Україна “донецька”, або орда в хаті

201... рік. “Донецька” орда захльостує всеньку Україну. Після п'яти років най і хирлявої, та все ж такої-сякої “помаранчевої” демократії, у неї накопичилася купа “пред'яв” (по-людськи — претензій) до України. Обгрунтованих! Та це ж суще безчинство - отак як у резервацію ТАКУ бандоеліту загнати на східно-південну окраїну. А їм же треба ВСЯ Україна, негайно і в повне, безконтрольне, безкарне володіння. Як компенсацію за “дерибанський” піст вони і виставили рахунок державі та всім живим, і мертвим, і ненародженим українцям. Мало того, ще й погрожують “включити лічильник”, себто запровадити штрафні санкції, якщо їх не задовільнятиме кількість награбованого.

Перед владною ордою стоїть, по суті, два завдання: перетворити Україну в свою офшорну зону (у перспективі просто в “зону”) та стабілізувати ситуацію в державі. Щодо першого, то початкова фаза встановлення в Україні режиму олігархії (політичного та економічного панування невеликої групи непристойно багатих істот) успішно завершується. Ось-ось самодержець Янукович із задоволенням зможе проректи: “Усе схвачено, пацаны!”

Вирішення другого завдання, стабілізації, вимагає дещо більше часу, зусиль і специфічно-професійного підходу, але правлячій зграї цілком до наснаги. Простакуватим кретинам, які так довірливо і бездумно віддали свої голоси за вожака хижої зграї, варто уяснити, що ж це за така штукенція — стабільність по-”донецьки” і яким кінцем вона буде гамселити нас від куприка до тім'ячка. У переконанні “донецьких” стабільність у державі — це коли по всіх усюдах, від Галичини до Криму та від Буковини до Слобожанщини, усі мовчать, оскільки всім наказано благоденствувати. Підстава для благоденствія: рішення Верховного “сходняка”: “Жить стало лучше, жить стало веселей, казлы!” Із занадто розумними елементами, які насміляться задавати уточнююче провокаційне запитання “Кому саме стало краще і веселіше?”, братки з компетентних органів проведуть персональну роз'яснювальну задушевну співбесіду. Після цього такому розумнику буде запропоновано самому обрати свою подальшу долю. Із трьох варіантів. (“Бля буду... это... как его... демократия... вот”).

Варіант перший. Занадто розумний громадянин у ході співбесіди усвідомлює хибність, десь-навіть злочинність і абсолютну недоречність своїх безглуздих претензій до всенародно обожнюваної бандюганської влади і добровільно дає згоду на співпрацю з “органами” в якості “стукача”.

Варіант другий. Після співбесіди в цього провокатора з'являється нездолиме бажання (хто сказав “потреба”?! Пащеку порвемо!) відвідати найближче реанімаційне відділення. Десь-так на місяць-другий, з подальшим оформленням групи інвалідності.

Варіант третій. У ході співбесіди між гнилим інтелігентиком і горилами в одностроях виникає гостра інтелектуальна дискусія, унаслідок якої родина цього зарозумілого нікчеми отримує повідомлення приблизно такого змісту: “Ваш... під час відвідування Костоломсько-Зубодробильського райвідділу УМВС України з власної волі перечепився через поріг... потім послизнувся... упав... відбив печінку, селезінку і нирки... поломав ребра і пальці... заподіяв собі численні забої, гематоми.. похорон власним коштом... тіло можна забрати... від 23.00 до 3.00... після оплати рахунку за послуги спеців із задушевних співбесід”.

Нові реалії, т.б.м., свіжі віяння часу вимагають такого ж нового, не побоюся цього слова, оригінального інструментарію в руках можновладців. Щось на взірець бити для швидкого і кардинального вирішення нагально виникаючих проблем. Одним із таких інструментів мала б стати Нова Конституція України (Хохландії).

Зрозуміло, що папланина яйцеголових мудрагелів про якісь, незрозумілі конкретним пацанам, Конституційну Асамблею для напрацювань концепції Основного Закону, затвердження його всенародним референдумом, демократичні прибамбаси і т.і. нісенітниці мають бути відкинуті з порогу як провокаційні, ворожі, шкідливі і взагалі “народ їх не сприймає!” І взагалі Нова Конституція має консолідувати народ в одну монолітну владопослушну отару.

Дозволю і собі кинути свої два гроши в скарбничку “донецьких”. Ану ж оцінять мій скромний внесок і шляк їх трафить. Отож, пропоную шановному панству власну Концепцію Конституції України — Хохляндії. Звісно ж, не обійшлося без плагіату, але якщо таке неподобство дозволяє собі Володимир Литвин та ще й заробляє на цьому звання та посади, то я роблю це безкорисливо, заради загального блага.

Для кращого розуміння моїх, скромно кажучи, непересічних ідей, необхідно подати декілька необхідних пояснень. Перше. Ота видумана москвинськими імпер-істориками “колиска трьох братніх народів” ніде не ділася, не згнила і не зтрухлявіла, зберігається в Москві (копія в Мінську) і регулярно використовується москальськими політиками під час добросусідських акцій “Принуждение к братству”. І нині, і прісно, і во віки віків москалі прагнутимуть запхати нас у цю, існуючу в їх збочених імпер-шовіністичних мізках, “колиску”. У своїй Концепції я виходжу із припущення, що клятий “старший брат” таки нас запхав. Одне слово, уявімособі, що ми глибоко сидимо в... самі знаєте де. Це раз.

Основні положення моєї Концепції базуються на подвійних стандартах, т.б.м., рекламно-реального характеру. Рекламний — для європейських чистоплюїв, а реальний — для нас, недоумкуватої отари. Приміром, “державна”, “демократична”, “правова”, “незалежна” - це все патякання для буржуїнів за бугром. Насправді цих прибамбасів немає і не може бути, позаяк для пануючої бандоеліти це гірше хріну ложками і без шинки. Ми ж то знаємо, що в траві пищить, і коли наші можновладні жлоби варнякають про державність, то для них це щось другорядне, без значення. А от визначення “офіційна” відображає реальну дійсність.

Спочатку треба точно визначити піч, від якої і будуть починатися всі подальші конституційні танці. Ні для кого не секрет, що голубою мрією, настирливим прагненням, хижим задумом москалів споконвіку було поневолення України аж до закріпачення. І чого тільки не придумували москвинські правителі, щоби одіти налигача на Україну. Тут вам і батоги — Тузли, газові та інформаційні війни, продовольчі кризи, погрози від перших осіб Московії. Одночасно і заманювання різними сортами сиру в москвинську мишоловку — від Єдиного економічного, митного, інформаційного, продовольчого, банківського, енергетичного і т.і. союзів, єдиного інтелектуального ринку та ринку праці до наднаціональних політичних організацій, органів влади та управління аж до єдиної Конституції. А нещодавно якийсь “думець” Фєдоров так перейнявся долею України, так її возлюбив-заповажав, що звернувся до півсотні українських колег включитися в створення організаційного комітету і напрацювання принципів роботи для відтворення Єдиної держави зі столицею в... Києві (слава Великій Україні від Карпат до Сахаліну з Москальською та Білоруською губерніями в її складі!) Цікаво, цей Фєдоров є агентом ГРУ РФ чи просто сертифікованим ідіотом, який тримає нас за несосвітенних дурнів? Зрештою, дурні голоси не йдуть у небеса.

Одне слово, записую, що Україна є і буде во віки віків амінь страх якою незалежно-самостійно-соборною державою... в межах Московської Імперії, яка, на досаду москалям, без України неможлива.

Шановному панству не надокучило два десятиліття стояти розкарякою між Європою і сусідкою-азіяткою? Негонорова ж, одначе, поза, десь-навіть і сороміцька. Ліквідовуючи цю геополітичну неоковирність, пропоную єдиним заклятим стратегічним партнером проголосити Московію. Утративши голову, за волоссям не плачуть.

Скільки списів поломано, скільки носів розквашено, скільки голосів зірвано за державність української мови. Уже й Конституційний Суд у своєму стилі “грізного гарчання ягнят” щось-там пробекав на захист калинової, а “общепонятный” де тихою сапою, частіше нахрапом заполонює мовний простір. От уже десяток “рускоязычных” членів міністерського почту Януковича взагалі не володіють українською мовою. Западло бидлоеліті знати мову свинопасів, знаєте. А чого мудрішого чекати від елітної шпани донецько-”регіонального” розливу? Єдиний вихід примирити непримиренних — дати кожному те, що він хоче. Най в Україні буде три панівні мови! Мені що, шкода? Державною мовою най буде українська. Це для національно стурбованих. Вивчення, зрозуміло, буде факультативне (понадпрограмове, необов'язкове). Для спілкування на кухні чи під час таємних націоналістичних сходок цього буде цілком достатньо.

Офіційною мовою буде москальська. Та що ви, ніякого примусу, ніякого змоскалення. Просто це буде обов'язковою мовою діловодства в усіх органах державної влади, єдиною мовою міжнаціонального спілкування, знання її буде головною умовою для набуття статусу держслужбовця. А в усьому іншому ніякого примусу: не хочеш вивчати офіційну мову, - вольному воля, блаженному рай, а тобі — почесна некваліфікована робота.

Другою офіційною мовою буде “фєня”. Ви ж розумієте, що до влади прийшли організовані злочинні угрупування, так що без урахування їх мовних уподобань ніяк не обійтися. Одне слово, мова бандоеліти.

Без офіційного статусу і навіть без обов'язкового вивчення, але настійливо рекомендованою до вживання буде одвічно народна мова москалів. Звісно, у порядному товаристві вона не вживається, але для зв'язування слів незамінима. До речі, подейкують, що Леонід Кучма володів нею віртуозно, та й Віктор Янукович знає її не з чуток. Сферою її природного вживання є спілкування або рівних за статусом можновладців, або вищепоставлених з нижчепоставленими. Подібного мовного бруду українці споконвіку не вживали.

Що Україна стала олігархічно-кримінальною республікою, ніхто і не заперечує. Проблема в назві, яка б відповідала реаліям сьогодення. Уркаїна? Хохляндія? Малоросія? Ось вам і тема для наукових досліджень Дмитра Табачника — найнауковішого з україножерів. Йому і синьо-біло-червоний прапор в руки.

Державною столицею є Київ. Офіційною — також Київ, але в статусі одного із районів Москви. Державним гербом — волосатий кулак з кастетом на фоні териконів. Державним прапором — москвинський “трикольор” з вузесенькою поперечною жовтою смужечкою. Державним гімном - “Мурка” (виконання повного тексту з 16 куплетів під час офіційних заходів обов'язкове). Главою держави є Президент, який обирається ЛЮДЬМИ на “сходняку”, затверджується в Москві і в своїй діяльності підпорядкований послу Московії в Україні.

Зрозуміло, що такий геополітично, стратегічно, економічно важливий шмат Великої Москальської Імперії вона пустити на самоплив не може. Дай цій “донецькій” владній зграї волю, так вона Карпати розтягне по камінчику, а Полісся перетворить у пустелю. Який вихід? А навіщо видумувати велосипед? Була Малоросійська колегія? Була. І буде. І “обмежений контингент непереможної і легендарної” на чолі з якимось Муравйовим буде. І Малюти Скуратови з опричниками чи Лаврентії Берії з чекістами з'являться. Як пішло вже на лихо, то дійде до погибелі.

Що там у нас із стратегічного ще не “роздерибанено”? Газотранспортна система? Так уже перший віце-прем'єр Андрій Клюєв он як бідкається. Мовляв, це нам не по пір'ю: грошей на модернізацію кат ма, а залізо іржавіє, так що от-от уся ГТС перетвориться у велику купу брухту. Віддати, негайно віддати москалям! Най їм голова болить, де подіти зароблені на українській трубі мільярди доларів.

Дозволю собі висловити крамольну, ба, навіть блюзнірську думку: усі наші економічні негаразди виникають від... злидарів. А чого, логічно: краденого для владної зграї не вистачає, а тут ще утримуй державним коштом одинадцятимільйонну армію голоти, яку сама ж влада загнала за межу бідності. Кажуть, найкращі думки про користь голодування приходять у голову після ситого обіду. Істинно так! У нас же заведено, що межу малозабезпеченості, добре, най буде межу злиденності визначають непристойно багаті. А от визначити межу забезпеченості — це вже від заздрості і злостивості, оскільки такої межі не існує. Пропоную зусилля для подолання економічно-фінансової кризи розподілити порівну між усіма — і багатими, і злидарями. Звичайно, з конституційними гарантіями для голоти. Приміром, гарантувати їй триразове харчування на тиждень, але одноразово не більше 900 калорій. Це буде науково-обгрунтована боротьба з ожирінням, т.б.м., реальна боротьба за здоров'я нації. А от за антиконституційне “поки багатий стухне, то убогий опухне” прийдеться відповідати! Тим більше, що в моїй Концепції Конституції передбачено ексклюзивне право малозабезпечених злидарів на збирання пляшок, макулатури і брухту та гарантовану оплату (з утриманням відповідної суми податку на дохід) готівкою на приймальних пунктах. До речі, у Концепції передбачена категорична заборона займатися цими промислами багатим. З моральної точки зору це справедливо, хоча з правової не все бездоганно. Посягання на конкуренцію, одначе.

Давно вже пора навести хоч якийсь лад з громадянством в Україні. Незручно, знаєте, і навіть не гонорово нашому громадянину підпільно набувати громадянство Ізраїлю чи настирливо нав'язуване громадянство Московії. Моя Концепція передбачає радикальне вирішення цієї животрепетної проблеми: обов'язкове подвійне, українсько-московське, громадянство всіх громадян України! Відмова від подвійного громадянства, а також набуття громадянства іншої, окрім Московії, держави розцінюється як зрада Московії та посягання на її національну безпеку і карається згідно законів Московії.

Узагалі, скажу я вам, з цим народом клопоту не оберешся. Звикли, бач, до патерналізму (батьківського піклування), щоб держава їми опікувалася, годувала-напувала-носа витирала. А це ж шалені гроші, які пролетіли мимо кишень своїх людей! Щоби ліквідувати це неподобство, пропоную державу і народ розвести якомога далі по обидві сторони барикади. Церкву відокремили від держави і нічого не сталося: попи співають і далі. Значить державу відокремити від народу — це раз. І ніяких зобов'язань держави стосовно народу — це два. Як без державного піклування жити будуть? Виживають же.

Що, остобісів владний бардак і гризня всіх проти всіх на Печерських пагорбах? Як сказати, кому війна, а кому й матінка рідна. Звісно, нехай тому трясця, кому війна щастя, але ж усі ці війни відбуваються не серед голоти, а між бандоелітою. Більше того, вони спровоковані! Борються-то не за ширше стійло біля державного корита, а за вільний доступ до цього стійла. Заважають же вільному доступу демократія і націоналісти. Демократію взяти під контроль, націоналістів — ліквідувати! Конституційно! Із забороною внесення змін до цієї статті.

І настане мир, гладь і Божа благодать. А якщо ще провести політичну реформу унаслідок якої на всеукраїнському партійному вигоні залишиться одна надихаюча, керуюча і спрямовуюча Партія регіонів... Та реформувати Верховну Раду у чотирьохпалатний Верховний “Сходняк” - Палата ляльководів, Палата пацанів, Палата маріонеток, Палата №6... Та формувати владну вертикаль виключно з корінних мешканців Донецької, Луганської областей, Криму і м.Єнакієво... Та позбавити голоту останнього, яке ще залишилося, права мати право і законодавчо змусити її взяти на себе обов'язок бути довічним холопом... Та конституційно передбачити трансформацію контрольованої демократії спочатку в обмежену, потім у віртуальну, а надалі її повну заборону...

Щось у мене Концепція Конституції швидше нагадує концепцію сценарію фільму жахів під назвою “Україна “донецька”. Фантастика, звісно, як і шизофренічна маячня Януковича за лічені місяці створити те, на що Кучма потратив 10 років — авторитарний режим. Тоже мені стахановець.

Що, смішно, панове українці або абсурдно? І над ким же сміємося?

25.03.2010,

Богдан Гринчук

Уряд нашої тривоги - 2

(Першу частину читайте тут)

----

Що, знедолені українці, від усіх бідоньок-негараздів хоч сядь та плач, хоч стоячи реви? Кажете, доля випала така непутяща? Мовляв, для інших вона рахмана, приязна ще й виграє на баскому коні, а наша доля набурмосена, сидить охляп на норовистому ослі і ця клята худобина все норовить повернутися до нас задом та хвицьнути. По правді кажучи, українська планида не дуже-то й відрізняється від долі інших народів, яким ми заздримо. І в них були свої тернові вінці, і вони несли свій хрест, хіба що наш вінець більш колючіший, а хрест значно важчий. Живемо-то ми на благодатній землі, та вся бідонька, що земля ця на роздоріжжі шляхів не просто між двома континентами, Європою і Азією, а й на перехресті трьох ментальностей — європейською, азіятською і османською. І це ще було б півбіди, якби на своєму тернисто-хрестовому шляху ми не розгубили, не розтринькали, не знеславили почуття, яке цементує народ, - національну гідність. Чого варта людина без гідності? Та чи й людина вона тоді? А нація без гідності, без самоповаги? У кращому випадку — плем'я, частіше — отара.

Як це не прикро, але треба визнати, що болючі стусани ми отримуємо не від лихої долі, а від рук, яким самі ж і вручаємо державні чепіги: то від компартійних, густо покритих лисячою шерстю; то від тих, що ніколи не крали. Тепер-от державні чепіги вручили в руки, які і крали, і грабували, і духопелили. Проти природи не попреш: як гілляку нагнули змолоду, так вона і ростиме в старості.

Перші рішення Януковича не стали несподіванкою ні для експертного середовища, ні для загалу. Вони були передбачуваними, очікуваними, і десь-навіть невідворотними. Характерною особливістю “донецьких” є їх крайня недовірливість до “чужих”, “недонецьких”, що просто-таки взірцево при формуванні СВОЄЇ команди продемонстрував єнакієвський пацан. Тут аж ніяк не підходить відома максима “короля робить почет”. У нашому випадку “король” - Янукович “зробив” свій почет. Не одноосібно, що ні, то ні, оскільки він ніколи не був самостійною, самодостатньою політичною фігурою. На нього зробили ставку олігархічно-кримінальні антиукраїнські клани і вперто, не гребуючи найницішими засобами “вели” до вершини влади. Привели і встановили свої правила гри без правил. Тепер почнуть “відбивати” бабло вкладене у дві виборчі президентські кампанії та стільки ж парламентських. А ще ж треба компенсувати не отриманий прибуток від зруйнованих Юлією Тимошенко фінансово-кримінальних оборудок на кшалт “РосУкрЕнерго” чи “Ванко Прикерченське” і т.п. У цієї зграї “претензій” до України вдосталь. Виходячи з цього, клани і зформували уряд. Зі своїх довірених осіб. Ви ж розумієте, що “голосу свого господаря” зовсім ні до чого оці три пришелепуваті (з точки зору орди) прибамбаси для державних службовців — професіоналізм, патріотизм, порядність. Уточнення щодо професіоналізму: він вітається, якщо спрямований на прокрутку шахрайських оборудок. Взірцем такого професіонала найвищого гатунку є міжнародний газовий комбінатор Юрій Бойко, він же поплічник Фірташа, він же захисник національних інтересів Московії. Як ви гадаєте, чому Кремль по-суті в ультимативній формі “порекомендував” Януковичу призначити Ю.Бойка куратором нафтогазової галузі, оскільки тільки з ним готовий вести двосторонні “газові” переговори? Якщо Ю.Бойко так милий москалям, то навіть трудно уявити, скільки збитків він завдасть Україні. На кону поставлена енергетична безпека держави, а в близькій перспективі — і національна безпека і сама незалежність.

Складається враження, що склад уряду підбирався поспіхом, з людей випадкових, малознайомих загалу, а то й просто одіозних. Ніби ляльководам було байдуже, які маріонетки сидітимуть у міністерських кріслах, головне, щоб ці пішаки сліпо виконували їх волю. Виконуватимуть, слухняно і запопадливо. Хто б сумнівався. Чого ж дивуватися, що у владній ополонці сплила наверх усіляка антиукраїнська, аморальна, завідомо корумпована і злодійкувата погань?

Візьмімо найодіознішого з новопризначених міністрів Дмитра Табачника. Брати Капранови висловили припущення, що це такий хитромудрий відволікаючий маневр. Мовляв, вожаки “донецької” зграї спеціально кинули “нацикам” кістку незгоди, щоби ті з благородним обуренням гризли її до осатаніння, а під цей шумок тишком-нишком можна буде “роздерибанити” “недодерибанене”. Як на мене, замудро це для “донецьких”. Вони ж пацани конкретні і прямі, “нациків” ненавидять люто і щиро. Гадаю, це призначення було свідоме, спеціально для приниження українства, у стилі “хавай, бандьоровская падла, что даем и не вякай!» Зрештою, вичерпну характеристику Дмитру Табачнику дав його однопартыэць Борис Колесников: «Казнокрад, не создавший в своей жизни никакого бизнеса? Как он вообще может судить? Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из, и так небогатых, украинских музеев тырить?» У даному випадку Колесникову можна вірити: кому як не йому знати, скажімо, пікантні подробиці біографії своїх соратників?

Віце-прем'єр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко, динозавр з епохи розвинутого “кучмізму”. Попри його аж надміру часту реформаторську папланину, ставши віце-прем'єром він почав робити заяви як типовий ретроград: і зовнішнє оцінювання його не влаштовує, і вступні іспити у виші треба повернути, і відновити десятирічку в школах. Одне слово, пийте, діти, скисле старе вино знань із старих міхів. А ви, тати й мами, збирайте гроші на хабарі.

Віце-прем'єр з питань регіональної політики Віктор Тихонов. Один із організаторів антидержавного збіговиська україноненависників у 2004 р. в Сіверодонецьку. Він же і головував на цьому шабаші сепаратистів. Мав би сидіти на нарах, а сидить у міністерському кріслі.

Міністр економіки Василь Цушко. Усівся на міністерське сідало за квотою комуністів. Якщо цей випускник Одеського сільгоспінституту, з економічним досвідом на рівні голови радгоспу став для комуністів найкращою кандидатурою на пост міністра економіки, то можете уявити які економічні бевзі в їхніх рядах. І що економічний віце-прем'єр Сергій Тігіпко буде робити з цим економічним дауном?

Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов. Про якісь видимі здобутки на правоохоронній нивці історія скромно мовчить. Видать, Янукович “відстібнув” йому цю посаду за успішне проведення президентської виборчої кампанії в Криму.

Міністр оборони Михайло Єжель. У 2003 р. його бурхлива протизаконна діяльність (перевищення військовою службовою особою службових повноважень, халатне ставлення до військової служби, продаж танкерів за заниженими цінами, збитки, завдані державі внаслідок дій тодішнього командувача ВМФ України М.Єжеля, в сумі близько 3 млн.грн.) викликала жваву зацікавленість слідчого управління Генпрокуратури. Навіть була порушена кримінальна справа, що для Януковича стало підставою віднести цього казнокрада до категорії “пацан свой в доску”. Тим більше, що й Москва замовила за нього пару-трійку схвальних слів.

Міністр культури та туризму Михайло Купиняк — диск-жокей (діджей) біло-блакитних майданів. На культурному та туристичному поприщах більше ніяких заслуг не відмічено. Можливо, Януковичу сподобалося виконання на скрипці “Мурки” в оранжуванні цього артиста-скрипаля?

Міністр юстиції Олександр Лавринович, т.б.м., кадровий ренегат, перекиньчик з НРУ, приручений Януковичем, у тому числі і мордобоєм. Немає сумнівів, що основним завданням Лавриновича буде правове обгрунтування “законності” всіх незаконних дій орди. У таких справунках йому досвіду не позичати.

Віце-прем'єр з економічних питань Сергій Тігіпко. За зраду 13 % виборців, які повірили “справжньому мужику”, отримав посаду козла відпущення. Так йому і треба.

І чого очікувати від цих урядових “проФФесіоналів”, казнокрадів, політичних динозаврів, діджеїв, економічних даунів, ренегатів, сепаратистів і всіляких інших іноплеменних україножерів? Нічого доброго окрім поганого. Чи ж нам звикати? От уже більш, ніж на тиждень, затримується виплата пенсій. І Азаров уже поспішив заявити, що мінімальні зарплати і пенсії підвищуватимуться не раніше як з першого липня. Тіштеся, недоумкуваті “противсіхнюки”, ваше політичне блудіння між хатою і коморою боком вилазить усім.

22.03.2010,

Богдан Гринчук

Уряд нашої тривоги

Я, грішний, у якийсь момент (видать, лихий попутав) вже був майже всерйоз налаштований повірити, що президент Янукович пацан і справді конкретний і принаймні за свій “базар” відповідає. Аж до щему в серці хотілося вірити, що хоч у чомусь, най у дрібничці, хоч випадково, зрештою, хоч помилково чи заради сміху, перший парубок в Україні хоч разечок не злукавить. Отак подивишся як він бундючиться на телеекрані, а сам увесь такий вальяжний, у наукових званнях, з академіями-університетами на “ти”, регалій, світських і церковних (РПЦ МП та її вірна служниця УПЦ розщедрилися), на повні груди аж до пупа, а що вже вшанований — від почесного доктора Одеської національної юридичної академії (знай нас, ми кислиці — з нас квас!) до почесного громадянина м. Димитрова Донецької області — і аж млості огортають від благодаті. А ще якийсь богомаз у нападі вірнопідданості й холуйства помістив його фігуру у повний зріст на іконі. Так і кортить бухнуться на коліна і дурним голосом заволать: “Благослови і вбережи, батеньку”. От про “янукізми” прошу промовчати! Це в нього маскування таке, щоби вороги-супостати за його малограмотністю, географічним та літературним невіглаством не розгледіли справжню сутність грамотного по коліна в Біблії і мудрого як Гершкові штани державного мужа. Так би мовити, таким чином приспати пильність суперників-лиходіїв. І знаєте, йому блискуче вдається водити за носа не тільки клятих недругів, а й простих смертних: інтелекту дійсно ніхто не помічає. Ех, йому б ще правдомовності — і ціни б йому не було на базарі москволюбів.

Я до того, що тоді ще кандидат у президенти Янукович серед оберемку обітниць-”гад буду!” клятвенно обіцяв, що його уряд складатиметься з професіоналів і буде максимально відділений від бізнесу.

Уряд є. Ніхто не сумнівається, що це, власне, уряд Януковича. Не важно, що і коаліція, і уряд, який вона формально затвердила, були створені внаслідок типової рейдерської атаки, тільки й різниці, що політично-правової. Суть така, що уряд — це дітище Януковича і він сам публічно в телевізійному зверненні заявив, що бере на себе відповідальність за діяльність цього уряду. Виходячи з цього, я маю всі підстави стверджувати, що президент Янукович всенькому українському народу, скажімо, ллє великий дзвін, оскільки на думку експертів у цьому уряді справжніми професіоналами можна вважати кадрового дипломата Констянтина Грищенка, правника Олександра Лавриновича, газового махінатора Юрія Бойка, спеца з ЖКГ Олександра Попова та адміністратора Анатолія Толстоухова. (Від себе я б ще додав професійного україноненависника Дмитра Табачника, але то окрема розмова). Усі інші, делікатно мовлячи, в своїй доурядовій діяльності видимого професіоналізму не проявили. Та й на кий ляд їм цей професіоналізм, коли вони призначені в уряд для вирішення однієї конкретної задачі — лобіювання інтересів своїх хлібодавців — Фірташа, Ахметова, Пінчука, Коломойського, Хмельницького і іже з ними. А віце-прем'єр Андрій Клюєв, Сергій Тігіпко, Борис Колесніков та голова СБУ Валерій Хорошковський також не мають ніякого відношення до бізнесу? Цитую саркастичну фразу з “Дзеркала тижня”: “Цим громадянам цілком під силу фінансувати владу з власної кишені до ухвалення довгоочікуваного державного бюджету”. Отаких маємо професіоналів в уряді і так у нас влада відділена від бізнесу. Значить збрехав таки Віктор Янукович, що і треба було довести.

Склад уряду Януковича взагалі викликає більше питань, ніж дає відповідей. Зрозуміло, що то не святі і навіть не янголи, а такі ж як і ми грішні люди. Як кажуть, моя Гапка нехороша зате гутірка мила. У наших урядовців і з гутіркою, звісно ж, державною, великі непорозуміння: жоден (!) з них у побуті не користується українською мовою. Усі вони переконані москволюби, а дехто з них просто відверті україноненависники. Видать, несприйняття, зневага, ненависть до українського, національного було однією з умов відбору кандидатів на міністерські посади, нарівні з вірнопідданістю, слухняністю, безініціативністю та готовністю виконати найбрудніші накази. Не для проведення ж стратегічних економічно-соціальних реформ створювався цей уряд, щоби туди делегувати мислителів, а от для розведення в потрібних напрямках фінансових потоків урядові людці з такими характеристиками пасують як улиті. Як народ глузує: замкнули вовка в кошарі межи вівці: нехай, клятий, тюрму знає.

Ми глибоко переконані, що являємося корінними європейцями, а особливо чванькуваті впевнені, що саме ми є пращурами і європейців, і ще половини світу. Ми не якісь-там москалі, що приндяться “Рассея — родина слонов!”. А Україна — колиска індоєвропейської цивілізації! Що, слабо? Звісно, нині наші нащадки — європейці за стандартами життя, розвитком громадянського суспільства і всілякими демократичними прибамбасами втерли носа своїм пращурам — українцям, але в дечому ми все ж таки попереду Європи. І хто б ви думаєте додав нам гонору? Уряд Януковича! Це ж він, бенера його бери, аж чотири європейські рекорди встановив. По-перше, в уряд входить найбільша в Європі кількість міністрів — 29. А як було задовільнити бажання олігархів мати своїх контролерів в уряді? По-друге, уряд лідирує в кількості віце-прем'єрів — 7. Більше, дев'ять, у Московії, але хто сказав, що москвини європейці? І що з того, що шмат її території знаходиться на європейському континенті? Зате ментально москвини одвічні азіяти. Чим займатимуться віце-прем'єри? А чим займаються “смотрящие” в організованому злочинному угрупуванні? По-третє, у складі уряду немає ні однієї жінки, що безумовно є унікальним європейським рекордом. Видать, Янукович до цих пір не забув “майданний” спіч своєї коханої дружини і переконаний, що бабі дорога від печі до порога. Так і діє. По-четверте, переважна більшість міністрів “одноязичые”: у своїх автобіографіях вони вказали, що читати і перекладати з англійської можуть тільки “зі словником”. Відповідно, розмовляти — з перекладачем. Ви ж розумієте, що це означає: англійською — ні в зуб ногою. Най ці спесиві європейці вивчають “общепонятный”!

Про наших новопризначених урядовців можна багато чого розповідати. Особливо успішні з них відносять себе до політично-бізнесової еліти. Ми то знаємо, що це елітна шпана з краденими подушками і тугими гаманцями, прошитими людськими слізьми. Кожен з них має свої “скелети в шафі”.Кожен усвідомлює, що у владі він “каліф на годину” і треба поспішати, щоби якнайбільше увірвати собі від чужого. Жодного з них не стосується заздренно-злостиве прокляття “щоби ти жив на одну зарплату!” Кожному своя пазуха ближче, так що вельми сумнівно, щоби вони переймалися благом України. Це окремо взяті типові олігархи, себто непристойно багаті особи, що належать до правлячої групи експлуататорської меншості, члени олігархічного уряду. Гадаю, ніяких сумнівів, що уряд Януковича олігархічний, ні в кого не виникає. До речі, у цьому відношенні в Європі ми взагалі унікальні.

Щоби груди шановного панства наповнилися гордістю від такої унікальності, згадаємо поіменно декількох взірцевих представників олігархічних кланів-можновладців.

(Суттєве зауваження: розмір статків подається за даними офіційних декларацій про доходи, поданих українськими нуворишами перед призначенням на урядові посади. Зрозуміло, що їх рахунки в офшорах, іноземних банках, власність “за бугром” і т.і. не враховується).

Віце-прем'єр з питань Євро-2012 Борис Колесніков. Сукупний дохід у 2008 р. склав 63 млн. 830 тис. 956 грн. Має земельну ділянку площею 5 (п'ять) гектарів, квартиру — 217 кв.м., гараж — 30,6 кв.м. На його рахунках знаходиться 109 (сто дев'ять) млн.грн. На рахунках членів його родини — 21,5 млн.грн. Борис Колесніков пообіцяв журналістам показати свою декларацію про доходи і за 2009 р., хвалькувато додавши, що він буде багатший за весь “російський, український і молдавський уряди”.

Економічний віце-прем'єр Сергій Тігіпко. У 2008 р. заробив більше 20 (двадцяти) млн.грн. На рахунках у банках має 4,5 млн.грн.

Перший віце-прем'єр Андрій Клюєв. Сукупний дохід у 2009 р. -- 10 (десять) млн. 495 тис. 853 грн. Земельна ділянка площею понад 9 га., будинок площею 2 тис 310 кв.м. (нічого собі!). На рахунках у банках знаходиться 17 млн. 276 тис. 915 грн.

Голова СБУ Валерій Хорошковський. Сукупний дохід у 2009 р. склав 5,8 млн.грн., у тому числі і 33 тис. грн. матеріальної допомоги. Жлобство, знаєте, не залежить від посади. Це — стан душі. У власності цього “нужденного” мільйонера перебуває 98 (дев'яносто вісім) га. землі та житловий будинок (будинки?) площею 9806 (дев'ять тис. вісімсот шість) кв.м. Його родина володіє квартирою площею понад 1000 (тисяча) кв.м. На рахунках головного українського «чекіста» 45,5 млн.грн. Його родина відклала на «чорний день» майже 280 (двісті вісімдесят) млн.грн.

Отакі вони “герої” нашого часу. Проби ніде ставити! Жаль, що в останні дні свого правління при загостренні “зорепадного” психозу Віктор Ющенко не встиг цих метикуватих пацанів возвеличити присвоєнням звання Герой України. Їй-право, на фоні табуна огероїзованих ним посередностей, а то й того гірше, вони нічим не виділялися б. За які заслуги? Ото вже простаки! Ну попросив свій чоловік президента зробити презент на ювілей його хорошому знайомому, куму, свату, брату, то чому б і не зробити приємне людині? Зрештою, не з власної ж кишені дарунок, а з державної. Якщо Ющенко був усеядним, себто від щедрот своїх нагороджував і друзів, і ворогів, і будь-який непотріб, який у лабіринті президентської канцелярії знайшов і зацікавив потрібного чоловічка, то хто б сумнівався, що Янукович буде перебірливим. Гадаю, що нагородний зорепад проллється виключно на вірнопідданих, хоча... Невже Янукович настільки невдячний, що не нагородить Ющенка хоча б орденом “За заслуги”. За визначні і вирішальні заслуги в перемозі Януковича на президентських виборах. “Кинув” з посадою, так невже не кине державне брязкальце як собаці кістку?

(Далі буде)

Богдан Гринчук,

17.03.2010

Клонована опозиція. Недоношена диктатура

Уявіть собі зграю зголоднілих після п'ятирічного посту вовків, які через навстіж розчинені двері ввірвалися в кошару, повну беззахисних овець. І ні тобі хоч би якогось завалящого сторожа з берданкою, ні, тим більше, хазяйновитого газди. Як себе поведуть голодні хижаки і яка доля чекає на сумирних овець усім зрозуміло. Одне слово, збулася голуба мрія “донецьких”: їм урочисто вручили абсолютну владу. Хто ці супостати-зрадники, які кинули на поталу кримінальній шпані сорока шести мільйонний гоноровий український народ? (Щодо “гоноровий”, то це я так, для красного слівця. Де ж ви бачили гонорову отару?). Нагадую шановному панству незаперечну житейську мудрість: отару овець веде на бойню баран-вожак. Отакі демократично-патріотичні барани і запустили в кошару драпіжних вовків. Отака вона в нас — ця недоумкувата і надміру амбіційна демократична еліта, очі б її не бачили.

“Донецькі” дорвалися до влади. До влади абсолютної, неконтрольованої, безкарної. Закономірно, що вони розпочали своє володарювання з ломання через коліно конституційного хребта: внесли такі зміни до Регламенту ВРУ, які хоч однозначно суперечать ст. 83 Конституції України, зате дозволили зліпити потрібну коаліцію і вже через неї нашвидкоруч затвердити уряд Януковича. Ні, ніякої обмовки: саме Януковича, а прем'єр-міністр Азаров усього-на-всього його довірена особа і потенційний козел-відбувайло. І відповідальність між ними поділена порівну: Янукович відповідає за успіхи уряду, Азаров — за прорахунки, невдачі та непопулярні, хоч і необхідні, рішення.

Панство ще не забуло почилий в Бозі авторитарний режим президента Кучми, так званий “кучмізм”? Еге ж, отой, що ми “майданули”, натомість отримали месіянсько-ліберальний “ющизм”. Тепер-от сподобилися спостерігати за зародженням чергової всенародної авторитарної болячки. Назвімо її, приміром, “паханізм”, оскільки вже перші дії Януковича — це аж ніяк не діяння гаранта конституції — президента, а поступки “пахана”. Хто поспішно підписав завідомо неконституційний закон, який мав би називатися “Про “тушки” в складі коаліції”? Янукович. Хто особисто купив з тельбухами Литвина? Янукович. Хто зварганив “під себе” “донецько”-”регіонально”-червонопузо-ренегатську коаліцію? Янукович. Хто замість коаліції визначив кандидатуру прем'єр-міністра? Янукович. Хто замість прем'єр-міністра особисто схвалював склад уряду? Янукович. Хто розпоряджається в Генеральній прокуратурі як у власній господі, зробивши Медведька своїм “козачком”? Янукович. З чийого благословення набуває обертів “зачистка” по всій виконавчій вертикалі влади? Януковича. Зрештою, хто незаконно надав сам собі повноваження Кучми, які той мав до паплюжної конституційної реформи-204р.? Знову ж таки Янукович.

Висновок: ви будете сміятися, але ми маємо диктатора. Тіпун мені на язик, відмахуєтеся? Позиція відома, щиро українська: голову в пісок, голий окіст догори — і моя хата скраю. А проти науки не попреш. Вона ж стверджує, що диктатор — це особа, що має в державі необмежену владу. Просте запитання з безальтернативною відповіддю: хто чи що нині може обмежити владу президента Януковича? Конституція? Зрозуміло, самим смішно стало. Моральні норми, духовні засади? У єнакієвського крутого пацана? У “Хама” із “зони”? Чи хтось справді повірив у його удавану богомольність? Ну так, на словах милості просить, а сам за халявою ніж носить.

Отож, для нас, сіромах, єдиною опорою і надією, яка, ух!, візьме Янучара в шори, залишається опозиція. Пам'ятаєте, скільки вона, клята, залила сала за шкуру бідолашному “папі” Кучмі? А скільки тарараму наробила акція “Україна без Кучми!”? Ех, були колись і ми рисаками та, видать, з'їздилися. Не погоджуєтеся, мовляв, є ще порох у порохівницях і опозиція є. Та така всеукраїнсько-всенародна, така аж страх яка демократична, та з такою харизматичною очільницею — самою Юлею... Зрозуміло, якщо робиться якась добра справа, то по-українськи обов'язково треба накапостити.

Нібито нічого складного: є Регламент ВРУ, який однозначно встановлює, що в парламенті може бути тільки одна опозиція і формується вона найбільшою фракцією, яка не ввійшла до складу коаліції. У даному випадку це фракція БЮТ. Гадалося б, про що тут теревені розводити? Збирай дві опозиційні фракції, БЮТ і НУ-НС в один кулак і гамсель цю антиукраїнську можновладну нечисть заки не опустить вуха як лопух на дощ. Еге ж, наставляй ширше, а то, бач, нікуди сипати. Нормальна фракція, звісно, так би і зробила, але це ж фракція НУ-НС, у якій топчуться один одному по мозолях чи не дюжина вождів. Та вона у принципі, за визначенням має бути збоченою! І є.

Кажуть, видно пана по халявах. Наших же вождів упізнаєш по амбіціях, і чим дрібнішого вони калібру, тим більше деруть морду так, що й кочергою носа не дістанеш. Після того, як частина фракції — вигодуванці Ющенка не змогли зторгуватися з “регіоналами” щодо оптової купівлі-продажу фракції (за геть непутящий товар загнули ціну як за сортовий вищого гатунку), а шестеро найметкіших продалися поштучно “тушками”, вожді опинилися на звичному місці — посеред ополонки. Поспівчуваємо вождям, обманутим у своїх благородних намірах продатися дорого: за працевлаштування свого безробітного месії та, звісно ж, за хлібні стійла біля державного корита. З другого боку, не йти ж в Юліну опозицію. Розвалили коаліцію, то чом би не взятися за опозицію? Більш опозицій, дрібних і непотрібних!

Процес започаткував “фронтовик” Арсеній. Подейкують, за вказівкою свого хлібодавця Фірташа — головного урядового ляльковода. Наказано — зробимо! Юля створює опозиційний уряд? І я вмію на стіл постолами: створю з чорт зна кого свій опозиційний уряд ім. Арсенія. Ну так, де кінь з копитом, там і жабеня з лапкою. Головне — започаткувати, а там процес піде. На потіху “регіональної” орди. Уже у ВР зареєстровано законопроект Мартиненка-Яценюка про зміни до Регламенту, які дозволятимуть кожній фракції, яка проголосить себе опозиційною, користуватися визначеними Регламентом преференціями: очолювати енну кількість парламентських комітетів та Рахункову палату, отримати гарантоване місце в президії ВР і т.і.

А тепер уявіть собі той бардак, який обов'язково виникне, коли буде декілька окремішніх опозицій. Та вони ж один одному горлянки перегризуть — і це буде їх головна діяльність, так що орда може спокійно займатися своїми бандитсько-грабіжницькими оборудками.

А знаєте, у мене з'явилася хоч і цілком крамольна, але десь-навіть геніальна думка: а якщо до звичних гасел (ну там “Бандитам — тюрми!”, “Закон один для всіх!”, “Україножерів — на палю!”) додати ще одне просто-таки животрепетне - “Демократичних і супер-патріотичних вождів — на “зону”!” Я виходжу із загальноприйнятої максими, що демократи об'єднуються тільки за порогом буцегарні. Хоча і тут є певні побоювання: і там замість домовлятися вони почнуть “стукати” один на одного.

Що, напудилися? “Хам” - диктатор! Ой, що ж то буде? Заспокойтеся, кінця незалежної України не буде. Ну “додерибанять” поспіхом “недодерибанене” їх попередниками, повеличаються як сучка в човні, нажеруться, що аж руки болітимуть, так це ж ненадовго. А далі допечуть нас до живого, трусанемо ми їх як чорт суху грушу, витрусимо з владних кабінетів і пошлемо туди, де волам роги правлять, а кіз підковами кують.

Щодо диктаторства Януковича, так про це навіть говорити недоречно. З нього був би диктатор як з собачого хвоста сито. Набити морду міністру, від дрібного жлобства хапанути ще одну резиденцію із сотнею-другою гектарів угідь, посприяти “дерибану” своїх поплічників — оце і все його диктаторство. Він же невдаха по політичному життю: скандальна поразка в 2004 р., коли вже півсідниці було на президентському стільчику і аж два передчасних вітання Путіна викликали шок; невдала спроба в 2007 р. зліпити з ренегатів під себе конституційну більшість у ВР; усвідомлення, що як не крути, як не верти, а президентом його зробила лишень третина громадян України. Зрештою, диктатура — це насилля і кров. Що вже Кучма мав авторитарні замашки, але і він злякався випускати кривавого джина із пляшки. Це що, Янукович з “братками” встановлюватиме диктатуру? У нас уже був один, з дозволу сказати, лідер нації, який убрався не в свої штани. Схоже, що і Янукович не в свої сани вліз. Забагато, знаєте, у нього ляльководів, що в Україні, що поза її межами.

16.03.2010,

Богдан Гринчук

Інвентаризація

То що ми маємо на нинішній момент в Україні? Кажете, маємо, що маємо, а все інше розікрали. А шановному панству не видається, що маємо те, що заслужили, позаяк самі і заварили таку гидотну політичну кашу, і сплели “регіональний” зашморг на свою шию, а дехто навіть носить налигача наче почесну відзнаку за особисті заслуги. Помилилися, буркотите? Мовляв, кінь з чотирма ногами, та спотикається, а в нас дві ноги та й голова менша. Чи не зачасто спотикаємося? Мудрі люди кажуть, що розумний вчиться на чужих помилках і тільки дурень на своїх. То хто ж ми такі, якщо навіть телепні розумніші від нас, оскільки ми навіть на своїх помилках нічому не навчаємося? І щодо “все розікрали” ви не праві. У держави є ще чимало недокраденого, інакше “регіональна” орда так би затято не рвалася до влади і, дорвавшися, не раділа б аж до істерії.

Отож, маємо незалежну, визнану міжнародною спільнотою Україну. Ніби й вірно, от тільки ця самостійна держава з червивинкою: не українська ця Україна, а швидше малоросійська. Не вся. На щастя, маємо український П'ємонт — Західну Україну, а все інше агресивно змоскалене. Тепер-от на свою голову маємо безбатьченкового президента, однією з фішок якого під час виборчої кампанії була “російській мові — статус другої державної”. А москальський газовий зашморг? І це при наявності багатющих власних газових родовищ і монопольним володінням на транспортування москвинського газу в Європу. Та за таких умов УКРАЇНСЬКА влада так би тримала москаликів за причинне місце, що їх переговорні бригади не вилазили б з Києва, оббиваючи урядові та президентський пороги. Натомість оцей також президент щось-там бубнить про участь України в москальському проекті “Північний потік”. Я ж і говорю, що наша незалежність трохи недоношена. А все тому, що за 19 р. ми так і не сподобилися пожити в українській Україні.

Під час нещодавньої виборчої кампанії екс-президент Ющенко в своїх пастирських посланнях-проповідях протуркотів нам вуха своїм основним здобутком — розвиненою демократією. Якщо порівнювати з Білоруссю чи Московією, то так, демократія в нас цвіте і пахне. Ми ж то знаємо, що демократія по-українськи — це така-собі зпрезентована владою народу забавка. Мовляв, чим би бидло не тішилося, аби не порозумнішало. Тішимося: мітингуємо, пікетуємо, репетуємо аж пупи розв'язуються, лаємо кляту владу в хвіст і гриву, пишемо заяви, петиції, тавруємо корумпованих можновладців у гнівних опусах, знущально висміюємо державно-владний ідіотизм... Одне слово, свободи — бери не хочу. Демократія? Як сказати. Швидше свідоме зтравлювання пари з котла в свисток. Щоби кришку не зірвало, як це сталося на Майдані. А всі ці наші обурено-протестні вихиляси для влади як горохом об стіну: говори до гори, а гора горою.

Ні, формально всі демократичні прибамбаси в нас є: і вільні вибори і Основний Закон, і, даруйте, незалежні гілки влади, і прав та свобод як приблудних собак... Усе є, а от демократії в цивілізованому розумінні цього поняття, сиріч народовладдя, кат ма. Хіба що, якщо народом уважати 450 омандачених гавриків, що зажерлися у ВР, та кількасоттисячну зграю різної ступені корумпованості чиновників, то так, у нас народовладдя. Якщо вже бути гранично об'єктивним, то влада в Україні належить сотні-другій злодійкуватих скоробагатьків. Оце і є весь народ, а 46 мільйонів плебеїв — це всього-лиш електорат, який періодично, вільним голосуванням, має підтвердити законність заздалегідь призначеної вищезгаданим “народом” влади.

Ага, таки не перевелися простаки в Україні. Чую заперечення, мовляв, у нашої демократії дійсно є окремо взяті багаточисленні недоліки, але президентські вибори таки відбулися за всіма демократичними канонами, що підтвердили не хто-небудь, а самі європейські спостерігачі. Умора, скажу я вам. Це щоб заматерілі “регіональні” профі-фальсифікатори та не обвели навколо пальця європейських “лохів”? Вони що, їздили в мобілізованому для підвезення на дільниці виборців транспорті і чули в ньому агітацію за Януковича? Чи спостерігали за “голосуванням” на дому? Чи перевіряли законність внесення виборців у списки в день голосування? Чи перевіряли достовірність результатів голосування на дільницях, внесених у протоколи? Організували їм на дільницях “потьомкінські” села, вони й задовільнилися.

Маємо президентом “двічі несудимого” рецидивіста. До того ж малограмотного, хамовитого, підозріливого, жорстокого, свавільного, жлобського, з рівнем інтелекту нижче плінтусу. Відверто кажучи, слухаючи Януковича, стає соромно за державу: оця його путана мова, коли він не читає зарані заготовлений текст, запізніла, а часто й не відповідна реакція на несподівано задані питання, великі паузи, коли неясно, чи то він подумки перекладає з української мови на рідну йому російську, щоби зрозуміти суть питання, чи то просто у нього “пізнє запалювання”, викликане склеротичними змінами в судинах головного мозку. Не буду розповсюджуватися про “янукізми”-благоглупості, висловлені ним публічно. Маємо всеукраїнську ганьбу. Буде гірше.

Маємо донецьке організоване злочинне угрупування Ахметова-Януковича, яке от-от стане офіційною українською владою. Так-так, державою і веломудрим панством керуватиме криміналітет з усіма наслідками, що випливають з цього факту. З величезним злостивим задоволенням доводжу до відому “противсіхнюків” і їх вождя Ющенка, що найбільшою вдячністю Януковича і орди, яку вони дочекаються, - це буде милостивий дозвіл “шісткувати” біля конкретних пацанів. Не зрозуміло? Холуйствувати. (А “феню”-то прийдеться вивчити).

Уже й наполохалися? Дарма. Не ми повинні їх боятися, це вони вже нас бояться, бо ж ми такі — хоч довго запрягаємо, та швидко їдемо. Привид Майдану не дає їм спокійно спати на крадених подушках.

Маємо палату № 6 під вивіскою “Верховна Рада України”. Типовий такий дурдім із звичними пацієнтами: дебіли, шизофреніки, клептомани, наркомани-алкоголіки і тому подібне. Щоправда, в ньому немає лікарів, зате обслуговуючого персоналу вдосталь. Чим займаються пацієнти у всеукраїнському дурдомі? А чим розумним можуть займатися психи? Одні створюють прожекти про Тисячолітній Донецький Рейх, другі пишуть законопроект Конституції Малоросійської губернії в складі Московії, дехто ламає голову над створенням глобусу України, інші, ті, що ренегати по життю — моральні дегенерати, крутять і задком, і передком, щоби продатися крутим пацанам з “регіонального” відділення, ще хтось осатаніло шматує конституцію, найбільш “зсунуті по фазі” просто тупо гадять на Україну...

Чи є в цьому дурдомі нормальні люди? Якщо відсутність інстинкту самозбереження вважати нормою, то є, хоча в цьому є і сумніви. Народна мудрість стверджує: дружній череді вовк не страшний. Пам'ятаєте телевізійний сюжет про те, як троє курок і півень в курнику заклювали лисицю? Так от, демократи із палати № 6 до курячої свідомості ще не доросли. Гадаю, що хронічна неспроможність об'єднатися все ж таки є якщо не симптомом, то наслідком психічної хвороби.

Маємо владний безлад. У істерично-переможному запалі “регіонали” поставили воза попереду коня — відправили у відставку уряд Тимошенко, не створивши спочатку своєї коаліції і не сформувавши свого уряду. Ну так, одних нема, а ті далеко. Зрозуміло, що орді хочеться все і негайно, от і спішать поперед батька в пекло. Тепер-от, щоби вийти з цієї ситуації, взялися через коліно ламати конституційний хребет. Тоже мені задрипані макіавеліанці: ціль, бач, виправдовує засоби.

Маємо суди з “колядниками”-суддями, які сповідують принцип “золота швайка мур пробиває”. Що тут додати: де гроші говорять та судять, там правда мовчить.

Маємо партій — кури не клюють. А що, невже маємо стільки справжніх партій? Я гадав, що справжніх, ідеологічних набереться з десяток, мо' й менше, а все інше то бізнес-проекти, кишенькові, диванні, вождівські і просто як товар для продажу при створенні нових партійних проектів. З усіх їх толку як з козла молока, членством вони охопили аж 2 % продуктивного населення України (що є явним перебільшенням), довірою громадян не користуються, а п'ять з них, парламентські, взагалі поставили себе і над законом і над народом.

Маємо майже три копи вождів, вождиків і вожденят. Усі такі амбіційні — нема понад попову свиню, такі гонорові, що й коцюбою носа не дістанеш, такі затяті, що на споді лежатимуть, а у вічі плюватимуть, а що вже мудрі, то геть як лях по шкоді. І всі пророки, бо полюбляють вирікати: “А я ж казав (попереджував, застерігав, пропонував)...” І як же ми з таким щастям ухитрувалися накликати на себе стільки рукотворних бідоньок-негараздів? А щастя-доля було ж на заячий скік: обери їх у парламент, формуй з них уряд, постав керувати “силовиками” і всякими іншими суддями — і живи собі як вареник у сметані. Недооцінили, одначе.

Маємо демократичну опозицію. Поки що “вічеву”. Має стати всеукраїнською. У принципі. Такий-собі всенародний Рух опору бандюковицькій орді. Лідером цієї демократичної опозиції віче одноголосно обрало Юлію Тимошенко. Звалити опозиційний вантаж на тендітні жіночі плечі — це ми вміємо, це по-нашому. Чи ввійдуть в цю опозицію патріотично-демократичні, особливо націоналістичні партії та громадські організації - це ще надвоє баба ворожила, або вмре, або буде жила. Як на мене, то залишаться наші супер-патріоти хто в своєму персональному опозиційному окопі, хто займе глуху оборону на своєму патріотичному хуторі. Вони ж такі, вони — вожді.

Нарешті, маємо український народ: мудрий як Гершкові штани, збайдужілий, розчарований, зневірений, ожебрачений, озлоблений. Народ, який обирає собі владу шлунком і серцем, а не головою і душею. Народ, який перестав бути племенем, але ще так і не став нацією. Народ, який уперто кує цвяхи для власного розп'яття.

Маємо те, що маємо. І гоноритися тут нічим. Ні перед минулим, ні перед прийдешнім. Хіба що порозумнішаємо та згадаємо про національну гідність.

10.03.2010,

Богдан Гринчук

“Донецький” сказ

Воістину, невдогід бабці ні на печі, ні на лавці. І чого б то комизитися, носом крутити від того, що самі ж посадили на президентське сідало конкретного єнакієвського пацана не то білорусько-російської, не то білорусько-татарської крові? Малограмотний, закидаєте? Але ж читати вміє! Зрештою, а що такого президент має власноруч писати? Резолюції на документах з декількох слів та підпис? Так і вони не будуть афішуватися і не вийдуть за межі президентської канцелярії. Тішить освічену публіку географічними конфузами? Ну не йшли йому в школі ці паралелі-мередіани, а в “зонах” географії не навчали. Тепер же тим більше президенту такими дурницями перейматися не треба. Самі посудіть, навіщо йому знати купу наук, які вивчають безліч непотрібних для “дерибану” речей. Утім, яке має значення, що Янукович путає Косово з Чорногорією, Стокгольм з Хельсінками, Словаччину зі Словенією? Понастворювали цих держав, спробуй запам'ятай. А навіщо? Куди треба, туди й доставлять і назад привезуть. Перли в царині літератури: Ахметова — Ахматова, Гулак-Артьомовський — Гулак-Артемовський, Бебель — Бабель і т.і.? Ну це взагалі несерйозно? Вам же ясно сказано: конкретний пацан, а не якийсь-там смаркатий інтелігент. Хто сказав, що для того, щоби дати міністру по пиці треба всі ці інтелігентські штучки? Отож бо.

Зате президент Янукович має “залізні” папери про те, що він високоосвічена і десь-навіть ерудована особа. Двічі академік, доктор економічних наук, професор (прошу без хіхоньок-хахоньок!), магістр міжнародного права! Ану всілякі Буші-Меркелі-Сарказі свої папери на бочку! Побачимо, хто з нас крутіший в науках. Що, слабо? То й мовчіть у шматочку.

А нагород-то! Повний кавалер ордена “За заслуги” та знаку “Шахтарська слава”, повна пригорща орденів УПЦ москальського розливу та Російської Православної Церкви, Золота медаль Міжнародної хокейної федерації (сюрприз, одначе), медаль з Вірменії, Олімпійський орден Міжнародного Олімпійського Комітету, Почесний знак НОК України — і всілякий дріб'язок на взірець Почесних грамот, почесного докторства в академіях-університетах, почесного громадянства. А два прем'єрства — це вам що, фунт кишмишу?

І на такого достойника ви бочку котите? І це при тому, що під час виборчої кампанії вам було наобіцяно сім мішків гречаної вовни і всі неповні всіляких благ як із рогу достатку? Ах, не вірите, мовляв, пождіть, діти, поки Біг на кисіль шкуру натягне. А що, хіба колись було інакше? Виконання можновладцями своїх обіцянок народу відноситься до сфери чудес, а такого роду чудеса для України Бог відмінив. Рішення остаточне і оскарженню не підлягає. Отож, надіймося тільки на себе та на крихти з “регіонально”-донецького столу, які від щедрот своїх зневажливо струсять у наші жебрацько простягнуті долоні високожлобні можновладці.

Судячи з прийому, влаштованого Януковичу європейськими достойниками в Брюселі, вони зовсім не переймаються темними плямами в біографії новоспеченого Президента України. Принаймні, натурально зробили вигляд, що приймають гідного главу держави. Кажуть, джентльмен — це не тільки людина, яка сама не робить недоречностей, а ще й уміє зробити вигляд, ніби не помічає, коли в їх присутності інший зморозить якусь благоглупість чи вчинить нетактовність. Політес, одначе. Хоча ці європейці можуть бути і жорсткими. Пам'ятаєте, якому тихому політичному остракізму був підданий Леонід Кучма в останні роки свого правління? Побачимо як надовго вистачить Януковича в ролі високодостойного державного мужа.

І взагалі, ви уявляєте, який дискомфорт відчуває Янукович під час закордонних вояжів? Це ж не тільки треба дотримуватися клятого протоколу, а ще й постійно контролювати себе: там не почухайся, туди не плюнь, того не матюкни, цьому не наступи на мозоля, того не бовкни... І це крутому пацану, який став усеукраїнським “паханом” і планує безроздільно володарювати в “зоні” - Україні.

Яке основне завдання вирішуватиме Янукович у першу чергу? Знаючи його і очолювану ним “регіонально”-”донецьку” орду, питання виглядає риторичним: звісно ж підім'яти під себе всі гілки влади, щоби набути необмежену, безконтрольну і безкарну владу. Для чого? А це вже питання, даруйте, украй нехитре. Звісно ж, для “дерибану”: і державну, ту, що нібито народна, ще не всю розікрали, так що є що грабанути, і бізнес-суперників поскубти. Оце і вся справжня суть програми “Україна для людей”. Для СВОЇХ людей. А для того, щоби все було чисто — голки не підточиш, цю Україну треба залякати, розіп'яти і згвалтувати. Себто узурпувати всі три гілки влади — законодавчу, виконавчу і судову. Конституція заважає? Та пішла вона...! Мало чого там понаписувано, тим більше, що Янукович її в руках не тримав, тим більше не читав, а перший раз до неї доторкнувся під час інавгурації. Схоже, що і востаннє.

Відверто кажучи, скучно спостерігати за переможним “регіональним” сказом. Ніякої тобі свіжої родзинки, суцільна калька з 2007 р.: купити, залякати, потім почнуть закачувати в асфальт. Хтось із “чужих” сподівається на хлібне місце біля державного корита? Мовляв, он я який мудрий та професійний. А прописка донецька є? Немає. От і вали звідси. “Угода про політичне примирення та розвиток України”, заключена перед другим туром президентських виборів між Януковичем і Ющенком? З цими “лохами”, скажу я вам, одна умора. Після горезвісних Меморандуму про взаємопорозуміння та Універсалу національної єдності, коли Янукович двічі “кинув” Ющенка, гадалося б, політик з мінімумом кебети в голові в подальшому ні на грош не вірив би “кидалі”. Видать, Ющенко - “лох”, як то кажуть, по життю, отож, і вірить у вдячність Януковича. Що не говори, а таки саме Ющенко забезпечив перемогу єнакієвському рецидивісту. Але надіятися, що “донецькі” віддадуть “чужому” посаду прем'єр-міністра - “смотрящего” за всеукраїнським “дерибаном”, може тільки несосвітенний недотепа, яким і є недолугий екс-месія. П'ять років тому ми самі возвели Ющенка в ранг великомученика, намалювали з нього ікону і ревно почали перед нею бити поклони. А він виявився звичайнісіньким ренегатом з ментальністю самолюбивого, злостивого, недалекого колгоспного бухгалтера. Ні, ключові посади “регіонали” в чужі руки не віддадуть. Усе повинно бути “схвачено”: коаліція, уряд, силові структури, суди, засоби масової інформації, малий і середній бізнес.

Шановне панство може собі уявити методи “регіональної” орди, якщо не пройшло ще й місяця після восшестя Януковича на український престол, як вона нахабно, нахраписто, демонстративно посягнула на конституцію. Початок володарювання по “понятіях”? Саме так. Далі на черзі “зачистки” неугодних або просто чужих, себто ненадійних чи непродажних. Як це буде робитися? Запитання риторичне, а ще більше нехитре. Де можна — примінюватимуться закони, де закони не дозволяють — обійдуться без них і діятимуть по “понятіях”, але вся виконавча вертикаль повинна “лежати” під “донецькими”. Суддівська влада? При наявності ТАКОЇ кількості “колядників” ніяких проблем з нею не виникатиме. На невгамовних буде напущено “бойовиків” із силових відомств. Хто б сумнівався, що ці структури якнайжорсткіше контролюватимуться “регіоналами”. Початок уже є: Хорошковський — голова СБУ. Це ілюстрація до вихвалок Януковича щодо професіоналізму керівних кадрів. З трудом, але уявляю, яких тільки бандюганів і шпану ми побачимо у владних коридорах. Звісно, кадри вирішують усе, але де ж набрати стільки “донецьких” кадрів, щоби накрити всю Україну? Появилися шанси в єнакієвського люмпену?

Усім зрозуміло, що Янукович — каліф на годину. Не може він зі своєю ордою за п'ять років не наламати стільки дров, що більшість народу буде дивитися на нього як чорт на попа. Звідси висновок: ця банда зробить усе для того, щоби наступні президентські вибори не відбулися. Приміром, організує в Криму безладдя: ну там спровокують міжнаціональний конфлікт з чисельними жертвами між кримськими татарами і ще не важно ким. От вам і підстава для введення надзвичайного стану, при якому вибори відміняються. А може до того часу ми вже будемо такі перепуджені, що самі писатимемо Януковичу чолобитні? Мовляв, уклінно тебе, “Хаме”, просимо не покидати нас, вірнопідданих рабів твоїх, і не проводити вибори, позаяк вони від лукавого, а ми хочемо зберегти свої душі в непорочній вірності тобі і твоїй “регіональній” орді.

Перечитав — і винувато крекнув: це ж треба такого страху нагнати на людей! І кого лякатися? Шпану з товстими капшуками? “Наперсточників” від політики? Злодіїв “у законі”? Та вони ж навіть на нашу ненависть не заслуговують — заблагородне для них почуття. Раджу відноситися до них як належить добропорядній людині відноситися до морального люмпену — зі зневагою. Хоча вони як скажена воша: насмерть не закусає, а дошкулить до живого. Нічого, відіб'ємося.

07.03.2010,

Богдан Гринчук

Ренегати

Зародилися в мене сумніви щодо об'єктивності і десь-навіть справедливості нашого відношення до наших же, народних, обранців. А чи ж заслуговують вони, щоби ми отак і усенародно набурмосувалися на ни, і дивилися зизим оком, і взагалі за людей не мали. Ну є, є в них окремо взяті недоліки: і відсоток несосвітенних бевзів в царині законотворчості серед них аж зашкалює, і страх як полюбляють у робочий час давати горобцям дулі, і джентльменським поводженням з колегами не грішать, і збрехати для них, що дурному з гори збігти... Усе це і ще вервечка подібних грішків, звісно, має місце, але...

Не всі вони такі. Є серед них і білі ворони, щоправда, поодинокі в полі зору. Це раз. Уважати їх аспидами в людській подобі було б явно упередженим ставленням, оскільки не може такого бути, щоби навіть у народних депутатів за душею не виявилося хоч якоїсь завалящої чесноти.

Спав мені на гадку епізод із Біблії, коли Ягве за волаючі до неба гріхи мешканців Содоми і Гомори вирішив усіх їх винищити, а міста зруйнувати дощенту. І тут зі Всемилостивим і Всеблагим почав торги Авраам. Мовляв, несправедливо буде разом із нечестивими знищувати і праведних. Мовляв, чи вибачиш Ти місто, якщо в ньому знайдеться 50 праведників? Ягве пообіцяв вибачити. Не був би Авраам жидом, щоби не розпочати торг з Богом: 45 праведників, 40, 30, 20. Зійшлися на 10. До речі, і їх не виявилося, так що нечестиві мешканці були таки винищені, а міста зруйновані.

Отож, цим шляхом підемо і ми: якщо в народних лежнів знайдеться хоча б одна чеснота, ми їм вибачаємо всі гріхи і вважаємо, скажімо, умовно добропорядними. І така чеснота є: сталість! Неважно, що в одних це сталість у ренегатстві, у інших — у антиукраїнстві. Факт залишається фактом: у кожному скликанні Верховної Ради обов'язково присутні народні обранці, готові продатися і зрадити, а що стосується москволюбів, так їх постійно більшість.

Не стала винятком і нинішня ВР. Голосування за відставку уряду Юлії Тимошенко виявило точну кількість ренегатів: 41 зрадник-перекиньчик, що публічно продемонстрували свою готовність “лягти” під “регіоналів”. 15 юд з президентської партії “Наша Україна”, 7 — з БЮТ та 19 “литвинівців” дружно плюнули в очі своїм виборцям: мовляв, утрися, бидло, і мовчи, бо нічого ти з нами не зробиш. І ця гидота має рацію.

Окреме зауваження щодо позиції Володимира Литвина. За відставку уряду він не голосував, але своє “злягання” з “регіоналами” чітко продемонстрував, коли в абсолютно незаконний спосіб оголосив про розпад коаліції. У схильності цього (ніхто так і не допетрав на кий ляд потрібного Україні) селянського сина горнутися до сильнішого сумнівів немає, але існує підозра, що не тільки тут собака зарита. Видать, є ще якась причина, яка змусила його переметнутися до “янучарів” просто-таки з непристойною похапливістю. Відомо, що біографія Литвина обтяжена діяннями, делікатно кажучи, не зовсім благовидними, починаючи з тісних (добровільних, до речі) взаємин з КГБ СССР і закінчуючи підозрілою роллю в справі Гонгадзе. Також відомо, що чи не на кожного українського можновладця Москва має відповідний налигач у виді компромату. Бува, чи не зробили москалі дрібний презентик президенту України Януковичу у вигляді привідкритих дверець шафи, у якій зберігаються скелети Литвина?

Як би там не було, Литвин безоглядно став на шлях, проторований у 2006 р. Олександром Морозом. Те ж ренегатство — і та ж сумна перспектива для вождя і його Народної партії. Гадаю, присутність прізвища Литвин у виборчому списку Партії регіонів на найближчих парламентських виборах нікого не здивує, позаяк поразка його політичної сили просто-таки неуникненна.

Варто констатувати: фракція Партії регіонів у ВР своїх прибічників рекрутує виключно із ренегатів. Методи різні, але суть одна. У 2007 р. для створення своєї коаліції “регіонали” закупили гамузом усю фракцію Соціалістичної партії, давши хабара О.Морозу у виді посади Голови ВР. Нині вони примінили, так би мовити, змішану систему купівлі ренегатів для формування “регіональної” коаліції. Щодо фракції імені “Потрібного”, то говорити про якісь суми за зміну її пози на 180” поки що підстав немає. Видать, достатньо міцно тримати за причинне місце вождя, а далі справу тлумачить народна мудрість: усе сумнівно, безсумнівне одне: на бойню отару веде козел-вожак.

Недокомплек своєї коаліції (а чом би її не назвати “Янучарська”?) “регіонали” компенсують за рахунок поштучної купівлі ренегатів “нашоукраїнців” та “бютівців”. “ЄЦнута” група Балоги замалим сама не напрошується: мовляв, нас і купляти не треба, ми і так лизатимемо, де накажете і гавкатимемо, на кого вкажете. Най тільки ваш “пахан” нашому вожаку дасть в уділ Закарпаття і благословить на губернаторство.

Щоби сяк-так легітимізувати цих демократичних вихрестів-перекиньчиків, а заразом і янучарську коаліцію, “регіонали” у своєму стилі бульдозером поперли на Конституцію України: доповненням до Регламенту ВР простою більшістю (!) вони внесли зміни (!!!) до 6 абзацу ст. 83 Конституції України. Оце утнули! Тепер, видать, слід очікувати, що янучарська коаліція ліквідує конституцію і прийме новий Основний Закон - “Понятія” України” з новими державними символами: Гімн - “Мурка”, прапор — біло-синій, герб — чорні терикони на фоні брудно-сірого смогу (при інавгурації замість булави вручатиметься кастет). А чого, з них станеться. Вони ж діють за принципом: якщо ну ніяк не можна, але страх як хочеться, то можна.

Вічна українська біда — зрада. Хоч бери та став пам'ятник Івану Носу як символу ренегатства.

05.03.2010,
Богдан Гринчук

Орда за порогом

І куди це враз позникали з медіа-простору ну дуже веломудрі чистоплюї-”проти-всіхники”, які між першим і другим турами президентських виборів з патріотичним придихом та благородним блиском в очах закликали нас обов'язково прийти на виборчі дільниці, але голосувати і проти Януковича, і проти Тимошенко? Мовляв, не будемо паскудити душі, віддаючи свій голос за одне із зол. Догонорилися. До “Хама” на президентському сідалі. Усе звично і десь-навіть буденно. Коли Бог хоче покарати людину, Він відбирає в неї розум. Коли Бог хоче покарати Україну, Він з оцих покараних робить патріотів. Уберіг би Ти нас, Господи, від таких недоумкуватих патріотів, а від “янучарів” ми б самі убереглися. Не захотів. Видать, не заслужили ми Його милості.

Останнє діло заломувати руки, посипати голову попелом і скавуліти від жалю до самих себе. За свою історію ми таке пережили, у порівнянні з яким “регіональний” сказ має видаватися легкою формою дитячої вітрянки. Гарантую, що Тисячолітнього Донецького Рейху не буде. І єнакієвський пацан не “тягне” на диктатора, хіба що на “пахана”, так що матимемо неабияке задоволення пожити по “понятіях”. Утішатимемося, що негативний досвід — це також досвід. Зрештою, що було, те бачили, а що буде, те побачимо. От і порозмірковуємо про те, що було і що бачили.

У першу чергу останні п'ять років ми сподобилися бачити закомплексованого колгоспного бухгалтера з манією месіанства на чолі держави. П'ять років він балабонив пастирські проповіді і навіть пальцем не поворухнув, щоби здійснити два найактуальніші для суспільства гасла: “Бандитам — тюрми” та “Закон один для всіх”. П'ять років він з тупою затятістю руйнував єдність демократичної спільноти із-за того, що вона не хотіла визнавати лідерство президентської, даруйте на слові, партії - “Наша Україна”. П'ять років під президентським штандартом сиділа знавісніла свекруха, яка сенс свого життя вбачала в лютій, дикій ненависті до невістки. П'ять років Ющенко вів Януковича до влади і це єдиний проект, який він успішно довів до завершення.

Ні, злим генієм української демократії Ющенко не був. Просто в своїй екзальтованій недолугості ми самі оділи чоловіка не в свої штани. До речі, не з його, а зі своєї ініціативи. Він же почав діяти так, як умів. Майдан розійшовся з почуттям чесно виконаного обов'язку і залишив його сам на сам з “любими друзями”, демократи вернулися на свої удільні партійні хутори, обнадіяний народ, ремигаючи, задрімав в очікуванні дармової демократично-соціальної манни. Одне слово, від себе не втечеш: українці — вони і є українці, що при “кучмізмі”, що при демократії.

Чим у цей час займалися різного штибу демократичні та національні партійні вожді? Найулюбленішим видом діяльності — самоїдством: били один одному пики, доводячи, хто з них більше любить Україну. Еге ж, бий своїх, щоб чужі нашого духу боялися. Чуби один одному, звісно, нам'яли добряче, а от вороги не те, що не злякалися, а навіть дуже втішилися.

Не можу собі відмовити в злостивому задоволенні згадати про українських націоналістів. Апріорі вважається, що вони є найбільшими патріотами, готовність яких до подвигу та самопожертви заради Батьківщини не підлягає сумніву. І це незаперечна істина. Такий в них стан душі, а от там де треба керуватися холодним розумом заради тієї ж України, вони нічим не відрізняються від демократів. Та ж розпорошеність, той же вождізм, та ж міжусобна гризня, та ж тупа нездатність до гуртування. Наклеп і на палю цього писаку? Рік тому відбувся Форум націоналістичних сил. Мета не тільки благородна, а й насущна — об'єднання правих сил. (Нагадую, що таке об'єднання було тільки один раз у 1989-1992 р.р. і називалося воно Народний Рух України). Шістсот учасників Форуму представляли 10 (десять) націоналістичних партій та організацій (хіба це не розпорошеність?) і три не зовсім канонічних (ВО “Свобода”, Українська партія та Націоналістичний альянс). Форум завершився передбачувано — Меморандумом націоналістичних сил, яким націоналістичні політичні та громадські організації Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Житомирської, Хмельницької, Закарпатської, Волинської областей, Буковини та Києва висловили готовність об'єднатися в єдину політичну силу. Шановне панство вже зрозуміло, що цей Меморандум виявився нічого не вартим папірцем, а гучно декларована готовність до об'єднання — звичними благими намірами. Яку позицію займали націоналісти під час нинішніх президентських виборів? Хто б сумнівався, що настільки ж гонорову, настільки й недоумкувату - “проти всіх”. Що й треба було москволюбу Януковичу. Фактично патріотичні “противсіхні” голоси безкоштовно були віддані Янучару. Так би мовити, прийміть від нашого націоналістичного столу вашому промоскальському.

Чому я так накопирстився на безсумнівних патріотів? А від злості й особистої образи. Як на мене, хто як не націоналісти повинні бути взірцем не тільки самовідданих та безстрашних борців за незалежну, самостійну, соборну Україну, а ще й крім патріотизму мати клепку в голові, щоби передбачати наслідки своїх гонорових рішень. Не складається.

Якщо серед шановного панства є ще простодушні, які вірять чи хоча б сподіваються, що оці страх які патріотичні словоблудні демократи покаялися чи принаймні засоромилися від своїх діянь, то їх чекає велике розчарування. З почуттям глибокого задоволення від чесно виконаної роботи (чи “регіонального” завдання?) - сприянню поразці Юлії Тимошенко, “нашоукраїнці” вступили в торги з “регіоналами” за гідну оплату. А торгувати є чим: “золота акція” при створенні “регіональної” коаліції. Ну так, звичайнісіньке політичне ренегатство: ми вам продаємося, а за це ви з нами розплачуєтеся посадою прем'єр-міністра для нашого п'ятипроцентного всенародно любимого Ющенка. Звісно, враховуючи його особисті заслуги в перемозі Януковича. Бридко? А що ж іще чекати від бидлоеліти, яка без честі й совісті вибиває, вириває, вигризає в Україні місце для себе. Їм байдуже, якою буде ця Україна і чи буде вона взагалі. Їх патріотизм обмежується комфортним стійлом біля державного корита чи преференціями їх бізнесу.

Власне, “золотих акцій” є три, але на відміну від комуністів та “литвинівців” “нашоукраїнці” комизяться просто-таки до “бєспрєдєлу”. Одне слово, шантажують “регіоналів” по повній програмі. А треба враховувати ментальність “донецьких”. Вони хочуть УСЕ, відразу, надовго й безроздільно. Цікаво буде поспостерігати за таким міжвидовим коаліційним тераріумом.

Ніяково поколупаємо піч, скрушно зітхнемо і з повинно головою визнаємо: ми привели до влади не просто одного представника бандюганів і шпани, а самих бандюганів і шпану. Звісно, вони не будуть з фінками та обрізами підстерігати нас у темних провулках, щоби з вигуком “Гаманець або смерть!” обібрати до нитки, але суть їх діянь буде така сама. Ніякої політики-ідеології, усе чисто конкретно: необмежений і безкарний дерибан державної, себто народної власності. Для цього достатньо максимально обмежити свободу слова ЗМІ (кожен зокрема матиме можливість гавкати на владу аж до хрипоти, до посиніння) та виключити саму можливість вільних виборів. Звичайно, вони воліли б узагалі замінити вибори “призначенством”, але варіант виборів І-ІІ туру 2004 р. їх також цілком влаштовує. Вирішивши ці дві проблеми, орда візьме два останніх бастіони демократії та й піде безборонно грабувати і брати ясир.

Одне слово, з великого розуму самі собі створили проблему, а тепер будемо її героїчно долати. Як кажуть, мужик з печі спав, ніхто його не скидав.

01.03.2010,

Богдан Гринчук