Вибір непротивленців

«Хама, самовдоволеного і розперезаного,
обтяженого рабським комплексом зневаги
до слабших і залежних, позбавленого
моральних обов’язків, - не дай, Боже, наділити
його силою, правами і владою пана».
Євген Сверстюк. «Собор у риштованні».
1970 р., Париж – Балтимор.

Не прислухався бог Ізраїльського народу Ягве до побожного бажання семирічного (1972-1979 р.р.) в’язня совісті Пермських таборів, а нині доктора філософії, мислителя Євгена Сверстюка: у Своїй незбагненній злостивій мудрості дав-таки Українському народу володарів-хамів. Нормально. А чого ви очікували від чужого бога Єгови чужому Йому народові? Манни небесної? «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам» (Матв.15.26). Ми ж, українці, гої (собаки). Оскільки народ ми не в тім’я битий, то на таку халепу і придумали розраду: на Бога складайся, розуму ж тримайся. Або продиктована здоровим глуздом практична порада: Бога взивай, а руки прикладай.

Справа в тім, що наше ясновельможне хамство не боїться ні Бога, ні чорта, а нас, народ, узагалі зневажає. І мають рацію, супостати: не налякаєш їх ні потойбічними муками пекельними, як і не спокусиш вічним блаженством під райськими кущами. Душа їх відгороджена двома стінами: від Бога – абсолютною відсутністю моральних гальмів, від людей – уседозволеністю і безкарністю.

Наша заслуга, гонорові українці. У грудні 2004 р., після того як бандюковичі вчинили виборчий шабаш і захотіли нахрапом узяти владу, 51 % громадян України КАТЕГОРИЧНО ВІДМОВИЛИСЯ протестувати проти цього виборчого фарсу. Така ж кількість відмовилася активно відстоювати свої права у лютому цього року, коли кризовий півень їх же добряче клюнув у тім’ячко. У квітні ц.р., коли криза привільно і комфортно освоїлася на українських теренах, таких непротивленців стало вже 52,4 %. Отаку ми маємо кількість баранів, готових покірно йти на бойню на забій. А наша довготерпеливість узагалі викликає злість і матюки. Судіть самі: у революційному грудні 2004 р. охочих входити в неофіційні збройні формування набралося аж 0,9 %! У квітні року біжучого вже 1,5 %. Так кого і чого має боятися можновладна бидлоеліта? Підкинуть нам чергову виборчу дурилку, самі між собою домовляться, хто і на який час поволодіє-покористується державним коритом, а ми під власне ремигання думкою багатітимемо в кухні за пляшкою з кумом.

Оптимісти нас заспокоюють: мовляв, вимруть покоління, які виросли в совіцькому рабстві, а от нащадки, котрі народилися вже в незалежній Україні, прийдуть до влади і вибудують державу цяця-ляля. Знову ж таки соціологія до оптимізму не надихає: більше 80 % молодих людей віком до 17 р. не збираються ставати владою, влада для них не є тим, де вони збираються будувати свою кар’єру і взагалі себе у владі не бачать. Зрозуміло, що юнаки і юнки владу не поважають, переконані, що влада може бути тільки нешанованою в суспільстві і тому не хочуть бруднитися у владній гноївці. Прикрість в іншому: така ж кількість школярів заявила, що вони збираються жити за законами, установленими цією нешанованою владою. І це молодь, котра за визначенням мала б бути радикальною, бунтівничою! Позаяк перше несовковське покоління категорично не бажає брати на себе тягар влади, а святе місце порожнім не буває і ласа до влади елітна шпана ніде не дінеться, то й маємо неабиякі шанси найближчі років з двадцять гибіти в бидлоелітному ярмі. Звісно, якщо за цей час не пенькне наше терпіння і ми не передушимо принаймні найагресивнішу, найсвавільнішу частину цього ясновельможного жлобства.

Тепер уже очевидно, що еволюційним шляхом (за методою «поки в баби поспіють книші, в діда не стане душі») цю драпіжно-дебільну СИСТЕМУ змінити неможливо. Та ще й з нашою ментальністю! Ви будете сміятися, але 39 % українців найкращим президентом вважають… Леоніда Кучму, 21 % - Леоніда Кравчука і 7 % - Віктора Ющенка. Краще не коментувати, особливо зважаючи на явно не парламентський характер моїх міркувань з приводу такого дебільного явища.

Як ви гадаєте, на майбутніх президентських виборах за кого голосуватимуть оті 39+21 відсотків статевозрілих телепнів? Та ж вони аж пищать, аж трусяться, просто-таки благають: обманіть нас, пошийте в дурні, наплетіть кошелів із смаженого дуба і наповніть вербовими грушами – і ми всьому повіримо, все проковтнемо! А як ще підкинете кульок гречки та пообіцяєте, що при президентові Лайнюку обжиратимемося червоною ікрою та блюватимемо ананасами, так ми з вискоком продемонструємо свій дур.

Власне, а з поміж кого обирати, якщо під час виборчої кампанії сліпицею в очі лізтимуть усе ті ж знайомі до омерзіння парсуни: «тому що «Хам», інтернаціональна кокетка, національно-свідомий балабон, потрібний Україні як чиряк на непублічному місці, канонічний яничар та з-півкопи всілякої шушвалі. Що нового, окрім давно відомого, від них можемо очікувати? «Вся власть «донцам»!»? «Юлька – отаманша (варіант – «залізний канцлер» у спідниці в обмін на обраного парламентом «весільного» президента)!»? Руки, які мріють мертвою хваткою вчепитися в тендітну шию соратниці по Майдану? Підлянки від тихого та богобоязливого кадрового чекіста? Москвинського ярма від червонопузого Мальчиша-Кибальчиша? Звісно ж, усі вони рватимуть сорочки «від кутюр» («українська мадонна» пожертвує і спіднім) в ім’я та на благо неньки-України. Їм же збрехати як дурному з гори збігти. За 18 років пора б уже й порозумнішати, але це не до нас п’ється.

Журливо зітхаєте, мовляв, нам би якусь нову ікону, перед якою ми могли б у поклонах рачкувати та пускати слину від сліпого захоплення. Немає проблем: якщо є попит, пропозиція не забариться. Прошу любити і жалувати: супер-пупер-вундеркінд Арсеній Яценюк! Від глитая Дмитра Фірташа. Проект такий, знаєте, зародився в семітському мозку цього олігарха: провести в президенти СВОГО чоловічка і тим самим убезпечити собі «дахування» на найвищому державному рівні. Що варті кількасот мільйонів долярів, коли в перспективі (в разі успіху, звісно) можна буде «відбити» мільярди. А як же нинішня дружба і любов з Віктором Ющенком, цікавитеся? Так поки що чинний же президент, себто чинний «дах». Зрештою, де ви бачили олігарха, котрий складав би яйця в один кошик.

Іч, які політично підковані: знаєте про існування Анатолія Гриценка. Толковий достойник. Мільярдів не накрав, значить за власні кошти проводити президентську виборчу кампанію не зможе. Чесний, значить ніякому глитаю не продасться. Та зверніть увагу, яку інформаційну блокаду навколо нього вже зараз влаштували власники телеканалів. Ні, його перспективи на президентство варто оцінювати другим-третім числом після нуля.

Яке там ще нове-старе щастячко явилося нам останнім часом? Крутий націоналюга, вождь ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Після гучної тернопільської вікторії в нього появилася реальна можливість розпочати торги із сильними світу цього на Україні. Націоналісти не продаються, обурюєтеся? Так це ж націоналісти, воїни ідеї і чину. Днями побачив у новинах п.Тягнибока. Роздобрів п.Олег: пуцувата фізіономія, опасисте «вождівське» черевце, вальяжність, нотки зверхності… Подейкують, під його високодостойними сідницями звідкілясь матеріалізувалася крута іномарка. Одне слово, маємо таку собі націоналістичну інкарнацію В’ячеслава Кириленка. Та цур вам, пек вам, щоби я очорнював такого достойника? У нас же демократія, шляк би її трафив, із свободою вибору: хто любить попадю, хто попову дочку, а хтось свинячий хрящик.

Це щодо чергових президентських виборів. Для декого вони поки що на другому плані, оскільки їм пече вирішення більш нагальної проблеми – дочасних парламентських виборів. І тут дружити проти Юлі готові Ющенко з Януковичем. А чому це я заговорив про готовність, коли вони вже давно сковані спільною ненавистю до неї? А яке-таке благоденствіє спаде на Україну після третіх за три роки парламентських виборів? Окрім, звісно, вирішення животрепетної для Дмитра Фірташа со подільники проблеми – позбавлення Юлі поста прем’єр-міністра. Зрозуміло, Ющенко дико зрадіє від сатисфакції за той комплекс неповноцінності, який він постійно відчуває від прем’єрства Юлі. Він же настільки засліплений ненавистю до неї, що не здатен прорахувати згубні для нього наслідки такого кроку: Юля-мучениця – це стократ небезпечніше, ніж Юля – прем’єр-міністр. Друга, ще більш значима проблема, яку сподівається вирішити Ющенко дочасними парламентськими виборами: прикрити свій зад парасолькою депутатської недоторканності. До речі, він про це вже заявив: мовляв, у випадку одночасних дострокових президентських і парламентських виборів він братиме участь в обох. Закон не дозволяє? Для такого правового нігіліста як наш президент закон ніколи не був в авторитеті. Зрештою, ухопивши парасольку депутатської недоторканності можна і написати заяву про достроковий вихід у відставку з поста Президента України. Що там ці декілька місяців безтолкового і десь-навіть принизливого сидіння під президентським штандартом? Не наївся, то й не налижешся. Та й Балозі зі щурятником треба забезпечити недоторканність, а то як закон його торкнеться та розчавить цей всеукраїнський чиряк… Багатьох, а в першу чергу безгрішного месію, забризкає. Зрештою, складається враження, що на всі виклики, що обсіли його як блохи приблудного пса, у народного президента є тільки дві відповіді: дочасні парламентські вибори та зміни до Конституції України. Як для державного діяча такого штибу, скажімо, примітивно.

А у Янека який інтерес у дочасних парламентських виборах? Жаба чавить! Від того, що не він прем’єр. Йому, як пацану малограмотному, амбіційному і впертому, радники замалим не на трьох пальцях пояснюють, що стартувати в президентських перегонах з позиції опозиціонера, який ні за що не відповідає, вигідніше та й дешевше, але… Про таких влучно сказав поет: «А мужику як стукне в голову несосвітенний дур, не виб’єш і кілком його». До того ж віддати Фірташу 11 млрд. кубометрів газу можна тільки перебуваючи на посаді прем’єра. Як розмитнили за вказівкою Юлі, так і замитнять за відмашкою Янека. Ще й з процентами, т.б.м., за моральну шкоду. Глитаї, знаєте, дуже ображаються, коли в них відбирають награбоване.

А Україні разом з нами який зиск від цих собачих боїв, мишачого вовтузіння, воєн на взаємознищення? Дадуть Конституцію? Приведуть до влади нову еліту? Переможне «гур-р-ра» над економічною кризою? Стабільність? Повагу світової спільноти? Покращення нашого життя вже сьогодні ввечері? Відповідь безальтернативна: не дадуть ні фіга. Просто замість однієї погані наверх спливе така ж, а то ще й гірша нечисть. З допомогою довготерпеливих непротивленців.

22.04.2009,
Богдан Гринчук

Криївка для екс-президентів

Ось і відзвучала-відлунала лебедина пісня третього Президента України Віктора Ющенка. Непереконливо, не вражаюче і скоромовкою виголосив своє urbi et orbi (місту і світу), себто щорічне послання до парламенту найвисокопосадовіший громадянин, котрий, і тепер це факт, який не потребує доведення, 23 січня 2005 р. вдягнувся не в свої штани.

Показовою була реакція, точніше, повна відсутність реакції сесійної зали. Як правило, народні обранці з приводу, частіше безпідставно, один перед одним спішать показати свій дур. А тут анічичирк: ні тобі обурення, ні оплесків, ні лайки, ні туфлів у голову, ні букетика хоча б штучних квітів. І найобразливіше для президента: йому не заважали! Власне, його мало хто і слухав. Зрештою, а кого мало б зацікавити мудрування особи, котра через лічені місяці стане просто пасічником. І то у випадку, якщо зірки сприятливо розташуються.

Послання, скажімо, не вражаюче: не те, що за душу не хватає, а навіть слух не потішило. Одне слово, відбув номер президент, зітхнув з полегшенням, що живим і неушкодженим відпустили, і пішов далі вершити долю держави: щось там відкривати, кудись букетики ложити і моралізувати, повчати, давати цінні вказівочки. А послання стандартне, звичне таке звернення: від бадьорого рапорту про визначні успіхи в тих сферах, до яких він має відношення… Ні, не за які він несе відповідальність, позаяк В.Ю. принципово ні за що відповідати не бажає і не має наміру. Він у нас богоподібний: стоїть над процесами, над проблемами і час від час вирікає свої незбагненно мудрі судження про все – від недосконалості каналізації до високих технологій. Зловорожі язики називають це балабонством, так хто їм повірить.

Після ознайомлення парламентської громадськості із запаморочливими успіхами під мудрим президентським управлінням, пролунав «плач Ярославни» щодо економічних негараздів, за які, звісно, він відповідальності не несе. Як же не скористатися такою чудовою нагодою кинути каменюку в Юлькін город! Отож і намалював чорною фарбою економічну прірву, яку вирила закосичена зрадниця національних інтересів. У мене склалося враження, що президент десь-так рік не то перебував у комі, не то в джунглях Амазонки і тепер, явившись в Україну, з подивом і обуренням помітив усеукраїнський бардак. Таку вже маємо загальнонаціональну свекруху, у якої всі винуваті. Звісно, окрім неї.

І все ж родзинкою послання безумовно були запропоновані В.Ю. зміни до Конституції України, точніше, її нова редакція. Хто б сумнівався, що запропонований проект написаний під себе, любимого. Бідна Конституціє, і хто тільки тебе не ґвалтував?! Тепер-от над тобою збиткується Гарант. Хто наступний? У чергу, панове ґвалтівники: вона ж одна, а вас он скільки із розстебнутими законотворчими ширіньками.

Гадаю, доречним буде коротенький ліричний відступ. Для кращого розуміння теми. Так от, я стверджую і мої слова в принципі не можуть піддаватися сумніву, що діапазон інтересів нашої жлобської владної еліти жорстко обмежений двома її захланними бажаннями: утримати владу – захопити владу. Усе інше – розвій країни, добробут народу, національні інтереси і навіть національна безпека їх просто не цікавить. Для них влада – це всього-на-всього легальна можливість власним корцем черпати народне добро з державного корита. Задля цього вони мордують конституцію, гендлюють законами, купляють і продаються, зраджують і «кидають» та брехню запрягають, на лукавстві їдуть, побрехеньками поганяють. Єдине, у чому вони одностайні і чого ніколи не зроблять: не зазіхнуть на безпеку членів своєї касти. Най вони осатаніло гризуться біля державного корита, але… собака собаці хвоста не відкусить. Допоки ця бидлоеліта буде при владі, доти скасування депутатської недоторканності залишатиметься передвиборчою дурилкою. Щоби довірливий електорат думкою багатів.

Кожна зміна конституції робиться виключно для полегшення захоплення влади або її утримання. У 2004 р. олігархічні клани прийшли до висновку, що мажоритарна виборча система для них занадто затратна. А й справді: це ж для кожного свого кандидата в народні слуги треба було купувати по виборчому округу. Хто ж не знає, що купувати оптом дешевше, ніж вроздріб. Дешевше, звісно, купити бордель, ніж кожну повію зокрема та ще й потім її за свій кошт утримувати. Вигідніше купити (створити) партію, ніж зокрема кожного члена її парламентської фракції. З таких чисто меркантильних міркувань була запроваджена пропорційна виборча система за партійними списками.

Позаяк наші глитаї не в тім’я биті і свої неправедні зиски рахувати вміють, задля економії своїх кровних, важким гаруванням на широкій дорозі з захалявним ножем нажитих грошей, то й запровадили вони закриті партійні списки. Логічно: у чужу душу не влізеш, а як напхати у партійний список своїх охоронців, водіїв, секретуток, то якось спокійніше спиться. Та й самому аж ніяк не завадить парасолька депутатської недоторканності. От і маємо три сотні «законотворців» - мільйонерів у парламентській криївці.

Раз уже згадали про недоторканність, пропоную панству розважитися відомою грою «Знайди відмінності». Зацитую по одній статті із чинної Конституції та свіженького президентського законопроекту «Про внесення змін до КУ».

Чинна КУ, ст..80:
«Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.
Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди ВРУ притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».

Президентський варіант, ст..91:
«Народний депутат, сенатор не несе юридичної відповідальності за голосування або висловлювання у палатах Національних Зборів України, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Народний депутат без згоди Палати депутатів, сенатор без згоди Сенату не може бути затриманий чи заарештований».
(У президентському законопроекті Верховна Рада перейменовується в Національні Збори, які стають двопалатними – Палата депутатів і Сенат. Детальніше про цю новацію порозмірковуємо пізніше).

Питання в лоб: у президентському законопроекті депутатська недоторканність зберігається чи ні? Та звісно ж зберігається, хоча про це відкритим текстом, як у чинній конституції, і не говориться. У такому разі, чого варте базланення В.Ю., навіть категорична вимога, щодо обов’язкового скасування недоторканності? І шеляга не варте, зрештою, як і більшість його т.зв. месиджів.

А тепер неупередженим оком поглянемо на плід, який безсонними ночами виростив для нас, темних, В.Ю. – його законопроект «Про внесення змін до Конституції України» (далі – Законопроект).

Перші 73 ст.. – це такі собі ритуальні мантри, які мають бути, тому що вони мають бути. Так би мовити, обов’язкова програма: суверенітет, територіальна цілісність, верховенство права ну і канонічне право громадянина мати права. Багатійте думкою, громадяни, від усвідомлення, що ви маєте величезний оберемок прав, викарбуваних на конституційних скрижалях. Те, що жодне з них у повному об’ємі не реалізовується, так це вторинне і десь-навіть несуттєве. Для влади. Приміром, ст..4, абз. 3: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Як вам такий анекдот? Ні, я не заперечую, що в Україні є дюжина людей, перед якими держава за «базар» відповідає. Але то ТАКІ люди… Одне слово, супер-глитаї.

Є і новація. Ст.3 впроваджується адміністративно-територіальна реформа. Що воно за овоч і чи від нього не буде в нас оскоми, достеменно знає один Роман Безсмертний. Знаю, що нас поділять на громади, так що виживатимемо не кожен сам по собі, а громадою. Ага, і селища перейменуються в містечка. І я стану містечковим писакою. Дрібниця, звісно, але приємно.

І ще одне зауваження. Я не те щоби був забобонним, але все ж захотілося тричі сплюнути через ліве плече і постукати по дереву, коли побачив, що «мовна» стаття, якою українській мові гарантується статус державної, числиться під № 13. Ураховуючи «совковий» менталітет В.Ю. цілком природним виглядає холопське виділення російської мови зпосеред мов інших нацменшин. Як на мене, якщо є корінний етнос – українці, усі інші нації є меншинами. Без винятку.

Наступний блок Законопроекту – «Народне волевиявлення». Надувай щоки, народе, та дери кирпу! Добрий хлопець президент зробив тебе найголовнішим законотворцем у державі: як сказала Настя, так і буде! Не вірите у своє щастя? Воно й не дивно. Майже 18 років ходити в «лохах», котрих «розводять» усі, кому не ліньки, і раптом ст..80: «Закон, прийнятий на референдумі, після офіційного оголошення результатів всеукраїнського референдуму невідкладно підписується та офіційно опубліковується Президентом України». І осиковий кілок у чорну душу бидлоеліти: «Рішення, ухвалене на всеукраїнському референдумі, є обов’язковим». Ух, аж розпирає від гордощів!

Хвильку потішилися? І достатньо. В Україні поки що ніхто не відмінював сталінський принцип: «Не важно як голосують, важно, хто рахує». Ви гадаєте, ця бидлоеліта захоче прислухатися до вашого волевиявлення? Та вони обов’язково сфальсифікують його результати і «намалюють» такі цифри, які їх влаштують. Пора б уже і звикнути.

Наступний розділ – «Національні Збори України». Так би мовити, реформа законодавчої влади: дві палати, довічні сенатські сідала для екс-президентів та триступенева процедура прийняття законів. Маю велику підозру, що заради двох рядків друкованого тексту у ст..86 В.Ю. і була затіяна конституційна катавасія: «… До загального складу Сенату входять також сенатори, якими довічно стають після закінчення повноважень Президенти України за їх згодою, крім тих, яких було усунено з поста в порядку імпічменту». (Цікаво, який дурень відмовиться від довічної синекури?)

Отож, Палата депутатів:
300 гавриків обираються за пропорційною системою строком на 4 (чотири) роки. Народним депутатом може стати громадянин, у якого тільки мамине молоко на губах висохло, себто виповнилося 18 років, та в якого погашена та знята у встановленому законом порядку неважно яка кількість судимостей. Не дивуйтеся, якщо Палата депутатів надасть «фєні» статус другої державної мови.

Чим займатимуться народні депутати? Чорновою роботою: закони, формування Кабінету Міністрів, контроль за його діяльністю, недовіра, відставки, Держбюджет, приватизація, амністія і все таке інше. (Не второпаю, чому президент відмовився від такої піар-благої справи, як оголошення амністії?)

Є і новація: нардепи мають право звертатися із запитами до Прем’єр-міністра, але не індивідуально, а зграйками не менше, ніж по 30 штук. Про їх право звертатися із запитом до президента не згадується. Видать, не царське це діло розбиратися із всякими проблемами плебсу.

Сенат (з латини – senatus – старий, старик, отже сенатор – старійшина).
Щось подібне до Палати лордів в Англії, тільки з дрібненькою різницею: якщо у Великобританії право членства в Палаті лордів мають потомственні аристократи (родова знать), як правило, високоосвічений, культурний, з укоріненими моральними засадами клас, то для нашого сенатора критерії спрощені до мінімуму: вік – 35 р. та погашена і знята довільна кількість судимостей. Шизофренікам, параноїкам та дебілам двері в Сенат широко відчинені, оскільки довідки про психічний стан не вимагається. Звісно, енну кількість разів «несу димі» ханурики будуть навіть дуже бажані в Сенаті, оскільки мають практичний досвід спілкування із законом. Правда, вузькоспеціалізований, але то несуттєво.

Сенатори обиратимуться в одномандатних округах за мажоритарною системою строком на 6 (шість) років з ротацією третини Сенату що два роки. Скільки їх буде? По три особи від Автономної Республіки Крим, кожної області, м.Києва та від міст, що за статусом прирівняні до області. Плюс трійка «безсмертних», себто довічних сенаторів – екс-президентів.

Чим займатиметься верхня палата – Сенат? А що в курнику роблять ті, що сидять на верхніх сідалах на нижчесидячих? Якщо в двох словах: обслуговуванням президента. Відчуваю недовіру шановного панства. Невдовзі переконаєтеся.

Спочатку прикинемо, хто має найбільше шансів попасти в Сенат. Для прикладу візьмімо Київ з «любімимі бабушкамі і дєдушками» «безумного генія». Які шанси правникам-професіоналам на кшталт Кармазіна, Ключківського, Онищука виграти сенаторські перегони? Нульові. Позаяк «жирні коти» оптом закуплять виборців і або самі всядуться в сенаторські фотелі, або посадять вірнопідданих «в дошку». І так буде по кожному виборчому округу: буде витрачено шалені гроші. Немає сумніву: що за своїм складом Сенат, як і Палата депутатів, буде кланово олігархічним.

А тепер щодо повноважень Сенату. Схвалює закони, прийняті Палатою депутатів. Нині за чинною КУ проголосований ВР закон не пізніше як у п’ятиденний термін відправляється на схвалення президента. Йому дається 15 днів або на «добро», або на «вето». У ідеалі закон може вступити в силу вже через тиждень після його прийняття. Такої чудасії, звісно, не траплялося, оскільки мудрагелі з президентського щурятника обов’язково знаходять кістку в молоці, президент закон «ветує» і повертає у ВР… Одне слово, була в попа собака… Тепер же до президентського чистилища додається ще й сенатське, тобто термін проходження законів від прийняття до введення в дію збільшується принаймні вдвоє. Покращиться якість законів? Не смішно.

Далі скоромовкою. Сенат призначає вибори: від ВР до Задрипайлівської ради громади (нинішня сільська рада). Достроково припиняє (за поданням президента) повноваження всіх цих рад. Увага, новація! Голова і всі члени ЦВК призначаються і звільняються Сенатом! Важно, хто рахує, чи не так?! А далі пішов «бєспрєдєл»: Сенат поділив з президентом призначення та звільнення керівників усіх без винятку силових структур, Національного банку, Антимонопольного комітету, керівників та членів інших органів державного регулювання (!), половину складу Рахункової палати, Ради НБУ, Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Нацкомітету державної служби. Нічого собі потягнули владну ковдру! І ніякої тобі відповідальності! Гарно влаштувалися, хлопці! Хто там ще сумнівається, що процес обрання сенаторів «жирні коти» ніколи не пустять на самоплив?

Президент України. Критерії: від 35 років і аж до тих пір, заки все порохно не висиплеться (верхня вікова межа не зазначена), не менше 10 р. проживання в Україні, ну і «двічі несудимий» Янек-«Хам» має право стати Главою держави. Льоня – «космос» також.

Повноваження Президента України.
А вередливий у нас президент! Ні з того ні з сього взяв та й відмовився бути гарантом незалежно-територіальних прибамбасів. І навіть права і свободи людини відмовився гарантувати. Немає про це згадки в Законопроекті. Як не згадується, що саме президент «забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави». Усе це є в чинній конституції. Натомість підгріб під себе зовнішньо-політичну діяльність, оборону, безпеку держави, силові відомства, судову гілку влади включно з визначенням судових округів, половину Ради НБУ та Нацради з питань телебачення і радіомовлення, призначає вибори і видає указ про розпуск Палати депутатів. І хто б сумнівався, «вето» на закони та скасування актів Кабміну з питань, які відносяться до повноважень президента: зовнішня політика, оборона, безпека держави. Ну і всілякі дріб’язки: помилування, нагородження, надання громадянства, послання до поки ще живого народу та Національних Зборів і все таке інше так любе серцю В.Ю. А от розпуск Сенату не передбачений. Видать там будуть засідати ТАКІ ЛЮДИ…

Упадає в очі абсолютна відмежованість президента від соціально-економічного і політичного життя держави. Складається враження, що на думку В.Ю., президент має сидіти ген-ген на недосяжній для простих смертних верхотурі, в оточенні стражі з армії та силовиків, відгороджений від народу Сенатом і, як Зевс-громовержець, карати і милувати на свій розсуд. Хочу бути президентом!!!

Нас не повинно цікавити, хто саме з президентського щурятника «малював» для В.Ю. Законопроект. А от те, що два ключові положення передерли із подібного проекту Кучми № 3207 від 5.03.2003 р., не викликає сумніву.

• Плагіат № 1: двопалатний парламент. Реакція на той час Ющенка-опозиціонера: «Що є сумнівного в цих пропозиціях? Перше – тема двопалатного парламенту… ми – не монархія,… ми – не федерація».
• Плагіат № 2: імперативна роль всеукраїнського референдуму (закони, прийняті на референдумі, вступають в силу без одобрення парламентом чи президентом).

«Фе!» від В.Ю.-опозиціонера: «Ми категорично проти проведення референдуму з питань політичної реформи, тому що знову буде фальсифікація, залякування на роботі, підміна бюлетенів, протоколів, «мертві душі» і 102 відсотки на підтримку ініціатив президента».

За шість років багато води збігло, багато чого змінилося. Головне, змінилося місце сидіння В.Ю.: від опозиційної лавки до напівтрону під президентським штандартом. От вам і підтвердження відомої тези: точка зору залежить від місця сидіння.

Кабінет Міністрів України.
Із цього блоку Законопроекту найідіотичніше виглядає процес формування Кабміну. Куди там братися коаліціадам-спікеріадам! Теоретично він може розтягнутися на 103 (сто три!) дні і завершитися розпуском Палати депутатів.

Розповідати чи на слово повірите? Зрозуміло, до того у всіх та у всьому зневірилися, що і рідкісному звіру-правдолюбу віри не ймете.

Отож, Законопроект ліквідовує коаліцію як клас. Нічого міні-фракціям заробляти шалені «бабки» на запроданстві! А буде так.

Президент доручає уповноваженому політичної партії, яка перемогла на виборах, у 20-денний термін внести на розгляд Палати депутатів персональний склад Кабміну. Та у 10-денний термін повинна або його затвердити, або відхилити. У разі відхилення після триденних глибоких роздумів президент насвистує мелодію «наша пісня гарна-нова, починаєм її знову», себто те саме пропонує, тільки вже уповноваженому партії, яка зайняла друге місце на виборах. Ті ж самі 20+10 днів.

У разі, якщо і на цей раз Палата депутатів завередує і не затвердить склад Кабміну, президент уже сам тицьне ясновельможним перстом у будь-якого омандаченого мудака і доручить йому цю Сізіфову працю, але від щедрот своїх дасть йому на формування персонального складу Кабміну вже 30 днів.

Якщо втретє депутати діятимуть за принципом «невдогід бабці ні на печі, ні на лавці» і «заріжуть» і ці кандидатури, президент страх як розгнівається і втришия розжене Палату депутатів під три чорти і без відпускних.

Ось така сумна історія з правилами поведінки для пацієнтів палати № 6.

Висновки. Аж два. Перший. На кий ляд я робив цей матеріал, якщо у ВР у кращому випадку з ним ознайомиться дюжина нардепів і перспективи його розгляду становлять від’ємну величину. Другий. Який я молодець, що зробив цей матеріал, щоби дур[ка] кожного видна була всім.

07.04.2009,
Богдан Гринчук

Державне жлобство в країні Україна

Як ви гадаєте, що дало перший поштовх розвою цивілізації? По-простому, що змусило першу мавпу злізти з дерева і піти пішки по землі? Я стверджую, що то був сумнів. Засумнівалася, знаєте, прамавпа: а чи справді найкомфортніше сидіти на гілляці і натирати мозолі на сідницях? Так появився перший дисидент, себто відступник. Це якщо визнавати еволюційну теорію Дарвіна і не вірити божественній нісенітниці про обпльовану глину як матеріал для творення відразу ж homo sapiens. У цьому випадку своєму розвою цивілізація має завдячувати жіночій цікавості та аморальності. Спокусилася Єва на яблуко – і прощавай цнотливість. Ось тому і називають проституцію найдревнішою професією.

А що ж дало перший поштовх для виникнення нашої, даруйте на слові, еліти – політичної, можновладної, бізнесової та, з дозволу сказати, культурної? Насмілюся стверджувати – жлобство, помножене на захланність, на фоні абсолютної аморальності. І ніяких сумнівів у своєму праві бути жлобом!  Це в них не стиль поведінки, а стан душі. Приклади? Достатньо поглянути на наш владно-політично-олігархічний Олімп: там же повітря зовсім не залишилося – суцільно жлобська атмосфера. Вони ж там живуть за гаслом «Урвати собі – напаскудити ближньому!» Еге ж, сповідують основні совковські комунально-кухонні заповіді: «як не з’їси, то хоч понадкушуй», та «наплюй у каструлю сусіду». Не шукайте винятків! Депутатська недоторканість, неадекватні зарплати, пенсії, пільги, привілеї. Жлобство? Безсумнівно. Усі без винятку користуються? Усі жлоби. Спроба «прихватизації» Януковичем державної дачі «Межигір’я» із земельною ділянкою площею понад 130 (сто тридцять!) га хіба не жлобство? Беззаперечно. Зрада національних інтересів Юлією Тимошенко заради шкурних, що знайшло своє відображення в безкоштовній передачі 26,04 % акцій «Дніпроенерго» приватній фірмі «ДТЕК» (належить Р.Ахметову). Держава залишила за собою лишень 50 % + 1 акція та добровільно відмовилася від контролю за реєстратором акцій «Дніпроенерго», яким тепер став «Промінвестбанк» (підконтрольний братам Клюєвим та російському «Внєшкомбанку»). З чого б це така щедрість за народний кошт? Заплатила олігарху нашими грошима за підтримку на майбутніх президентських виборах (та й на час виборів ахметівський телеканал «Україна» зайвим не буде). А налагодження приязних стосунків з нещодавніми заклятими ворогами В.Медведчуком та І.Бакаєм, потаємна зустріч на Сардинії з Л.Кучмою, зближення з В.Путіним (відомо, що москвини за свої послуги приймають оплату у валюті, яка називається «національні інтереси»). То ж що здала Ю.Т? Кажете, політика? Помиляєтеся: жлобство на найвищому рівні.

У жлобстві всіх переплюнув Володимир Литвин. Будучи главою Адміністрації Президента України Кучми, за одну добу перебування в розташуванні миротворчого батальону в Сербії він «схімічив» собі посвідчення учасника бойових дій. Видать, щоби зекономити на безкоштовних поїздках у громадському транспорті. Через три роки став Героєм України. Як на мене, пора вже запровадити звання «Заслужений жлоб України». Поза конкуренцією кандидатом № 1 буде В.Литвин.

А спроба В.Ющенка убезпечити себе від кримінального покарання після закінчення терміну перебування на посту Президента України? Ні, це не в мене буйнесенька фантазія, це «руки, які ніколи не крали» так страхуються. У поданому В.Ю. у Верховну Раду проекті Закону «Про внесення змін до Конституції України» у ст. 86 чітко і однозначно записано: «…До загального складу Сенату входять також сенатори, якими ДОВІЧНО (виділено мною – Б.Г.) стають після закінчення повноважень Президенти України…» Якщо врахувати, що за сенаторами (як і депутатами) зберігається фактична недоторканність, то намагання В.Ю. гарантувати собі конституційну «парасольку» є нічим іншим, ніж те саме жлобство.

На нижчі ешелони владної шпани жаль слів тратити: для них жлобство і стан душі, і дороговказна «віфлеємська зірка». Звісно ж, без винятків. Винятки – це нормальні люди, а що їм робити у СИСТЕМІ?

Безнадія, сум і розпач, квилите? А не дочекаються! Скільки-там тих жлобів? Наро-місць у буцегарнях на всіх вистачить, ще й надлишок для «ензе» залишиться. А облогуючі землі в Чорнобильській зоні, щоби самі заробляли на свій хліб насущний? І, головне, ми міняємося: країна стає нам усе ближчою, ріднішою. Ні, не держава, вона нам чужа, ворожа і все більше ненависніша. Держава – це ясновельможне владне жлобство: президент, прем’єр-міністр, голова ВР. Колективне жлобство: парламент, уряд, президентська канцелярія. Обслуговуюче жлобство: суди, прокуратура, міліція, податкова і митна служби. Чиновницькі жлобські блощиці в маленьких кабінетах з високими порогами. Для нас – це жлоби, паразити на нашому тілі.

Країна – це те, що зачіпає нашу душу, викликає гордість і любов, радість і співчуття, бажання захистити і допомогти, заради чого варто піти і на самопожертву. Це рідний дім, родина, близькі і знайомі люди, земля, яку обробляєш, дерево, яке виростив. Це спортсмени, якими пишаєшся, лікарі і вчителі від Бога, багатодітні сім’ї і інтернати сімейного типу для сиріт, пограбовані і принижені державою селяни, робітники і пенсіонери, наші традиції і культура. Країна – це ми, громадяни України зі своєю, незалежною від держави національною гідністю.

Пафосно, кажете? Мовляв, скоро ту країну і серед дня зі свічкою не знайти. Погоджуюся: якраз цього і хоче держава. Не тут-то було: люблять солодке, та морда коротка. Протягом минулого року Київський інститут проблем управління ім..Горшеніна провів 16 соціологічних досліджень (опитано 32 тис. респондентів) настроїв українців під умовною назвою «Проект країни». Результати обнадійливі для країни і песимістичні для держави.

Декілька основних результатів.

Попри майже 18-річні спроби держави перетворити нас в інтернаціональне бидло, 87,5 % опитаних уважають своєю Батьківщиною Україну (лише 7,4 % - Московію). Нагадую, що Батьківщина – це не тільки місцевість, а й вітчизна, край предків, рідна земля.

Ще більше провальною для держави є наступна цифра: 68,5 % респондентів ПИШАЮТЬСЯ тим, що вони ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ. І найнесподіваніше: 50,1 % донечан та 53,2 % харків’ян підтвердили такий патріотичний настрій. Не мені нагадувати, попри яку нав’язувану державою манкуртівщину, малоросійство, безбатьченківство змушене пробиватися українство. І ось такий конфуз: не вдалося державі заплювати українську душу. Додаткове підтвердження: 73,7 % опитаних уважають, що кожен громадянин України повинен володіти державною мовою! І де ж тут місце для настільки ж антидержавної та антиукраїнської, наскільки і дурнуватої вимоги «регіональної» шпани щодо надання московитській мові статусу другої державної?

І це на фоні економічної кризи, коли 77,1 % українців підтвердили, що вони на собі відчули її наслідки, а 80,6 % заявили, що найбільшою проблемою для них є зростання цін на товари і послуги. І тільки 20 % опитаних хвилює політична ситуація в державі. Що підтверджується «масовістю» дебільного «весняного наступу» «регіоналів». Ще дві цифри, котрі показують реальний рівень підтримки протестних вибриків Янека і К°: 38 % опитаних, а це десь-так мільйонів з 18, готові вийти на вулиці для захисту своїх прав. При такому високому рівні протестних настроїв «регіональній» братві під свої прапори вдалося мобілізувати, та й то за гроші, менше 1 (одного) відсотка. І він ще погрожує відправити у відставку уряд, оголосити імпічмент президенту, добитися дочасних парламентських і президентських виборів, виграти і одні і другі – і одноособово со братками правити Україною. А третьої ходки на «зону» не хочеться?

Даруйте, що надокучаю сухими цифрами, але останню, найбільш оптимістичну і обнадійливу, мушу назвати. Одним із елементів соціологічного дослідження було опитування наймолодших громадян України – дітей віком від 12 до 16 років. 64,5 % опитаних дітей ПЛАНУЮТЬ у майбутньому створити сім’ю і мати у своїй родині щонайменше двоє дітей. Є сім’я – є майбутнє країни.

Як бачите, Країну Україну ми і любимо, і пишаємося, що є її громадянами, і віримо у її щасливе майбуття. Усі проблеми нам створює ДЕРЖАВА Україна з її жлобською владою. З цим, гадаю, раду дамо. Нам же не вперше озброюватися гаслом «Борітеся – поборете!»

05.04.2009,

Богдан Гринчук