«Спасенна» маячня

Накінець-то і на нашому тижню свято! Не вірите. І даремно. Я так розумію, що такий конфуз стався з шановним панством від незнання свого щастя. Так знай, народе, що ти вже порятований, оскільки твоїм порятунком зайнялася «Народная армия спасения Украины». (Назву пишу на «общепонятном», позаяк на сайті цієї «армії» використовується не «мова», а «язык»).

Що воно за чудасія – ці новоявлені «спасатєлі», зацікавилися? Зараз узнаєте і у вас також цярки по шкірі підуть. Образно кажучи, явилося страхіття: така собі гримуча суміш із «дрожіте тирани…» та «весь мир насилья мы разрушим…» Отож, ні тиранів, ні насильства не буде! Ну хіба не щастя? Мало, гудете? Ото вже вередуни. Хочете знати, а що ж натомість буде? Власне, і я не проти знати. Перед тим, як записатися добровольцем в «армію спасєнія».

Почнемо з народної мудрості: що написано пером, того не виволочеш волом. Себто до документів. Цю демагогічно-істеричну паплянину і документами назвати язик не повертається. Уявіть собі гойно проплаченого горластого смаркача на пеньку серед лісу. Звивається він у конвульсіях, рве на грудях сорочку і несамовито верещить, зойкає, голосить, проклинає. Ну чисто тобі біснуватий у нападі люті. Годі шукати якоїсь логіки в цьому вереску, але спробувати можна: купити не куплю, а поторгуватися можна.

Ціль-мінімум «спасатєлів»: «Повне очищення України від нинішньої злочинної влади!» У принципі можна було б і погодитися, хоча здоровий глузд підказує, що розумніше спочатку відділити мухи від котлет. Для цього, мовляв, і формується «армія спасєнія» із планованою кількістю десь так 20-25 мільйонів «спасатєлєй». А чого там дріб’язковитися? Лепечи, що хоч, аби губа не гуляла.

А вже восени «армія» узакониться, звісно ж, у органах злочинної влади (такі-от законослухняні ці «армійці») і в день виборів (зрозуміло, дочасних) виконає своє завдання: «… низложить правительство во всех городах, селах, поселках Украины». Оце вжарили, аж небові жарко!

«До того» «спасатєлі» будуть організовувати: «…соціальний бойкот, масові страйки, гнівні демонстрації, загальні страйки, протестні мітинги!» А далі уже не обійтися без розлогої цитати, оскільки подібний ідіотизм я зустрічаю вперше: «Пусть Народная Армия Спасения на местах возьмет в свои руки как можно больше локальных забот и работ… Не спешите изгонять бесов (так «спасатєлі» йменують владу – Б.Г.), займитесь деланием и укреплением своего города, поселка, села. Поправьте дороги, приберите к Пасхе, разбирайтесь с жилищно-коммунальным хозяйством, проведите инвентаризацию инфраструктуры». По-простому, «народна армія» одночасно має бути і «трудовою». Та від заздрості мощі Троцького перевернуться в могилі! Навіть він з його ідеєю перетворити Росію в трудовий концтабір не додумався до того, щоби роботи оплачувалися з кишені трудармійців.

І насамкінець. Ціль-максимум полководців «Народной Армии Спасения»: «Народная Армия Спасения, низложившая правительство и распустившая раду, объявит в стране чрезвычайное положение и возьмет ответственность за судьбу Украины на себя». Переворот «чорних полковників» у банановій республіці Україна успішно завершиться. «История Украины начнет новую главу» - так завершується «Первый манифест Народной Армии Спасения».

Логічне питання: на кий ляд рекламувати подібну маячню? А для застереження. Усі остобісіли і хочеться нової еліти? Ось вам також претенденти-новоелітники. Думайте врешті-решт, веломудрі українці.

25.05.09,
Богдан Гринчук

Новоелітні пузирі

Дожилися! Уже стало поганим тоном навіть згадувати про загально-національне збриднення до всієї владно-політичної шпани. Несправедливо, панове. Ні, не згадка, а оце збриднення. Десь-навіть і вульгарно. Хіба ж можна отак, як макогоном по пещено-пихатих писках: осточортіла вся бидлоеліта! Кров від крові, плоть від плоті нашої, родима, одначе. Замість огулом шпетити мали б у дзеркало глянути, засоромитися і зрозуміти: яке коріння, таке й насіння. І слухати про таке не хочете? Так і я люблю правду як пес мило, і мені вона очі коле.

Елітарна зграя, що по наших простакуватих, частіше дурних, головах видерлася на владну верхотуру, полюбляє оперувати мегакатегоріями. Їм подавай не менше, ніж увесь народ. Якесь набундючене жабеня із задрипайлівської купини учепиться в трибуну, галайздрує: «Від імні народу…». Бандюган, на якому ніде проби ставити, вальяжно розвалиться в кріслі і з телеекрану недорікувато розповідає, як особисто він і його політична сила безкорисливо, і в день, і вночі гарує на весь народ. Високопоставлений балабон, який ні однієї справи не довів до кінця, менторським тоном повчає народ як йому треба жити і що робити, щоби стати таким, яким він уявляється вельможному лепетуну. Приручений сторожовий пес демократії розтолковує нетямущому народу, кого йому треба безмежно любити, а кого люто ненавидіти. І що? Ковтаємо. Навіть не пережовуючи.

Інформація з-поза меж здорового глузду: майже половина громадян України за відсторонення від влади всіх політичних сил, представлених у парламенті, заразом майже дві третини готові брати участь у наступних виборах і трохи більше половини з них голосуватимуть за ті самі ніби до чортиків остогидлі парламентські партії. Маразм! Чи все ж таки закономірність, обумовлена нашою ментальністю?

У моїй підозріливій голові зародилася нехороша думка: ох, не благородним обуренням від несправедливості викликане наше збриднення елітарною шпаною і не шляхетні побудження спричинили нашу глибоку недовіру до цього ясновельможного паскудства, а звичайнісінькі жлобство та заздрість. Мовляв, чому він, а не я? Чому він перший ухитрився накрасти мільйони, а я спромігся хапанути якісь тисячі? Чому він має можливість брати хабарі, а мені ніхто не пропонує? Чому він може безкарно безчинствувати, а мені за дрібне хуліганство «менти» можуть печінку відбити, а то й ні за що запроторити до буцегарні? Одне слово, чому я не на його місці?

При такому розкладі, яка буде нова еліта? Також плоть від плоті нашої! А вже ж є бевзі, які носяться з віртуально-«фронтовим» пузирем на ймення Яценюк як дурень зі ступою. Нова еліта, бач. Політичний фантом без команди, без програми, без чітко вираженої позиції ні з якої животрепетної для країни проблеми, з дутим рейтингом. Не сумнівайтеся, невдовзі Пінчук, Фірташ, Гайдук, Тарута скинуться і куплять послуги пари-трійки соціологічних служб, щоби ті «намалювали» їх протеже друге місце після Януковича серед кандидатів у президенти.

З наближенням президентської кампанії як гриби після літнього дощу полізе хваткий молодняк. Отой, що руками дивиться, а очима лапа. Нова еліта, значить. Тут мимоволі задумаєшся: а що краще, ситі мухи на виразці чи голодні? Усіх же все рівно не переб’єш. Хіба що, коли будуть обрізи з глушником і оптичним прицілом. У кожного, кому надокучило бути рабом.

25.05.09,
Богдан Гринчук

Déjà Vu («уже пережите»)

«… і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми… І зійшов Господь на гору Сінай, на верхів’я гори. І покликав Господь Мойсея на верхів’я гори. І вийшов Мойсей. І промовив Господь до Мойсея: «Зійди, остережи народ…» (Вихід, 19.16.20-21). У вечірні години Світлої середи зійшов до народу з остереженнями, повчаннями і десь-навіть пророцтвами Президент України Віктор Ющенко. Без шумових і піротехнічних ефектів (видать, месії по чину не належить), зате під штандартом і з відповідно підготовленою, отже сумирною, журналістською аудиторією. Зрозуміло, босякувата Інтернет-братія права голосу була позбавлена начисто: провокатори, одначе.

Сказати, що на час прес-конференції В.Ю. все життя в Україні завмерло, оскільки абсолютна більшість статевозрілої громадськості прикипіла до телеекранів, було б великим гріхом. Якщо відверто, то всі, хто більш-менш регулярно цікавиться подіями на владному Олімпі, можуть навіть спросоння пробубоніти головні політичні «фішки» В.Ю., т.б.м., животрепетні виклики:

а) коаліції кат ма;

б) Юлька – узурпаторша, себто нелегітимний прем’єр-міністр;

в) пропорційна виборча система із закритими партійними списками – каверзи нечистої сили, звісно ж, не без участі закосиченої відьми;

г) відкриті списки – панацея від політичної корупції у ВР;

д) дочасні парламентські вибори як передумова всенародного благоденствія та убезпечення тандему Ющенко-Балога з президентським курятником від торкання Законом.

І все це на фоні нової редакції Конституції України, хто б сумнівався, «під Ющенка». З подібного приводу народ приткнув, як вужа вилами: що кому рупить, той про те й лупить.

Отже, на цей раз явлення народу обійшлося без одкровень, себто раптового осягнення істини, доступного лиш обранцям у момент містичного осявання, звісно ж, під диктовку Бога. Не вважати ж божественним осяванням байки про єдину в Україні ідейну партію, яка як Атлант у гордій самотині тримає на своїх інтелігентних плечах демократичні прибамбаси, євроатлантичний курс та принципову, навіть нещадну боротьбу із породженням пекла в спокусливо-облесливій подобі? Якби В.Ю. не назвав цю ідеальну партію по імені – «Наша Україна», спантеличена громадськість довго ломала б голову над назвою цієї фантастичної організації. Зрештою, було б дивно, якби вождь та не рекламував свою партію: кожна лисиця свій хвостик хвалить. Маячня, звісно, але особисто для мене, як для безнадійного канонічного рухівця, усі ці вихвалки звучать образливо. Виходить, Народний рух України – безідейна партія? А бодай тебе курка вбрикнула!

Одначе якщо було явлення-повчання зі сторони правителя-гаранта, котрий ні за що не відповідає і нічого не гарантує, відповідно від нас вимагається усвідомлення свого несказанного щастя від одного лицезріння САМОГО та благоговійного трепету від вислуховування його незбагненного мудрування. Одне слово, профільтруємо президентську балаканину через густе ситечко здорового глузду, скептицизму та сумніву в його правдомовності і послідовності. І оцінимо сухий залишок.

Фішка перша. Злорадна. «Коаліції кат ма!» Арифметично вона могла б відбутися, ще й із запасом міцності: БЮТ – 156 + НУНС – 72 + БЛ – 20 = 248 бойових багнетів (олов’яних солдатиків, «кнопкодавів» - це вже кому на який смак). Чия беззаперечна заслуга, що демократична коаліція кількісно не відбулася і нараховує фактично лишень 213 «більшовиків»? В.Ю. проявляє лукаву скромність, а подекуди і нахабство: «… я не сприймаю ніяких звинувачень від кого б то не було…» Можна вірити, оскільки В.Ю. переконаний, що тільки він має виняткове, позаяк божественне, право на звинувачення. Усі, хто знайомий з українською, даруйте на слові, політикою хоча б у межах телевізійних «Новин», знають, що саме президент дав «відмашку» В”ячеславу Кириленко та Віктору Балозі: «Валити» коаліцію!» І з фракції НУНС гнійником виперло «Єдиний центр» ім..Балоги та поламану через президентське коліно групу «За Україну». З горем-бідою, законно і не зовсім, з медяником і з-під батога, але коаліція формально існує. Як більмо в оці В.Ю. Тепер-от з подачі президента легітимністю-нелегітимністю Юліного парламентського недоношеного дітища займається Конституційний Суд. Визнає нелегітимною – і В.Ю., пара-трійка олігархів, Балогіна цимбора і «яструби» з Партії регіонів дико радітимуть. А що доброго від цього матиме народ, цікавитеся? Додаткове видовище і зменшену пайку хліба, себто дочасні парламентські вибори і викинуті псу під хвіст півмільярда гривень з державної казни.

Фішка друга. Зловорожа. «Юлька узурпаторша!» Ця зрадниця, державний злочинець, кремлівська хвойда, клята популістка, злодійка… (далі йде суцільна нецензурщина) настільки знахабніла, що своєю енергійністю, працьовитістю, цілеспрямованістю, рішучістю просто-таки змушує В.Ю. відчувати комплекс власної неповноцінності. Тому то й титанічні зусилля президента, докладені ним спочатку до недопущення створення коаліції, а потім на її знищення, як і підключення до цього Конституційного Суду переслідують одну ціль – відставку Ю.Т. з посади прем’єр-міністра. Перефразуючи відомий вислів, можна сказати: «Нехай загине Україна аби Юлька не керувала урядом!»

Фішка третя. Лицемірна. «Пропорційна виборча система із закритими списками – б’яка!» А ніхто й не сумнівається. Тільки ніхто інший як В.Ю. на «тайній вечері» в грудні 2004 р. поставив свій підпис поруч із підписами Кучми, Квасневського, Адамкуса та Януковича під конформісткою угодою, яка включала і прийняття змін до конституції, що передбачали саме таку вигідну для бізнес-клубів за інтересами (у просторіччі – українські партії) систему. І «Наша Україна» в повному складі руками-ногами голосувала за ці зміни. За що боролися, на те і напоролися.

Фішка четверта. Простацька. «Відкриті партійні виборчі списки – панацея від політичної корупції у ВР!» Потішно було слухати наївні просторікування В.Ю. на прес-конференції про те, що нібито завдяки такій новації тільки 1/6, а то й 1/8, з нинішнього складу парламенту зможе потрапити в наступний. Проблема для тих же 300 мільйонерів з нинішнього складу полягатиме у значному збільшенні видатків на виборчу кампанію. Якщо при системі із закритими списками вони купляли прохідні місця у списках, то при відкритих списках у них будуть подвійні видатки: спершу треба буде заплатити вождю за «вигідний» виборчий округ («вигідний» - це той, де партія або домінує, або принаймні не пасе задніх), а потім потратитися на купівлю або голосів виборців, або гамузом членів виборчих комісій, прихвативши і спостерігачів від партій-суперників. Не києм, то палицею, але ці дві третини «жирних котів» у ВР пролізуть. Як їх позбутися? Експропріація експропрійованого! Позбавте їх неправедних статків – і повернуться вони в грязь, звідки і сплили в «князі».

Фішка п’ята. Нав’язлива. «Дочасні парламентські вибори – оптимальний засіб для подолання політичної і економічної кризи!» Останній аргумент президента, його idea fix для вирішення особистих проблем: позбутися Юлі та прикрити свої ясновельможні сідниці депутатською недоторканністю від суворого, але справедливого Закону. Були вже дочасні парламентські вибори, після яких владний бардак ще більше розцвів і засмородив усю країну. Хто там повторно наступає на ті самі граблі?

Є у В.Ю. ще одна голуба мрія. Не така, звісно, животрепетна, як війна з Юлькою до останньої краплі нашої крові, але також важлива. Мріє наш президент об’єднати Україну. Щоби не було, значить, «східняків» і «західників», а був один національно-свідомий народ. Пробував Меморандумом про порозуміння з бандюковичами. Не вийшло. «Кинули». Вирішив зкувати ланцюгом Універсалу національної єдності з тими ж бандюковичами і соціалістами впридачу. Знову «кинули». А від об’єднавчої сверблячки просто спасу немає! Задумав президент об’єднати Україну «широкою» коаліцією (у просторіччі – «ширкою») демократів з бандюковичами, але з дрібненьким н’юансом: щоби «ширка» в нього була на побігеньках, а він ні за що не відповідав би. Це раз. Головний бандюкович стає прем’єром і взагалі вся банда «сідає» на державні фінансові потоки, натомість відмовляється від президентських амбіцій і працює на В.Ю. на підконтрольних «регіоналам» південно-східних теренах. Випадковий «лох» викликає співчуття. Яке почуття може викликати «лох» за покликанням? Злорадство? Досаду? Злість? Зневагу? Що завгодно, тільки не співчуття.

І що ж там у сухому залишку? Не при людях мовлячи, маємо те, що вибрали. Одне слово, сьорбайте, хлопці, юшку, а риба на споді.

01.05.2009,

Богдан Гринчук