Дивитеся телевізійні новини? Правда ж один до одного нагадують репортажі воєнкорів з передової фронту активних бойових дій упереміж з оперативними даними про мародерство на окупованих територіях? Або як епізоди з фільму жахів під назвою «Будні України». Я так гадаю, система вже дозріла, щоби розродитися своїм Достоєвським. Тільки на відміну від роману «Злочин і покарання» український соціально-психологічний трилер мав би називатися «Злочин і безкарність». Саме це, злочини і безкарність, беззаконня і безправ’я, свавілля і байдужість влади, нам щодня демонструють на телеекранах.
Таки вірно народ підмітив: що надто, того й свині не їдять. От і збайдужів народ, отупів, одів душу захисним панцирем від цих жахів. Призвичаїлися до чужого горя, несправедливості, безвладдя. Що ж, правду кажуть: постійно називай людину «свиня-свиня-свиня» - і через місяць-два вона захрюкає. Хрюкаємо, панове, інтелігентніші – ремигають. Не буду лукавити, чути й голоси волаючих в пустелі.
Запитання «звідкіля така напасть на наші мудрі голови?» вважаю недоречним і риторичним. Чим горщик накипів, тим і смердітиме. А накипіти він може тільки тим, що в нього налито. А налито... Дозволю собі поскребти «помаранчеві» струпи на незагоєних ранах ваших нездійснених надій на справедливість. А вона ж, ця таємнича, зваблива, жадана незнайомка, гадалося, була поруч: один рух, один крок – і ось вона вже на п’ядесталі, панує-володарює в очищеній-оновленій державі. Залишилося дрібниця: нашим помаранчевим кумирам, яким ми так безшабашно, довірливо, на чесне слово вручили владу, виконати одну-єдину обітницю – «Бандитам – тюрми!»
Нас «кинули». Новий державний горщик поступово, поволеньки, без афішування почав наповнюватися регіонально-кучмівською гидотою. У суміші з далеко не першої свіжості і вже зовсім не вищої якості новим чиновницьким начинням. Це і спричинило той сморід безвладдя, беззаконня, правового нігілізму, безкарності, яким як смогом накрило всю Україну.
Можна тільки щиро поспівчувати кореспондентам телеканалів, котрі щодня стикаються з людським горем, зрідка - від стихії, у основному - рукотворним: від чиновницької байдужості, зажерливості, продажності, непрофесійності і просто дурості.
На підставі купленого рішення суду в селянина відібрали земельний пай, той роками оббиває владні кабінети і скрізь натикається на стіну ворожої байдужості. Мовляв, ми тут державними справами займаємося, а він, бач, справедливість, правду, закон шукає. Не здогадається, мужик неотесаний, купити у тому ж суді, але за більшу суму, рішення «іменем України» на свою користь.
Дворічна дитина упала у відкритий каналізаційний люк і втопилася в брудних стоках. Винуватого, зрозуміло, немає. Вгодована до свинячої кондиції чиновницька пика в телекамеру верзе, що згідно документів на цьому місці ніякого каналізаційного колодязя немає, а за те, що не знаходиться на балансі, він ніякої відповідальності не несе. Звідки цей колодязь тут взявся та ще й підключений до міської каналізаційної мережі най виясняє комісія, яку колись створять, якщо батьки загиблої дитини продовжуватимуть надокучати заклопотаним чиновникам.
П’яний сопляк на шаленій швидкості збив на переході двох дітей. 12-річна дівчинка від отриманих травм померла на місці, її подружка на все життя залишилася калікою. Кримінальна справа «розслідується» другий рік. Місцеві Пінкертони, прикриваючися «таємницею слідства», вочевидь знущаються із згорьованих батьків. Уся «таємниця» полягає в тому, що п’яний сопляк за кермом – це любиме чадо начальника місцевої ДАІ.
У заповіднику загальнодержавного значення, де будь-яке будівництво в принципі заборонено, чиряками повиростали котеджі. Місцевий еколог на державній службі ніяково відвертає лице від телекамери: «А що я можу зробити? Мене туди не пускають. Як надокучатиму, обіцяли, того, пику натовкти». – «Так звертайтеся до прокурора!» - «Так ондечки його котедж».
А скільки чиновницько-владного свавілля, самодурства, хамства, беззаконня, здирництва не попадає в кадр? Воно, оце кабінетне чупирадло – влада. Авжеж, воно присягалося служити народу. А чого, служить: куму, свату, брату, тому, хто дає «на лапу», ну і, свята справа, начальству. Для нього це і є народ, а всі інші – надокучливі прохачі.
І немає на них управи. Закон-то на них не діє. Здогадуєтеся, чому? Та ні, не через відсутність законів, себто «встановлених найвищим органом державної влади загальнообов’язкових правил, які мають найвищу юридичну силу». Вони є, але для нас, народу, «бидла» як спересердя вихопилося в політичного покійника О.Мороза. Кожна ж чиновницька гнида вважає, що вона і є Закон. І має рацію, позаяк влада в Україні тримається на трьох «китах»: беззаконні, уседозволеності, безкарності.
Спокійно, громадяни! Є вихід навіть з цієї ніби бездонної чиновницько-свавільної трясовини. Є управа навіть на безнадійно корумпованих державних здирників. І треба для цього всього-нічого: щоби народ сам у свої руки взяв захист своїх прав і свобод. Між іншим, таке право надано КОЖНІЙ ЛЮДИНІ. Не вірите? Бо не читаєте Конституції України. Ст.27 абзац 3: «Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».
Уявімо собі, що в Україні законодавчо дозволено володіння, носіння і використання (виключно для самозахисту!) вогнепальної зброї. Ні, до гранатометів чи там ракетних комплексів справа ще не дійшла, поки що обмежилися легкою стрілецькою зброєю – автоматами, гвинтівками, пістолетами. Уявіть побутову сцену, яка стала б звичною в озброєному суспільстві.
Післяповеневе Прикарпаття. У кабінеті голови районної комісії з визначення розмірів післяповеневих збитків заходять троє озброєних автоматами вуйків, гречно вітаються, сідають у крісла і ніби випадково направляють люфи автоматів на господаря кабінету. Один з вуйків делікатно відкашлюється і ввічливо запитує: «А скажи-но, злодійська твоя пико, чому це ти своєму куму (брату, свату чи просто тому, хто дав «на лапу»), фазенда якого стоїть на горбку і була зовсім не зачеплена повінню, «намалював» збитків на 25 тис.грн., а наша вулиця, яка була затоплена по вікна, попала в третю категорію підтоплення і ми отримали всього по 5 тисяч?» Чиновник, звісно, також озброєний, але проти трьох автоматів його пукавка виглядає явно непереконливо. Запитання: «Скільки часу займе відновлення справедливості?» Відповідь: «Рівно стільки, скільки потрібно чиновнику на виправлення документів у присутності вуйків».
Іще один епізод-марення з епохи озброєного суспільства. Суддівський кабінет. За столом суддя Хабарнюк. На столі лежить цивільна справа за позовом гр. Зажерливенка про відчуження земельного паю гр. Заробигорба. Справа аж смердить незаконністю. Навпроти судді позивач нервово мне в руках вагомий доказ своєї претензії на землю. Вага доказу – 50 тис. американських грошей. Ринкова вартість землі – 500 тис. тих же грошей. Біля дверей скромно примостився відповідач по справі Заробигорба. У натруджених мозолястих руках він зручно як звичний робочий інструмент тримає обріз автоматичної 20-тизарядної гвинтівки. Німа сцена. Суддя гарячково перебирає подумки якнайфантастичніші варіанти як узяти хабара і уникнути невідворотного покарання. Суддя враз порозумнішав і вибрав життя.
Традиційний щорічний марш шахтарів на Київ. Колона замурзаних до негроподібності (камуфляж для остраху) шахтарів, озброєних АК-47 з відкидним прикладом, організовано побригадно займає вогневу позицію навпроти Кабінету Міністрів. Перепуджені до «ведмежої хвороби» урядовці замість звичного стукоту шахтарських касок об асфальт чують загрозливе, промовисте клацання затворів. Далі - екстренне засідання уряду, постанова з удовольненням справедливих вимог шахтарів, явління перед ними збентеженого прем’єр-міністра з вибаченнями, хепі енд.
Фантазер, одначе, підсміюєтеся? А я от не впевнений чи фантазую, чи то переповідаю видіння з ймовірного майбутнього. До того, знаєте, йдеться. «Майданна» агітка «Бандитам – тюрми!» виявилася з типографською помилкою: у оригіналі було «Бандитам – владу!» І сварливим Параскам-Палажкам, і самолюбивій шпані, і «жирним котам», і самозванним рятівникам нації, і захланним пройдисвітам, і ненаситним хапугам, і продажним політикам, і владоголікам з мораллю шимпанзе – усім владу.
На щастя, є закони, непідвладні ні адміністративному тиску, ні шахрайським маніпуляціям фаворитів, ні звихненим забаганкам тимчасових правителів. Приміром, кожна дія викликає протидію. Якщо у фізичному експерименті надміру стиснута пружина може розпрямитися і боляче хльоснути по носі експериментатора, то владний безлад, свавілля, тотальна корумпованість, яка метастазами роз’їла всі сфери життя, правовий нігілізм можуть призвести до значно страшніших соціальних катаклізмів. Отоді мої фантазії в порівнянні з охлократією (владою натовпу) виглядатимуть безневинною дитячою казочкою. Як правило, такого варіанту розвитку подій влада не враховує, оскільки твердо переконана, що попереду в неї як мінімум вічність. Гадаєте, нинішня влада становить виняток?
16.09.2008
Богдан Гринчук
Таки вірно народ підмітив: що надто, того й свині не їдять. От і збайдужів народ, отупів, одів душу захисним панцирем від цих жахів. Призвичаїлися до чужого горя, несправедливості, безвладдя. Що ж, правду кажуть: постійно називай людину «свиня-свиня-свиня» - і через місяць-два вона захрюкає. Хрюкаємо, панове, інтелігентніші – ремигають. Не буду лукавити, чути й голоси волаючих в пустелі.
Запитання «звідкіля така напасть на наші мудрі голови?» вважаю недоречним і риторичним. Чим горщик накипів, тим і смердітиме. А накипіти він може тільки тим, що в нього налито. А налито... Дозволю собі поскребти «помаранчеві» струпи на незагоєних ранах ваших нездійснених надій на справедливість. А вона ж, ця таємнича, зваблива, жадана незнайомка, гадалося, була поруч: один рух, один крок – і ось вона вже на п’ядесталі, панує-володарює в очищеній-оновленій державі. Залишилося дрібниця: нашим помаранчевим кумирам, яким ми так безшабашно, довірливо, на чесне слово вручили владу, виконати одну-єдину обітницю – «Бандитам – тюрми!»
Нас «кинули». Новий державний горщик поступово, поволеньки, без афішування почав наповнюватися регіонально-кучмівською гидотою. У суміші з далеко не першої свіжості і вже зовсім не вищої якості новим чиновницьким начинням. Це і спричинило той сморід безвладдя, беззаконня, правового нігілізму, безкарності, яким як смогом накрило всю Україну.
Можна тільки щиро поспівчувати кореспондентам телеканалів, котрі щодня стикаються з людським горем, зрідка - від стихії, у основному - рукотворним: від чиновницької байдужості, зажерливості, продажності, непрофесійності і просто дурості.
На підставі купленого рішення суду в селянина відібрали земельний пай, той роками оббиває владні кабінети і скрізь натикається на стіну ворожої байдужості. Мовляв, ми тут державними справами займаємося, а він, бач, справедливість, правду, закон шукає. Не здогадається, мужик неотесаний, купити у тому ж суді, але за більшу суму, рішення «іменем України» на свою користь.
Дворічна дитина упала у відкритий каналізаційний люк і втопилася в брудних стоках. Винуватого, зрозуміло, немає. Вгодована до свинячої кондиції чиновницька пика в телекамеру верзе, що згідно документів на цьому місці ніякого каналізаційного колодязя немає, а за те, що не знаходиться на балансі, він ніякої відповідальності не несе. Звідки цей колодязь тут взявся та ще й підключений до міської каналізаційної мережі най виясняє комісія, яку колись створять, якщо батьки загиблої дитини продовжуватимуть надокучати заклопотаним чиновникам.
П’яний сопляк на шаленій швидкості збив на переході двох дітей. 12-річна дівчинка від отриманих травм померла на місці, її подружка на все життя залишилася калікою. Кримінальна справа «розслідується» другий рік. Місцеві Пінкертони, прикриваючися «таємницею слідства», вочевидь знущаються із згорьованих батьків. Уся «таємниця» полягає в тому, що п’яний сопляк за кермом – це любиме чадо начальника місцевої ДАІ.
У заповіднику загальнодержавного значення, де будь-яке будівництво в принципі заборонено, чиряками повиростали котеджі. Місцевий еколог на державній службі ніяково відвертає лице від телекамери: «А що я можу зробити? Мене туди не пускають. Як надокучатиму, обіцяли, того, пику натовкти». – «Так звертайтеся до прокурора!» - «Так ондечки його котедж».
А скільки чиновницько-владного свавілля, самодурства, хамства, беззаконня, здирництва не попадає в кадр? Воно, оце кабінетне чупирадло – влада. Авжеж, воно присягалося служити народу. А чого, служить: куму, свату, брату, тому, хто дає «на лапу», ну і, свята справа, начальству. Для нього це і є народ, а всі інші – надокучливі прохачі.
І немає на них управи. Закон-то на них не діє. Здогадуєтеся, чому? Та ні, не через відсутність законів, себто «встановлених найвищим органом державної влади загальнообов’язкових правил, які мають найвищу юридичну силу». Вони є, але для нас, народу, «бидла» як спересердя вихопилося в політичного покійника О.Мороза. Кожна ж чиновницька гнида вважає, що вона і є Закон. І має рацію, позаяк влада в Україні тримається на трьох «китах»: беззаконні, уседозволеності, безкарності.
Спокійно, громадяни! Є вихід навіть з цієї ніби бездонної чиновницько-свавільної трясовини. Є управа навіть на безнадійно корумпованих державних здирників. І треба для цього всього-нічого: щоби народ сам у свої руки взяв захист своїх прав і свобод. Між іншим, таке право надано КОЖНІЙ ЛЮДИНІ. Не вірите? Бо не читаєте Конституції України. Ст.27 абзац 3: «Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».
Уявімо собі, що в Україні законодавчо дозволено володіння, носіння і використання (виключно для самозахисту!) вогнепальної зброї. Ні, до гранатометів чи там ракетних комплексів справа ще не дійшла, поки що обмежилися легкою стрілецькою зброєю – автоматами, гвинтівками, пістолетами. Уявіть побутову сцену, яка стала б звичною в озброєному суспільстві.
Післяповеневе Прикарпаття. У кабінеті голови районної комісії з визначення розмірів післяповеневих збитків заходять троє озброєних автоматами вуйків, гречно вітаються, сідають у крісла і ніби випадково направляють люфи автоматів на господаря кабінету. Один з вуйків делікатно відкашлюється і ввічливо запитує: «А скажи-но, злодійська твоя пико, чому це ти своєму куму (брату, свату чи просто тому, хто дав «на лапу»), фазенда якого стоїть на горбку і була зовсім не зачеплена повінню, «намалював» збитків на 25 тис.грн., а наша вулиця, яка була затоплена по вікна, попала в третю категорію підтоплення і ми отримали всього по 5 тисяч?» Чиновник, звісно, також озброєний, але проти трьох автоматів його пукавка виглядає явно непереконливо. Запитання: «Скільки часу займе відновлення справедливості?» Відповідь: «Рівно стільки, скільки потрібно чиновнику на виправлення документів у присутності вуйків».
Іще один епізод-марення з епохи озброєного суспільства. Суддівський кабінет. За столом суддя Хабарнюк. На столі лежить цивільна справа за позовом гр. Зажерливенка про відчуження земельного паю гр. Заробигорба. Справа аж смердить незаконністю. Навпроти судді позивач нервово мне в руках вагомий доказ своєї претензії на землю. Вага доказу – 50 тис. американських грошей. Ринкова вартість землі – 500 тис. тих же грошей. Біля дверей скромно примостився відповідач по справі Заробигорба. У натруджених мозолястих руках він зручно як звичний робочий інструмент тримає обріз автоматичної 20-тизарядної гвинтівки. Німа сцена. Суддя гарячково перебирає подумки якнайфантастичніші варіанти як узяти хабара і уникнути невідворотного покарання. Суддя враз порозумнішав і вибрав життя.
Традиційний щорічний марш шахтарів на Київ. Колона замурзаних до негроподібності (камуфляж для остраху) шахтарів, озброєних АК-47 з відкидним прикладом, організовано побригадно займає вогневу позицію навпроти Кабінету Міністрів. Перепуджені до «ведмежої хвороби» урядовці замість звичного стукоту шахтарських касок об асфальт чують загрозливе, промовисте клацання затворів. Далі - екстренне засідання уряду, постанова з удовольненням справедливих вимог шахтарів, явління перед ними збентеженого прем’єр-міністра з вибаченнями, хепі енд.
Фантазер, одначе, підсміюєтеся? А я от не впевнений чи фантазую, чи то переповідаю видіння з ймовірного майбутнього. До того, знаєте, йдеться. «Майданна» агітка «Бандитам – тюрми!» виявилася з типографською помилкою: у оригіналі було «Бандитам – владу!» І сварливим Параскам-Палажкам, і самолюбивій шпані, і «жирним котам», і самозванним рятівникам нації, і захланним пройдисвітам, і ненаситним хапугам, і продажним політикам, і владоголікам з мораллю шимпанзе – усім владу.
На щастя, є закони, непідвладні ні адміністративному тиску, ні шахрайським маніпуляціям фаворитів, ні звихненим забаганкам тимчасових правителів. Приміром, кожна дія викликає протидію. Якщо у фізичному експерименті надміру стиснута пружина може розпрямитися і боляче хльоснути по носі експериментатора, то владний безлад, свавілля, тотальна корумпованість, яка метастазами роз’їла всі сфери життя, правовий нігілізм можуть призвести до значно страшніших соціальних катаклізмів. Отоді мої фантазії в порівнянні з охлократією (владою натовпу) виглядатимуть безневинною дитячою казочкою. Як правило, такого варіанту розвитку подій влада не враховує, оскільки твердо переконана, що попереду в неї як мінімум вічність. Гадаєте, нинішня влада становить виняток?
16.09.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар