Для шановного панства в мене є дві новини: одна – хороша, а друга – кепська. Щоправда, новини, скажімо, не першої свіжості, але громадськістю сприймаються із задоволенням. Хороша новина: ми все ще можемо дозволити собі нечувану серед українського політикуму розкіш – мати власну гідність, плекати її, гоноритися нею. Приміром, маємо привілей не подавати руки падлюкам та всіляким іншим ницим гуманоїдам. Звісно, вимагати такого чистоплюйства від політиків було б недоречно, позаяк відомо, що в політиці немає ні друзів, ні ворогів, а є інтереси. Звісно ж, державні, національні.
Уся різниця між українськими політиками та нормальними, т.б.м., політиками з людським обличчям полягає саме в інтересах. Делікатно кажучи, десь вони мали ці державні інтереси. Вони в нас не дихнуть, як не брехнуть, продажніші від повій, захланніші від голодної гієни. А прикриваються моральними проповідями, добропорядним словоблудством, благородним обуренням аморальністю своїх суперників. Одне слово, скурвилися наші народні обранці, кумири, герої. Давно і остаточно. Оце і є кепська новина. Маємо еліту, політичну, можновладну і десь-навіть з претензіями на духовно-моральну з гнилою душею, яка розкладається і просто смердить.
Мушу розчарувати навіть найзатятіших оптимістів: у найближчі сім-десять років якихось суттєвих змін годі очікувати. Печерський можновладний гнійник повністю капсулювався, став такою-собі «річчю в собі», ізольованою від будь-якого зовнішнього впливу.
А ми їх виборами струсонемо як чорт суху грушу, гоноритеся? Мовляв, наша ж рука владика! Еге ж, у Києві обрали градоправителя: глянь, сплюнь і не питай здоров’я. А на позачергових виборах що обрали? І звідки візьметься впевненість, що знову не оберемо все тих же блазнів, нероб, хронічних хапуг, патологічних брехунів, невилікованих владоголіків та всіляку інтернаціональну наволоч? Якщо і будуть якісь відмінності, то тільки в незначній зміні пропорцій вищенаведеного «джентльменського набору» парламентської «еліти». Про вибори, які не то відбудуться, не то не відбудуться, про наш вибір без вибору, про «дутих» героїв і войовничу шпану, про Печерський гадючник та про парламентський віварій, по-простому, про те політичне лайно, яке впродовж усіх років незалежності ллється на наші веломудрі голови, і поміркуємо.
До речі, щодо голів. Ви помітили, що в нас усім заправляють голови, починаючи від Глави держави, Глави його Секретаріату, його ж голів обл-, райдержадміністрацій, Голови ВР, комітетів, комісій, судів, фіскальних органів, СБУ, партій, фракцій і аж до Задрипайлівського сільського голови? При такій кількості керівних голів держава має принаймні цвісти і пахнути. Не помічаєте і не відчуваєте? Значить маєте пробеми з органами відчуття. Не підозрююте ж ви, що наші ясновельможні голови суціль з протягом, хоча для такого припущення підстав більш, ніж достатньо.
Візьмімо, приміром, головостення у Верховній Раді. Дуже наглядний приклад того, як голови з протягом чи там з вавкою розправляються з головою кіндер-сурпризу владної еліти. Ось тут і пошукаємо державні інтереси.
Згадаємо, що Голова ВР Арсеній Яценюк був обраний на цю посаду, даруйте на слові, демократичною коаліцією. Що означає: він отримав благословення від Президента України Віктора Ющенка. Зрозуміло, у обмін не на якусь-там лояльність, а на добротну вірнопідданість САМОМУ. (І далася вам ця незалежність законодавчої гілки влади! Якого демократичного президента маємо, таку й демократію він творить. Через коліно). Пригадаємо, що згідно до коаліційної угоди у разі, коли вона вріже дуба, очільники парламенту і уряду мають добровільно піти у відставку. Яценюк зрозумів це буквально і написав заяву про свою відставку. Молоде-зелене. Не знав, що в українській політиці угоди пишуться для того, щоби їх порушувати. Про це добре знала Юлія Тимошенко – і до цих пір прем’єрствує.
Ніщо не віщувало судного дня для молодого, амбітного, розумного політика, коли ні сіло – ні впало фракція Партії регіонів зажадала його крові. Оце «ні сіло – ні впало» ретельно готовилося в Секретаріаті Президента. Якщо хтось захоче переконати мене, що ця підлянка проти СВОГО Голови ВР готовилася без відому В.Ю., я просто назву його брехуном. Пояснюю чому.
Яка голуба мрія В.Ю.? Продовжити своє правління ще на один термін. Для нього не має значення, що його нав’язливу ідею поділяють усього-то 5-7 % народу. Народ, знаєте, не доріс до свого щастя. Хто заважає ощасливити невдячний та недоумкуватий народ? Закосичене поріддя пекла на ймення Юлія Тимошенко. До речі, ним же, най і вимушено та все ж подана на затвердження ВР на посаду прем’єр-міністра. Як позбутися цієї інтернаціональної відьми? А це вже, виявляється проблема та ще й неабияка. Настільки неабияка, що доводить головну державну голову із джентльменського до хамського стану. Пам’ятаєие сеанс «чорної політпорнухи», влаштований у прямому ефірі телеканалом «Інтер» на замовлення Банкової під знущальною назвою «Свобода на Інтері». Еге ж, те гидотне видовисько, коли два розлючені бугаї протягом чотирьох годин поперемінно брутально гвалтували, най і прем’єр-міністра, та все ж таки жінку. Політично. Але складалося враження, що ці нібито політичні і навіть світоглядні антагоністи при оказії зробили б це і фізично. Зрозуміло, при гарантії власної безпеки. Гвалтівники, знаєте, патологічні боягузи.
Даруйте, ми з вами дещо відхилилися від теми титанічної боротьби за другий термін президентства. А навіщо, власне, В.Ю. ця морока? Розумію, що думка справді навіжена, але... «Президент України користується правом недоторканості на час виконання повноважень» - ст.105 Конституції України. Чи не в «недоторканості НА ЧАС ПОВНОВАЖЕНЬ» найбільша головна біль глави держави? Невже він боїться втратити недоторканість? Це ж означає, що наш всенародно улюблений аж шістьма відсотками народу президент, страшно вимовити, боїться відповідальності. Невже руки, які ніколи не крали...? Та ні, такого не може бути. Чи не повинно бути?
Якщо повірити в, скажімо, неймовірне, тоді навіть дуже зрозумілими стають і вперта спроба В.Ю. зліпити «ширку» із його приватної партії «Наша Україна» та Партії регіонів, і сверблячка з дочасними виборами, і цькування, чи не з початку створення, уряду загалом та з особливим озвірінням і цинізмом прем’єр-міністра зокрема, і знищення демократичної коаліції зусиллями балогівської «ЄЦнутої» цимбори з любою кумасею Оксаночкою, і підступна підлянка з головостенням у ВР, і започаткована завідомо безрезультативна «спікеріада» з перспективою все тих же дочасних виборів, і тупе несприйняття відновлення демократичної коаліції в будь-якому форматі, і ясновельможні публічні хамські звинувачення прем’єрки у всіх гріхах – від світової фінансової кризи до здирництва «сержанта Петренка» на дорогах... Інстинкт самозбереження, панове. Боротьба за виживання – це вже боротьба без правил. Що ми і спостерігаємо протягом цього року. (Між іншим, ви помітили, як наш президент замість «протягом» уперто вживає «на протязі»? Чи його не насмілюються поправити, чи в оточенні В.Ю. такі грамотії, що спілкуються тільки на «суржику»?).
Ось так-от ми стали заручниками голів «з протягом». Це ж тільки в таких головах можуть зародитися маразматичні звинувачення та шизофренічні комбінації: Юлю знищують як політика, оскільки вона одна стоїть на шляху В.Ю. до «п’ятирічки безпеки», формально звинувачуючи її в змові з Партією регіонів, з Москвою, в державній зраді, загрозі національній безпеці, у популізмі, у наслідках для України світової фінансової кризи; у змові та потаємними домовленостями з Партією регіонів, комуністами, «потрібним Вованом» та «ЄЦнутими» «командос» Балоги президент здійснює переворот у парламенті, перетворюючи свого ж ставленика Арсенія Яценюка в розмінну монету в підступній комбінації з киданням держави в хаос заради дріб’язкової шкурної мети – другого президентського терміну; потомственні холуї Москви «регіонали» в екстазі злягаються з вождем «помаранчевої чуми» задля повернення до влади; «потрібні повії» покинули парламентську панель у сподіванні підзаробити на перевороті спікерське крісло для свого «мадам» і десяток хлібних годівниць для особливо «принципових»; ломають через коліно, а потім узагалі розшарпують на шматки пропрезидентський блок «НУ-НС» задля того, щоби вичавити з нього 37 ренегатів, готових на злучку з класовими ворогами в «ширці»; канонічні червонопузі україноненависники аж вищать від задоволення, натискуючи кнопки за хаос у країні.
І все це огидне вовтузіння павуків у владній банці заради порятунку однієї шкури і можливості грабунку ще не дограбованого? І вкотре веломудре панство, даруйте на слові, уляпалося як муха в патоку? І все через протяги?
22.11.2008,
Богдан Гринчук
Уся різниця між українськими політиками та нормальними, т.б.м., політиками з людським обличчям полягає саме в інтересах. Делікатно кажучи, десь вони мали ці державні інтереси. Вони в нас не дихнуть, як не брехнуть, продажніші від повій, захланніші від голодної гієни. А прикриваються моральними проповідями, добропорядним словоблудством, благородним обуренням аморальністю своїх суперників. Одне слово, скурвилися наші народні обранці, кумири, герої. Давно і остаточно. Оце і є кепська новина. Маємо еліту, політичну, можновладну і десь-навіть з претензіями на духовно-моральну з гнилою душею, яка розкладається і просто смердить.
Мушу розчарувати навіть найзатятіших оптимістів: у найближчі сім-десять років якихось суттєвих змін годі очікувати. Печерський можновладний гнійник повністю капсулювався, став такою-собі «річчю в собі», ізольованою від будь-якого зовнішнього впливу.
А ми їх виборами струсонемо як чорт суху грушу, гоноритеся? Мовляв, наша ж рука владика! Еге ж, у Києві обрали градоправителя: глянь, сплюнь і не питай здоров’я. А на позачергових виборах що обрали? І звідки візьметься впевненість, що знову не оберемо все тих же блазнів, нероб, хронічних хапуг, патологічних брехунів, невилікованих владоголіків та всіляку інтернаціональну наволоч? Якщо і будуть якісь відмінності, то тільки в незначній зміні пропорцій вищенаведеного «джентльменського набору» парламентської «еліти». Про вибори, які не то відбудуться, не то не відбудуться, про наш вибір без вибору, про «дутих» героїв і войовничу шпану, про Печерський гадючник та про парламентський віварій, по-простому, про те політичне лайно, яке впродовж усіх років незалежності ллється на наші веломудрі голови, і поміркуємо.
До речі, щодо голів. Ви помітили, що в нас усім заправляють голови, починаючи від Глави держави, Глави його Секретаріату, його ж голів обл-, райдержадміністрацій, Голови ВР, комітетів, комісій, судів, фіскальних органів, СБУ, партій, фракцій і аж до Задрипайлівського сільського голови? При такій кількості керівних голів держава має принаймні цвісти і пахнути. Не помічаєте і не відчуваєте? Значить маєте пробеми з органами відчуття. Не підозрююте ж ви, що наші ясновельможні голови суціль з протягом, хоча для такого припущення підстав більш, ніж достатньо.
Візьмімо, приміром, головостення у Верховній Раді. Дуже наглядний приклад того, як голови з протягом чи там з вавкою розправляються з головою кіндер-сурпризу владної еліти. Ось тут і пошукаємо державні інтереси.
Згадаємо, що Голова ВР Арсеній Яценюк був обраний на цю посаду, даруйте на слові, демократичною коаліцією. Що означає: він отримав благословення від Президента України Віктора Ющенка. Зрозуміло, у обмін не на якусь-там лояльність, а на добротну вірнопідданість САМОМУ. (І далася вам ця незалежність законодавчої гілки влади! Якого демократичного президента маємо, таку й демократію він творить. Через коліно). Пригадаємо, що згідно до коаліційної угоди у разі, коли вона вріже дуба, очільники парламенту і уряду мають добровільно піти у відставку. Яценюк зрозумів це буквально і написав заяву про свою відставку. Молоде-зелене. Не знав, що в українській політиці угоди пишуться для того, щоби їх порушувати. Про це добре знала Юлія Тимошенко – і до цих пір прем’єрствує.
Ніщо не віщувало судного дня для молодого, амбітного, розумного політика, коли ні сіло – ні впало фракція Партії регіонів зажадала його крові. Оце «ні сіло – ні впало» ретельно готовилося в Секретаріаті Президента. Якщо хтось захоче переконати мене, що ця підлянка проти СВОГО Голови ВР готовилася без відому В.Ю., я просто назву його брехуном. Пояснюю чому.
Яка голуба мрія В.Ю.? Продовжити своє правління ще на один термін. Для нього не має значення, що його нав’язливу ідею поділяють усього-то 5-7 % народу. Народ, знаєте, не доріс до свого щастя. Хто заважає ощасливити невдячний та недоумкуватий народ? Закосичене поріддя пекла на ймення Юлія Тимошенко. До речі, ним же, най і вимушено та все ж подана на затвердження ВР на посаду прем’єр-міністра. Як позбутися цієї інтернаціональної відьми? А це вже, виявляється проблема та ще й неабияка. Настільки неабияка, що доводить головну державну голову із джентльменського до хамського стану. Пам’ятаєие сеанс «чорної політпорнухи», влаштований у прямому ефірі телеканалом «Інтер» на замовлення Банкової під знущальною назвою «Свобода на Інтері». Еге ж, те гидотне видовисько, коли два розлючені бугаї протягом чотирьох годин поперемінно брутально гвалтували, най і прем’єр-міністра, та все ж таки жінку. Політично. Але складалося враження, що ці нібито політичні і навіть світоглядні антагоністи при оказії зробили б це і фізично. Зрозуміло, при гарантії власної безпеки. Гвалтівники, знаєте, патологічні боягузи.
Даруйте, ми з вами дещо відхилилися від теми титанічної боротьби за другий термін президентства. А навіщо, власне, В.Ю. ця морока? Розумію, що думка справді навіжена, але... «Президент України користується правом недоторканості на час виконання повноважень» - ст.105 Конституції України. Чи не в «недоторканості НА ЧАС ПОВНОВАЖЕНЬ» найбільша головна біль глави держави? Невже він боїться втратити недоторканість? Це ж означає, що наш всенародно улюблений аж шістьма відсотками народу президент, страшно вимовити, боїться відповідальності. Невже руки, які ніколи не крали...? Та ні, такого не може бути. Чи не повинно бути?
Якщо повірити в, скажімо, неймовірне, тоді навіть дуже зрозумілими стають і вперта спроба В.Ю. зліпити «ширку» із його приватної партії «Наша Україна» та Партії регіонів, і сверблячка з дочасними виборами, і цькування, чи не з початку створення, уряду загалом та з особливим озвірінням і цинізмом прем’єр-міністра зокрема, і знищення демократичної коаліції зусиллями балогівської «ЄЦнутої» цимбори з любою кумасею Оксаночкою, і підступна підлянка з головостенням у ВР, і започаткована завідомо безрезультативна «спікеріада» з перспективою все тих же дочасних виборів, і тупе несприйняття відновлення демократичної коаліції в будь-якому форматі, і ясновельможні публічні хамські звинувачення прем’єрки у всіх гріхах – від світової фінансової кризи до здирництва «сержанта Петренка» на дорогах... Інстинкт самозбереження, панове. Боротьба за виживання – це вже боротьба без правил. Що ми і спостерігаємо протягом цього року. (Між іншим, ви помітили, як наш президент замість «протягом» уперто вживає «на протязі»? Чи його не насмілюються поправити, чи в оточенні В.Ю. такі грамотії, що спілкуються тільки на «суржику»?).
Ось так-от ми стали заручниками голів «з протягом». Це ж тільки в таких головах можуть зародитися маразматичні звинувачення та шизофренічні комбінації: Юлю знищують як політика, оскільки вона одна стоїть на шляху В.Ю. до «п’ятирічки безпеки», формально звинувачуючи її в змові з Партією регіонів, з Москвою, в державній зраді, загрозі національній безпеці, у популізмі, у наслідках для України світової фінансової кризи; у змові та потаємними домовленостями з Партією регіонів, комуністами, «потрібним Вованом» та «ЄЦнутими» «командос» Балоги президент здійснює переворот у парламенті, перетворюючи свого ж ставленика Арсенія Яценюка в розмінну монету в підступній комбінації з киданням держави в хаос заради дріб’язкової шкурної мети – другого президентського терміну; потомственні холуї Москви «регіонали» в екстазі злягаються з вождем «помаранчевої чуми» задля повернення до влади; «потрібні повії» покинули парламентську панель у сподіванні підзаробити на перевороті спікерське крісло для свого «мадам» і десяток хлібних годівниць для особливо «принципових»; ломають через коліно, а потім узагалі розшарпують на шматки пропрезидентський блок «НУ-НС» задля того, щоби вичавити з нього 37 ренегатів, готових на злучку з класовими ворогами в «ширці»; канонічні червонопузі україноненависники аж вищать від задоволення, натискуючи кнопки за хаос у країні.
І все це огидне вовтузіння павуків у владній банці заради порятунку однієї шкури і можливості грабунку ще не дограбованого? І вкотре веломудре панство, даруйте на слові, уляпалося як муха в патоку? І все через протяги?
22.11.2008,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар