І куди це враз позникали з медіа-простору ну дуже веломудрі чистоплюї-”проти-всіхники”, які між першим і другим турами президентських виборів з патріотичним придихом та благородним блиском в очах закликали нас обов'язково прийти на виборчі дільниці, але голосувати і проти Януковича, і проти Тимошенко? Мовляв, не будемо паскудити душі, віддаючи свій голос за одне із зол. Догонорилися. До “Хама” на президентському сідалі. Усе звично і десь-навіть буденно. Коли Бог хоче покарати людину, Він відбирає в неї розум. Коли Бог хоче покарати Україну, Він з оцих покараних робить патріотів. Уберіг би Ти нас, Господи, від таких недоумкуватих патріотів, а від “янучарів” ми б самі убереглися. Не захотів. Видать, не заслужили ми Його милості.
Останнє діло заломувати руки, посипати голову попелом і скавуліти від жалю до самих себе. За свою історію ми таке пережили, у порівнянні з яким “регіональний” сказ має видаватися легкою формою дитячої вітрянки. Гарантую, що Тисячолітнього Донецького Рейху не буде. І єнакієвський пацан не “тягне” на диктатора, хіба що на “пахана”, так що матимемо неабияке задоволення пожити по “понятіях”. Утішатимемося, що негативний досвід — це також досвід. Зрештою, що було, те бачили, а що буде, те побачимо. От і порозмірковуємо про те, що було і що бачили.
У першу чергу останні п'ять років ми сподобилися бачити закомплексованого колгоспного бухгалтера з манією месіанства на чолі держави. П'ять років він балабонив пастирські проповіді і навіть пальцем не поворухнув, щоби здійснити два найактуальніші для суспільства гасла: “Бандитам — тюрми” та “Закон один для всіх”. П'ять років він з тупою затятістю руйнував єдність демократичної спільноти із-за того, що вона не хотіла визнавати лідерство президентської, даруйте на слові, партії - “Наша Україна”. П'ять років під президентським штандартом сиділа знавісніла свекруха, яка сенс свого життя вбачала в лютій, дикій ненависті до невістки. П'ять років Ющенко вів Януковича до влади і це єдиний проект, який він успішно довів до завершення.
Ні, злим генієм української демократії Ющенко не був. Просто в своїй екзальтованій недолугості ми самі оділи чоловіка не в свої штани. До речі, не з його, а зі своєї ініціативи. Він же почав діяти так, як умів. Майдан розійшовся з почуттям чесно виконаного обов'язку і залишив його сам на сам з “любими друзями”, демократи вернулися на свої удільні партійні хутори, обнадіяний народ, ремигаючи, задрімав в очікуванні дармової демократично-соціальної манни. Одне слово, від себе не втечеш: українці — вони і є українці, що при “кучмізмі”, що при демократії.
Чим у цей час займалися різного штибу демократичні та національні партійні вожді? Найулюбленішим видом діяльності — самоїдством: били один одному пики, доводячи, хто з них більше любить Україну. Еге ж, бий своїх, щоб чужі нашого духу боялися. Чуби один одному, звісно, нам'яли добряче, а от вороги не те, що не злякалися, а навіть дуже втішилися.
Не можу собі відмовити в злостивому задоволенні згадати про українських націоналістів. Апріорі вважається, що вони є найбільшими патріотами, готовність яких до подвигу та самопожертви заради Батьківщини не підлягає сумніву. І це незаперечна істина. Такий в них стан душі, а от там де треба керуватися холодним розумом заради тієї ж України, вони нічим не відрізняються від демократів. Та ж розпорошеність, той же вождізм, та ж міжусобна гризня, та ж тупа нездатність до гуртування. Наклеп і на палю цього писаку? Рік тому відбувся Форум націоналістичних сил. Мета не тільки благородна, а й насущна — об'єднання правих сил. (Нагадую, що таке об'єднання було тільки один раз у 1989-1992 р.р. і називалося воно Народний Рух України). Шістсот учасників Форуму представляли 10 (десять) націоналістичних партій та організацій (хіба це не розпорошеність?) і три не зовсім канонічних (ВО “Свобода”, Українська партія та Націоналістичний альянс). Форум завершився передбачувано — Меморандумом націоналістичних сил, яким націоналістичні політичні та громадські організації Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Житомирської, Хмельницької, Закарпатської, Волинської областей, Буковини та Києва висловили готовність об'єднатися в єдину політичну силу. Шановне панство вже зрозуміло, що цей Меморандум виявився нічого не вартим папірцем, а гучно декларована готовність до об'єднання — звичними благими намірами. Яку позицію займали націоналісти під час нинішніх президентських виборів? Хто б сумнівався, що настільки ж гонорову, настільки й недоумкувату - “проти всіх”. Що й треба було москволюбу Януковичу. Фактично патріотичні “противсіхні” голоси безкоштовно були віддані Янучару. Так би мовити, прийміть від нашого націоналістичного столу вашому промоскальському.
Чому я так накопирстився на безсумнівних патріотів? А від злості й особистої образи. Як на мене, хто як не націоналісти повинні бути взірцем не тільки самовідданих та безстрашних борців за незалежну, самостійну, соборну Україну, а ще й крім патріотизму мати клепку в голові, щоби передбачати наслідки своїх гонорових рішень. Не складається.
Якщо серед шановного панства є ще простодушні, які вірять чи хоча б сподіваються, що оці страх які патріотичні словоблудні демократи покаялися чи принаймні засоромилися від своїх діянь, то їх чекає велике розчарування. З почуттям глибокого задоволення від чесно виконаної роботи (чи “регіонального” завдання?) - сприянню поразці Юлії Тимошенко, “нашоукраїнці” вступили в торги з “регіоналами” за гідну оплату. А торгувати є чим: “золота акція” при створенні “регіональної” коаліції. Ну так, звичайнісіньке політичне ренегатство: ми вам продаємося, а за це ви з нами розплачуєтеся посадою прем'єр-міністра для нашого п'ятипроцентного всенародно любимого Ющенка. Звісно, враховуючи його особисті заслуги в перемозі Януковича. Бридко? А що ж іще чекати від бидлоеліти, яка без честі й совісті вибиває, вириває, вигризає в Україні місце для себе. Їм байдуже, якою буде ця Україна і чи буде вона взагалі. Їх патріотизм обмежується комфортним стійлом біля державного корита чи преференціями їх бізнесу.
Власне, “золотих акцій” є три, але на відміну від комуністів та “литвинівців” “нашоукраїнці” комизяться просто-таки до “бєспрєдєлу”. Одне слово, шантажують “регіоналів” по повній програмі. А треба враховувати ментальність “донецьких”. Вони хочуть УСЕ, відразу, надовго й безроздільно. Цікаво буде поспостерігати за таким міжвидовим коаліційним тераріумом.
Ніяково поколупаємо піч, скрушно зітхнемо і з повинно головою визнаємо: ми привели до влади не просто одного представника бандюганів і шпани, а самих бандюганів і шпану. Звісно, вони не будуть з фінками та обрізами підстерігати нас у темних провулках, щоби з вигуком “Гаманець або смерть!” обібрати до нитки, але суть їх діянь буде така сама. Ніякої політики-ідеології, усе чисто конкретно: необмежений і безкарний дерибан державної, себто народної власності. Для цього достатньо максимально обмежити свободу слова ЗМІ (кожен зокрема матиме можливість гавкати на владу аж до хрипоти, до посиніння) та виключити саму можливість вільних виборів. Звичайно, вони воліли б узагалі замінити вибори “призначенством”, але варіант виборів І-ІІ туру 2004 р. їх також цілком влаштовує. Вирішивши ці дві проблеми, орда візьме два останніх бастіони демократії та й піде безборонно грабувати і брати ясир.
Одне слово, з великого розуму самі собі створили проблему, а тепер будемо її героїчно долати. Як кажуть, мужик з печі спав, ніхто його не скидав.
01.03.2010,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар