Конституційний шахер-махер

“Відповідно до ст N Регламенту ВР на підставі подання 250 народних депутатів, з них 31 “тушка”, Конституційний Суд України прийняв рішення: термін перебування Януковича В.Ф. на посту Президента України вважати довічним і спадковим”.

Що, смішно? Дико? Абсурдно? Такого не може бути, бо такого не може бути ніколи? Я б на вашому місці не був би таким упевненим і категоричним. Гадаю, шановне панство не врахувало, що це Конституційний Суд УКРАЇНИ, який входить в УКРАЇНСЬКУ судово-”колядницьку” гілку влади. Могли ж попередники нинішнього КС у 2003 р. дозволити Леоніду Кучмі балотуватися втретє, тоді як ч. 3 ст. 103 однозначно стверджує: “Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше, ніж два строки підряд”. Дивуєтеся, як це судді умудрилися впритул не побачити очевидне і як шулер з рукава витягає туза, з суддівської мантії витягти третій президентський термін? Чистої води казуїстика: визнали другий термін президенства Леоніда Кучми першим — і діло вигоріло. Де подівся перший термін? А його не було, бо Леонід Кучма уперше став Президентом України не на чергових, а на позачергових виборах. Я так гадаю, перший термін був не справжнім президентським, а щось подібне не то до стажування, не то до п'ятирічного випробувального терміну. Одне слово, одні руки права пишуть, одні їх і мажуть.

Подібний правовий шахер-махер у середу 31 березня утнули і судді чинного Конституційного Суду, визнавши легітимним створення коаліції депутатських фракцій і “тушок”. Це було рейтингове голосування, під час якого 11 з 18 присутніх на засіданні суддів прогнулися під Януковича. Як жаль, що це засідання не відбулося днем пізніше, тоді було б хоч якесь логічне пояснення суддівському ідіотизму: мовляв, а з якого це дива у ДЕНЬ ДУРНІВ мають прийматися розумні рішення? До речі, як стверджують джерела “Української правди” того ж дня після засідання голова КС Андрій Стрижак на напівзігнутих ногах і з догідливою посмішечкою подибав на Банкову, видать з рапортом про забезпечення конституційного “дахуваня” “тушок”. Гадаю, розмова носила і більш змістовний характер у руслі “зранку стільці — ввечері гроші”.

То якими ж такими конституційними аргументами послуговувався КС для прийняття завідомо неконституційного рішення? Я чомусь переконаний, що ці гуру конституційного права вибрали тактику “клеїмо дурня”. Мовляв, отут ми зрозуміли отак, отам ми прочитали по-жидівськи справа наліво, до цього ми недочитали, а в оцьому місці сторінки склеїлися і нам було шкода псувати новісіньку книжку, до якої наші руки ще не торкалися. З усього цього і вийшло неоковирне обгрунтування сороміцького рішення з посиланням на ч.9 ст.83:”Засади формування... коаліції депутатських фракцій у ВРУ встановлюється Конституцією України та Регламентом ВРУ”. У медичній практиці часто трапляється, коли на рецепті лікар пише “ex tempore”, що означає “приготовити негайно”. Ось так коаліцією в складі трьох депутатських фракцій і на той час 16 “тушок” поспіхом було прийнято доповнення до Регламенту, яке дозволяло формувати коаліцію і з допомогою ренегатів-”тушок”. Кажете, таке доповнення суперечить ч.6 ст.83 КУ? Ай-яй-яй, бідонька то яка: грім рака вбив! По-перше, хто-там звертає увагу на ту Конституцію, а по-друге, де ж це ви бачили, щоби КС переймався такими дрібницями. Більше того, саме на цю неконституційну норму і посилається КС при винесенні свого неконституційного ж рішення.

А щодо склеєних сторінок, так, їй-право, я не помиляюся. Навіть скажу, які саме сторінки склеїлися, що завадило суддям КС прочитати одну із визначальних при прийнятті ними рішень статтю: “Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”. Що тут незрозумілого? Якщо є невідповідність норм закону нормам КУ не звертай уваги на закон, а користуйся виключно конституційними нормами. А окремим рядком дорікни народним депутатам: мовляв, що ж це ви, правові бевзі, клеїте горбатого до стіни?

І все ж найогидніше те, що 17 вересня 2008 р. ці ж судді Конституційного Суду вже тлумачили легітимність створення коаліції з допомогою “тушок” і однозначно визнали таку політичну аферу НЕЛЕГІТИМНОЮ. Аргументовано розтлумачили, так, що й комар носа не підточить: і що таке коаліція (“об'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких більше 225 депутатів”), і засади її формування (“До складу коаліції... можуть увійти лише ті народні депутати, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію”). No pasaran, “тушки”! Так бадьоро можна було б вигукнути, якби ми жили не в Україні. У нас же судова система працює за принципом “куди вітер, туди й війт”.

І як же себе почуватимуть судді після прийняття такого завідомо срамотного неправового рішення? Напевно, в них очі від сорому горітимуть, людей уникатимуть, а найбільш вразливі в ченці пострижуться, щоби цей гріх облуди постами і умертвінням плоті відмолювати? Не дочекаєтеся! Вони ж із тих, кому плюй межи очі, а він каже — дощ іде. Я так гадаю, вони подібними дурницями не переймаються, а, полохливо озираючися, рахуватимуть-перераховуватимуть “колядний” ужинок. У Сірка очей позичили та й байдуже.

Які наслідки матиме цинічно неправове рішення КС? Це не просто легалізація “тушок”, це легалізація політичної корупції. По суті, втрачає сенс пропорційна система виборів. Якщо можна безкарно вийти з фракції і перебігти до сильнішого (за винагороду, звісно), то це нічого іншого, як освячене законом ренегатство. Пам'ятаєте епідемію зрадницького сказу, який охопив ВР в 2007 р. і його наслідки? Тепер буде те саме, тільки з іншими наслідками: незалежно від нашого вибору більшість у ВР формуватимуть тугі гаманці, прошиті людськими слізьми. Із продажних народних обранців. Продається не честь, продається безчестя. За договірною ціною.

Ще одним наслідком ганебного рішення КС може бути цілком реальна загроза узурпації влади в Україні одноосібно Партією регіонів. Для цього достатньо докупити ще 33 “тушки” (21 “тушка” вже вісить на гачках у “регіональній” кухні) і “регіоналам” будуть не потрібні прикуплені оптом комуністи і “литвинівці”. Таким чином вони позбудуться шантажистів, а значить для “своїх” вивільняться “хлібні” стійла біля державного корита. І Литвин стане непотрібним не тільки Україні, а й коаліції.

І насамкінець про цинізм і лицемірство Президента України Януковича, даруйте на слові, гаранта Конституції. У середу 31 березня він уже знав про позитивне для нього рейтингове голосування, а наступного дня публічно почав клеїти дурня. Мовляв, якщо КС прийме негативне рішення, то він йому підкориться і вимушений буде видати указ про дочасні парламентські вибори. І завершив: “Сподіваюся, вірю, буду Господа Бога молити, щоб цього не сталося”. Даруйте, але від такого лицемірства на блювоти верне. Він що, курси з фарисейства в московських попів проходив?

07.04.2010,

Богдан Гринчук

Орда на марші

Чи шановне панство задавалося звично злободенним для українців питанням: а що є спільного між зграєю, бандою, ордою, мафією? Ми ж то про ці угрупування знаємо не з чуток. Поіменно знаємо їх вожаків-”хресних батьків”: і де вони проживають, і в яких державних кабінетах отаборилися, і хто із-за куліс ними диригує... Та мало чого срамотного ми знаємо про українських можновладців, чим вони, до речі, цинічно, нахабно, з відвертою зневагою до плебсу публічно хизуються.

Отож, якщо вже покликали на престол щось-таке, про що і стид говорить, і гріх потаїть (мовляв, поволодарюй нами, бо впечінився нам цей пришелепуватий лібералізм-демократизиі страх як закортіло пожити при бандюковізмі), то принаймні спробуємо розібратися якого-такого щастя ми сподобилися.

Групу осіб на чолі з Януковичем, яка гарячково поспіхом окупує Україну, можна називати по-різному. Це може бути, приміром, зграя (юрба, об'єднана спільними діями). Зрозуміло, що в нашому випадку мається на увазі хижа зграя. Ми ж не кажемо “зграя овець” чи “зграя суперпатріотів у ВР”, а говоримо “отара овець”, “отара суперпатріотів”. Ось ми і підійшли до чи не найголовнішої спільної риси всіх вищеназваних угрупувань — їх згуртованість, себто узгодженість щодо дій задля досягнення конкретних цілей. Засоби? Аж до найбрудніших, найбрутальніших. Гадаєте, чому Партія регіонів під час виборчих кампаній ні разу не створювала блоку з іншими партіями, хоча від вождиків і вожденят пропозицій продатися оптом і дешево було бери-нехочу? А тому, що тільки постав себе нарівні з отаким політичним пуцьвіріньком — і воно відразу ж почне комизитися, мовляв, і ми, Гапко, люди. А так усе просто і зрозуміло: просишся до Партії регіонів — ліквідовуй свою партію і пиши заяву про вступ у партію бандюковичів. Саме таким чином з'явилися в Партії регіонів усілякі Коновалюки-Богословські і іже з ними. Хоча “регіонали” купляють не тільки гамузом, а й поштучно, “тушками”.

Для порівняння годилося б порозмірковувати про згуртованість різномастої демократичної отари, яка отаборилася справа на політичному вигоні. Упевнений, що найменший натяк на єдність цього гонорового стада викличе в національно-свідомих громадян, скажімо, непарламентську реакцію. Заради об'єктивності треба визнати, що проти своїх вони ще так-сяк об'єднуватися можуть, а от проти суперників, тим більше проти заклятих ворогів, тут уже, даруйте, не на те вчилися. До того ж, сьогодні ворог, а взавтра зійдемося в ціні — і стане соратником-дружбаном. Попри базікання про якісь-там світоглядні принципи, морально-етичні норми, любов до України аж до останнього цвяха в її домовину, демократична братія в парламенті завжди готова йти на компроміси з тими ж бандюковичами за однієї жорсткої умови: якщо “регіональна” орда, не торгуючись, погодиться на ціну, у яку гонорові вожді оцінили свій патріотизм. А як же бути з гнівно-викривальними суперпатріотичними виступами штатних говорунів від “нашоукраїнської” опозиції? Грізне гарчання ягнят — це завжди вражаюча дивовижа.

Отже, маємо згуртованість зграї, банди, орди. Одне слово, єдність донецької мафії на марші до окупації всієї України. Зрозуміло, така єдність передбачає жорстку, із загрозою переходу в жорстоку, безжалісну дисципліну. Від мордобою міністрів високодостойним президентським п'ястуком до традиційного закачування в асфальт. Не варто шукати тут якоїсь ідеології, тим паче очікувати самопожертви в ім'я чогось високого. Усе примітивно: шкурний зиск і страх. Гадаєте, чому “тушки” вервечкою полетіли, за висловом “регіонального” “говоруна”-істерика Чєчєтова, “в скворешник”? Просто в традиціях мафії кожній “тушці” була зроблена пропозиція, від якої та не змогла відмовитися: готівка “на лапу”, хлібна державна годівничка, “скелет у шафі”, преференції в бізнесі і т.і. А чому ці ренегати як правило не літають у, т.б.м., реверсному напрямку до пенатів, які і зробили з г...а тріску? Та просто бояться, покидьки. Закаляні ж то по самі вуха, а вся їх брудна білизна напохваті в нових господарів. До того ж, членський квиток Партії регіонів — це і індульгенція на майбутні грішки (звісно ж, не самовільні, а санкціоновані зверху), і стоп-сигнал для правоохоронців, і пропуск у Країну Дурнів за добичею. Ну так, допуск у систему кругової поруки і корупції.

Донецькій орді, як і кожному шануючому себе злочинному угрупуванню, притамана ще одна характерна особливість — недовіра до “чужих”. Недовіра глибока, на рівні інстинктів. “Чужий” - це або ворог, якого треба знищити, або жертва, яку треба “опустити”, або “лох”, якого треба “кинути”. Інших варіантів немає. Компроміси чи якісь тимчасові спілки з “чужими” можливі тільки за умови їх “шісткування” на “донецьких”. Чим є комуністи і Блок Литвина в нинішній коаліції у ВР? “Шістками”, які при голосуванні спонтанно реагують на помах руки “диригента” Чєчєтова. (Для академіка, професора, доктора економічних наук працювати “регіональним вітряком”, скажімо, не так і почесно. Напевно, так він спокутує гріх 2005 р., коли з мокрими від переляку штанцями “здавав” “регіоналів” “помаранчевим”). Такий-собі безумовний рефлекс на голос свого господаря. Як у собаки Павлова. Еге ж, скачи, враже, як пан скаже.

Ця паталогічна підозріливість до “чужаків” чітко прослідковується при формуванні владної вертикалі. Хто б сумнівався, що при призначеннях на державні посади перевага буде надаватися особам донецької “національності”. Мета-то “донецьких” проста як обух: підім'яти під себе якомога більше галузей, державних інституцій, структур, запровадити свої “понятія” на всій території України. “Роздерибанення” держави — це програма-мінімум. Прямою загрозою для самого існування незалежної України є програма-максимум — охохолення українців: витравлення з їх свідомості паростків національної ідентифкації, які всупереч неукраїнськості влади в Україні все ж таки зросли за роки незалежності. Замудро для цієї інтернаціонально-москволюбної шпани, зневажливо пирхаєте? Маєте слушність. Щось-там “прихватизувати”, “дерибанути” що погано лежить, “рекетнути” ласий шмат державного чи приватного майна — для цього дійсно великого розуму не треба, достатньо хапального рефлексу і бути СВОЇМ в орді. А якщо ти СВІЙ, то на тебе працюватимуть, ні, не правоохоронна та судова системи, яких у нас у цивілізованому розумінні взагалі не існує, а праводахувальна система з наскрізь корумпованою владою, при якій “козачкує” судова система. А охохолення забезпечить Московія. Операцію “Хохол”, започатковану її спецслужбами років п'ятнадцять тому, ніхто не відмінював. Вона успішно реалізовується і вже маємо конкретний ужинок — бандюковицько-москволюбну владу. Он як на напівзігнутих ногах зачастив Янукович до Кремля за цінними вказівочками-інструкціями. Того й дивись Путін милостиво дозволить у своїй приймальні виділити куток для філіалу кабінету Президента України. Одне слово, нічого несподіваного від “донецьких” очікувати не слід, усе передбачуване і безальтернативне: усі дії ординської влади ЗА ВИЗНАЧЕННЯМ будуть антиукраїнськими. Отож, уперед в азіятське минуле, товаріщі!

А як там справи з довірою-недовірою в нашому елітному демократично-патріотичному табуні? Усе як у людей: є і свої, і чужі, є і довіра, і недовіра, є і затята боротьба, і компроміси, є і принципи, і подвійні стандарти. Тільки все це якесь збочене, перевернуте з ніг на голову. “Чужинцями” чомусь обов'язково виявляються соратники з демократичного табору. Вони ж і викликають найбільшу недовіру. І найбільше енергії, виявляється, треба затрачати на непримиренну боротьбу з «юліянцями». А ще виявляється, що для того, щоби найдошкульніше насолити антиукраїнській орді треба розвалити демократичну коаліцію, накапостити соратникам, розбити вдрузки патріотичний горщик (не так, бач, люблять Україну) і запустити в рідну домівку хижу зграю. Оце по-нашому, оце по-українськи: бий своїх, щоб чужі нашого духу боялися!

Якщо взяти до уваги абсолютну зневагу бандюковицької влади до Його Величності Закону, її цілковите нехтування морально-етичними нормами і яловість, роз'єднаність демократичних провідників, то чекають нас часи чергової смути. Слабка втіха, що нам не звикати.

06.04.2010,

Богдан Гринчук