Надокучлива криза

Заки наші мандатоносні нероби байдикують під прикриттям «робота у виборчих округах», шановне панство може розслабитися і зробити дві вкрай необхідні речі: першу – зітхнути з полегшенням, оскільки за час державного ледарювання ніякої законотворчої капості вони не втнуть; другу – благосний настрій від першої потратити на те, задля чого існує держава і поневіряємося ми в ній, многогрішні. Вірно мислите: на партії. От написав це слово «партії» - і самому стало ніяково і десь-навіть як би соромно. Сам же через надцять рядків буду переконувати шановних безпартійних Галушок, що ніяких партій у справжньому розумінні немає, а є щось середнє між підтанцьовкою для соліста-вождя та апаратом штучного дихання для його ж, любимого. Зрештою, якось же треба називати ці угрупування за інтересами: не бандами ж чи пансіонами зі статечними дядьками в якості «дівчаток на виклик», хоча для деяких партій одне чи друге пасує як улите.

Ні, я не проти партій як таких, у принципі. Чесно ходжу на виборчу дільницю, виконуючи, т.б.м., свій громадський обов’язок. Най і зі все зростаючою огидою, та все ж віддаю свій голос за, у моєму розумінні, менше лихо. Потім переконуюся, що не помилився: моя огида була небезпідставною!

Яке найулюбленіше чтиво кожного національно свідомого громадянина України? Здогадливі, одначе: звісно ж, Конституція. То нічого, що користі від неї як злидарю від «Атласу кулінарної мудрості», зате від гордості аж розпирає. Ще б пак, державою керуємо. Щоправда, опосередковано: «... через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Хотів би я познайомитися з тим пересічним громадянином, котрий керує хоч би найдрібнішим клерком з цих «органів».

Отож, прийдеться убавити свою пиху: і ніким-то, і нічим-то ми не керуємо. Керують державою, як стверджує Основний Закон, партії. Які ми нібито обираємо, хоча насправді вони нас купують: чи за готівку, чи передвиборчими обіцянками-цяцянками, такими ж правдивими як і клятвенні обітниці їх вождів. Де ті бандити, котрим «майданні» кумири обіцяли по буцегарні? При владі. Де той закон, який нібито мав бути один для всіх? На папері. Де те скасування депутатської недоторканності? Дурень думкою багатіє. Де ті додатково створені п’ять мільйонів робочих місць? У чергах до Центрів зайнятості. Де ті державні та, даруйте, національні інтереси, якими засмічені партійні програми? У товстелезних капшуках «спонсорів». Зрештою, де національна ідея, яка мала б бути стержнем діяльності партій? У одних кат ма, у інших ще менше.

Показово, та що там, просто взірцево ялово проявили себе наші парламентські, себто правлячі партії в умовах світової фінансової кризи. Що нині роблять цивілізовані партії в цивілізованих державах? Закопують «сокиру війни», сідають за «круглі столи», об’єднують свої мозкові центри і спільно, влада і опозиція, розробляють стратегію протистояння цій клятій кризі. Що бачимо в нас? Те ж саме «бугай реве і ведмідь реве, а хто кого дере – сам чорт не розбере» продовжується, ніби нічого в світі не змінилося і немає більш важливої державної проблеми, ніж «замочити» супротивника, а ще краще – заклятого соратника. Власне, якщо тактику і стратегію партій замість мозкових центрів розробляють «чорні політтехнологи», чого ж іще очікувати?

Уся тупа, безплідна, злостиво-дріб’язкова партійна «стратегія» на рівні кухонно-комунальної гризні як на долоні видна в змісті партійних сайтів. Яка найбільша скіпка в оці «Нашої України»? Іч, які здогадливі! Левова частка сайту дійсно присвячена гнівному тавруванню «популістського уряду Тимошенко», забудькувато промовчуючи, що половина уряду – це представники блоку «НУ-НС».

Судячи із матеріалів на сайті Партії регіонів, «братва» найбільше переймається «недружественной акцией украинских националистов против братьев-славян – отключением российских телеканалов», «насильственной украинизацией» та, звісно, «непрофессионализмом правительства Тимошенко».

Сайт БЮТ – як сеанс психоаналітика: увесь такий рожевий, гладенький, як дупка доглянутого карапузика. Пенсії, соціальні виплати, зарплати, стипендії? Запасайтеся більшими гаманцями. Украдені вклади? Ви ж знаєте, який харцизяка став на заваді «Юліній тисячі». І так туманно: мовляв, ситуація зміниться на сприятливу і тоді не те, що тисяча, усі 130 мільярдів будуть повернуті. Звідкіля візьмуться? А вам-то навіщо цей клопіт? Юля за вас думає! І між рядками впівголосу: і вирішує!

Комуністи – у своєму репертуарі: «Ура, товарищи! Мировой кризис – это очень, архиинтегесно и всегда своевгеменно. Еще бы этой амегиканской пгоститутке Ющенко объявить импичмент – и было бы пгелесно».

Сайт чорт зна кому «потрібних» литвинівців заповнений злорадством у стилі «а ми про це попереджували ще у 1913 р.» та антикризовими порадами, такими ж корисними як сьома вода на кисилі.

То чим заклопотані правлячі партії під час світової фінансової кризи? Тоже мені страшилка! Та ж вони самі тільки тим і займаються, що створюють кризи. Подумаєш, якась зачучверена світова криза – і ситі буржуїни запанікували. А роками жити в умовах перманентних політичних, парламентських криз, зрештою, кризи влади – слабо? Самим їх створювати і на них же мати «навар».

Так уже склалося, що світова криза співпала з черговою парламентською. Родимою, рукотворною, освяченою самим президентом і сотвореною нинішніми його подільниками – «регіоналами», комуняками, «потрібними» повіями, та «штурмовиками» Балоги. Просто недоречно запитувати, чим нині займаються правлячі партії. Тільки не злагодженням наслідків для України світової фінансової кризи!

Блок Юлії Тимошенко займається тим, для чого і був створений – захистом і збереженням вождеси на прем’єрській посаді. Бажано, до президентських виборів. У нинішній ситуації – прем’єрства своєї закосиченої фюрерши – її біло-сердечні «преторіанці» демонструватимуть таку антикризову метушню, що в очах рябітиме. Не дай Боже, Юлю «підуть» чи вона сама вирішить, що їй вигідніше позиція гнаної великомучениці за народ. Отоді – Дажбоже, убережи Україну! Отоді Україну залихоманить так, що світова криза видаватиметься скороминущою літньою грозою.

Партія регіонів. Ці конкретні пацани мали б грудьми кидатися на кризові амбразури, оскільки вона, триклята, у першу чергу вдарила по «регіональних» монополіях – металургії, вугледобуванні, хімічній промисловості. Натомість маркшейдер Азаров (він же геніальний не то економіст, не то фінансист, одне слово, і швець, і жнець, і на дуді грець) представив у ВР «регіональний» антикризовий законопроект аж на три сторінки тексту. Головне ж було не в цій «фількіній грамоті», а в ультимативній умові до неї: мовляв, пошліть у відставку уряд Тимошенко, добровільно віддайте нам владу і ми з цією кризою однією лівою справимося. З одного боку, пусти чорта в хату, то він і на піч залізе, з другого ж, рада б мама за пана, та пан не бере. Не вимальовується «ширка», хоч ти гопки скачи. Не вистачає зо два десятки «нашоукраїнських» ренегатів та й комуняки з литвинівцями, що погоджуються йти на «широку» аферу, також, скажу я вам, не різдвяні подарунки.

Комуністична партія України. Хоч не згадуй цей «бойовий авангард світового пролетаріату»: демагогічний вереск, апокаліптичні завивання, посилання на «пророцтва» гаркавого сифілітика – і дика радість від того, що світ охопила фінансова криза, та потаємне сподівання, ану ж переросте в світову війну. Яничари, одначе. Зрештою, дурень думкою багатіє.

Блок Володимира Литвина. Активізувалися хлопці. Рік неприкаянно не то в окопах сиділи, не то лайном в ополонці бовталися, аж раптом появився шанс на дурничку шмат влади хапанути. Звісно ж, із чималим кавалком державного пирога. Пам’ятаєте, у яку принципову позу став «потрібний Україні» щодо участі фракції «імені Вовочки» в демократичній коаліції? Мовляв, він категорично відмовляється ПРИЄДНУВАТИСЯ до демкоаліції, а хоче приймати участь в її ФОРМУВАННІ. Уловили «шкурну» різницю? При ПРИЄДНАННІ до коаліції, у якій уже все зметиковано на двох – БЮТ і НУ-НС, Литвину дісталося б, у кращому випадку, одне спікерське крісло та й то на короткому повідку. Усе інше – то була б робота на чистому ентузіазмі та патріотизмі. Багато таких дурнів ви знаєте в українському політикумі? Отож бо.

При участі у ФОРМУВАННІ демкоаліції із трьох фракцій на трьох же і прийшлося б метикувати. Причому в рівних долях: що БЮТ зі 156 мандатами, що НУ-НС зі 72, що не дуже-то кому й потрібні з гоноровими 20-ма. Що-що, а торгуватися за чуже на дурничку Вовочка уміє: і жил попотягне, і крові попоп’є.

Блок «Наша Україна – Народна Самооборона». Існує хіба що на табло у сесійній залі ВР, а насправді вже давно лусьнув з неджентльменським звуком і неприємним запахом. Від блоку залишився «єцнутий» чиряк та партійні черепки. Вознесімо гучні молитви «вдячності» головному руйнівнику партії «Наша Україна», блоку «Наша Україна – Народна Самооборона», демократичної коаліції «БЮТ – «НУ-НС», зрештою, Верховної Ради народному, без народної підтримки, Президенту України Віктору Ющенку. Залишилося зруйнувати державу, але ще не вечір. За рік, що залишився в нього від президентства, ущент не зруйнуєш, але полихоманити до снаги.

Із самого початку створення виборчого проекту під назвою «Народний Союз Наша Україна» була лише одна підстава назвати цей технологічний утвір партією – свідоцтво про реєстрацію партії «Народний Союз Наша Україна». Усе інше, від адміністративно-кабінетного методу створення зверху вниз на основі обл-, райдержадміністрацій до повної підпорядкованості діяльності Секретаріату Президента, свідчить про штучність цього політтехнологічного утвору. Ідеологія? Якщо вважати тупу вірнопідданість та сліпу слухняність своєму божку ідеологією, то така «ідейність» називається «обслуговування вождів».

А тепер подумки приміряйте цю «ідеологію» до відомих вам партій? А тепер виберіть назву для цих квазі-партій: секта? клуб ділових інтересів? бізнес-проект? орден? штучні легені для вождів? Усе гуртом підходить, кажете? Якщо вже ви такі розумні, то уявіть собі всі ці, скажімо, партії без своїх нинішніх вождів.

Що таке для донечан-луганчан Партія регіонів без «своєво в доску» конкретного пацана Януковича? Звичайне кримінальне угрупування – «Донецька мафія». А партія «Батьківщина» чи БЮТ без Юлії Тимошенко? Так собі, компанія безпорадних євнухів без гарему з однієї султанши. На «Нашу Україну» без президентського адміністративного ресурсу просто жаль слів тратити – фантом та й годі. А що залишиться від Народної партії без «потрібного» Литвина? Клуб за інтересами із «козачків» скоробагатьків-спонсорів. А Комуністична партія без Симоненка? Отут і запотикнемося: попри історично притаманий цій партії вождізм, усе ж першу ролю в ній відіграє ідеологія. Най вона україноненависницька, московсько-холуйська, але прізвище вождя має вторинне значення. Основне, щоби він відповідав трьом критеріям: люто ненавидів незалежну Україну і українство загалом; був відданим Москві холуєм; був вірним яничаром, завжди готовим виступати проти українських національних інтересів.

І насамкінець оголошення: «Розшукуються оптимісти, котрі вірять, що наші парламентські партії спроможні замість перманентних воєн на взаємознищення спільно протистояти негативним наслідкам для України світової фінансової кризи. Виявлені екземпляри будуть поміщені в клітки і виставлені на загальне посміховисько на центральних майданах за місцем проживання».

26.11.2008,
Богдан Гринчук

Голови з протягом

Для шановного панства в мене є дві новини: одна – хороша, а друга – кепська. Щоправда, новини, скажімо, не першої свіжості, але громадськістю сприймаються із задоволенням. Хороша новина: ми все ще можемо дозволити собі нечувану серед українського політикуму розкіш – мати власну гідність, плекати її, гоноритися нею. Приміром, маємо привілей не подавати руки падлюкам та всіляким іншим ницим гуманоїдам. Звісно, вимагати такого чистоплюйства від політиків було б недоречно, позаяк відомо, що в політиці немає ні друзів, ні ворогів, а є інтереси. Звісно ж, державні, національні.

Уся різниця між українськими політиками та нормальними, т.б.м., політиками з людським обличчям полягає саме в інтересах. Делікатно кажучи, десь вони мали ці державні інтереси. Вони в нас не дихнуть, як не брехнуть, продажніші від повій, захланніші від голодної гієни. А прикриваються моральними проповідями, добропорядним словоблудством, благородним обуренням аморальністю своїх суперників. Одне слово, скурвилися наші народні обранці, кумири, герої. Давно і остаточно. Оце і є кепська новина. Маємо еліту, політичну, можновладну і десь-навіть з претензіями на духовно-моральну з гнилою душею, яка розкладається і просто смердить.

Мушу розчарувати навіть найзатятіших оптимістів: у найближчі сім-десять років якихось суттєвих змін годі очікувати. Печерський можновладний гнійник повністю капсулювався, став такою-собі «річчю в собі», ізольованою від будь-якого зовнішнього впливу.

А ми їх виборами струсонемо як чорт суху грушу, гоноритеся? Мовляв, наша ж рука владика! Еге ж, у Києві обрали градоправителя: глянь, сплюнь і не питай здоров’я. А на позачергових виборах що обрали? І звідки візьметься впевненість, що знову не оберемо все тих же блазнів, нероб, хронічних хапуг, патологічних брехунів, невилікованих владоголіків та всіляку інтернаціональну наволоч? Якщо і будуть якісь відмінності, то тільки в незначній зміні пропорцій вищенаведеного «джентльменського набору» парламентської «еліти». Про вибори, які не то відбудуться, не то не відбудуться, про наш вибір без вибору, про «дутих» героїв і войовничу шпану, про Печерський гадючник та про парламентський віварій, по-простому, про те політичне лайно, яке впродовж усіх років незалежності ллється на наші веломудрі голови, і поміркуємо.

До речі, щодо голів. Ви помітили, що в нас усім заправляють голови, починаючи від Глави держави, Глави його Секретаріату, його ж голів обл-, райдержадміністрацій, Голови ВР, комітетів, комісій, судів, фіскальних органів, СБУ, партій, фракцій і аж до Задрипайлівського сільського голови? При такій кількості керівних голів держава має принаймні цвісти і пахнути. Не помічаєте і не відчуваєте? Значить маєте пробеми з органами відчуття. Не підозрююте ж ви, що наші ясновельможні голови суціль з протягом, хоча для такого припущення підстав більш, ніж достатньо.

Візьмімо, приміром, головостення у Верховній Раді. Дуже наглядний приклад того, як голови з протягом чи там з вавкою розправляються з головою кіндер-сурпризу владної еліти. Ось тут і пошукаємо державні інтереси.

Згадаємо, що Голова ВР Арсеній Яценюк був обраний на цю посаду, даруйте на слові, демократичною коаліцією. Що означає: він отримав благословення від Президента України Віктора Ющенка. Зрозуміло, у обмін не на якусь-там лояльність, а на добротну вірнопідданість САМОМУ. (І далася вам ця незалежність законодавчої гілки влади! Якого демократичного президента маємо, таку й демократію він творить. Через коліно). Пригадаємо, що згідно до коаліційної угоди у разі, коли вона вріже дуба, очільники парламенту і уряду мають добровільно піти у відставку. Яценюк зрозумів це буквально і написав заяву про свою відставку. Молоде-зелене. Не знав, що в українській політиці угоди пишуться для того, щоби їх порушувати. Про це добре знала Юлія Тимошенко – і до цих пір прем’єрствує.

Ніщо не віщувало судного дня для молодого, амбітного, розумного політика, коли ні сіло – ні впало фракція Партії регіонів зажадала його крові. Оце «ні сіло – ні впало» ретельно готовилося в Секретаріаті Президента. Якщо хтось захоче переконати мене, що ця підлянка проти СВОГО Голови ВР готовилася без відому В.Ю., я просто назву його брехуном. Пояснюю чому.

Яка голуба мрія В.Ю.? Продовжити своє правління ще на один термін. Для нього не має значення, що його нав’язливу ідею поділяють усього-то 5-7 % народу. Народ, знаєте, не доріс до свого щастя. Хто заважає ощасливити невдячний та недоумкуватий народ? Закосичене поріддя пекла на ймення Юлія Тимошенко. До речі, ним же, най і вимушено та все ж подана на затвердження ВР на посаду прем’єр-міністра. Як позбутися цієї інтернаціональної відьми? А це вже, виявляється проблема та ще й неабияка. Настільки неабияка, що доводить головну державну голову із джентльменського до хамського стану. Пам’ятаєие сеанс «чорної політпорнухи», влаштований у прямому ефірі телеканалом «Інтер» на замовлення Банкової під знущальною назвою «Свобода на Інтері». Еге ж, те гидотне видовисько, коли два розлючені бугаї протягом чотирьох годин поперемінно брутально гвалтували, най і прем’єр-міністра, та все ж таки жінку. Політично. Але складалося враження, що ці нібито політичні і навіть світоглядні антагоністи при оказії зробили б це і фізично. Зрозуміло, при гарантії власної безпеки. Гвалтівники, знаєте, патологічні боягузи.

Даруйте, ми з вами дещо відхилилися від теми титанічної боротьби за другий термін президентства. А навіщо, власне, В.Ю. ця морока? Розумію, що думка справді навіжена, але... «Президент України користується правом недоторканості на час виконання повноважень» - ст.105 Конституції України. Чи не в «недоторканості НА ЧАС ПОВНОВАЖЕНЬ» найбільша головна біль глави держави? Невже він боїться втратити недоторканість? Це ж означає, що наш всенародно улюблений аж шістьма відсотками народу президент, страшно вимовити, боїться відповідальності. Невже руки, які ніколи не крали...? Та ні, такого не може бути. Чи не повинно бути?

Якщо повірити в, скажімо, неймовірне, тоді навіть дуже зрозумілими стають і вперта спроба В.Ю. зліпити «ширку» із його приватної партії «Наша Україна» та Партії регіонів, і сверблячка з дочасними виборами, і цькування, чи не з початку створення, уряду загалом та з особливим озвірінням і цинізмом прем’єр-міністра зокрема, і знищення демократичної коаліції зусиллями балогівської «ЄЦнутої» цимбори з любою кумасею Оксаночкою, і підступна підлянка з головостенням у ВР, і започаткована завідомо безрезультативна «спікеріада» з перспективою все тих же дочасних виборів, і тупе несприйняття відновлення демократичної коаліції в будь-якому форматі, і ясновельможні публічні хамські звинувачення прем’єрки у всіх гріхах – від світової фінансової кризи до здирництва «сержанта Петренка» на дорогах... Інстинкт самозбереження, панове. Боротьба за виживання – це вже боротьба без правил. Що ми і спостерігаємо протягом цього року. (Між іншим, ви помітили, як наш президент замість «протягом» уперто вживає «на протязі»? Чи його не насмілюються поправити, чи в оточенні В.Ю. такі грамотії, що спілкуються тільки на «суржику»?).

Ось так-от ми стали заручниками голів «з протягом». Це ж тільки в таких головах можуть зародитися маразматичні звинувачення та шизофренічні комбінації: Юлю знищують як політика, оскільки вона одна стоїть на шляху В.Ю. до «п’ятирічки безпеки», формально звинувачуючи її в змові з Партією регіонів, з Москвою, в державній зраді, загрозі національній безпеці, у популізмі, у наслідках для України світової фінансової кризи; у змові та потаємними домовленостями з Партією регіонів, комуністами, «потрібним Вованом» та «ЄЦнутими» «командос» Балоги президент здійснює переворот у парламенті, перетворюючи свого ж ставленика Арсенія Яценюка в розмінну монету в підступній комбінації з киданням держави в хаос заради дріб’язкової шкурної мети – другого президентського терміну; потомственні холуї Москви «регіонали» в екстазі злягаються з вождем «помаранчевої чуми» задля повернення до влади; «потрібні повії» покинули парламентську панель у сподіванні підзаробити на перевороті спікерське крісло для свого «мадам» і десяток хлібних годівниць для особливо «принципових»; ломають через коліно, а потім узагалі розшарпують на шматки пропрезидентський блок «НУ-НС» задля того, щоби вичавити з нього 37 ренегатів, готових на злучку з класовими ворогами в «ширці»; канонічні червонопузі україноненависники аж вищать від задоволення, натискуючи кнопки за хаос у країні.

І все це огидне вовтузіння павуків у владній банці заради порятунку однієї шкури і можливості грабунку ще не дограбованого? І вкотре веломудре панство, даруйте на слові, уляпалося як муха в патоку? І все через протяги?

22.11.2008,
Богдан Гринчук

Антикризові дикорослі жаби

Шановні жабоїди, гадолюби, ракофіли, мушле-вустрицежери та любителі напихатися дикоросними водоростями... Та їй-право я і в гадці не мав ображати таке високодостойне товариство і взагалі я тут ні при чім. Таке шанобливе звертання мало б звучати з уст президента Віктора Ющенка. Не вірите. А мали б уже переконатися, що з-під мого миротворного і десь-навіть милосердного пера виходить правда, одна тільки правда і нічого, окрім правди.

Оскільки є припущення, що шановне панство з роду Хоми Невірного, то й нічого дивного, коли хочете власноруч пощупати рану, щоби переконатися в очевидному. Згоден. Щупайте. Переконуйтеся.

Гадаю, ви не сумніваєтеся, що наш народний і гаряче любимий президент вельми переймається світовою фінансовою кризою та вкрай стурбований як би уберегти українську фінансову систему, а заразом і економіку, від її неуникненного хвицяння. Переймається і сурбований, звісно ж, у проміжках між значно важливішими державними справами: ну там закордонними вояжами з ритуальними покладаннями квітів під щось-до чогось, інтригами, заколотами, зрештою, переворотом у парламенті, таємними змовами з бандитами, котрі попри його клятвенну обітницю так і не сидять у тюрмах, ну і, зрозуміло, нещадною перманентною війною із закосиченим породженням пекла. Увесь час, що залишається, десь-так годин надцять у місяць, цілковито віддається в ім’я, на благо та в інтересах народу. Найчастіше цей народ має конкретні прізвища і лобіюється Головним канцеляристом України.

Президентська турбота про всіх і вся проявляється у т.ч. і в його законодавчих ініціативах. Це також може бути неабиякою зброєю проти ворога № 1 національної безпеки, незалежності і взагалі особисто його, доленосного та вселюбимого. Приміром, у переддень голосування за урядовий законопроект Держбюджету-2008 подати свій, президентський, завідомо знаючи, що в такому випадку ні один з них не набере необхідної кількості голосів. Президент виграв: накапостив Юлі! А те, що країна залишилася без Держбюджету, так це абищиця. Головне, не дав Юлі попіаритися на популістському витрачанні 32 млрд.гривень понадпланових прибутків: скажімо, завершити виплату злощасної 1000 грн. на обікраденого державою носа вкладника.

Та й Юля, скажу я вам, ще та штучка, не дуже-то дає собі в борщ наплювати. І мстить вона по-жіночому, жорстоко і підступно. Гадаю, у всіх не висихають сльози співчуття нашим вітчизняним глитаям-скоробагатькам, яких так несподівано хвицьнула світова фінансова криза. Переймаються цією проблемою і наші можновладці: один поперед одного як Марко з конопель вискакують зі своїми законопроектами запобігання цієї фінансової напасті. Звісно, уряд відразу ж подав свій антикризовий законопроект. Позаяк без нашого Гриця вода не освятиться, свій законопроект № 3309-4 «Про першочергові заходи відносно запобігання негативних наслідків фінансової кризи і про внесення змін у деякі законодавчі акти України» подав і президент. І тут, на перший погляд, сталося маленьке диво: ні сіло – ні впало Юлія Тимошенко, яка нагадую, ні в грош не ставить, та що там, просто зневажає Віктора Ющенка, у сесійній залі ВР відмовляється від свого законопроектного дітища і палко агітує за підтримку президентського законопроекту. Благородство? Турбота про державу? Еге ж, наставляй ширше, а то, бач, нікуди сипати. Звичайнісінька жіноча «підстава». Колись Петро І видав царський указ, щоби всі градоначальники давали свої розпорядження тільки у письмовому вигляді: «дабы дурь каждого всем видна была». А дурі в президентському законопроекті вистачає.

У принципі, у цьому законопроекті мали б бути запропоновані конкретні заходи виведення країни з кризи. Шановне панство повірить мені на слово, коли я скажу, що навіть якщо скрупульозно виконати кожен пункт цього законопроекту, на кризу він вплине як дитячий памперс на імпотенцію. Зате є в ньому, окрім закликів у стилі «економіка повинна бути економною», навіть дуже конкретні і відверто лобістські статті. Більше того, кожен, хто більш-менш орієнтується в оточенні, ні, не президента, а Віктора Балоги (родинний клан, куми, ділові партнери, контрольовані-підставні фірми і т.і.), може назвати конкретні прізвища фірмачів, котрі наживуться на цьому законі.

Значний шмат цього законопроекту присвячений пільговому оподаткуванню сільського господарства. Що ж тут поганого, дивуєтеся? Мовляв, селюків так замордували-затуркали-пограбували, що давно пора послабити податкову петлю на їх шиях. Хто ж проти, от тільки яких-таких селян стосується пільгове оподаткування, приміром таких видів діяльності:

«81.15.2 діяльність у сфері сільського господарства:

• б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджолярства, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація».

Те, що за рядок про свійських тварин і птахівництво вдячність у безготівковому виді чи «чорним налом» мала надійти головному канцеляристу від Героя України Юрія Косюка і його подільника-керівника ДУСі (Державного управління справами) Ігора Тарасюка, само собою зрозуміло. Скільки – не знаю: зі свічкою не стояв, а брехати не хочу. Знаю, що дурні гроші. А от як на світову фінансову кризу вплинуть шовкопряди, змії, плазуни, слимаки та комахи, хоч розіпніть без права на воскресіння, а здогадатися не можу. Тільки переконаний, що хтось заробив і на зміях зі слимаками.

На цьому законопроектна дур не завершується. У своїй незбагненній мудрості «народний» президент не забув і про земноводну живність. Та в пікантному місці матимемо світову фінансову кризу після того, як пільгово оподаткуємо:

• «... в) розведення та виловлення мушлів, вустриць, ракоподібних, жаб, дикорослих водорослей;
• г) обробка та/або консервація риби або інших прісноводних чи морських безхребетних, мушлів, вустриць, ракоподібних, жаб, дикорослих водорослей».

Най шановне панство не сумнівається, що на всіх цих дикорослих жабах та ракоподібних вустрицях хтось робить свій бізнес і за появу цих пільговооподаткувальних пунктів у президентському законопроекті самі знаєте кому «на лапу» лягло чимало у.о. Звісно, отаке і юридично і економічно пришийкобиліхвіст просто ріже очі будь-якої грамотної (і обов’язково порядної) людини. Утішимося, що в державі є принаймні одні руки, які ніколи не крали, не брали, не давали, не залазили, одне слово, мелькали без толку перед носом.

Тепер ви зрозуміли, чому Юля так палко агітувала за президентський антикризовий законопроект? Звісно, тамуючи в душі злорадну і мстиву посмішечку. Еге ж, щоби дур кожного всім було видно.

15.11.2008,
Богдан Гринчук

Небезпечна безпека

Із глибоким сумом повідомляю шановне панство, що ані на новорічні свята, ані на різдвяні празники вам не вдасться порозважатися президентською забаганкою-забавкою – дочасними виборами. Це для виборців-романтиків. Прагматичному ж електорату висловлюю злорадне співчуття: а не вдасться за кульок гречки і пляшку олії продати душу дияволу!

Одне слово, іще один указ президента Віктора Ющенка виявився писаним вилами по воді. На цей раз вельми категоричний указ про дострокові вибори. До речі, зловредні комітетчики з Комітету ВРУ з питань з боротьби з організованою злочинністю і корупцією у своєму відкритому листі до Гаранта єхидно зауважили, що тільки 40 % його височайших указів виконуються. Відповідно на 60 % чиновницька братія, як би це поделікатніше, робила нехороші речі з високої берези. Страшненько стає від усвідомлення правового нігілізму, який насадив у державі Президент України со «балоганом». Аж напрошується питання: «Що ж це за гарант Конституції України, якщо він неспроможний гарантувати свого конституційного права: «Президент України... видає укази..., які є обов’язковими до виконання на території України»?

Відомо, який пуп, такий і одріст. Що означає: якщо можна правителю, то його фавориту й поготів. Ну що тут поробиш, якщо наше «помаранчеве диво» полюбляє Закон як свекор пелюшки. Усе нормально: коли Закон заважає ясновельможним забаганкам, тим гірше для Закону. Зрештою, ця тема вже стала моветоном, по простому, обридла до чортиків. Краще порозважаємося на тему «Бандитам – тюрми». Ось він – прояв справжнього єднання «східняків» і «бандерівців», «помаранчевих», «біло-голубих», «біло-сердечних», «сім раз рябеньких» і навіть «криваво-червоних»: одностайний гомеричний регіт упереміж з відбірними лайками! Різнобарвні бандити, звісно, не регочуть, але не дуже-то й переймаються. А ми про них і не пліткуватимемо. Християнська віра, знаєте, не велить, оскільки всяка влада від Бога, а всі бандити в тій чи іншій мірі або є владою, або опосередковано причетні до влади. Самі розумієте, якось не з руки облаювати божу волю.

Отож, не будемо конфліктувати з Ягве, а порозмірковуємо про речі безпечніші – про тих, чиїм службовим обов’язком є боротьба з клятими бандитами.

Я вже згадував про відкритий лист Президенту України – цей навіть не голос, а зойк волаючих у балогівській пустелі членів Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. З 16-ма додатками до нього, кожен із яких – це розслідуваний Комітетом і підтверджений факт корупції далеко не дрібних державних службовців. Переповідати хто, які шахрайські оборудки «дахував» і на скільки мільйонів гривень «нагрів» державу означає зайняти всю площу часопису. І це буде лише краплею в морі найпопулярнішої чиновницької забавки – корупції. Цікавіша причина появи цього листа. Цитую фрагменти: «Сподіваємось, що Ви знайдете час особисто ознайомитись з даним відкритим листом, в якому вкотре наводяться конкретні факти злочинної діяльності...

Така інформація неодноразово направлялася керівництву держави і правоохоронних органів. Проте, жодних конкретних і рішучих заходів вжито не було». (Прошу поблажливо віднестися до граматичних вольностей народних депутатів: усе ж таки не філологи, а еліта, кращі із кращих).

Іще одна цікавинка цього листа: усі без винятку 16 пунктів конкретних звинувачень закінчуються однією і тією стереотипною фразою: «Результат – проведені формальні перевірки. Голова ОДА (РДА, винні особи) не тільки не притягнуті до кримінальної відповідальності, а й продовжують займати найвищі в області (районі) державні посади... злочинні структури до цього часу займаються контрабандним ввезенням товарів, державі до цих пір не відшкодовано завданих збитків». Про «прибутковість» корупційних схем можна судити хоча б з такого наведеного факту: «... створення директором Держдепартаменту власної безпеки Державної митної служби України Брилем К.І. корупційної схеми з метою отримання від підприємницьких структур та посадових осіб Південної митниці грошової винагороди у розмірі 200 дол.США за 1 оформлений у митному відношенні контейнер у портах Південного регіону (м.Одеса та м.Іллічівськ), що становить не менше ніж 100 тис.дол.США кожного дня відповідно». Гарантую, що згідно декларації про доходи цей Бриль живе на одну зарплату.

Депутатські звернення офіційно і регулярно посилалися на адресу Президента України, Генеральної прокуратури, Секретаріату Президента, Ради національної безпеки і оборони, Служби безпеки України (Головне управління «К»). Гадаю, тепер ні в кого не викликає сумнівів, хто «дахує» корупціонерів в Україні і чому так привільно, радісно вони почуваються?

Про те, що Гарант, скажімо, своєрідно трактує закони держави включно з Основним, загальновідомо і десь-навіть приїлося. А от те, що Служба безпеки України замість того, щоби керуватися законами, у першу чергу і Конституцією, демонстративно, цинічно і публічно посягає на державний устрій України, стало відомо недавно. І чого перепудилися? Ніякого криміналу в моїх словах: за нашими можновладцями порядній людині навіть криміналу не захопиш. Доказів вимагаєте? Отримуйте.

У правовій державі взаємини між громадянами, організаціями, громадянами і організаціями регламентуються законами. Становим хребтом державного устрою є правосуддя, яке здійснюється виключно судами. Ключовим, КОНСТИТУЦІЙНИМ положенням у системі правосуддя є заключний абзац ст.124 Конституції України: «Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України». Сором’язливо оминемо тему, т.б.м., правової якості ну дуже багатьох судових вердиктів. Як інтелегентні люди зробимо вигляд ніби не помічаємо, що українська судова система перетворилася в «дівчину на виклик». Між іншим, на шльондру хоч і дорогу, зате з класним обслуговуванням у стилі «клієнт завжди правий». А вип’ємо за упокій чи не останньої з наших ілюзій: що в Україні є Служба безпеки. Виявляється, в Україні нікому опікуватися безпекою держави, оскільки Служба безпеки України перетворилася в прислужницю Секретаріату Президента. Підозри щодо такої ганебної, заразом і небезпечної для країни, «позиції» СБУ перетворилися у впевненість 4 листопада б.р. Що це за така знаменна дата, цікавитеся? Я б її назвав Днем Самоопущення СБУ.

Цього дня Окружний Адміністративний суд м.Києва своїм рішенням визнав незаконним Указ Президента України «Про призначення Т.Дурдинця заступником Голови СБУ – начальником Головного управління з боротьби з корупцією і організованою злочинністю». Позов до Президента подавали члени відповідного Комітету ВР І.Калетник, Г.Москаль, М.Джига та О.Буджерака. Суть позову: дана посадова особа може бути призначена і звільнена з посади начальника Головного УБКОЗ виключно за узгодженням із профільним парламентським комітетом. Хто б сумнівався, що В.Ю. таку правову дрібницю проігнорував і Указ видав без будь-яких узгоджень. Позаяк персона Т.Дурдинця обтяжена, скажімо, певними конфліктами із законом у минулому, повною відсутністю організаторських здібностей та дуже скромним IQ, через Комітет ВР вона, звісно, не пройшла б, зате... Це є особа, стовідсотково віддана особисто В.Балозі і готова виконувати будь-які його накази. А знаєте, я засумнівався, чи справді В.Ю. видавав цей, делікатно кажучи, дивний указ? Пам’ятаєте, хто розпоряджається на власний розсуд президентським факсиміле? Отож бо.

І все ж не президентське «указне» свавілля змушує насторожитися законослухняних громадян, а правовий нігілізм державної інституції, відповідальної за безпеку держави. Що мало б відбутися після рішення суду? Голова СБУ мав би відсторонити Т.Дурдинця від керівництва т.зв. управлінням «К», а вже після цього президентська сторона – Секретаріат оскаржувати рішення суду першої інстанції. Натомість прес-служба СБУ безапеляційно, та що там мнятися, нахабно і цинічно заявила: «Тіберій Дурдинець як працював, так і працює на посаді заступника голови спецслужби – начальника Головного управління з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю... Оскільки Т.Дурдинець був призначений заступником Голови СБУ Указом Президента, то Секретаріат Президента найближчим часом висловить свою позицію з цього приводу».

От тобі, Гандзю, книш! СБУ відмовляється виконувати рішення суду, тим самим порушуючи положення ст.124 Конституції України! Більше того, доблесні українські «чекісти» публічно визнають свою залежність від Секретаріату Президента – дорадчого і консультативного органу згідно п.28 ст.106 цієї ж конституції. Одне слово, безпека держави залежить від балогівської цимбори з президентської канцелярії. А бодай би тебе кури загребли! Відомо, що погані приклади заразливі. І що настане в країні, коли кожен уважатиме, що має право нехтувати судовими рішеннями? Хаос? Закон кольта?

Констатуємо, що нині ми маємо СБУ – спецслужбу бандитського типу, яка керується не законом, а вказівкою «пахана». Залишається вияснити, хто цей «пахан» - Ющенко чи Балога? Я ставлю на Ющенка! Звичайно, вони взаємно один одного тримають за «мужиче достоїнство», але хотілося б надіятися, що екс-колгоспний бухгалтер це робить хваткіше, ніж дрібний екс-товарознавець-контрабандист.

Зрештою, родом кури чубаті, хоча «руки які ніколи не крали», більше підходять «пахану». Я впевнений, що ці руки ніколи не бували в чужій кишені, так що обзивати власника цих рук «мазуриком» принаймні безпідставно. Зате від цих рук може лихоманити, приміром, уряд, парламент, а з ними і всю країну.

Пам’ятаєте дику війну Указів Президента з Постановами Уряду? Еге ж, ту саму, коли за 9 місяців діяльності демократичного уряду указами демократичного президента було призупинено дію 40 урядових постанов та розпоряджень з одночасним поданням до Конституційного Суду клопотань про визнання їх такими, що не відповідають Конституції. І що ж тут лихого? Абсолютно конституційне право президента. Проблема у меті використання цього права. Знаєте, кожен має право обнімати телеграфний стовп, але користується цим правом, скажімо, специфічна категорія громадян.

Так от, президент використовує це своє право з метою БЛОКУВАННЯ діяльності уряду. У щурячих норах канцелярії президента розроблена простенька, але дуже підленька і дієва схема. Познайомимося з нею на одному конкретному прикладі – приватизації Одеського припортового заводу. 11 лютого 2008 року Кабмін видав розпорядження № 261-р, яким затвердив умови проведення конкурсу з продажу акцій ОПЗ. Зрозуміло, президент видає указ про відміну розпорядження і робить подання до КС. Підстави свого указу вказує не то абсурдні, не то ідіотські, не то просто нахабно-цинічні. Як вам сподобається ось такий «доказ неконституційності» урядового розпорядження: «... за відсутності державної програми, адекватної сучасному рівню розвитку суспільних відносин... приватизація ОПЗ не відповідає Конституції України». Узагалі-то, це називається «запустити дурочку». З таким же успіхом В.Ю. у своєму поданні як доказ «неконституційності» міг указати не менш вагому підставу: мовляв, розпорядження підписувалося прем’єр-міністром у неробочий час.

Суть же не в підставах, а в часі, на який заблоковано дію розпорядження. Лишень через чотири з половиною місяці, 27 червня, судова колегія КС відмовляє президентові у відкритті конституційного провадження... через непідвідомчість питання. Отак-от, наш мудрий президент не в ті двері вломився. І 7 липня тихенько надсилає до КС письмову заяву про... відкликання свого подання. Усвідомив свою помилку, зітхаєте з полегшенням? І не надійтеся! Спрацювала схема блокування діяльності уряду Тимошенко: на п’ять місяців зірвано план уряду з приватизації одного з найбільш ліквідних українських підприємств.

Це тільки один конституційний фокус-покус президента. Подібні підлянки «Юлі від Віті» були провернуті з Феодосійською суднобудівною компанією «Море», чотирма енергогенеруючими компаніями, «Турбоатомом», пакетами акцій шести обленерго і т.і. Що виграв Ющенко? Накапостив Юлії Тимошенко. Що програла держава? Не отримала до бюджету надходжень від приватизації на суму 21-22 мільярди гривень. То хто становить загрозу національній безпеці?

Між іншим, шановне панство цікавить, як відреагвала СБУ на відкритий лист комітетчиків і рішення Окружного адмінсуду м.Києва щодо незаконності Указу Президента про призначення балогівської «шістки» головним чекістським антикорупціонером? І нічим-то вас не здивуєш! Дійсно, реакція була в стилі «Сам дурень!»: «голос свого господаря» Балоги, він же в.о.Голови СБУ публічно звинуватив задиристих комітетчиків у... корупції. А президент з глибоким обуренням ошелешив громадськість інформацією про існування в стінах ВР ОПЗУ – організованих парламентських злочинних угрупувань. Ух, як страшно! І бридко.

І насамкінець. Відкритий лист комітетчиків закінчується побожним сподіванням, що їх державницький зойк буде почутий Радою національної безпеки і оборони, по наведеній в листі інформації будуть ужиті заходи та, о, свята наївність, державі будуть повернені збитки, завдані нехорошими хлопцями, у свою чергу «дахованими» «силовиками» та, не буду повторюватися, самі знаєте ким. Не думаю, що в перелік послуг, які надає приватне підприємство з необмеженою безвідповідальністю «РНБО» (100 відсотками акцій володіє В.Ю.), входить захист національних інтересів чи безпеки держави. Увесь час поглинає захист інтересів власника. Нормально: скачи, враже, як пан каже.

14.11.2008,
Богдан Гринчук

Безгоспне факсиміле. Президентське.

А мені хочеться демократизнутися від душі, та так, щоби відчути себе гегемоном. Такою, знаєте, рушійною силою, без якої усе сохне і навіть сонцю без її дозволу не велено сходити. Отакими гегемонами ми стаємо, коли втрачаємо людську подобу і перетворюємося на електорат (з латини: електор – виборець). З великого розуму і вродженої зарозумілості день виборів ми вважаємо таким-собі моментом істини, коли від нас залежить доля політиків, влади, зрештою, держави. Ті, від кого насправді все це залежить, спостерігають за нашим гоноровим викобелюванням і тільки підсміюються в кулак: мовляв, увесь ваш гонор вартий від кулька гречки до парусот гривень. І видумають же таке, супостати! Ми не продажні, навіть думати про таке неподобство – і то вже гріх. Ну так, ми робимо дурниці, часто, якщо відверто, то постійно, але то від простоти душевної та щирої віри в побрехеньки своїх кумирів. Служба, знаєте, у нас така: бути простаками, себто пошиватися в дурні.

На цей раз ми будемо о-го-го якими мудрими! Відомо, битому собаці кия не показуй, а нас за нашу простоту вже стільки лупцювали... Гадаєте, чогось навчилися? Ото була б сміхота!

На Печерському можновладному трикутнику нашим керівним сусаніним чомусь видається, що як до всіх наших негараздів додати ще виборчу замороку, то ми так зрадіємо, так розвеселимося, так стрімголів побіжимо на виборчі дільниці... А знаєте, під лиху годину, побігти не побіжимо, а от що статечно, розкланюючися зі знайомими, почимчикуємо, то не сумнівайтеся. Зомбовані, однако. З рефлексами собаки Павлова.

Уявімо собі, що прийшли до виборчої дільниці. Та не просто так, а наперед смакуючи високе почуття чесно виконаного громадянського обов’язку. А на дверях – папірець наліплено і на ньому великими буквами: «Виборчого кіна не буде. Президент передумали». А знизу дрібнішим шрифтом: ««Друге Я» Президента України В.Балога». І підпис президента «В.Ющенко». А от щодо моєї буйнесенької фантазії, то прошу не переоцінювати мої скромні здібності: фантазії я собі дозволяю рівно стільки, скільки потрібно гарніру до основного блюда. Приміром, щодо реальної можливості В.Балоги «перевтілюватися» в «Друге Я» президента. І це зовсім не фантазії.

Усілякий папірець, який виходить від імені Президента України з канцелярських хащів його Секретаріату, набуває юридичну силу, якщо на ньому стоїть підпис президента. Якщо ви думаєте, що наш ясновельможний Гарант читає всі папери, на яких стоїть його підпис, якщо ви гадаєте, що він власноруч підписує всі папери, які він зобов’язаний підписувати власноручно, якщо ви вважаєте, що він здогадується про існування багатьох паперів, скріплених його підписом, то: по-перше, висловлюю своє глибоке співчуття з приводу вашої святої простоти; по-друге, наша хоружівська ясновельможність уважає нижче своєї гідності вникати в дрібні державні справи, якщо, звісно, вони не стосуються животрепетної проблеми другого терміну президентства; по-третє, на кий ляд багатосотна зграя канцелярських псів із секретаріатського «балогану», якщо вони не убезпечують свого годувальника від нудної буденщини державної служби. Ось на такі випадки й існує президентське факсиміле – печатка, за допомогою якої можна багаторазово відтворювати підпис президента. І вільний доступ до цієї чарівної «лампи Аладіна» має... Хто б сумнівався, що президентський фаворит з повадками дрібного контрабандиста із райспоживспілки Віктор Балога. І не просто вільний доступ, а право розпоряджатися президентським факсиміле ЗА ВЛАСНИМ РОЗСУДОМ, себто фактично перебираючи на себе певні повноваження президента. Між іншим, то є злочин, оскільки в ст.106 (передостанній абзац) Конституції України однозначно записано: «Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам». Отож, у цій ситуації маємо відразу двох злочинців – Президента України та голову його канцелярії: першого – за халатність і роззявство, другого – за зловживання і перевищення влади та службових повноважень.

Такого не може бути, тому що такого не може бути ніколи? Так є ж признавальні свідчення самого Балоги. Сталося це 14 квітня минулого року в ужгородському готелі «Дружба». У той день у готельному ресторані бучно празникували день народження голови облради Михайла Кичковського (злі язики називають його «писарем» Балоги). З такої урочистості високий столичний гість, по-простому мовлячи, нажерся до поросячого виску і на повен голос почав хизуватися своєю всемогутністю: «Ось де він у мене, цей президент! Ось за що я його тримаю!» І красномовним жестом показав те місце, яке Льоня-«Космос» уважає головною чоловічою достойністю. А щоб утерти носа маловірам, витягнув з кишені президентське факсиміле і... проштампував ними всі салфетки, які були в межах досяжності його руки. Цю бридку витівку п’яного ницьпоня підтвердили журналістам офіціанти, котрі тоді працювали, та семеро присутніх на цих гульбищах.

Не відав про це президент В.Ющенко. Він призвичаївся користуватися виключно інформацією, яку йому згодовував той же Балога. Комфортно, знаєте, правити державою в атмосфері фіміаму, усенародного захоплення і десь-навіть поклоніння та, аж ніяково самому В.Ю., обожнювання.

Можна тільки уявити ступінь «прозріння» В.Ю., коли до нього через балогівські «вовчі ями», загати, тини-перетинки таки прорвався односелець, радник і просто давній друг Михайло Дорошенко та розповів про справжній рівень «популярності» і «всенародної любові» до «народного» президента. Гадаю, у глибині душі В.Ю. не стільки жахнувся, скільки засумнівався, про який-такий народ толкує земляк, адже В.Ю. свято вірив, вірить і віритиме до скону, що український народ просто-таки зобов’язаний його, незрівнянного і месієносного, любити і обожнювати. Буває, знаєте, що на сьомій дитині вчаться дівувати, хоча відомо, що то вже за дівка.

Про, скажімо, дивні взаємини президента зі своїм фаворитом можна оповідати в різних жанрах, включно з документальними детективами та журналістськими кримінальними розслідуваннями. Усе може статися. Можливо, ці взаємини виллються в гучну кримінальну справу. Тільки не треба злорадіти, позаяк надзвичайно доречною буде відома фраза: «Над ким смієтеся? Над собою смієтеся!»

Зрештою, шановне панство які не є, а все ж таки християни і вчення рабина-бунтаря-віровідступника (звісно, з точки зору ортодоксальних жидів), скажімо, не рекомендує насміхатися над чужим горем. Принаймні недоречно вважати таким уже щастям сліпу (ледь не написав «тупу») переконаність людини у власній винятковості, вищості, веломудрості, богообраності. Хоч гопки скачи, а переконати В.Ю. у тому, що він звичайнісінький хоружівський хлопець, волею долі занесений на найвище сідало в державі, не вдасться нікому. Важкий клінічний випадок, знаєте. І не нам, з нашим убогим розумом усвідомити, що перед нами ходяча благословенна доля України: є Віктор Ющенко – і солов’ї тьохкають-фітькають, немає В.Ю. – і над Україною чорний ворон кряче. Відверто признаюся, що я не такий уже знавець християнського віровчення, але, на мій погляд, цей випадок підпадає під одну із статей Нагорної проповіді: «Блаженні вбогі духом...»

А тепер положіть руку на серце і як на духу признайтеся: багато утрималося б від спокуси скористатися такими, скажімо, специфічними рисами характеру можновладного достойника і свою наближеність до ясновельможного тіла переводити в у.о.? При українській системі влади це настільки очевидно, буденно і майже законно, що про походження 550 мільйонно доларового статку Віктора Балоги ніхто навіть не цікавиться. Я не говорю про доблесну міліцію та страх якого ретельного наглядача за дотриманням законності – прокуратуру: їм, видать, по штату не велено втикати носа за такі високі пороги. Чому не здіймають вселенського гаркання сторожові пси демократії? Не братиму гріха на душу, окремі тявкання були, навіть затяті. І ефект був: гідний син мукачевської цимбори також увірував у свою «винятковість» і вирішив, що міцно тримає за хвоста золоту рибку.

Кожен дуріє в міру своєї зіпсутості. У наших скоробагатьків та кар’єристів, ну тих, що проголосили себе елітою, дика жадоба грошей і влади круто замішана на пихатості. Без винятків. На зорі дикого українського капіталізму шануючий себе «браток» гонорився золотим ланцюгом на шиї і «брюликами» своєї «марухи». Тепер ці остатечені «братки» виставляють напоказ свої багатосотмільйонні-мільярдні статки: хизуються здебільшого не люксусовими яхтами-іномарками, а заморськими віллами, а ще краще купленими за дурні гроші історичними будівлями.

У нашого головного канцеляриста масштаби не ті. Йому не те, що замок «за бугром» не продадуть, а й на поріг не пустять. Якщо ТАМ не можна, то у вотчині родимого клану навіть дуже можна, та ще й за копійки. Бридка і цинічна, скажу я вам, історія.

Є в Закарпатті одна із найкоштовніших перлин середньовічної архітектури – Мукачівський замок «Паланок». Століттями ця фортеця протистояла нападам і прийшлих зайд, і родимих нападників. І не встояла проти цимбори загалом і родинного клану Балоги зокрема.

От любимо ми ганьбити свою державу - і край. Нас хлібом не годуй, а дай утнути щось-таке несосвітенне, щоб цивілізований світ тільки ошелешено покрутив головою: мовляв, навіть від гуманоїдів такого не чекали! Замок-фортеця «Паланок» одна з найкрасивіших пам’яток архітектури XIV-XVIII ст.ст. Центральної Європи, візитівка Закарпаття – може стати резиденцією родинного клану Балоги. Оскільки рішенням Мукачевської міськради дві третини території і приміщень замку «Паланок» передано в оренду на 46 років (з 01.01.2010 р. до 01.01.2056 р.), оце моє «може стати» цілком виправдане: за два з лишком роки чимало може статися. Можливо, за цей час всесильний фаворит перейде на повне державне утримання з цілодобовою охороною. Можливо, він стане настільки популярним громадянином, що його фотопортрети під написом «Розшукується особливо небезпечний злочинець» будуть мозолити очі на всіх вокзалах та в інших відведених для цих цілей місцях. Можливо, завдяки Інтерполу він сягне світової «слави».

Особисто мене просто домучують сумніви: ану ж це все наговір, зловорожі діяння якихось недоброзичливців, а то й сама «рука Москви»? Оці всі Балоги-Крілі-Петьовки, судячи з їх «успіхів» у політиці, людці нікчемні, маловартісні, така-собі провінційно-містечкова політична шолупонь. Щось-там розвалити, нагадити, одне слово, «ЄЦнути» - це їм як дурному згори збігти. Так може в бізнесі вони круті пацани? І стид говорить, і гріх потаїть: там вони взагалі жалюгідні підкаблучники! Усім бізнесом заправляють їх дружини. Узяти, приміром, того ж Віктора Балогу. Безсрібник, якого пошукати, а злостивці і заздрісники зводять наклеп про якісь $ 550 млн. Та ж він живе на одну злиденну зарплату всього-то в тисяч 20 щомісяця, так що щотижня літати чартерними рейсами до рідної домівки змушений за пожертви анонімних доброчинців. А заправляє бізнесом суща салтичиха – дружина. Та хіба він один такий розмазня?

Гадаєте, кому мукачевські міські транжири подарували середньовічний замок? Товариству з обмеженою відповідальністю «Високий замок». Засновники цієї типової фірми «Роги і копита»: Балога Оксана Іванівна – благовірна затурканого головного канцеляриста; Петьовка Марина Іллівна – тиран у спідниці в сім’ї Василя Петьовки, кузена В.Балоги; Токар Мирослава Іванівна – ще одна фурія, ходяча кара Господня Ігора Токара, брата убієнного «авторитета» «Гєши», за що і відзначений Президентом України посадою голови Мукачевської райдержадміністрації. Вид діяльності цієї фірми-фантома: бухгалтерський облік і аудит. Статутний фонд – аж 15 (п’ятнадцять) ТИСЯЧ гривень. Прибутки: нуль. Сплачено податків: нуль. Ціль оренди: створення готельно-ресторанного комплексу. Фінансові зобов’язання: протягом п’яти років інвестувати в замок 12 (дванадцять) МІЛЬЙОНІВ гривень. Орендна плата: 34,2 тис.грн. щомісячно. З огляду на нужденне фінансове положення номінального глави сім’ї – В.Балоги міськрада вирішила: у міську казну ці стервозні бізнес-мегери сплачуватимуть усього 15%, себто 5130 грн., а 85% орендної плати нібито направлятимуться на проведення ремонтно-реставраційних робіт.

І як вам подобається ця оборудка? Задумалися чого тут більше – нахабства, цинізму чи жлобства? Усього під зав’язку. «Друге Я» президента може собі це дозволити. Тінь від президентської недоторканності, видать, покриває і його фаворита.

До речі, замок «Паланок» брав участь у конкурсі «Сім чудес України». У сімку не ввійшов. Зате в число переможців конкурсу ввійшла ще одна перлина Закарпаття – Синєвирське озеро. Невже...? Вірно розумієте: балогівська цимбора вже накинула оком на це чудо України і, користуючись лексикою «Першого Я», посилає певні месиджі у відповідні органи. І буде... Чиї замки? Балоги. Чиї озера? Балоги. Чия влада? Балоги. От і матимемо восьме чудо України.

Цікаво, наскільки насправді «прозрів» Віктор Ющенко щодо моральної сутності свого антикризового гуру? І наскільки дозрів, щоби явитися народу з повинною, а в Генеральну прокуратуру із власноруч написаним зверненням щодо протиправної діяльності свого персонального «Распутіна»? Кажете, який хват до вареників? І то правда: тоді це буде, як свині з череди йтимуть.

01.11.2008,
Богдан Гринчук