Що в траві пищить, або ліки для простодушних

Подейкують, що ми з вами, вельмишановні українці, народ простодушний. Тільки вкрай лінивий не вішає нам локшину на вуха, а ми її із задоволенням жуємо і тільки заздрісно позираємо навколо, чи, бува, сусіду не перепало більше. Кому тільки заманеться регулярно постачає нас передвиборчими кошиками із смаженого дуба, а в них соковиті вербові груші. І знаєте, муркаємо від задоволення.

Довірливі, одначе, наївні і щиросердні. Ні, дорікати тут нічим, тим більше, є версія, що саме такі чисті серцем будуть бачити Бога. Звісно, колись, як відмучаться, покинуть земну юдоль, сподобляться прощення за свої муки і заслужать вічного байдикування в постах і молитвах. Коли-то воно ще буде та чи й буде саме так, адже свідків немає, так що приходиться вірити на слово, себто знову ж таки бути довірливим. Поки ж що на простодушних возять воду. Хто, цікавитеся? А всі, кому ми дозволяємо. Звісно ж, пройдисвіти. Це якщо висловлюватися делікатно.

На щастя, від надмірної довірливості є ефективні ліки під назвою «інформація». По-простому мовлячи, коли легковірний громадянин узнає хто і про що в траві пищить, де і дівається його довірливість. Звісно, мова йде про довіру чи сумнів у правдомовності сильних світу цього (в українських реаліях, як правило, з рильцем у пушку). Ось тому зрозумілі прагнення будь-якої влади, навіть найсимпатичніших кольорів, обмежити достовірну інформацію, спотворити її, принаймні подати її нерозбірливу версію. Це ж не секрет, що незалежні ЗМІ в нас ліквідовані як клас і за кожним, від загально-національних телеканалів до «жовтої» друкованої рептильки, стоять шкурні інтереси якогось «жирного кота». Партійні видання, нагадуєте, не такі, не продажні ? Ну що тут сказати як нічого слухати? Краще від народу не порадиш: не вір, муже, своїм очам, лише моїй повісті.

Щоби наглядно продемонструвати технологію зомбування чесного люду подобою ніби правдивої, насправді ж наскрізь брехливої, інформацією, згадаємо деякі резонансні заяви відомих «печерських» вельмож і їх прихвостнів. Про їх маячню загал здебільшого дізнається з наслуху, оскільки завдання таких милих брехунців гранично дебільне: «Мені аби прокукурікати, а там хоч не світай».

Гадаю, шановне панство ще не забуло, що Прем’єр-міністр України в нас терористка? Ні, я психічно здоровий, але в цьому переконаний головний президентський канцеля-рист Віктор Балога. Я і не психіатр, щоби давати фахову оцінку цьому його переконанню. Просто переді мною лежить текст офіційної заяви В.І.Балоги на фірмовому бланку Глави Секретаріату Президента України, адресований тимчасово виконуючому обов’язки Голови СБУ з підписом-закарлючкою головного канцеляриста. Моє оціночне судження: маячня в стилі «тату, а вона б’ється!»

Я не якийсь-там скнара, а тому від щирого серця ділюся з шановними добродіями цим епістолярним взірцем манії переслідування вкупі з манією величі.

«Останнім часом із надійних джерел до мене надходить інформація про підготовку планів мого фізичного усунення у зв’язку з діяльністю на посаді Глави СПУ. За наявними даними, ініціатором і замовником розробки конкретних дій, кінцевою метою яких має бути моя смерть, є Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. За її розрахунками, у такий спосіб буде знято останній бар’єр для досягнення нею вищої влади в державі – поста Президента України». Кінець цитати. Можна веселитися.

От тобі, Гандзю, книш ! А ми, темні, і не знали, що за пост президента Леді Ю. прийдеться поборюкатися не з Януковичем і тим більше не з Ющенком, а з САМИМ БАЛОГОЮ. З нетерпінням очікую крилатого вислову Генерального Канцеляриста: «Ющенко – це я!»

По суті вищенаведений абзац із заяви-зойку перепудженого до мокрих штанців мукачевського «наполеончика» - це і є вся «інформація із надійних джерел», яку на повному серйозі подає головний український канцелярист головному українському чекісту. Тому що наступний текст – це всього-лиш викладена на письмі буйнесенька фантазія автора на тему «Як убити Балогу?» Та мені і в страшному сні не могло привидитися подібне марення. Цитую: «За задумом злочинні наміри будуть здійснені (але ж холоднокровний і безстрашний чолов’яга! – Б.Г.) одним із трьох способів:

1. Через отруєння...
2. Через інсценування дорожньо-транспортної пригоди...
3. Вбивство з використанням стрілецької зброї або вибухівки...»

Видать, для полегшення роботи терористам ця потенційна жертва замаху деталізує обставини, при яких найбільш успішно можна здійснити замах.

А тепер пофантазуємо і ми. Уявімо собі Юлю Тимошенко у камуфляжі з розмальованим а la commandos личиком за кермом КАМАЗу, з трьохлітровим слоїком миш’яку в одній руці, снайперською гвинтівкою – в другій, ящиком динаміту під ногами і «Стінгером» за плечима (Балога натякає на замах на себе і в повітрі, оскільки вихідними днями регулярно літає до своєї любої Оксаночки в Закарпаття приватним літаком). Омріяний персонаж для національного коміксу!

Між іншим, пройшло вже три місяці після цього загострення манії переслідування, а нічого не сталося: Балога – живий, Тимошенко – на свободі, СБУ – як води в рот набрала. Утім, а про що, власне, говорити? Юля має достатньо здорового глузду, щоби не коментувати подібну бредню. СБУ спішить до розслідування як свекор до пелюшок, позаяк уже одне визнання факту розслідування балогівської маячні робить цю службу блазнями і маріонетками мукачевського товарознавця районного розливу. Балога... як би це поделікатніше подати... Одне слово, так і не дочекавшися замаху на своє життя (виявилося, що Юля бридиться дати йому навіть ляпаса), він вирішив змінити, т.б.м., спеціалізацію своїх кляуз. Зрештою, не виключена можливість, що до манії переслідування додалася манія підозріливості.

Ні для кого не секрет, що услід за своїм хазяїном Віктор Балога дивиться на Юлію Тимошенко як чорт на попа. Воно і зрозуміло: при будь-якому президентові на прізвище Неющенко, тим паче, з прізвищем Тимошенко, у цього халіфа на годину перспективи невтішні: або еміграція з міжнародним розшуком на шиї, або українське небо «в клітинку» з конфіскацією. Позаяк перша частина його епістолярного серіалу «Як я ненавиджу Юлю» під назвою «Юля – терористка» не викликала зацікавленості навіть у «жовтої» преси, через два місяці він видав черговий опус під назвою «Юля – шпигунка і диверсантка». Чергова бредня за № 02-02/2965 від 27.08.08 на ім’я все того ж в.о. Голови СБУ Валентина Наливайченка із звинуваченнями все тієї ж ненависної Юлії Тимошенко в «наявності у діях Прем’єр-міністра України... ознак злочинної діяльності на шкоду національним інтересам України, зокрема передбачених статтями 111 («Державна зрада»), 365 («Перевищення влади або службових повноважень») і 367 («Службова недбалість») Кримінального кодексу України.

При таких-то звинуваченнях, що «тягнуть» на пожиттєве ув’язнення, Президент України мав би стрімголів бігти у Верховну раду із своїм поданням про негайну відставку державної злочинниці Юлії Тимошенко з поста Прем’єр-міністра. А він ні мур-мур, ніби це його не стосується. Видать, В.Ю. є спільником Ю.Т. в її диверсійній діяльності. Дожили!

Переказувати всі (шість) бредові звинувачення – шкода паперу, але на декількох варто зупинитися детальніше. Щоби стало зрозуміло, хто є «ху».

Знаючі люди однозначно стверджують: ця кляуза Балоги писалася під диктовку Фірташа, Коломойського і Косюка. Перших двох шановному панству, гадаю, відрекомендовувати не треба: ну хто ж не знає глитаїв-мільярдерів, для яких українці – гої? А от не знати Юрія Косюка – це вже навіть не сором, а ганьба. Не знати друга головного українського завгоспа – керівника ДУСі Ігора Тарасюка, які разом захопили всі, до яких дотягнулися їх руки, птахофабрики, комбікормові заводи, комплекси з розведення свиней і великої рогатої худоби і якому напередодні Дня незалежності за цей подвиг Президент Віктор Ющенко присвоїв звання Героя України? Принаймні, думаю, що це звання Юрій Косюк отримав не за те, що в кінці минулого року сотня працівників його птахофабрики «Миронівська» отравилася в столовій омлетом із сальмонельозних яєць. І не за те, що він майже не платить податків, оскільки його бізнесом управляє зареєстрована на Кіпрі офшорна компанія Raftan Holding Limited.

Чому стільки честі цьому «герою»? Та тому, що одним із «одкровень» Балоги є звинувачення Ю.Т. у нанесенні нею шкоди продовольчій безпеці України. Яким чином? Ця закосичена шкідниця до того знахабніла, що підписала урядове розпорядження № 592-р від 12.04.08 про закупівлю м’яса іноземного походження, оскільки за оцінками експертів в Україні дефіцит м’яса на рік становить 450-500 тис.тон. У чому злочин Ю.Т.? Так імпортне м’ясо дешевше, ніж «косюківська» «Наша ряба», а це вже конкуренція, отже підрив монополії. А Герою України Косюку вигідно, щоби в Україні був дефіцит м’яса, а при дефіциті, відомо, ціни на продукцію зростатимуть. То хто тут злочинець: Балога, який відстоює право косюків поцупити з наших гаманців більше гривень, чи уряд, який захотів дати по руках зажерливому монополісту?

У епоху сталінізму у великому фаворі в доблесних чекістів були пильні громадяни, котрі в своїх доносах викривали «ворогів народу». Не сумніваюся, що Віктор Балога в ті часи зробив би непогану кар’єру донощика. Основне, щоби вистачило буйнесенької фантазії, а з цим у нього проблем немає.

Ще не забули «справу Vanco»? «Загроза національній безпеці України виникає вже безпосередньо з відмови Кабінету Міністрів України виконувати контракт із компанією Vanco...» - отаким цвяхом Балога прибив до ганебного стовпа «ворога народу» Юлію Тимошенко. Повірили? Ще б не повірити, коли сам президент зволив підтакнути. А тепер інформація для роздумів.

19 жовтня минулого року уряд Януковича (за безпосередньої участі Віктора Ющенка) підписав угоду з американською Vanco International Ltd (дочірня компанія Vanco Energy Company, зареєстрованої на Бермудських островах). Цій «офшорці» строком на 30 (тридцять!) років було передано у використання ділянку Прикерченського шельфу площею 12,96 тис.кв.км. Від умов цієї угоди корупцією аж смердить. Згідно з угодою про розподіл продукції до повної компенсації вкладених коштів Vanco мала відразу забирати 70 % енергоносіїв, видобутих з ділянки (цей період погашення затрат не був зафіксований по строках, що теоретично могло розтягнутися на всі 30 років дії угоди). Окрім того з 30 % українських енергоносіїв Vanco мало отримувати 70 % прибутку. Тобто Vanco фактично мала забирати 90 % видобутих енергоносіїв. Де ж тут вигода для України?

Іще просто-таки пікантна інформація про цю саму Vanco. Ви будете сміятися, але річний оборот компанії, яка в розробку ділянки площею майже 13 тис.кв.км. мала вкласти 20 МЛРД. доларів, складає всього-на-всього 7,5 МІЛЬЙОНІВ доларів.

У діловому світі Vanco має стійку репутацію компанії-спекулянта: за корупційними схемами набуває право на розробку родовищ, а потім перепродує його справді сильним і відомим компаніям. До речі, за останнє десятиріччя більш-менш розвинуті країни з цією спекулятивною компанією не хотіли мати справу. Ліцензії на розробку надр надавали виключно слаборозвинені країни Африки – Кот-д’Івуарі, Екваторіальна Гвінея, Габон, Гана. У американських ділових колах Vanco пов’язують з віце-президентом США Діком Чейні. А тепер самі здогадайтеся, з якого-такого дива Президент України горою стоїть за цю більш ніж сумнівну компанію.

Наступне «звинувачення», за яке кожен національно свідомий українець повинен просто ногами бити канцелярського донощика: «Прем’єр-міністром України одноосібним рішенням було зірвано виконання Указу Президента України від 22 травня ц.р. щодо забезпечення використання нафтопроводу «Одеса-Броди» у проектному (аверсному) напрямку, чим поставлено під сумнів реальну можливість України забезпечити диверсифікацію джерел надходження нафти, досягти повноцінного завантаження вітчизняних НПК «Галичина» та «Нафтохімік Прикарпаття» і сприяти зниженню ціни на нафтопродукти в Україні».

А тепер реальний стан речей, про який лукаво замовчує Балога. По-перше, НПК «Галичина» та «Нафтохімік Прикарпаття» ніякі не «вітчизняні», а приватна власність Ігора Коломойського. По-друге, Указ Президента України передбачає підписання угоди про УПРАВЛІННЯ трубопроводом «Одеса-Броди» з офшорною компанією Milbert Ventures Inc. (Зареєстрована на Віргінських островах) того ж Коломойського щодо постачання нафти. Одне слово, виходить, що держава збудувала нафтопровід для Коломойського, щоби він міг постачати нафтою свої нфто-перегінні заводи. Чи не виглядає підозрілою така президентська щедрість за народний рахунок?

Гадаю, шановне панство зрозуміло, що всі ці страшилки-звинувачення такі ж правдиві, як і вина Юлії Тимошенко в повені на Прикарпатті чи вибухи на військових складах. Я не здивуюся, якщо В.Балога приплете вимирання динозаврів до Ю.Тимошенко.

Я далеко не шанувальник Юлії Тимошенко. Більше того, вважаю, що в неї відсутній національний стрижень – українськість. Так уже склалося, що у взаєминах Ющенко-Балога-Тимошенко найвиразніше проявляється державний ідіотизм.

Знання примножують скорботу. Знання про справжні мотиви уявно благородних вчинків влади зменшують до неї довіру. Як так далі піде, гляди, і навчимося на сьомій дитині дівочити.

20.09.08,
Богдан Гринчук

Самозахист

Дивитеся телевізійні новини? Правда ж один до одного нагадують репортажі воєнкорів з передової фронту активних бойових дій упереміж з оперативними даними про мародерство на окупованих територіях? Або як епізоди з фільму жахів під назвою «Будні України». Я так гадаю, система вже дозріла, щоби розродитися своїм Достоєвським. Тільки на відміну від роману «Злочин і покарання» український соціально-психологічний трилер мав би називатися «Злочин і безкарність». Саме це, злочини і безкарність, беззаконня і безправ’я, свавілля і байдужість влади, нам щодня демонструють на телеекранах.

Таки вірно народ підмітив: що надто, того й свині не їдять. От і збайдужів народ, отупів, одів душу захисним панцирем від цих жахів. Призвичаїлися до чужого горя, несправедливості, безвладдя. Що ж, правду кажуть: постійно називай людину «свиня-свиня-свиня» - і через місяць-два вона захрюкає. Хрюкаємо, панове, інтелігентніші – ремигають. Не буду лукавити, чути й голоси волаючих в пустелі.

Запитання «звідкіля така напасть на наші мудрі голови?» вважаю недоречним і риторичним. Чим горщик накипів, тим і смердітиме. А накипіти він може тільки тим, що в нього налито. А налито... Дозволю собі поскребти «помаранчеві» струпи на незагоєних ранах ваших нездійснених надій на справедливість. А вона ж, ця таємнича, зваблива, жадана незнайомка, гадалося, була поруч: один рух, один крок – і ось вона вже на п’ядесталі, панує-володарює в очищеній-оновленій державі. Залишилося дрібниця: нашим помаранчевим кумирам, яким ми так безшабашно, довірливо, на чесне слово вручили владу, виконати одну-єдину обітницю – «Бандитам – тюрми!»

Нас «кинули». Новий державний горщик поступово, поволеньки, без афішування почав наповнюватися регіонально-кучмівською гидотою. У суміші з далеко не першої свіжості і вже зовсім не вищої якості новим чиновницьким начинням. Це і спричинило той сморід безвладдя, беззаконня, правового нігілізму, безкарності, яким як смогом накрило всю Україну.

Можна тільки щиро поспівчувати кореспондентам телеканалів, котрі щодня стикаються з людським горем, зрідка - від стихії, у основному - рукотворним: від чиновницької байдужості, зажерливості, продажності, непрофесійності і просто дурості.

На підставі купленого рішення суду в селянина відібрали земельний пай, той роками оббиває владні кабінети і скрізь натикається на стіну ворожої байдужості. Мовляв, ми тут державними справами займаємося, а він, бач, справедливість, правду, закон шукає. Не здогадається, мужик неотесаний, купити у тому ж суді, але за більшу суму, рішення «іменем України» на свою користь.

Дворічна дитина упала у відкритий каналізаційний люк і втопилася в брудних стоках. Винуватого, зрозуміло, немає. Вгодована до свинячої кондиції чиновницька пика в телекамеру верзе, що згідно документів на цьому місці ніякого каналізаційного колодязя немає, а за те, що не знаходиться на балансі, він ніякої відповідальності не несе. Звідки цей колодязь тут взявся та ще й підключений до міської каналізаційної мережі най виясняє комісія, яку колись створять, якщо батьки загиблої дитини продовжуватимуть надокучати заклопотаним чиновникам.

П’яний сопляк на шаленій швидкості збив на переході двох дітей. 12-річна дівчинка від отриманих травм померла на місці, її подружка на все життя залишилася калікою. Кримінальна справа «розслідується» другий рік. Місцеві Пінкертони, прикриваючися «таємницею слідства», вочевидь знущаються із згорьованих батьків. Уся «таємниця» полягає в тому, що п’яний сопляк за кермом – це любиме чадо начальника місцевої ДАІ.

У заповіднику загальнодержавного значення, де будь-яке будівництво в принципі заборонено, чиряками повиростали котеджі. Місцевий еколог на державній службі ніяково відвертає лице від телекамери: «А що я можу зробити? Мене туди не пускають. Як надокучатиму, обіцяли, того, пику натовкти». – «Так звертайтеся до прокурора!» - «Так ондечки його котедж».

А скільки чиновницько-владного свавілля, самодурства, хамства, беззаконня, здирництва не попадає в кадр? Воно, оце кабінетне чупирадло – влада. Авжеж, воно присягалося служити народу. А чого, служить: куму, свату, брату, тому, хто дає «на лапу», ну і, свята справа, начальству. Для нього це і є народ, а всі інші – надокучливі прохачі.

І немає на них управи. Закон-то на них не діє. Здогадуєтеся, чому? Та ні, не через відсутність законів, себто «встановлених найвищим органом державної влади загальнообов’язкових правил, які мають найвищу юридичну силу». Вони є, але для нас, народу, «бидла» як спересердя вихопилося в політичного покійника О.Мороза. Кожна ж чиновницька гнида вважає, що вона і є Закон. І має рацію, позаяк влада в Україні тримається на трьох «китах»: беззаконні, уседозволеності, безкарності.

Спокійно, громадяни! Є вихід навіть з цієї ніби бездонної чиновницько-свавільної трясовини. Є управа навіть на безнадійно корумпованих державних здирників. І треба для цього всього-нічого: щоби народ сам у свої руки взяв захист своїх прав і свобод. Між іншим, таке право надано КОЖНІЙ ЛЮДИНІ. Не вірите? Бо не читаєте Конституції України. Ст.27 абзац 3: «Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».

Уявімо собі, що в Україні законодавчо дозволено володіння, носіння і використання (виключно для самозахисту!) вогнепальної зброї. Ні, до гранатометів чи там ракетних комплексів справа ще не дійшла, поки що обмежилися легкою стрілецькою зброєю – автоматами, гвинтівками, пістолетами. Уявіть побутову сцену, яка стала б звичною в озброєному суспільстві.

Післяповеневе Прикарпаття. У кабінеті голови районної комісії з визначення розмірів післяповеневих збитків заходять троє озброєних автоматами вуйків, гречно вітаються, сідають у крісла і ніби випадково направляють люфи автоматів на господаря кабінету. Один з вуйків делікатно відкашлюється і ввічливо запитує: «А скажи-но, злодійська твоя пико, чому це ти своєму куму (брату, свату чи просто тому, хто дав «на лапу»), фазенда якого стоїть на горбку і була зовсім не зачеплена повінню, «намалював» збитків на 25 тис.грн., а наша вулиця, яка була затоплена по вікна, попала в третю категорію підтоплення і ми отримали всього по 5 тисяч?» Чиновник, звісно, також озброєний, але проти трьох автоматів його пукавка виглядає явно непереконливо. Запитання: «Скільки часу займе відновлення справедливості?» Відповідь: «Рівно стільки, скільки потрібно чиновнику на виправлення документів у присутності вуйків».

Іще один епізод-марення з епохи озброєного суспільства. Суддівський кабінет. За столом суддя Хабарнюк. На столі лежить цивільна справа за позовом гр. Зажерливенка про відчуження земельного паю гр. Заробигорба. Справа аж смердить незаконністю. Навпроти судді позивач нервово мне в руках вагомий доказ своєї претензії на землю. Вага доказу – 50 тис. американських грошей. Ринкова вартість землі – 500 тис. тих же грошей. Біля дверей скромно примостився відповідач по справі Заробигорба. У натруджених мозолястих руках він зручно як звичний робочий інструмент тримає обріз автоматичної 20-тизарядної гвинтівки. Німа сцена. Суддя гарячково перебирає подумки якнайфантастичніші варіанти як узяти хабара і уникнути невідворотного покарання. Суддя враз порозумнішав і вибрав життя.

Традиційний щорічний марш шахтарів на Київ. Колона замурзаних до негроподібності (камуфляж для остраху) шахтарів, озброєних АК-47 з відкидним прикладом, організовано побригадно займає вогневу позицію навпроти Кабінету Міністрів. Перепуджені до «ведмежої хвороби» урядовці замість звичного стукоту шахтарських касок об асфальт чують загрозливе, промовисте клацання затворів. Далі - екстренне засідання уряду, постанова з удовольненням справедливих вимог шахтарів, явління перед ними збентеженого прем’єр-міністра з вибаченнями, хепі енд.

Фантазер, одначе, підсміюєтеся? А я от не впевнений чи фантазую, чи то переповідаю видіння з ймовірного майбутнього. До того, знаєте, йдеться. «Майданна» агітка «Бандитам – тюрми!» виявилася з типографською помилкою: у оригіналі було «Бандитам – владу!» І сварливим Параскам-Палажкам, і самолюбивій шпані, і «жирним котам», і самозванним рятівникам нації, і захланним пройдисвітам, і ненаситним хапугам, і продажним політикам, і владоголікам з мораллю шимпанзе – усім владу.

На щастя, є закони, непідвладні ні адміністративному тиску, ні шахрайським маніпуляціям фаворитів, ні звихненим забаганкам тимчасових правителів. Приміром, кожна дія викликає протидію. Якщо у фізичному експерименті надміру стиснута пружина може розпрямитися і боляче хльоснути по носі експериментатора, то владний безлад, свавілля, тотальна корумпованість, яка метастазами роз’їла всі сфери життя, правовий нігілізм можуть призвести до значно страшніших соціальних катаклізмів. Отоді мої фантазії в порівнянні з охлократією (владою натовпу) виглядатимуть безневинною дитячою казочкою. Як правило, такого варіанту розвитку подій влада не враховує, оскільки твердо переконана, що попереду в неї як мінімум вічність. Гадаєте, нинішня влада становить виняток?

16.09.2008
Богдан Гринчук

І хочеться, і колеться...

А правда ж шановне панство почуває себе комфортно, звично і десь навіть упевнено? Ще б пак, у верхах чергова політична криза, так що всі народні страхи про нібито політичну стабільність виявилися безпідставними: з піску не сплетеш батога, з попелу не зліпиш галушок, з демократів не створиш коаліції. І які тільки коники не викидали наші націонал-, ліберал-, соціал-, народні, християнські і просто демократи? Били сімейні горшки і бралися склеювати черепки, клялися-божилися про об’єднання і ще більше взаємообгиджувалися, говорили мовою ультиматумів з ідеологічно близькими партійцями і дружили з ворогами проти соратників. Випробували на довірливих громадянах усе, що під личиною демократії могло збрести в голову елітній шпані, зажерливим скоробагатькам, продажним вождям, політичним «авторитетам» та всіляким «наперсточникам» в демократичних шатах. У цьому є і позитив: українців уже нічим не здивуєш, оскільки їм продемонстровано повний політично-демократичний стриптиз аж до оголення наших душ.

То що, спишемо українську демократію як протухлий товар? Та ні в якому разі! Просто відділимо котлети від мух. Задамося питанням: а чи справді демократична еліта складається з демократів? Уточнюю: скільки з них примазалося до демократії задля шкурних інтересів чи є просто засланими «козачками», щоби зсередини розвалювати партії та запобігати їх єднанню?

Гадаю, тепер зрозуміла одна із причин того, чому будь-яка демократична коаліція в парламенті, будь-які спроби створити єдину демократичну партію, ба, навіть висунути єдину кандидатуру на виборах від сільського голови до президента завідомо, за визначенням, у принципі приречені на невдачу. А ще як узяти до уваги затяту амбіційність аж до месіянства демократичних вождів, провідників, їх шизофренічну впертість, неспроможність до компромісу, патологічну пристрасть до інтриганства... Зрештою, гідна співчуття доля і «помаранчевої», і «демократичної» коаліції є наочним свідченням, делікатно кажучи, негараздів у демократичному сімействі.

Як і очікувалося, демкоаліція планово-«несподівано» луснула. Найбільш здивованими, шокованими, обуреними прикинулися ті, хто приклав титанічні зусилля для її руйнації. Спочатку було потішно дивитися на позу ображеної цнотливості, слухати зверхньо-повчальні напоумлення одних та навідмаш-звинувачувальні спічі других. Потім стало огидно. Тепер ця владно-політична веремія сприймається як кепська інтермедія у виконанні бездарних провінційних акторів.

Нехитре питання: а що, власне, несподіваного сталося? Юля перша «кинула» Вітю, оскільки він не встиг «кинути» її? Та яка це дивовижа? Звичайна норма взаємин на українському владному Олімпі. Демократична коаліція передчасно упокоїлася? А звідкіля ви взяли, що вона доконче була потрібна В.Ю. і Ю.Т.? Віктору Андрійовичу для звершення його месіанських задумів Юлія Володимирівна споконвічно, з дня інавгурації, була кісткою поперек горла. Демкоаліція, цей «шлюб з розрахунку», круто замішаний на взаємній недовірі, підозрі, побоюваннях, а подекуди й на ненависті, з самого початку був формальним, про людське око, щоби зберегти видимість політичної пристойності перед «помаранчевим» електоратом. В.Ю. був і залишився скритим прихильником широкої коаліції з обов’язковою, навіть першочерговою, присутністю в ній Партії регіонів. Зрозуміло, задля об’єднання України, але з безальтернативною умовою, себто ультиматумом: гарантія його другого президентського терміну.

Для Юлії Володимирівни прийнятна тільки одна коаліція – з Юлією Тимошенко. Пам’ятаєте, яке завдання вона ставила перед своїми виборчими штабами на парламентських перегонах? 39 % відсотків і ні на десяту менше! Що дало б 226 мандатів у ВР і можливість одноосібно формувати уряд. Демкоаліція для неї – той же шлюб з нелюбом, з яким вимушено живуть в одній хаті, але сплять нарізно і тільки чекають сприятливого моменту, щоби позбутися осоружного чоловіка.

Як на мене, усе це коаліційне вовтузіння БЮТ з Партією регіонів є не що інше як ритуальні рухи «шантажистки з примусу», щоби убезпечити себе від ясновельможних принижень і підступного кусання за литки всілякою нечистю з президентського щурятника. Безпрецендентне цькування Юлії Тимошенко президентом і його клевретами, постійне, як правило необгрунтоване і незаконне, втручання в діяльність уряду, абсурдні звинувачення аж до суперідіотського в державній зраді і шизофренічного в організації замаху на Балогу – усе це було спрямоване на знищення Юлії Тимошенко як головного суперника на майбутніх президентських виборах. Рано чи пізно Ю.Т. мала вибухнути. Її «понесло» 2 вересня. Хто зна на чому і коли зупиниться розлючена жінка з її зверхамбіційністю, розумом, крицевим характером і моральними правилами, які вона сама собі встановлює? Як би не задрижали державні підвалини.

Нас, як завжди, тримають за дурнів. Політики, хто ж іще. І ті, хто при владі, і ті, хто навіть у сні марить, як би знову дорватися до влади. Наявність політичної кризи не заперечує ніхто, а от про справжні причини її виникнення мовчать як риба під крижиною.

Ви чули, щоби Віктор Ющенко робив заяву про те, що найбільшою його мрією є бажання позбутися Юлії Тимошенко як політичного діяча? Замість цього ви чуєте його розлогі просторікування про «зраду», «змову з махровими контрреволюціонерами Януковичем і Симоненком», «найвищу в Європі інфляцію 34 (??!) %», «розпродаж стратегічних об’єктів» (при голові ФДМ Семенюк-Самсоненко, котра наглухо заблокувала приватизацію за узгодженням чи й наказом того ж В.Ю.?). Ми чуємо його як на монеті карбовані слова про безумовну підтримку демкоаліції і тут же, т.б.м., рядком нижче ультимативну вимогу до БЮТ відкликати проголосовані разом з ПР і КПУ закони як антиконституційні, антидержавні, які шкодять національним інтересам. Щось я не чув, щоби компромісу досягали шляхом висунення ультиматумів. Щодо закидів в «антиконституційності», то визначає це виключно Конституційний Суд, а Гарант Конституції не оскаржив ні один з цих одіозних законів у КСУ. Чи не тому, що знав про їх правову бездоганність? Узагалі-то, складається враження, що антиконституційним, таким, що становить загрозу національній безпеці є будь-що, що обмежує повноваження президента, навіть якщо він сам себе наділив цими повноваженнями.

Ви чули від Юлії Тимошенко, що вона терпіти не може Віктора Ющенка і що при першій же нагоді зажене його назад на пасіку в Хоружівку та ще й з чисто жіночою мстивістю нашле на нього податківців? Зате з переконливістю фанатичної єговістки вона як мантри твердить про безальтернативність демократичної коаліції та про неможливість коаліції з Партією регіонів. І в перше, і в друге можна повірити, от тільки справжніх мотивів Ю.Т. не називає. Не говорить про те, що збереження демкоаліції означає збереження її прем’єрства, тоді як розвал демкоаліції робить перспективи прем’єрства, скажімо, варіантними. І що тільки, най і вимушено, зі стиснутими зубами, коаліція з НУ-НС зберігає їй ореол «майданної берегині». І що старт у президентську кампанію з прем’єрської позиції дає чималу фору претенденту на президентський очіпок.

Щодо звинувачень Ю.Т. «у всьому», то серед мішка прілої соломи жменька зерна все ж таки є. Приміром, у січні 2006 р. під час інтернет-конференції вона сказала: «Наш блок може об’єднатися з «Регіонами» тільки за умов, якщо НЛО забере мене на тарілку... та позбавить мене пам’яті та розуму. Інших обставин для такого об’єднання не існує».

Рік по тому: «Усі знають, що сьогодні в представників донецького клану після розборок, які були в Донецьку, руки по лікоть в крові».

Знать, інопланетяни таки викрадали Ю.Т., відібрали в неї пам’ять і розум, а вже вона сама, з амнезією і безросудна, відмила «донецьким» руки від крові. І сіла з ними воркувати на тему «ширки». Щодо проросійськості Леді Ю. категорично заперечую: вона не проросійська. Не проєвропейська і не проамериканська. Юлія Тимошенко – проюліанська і служить тільки Юлії Тимошенко. І національні інтереси вона захищатиме до останньої краплини крові. Якщо вони збігатимуться з її власними.

Ви чули від Віктора Януковича, що він добивається абсолютної влади, влади «пахана» з одноосібним правом карати і милувати, змушувати всіх жити «по понятіях» і самому ці «понятія» встановлювати? Зате з красномовством папуги він повторює побрехеньку про те, що переговори про створення «ширки» з БЮТ розпочнуться тільки після офіційного оголошення про припинення діяльності демкоаліції. Не почуємо ми і про те, що і в цю «ширку», якщо вона буде, він піде зі скреготом зубовним, позаяк створюватиметься вона на Юлиних умовах, а він там буде молодшим партнером. Так що, самі розумієте, уже зараз розробляються плани як «кинути» Юлю і перебрати на себе віжки спочатку в коаліції, потім в уряді, а там, як нечистий поможе, і в державі.

І як голий з маку «Янучар» вискочив зі своєю заявою про визнання незалежності грузинських провінцій Південної Осетії і Абхазії не від доброго життя і явно не з великого розуму. Сподобатися кремлівським «газовим чекістам» - для яничара, звісно, свята справа, але добровільно публічно визнавати себе московським холуєм і відбирати хліб у Симоненка, що не кажи, а не подобає солідному політику.

Ви чули від голови парламентської фракції «імені «Я» Володимира Литвина, що його фракція буде бовтатися в ополонці між коаліцією і опозицією до тих пір, поки він вдруге не всядеться в крісло Голови ВР? Зате вже оскомину набило базікання «потрібних» про захист народних інтересів та їх непрошені миротворчі потуги. Цікава, знаєте, така миротворчість. З подвійним дном. Приміром, варнякання про нейтралітет України в оцінці того ж таки військового російсько-грузинського конфлікту. Мовляв, боронь, Боже, осуджувати москалів, бо ж стратегічні сусіди. Ану ж відмовляться жерти наше м’ясо-масло і замість цього нюхатимуть свій газ та будуть «соображать на троіх» відро нафти ? І про територіальну цілісність Грузії навіть і не заїкатися, ніби ця незалежна держава знаходиться десь в африканських нетрях.

Більше того, цей єзуїт у чині полковника запасу СБУ (цікаво, а під яким званням він числиться в списках офіцерів запасу спадкоємиці КГБ московській ФСБ?) та зі статусом «учасник бойових дій» (за добове перебування в Сербії) закликає оголосити Україну нейтральною державою. Ну чим не різдвяний подарунок для сусідів-азіятів з розкосими і хтивими очима?

Кому насправді потрібні ці «потрібні Україні», коли «принципово» не голосували разом з демкоаліцією за справді потрібні для людей закони? Що, причаїлися за парканом в очікуванні, коли в сусіда хата згорить, щоби помародерствувати на пожарищі?

Справжню ціну Володимира Литвина знають принаймні в фракції БЮТ. Недаремно ж при обговоренні варіанту переформатування демкоаліції з уведенням у неї «Блоку Литвина» представник БЮТ заявив, що посада Голови ВР віддається «литвинівцям», але з умовою, що вона не дістанеться Володимиру Литвину.

Гадаю, я не розчарував шановне панство, оскільки впевнений, що зачарування пройшло і без моєї скромної допомоги. Скажу тільки, що згідно сценарію Ющенка-Балоги (мо’ й навпаки) ми сьогодні мали б пристрасно і з благородним обуренням обговорювати також ширку, але вже в складі НУ-НС, ПР та Блоку Литвина. Чому не склеїлося? Як завжди, жадібність фраєрів згубила: захотілося відкусити більше, ніж положено по чину.

Ви пам’ятаєте сороміцьку тягомотину з піврічним «малюванням» коаліційної угоди-2006? А, делікатно кажучи, не вражаючі результати президентської команди на двох останніх парламентських виборах? І з такими результатами В.Ю. намагався підім’яти під себе всю коаліцію, себто БЮТ. Результат відомий. Але В.Ю. нічому не навчився і на «ширкових» перемовинах з ПР з апломбом почав топтатися по тих же граблях. З тим же результатом.

Трудно, та що там лукавити, просто неможливо звинувачувати когось одного із вождів у нинішній черговій (чи все ж таки плановій?) політичній кризі. Хоча найбільші «розкольні» сережки в розвалі демкоаліції заслужив Віктор Ющенко. Президент, і це остаточно і оскарженню не підлягає, не вміє тримати удару і удар владою виявився для нього нокаутуючим. Жадоба все більшої влади і на якнайдовший термін владування закономірно переходить або в диктатуру, або, що в стократ гірше, у месіанство. Диктатор править сам і сам же несе відповідальність за наслідки свого правління. Навколо ж самозванного месії збираються прихвостні, як правило, пройдисвіти, вони ж і правлять країною, як мародери на тимчасово окупованій території.

Чи буде створена широка коаліція БЮТ-ПР? Це залежить від того, наскільки далеко в своїй люті може зайти ображена жінка. Подейкують, що в період, коли демкоаліція вже зіпала, але ще була більше жива, ніж мертва, Юлія Тимошенко готова була відмовитися від участі в президентських виборах-2010 р. на трьох умовах:

1. Віктор Ющенко відкликає своїх канцелярсько-депутатських псів і вони перестають шматувати коаліцію;
2. Президент гарантує їй прем’єрство до наступних парламентських виборів;
3. В.Ю. погоджується на конституційне обмеження своїх повноважень сферою зовнішньої політики і безпеки, себто унеможливлюється будь-який вплив на виконавчу владу і втручання в діяльність уряду.

Відповідь президента: 39 вірнопідданих (із 76) членів фракції НУ-НС письмово підтвердили свій вихід з коаліції. (Пікантна ситуація: з коаліції вийшла фракція НУ-НС, а голова цієї фракції В’ячеслав Кириленко з доброго дива закликає повернутися в коаліцію фракцію... БЮТ. Де вже нам, сірим, зрозуміти здоровий глузд по-нашоукраїнськи).

Я не вірю, що буде створено коаліцію БЮТ-ПР, але якщо таке станеться, то Україна опиниться на порозі великих потрясінь. Настане епоха диктатури більшості. І не партійної більшості, а олігархічної, оскільки і БЮТ, і ПР ніколи не були класичними партіями, а типовими бізнес-проектами з прагматичною програмою: влада задля збагачення.

Маючи в руках конституційну більшість, чи в цих владоголіків не появиться спокуса підігнати під себе ВСЕ: збільшити прохідний бар’єр до 15, а то й 20, відсотків; продовжити міжвиборчий термін до 7-10 років; обирати президента в парламенті або й зовсім скасувати цю посаду; змінити зовнішню політику держави; влаштувати «дерибан», ще недокраденої державної власності і вже «роздерибаненої»... Одне слово, написати і прийняти Конституцію Олігархів. Та не летіть ви стімголів до дідусів-«упівців» із проханням показати криївки, де вони закопали «шмайсери» та ППШ, хача матчастину вивчити не завадить. Зрештою, буває й розумна, корисна для держави автократія. Правда, не в нас, та все ж...

Яка ще загальнонаціональна напасть може нас чекати внаслідок дурнуватої візантійщини наших непутящих правителів? Як там вони полюбляють відбрикуватися, коли самі себе заганяють у глухий кут: «Нехай вирішує народ!»? Себто готуймося до чергових позачергових виборів? А що нам готовитися? Узяв паспорт, зайшов на виборчу дільницю і з різною ступінню огиди проголосував за тих чи інших партійних котів у мішку. Можна проголосувати й ногами, але не варто: ану ж у виборчому бюлетені з’явиться щось путяще. Приміром, прокинеться від летаргії Народний Рух України, перестане підносити патрони іншим і нагадає громаді про свою минулу славу.

Задамося традиційним питанням: кому вигідні дочасні вибори? Для парламентських партій відповідь безальтернативна: «Нікому!» Позаяк вони не дадуть відповіді на ще одне також узвичаєне питання: «Проти кого будемо дружити в коаліції?»

Що може отримати-не отримати кожен із основних гравців (чи все ж таки наперсточників?) на політичному вигоні?

Віктор Ющенко. Дочасні вибори відгикнуться втратою парламентських «багнетів». Так уже історично склалося, що електоральна підтримка пропрезидентської партії «Наша Україна» на виборах співпадає з на той час рейтингом Віктора Ющенка. Наразі його рейтинг коливається в межах 6-8 %. Треба взяти до уваги, що мітингово-популістська, з дозволу сказати, партія Юрія Луценка «Народна Самооборона» має намір іти в самостійне плавання, а це як мінімум мінус 3 % для «НУ». Про якісь парламентські перспективи «балоганного» проекту «Єдиний центр» не варто і згадувати. Навряд чи євроінтеграційно-натівські зусилля В.Ю. (а підтримувати їх треба однозначно) переважать його, делікатно кажучи, недолуге внутрішньопартійне ломання дров та безоглядну боротьбу за владу.

Юлія Тимошенко. Її голуба мрія – 39 % і 226 слухняних кнопкодавів на дочасних виборах однозначно не буде здійснена. Залишаться все ті ж проблеми: проти кого дружити і з ким ділитися владою? Вибір у неї буде, самі розумієте, між «терпіти не можу» та «очі б мої їх не бачили».

Віктор Янукович. Ретельно приховувані «розборки» всередині партії, фактичне збайдужіння Кремля до нього як до реального претендента на пост Президента України, дієві агресивно-популістські рейди Юлії Тимошенко по ще донедавна виключно його східно-південному електоральному полі, невиконання головних обітниць – «русский язык – государственный» та «НАТО – нет!», клятвенно обіцяних москволюбним виборцям, ті ж, що і в Ю.Т., післявиборчі проблеми, непевні перспективи подальшого лідерства в партії... Одне слово, тут уже не до жиру, аби живу.

Петро Симоненко. Усе нормально: україножерський чорт ще й на цей раз йому яйця знесе. 20-25 яничарів на парламентському узбіччі – цілком достатньо для антиукраїнського смороду. Кремлівських ляльководів це влаштовує. Звісно, якби свині крила...

Володимир Литвин. Знову ж таки в очікуванні: як карта ляже? Повезе витягнути з колоди «золоту акцію» - відкриваються перспективи на спікерство, а звідти можна спробувати перебратися і на президентське сідало. Не сумнівайтеся, цей «окагебешений» селянський син марить покерувати Україною.

Що з приводу дочасних виборів думає народ? Цитувати його думку і не беруся: однаково не надрукують. А загалом дві третини з хвостиком цього народу дочасних виборів не хочуть. Видать, зневірився народ у своїй спроможності щось змінити в цій країні. Невже благоденствує? Оце була б дивовижа.

12.09.2008,
Богдан Гринчук

Патріотизм з щербинкою

У якій школі ви хотіли б навчати своїх дітей? Запитання, визнаю, нехитре, оскільки відповідь очевидна: та звісно ж, у найкращій. Бажано в такій, щоби гарантовано разом із золотою медаллю вручали і посвідчення генія. Таких шкіл немає, жалкуєте? Таки немає, зате вибір є і чим тугіше напханий гаманець, тим більший. Нерівність, несправедливість, осуджуюче супите брови? А може вже вистачить жлобствувати? Дажбог створив нас не з одного копила та й установлювати справедливість на нашій землі нам же довірив, так що нарікати можемо хіба що самі на себе.

Щодо вибору школи для своїх смаркатих, звісно ж, геніїв, то ми, здається, б’ємо світові рекорди. Спочатку як гриби після дощу полізли академії, університети, коледжі, а потім під них почали гарячково перейменовувати школи в ліцеї, гімназії, з поглибленим вивченням чогось одного або всього. Не забарилися з’явитися і приватні школи для маленьких великомучеників. Елітні, а які ж іще? Хто буде платити дурні гроші за навчання в нормальній школі? Та й пиха вискочки-нувориша не дозволить такої ганьби.

Відомо, що очікують батьки для своїх чад від школи: щоби вийшли вони з неї не Митрофанушками-недоуками, а з добротними, т.б.м., путівками в доросле життя. У свою чергу і держава очікує, що школа разом із знаннями виховає в дитини почуття свідомого громадянина, у ідеалі, патріота своєї Батьківщини. При явному дефіциті патріотизму в Україні начасі були б доречними державні замовлення на патріотів. Жарт, звичайно, але в ньому дуже мала частина жарту.

Демократична все ж таки в нас держава. Кожен має право дуріти по-своєму. Не подумайте чогось дурного: звісно ж, у межах положень чинної Конституції. Узяти, приміром, право на освіту. Ні, я не про конституційні гарантії на безоплатну освіту: це для простих смертних. Я говорю про право елітних батьків навчати своїх чад в елітних же школах, по суті, про їх право визначати подальшу життєву дорогу своїх нащадків. Між іншим, по школі, яку вибрали батьки для дитини, до певної міри можна скласти уявлення про самих батьків.

А тепер про одну приватну елітну школу. Називається вона «Pecherck School International», що в перекладі скромно означає «Міжнародна Печерська школа». Навчання в ній платне – $20 тис. на рік. Мова навчання і спілкування в школі виключно англійська. Державну, українську, мову в ній вивчають. Не поглиблено, що ні то ні. І навіть не в межах шкільної програми загальноосвітньої середньої школи. А як другу іноземну мову, після німецької чи французької. Атестат цієї елітної школи українські ВУЗ-и не визнають, отже її випускники отримати вищу освіту в Україні просто не зможуть. Зате навчатися в університетах Європи чи Америки вони можуть.

Та які там висновки? У Києві функціонує нормальна школа для англомовних дітей-іноземців. Добре, що ці діти знатимуть українську мову на рівні побутового спілкування. Можливо, щось-там узнають про історію держави їх тимчасового перебування. Про що тут говорити?

Є про що. Як по-вашому, хто в Україні офіційно вважається патріотом № 1 «за посадою»? Звісно ж, Президент України. Він навіть присягається в цьому. Патріотизм же окрім любові до своєї батьківщини та відданості своєму народові передбачає і віру в Україну. А от щодо віри Президента Віктора Ющенка в Україну появився не те, щооби сумнів, а так, дрібне непорозуміння. Справа в тім, що в «Pechersk School International» вчаться Софійка та Христинка Вікторівни Ющенко. Ясновельможні татко з мамою вибрали для них життєву дорогу, видать, поза межами України. Принаймні, на найближчі десять років.

Щось тут неправильно, нещиро: якщо ти справді такий супер-патріот на найвищій державній посаді, то просто зобов’язаний демонструвати свій патріотизм не тільки на словах. Було б цілком природньо, якби діти президента-патріота навчалися най і в супер-елітній, але українській школі, і поглиблено вивчали б, окрім іноземної, ще й державну мову, історію свого народу, його культуру, традиції, духовні надбання. Щоби президент-батько міг чесно глянути кожному в очі і запитати: «А ти записав свою дитину в патріоти?»

Інтернаціоналістів у нас, знаєте, як собак нерізаних, а патріотів, хоч сядь та плач, явна нестача.

08.09.2008
Богдан Гринчук

... Та не однаково мені...

Хто нині пам’ятає не гасло, а таку-собі політичну обітницю «Мої діти ніколи не будуть співати «Мурку», яку з веселою безшабашністю скандував Майдан. З належною врочистою міною на майданному подіумі вторили Майдану і вожді. Не пускали півня у цьому хоровому виконанні a capella і Віктор Ющенко з Юлею Тимошенко. Гадаю, на той момент вони в це щиро вірили.

Українські політики своєрідно трактують відому політичну заповідь «ніколи не говори ніколи». У цивілізованому світі для цієї прагматично-цинічної заповіді все ж таки існують певні обмеження. Приміром, їх політик ніколи публічно не здійснить аморальний учинок, оскільки це для нього рівнозначне політичному самогубству. Наша ж, з дозволу сказати, політична еліта з-під совковсько-кримінальної зірки такими дурницями не переймається. Для них «ніколи» означає свавілля без будь-яких моральних гальм. Єдиний критерій, яким вони керуються у своїх учинках, чисто шкурний: а яку вигоду буду мати я, незрівнянний і любимий?

Першим із «подіумних» вождів публічно разом з «регіоналами загорланив» «Мурку» протухла «совість нації» Олександр Мороз. Заради об’єктивності лаври першопрохідця треба віддати Петру Симоненку со товаріщі. Не то вони «Мурку» верещали на мотив «Інтернаціоналу», не то навпаки, але робили це з ідеологічних міркувань: це був найкращий варіант накапостити Україні. Услід за Морозом гуртом і вроздріб у «мурколюби» вервечкою потягнулися кінахи, коновалюки, богословські, стояни, сулковські, загалом десятків з чотири запроданців, т.б.м., за станом душі.

Потім настала черга і на почесного «помаранчевого» вождя, провідника, «батька нації», одне слово, президента-месії. Не знаю, що, де і коли впало йому на тім’ячко, але раптом йому стрілило в голову, що об’єднати Україну можна тільки одночасно підмугикуючи «Мурку» і з долонею на серці виводячи «Ще не вмерла...». «Регіонали» ж пацани конкретні, ну там «порожняк не гонять», «за базар відповідають», одне слово: або «Ющ» визнає «Мурку» Державним Гімном, або «кинемо» так, що ні одної повноважної пір’їни на його президентському тілі не залишиться. До честі В.Ю., на такий капітулянський крок він не пішов, хоча надії зіспіватися з донецькими братками не полишив.

Оскільки в українському політикумі 99,9 % можновладно-політичної «еліти» одного тіста книші, настала черга і на закосичену «українську мадонну», «Жанну д’Арк з Дніпропетровська», «Леді Ю», «залізного канцлера в спідниці» Юлію Тимошенко. Об’єктивно замугикати «Мурку» її змусив В.Ю. зі своєю канцелярською цимборою. Якщо відверто, то в політично-активної частини громадськості довготерпіння Ю.Т. викликає подивування і навіть повагу впереміж із співчуттям. Від такої повені паплюження, облудних звинувачень, підступних провокацій гоноровий мужик давно б уже збив писки на печене яблуко всій президентській канцелярській раті та й самому гаранту, попри його недоторканість, прийшлося б непереливки. То чого дивуватися, що розлючена жінка готова піти на союз хоч із самим чортом, аби принизити своїх кривдників, довести їх нікчемність, поставити їх на місце ? Звісно, теоретично політики такого рівня повинні керуватися не емоціями, а, даруйте на слові, вищими державними та національними інтересами.

До речі, а звідки така голослівна впевненість, що за різкими антипрезидентськими заявами Ю.Т. і навіть за голосувальним злиттям в екстазі з «регіоналами» та комуністами стоять емоції? Як на мене, тут швидше за все головну ролю грає холоднокровний розрахунок з калькулятором у руці та з прицілом на президентські вибори. Продемонструвавши громадськості непорядність президента, наяву показавши В.Ю. потенційну мізерність його влади, використавши «регіоналів» з комуністами в тактичній сутичці майбутньої війни за президентство, Ю.Т., по суті, почала встановлювати свої правила гри. Головне, що майже відкритим текстом Ю.Т. дала зрозуміти В.Ю.: другий термін його президентства стовідсотково перебуває в її тендітних як криця руках. Смішно припускати, що її може цікавити пост президента зі статусом «весільного генерала», а от залишити для В.Ю. пост президента з обрізаними по саме нікуди повноваженнями – це красива помста по-жіночому.

Нині на Печерських пагорбах склалася парадоксальна ситуація. Ніби є явні ознаки політичної кризи, але всі болячки від неї обсідають виключно президента, його канцелярську рать з «нашоукраїнською» «опорою і надією». Демократична коаліція ніби наказала довго жити в зв’язку із заявою (чи наказу із президентської канцелярії ?) «єцнуто»-маріонеткової частини фракції НУ-НС про «зраду» фракції БЮТ, але саме лідерка БЮТ як заклинання твердить про безальтернативність демкоаліції. В.Ю. офіційно заявляє про антиконституційність прийнятих ситуативним «подружжям» БЮТ, ПР та КПУ законів, але навіть не натякає на логічні, зрештою обов’язкові для нього як для Гаранта Конституції дії – оскарження цих «незаконних» законів у Конституційному Суді. Про новий формат коаліції в складі БЮТ+ ПР як про майже доконаний факт не говорять хіба що ліниві або прозорливі, але в очільників ПР, котра найбільше б вигравала від «ширки», при відповіді на натяки щодо «шлюбу» з БЮТ бракне слів, обличчя стають заклопотаними і сумними, а в тоні відчувається явна непевність.

У своєму зверненні до народу В.Ю. погрожує черговими позачерговими парламентськими виборами, але в цей блеф не вірить навіть він сам, оскільки, по-перше, розклад політичних сил у парламенті вони кардинально не змінять, а по-друге, існує велика вірогідність, що президент може позбутися і тієї пропрезидентської дещиці, на яку він нині опирається в парламенті.

Ніби всім зрозуміло, що найлютіший ворог не міг би так нагадити В.Ю. як його «друге» «Я» Віктор Балога, опустивши його «помаранчевий» 52-відсотковий рейтинг до нинішнього сороміцького, але навіть бунт на власному кораблі – у «Нашій Україні» він сприймає як посягання на свої священні права.

А нам-то, українцям, що до цієї політичної шизофренії ? Найпоширеніша реакція низів: та пропадіть ви всі пропадом з вашою гризнею за владу, за гроші, за право творити безправ’я, за безкарність, за свої пільги-привілеї, за бенкети під час чуми, за ваше раювання серед моря вами ж змордованого люду ! Якщо відверто, то народу вже наплювати і на всю цю елітну шпану, з їх як павуків у банці гризнею, і на їх зневажання людських і божих законів. Тільки як же бути з Україною ? Ну добре, най для більшості з цієї можновладно-політичної еліти Україна в кращому випадку територія, місце проживання, а то й узагалі зона збагачення чи й того гірше, тимчасово окупована чужа територія, з якої треба якнайшвидше та якнайбільше грабанути. Це для них – безбатченків, духовних інтернаціоналістів, яничарів. Для нас же, українців, Україна – це ж наша земля обітована, кровно-рідна, свята, предковічна і єдина. І що, віддамо на поталу захланній інтернаціональній потолочі? Чи вже віддали в безстрокову оренду? З нас станеться.

І чого так повільно ростуть ці внуки ?

08.09.2008
Богдан Гринчук