Чи шановне панство задавалося звично злободенним для українців питанням: а що є спільного між зграєю, бандою, ордою, мафією? Ми ж то про ці угрупування знаємо не з чуток. Поіменно знаємо їх вожаків-”хресних батьків”: і де вони проживають, і в яких державних кабінетах отаборилися, і хто із-за куліс ними диригує... Та мало чого срамотного ми знаємо про українських можновладців, чим вони, до речі, цинічно, нахабно, з відвертою зневагою до плебсу публічно хизуються.
Отож, якщо вже покликали на престол щось-таке, про що і стид говорить, і гріх потаїть (мовляв, поволодарюй нами, бо впечінився нам цей пришелепуватий лібералізм-демократизиі страх як закортіло пожити при бандюковізмі), то принаймні спробуємо розібратися якого-такого щастя ми сподобилися.
Групу осіб на чолі з Януковичем, яка гарячково поспіхом окупує Україну, можна називати по-різному. Це може бути, приміром, зграя (юрба, об'єднана спільними діями). Зрозуміло, що в нашому випадку мається на увазі хижа зграя. Ми ж не кажемо “зграя овець” чи “зграя суперпатріотів у ВР”, а говоримо “отара овець”, “отара суперпатріотів”. Ось ми і підійшли до чи не найголовнішої спільної риси всіх вищеназваних угрупувань — їх згуртованість, себто узгодженість щодо дій задля досягнення конкретних цілей. Засоби? Аж до найбрудніших, найбрутальніших. Гадаєте, чому Партія регіонів під час виборчих кампаній ні разу не створювала блоку з іншими партіями, хоча від вождиків і вожденят пропозицій продатися оптом і дешево було бери-нехочу? А тому, що тільки постав себе нарівні з отаким політичним пуцьвіріньком — і воно відразу ж почне комизитися, мовляв, і ми, Гапко, люди. А так усе просто і зрозуміло: просишся до Партії регіонів — ліквідовуй свою партію і пиши заяву про вступ у партію бандюковичів. Саме таким чином з'явилися в Партії регіонів усілякі Коновалюки-Богословські і іже з ними. Хоча “регіонали” купляють не тільки гамузом, а й поштучно, “тушками”.
Для порівняння годилося б порозмірковувати про згуртованість різномастої демократичної отари, яка отаборилася справа на політичному вигоні. Упевнений, що найменший натяк на єдність цього гонорового стада викличе в національно-свідомих громадян, скажімо, непарламентську реакцію. Заради об'єктивності треба визнати, що проти своїх вони ще так-сяк об'єднуватися можуть, а от проти суперників, тим більше проти заклятих ворогів, тут уже, даруйте, не на те вчилися. До того ж, сьогодні ворог, а взавтра зійдемося в ціні — і стане соратником-дружбаном. Попри базікання про якісь-там світоглядні принципи, морально-етичні норми, любов до України аж до останнього цвяха в її домовину, демократична братія в парламенті завжди готова йти на компроміси з тими ж бандюковичами за однієї жорсткої умови: якщо “регіональна” орда, не торгуючись, погодиться на ціну, у яку гонорові вожді оцінили свій патріотизм. А як же бути з гнівно-викривальними суперпатріотичними виступами штатних говорунів від “нашоукраїнської” опозиції? Грізне гарчання ягнят — це завжди вражаюча дивовижа.
Отже, маємо згуртованість зграї, банди, орди. Одне слово, єдність донецької мафії на марші до окупації всієї України. Зрозуміло, така єдність передбачає жорстку, із загрозою переходу в жорстоку, безжалісну дисципліну. Від мордобою міністрів високодостойним президентським п'ястуком до традиційного закачування в асфальт. Не варто шукати тут якоїсь ідеології, тим паче очікувати самопожертви в ім'я чогось високого. Усе примітивно: шкурний зиск і страх. Гадаєте, чому “тушки” вервечкою полетіли, за висловом “регіонального” “говоруна”-істерика Чєчєтова, “в скворешник”? Просто в традиціях мафії кожній “тушці” була зроблена пропозиція, від якої та не змогла відмовитися: готівка “на лапу”, хлібна державна годівничка, “скелет у шафі”, преференції в бізнесі і т.і. А чому ці ренегати як правило не літають у, т.б.м., реверсному напрямку до пенатів, які і зробили з г...а тріску? Та просто бояться, покидьки. Закаляні ж то по самі вуха, а вся їх брудна білизна напохваті в нових господарів. До того ж, членський квиток Партії регіонів — це і індульгенція на майбутні грішки (звісно ж, не самовільні, а санкціоновані зверху), і стоп-сигнал для правоохоронців, і пропуск у Країну Дурнів за добичею. Ну так, допуск у систему кругової поруки і корупції.
Донецькій орді, як і кожному шануючому себе злочинному угрупуванню, притамана ще одна характерна особливість — недовіра до “чужих”. Недовіра глибока, на рівні інстинктів. “Чужий” - це або ворог, якого треба знищити, або жертва, яку треба “опустити”, або “лох”, якого треба “кинути”. Інших варіантів немає. Компроміси чи якісь тимчасові спілки з “чужими” можливі тільки за умови їх “шісткування” на “донецьких”. Чим є комуністи і Блок Литвина в нинішній коаліції у ВР? “Шістками”, які при голосуванні спонтанно реагують на помах руки “диригента” Чєчєтова. (Для академіка, професора, доктора економічних наук працювати “регіональним вітряком”, скажімо, не так і почесно. Напевно, так він спокутує гріх 2005 р., коли з мокрими від переляку штанцями “здавав” “регіоналів” “помаранчевим”). Такий-собі безумовний рефлекс на голос свого господаря. Як у собаки Павлова. Еге ж, скачи, враже, як пан скаже.
Ця паталогічна підозріливість до “чужаків” чітко прослідковується при формуванні владної вертикалі. Хто б сумнівався, що при призначеннях на державні посади перевага буде надаватися особам донецької “національності”. Мета-то “донецьких” проста як обух: підім'яти під себе якомога більше галузей, державних інституцій, структур, запровадити свої “понятія” на всій території України. “Роздерибанення” держави — це програма-мінімум. Прямою загрозою для самого існування незалежної України є програма-максимум — охохолення українців: витравлення з їх свідомості паростків національної ідентифкації, які всупереч неукраїнськості влади в Україні все ж таки зросли за роки незалежності. Замудро для цієї інтернаціонально-москволюбної шпани, зневажливо пирхаєте? Маєте слушність. Щось-там “прихватизувати”, “дерибанути” що погано лежить, “рекетнути” ласий шмат державного чи приватного майна — для цього дійсно великого розуму не треба, достатньо хапального рефлексу і бути СВОЇМ в орді. А якщо ти СВІЙ, то на тебе працюватимуть, ні, не правоохоронна та судова системи, яких у нас у цивілізованому розумінні взагалі не існує, а праводахувальна система з наскрізь корумпованою владою, при якій “козачкує” судова система. А охохолення забезпечить Московія. Операцію “Хохол”, започатковану її спецслужбами років п'ятнадцять тому, ніхто не відмінював. Вона успішно реалізовується і вже маємо конкретний ужинок — бандюковицько-москволюбну владу. Он як на напівзігнутих ногах зачастив Янукович до Кремля за цінними вказівочками-інструкціями. Того й дивись Путін милостиво дозволить у своїй приймальні виділити куток для філіалу кабінету Президента України. Одне слово, нічого несподіваного від “донецьких” очікувати не слід, усе передбачуване і безальтернативне: усі дії ординської влади ЗА ВИЗНАЧЕННЯМ будуть антиукраїнськими. Отож, уперед в азіятське минуле, товаріщі!
А як там справи з довірою-недовірою в нашому елітному демократично-патріотичному табуні? Усе як у людей: є і свої, і чужі, є і довіра, і недовіра, є і затята боротьба, і компроміси, є і принципи, і подвійні стандарти. Тільки все це якесь збочене, перевернуте з ніг на голову. “Чужинцями” чомусь обов'язково виявляються соратники з демократичного табору. Вони ж і викликають найбільшу недовіру. І найбільше енергії, виявляється, треба затрачати на непримиренну боротьбу з «юліянцями». А ще виявляється, що для того, щоби найдошкульніше насолити антиукраїнській орді треба розвалити демократичну коаліцію, накапостити соратникам, розбити вдрузки патріотичний горщик (не так, бач, люблять Україну) і запустити в рідну домівку хижу зграю. Оце по-нашому, оце по-українськи: бий своїх, щоб чужі нашого духу боялися!
Якщо взяти до уваги абсолютну зневагу бандюковицької влади до Його Величності Закону, її цілковите нехтування морально-етичними нормами і яловість, роз'єднаність демократичних провідників, то чекають нас часи чергової смути. Слабка втіха, що нам не звикати.
06.04.2010,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар