Заки наші мандатоносні нероби байдикують під прикриттям «робота у виборчих округах», шановне панство може розслабитися і зробити дві вкрай необхідні речі: першу – зітхнути з полегшенням, оскільки за час державного ледарювання ніякої законотворчої капості вони не втнуть; другу – благосний настрій від першої потратити на те, задля чого існує держава і поневіряємося ми в ній, многогрішні. Вірно мислите: на партії. От написав це слово «партії» - і самому стало ніяково і десь-навіть як би соромно. Сам же через надцять рядків буду переконувати шановних безпартійних Галушок, що ніяких партій у справжньому розумінні немає, а є щось середнє між підтанцьовкою для соліста-вождя та апаратом штучного дихання для його ж, любимого. Зрештою, якось же треба називати ці угрупування за інтересами: не бандами ж чи пансіонами зі статечними дядьками в якості «дівчаток на виклик», хоча для деяких партій одне чи друге пасує як улите.
Ні, я не проти партій як таких, у принципі. Чесно ходжу на виборчу дільницю, виконуючи, т.б.м., свій громадський обов’язок. Най і зі все зростаючою огидою, та все ж віддаю свій голос за, у моєму розумінні, менше лихо. Потім переконуюся, що не помилився: моя огида була небезпідставною!
Яке найулюбленіше чтиво кожного національно свідомого громадянина України? Здогадливі, одначе: звісно ж, Конституція. То нічого, що користі від неї як злидарю від «Атласу кулінарної мудрості», зате від гордості аж розпирає. Ще б пак, державою керуємо. Щоправда, опосередковано: «... через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Хотів би я познайомитися з тим пересічним громадянином, котрий керує хоч би найдрібнішим клерком з цих «органів».
Отож, прийдеться убавити свою пиху: і ніким-то, і нічим-то ми не керуємо. Керують державою, як стверджує Основний Закон, партії. Які ми нібито обираємо, хоча насправді вони нас купують: чи за готівку, чи передвиборчими обіцянками-цяцянками, такими ж правдивими як і клятвенні обітниці їх вождів. Де ті бандити, котрим «майданні» кумири обіцяли по буцегарні? При владі. Де той закон, який нібито мав бути один для всіх? На папері. Де те скасування депутатської недоторканності? Дурень думкою багатіє. Де ті додатково створені п’ять мільйонів робочих місць? У чергах до Центрів зайнятості. Де ті державні та, даруйте, національні інтереси, якими засмічені партійні програми? У товстелезних капшуках «спонсорів». Зрештою, де національна ідея, яка мала б бути стержнем діяльності партій? У одних кат ма, у інших ще менше.
Показово, та що там, просто взірцево ялово проявили себе наші парламентські, себто правлячі партії в умовах світової фінансової кризи. Що нині роблять цивілізовані партії в цивілізованих державах? Закопують «сокиру війни», сідають за «круглі столи», об’єднують свої мозкові центри і спільно, влада і опозиція, розробляють стратегію протистояння цій клятій кризі. Що бачимо в нас? Те ж саме «бугай реве і ведмідь реве, а хто кого дере – сам чорт не розбере» продовжується, ніби нічого в світі не змінилося і немає більш важливої державної проблеми, ніж «замочити» супротивника, а ще краще – заклятого соратника. Власне, якщо тактику і стратегію партій замість мозкових центрів розробляють «чорні політтехнологи», чого ж іще очікувати?
Уся тупа, безплідна, злостиво-дріб’язкова партійна «стратегія» на рівні кухонно-комунальної гризні як на долоні видна в змісті партійних сайтів. Яка найбільша скіпка в оці «Нашої України»? Іч, які здогадливі! Левова частка сайту дійсно присвячена гнівному тавруванню «популістського уряду Тимошенко», забудькувато промовчуючи, що половина уряду – це представники блоку «НУ-НС».
Судячи із матеріалів на сайті Партії регіонів, «братва» найбільше переймається «недружественной акцией украинских националистов против братьев-славян – отключением российских телеканалов», «насильственной украинизацией» та, звісно, «непрофессионализмом правительства Тимошенко».
Сайт БЮТ – як сеанс психоаналітика: увесь такий рожевий, гладенький, як дупка доглянутого карапузика. Пенсії, соціальні виплати, зарплати, стипендії? Запасайтеся більшими гаманцями. Украдені вклади? Ви ж знаєте, який харцизяка став на заваді «Юліній тисячі». І так туманно: мовляв, ситуація зміниться на сприятливу і тоді не те, що тисяча, усі 130 мільярдів будуть повернуті. Звідкіля візьмуться? А вам-то навіщо цей клопіт? Юля за вас думає! І між рядками впівголосу: і вирішує!
Комуністи – у своєму репертуарі: «Ура, товарищи! Мировой кризис – это очень, архиинтегесно и всегда своевгеменно. Еще бы этой амегиканской пгоститутке Ющенко объявить импичмент – и было бы пгелесно».
Сайт чорт зна кому «потрібних» литвинівців заповнений злорадством у стилі «а ми про це попереджували ще у 1913 р.» та антикризовими порадами, такими ж корисними як сьома вода на кисилі.
То чим заклопотані правлячі партії під час світової фінансової кризи? Тоже мені страшилка! Та ж вони самі тільки тим і займаються, що створюють кризи. Подумаєш, якась зачучверена світова криза – і ситі буржуїни запанікували. А роками жити в умовах перманентних політичних, парламентських криз, зрештою, кризи влади – слабо? Самим їх створювати і на них же мати «навар».
Так уже склалося, що світова криза співпала з черговою парламентською. Родимою, рукотворною, освяченою самим президентом і сотвореною нинішніми його подільниками – «регіоналами», комуняками, «потрібними» повіями, та «штурмовиками» Балоги. Просто недоречно запитувати, чим нині займаються правлячі партії. Тільки не злагодженням наслідків для України світової фінансової кризи!
Блок Юлії Тимошенко займається тим, для чого і був створений – захистом і збереженням вождеси на прем’єрській посаді. Бажано, до президентських виборів. У нинішній ситуації – прем’єрства своєї закосиченої фюрерши – її біло-сердечні «преторіанці» демонструватимуть таку антикризову метушню, що в очах рябітиме. Не дай Боже, Юлю «підуть» чи вона сама вирішить, що їй вигідніше позиція гнаної великомучениці за народ. Отоді – Дажбоже, убережи Україну! Отоді Україну залихоманить так, що світова криза видаватиметься скороминущою літньою грозою.
Партія регіонів. Ці конкретні пацани мали б грудьми кидатися на кризові амбразури, оскільки вона, триклята, у першу чергу вдарила по «регіональних» монополіях – металургії, вугледобуванні, хімічній промисловості. Натомість маркшейдер Азаров (він же геніальний не то економіст, не то фінансист, одне слово, і швець, і жнець, і на дуді грець) представив у ВР «регіональний» антикризовий законопроект аж на три сторінки тексту. Головне ж було не в цій «фількіній грамоті», а в ультимативній умові до неї: мовляв, пошліть у відставку уряд Тимошенко, добровільно віддайте нам владу і ми з цією кризою однією лівою справимося. З одного боку, пусти чорта в хату, то він і на піч залізе, з другого ж, рада б мама за пана, та пан не бере. Не вимальовується «ширка», хоч ти гопки скачи. Не вистачає зо два десятки «нашоукраїнських» ренегатів та й комуняки з литвинівцями, що погоджуються йти на «широку» аферу, також, скажу я вам, не різдвяні подарунки.
Комуністична партія України. Хоч не згадуй цей «бойовий авангард світового пролетаріату»: демагогічний вереск, апокаліптичні завивання, посилання на «пророцтва» гаркавого сифілітика – і дика радість від того, що світ охопила фінансова криза, та потаємне сподівання, ану ж переросте в світову війну. Яничари, одначе. Зрештою, дурень думкою багатіє.
Блок Володимира Литвина. Активізувалися хлопці. Рік неприкаянно не то в окопах сиділи, не то лайном в ополонці бовталися, аж раптом появився шанс на дурничку шмат влади хапанути. Звісно ж, із чималим кавалком державного пирога. Пам’ятаєте, у яку принципову позу став «потрібний Україні» щодо участі фракції «імені Вовочки» в демократичній коаліції? Мовляв, він категорично відмовляється ПРИЄДНУВАТИСЯ до демкоаліції, а хоче приймати участь в її ФОРМУВАННІ. Уловили «шкурну» різницю? При ПРИЄДНАННІ до коаліції, у якій уже все зметиковано на двох – БЮТ і НУ-НС, Литвину дісталося б, у кращому випадку, одне спікерське крісло та й то на короткому повідку. Усе інше – то була б робота на чистому ентузіазмі та патріотизмі. Багато таких дурнів ви знаєте в українському політикумі? Отож бо.
При участі у ФОРМУВАННІ демкоаліції із трьох фракцій на трьох же і прийшлося б метикувати. Причому в рівних долях: що БЮТ зі 156 мандатами, що НУ-НС зі 72, що не дуже-то кому й потрібні з гоноровими 20-ма. Що-що, а торгуватися за чуже на дурничку Вовочка уміє: і жил попотягне, і крові попоп’є.
Блок «Наша Україна – Народна Самооборона». Існує хіба що на табло у сесійній залі ВР, а насправді вже давно лусьнув з неджентльменським звуком і неприємним запахом. Від блоку залишився «єцнутий» чиряк та партійні черепки. Вознесімо гучні молитви «вдячності» головному руйнівнику партії «Наша Україна», блоку «Наша Україна – Народна Самооборона», демократичної коаліції «БЮТ – «НУ-НС», зрештою, Верховної Ради народному, без народної підтримки, Президенту України Віктору Ющенку. Залишилося зруйнувати державу, але ще не вечір. За рік, що залишився в нього від президентства, ущент не зруйнуєш, але полихоманити до снаги.
Із самого початку створення виборчого проекту під назвою «Народний Союз Наша Україна» була лише одна підстава назвати цей технологічний утвір партією – свідоцтво про реєстрацію партії «Народний Союз Наша Україна». Усе інше, від адміністративно-кабінетного методу створення зверху вниз на основі обл-, райдержадміністрацій до повної підпорядкованості діяльності Секретаріату Президента, свідчить про штучність цього політтехнологічного утвору. Ідеологія? Якщо вважати тупу вірнопідданість та сліпу слухняність своєму божку ідеологією, то така «ідейність» називається «обслуговування вождів».
А тепер подумки приміряйте цю «ідеологію» до відомих вам партій? А тепер виберіть назву для цих квазі-партій: секта? клуб ділових інтересів? бізнес-проект? орден? штучні легені для вождів? Усе гуртом підходить, кажете? Якщо вже ви такі розумні, то уявіть собі всі ці, скажімо, партії без своїх нинішніх вождів.
Що таке для донечан-луганчан Партія регіонів без «своєво в доску» конкретного пацана Януковича? Звичайне кримінальне угрупування – «Донецька мафія». А партія «Батьківщина» чи БЮТ без Юлії Тимошенко? Так собі, компанія безпорадних євнухів без гарему з однієї султанши. На «Нашу Україну» без президентського адміністративного ресурсу просто жаль слів тратити – фантом та й годі. А що залишиться від Народної партії без «потрібного» Литвина? Клуб за інтересами із «козачків» скоробагатьків-спонсорів. А Комуністична партія без Симоненка? Отут і запотикнемося: попри історично притаманий цій партії вождізм, усе ж першу ролю в ній відіграє ідеологія. Най вона україноненависницька, московсько-холуйська, але прізвище вождя має вторинне значення. Основне, щоби він відповідав трьом критеріям: люто ненавидів незалежну Україну і українство загалом; був відданим Москві холуєм; був вірним яничаром, завжди готовим виступати проти українських національних інтересів.
І насамкінець оголошення: «Розшукуються оптимісти, котрі вірять, що наші парламентські партії спроможні замість перманентних воєн на взаємознищення спільно протистояти негативним наслідкам для України світової фінансової кризи. Виявлені екземпляри будуть поміщені в клітки і виставлені на загальне посміховисько на центральних майданах за місцем проживання».
26.11.2008,
Богдан Гринчук
Ні, я не проти партій як таких, у принципі. Чесно ходжу на виборчу дільницю, виконуючи, т.б.м., свій громадський обов’язок. Най і зі все зростаючою огидою, та все ж віддаю свій голос за, у моєму розумінні, менше лихо. Потім переконуюся, що не помилився: моя огида була небезпідставною!
Яке найулюбленіше чтиво кожного національно свідомого громадянина України? Здогадливі, одначе: звісно ж, Конституція. То нічого, що користі від неї як злидарю від «Атласу кулінарної мудрості», зате від гордості аж розпирає. Ще б пак, державою керуємо. Щоправда, опосередковано: «... через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Хотів би я познайомитися з тим пересічним громадянином, котрий керує хоч би найдрібнішим клерком з цих «органів».
Отож, прийдеться убавити свою пиху: і ніким-то, і нічим-то ми не керуємо. Керують державою, як стверджує Основний Закон, партії. Які ми нібито обираємо, хоча насправді вони нас купують: чи за готівку, чи передвиборчими обіцянками-цяцянками, такими ж правдивими як і клятвенні обітниці їх вождів. Де ті бандити, котрим «майданні» кумири обіцяли по буцегарні? При владі. Де той закон, який нібито мав бути один для всіх? На папері. Де те скасування депутатської недоторканності? Дурень думкою багатіє. Де ті додатково створені п’ять мільйонів робочих місць? У чергах до Центрів зайнятості. Де ті державні та, даруйте, національні інтереси, якими засмічені партійні програми? У товстелезних капшуках «спонсорів». Зрештою, де національна ідея, яка мала б бути стержнем діяльності партій? У одних кат ма, у інших ще менше.
Показово, та що там, просто взірцево ялово проявили себе наші парламентські, себто правлячі партії в умовах світової фінансової кризи. Що нині роблять цивілізовані партії в цивілізованих державах? Закопують «сокиру війни», сідають за «круглі столи», об’єднують свої мозкові центри і спільно, влада і опозиція, розробляють стратегію протистояння цій клятій кризі. Що бачимо в нас? Те ж саме «бугай реве і ведмідь реве, а хто кого дере – сам чорт не розбере» продовжується, ніби нічого в світі не змінилося і немає більш важливої державної проблеми, ніж «замочити» супротивника, а ще краще – заклятого соратника. Власне, якщо тактику і стратегію партій замість мозкових центрів розробляють «чорні політтехнологи», чого ж іще очікувати?
Уся тупа, безплідна, злостиво-дріб’язкова партійна «стратегія» на рівні кухонно-комунальної гризні як на долоні видна в змісті партійних сайтів. Яка найбільша скіпка в оці «Нашої України»? Іч, які здогадливі! Левова частка сайту дійсно присвячена гнівному тавруванню «популістського уряду Тимошенко», забудькувато промовчуючи, що половина уряду – це представники блоку «НУ-НС».
Судячи із матеріалів на сайті Партії регіонів, «братва» найбільше переймається «недружественной акцией украинских националистов против братьев-славян – отключением российских телеканалов», «насильственной украинизацией» та, звісно, «непрофессионализмом правительства Тимошенко».
Сайт БЮТ – як сеанс психоаналітика: увесь такий рожевий, гладенький, як дупка доглянутого карапузика. Пенсії, соціальні виплати, зарплати, стипендії? Запасайтеся більшими гаманцями. Украдені вклади? Ви ж знаєте, який харцизяка став на заваді «Юліній тисячі». І так туманно: мовляв, ситуація зміниться на сприятливу і тоді не те, що тисяча, усі 130 мільярдів будуть повернуті. Звідкіля візьмуться? А вам-то навіщо цей клопіт? Юля за вас думає! І між рядками впівголосу: і вирішує!
Комуністи – у своєму репертуарі: «Ура, товарищи! Мировой кризис – это очень, архиинтегесно и всегда своевгеменно. Еще бы этой амегиканской пгоститутке Ющенко объявить импичмент – и было бы пгелесно».
Сайт чорт зна кому «потрібних» литвинівців заповнений злорадством у стилі «а ми про це попереджували ще у 1913 р.» та антикризовими порадами, такими ж корисними як сьома вода на кисилі.
То чим заклопотані правлячі партії під час світової фінансової кризи? Тоже мені страшилка! Та ж вони самі тільки тим і займаються, що створюють кризи. Подумаєш, якась зачучверена світова криза – і ситі буржуїни запанікували. А роками жити в умовах перманентних політичних, парламентських криз, зрештою, кризи влади – слабо? Самим їх створювати і на них же мати «навар».
Так уже склалося, що світова криза співпала з черговою парламентською. Родимою, рукотворною, освяченою самим президентом і сотвореною нинішніми його подільниками – «регіоналами», комуняками, «потрібними» повіями, та «штурмовиками» Балоги. Просто недоречно запитувати, чим нині займаються правлячі партії. Тільки не злагодженням наслідків для України світової фінансової кризи!
Блок Юлії Тимошенко займається тим, для чого і був створений – захистом і збереженням вождеси на прем’єрській посаді. Бажано, до президентських виборів. У нинішній ситуації – прем’єрства своєї закосиченої фюрерши – її біло-сердечні «преторіанці» демонструватимуть таку антикризову метушню, що в очах рябітиме. Не дай Боже, Юлю «підуть» чи вона сама вирішить, що їй вигідніше позиція гнаної великомучениці за народ. Отоді – Дажбоже, убережи Україну! Отоді Україну залихоманить так, що світова криза видаватиметься скороминущою літньою грозою.
Партія регіонів. Ці конкретні пацани мали б грудьми кидатися на кризові амбразури, оскільки вона, триклята, у першу чергу вдарила по «регіональних» монополіях – металургії, вугледобуванні, хімічній промисловості. Натомість маркшейдер Азаров (він же геніальний не то економіст, не то фінансист, одне слово, і швець, і жнець, і на дуді грець) представив у ВР «регіональний» антикризовий законопроект аж на три сторінки тексту. Головне ж було не в цій «фількіній грамоті», а в ультимативній умові до неї: мовляв, пошліть у відставку уряд Тимошенко, добровільно віддайте нам владу і ми з цією кризою однією лівою справимося. З одного боку, пусти чорта в хату, то він і на піч залізе, з другого ж, рада б мама за пана, та пан не бере. Не вимальовується «ширка», хоч ти гопки скачи. Не вистачає зо два десятки «нашоукраїнських» ренегатів та й комуняки з литвинівцями, що погоджуються йти на «широку» аферу, також, скажу я вам, не різдвяні подарунки.
Комуністична партія України. Хоч не згадуй цей «бойовий авангард світового пролетаріату»: демагогічний вереск, апокаліптичні завивання, посилання на «пророцтва» гаркавого сифілітика – і дика радість від того, що світ охопила фінансова криза, та потаємне сподівання, ану ж переросте в світову війну. Яничари, одначе. Зрештою, дурень думкою багатіє.
Блок Володимира Литвина. Активізувалися хлопці. Рік неприкаянно не то в окопах сиділи, не то лайном в ополонці бовталися, аж раптом появився шанс на дурничку шмат влади хапанути. Звісно ж, із чималим кавалком державного пирога. Пам’ятаєте, у яку принципову позу став «потрібний Україні» щодо участі фракції «імені Вовочки» в демократичній коаліції? Мовляв, він категорично відмовляється ПРИЄДНУВАТИСЯ до демкоаліції, а хоче приймати участь в її ФОРМУВАННІ. Уловили «шкурну» різницю? При ПРИЄДНАННІ до коаліції, у якій уже все зметиковано на двох – БЮТ і НУ-НС, Литвину дісталося б, у кращому випадку, одне спікерське крісло та й то на короткому повідку. Усе інше – то була б робота на чистому ентузіазмі та патріотизмі. Багато таких дурнів ви знаєте в українському політикумі? Отож бо.
При участі у ФОРМУВАННІ демкоаліції із трьох фракцій на трьох же і прийшлося б метикувати. Причому в рівних долях: що БЮТ зі 156 мандатами, що НУ-НС зі 72, що не дуже-то кому й потрібні з гоноровими 20-ма. Що-що, а торгуватися за чуже на дурничку Вовочка уміє: і жил попотягне, і крові попоп’є.
Блок «Наша Україна – Народна Самооборона». Існує хіба що на табло у сесійній залі ВР, а насправді вже давно лусьнув з неджентльменським звуком і неприємним запахом. Від блоку залишився «єцнутий» чиряк та партійні черепки. Вознесімо гучні молитви «вдячності» головному руйнівнику партії «Наша Україна», блоку «Наша Україна – Народна Самооборона», демократичної коаліції «БЮТ – «НУ-НС», зрештою, Верховної Ради народному, без народної підтримки, Президенту України Віктору Ющенку. Залишилося зруйнувати державу, але ще не вечір. За рік, що залишився в нього від президентства, ущент не зруйнуєш, але полихоманити до снаги.
Із самого початку створення виборчого проекту під назвою «Народний Союз Наша Україна» була лише одна підстава назвати цей технологічний утвір партією – свідоцтво про реєстрацію партії «Народний Союз Наша Україна». Усе інше, від адміністративно-кабінетного методу створення зверху вниз на основі обл-, райдержадміністрацій до повної підпорядкованості діяльності Секретаріату Президента, свідчить про штучність цього політтехнологічного утвору. Ідеологія? Якщо вважати тупу вірнопідданість та сліпу слухняність своєму божку ідеологією, то така «ідейність» називається «обслуговування вождів».
А тепер подумки приміряйте цю «ідеологію» до відомих вам партій? А тепер виберіть назву для цих квазі-партій: секта? клуб ділових інтересів? бізнес-проект? орден? штучні легені для вождів? Усе гуртом підходить, кажете? Якщо вже ви такі розумні, то уявіть собі всі ці, скажімо, партії без своїх нинішніх вождів.
Що таке для донечан-луганчан Партія регіонів без «своєво в доску» конкретного пацана Януковича? Звичайне кримінальне угрупування – «Донецька мафія». А партія «Батьківщина» чи БЮТ без Юлії Тимошенко? Так собі, компанія безпорадних євнухів без гарему з однієї султанши. На «Нашу Україну» без президентського адміністративного ресурсу просто жаль слів тратити – фантом та й годі. А що залишиться від Народної партії без «потрібного» Литвина? Клуб за інтересами із «козачків» скоробагатьків-спонсорів. А Комуністична партія без Симоненка? Отут і запотикнемося: попри історично притаманий цій партії вождізм, усе ж першу ролю в ній відіграє ідеологія. Най вона україноненависницька, московсько-холуйська, але прізвище вождя має вторинне значення. Основне, щоби він відповідав трьом критеріям: люто ненавидів незалежну Україну і українство загалом; був відданим Москві холуєм; був вірним яничаром, завжди готовим виступати проти українських національних інтересів.
І насамкінець оголошення: «Розшукуються оптимісти, котрі вірять, що наші парламентські партії спроможні замість перманентних воєн на взаємознищення спільно протистояти негативним наслідкам для України світової фінансової кризи. Виявлені екземпляри будуть поміщені в клітки і виставлені на загальне посміховисько на центральних майданах за місцем проживання».
26.11.2008,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар