування у межах округу під час проведення виборів Президента України, народних депутатів, а також протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці віднесено до підстав, з яких суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі. Круто! А що ж тоді взагалі оскаржувати? Відсутність кондиціонерів на дільниці? Малий асортимент сортів пива в буфеті? Відмову голови комісії цілувати кожного виборця?

9. І насамкінець супер-свавілля в стилі хунти чорних полковників у банановій республіці. Воно варте того, щоби його зацитувати: «…скарги, що стосуються підготовки і проведення виборів Президента України, на рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій та їх членів, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, закладів та організацій, їх посадових і службових осіб, акти та дії об’єднань громадян… дії та бездіяльність ЗМІ, їх посадових та службових осіб, а також інших суб’єктів виборчого процесу у день голосування і наступні дні виборчого процесу до ЦВК не подаються (виділено мною – Б.Г). У разі надходження зазначені скарги залишаються ЦВК без розгляду. Подання таких скарг не перешкоджає встановленню результатів виборів».

Фантазія в мене буйнесенька, от і уявив собі картинку із серіалу «Конституційний жах у законі»: виборча дільниця в м. Єнакієво. Особлива, бо ж розташована на території, де жив крутий пацан Вітьок. Добрий такий пацан, сердобольний: знімав з прохожих хутряні шапки і продавав їх. Видать, щоби за виручені гроші купити хліба для нужденної родини.

День голосування. На дільниці спостерігачі, ЗМІ та приблукав один з технічних кандидатів штабу Януковича. У приміщення заходить лобуряка під два метри «братківської» національності з великою господарською сумкою. Минаючи кабінки до голосування, підходить до урни, ставить сумку… і починає пачками виймати з неї бюлетені та запихати в урну. Ошелешені спостерігачі кидаються до цього нахаби… і зупиняються від грізного рику голови комісії: «Згідно закону ви на якій відстані від урни повинні перебувати? Порушуєте, громадяни спостерігачі. І взагалі, не заважайте громадянину вільно скористатися своїм конституційним правом вибору!» Геть збаранілі спостерігачі обурено белькочуть: «Так він же порушує… складемо протокол… голосування недійсним…» На що голова злорадно: «І який суд прийме ваш папірець? Від сьогодні настали дні закритих дверей для законів з Конституцією включно!» І до членів дільничної комісії: «Хто за те, щоби втришия витурити з приміщення дільниці всіх чужаків, оскільки вони грубо порушили виборче законодавство і заважають вільному волевиявленню громадян? Більшістю голосів від присутніх членів комісії пропозиція підтримана. Пішли вон!»

Передав куті меду, закидаєте? Не я передав, а 325 мандатоносних народних слуг, у тому числі велеречиві демократи та ну дуже принципові націонал-патріоти з БЮТ, влаштували полювання на право вільного вибору цього народу. Не вперше, до речі. Вони, Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко, уже фактично позбавили народ конституційного права здійснювати владу безпосередньо, прийнявши закон, який мав би називатися «Про неможливість проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою». Такий собі широкий крок на шляху до узурпації влади двома кланами. Можете уявити, на що здатні Юля з Янеком, якщо хтось з них дорветься до президентства? У них же повністю атрофовані ті ділянки кори головного мозку, які відповідають за моральні гальма. Тут уже Майданом не обійдешся. Як би вони на своє полювання на демократію у відповідь та не отримали коліївщину.

30.08.2009,

Богдан Гринчук

Канікули лежнів

І нехай собі як знають, божеволіють, конають наші вороженьки, але не все так погано в нашому житті. Більше того, вередлива богиня щасливої долі Фортуна щороку розвертається до нас на 180 градусів і ми, замість хоч і симпатичного, та все ж нижчеспиння, сподобляємося лицезріти її всміхнений лик. Не помічаєте? Оце , супостати, затуркали народ: радість сама йому на тім’ячко валиться, а він і вухом не веде. Усе ще не допетрали? Ну як же, а щорічні літні канікули народних лежнів, коли вони після виснажливого законотворчого байдикування відправляються в світи нагулювати жирок та набиратися сил перед наступним гультяюванням-босякуванням.

А оце ваше сичання щодо 35 тис. «оздоровчих», які отримав кожен соціально незахищений мільярдер-мільйонеер, зовсім недоречне. По-перше, за щастя треба платити. По-друге, ніхто не підраховував, у яку суму збитків державі, себто нам з вами, обходиться кожен робочий день народних слуг, точніше, прийняті ними рішення. По-третє, півтора місяця не бачити на телеекранах осоружні парсуни та не чути їх істерично-брехливі голоси, погодьтеся, усе ж таки благотворно впливає на здоров’я пересічного українця. І головне: півтора місяця без гарантованих законотворчих капостей загальнонаціонального масштабу, їй-право, варті таких грошей. Ось вам свіжісінький приклад: зібралися 21 серпня на позачергову сесію - і Партія регіонів з БЮТ зметикували на двох усенародну підлянку. Еге ж, 325 голосами подолали президентське «вето» на нахраписто-цинічні регіонально-бютівські зміни та доповнення до ЗУ «Про вибори Президента України». Про це ще колись погуторимо.

Ого, а це хто-там такий політично підкований, що дорікає народним неробам «нерозруленням» політичної кризи? Пояснюю для них та заклопотаних іншими несуттєвими проблемами. Приміром, як вижити.

По-перше, в Україні політична криза – це нормальний стан, ба, необхідна умова функціонування як влади загалом, так і Верховної Ради зокрема.

По-друге, для чого, власне, так рвуться в народні депутати? Тільки попрошу без дурнуватих відповідей на кшталт «дбати про благо Вітчизни та добробут українського народу… незалежність України… інтереси співвітчизників і т.і.» Усі ці «присяжні» теревені забуваються відразу ж після підписання присяги. Далі починаються шкурні будні. (Місяців зо три тому з’явилася інформація про таємне розпорядження Володимира Литвина, яке він видав за місяць до завершення свого попереднього головування у ВР. Цим розпорядженням він ДОВІЧНО забезпечив себе і своїх наступників кабінетом у будівлі ВР, службовим автомобілем «для постійної роботи», помічником та радником. За державний кошт, звісно. Усе нормально: він утілює в життя гасло «Усе для людини!» Розпочав із себе, любимого. Між іншим, і О.Мороз, і А.Яценюк користуються цією жлобською захланністю чорт-зна для чого «потрібного Україні»). Отже, правильна відповідь буде така: «У народні депутати рвуться, щоби задовільнити свої шкурні інтереси».

По-третє, наші народні умільці із-під стоячого подошву випорювати наловчилися жирну державну рибку ловити в мутній політичній воді. От і каламутять. Спільна зацікавленість, знаєте, інтерес. Оскільки до верховнорадівської частини державного корита дозволено підходити стадом у не менш, ніж 226 голів (не по-нашому це називається «коаліція»), то й іде запекла боротьба за стійла. Оце неподобство і подається в пристойній обгортці «політичної кризи».

І який же напрошується висновок у ситуації перманентної політичної кризи? Аж два і обидва суто українські. Ставитися до неї обережно, як до дозрілого чиряка, щоби, убережи, Дажбоже, не торкнутися, бо ж болітиме. Мовляв, пропади вони пропадом, нехай гризуться між собою, аби нам у нашій хаті скраю не заважали ремигати. Це раз. Кажуть, один раз на віку і курка може закукурікати. Точнісінько як ми грізно загарчали на Майдані. Ух і наробили переполоху! Ух і змінили шило на швайку! Отож, як усі нинішні партійні ідоли нам остогиднуть гірше осоружної свекрухи, на зло всенькому світу і самим собі оберемо президентом якогось Льоню-«космоса» -і заблагоденствуємо. З нас станеться. Це два.

Щастя, знаєте, як трасця: кого нападе, того й трусе. Це до нас п’ється. Єдина втіха, що воно в нас куценьке як заячий хвіст. Отак і з канікулами нашої ясновельможної шпани: не встигли усвідомити свого щастя, глядь, а парламентський цирк із власним звіринцем уже повертається. Ото вже возрадуємося від лицезріння знайомих аж до омерзіння ликів омандачених блазнів, фокусників, ілюзіоністів, очамріємо від їх істеричного верещання, тупого бубніння, облудного голосіння, знавіснілого сичання. А звіринець… Нормальний звіринець із звірів і тварюк. Тут тобі і хитрі лиси, і вперті осли, і тупі барани, і хижі яструби, і сумирні ягнята, і трупоїдні шакали, і вимуштрувані дворняги, і жирні коти, і горласті півні… Одне слово, цирк як цирк, тільки й того, що не на самоокупності, а на ну дуже щедрому державному утриманні та всі, і персонал, і звірі з худобою, омандачені. Шановне панство вже здогадалося, що розташований цей цирк на Грушевського, 5 (місто не називатиму, щоби зберегти інтригу) і усі панькаються з ним як з надтріснутим тухлим яйцем: не дай, Дажбоже, лусне – уся околиця від смороду очамріє. Ага, у цього цирку є одна ексклюзивна родзинка: окрім традиційних блазнювань, інтермедій, реприз, фокусів, трюків у проміжках між ними ці циркачі спільно із звіринцем вигадують закони. Хто б сумнівався, що для себе, під себе та заради себе.

Геть забув про одне, спільне для них, хобі (пристрасть до чого-небудь, захоплення чим-небудь, улюблене заняття): вони брешуть. Еге ж, смаленого дуба плетуть, туманять світу, брешуть, як шовком шиють, як гребінцем чешуть, аж пальці видно, побріхують, оббріхують, прибріхують, брехню точать… Ну добре, як ви вже такі принципові, то брешуть не всі: три відсотки не брешуть. А звідкіля ви взяли, що вони правдолюби, якщо вони увесь час мовчать?

У зв’язку з цим для наших омандачених слуг пропоную шкалу добропорядності по-українськи: у виступах 30 % брехні – кришталево чесний політик; 50 % брехні – просто чесний політик, милий брехунець; 75 % брехні – умовно-чесний політик; 100 % брехні – московський прихвостень, яничар і цілком вірогідний кандидат у Великі українці (за шкалою Савіка Шустера).

З таким підходом «обліко моралє» нашого парламенту виглядатиме цілком пристойно: 3 % чесно-брехливих під знаком питання мовчунів; 2 % кришталево чесних; 20 % просто чесних; 40 % умовно чесних; 35 % потенційних кандидатів у Великі українці.

Звідкіля така бідонька на наші веломудрі голови і в що вірити, квилимо? Дзеркало під рукою є? Ось вам і відповідь на перше питання. Тепер горланимо: «Та вони всі з вавкою в голові! Депутатів на палю!» Від сорому горланимо. І від образи, що обрали таке бидло. Нам за це соромно, а їм – ні. Для них стид не дим – очей не виїсть. Ніколи їм соромитися. У них важливіші справи: як більше вкрасти, цинічно оббрехати, нахабніше «кинути», улесливіше лизнути, вірнопідданіше підтакнути. Та й перед ким соромитися? Перед цією отарою бидла, голотою, черню? Але ж і дурнуваті ці «елітні» чиряки на нашому тілі. Засліплені своєю захланністю, відгородившись від народу охороною, глухими парканами, тонованими шклами крутих іномарок, натворивши «під себе» законів, які гарантують їм пільги, привілеї, безкарність, вони впевнені, що наше презирство і ненависть вічно виливатимуться тілки на кухнях та в барах за кухлем пива. Воістину історія вчить, що вона нічому не вчить. І коли ненависті стане більше, ніж зневаги…

Після Кучми і реальної загрози приходу до влади «Хама», ми щиро повірили і довірилися всьому, що хоч трішки здавалося демократичним. А ще коли почули те, що всіма фібрами душі жадали почути, то й зовсім самозазомбувалися. Де вже нам тоді, майже п’ять років тому, було розгледіти дешеві лубки, фальшиву позолоту, театральний реквізит… І повну політичну імпотенцію наших кумирів.

Прозріли, гоноритеся? Ну-ну, дочекаємося результатів президентських виборів. Щось мій скептицизм підказує, що ви будете вкрай здивовані своїм вибором. Звісно, якщо цей вибір буде вашим, у чому є чималі підстави сумніватися. Ми ж поки що так і не навчилися тверезо оцінювати реальні вчинки, дії своїх кумирів, практичні результати їх державницьких потуг. У нас же все на емоціях (люблю-ненавиджу, хочу-не хочу). Частенько складається враження, що ми обираємо під «будуном».

Зневірені, розчаровані, озлоблені, збайдужілі, налякані, розгублені… У що ж вірити далі? А запитаймо себе: за що ми готові вмерти? За Юлю? Вікторів? Арсенія? Чи «потрібного» полковника запасу СБУ Володю? Чи за якусь партію? Сміх та й годі. Самопожертва там, де захищають, борються за щось, що вкорінене в душу, без чого життя не життя. Що ми готові захищати навіть ціною власного життя? Сім’ю, родину, дім, місце, де народилися, живете. Те, що звемо малою Батьківщиною. З таких малих і складається велика Батьківщина – Україна. Не абстрактна територія на мапі, а для кожного єдина, рідна по-своєму. Це і є національна ідея, у яку треба вірити, заради якої варто покласти голову. А ще треба вірити в себе. Не найманець же захистить твій дім, не чужинець прикриє грудьми твою родину.

А щодо ясновельможно-високожлобної елітної шпани, так ця брудна піна спаде, каламуть, спричинена ними в державі і наших головах, осяде. Очистимося. Ще не цього разу, але так неодмінно буде. У це також треба вірити.

24.08.2009,

Богдан Гринчук