У якій школі ви хотіли б навчати своїх дітей? Запитання, визнаю, нехитре, оскільки відповідь очевидна: та звісно ж, у найкращій. Бажано в такій, щоби гарантовано разом із золотою медаллю вручали і посвідчення генія. Таких шкіл немає, жалкуєте? Таки немає, зате вибір є і чим тугіше напханий гаманець, тим більший. Нерівність, несправедливість, осуджуюче супите брови? А може вже вистачить жлобствувати? Дажбог створив нас не з одного копила та й установлювати справедливість на нашій землі нам же довірив, так що нарікати можемо хіба що самі на себе.
Щодо вибору школи для своїх смаркатих, звісно ж, геніїв, то ми, здається, б’ємо світові рекорди. Спочатку як гриби після дощу полізли академії, університети, коледжі, а потім під них почали гарячково перейменовувати школи в ліцеї, гімназії, з поглибленим вивченням чогось одного або всього. Не забарилися з’явитися і приватні школи для маленьких великомучеників. Елітні, а які ж іще? Хто буде платити дурні гроші за навчання в нормальній школі? Та й пиха вискочки-нувориша не дозволить такої ганьби.
Відомо, що очікують батьки для своїх чад від школи: щоби вийшли вони з неї не Митрофанушками-недоуками, а з добротними, т.б.м., путівками в доросле життя. У свою чергу і держава очікує, що школа разом із знаннями виховає в дитини почуття свідомого громадянина, у ідеалі, патріота своєї Батьківщини. При явному дефіциті патріотизму в Україні начасі були б доречними державні замовлення на патріотів. Жарт, звичайно, але в ньому дуже мала частина жарту.
Демократична все ж таки в нас держава. Кожен має право дуріти по-своєму. Не подумайте чогось дурного: звісно ж, у межах положень чинної Конституції. Узяти, приміром, право на освіту. Ні, я не про конституційні гарантії на безоплатну освіту: це для простих смертних. Я говорю про право елітних батьків навчати своїх чад в елітних же школах, по суті, про їх право визначати подальшу життєву дорогу своїх нащадків. Між іншим, по школі, яку вибрали батьки для дитини, до певної міри можна скласти уявлення про самих батьків.
А тепер про одну приватну елітну школу. Називається вона «Pecherck School International», що в перекладі скромно означає «Міжнародна Печерська школа». Навчання в ній платне – $20 тис. на рік. Мова навчання і спілкування в школі виключно англійська. Державну, українську, мову в ній вивчають. Не поглиблено, що ні то ні. І навіть не в межах шкільної програми загальноосвітньої середньої школи. А як другу іноземну мову, після німецької чи французької. Атестат цієї елітної школи українські ВУЗ-и не визнають, отже її випускники отримати вищу освіту в Україні просто не зможуть. Зате навчатися в університетах Європи чи Америки вони можуть.
Та які там висновки? У Києві функціонує нормальна школа для англомовних дітей-іноземців. Добре, що ці діти знатимуть українську мову на рівні побутового спілкування. Можливо, щось-там узнають про історію держави їх тимчасового перебування. Про що тут говорити?
Є про що. Як по-вашому, хто в Україні офіційно вважається патріотом № 1 «за посадою»? Звісно ж, Президент України. Він навіть присягається в цьому. Патріотизм же окрім любові до своєї батьківщини та відданості своєму народові передбачає і віру в Україну. А от щодо віри Президента Віктора Ющенка в Україну появився не те, щооби сумнів, а так, дрібне непорозуміння. Справа в тім, що в «Pechersk School International» вчаться Софійка та Христинка Вікторівни Ющенко. Ясновельможні татко з мамою вибрали для них життєву дорогу, видать, поза межами України. Принаймні, на найближчі десять років.
Щось тут неправильно, нещиро: якщо ти справді такий супер-патріот на найвищій державній посаді, то просто зобов’язаний демонструвати свій патріотизм не тільки на словах. Було б цілком природньо, якби діти президента-патріота навчалися най і в супер-елітній, але українській школі, і поглиблено вивчали б, окрім іноземної, ще й державну мову, історію свого народу, його культуру, традиції, духовні надбання. Щоби президент-батько міг чесно глянути кожному в очі і запитати: «А ти записав свою дитину в патріоти?»
Інтернаціоналістів у нас, знаєте, як собак нерізаних, а патріотів, хоч сядь та плач, явна нестача.
08.09.2008
Богдан Гринчук
Щодо вибору школи для своїх смаркатих, звісно ж, геніїв, то ми, здається, б’ємо світові рекорди. Спочатку як гриби після дощу полізли академії, університети, коледжі, а потім під них почали гарячково перейменовувати школи в ліцеї, гімназії, з поглибленим вивченням чогось одного або всього. Не забарилися з’явитися і приватні школи для маленьких великомучеників. Елітні, а які ж іще? Хто буде платити дурні гроші за навчання в нормальній школі? Та й пиха вискочки-нувориша не дозволить такої ганьби.
Відомо, що очікують батьки для своїх чад від школи: щоби вийшли вони з неї не Митрофанушками-недоуками, а з добротними, т.б.м., путівками в доросле життя. У свою чергу і держава очікує, що школа разом із знаннями виховає в дитини почуття свідомого громадянина, у ідеалі, патріота своєї Батьківщини. При явному дефіциті патріотизму в Україні начасі були б доречними державні замовлення на патріотів. Жарт, звичайно, але в ньому дуже мала частина жарту.
Демократична все ж таки в нас держава. Кожен має право дуріти по-своєму. Не подумайте чогось дурного: звісно ж, у межах положень чинної Конституції. Узяти, приміром, право на освіту. Ні, я не про конституційні гарантії на безоплатну освіту: це для простих смертних. Я говорю про право елітних батьків навчати своїх чад в елітних же школах, по суті, про їх право визначати подальшу життєву дорогу своїх нащадків. Між іншим, по школі, яку вибрали батьки для дитини, до певної міри можна скласти уявлення про самих батьків.
А тепер про одну приватну елітну школу. Називається вона «Pecherck School International», що в перекладі скромно означає «Міжнародна Печерська школа». Навчання в ній платне – $20 тис. на рік. Мова навчання і спілкування в школі виключно англійська. Державну, українську, мову в ній вивчають. Не поглиблено, що ні то ні. І навіть не в межах шкільної програми загальноосвітньої середньої школи. А як другу іноземну мову, після німецької чи французької. Атестат цієї елітної школи українські ВУЗ-и не визнають, отже її випускники отримати вищу освіту в Україні просто не зможуть. Зате навчатися в університетах Європи чи Америки вони можуть.
Та які там висновки? У Києві функціонує нормальна школа для англомовних дітей-іноземців. Добре, що ці діти знатимуть українську мову на рівні побутового спілкування. Можливо, щось-там узнають про історію держави їх тимчасового перебування. Про що тут говорити?
Є про що. Як по-вашому, хто в Україні офіційно вважається патріотом № 1 «за посадою»? Звісно ж, Президент України. Він навіть присягається в цьому. Патріотизм же окрім любові до своєї батьківщини та відданості своєму народові передбачає і віру в Україну. А от щодо віри Президента Віктора Ющенка в Україну появився не те, щооби сумнів, а так, дрібне непорозуміння. Справа в тім, що в «Pechersk School International» вчаться Софійка та Христинка Вікторівни Ющенко. Ясновельможні татко з мамою вибрали для них життєву дорогу, видать, поза межами України. Принаймні, на найближчі десять років.
Щось тут неправильно, нещиро: якщо ти справді такий супер-патріот на найвищій державній посаді, то просто зобов’язаний демонструвати свій патріотизм не тільки на словах. Було б цілком природньо, якби діти президента-патріота навчалися най і в супер-елітній, але українській школі, і поглиблено вивчали б, окрім іноземної, ще й державну мову, історію свого народу, його культуру, традиції, духовні надбання. Щоби президент-батько міг чесно глянути кожному в очі і запитати: «А ти записав свою дитину в патріоти?»
Інтернаціоналістів у нас, знаєте, як собак нерізаних, а патріотів, хоч сядь та плач, явна нестача.
08.09.2008
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар