«… і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми… І зійшов Господь на гору Сінай, на верхів’я гори. І покликав Господь Мойсея на верхів’я гори. І вийшов Мойсей. І промовив Господь до Мойсея: «Зійди, остережи народ…» (Вихід, 19.16.20-21). У вечірні години Світлої середи зійшов до народу з остереженнями, повчаннями і десь-навіть пророцтвами Президент України Віктор Ющенко. Без шумових і піротехнічних ефектів (видать, месії по чину не належить), зате під штандартом і з відповідно підготовленою, отже сумирною, журналістською аудиторією. Зрозуміло, босякувата Інтернет-братія права голосу була позбавлена начисто: провокатори, одначе.
Сказати, що на час прес-конференції В.Ю. все життя в Україні завмерло, оскільки абсолютна більшість статевозрілої громадськості прикипіла до телеекранів, було б великим гріхом. Якщо відверто, то всі, хто більш-менш регулярно цікавиться подіями на владному Олімпі, можуть навіть спросоння пробубоніти головні політичні «фішки» В.Ю., т.б.м., животрепетні виклики:
а) коаліції кат ма;б) Юлька – узурпаторша, себто нелегітимний прем’єр-міністр;в) пропорційна виборча система із закритими партійними списками – каверзи нечистої сили, звісно ж, не без участі закосиченої відьми;г) відкриті списки – панацея від політичної корупції у ВР;д) дочасні парламентські вибори як передумова всенародного благоденствія та убезпечення тандему Ющенко-Балога з президентським курятником від торкання Законом.
І все це на фоні нової редакції Конституції України, хто б сумнівався, «під Ющенка». З подібного приводу народ приткнув, як вужа вилами: що кому рупить, той про те й лупить.
Отже, на цей раз явлення народу обійшлося без одкровень, себто раптового осягнення істини, доступного лиш обранцям у момент містичного осявання, звісно ж, під диктовку Бога. Не вважати ж божественним осяванням байки про єдину в Україні ідейну партію, яка як Атлант у гордій самотині тримає на своїх інтелігентних плечах демократичні прибамбаси, євроатлантичний курс та принципову, навіть нещадну боротьбу із породженням пекла в спокусливо-облесливій подобі? Якби В.Ю. не назвав цю ідеальну партію по імені – «Наша Україна», спантеличена громадськість довго ломала б голову над назвою цієї фантастичної організації. Зрештою, було б дивно, якби вождь та не рекламував свою партію: кожна лисиця свій хвостик хвалить. Маячня, звісно, але особисто для мене, як для безнадійного канонічного рухівця, усі ці вихвалки звучать образливо. Виходить, Народний рух України – безідейна партія? А бодай тебе курка вбрикнула!
Одначе якщо було явлення-повчання зі сторони правителя-гаранта, котрий ні за що не відповідає і нічого не гарантує, відповідно від нас вимагається усвідомлення свого несказанного щастя від одного лицезріння САМОГО та благоговійного трепету від вислуховування його незбагненного мудрування. Одне слово, профільтруємо президентську балаканину через густе ситечко здорового глузду, скептицизму та сумніву в його правдомовності і послідовності. І оцінимо сухий залишок.
Фішка перша. Злорадна. «Коаліції кат ма!» Арифметично вона могла б відбутися, ще й із запасом міцності: БЮТ – 156 + НУНС – 72 + БЛ – 20 = 248 бойових багнетів (олов’яних солдатиків, «кнопкодавів» - це вже кому на який смак). Чия беззаперечна заслуга, що демократична коаліція кількісно не відбулася і нараховує фактично лишень 213 «більшовиків»? В.Ю. проявляє лукаву скромність, а подекуди і нахабство: «… я не сприймаю ніяких звинувачень від кого б то не було…» Можна вірити, оскільки В.Ю. переконаний, що тільки він має виняткове, позаяк божественне, право на звинувачення. Усі, хто знайомий з українською, даруйте на слові, політикою хоча б у межах телевізійних «Новин», знають, що саме президент дав «відмашку» В”ячеславу Кириленко та Віктору Балозі: «Валити» коаліцію!» І з фракції НУНС гнійником виперло «Єдиний центр» ім..Балоги та поламану через президентське коліно групу «За Україну». З горем-бідою, законно і не зовсім, з медяником і з-під батога, але коаліція формально існує. Як більмо в оці В.Ю. Тепер-от з подачі президента легітимністю-нелегітимністю Юліного парламентського недоношеного дітища займається Конституційний Суд. Визнає нелегітимною – і В.Ю., пара-трійка олігархів, Балогіна цимбора і «яструби» з Партії регіонів дико радітимуть. А що доброго від цього матиме народ, цікавитеся? Додаткове видовище і зменшену пайку хліба, себто дочасні парламентські вибори і викинуті псу під хвіст півмільярда гривень з державної казни.
Фішка друга. Зловорожа. «Юлька узурпаторша!» Ця зрадниця, державний злочинець, кремлівська хвойда, клята популістка, злодійка… (далі йде суцільна нецензурщина) настільки знахабніла, що своєю енергійністю, працьовитістю, цілеспрямованістю, рішучістю просто-таки змушує В.Ю. відчувати комплекс власної неповноцінності. Тому то й титанічні зусилля президента, докладені ним спочатку до недопущення створення коаліції, а потім на її знищення, як і підключення до цього Конституційного Суду переслідують одну ціль – відставку Ю.Т. з посади прем’єр-міністра. Перефразуючи відомий вислів, можна сказати: «Нехай загине Україна аби Юлька не керувала урядом!»
Фішка третя. Лицемірна. «Пропорційна виборча система із закритими списками – б’яка!» А ніхто й не сумнівається. Тільки ніхто інший як В.Ю. на «тайній вечері» в грудні 2004 р. поставив свій підпис поруч із підписами Кучми, Квасневського, Адамкуса та Януковича під конформісткою угодою, яка включала і прийняття змін до конституції, що передбачали саме таку вигідну для бізнес-клубів за інтересами (у просторіччі – українські партії) систему. І «Наша Україна» в повному складі руками-ногами голосувала за ці зміни. За що боролися, на те і напоролися.
Фішка четверта. Простацька. «Відкриті партійні виборчі списки – панацея від політичної корупції у ВР!» Потішно було слухати наївні просторікування В.Ю. на прес-конференції про те, що нібито завдяки такій новації тільки 1/6, а то й 1/8, з нинішнього складу парламенту зможе потрапити в наступний. Проблема для тих же 300 мільйонерів з нинішнього складу полягатиме у значному збільшенні видатків на виборчу кампанію. Якщо при системі із закритими списками вони купляли прохідні місця у списках, то при відкритих списках у них будуть подвійні видатки: спершу треба буде заплатити вождю за «вигідний» виборчий округ («вигідний» - це той, де партія або домінує, або принаймні не пасе задніх), а потім потратитися на купівлю або голосів виборців, або гамузом членів виборчих комісій, прихвативши і спостерігачів від партій-суперників. Не києм, то палицею, але ці дві третини «жирних котів» у ВР пролізуть. Як їх позбутися? Експропріація експропрійованого! Позбавте їх неправедних статків – і повернуться вони в грязь, звідки і сплили в «князі».
Фішка п’ята. Нав’язлива. «Дочасні парламентські вибори – оптимальний засіб для подолання політичної і економічної кризи!» Останній аргумент президента, його idea fix для вирішення особистих проблем: позбутися Юлі та прикрити свої ясновельможні сідниці депутатською недоторканністю від суворого, але справедливого Закону. Були вже дочасні парламентські вибори, після яких владний бардак ще більше розцвів і засмородив усю країну. Хто там повторно наступає на ті самі граблі?
Є у В.Ю. ще одна голуба мрія. Не така, звісно, животрепетна, як війна з Юлькою до останньої краплі нашої крові, але також важлива. Мріє наш президент об’єднати Україну. Щоби не було, значить, «східняків» і «західників», а був один національно-свідомий народ. Пробував Меморандумом про порозуміння з бандюковичами. Не вийшло. «Кинули». Вирішив зкувати ланцюгом Універсалу національної єдності з тими ж бандюковичами і соціалістами впридачу. Знову «кинули». А від об’єднавчої сверблячки просто спасу немає! Задумав президент об’єднати Україну «широкою» коаліцією (у просторіччі – «ширкою») демократів з бандюковичами, але з дрібненьким н’юансом: щоби «ширка» в нього була на побігеньках, а він ні за що не відповідав би. Це раз. Головний бандюкович стає прем’єром і взагалі вся банда «сідає» на державні фінансові потоки, натомість відмовляється від президентських амбіцій і працює на В.Ю. на підконтрольних «регіоналам» південно-східних теренах. Випадковий «лох» викликає співчуття. Яке почуття може викликати «лох» за покликанням? Злорадство? Досаду? Злість? Зневагу? Що завгодно, тільки не співчуття.
І що ж там у сухому залишку? Не при людях мовлячи, маємо те, що вибрали. Одне слово, сьорбайте, хлопці, юшку, а риба на споді.
01.05.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар