А мені хочеться демократизнутися від душі, та так, щоби відчути себе гегемоном. Такою, знаєте, рушійною силою, без якої усе сохне і навіть сонцю без її дозволу не велено сходити. Отакими гегемонами ми стаємо, коли втрачаємо людську подобу і перетворюємося на електорат (з латини: електор – виборець). З великого розуму і вродженої зарозумілості день виборів ми вважаємо таким-собі моментом істини, коли від нас залежить доля політиків, влади, зрештою, держави. Ті, від кого насправді все це залежить, спостерігають за нашим гоноровим викобелюванням і тільки підсміюються в кулак: мовляв, увесь ваш гонор вартий від кулька гречки до парусот гривень. І видумають же таке, супостати! Ми не продажні, навіть думати про таке неподобство – і то вже гріх. Ну так, ми робимо дурниці, часто, якщо відверто, то постійно, але то від простоти душевної та щирої віри в побрехеньки своїх кумирів. Служба, знаєте, у нас така: бути простаками, себто пошиватися в дурні.
На цей раз ми будемо о-го-го якими мудрими! Відомо, битому собаці кия не показуй, а нас за нашу простоту вже стільки лупцювали... Гадаєте, чогось навчилися? Ото була б сміхота!
На Печерському можновладному трикутнику нашим керівним сусаніним чомусь видається, що як до всіх наших негараздів додати ще виборчу замороку, то ми так зрадіємо, так розвеселимося, так стрімголів побіжимо на виборчі дільниці... А знаєте, під лиху годину, побігти не побіжимо, а от що статечно, розкланюючися зі знайомими, почимчикуємо, то не сумнівайтеся. Зомбовані, однако. З рефлексами собаки Павлова.
Уявімо собі, що прийшли до виборчої дільниці. Та не просто так, а наперед смакуючи високе почуття чесно виконаного громадянського обов’язку. А на дверях – папірець наліплено і на ньому великими буквами: «Виборчого кіна не буде. Президент передумали». А знизу дрібнішим шрифтом: ««Друге Я» Президента України В.Балога». І підпис президента «В.Ющенко». А от щодо моєї буйнесенької фантазії, то прошу не переоцінювати мої скромні здібності: фантазії я собі дозволяю рівно стільки, скільки потрібно гарніру до основного блюда. Приміром, щодо реальної можливості В.Балоги «перевтілюватися» в «Друге Я» президента. І це зовсім не фантазії.
Усілякий папірець, який виходить від імені Президента України з канцелярських хащів його Секретаріату, набуває юридичну силу, якщо на ньому стоїть підпис президента. Якщо ви думаєте, що наш ясновельможний Гарант читає всі папери, на яких стоїть його підпис, якщо ви гадаєте, що він власноруч підписує всі папери, які він зобов’язаний підписувати власноручно, якщо ви вважаєте, що він здогадується про існування багатьох паперів, скріплених його підписом, то: по-перше, висловлюю своє глибоке співчуття з приводу вашої святої простоти; по-друге, наша хоружівська ясновельможність уважає нижче своєї гідності вникати в дрібні державні справи, якщо, звісно, вони не стосуються животрепетної проблеми другого терміну президентства; по-третє, на кий ляд багатосотна зграя канцелярських псів із секретаріатського «балогану», якщо вони не убезпечують свого годувальника від нудної буденщини державної служби. Ось на такі випадки й існує президентське факсиміле – печатка, за допомогою якої можна багаторазово відтворювати підпис президента. І вільний доступ до цієї чарівної «лампи Аладіна» має... Хто б сумнівався, що президентський фаворит з повадками дрібного контрабандиста із райспоживспілки Віктор Балога. І не просто вільний доступ, а право розпоряджатися президентським факсиміле ЗА ВЛАСНИМ РОЗСУДОМ, себто фактично перебираючи на себе певні повноваження президента. Між іншим, то є злочин, оскільки в ст.106 (передостанній абзац) Конституції України однозначно записано: «Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам». Отож, у цій ситуації маємо відразу двох злочинців – Президента України та голову його канцелярії: першого – за халатність і роззявство, другого – за зловживання і перевищення влади та службових повноважень.
Такого не може бути, тому що такого не може бути ніколи? Так є ж признавальні свідчення самого Балоги. Сталося це 14 квітня минулого року в ужгородському готелі «Дружба». У той день у готельному ресторані бучно празникували день народження голови облради Михайла Кичковського (злі язики називають його «писарем» Балоги). З такої урочистості високий столичний гість, по-простому мовлячи, нажерся до поросячого виску і на повен голос почав хизуватися своєю всемогутністю: «Ось де він у мене, цей президент! Ось за що я його тримаю!» І красномовним жестом показав те місце, яке Льоня-«Космос» уважає головною чоловічою достойністю. А щоб утерти носа маловірам, витягнув з кишені президентське факсиміле і... проштампував ними всі салфетки, які були в межах досяжності його руки. Цю бридку витівку п’яного ницьпоня підтвердили журналістам офіціанти, котрі тоді працювали, та семеро присутніх на цих гульбищах.
Не відав про це президент В.Ющенко. Він призвичаївся користуватися виключно інформацією, яку йому згодовував той же Балога. Комфортно, знаєте, правити державою в атмосфері фіміаму, усенародного захоплення і десь-навіть поклоніння та, аж ніяково самому В.Ю., обожнювання.
Можна тільки уявити ступінь «прозріння» В.Ю., коли до нього через балогівські «вовчі ями», загати, тини-перетинки таки прорвався односелець, радник і просто давній друг Михайло Дорошенко та розповів про справжній рівень «популярності» і «всенародної любові» до «народного» президента. Гадаю, у глибині душі В.Ю. не стільки жахнувся, скільки засумнівався, про який-такий народ толкує земляк, адже В.Ю. свято вірив, вірить і віритиме до скону, що український народ просто-таки зобов’язаний його, незрівнянного і месієносного, любити і обожнювати. Буває, знаєте, що на сьомій дитині вчаться дівувати, хоча відомо, що то вже за дівка.
Про, скажімо, дивні взаємини президента зі своїм фаворитом можна оповідати в різних жанрах, включно з документальними детективами та журналістськими кримінальними розслідуваннями. Усе може статися. Можливо, ці взаємини виллються в гучну кримінальну справу. Тільки не треба злорадіти, позаяк надзвичайно доречною буде відома фраза: «Над ким смієтеся? Над собою смієтеся!»
Зрештою, шановне панство які не є, а все ж таки християни і вчення рабина-бунтаря-віровідступника (звісно, з точки зору ортодоксальних жидів), скажімо, не рекомендує насміхатися над чужим горем. Принаймні недоречно вважати таким уже щастям сліпу (ледь не написав «тупу») переконаність людини у власній винятковості, вищості, веломудрості, богообраності. Хоч гопки скачи, а переконати В.Ю. у тому, що він звичайнісінький хоружівський хлопець, волею долі занесений на найвище сідало в державі, не вдасться нікому. Важкий клінічний випадок, знаєте. І не нам, з нашим убогим розумом усвідомити, що перед нами ходяча благословенна доля України: є Віктор Ющенко – і солов’ї тьохкають-фітькають, немає В.Ю. – і над Україною чорний ворон кряче. Відверто признаюся, що я не такий уже знавець християнського віровчення, але, на мій погляд, цей випадок підпадає під одну із статей Нагорної проповіді: «Блаженні вбогі духом...»
А тепер положіть руку на серце і як на духу признайтеся: багато утрималося б від спокуси скористатися такими, скажімо, специфічними рисами характеру можновладного достойника і свою наближеність до ясновельможного тіла переводити в у.о.? При українській системі влади це настільки очевидно, буденно і майже законно, що про походження 550 мільйонно доларового статку Віктора Балоги ніхто навіть не цікавиться. Я не говорю про доблесну міліцію та страх якого ретельного наглядача за дотриманням законності – прокуратуру: їм, видать, по штату не велено втикати носа за такі високі пороги. Чому не здіймають вселенського гаркання сторожові пси демократії? Не братиму гріха на душу, окремі тявкання були, навіть затяті. І ефект був: гідний син мукачевської цимбори також увірував у свою «винятковість» і вирішив, що міцно тримає за хвоста золоту рибку.
Кожен дуріє в міру своєї зіпсутості. У наших скоробагатьків та кар’єристів, ну тих, що проголосили себе елітою, дика жадоба грошей і влади круто замішана на пихатості. Без винятків. На зорі дикого українського капіталізму шануючий себе «браток» гонорився золотим ланцюгом на шиї і «брюликами» своєї «марухи». Тепер ці остатечені «братки» виставляють напоказ свої багатосотмільйонні-мільярдні статки: хизуються здебільшого не люксусовими яхтами-іномарками, а заморськими віллами, а ще краще купленими за дурні гроші історичними будівлями.
У нашого головного канцеляриста масштаби не ті. Йому не те, що замок «за бугром» не продадуть, а й на поріг не пустять. Якщо ТАМ не можна, то у вотчині родимого клану навіть дуже можна, та ще й за копійки. Бридка і цинічна, скажу я вам, історія.
Є в Закарпатті одна із найкоштовніших перлин середньовічної архітектури – Мукачівський замок «Паланок». Століттями ця фортеця протистояла нападам і прийшлих зайд, і родимих нападників. І не встояла проти цимбори загалом і родинного клану Балоги зокрема.
От любимо ми ганьбити свою державу - і край. Нас хлібом не годуй, а дай утнути щось-таке несосвітенне, щоб цивілізований світ тільки ошелешено покрутив головою: мовляв, навіть від гуманоїдів такого не чекали! Замок-фортеця «Паланок» одна з найкрасивіших пам’яток архітектури XIV-XVIII ст.ст. Центральної Європи, візитівка Закарпаття – може стати резиденцією родинного клану Балоги. Оскільки рішенням Мукачевської міськради дві третини території і приміщень замку «Паланок» передано в оренду на 46 років (з 01.01.2010 р. до 01.01.2056 р.), оце моє «може стати» цілком виправдане: за два з лишком роки чимало може статися. Можливо, за цей час всесильний фаворит перейде на повне державне утримання з цілодобовою охороною. Можливо, він стане настільки популярним громадянином, що його фотопортрети під написом «Розшукується особливо небезпечний злочинець» будуть мозолити очі на всіх вокзалах та в інших відведених для цих цілей місцях. Можливо, завдяки Інтерполу він сягне світової «слави».
Особисто мене просто домучують сумніви: ану ж це все наговір, зловорожі діяння якихось недоброзичливців, а то й сама «рука Москви»? Оці всі Балоги-Крілі-Петьовки, судячи з їх «успіхів» у політиці, людці нікчемні, маловартісні, така-собі провінційно-містечкова політична шолупонь. Щось-там розвалити, нагадити, одне слово, «ЄЦнути» - це їм як дурному згори збігти. Так може в бізнесі вони круті пацани? І стид говорить, і гріх потаїть: там вони взагалі жалюгідні підкаблучники! Усім бізнесом заправляють їх дружини. Узяти, приміром, того ж Віктора Балогу. Безсрібник, якого пошукати, а злостивці і заздрісники зводять наклеп про якісь $ 550 млн. Та ж він живе на одну злиденну зарплату всього-то в тисяч 20 щомісяця, так що щотижня літати чартерними рейсами до рідної домівки змушений за пожертви анонімних доброчинців. А заправляє бізнесом суща салтичиха – дружина. Та хіба він один такий розмазня?
Гадаєте, кому мукачевські міські транжири подарували середньовічний замок? Товариству з обмеженою відповідальністю «Високий замок». Засновники цієї типової фірми «Роги і копита»: Балога Оксана Іванівна – благовірна затурканого головного канцеляриста; Петьовка Марина Іллівна – тиран у спідниці в сім’ї Василя Петьовки, кузена В.Балоги; Токар Мирослава Іванівна – ще одна фурія, ходяча кара Господня Ігора Токара, брата убієнного «авторитета» «Гєши», за що і відзначений Президентом України посадою голови Мукачевської райдержадміністрації. Вид діяльності цієї фірми-фантома: бухгалтерський облік і аудит. Статутний фонд – аж 15 (п’ятнадцять) ТИСЯЧ гривень. Прибутки: нуль. Сплачено податків: нуль. Ціль оренди: створення готельно-ресторанного комплексу. Фінансові зобов’язання: протягом п’яти років інвестувати в замок 12 (дванадцять) МІЛЬЙОНІВ гривень. Орендна плата: 34,2 тис.грн. щомісячно. З огляду на нужденне фінансове положення номінального глави сім’ї – В.Балоги міськрада вирішила: у міську казну ці стервозні бізнес-мегери сплачуватимуть усього 15%, себто 5130 грн., а 85% орендної плати нібито направлятимуться на проведення ремонтно-реставраційних робіт.
І як вам подобається ця оборудка? Задумалися чого тут більше – нахабства, цинізму чи жлобства? Усього під зав’язку. «Друге Я» президента може собі це дозволити. Тінь від президентської недоторканності, видать, покриває і його фаворита.
До речі, замок «Паланок» брав участь у конкурсі «Сім чудес України». У сімку не ввійшов. Зате в число переможців конкурсу ввійшла ще одна перлина Закарпаття – Синєвирське озеро. Невже...? Вірно розумієте: балогівська цимбора вже накинула оком на це чудо України і, користуючись лексикою «Першого Я», посилає певні месиджі у відповідні органи. І буде... Чиї замки? Балоги. Чиї озера? Балоги. Чия влада? Балоги. От і матимемо восьме чудо України.
Цікаво, наскільки насправді «прозрів» Віктор Ющенко щодо моральної сутності свого антикризового гуру? І наскільки дозрів, щоби явитися народу з повинною, а в Генеральну прокуратуру із власноруч написаним зверненням щодо протиправної діяльності свого персонального «Распутіна»? Кажете, який хват до вареників? І то правда: тоді це буде, як свині з череди йтимуть.
01.11.2008,
Богдан Гринчук
На цей раз ми будемо о-го-го якими мудрими! Відомо, битому собаці кия не показуй, а нас за нашу простоту вже стільки лупцювали... Гадаєте, чогось навчилися? Ото була б сміхота!
На Печерському можновладному трикутнику нашим керівним сусаніним чомусь видається, що як до всіх наших негараздів додати ще виборчу замороку, то ми так зрадіємо, так розвеселимося, так стрімголів побіжимо на виборчі дільниці... А знаєте, під лиху годину, побігти не побіжимо, а от що статечно, розкланюючися зі знайомими, почимчикуємо, то не сумнівайтеся. Зомбовані, однако. З рефлексами собаки Павлова.
Уявімо собі, що прийшли до виборчої дільниці. Та не просто так, а наперед смакуючи високе почуття чесно виконаного громадянського обов’язку. А на дверях – папірець наліплено і на ньому великими буквами: «Виборчого кіна не буде. Президент передумали». А знизу дрібнішим шрифтом: ««Друге Я» Президента України В.Балога». І підпис президента «В.Ющенко». А от щодо моєї буйнесенької фантазії, то прошу не переоцінювати мої скромні здібності: фантазії я собі дозволяю рівно стільки, скільки потрібно гарніру до основного блюда. Приміром, щодо реальної можливості В.Балоги «перевтілюватися» в «Друге Я» президента. І це зовсім не фантазії.
Усілякий папірець, який виходить від імені Президента України з канцелярських хащів його Секретаріату, набуває юридичну силу, якщо на ньому стоїть підпис президента. Якщо ви думаєте, що наш ясновельможний Гарант читає всі папери, на яких стоїть його підпис, якщо ви гадаєте, що він власноруч підписує всі папери, які він зобов’язаний підписувати власноручно, якщо ви вважаєте, що він здогадується про існування багатьох паперів, скріплених його підписом, то: по-перше, висловлюю своє глибоке співчуття з приводу вашої святої простоти; по-друге, наша хоружівська ясновельможність уважає нижче своєї гідності вникати в дрібні державні справи, якщо, звісно, вони не стосуються животрепетної проблеми другого терміну президентства; по-третє, на кий ляд багатосотна зграя канцелярських псів із секретаріатського «балогану», якщо вони не убезпечують свого годувальника від нудної буденщини державної служби. Ось на такі випадки й існує президентське факсиміле – печатка, за допомогою якої можна багаторазово відтворювати підпис президента. І вільний доступ до цієї чарівної «лампи Аладіна» має... Хто б сумнівався, що президентський фаворит з повадками дрібного контрабандиста із райспоживспілки Віктор Балога. І не просто вільний доступ, а право розпоряджатися президентським факсиміле ЗА ВЛАСНИМ РОЗСУДОМ, себто фактично перебираючи на себе певні повноваження президента. Між іншим, то є злочин, оскільки в ст.106 (передостанній абзац) Конституції України однозначно записано: «Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам». Отож, у цій ситуації маємо відразу двох злочинців – Президента України та голову його канцелярії: першого – за халатність і роззявство, другого – за зловживання і перевищення влади та службових повноважень.
Такого не може бути, тому що такого не може бути ніколи? Так є ж признавальні свідчення самого Балоги. Сталося це 14 квітня минулого року в ужгородському готелі «Дружба». У той день у готельному ресторані бучно празникували день народження голови облради Михайла Кичковського (злі язики називають його «писарем» Балоги). З такої урочистості високий столичний гість, по-простому мовлячи, нажерся до поросячого виску і на повен голос почав хизуватися своєю всемогутністю: «Ось де він у мене, цей президент! Ось за що я його тримаю!» І красномовним жестом показав те місце, яке Льоня-«Космос» уважає головною чоловічою достойністю. А щоб утерти носа маловірам, витягнув з кишені президентське факсиміле і... проштампував ними всі салфетки, які були в межах досяжності його руки. Цю бридку витівку п’яного ницьпоня підтвердили журналістам офіціанти, котрі тоді працювали, та семеро присутніх на цих гульбищах.
Не відав про це президент В.Ющенко. Він призвичаївся користуватися виключно інформацією, яку йому згодовував той же Балога. Комфортно, знаєте, правити державою в атмосфері фіміаму, усенародного захоплення і десь-навіть поклоніння та, аж ніяково самому В.Ю., обожнювання.
Можна тільки уявити ступінь «прозріння» В.Ю., коли до нього через балогівські «вовчі ями», загати, тини-перетинки таки прорвався односелець, радник і просто давній друг Михайло Дорошенко та розповів про справжній рівень «популярності» і «всенародної любові» до «народного» президента. Гадаю, у глибині душі В.Ю. не стільки жахнувся, скільки засумнівався, про який-такий народ толкує земляк, адже В.Ю. свято вірив, вірить і віритиме до скону, що український народ просто-таки зобов’язаний його, незрівнянного і месієносного, любити і обожнювати. Буває, знаєте, що на сьомій дитині вчаться дівувати, хоча відомо, що то вже за дівка.
Про, скажімо, дивні взаємини президента зі своїм фаворитом можна оповідати в різних жанрах, включно з документальними детективами та журналістськими кримінальними розслідуваннями. Усе може статися. Можливо, ці взаємини виллються в гучну кримінальну справу. Тільки не треба злорадіти, позаяк надзвичайно доречною буде відома фраза: «Над ким смієтеся? Над собою смієтеся!»
Зрештою, шановне панство які не є, а все ж таки християни і вчення рабина-бунтаря-віровідступника (звісно, з точки зору ортодоксальних жидів), скажімо, не рекомендує насміхатися над чужим горем. Принаймні недоречно вважати таким уже щастям сліпу (ледь не написав «тупу») переконаність людини у власній винятковості, вищості, веломудрості, богообраності. Хоч гопки скачи, а переконати В.Ю. у тому, що він звичайнісінький хоружівський хлопець, волею долі занесений на найвище сідало в державі, не вдасться нікому. Важкий клінічний випадок, знаєте. І не нам, з нашим убогим розумом усвідомити, що перед нами ходяча благословенна доля України: є Віктор Ющенко – і солов’ї тьохкають-фітькають, немає В.Ю. – і над Україною чорний ворон кряче. Відверто признаюся, що я не такий уже знавець християнського віровчення, але, на мій погляд, цей випадок підпадає під одну із статей Нагорної проповіді: «Блаженні вбогі духом...»
А тепер положіть руку на серце і як на духу признайтеся: багато утрималося б від спокуси скористатися такими, скажімо, специфічними рисами характеру можновладного достойника і свою наближеність до ясновельможного тіла переводити в у.о.? При українській системі влади це настільки очевидно, буденно і майже законно, що про походження 550 мільйонно доларового статку Віктора Балоги ніхто навіть не цікавиться. Я не говорю про доблесну міліцію та страх якого ретельного наглядача за дотриманням законності – прокуратуру: їм, видать, по штату не велено втикати носа за такі високі пороги. Чому не здіймають вселенського гаркання сторожові пси демократії? Не братиму гріха на душу, окремі тявкання були, навіть затяті. І ефект був: гідний син мукачевської цимбори також увірував у свою «винятковість» і вирішив, що міцно тримає за хвоста золоту рибку.
Кожен дуріє в міру своєї зіпсутості. У наших скоробагатьків та кар’єристів, ну тих, що проголосили себе елітою, дика жадоба грошей і влади круто замішана на пихатості. Без винятків. На зорі дикого українського капіталізму шануючий себе «браток» гонорився золотим ланцюгом на шиї і «брюликами» своєї «марухи». Тепер ці остатечені «братки» виставляють напоказ свої багатосотмільйонні-мільярдні статки: хизуються здебільшого не люксусовими яхтами-іномарками, а заморськими віллами, а ще краще купленими за дурні гроші історичними будівлями.
У нашого головного канцеляриста масштаби не ті. Йому не те, що замок «за бугром» не продадуть, а й на поріг не пустять. Якщо ТАМ не можна, то у вотчині родимого клану навіть дуже можна, та ще й за копійки. Бридка і цинічна, скажу я вам, історія.
Є в Закарпатті одна із найкоштовніших перлин середньовічної архітектури – Мукачівський замок «Паланок». Століттями ця фортеця протистояла нападам і прийшлих зайд, і родимих нападників. І не встояла проти цимбори загалом і родинного клану Балоги зокрема.
От любимо ми ганьбити свою державу - і край. Нас хлібом не годуй, а дай утнути щось-таке несосвітенне, щоб цивілізований світ тільки ошелешено покрутив головою: мовляв, навіть від гуманоїдів такого не чекали! Замок-фортеця «Паланок» одна з найкрасивіших пам’яток архітектури XIV-XVIII ст.ст. Центральної Європи, візитівка Закарпаття – може стати резиденцією родинного клану Балоги. Оскільки рішенням Мукачевської міськради дві третини території і приміщень замку «Паланок» передано в оренду на 46 років (з 01.01.2010 р. до 01.01.2056 р.), оце моє «може стати» цілком виправдане: за два з лишком роки чимало може статися. Можливо, за цей час всесильний фаворит перейде на повне державне утримання з цілодобовою охороною. Можливо, він стане настільки популярним громадянином, що його фотопортрети під написом «Розшукується особливо небезпечний злочинець» будуть мозолити очі на всіх вокзалах та в інших відведених для цих цілей місцях. Можливо, завдяки Інтерполу він сягне світової «слави».
Особисто мене просто домучують сумніви: ану ж це все наговір, зловорожі діяння якихось недоброзичливців, а то й сама «рука Москви»? Оці всі Балоги-Крілі-Петьовки, судячи з їх «успіхів» у політиці, людці нікчемні, маловартісні, така-собі провінційно-містечкова політична шолупонь. Щось-там розвалити, нагадити, одне слово, «ЄЦнути» - це їм як дурному згори збігти. Так може в бізнесі вони круті пацани? І стид говорить, і гріх потаїть: там вони взагалі жалюгідні підкаблучники! Усім бізнесом заправляють їх дружини. Узяти, приміром, того ж Віктора Балогу. Безсрібник, якого пошукати, а злостивці і заздрісники зводять наклеп про якісь $ 550 млн. Та ж він живе на одну злиденну зарплату всього-то в тисяч 20 щомісяця, так що щотижня літати чартерними рейсами до рідної домівки змушений за пожертви анонімних доброчинців. А заправляє бізнесом суща салтичиха – дружина. Та хіба він один такий розмазня?
Гадаєте, кому мукачевські міські транжири подарували середньовічний замок? Товариству з обмеженою відповідальністю «Високий замок». Засновники цієї типової фірми «Роги і копита»: Балога Оксана Іванівна – благовірна затурканого головного канцеляриста; Петьовка Марина Іллівна – тиран у спідниці в сім’ї Василя Петьовки, кузена В.Балоги; Токар Мирослава Іванівна – ще одна фурія, ходяча кара Господня Ігора Токара, брата убієнного «авторитета» «Гєши», за що і відзначений Президентом України посадою голови Мукачевської райдержадміністрації. Вид діяльності цієї фірми-фантома: бухгалтерський облік і аудит. Статутний фонд – аж 15 (п’ятнадцять) ТИСЯЧ гривень. Прибутки: нуль. Сплачено податків: нуль. Ціль оренди: створення готельно-ресторанного комплексу. Фінансові зобов’язання: протягом п’яти років інвестувати в замок 12 (дванадцять) МІЛЬЙОНІВ гривень. Орендна плата: 34,2 тис.грн. щомісячно. З огляду на нужденне фінансове положення номінального глави сім’ї – В.Балоги міськрада вирішила: у міську казну ці стервозні бізнес-мегери сплачуватимуть усього 15%, себто 5130 грн., а 85% орендної плати нібито направлятимуться на проведення ремонтно-реставраційних робіт.
І як вам подобається ця оборудка? Задумалися чого тут більше – нахабства, цинізму чи жлобства? Усього під зав’язку. «Друге Я» президента може собі це дозволити. Тінь від президентської недоторканності, видать, покриває і його фаворита.
До речі, замок «Паланок» брав участь у конкурсі «Сім чудес України». У сімку не ввійшов. Зате в число переможців конкурсу ввійшла ще одна перлина Закарпаття – Синєвирське озеро. Невже...? Вірно розумієте: балогівська цимбора вже накинула оком на це чудо України і, користуючись лексикою «Першого Я», посилає певні месиджі у відповідні органи. І буде... Чиї замки? Балоги. Чиї озера? Балоги. Чия влада? Балоги. От і матимемо восьме чудо України.
Цікаво, наскільки насправді «прозрів» Віктор Ющенко щодо моральної сутності свого антикризового гуру? І наскільки дозрів, щоби явитися народу з повинною, а в Генеральну прокуратуру із власноруч написаним зверненням щодо протиправної діяльності свого персонального «Распутіна»? Кажете, який хват до вареників? І то правда: тоді це буде, як свині з череди йтимуть.
01.11.2008,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар