Ось і відзвучала-відлунала лебедина пісня третього Президента України Віктора Ющенка. Непереконливо, не вражаюче і скоромовкою виголосив своє urbi et orbi (місту і світу), себто щорічне послання до парламенту найвисокопосадовіший громадянин, котрий, і тепер це факт, який не потребує доведення, 23 січня 2005 р. вдягнувся не в свої штани.
Показовою була реакція, точніше, повна відсутність реакції сесійної зали. Як правило, народні обранці з приводу, частіше безпідставно, один перед одним спішать показати свій дур. А тут анічичирк: ні тобі обурення, ні оплесків, ні лайки, ні туфлів у голову, ні букетика хоча б штучних квітів. І найобразливіше для президента: йому не заважали! Власне, його мало хто і слухав. Зрештою, а кого мало б зацікавити мудрування особи, котра через лічені місяці стане просто пасічником. І то у випадку, якщо зірки сприятливо розташуються.
Послання, скажімо, не вражаюче: не те, що за душу не хватає, а навіть слух не потішило. Одне слово, відбув номер президент, зітхнув з полегшенням, що живим і неушкодженим відпустили, і пішов далі вершити долю держави: щось там відкривати, кудись букетики ложити і моралізувати, повчати, давати цінні вказівочки. А послання стандартне, звичне таке звернення: від бадьорого рапорту про визначні успіхи в тих сферах, до яких він має відношення… Ні, не за які він несе відповідальність, позаяк В.Ю. принципово ні за що відповідати не бажає і не має наміру. Він у нас богоподібний: стоїть над процесами, над проблемами і час від час вирікає свої незбагненно мудрі судження про все – від недосконалості каналізації до високих технологій. Зловорожі язики називають це балабонством, так хто їм повірить.
Після ознайомлення парламентської громадськості із запаморочливими успіхами під мудрим президентським управлінням, пролунав «плач Ярославни» щодо економічних негараздів, за які, звісно, він відповідальності не несе. Як же не скористатися такою чудовою нагодою кинути каменюку в Юлькін город! Отож і намалював чорною фарбою економічну прірву, яку вирила закосичена зрадниця національних інтересів. У мене склалося враження, що президент десь-так рік не то перебував у комі, не то в джунглях Амазонки і тепер, явившись в Україну, з подивом і обуренням помітив усеукраїнський бардак. Таку вже маємо загальнонаціональну свекруху, у якої всі винуваті. Звісно, окрім неї.
І все ж родзинкою послання безумовно були запропоновані В.Ю. зміни до Конституції України, точніше, її нова редакція. Хто б сумнівався, що запропонований проект написаний під себе, любимого. Бідна Конституціє, і хто тільки тебе не ґвалтував?! Тепер-от над тобою збиткується Гарант. Хто наступний? У чергу, панове ґвалтівники: вона ж одна, а вас он скільки із розстебнутими законотворчими ширіньками.
Гадаю, доречним буде коротенький ліричний відступ. Для кращого розуміння теми. Так от, я стверджую і мої слова в принципі не можуть піддаватися сумніву, що діапазон інтересів нашої жлобської владної еліти жорстко обмежений двома її захланними бажаннями: утримати владу – захопити владу. Усе інше – розвій країни, добробут народу, національні інтереси і навіть національна безпека їх просто не цікавить. Для них влада – це всього-на-всього легальна можливість власним корцем черпати народне добро з державного корита. Задля цього вони мордують конституцію, гендлюють законами, купляють і продаються, зраджують і «кидають» та брехню запрягають, на лукавстві їдуть, побрехеньками поганяють. Єдине, у чому вони одностайні і чого ніколи не зроблять: не зазіхнуть на безпеку членів своєї касти. Най вони осатаніло гризуться біля державного корита, але… собака собаці хвоста не відкусить. Допоки ця бидлоеліта буде при владі, доти скасування депутатської недоторканності залишатиметься передвиборчою дурилкою. Щоби довірливий електорат думкою багатів.
Кожна зміна конституції робиться виключно для полегшення захоплення влади або її утримання. У 2004 р. олігархічні клани прийшли до висновку, що мажоритарна виборча система для них занадто затратна. А й справді: це ж для кожного свого кандидата в народні слуги треба було купувати по виборчому округу. Хто ж не знає, що купувати оптом дешевше, ніж вроздріб. Дешевше, звісно, купити бордель, ніж кожну повію зокрема та ще й потім її за свій кошт утримувати. Вигідніше купити (створити) партію, ніж зокрема кожного члена її парламентської фракції. З таких чисто меркантильних міркувань була запроваджена пропорційна виборча система за партійними списками.
Позаяк наші глитаї не в тім’я биті і свої неправедні зиски рахувати вміють, задля економії своїх кровних, важким гаруванням на широкій дорозі з захалявним ножем нажитих грошей, то й запровадили вони закриті партійні списки. Логічно: у чужу душу не влізеш, а як напхати у партійний список своїх охоронців, водіїв, секретуток, то якось спокійніше спиться. Та й самому аж ніяк не завадить парасолька депутатської недоторканності. От і маємо три сотні «законотворців» - мільйонерів у парламентській криївці.
Раз уже згадали про недоторканність, пропоную панству розважитися відомою грою «Знайди відмінності». Зацитую по одній статті із чинної Конституції та свіженького президентського законопроекту «Про внесення змін до КУ».
Чинна КУ, ст..80:
«Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.
Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди ВРУ притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».
Президентський варіант, ст..91:
«Народний депутат, сенатор не несе юридичної відповідальності за голосування або висловлювання у палатах Національних Зборів України, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Народний депутат без згоди Палати депутатів, сенатор без згоди Сенату не може бути затриманий чи заарештований».
(У президентському законопроекті Верховна Рада перейменовується в Національні Збори, які стають двопалатними – Палата депутатів і Сенат. Детальніше про цю новацію порозмірковуємо пізніше).
Питання в лоб: у президентському законопроекті депутатська недоторканність зберігається чи ні? Та звісно ж зберігається, хоча про це відкритим текстом, як у чинній конституції, і не говориться. У такому разі, чого варте базланення В.Ю., навіть категорична вимога, щодо обов’язкового скасування недоторканності? І шеляга не варте, зрештою, як і більшість його т.зв. месиджів.
А тепер неупередженим оком поглянемо на плід, який безсонними ночами виростив для нас, темних, В.Ю. – його законопроект «Про внесення змін до Конституції України» (далі – Законопроект).
Перші 73 ст.. – це такі собі ритуальні мантри, які мають бути, тому що вони мають бути. Так би мовити, обов’язкова програма: суверенітет, територіальна цілісність, верховенство права ну і канонічне право громадянина мати права. Багатійте думкою, громадяни, від усвідомлення, що ви маєте величезний оберемок прав, викарбуваних на конституційних скрижалях. Те, що жодне з них у повному об’ємі не реалізовується, так це вторинне і десь-навіть несуттєве. Для влади. Приміром, ст..4, абз. 3: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Як вам такий анекдот? Ні, я не заперечую, що в Україні є дюжина людей, перед якими держава за «базар» відповідає. Але то ТАКІ люди… Одне слово, супер-глитаї.
Є і новація. Ст.3 впроваджується адміністративно-територіальна реформа. Що воно за овоч і чи від нього не буде в нас оскоми, достеменно знає один Роман Безсмертний. Знаю, що нас поділять на громади, так що виживатимемо не кожен сам по собі, а громадою. Ага, і селища перейменуються в містечка. І я стану містечковим писакою. Дрібниця, звісно, але приємно.
І ще одне зауваження. Я не те щоби був забобонним, але все ж захотілося тричі сплюнути через ліве плече і постукати по дереву, коли побачив, що «мовна» стаття, якою українській мові гарантується статус державної, числиться під № 13. Ураховуючи «совковий» менталітет В.Ю. цілком природним виглядає холопське виділення російської мови зпосеред мов інших нацменшин. Як на мене, якщо є корінний етнос – українці, усі інші нації є меншинами. Без винятку.
Наступний блок Законопроекту – «Народне волевиявлення». Надувай щоки, народе, та дери кирпу! Добрий хлопець президент зробив тебе найголовнішим законотворцем у державі: як сказала Настя, так і буде! Не вірите у своє щастя? Воно й не дивно. Майже 18 років ходити в «лохах», котрих «розводять» усі, кому не ліньки, і раптом ст..80: «Закон, прийнятий на референдумі, після офіційного оголошення результатів всеукраїнського референдуму невідкладно підписується та офіційно опубліковується Президентом України». І осиковий кілок у чорну душу бидлоеліти: «Рішення, ухвалене на всеукраїнському референдумі, є обов’язковим». Ух, аж розпирає від гордощів!
Хвильку потішилися? І достатньо. В Україні поки що ніхто не відмінював сталінський принцип: «Не важно як голосують, важно, хто рахує». Ви гадаєте, ця бидлоеліта захоче прислухатися до вашого волевиявлення? Та вони обов’язково сфальсифікують його результати і «намалюють» такі цифри, які їх влаштують. Пора б уже і звикнути.
Наступний розділ – «Національні Збори України». Так би мовити, реформа законодавчої влади: дві палати, довічні сенатські сідала для екс-президентів та триступенева процедура прийняття законів. Маю велику підозру, що заради двох рядків друкованого тексту у ст..86 В.Ю. і була затіяна конституційна катавасія: «… До загального складу Сенату входять також сенатори, якими довічно стають після закінчення повноважень Президенти України за їх згодою, крім тих, яких було усунено з поста в порядку імпічменту». (Цікаво, який дурень відмовиться від довічної синекури?)
Отож, Палата депутатів:
300 гавриків обираються за пропорційною системою строком на 4 (чотири) роки. Народним депутатом може стати громадянин, у якого тільки мамине молоко на губах висохло, себто виповнилося 18 років, та в якого погашена та знята у встановленому законом порядку неважно яка кількість судимостей. Не дивуйтеся, якщо Палата депутатів надасть «фєні» статус другої державної мови.
Чим займатимуться народні депутати? Чорновою роботою: закони, формування Кабінету Міністрів, контроль за його діяльністю, недовіра, відставки, Держбюджет, приватизація, амністія і все таке інше. (Не второпаю, чому президент відмовився від такої піар-благої справи, як оголошення амністії?)
Є і новація: нардепи мають право звертатися із запитами до Прем’єр-міністра, але не індивідуально, а зграйками не менше, ніж по 30 штук. Про їх право звертатися із запитом до президента не згадується. Видать, не царське це діло розбиратися із всякими проблемами плебсу.
Сенат (з латини – senatus – старий, старик, отже сенатор – старійшина).
Щось подібне до Палати лордів в Англії, тільки з дрібненькою різницею: якщо у Великобританії право членства в Палаті лордів мають потомственні аристократи (родова знать), як правило, високоосвічений, культурний, з укоріненими моральними засадами клас, то для нашого сенатора критерії спрощені до мінімуму: вік – 35 р. та погашена і знята довільна кількість судимостей. Шизофренікам, параноїкам та дебілам двері в Сенат широко відчинені, оскільки довідки про психічний стан не вимагається. Звісно, енну кількість разів «несу димі» ханурики будуть навіть дуже бажані в Сенаті, оскільки мають практичний досвід спілкування із законом. Правда, вузькоспеціалізований, але то несуттєво.
Сенатори обиратимуться в одномандатних округах за мажоритарною системою строком на 6 (шість) років з ротацією третини Сенату що два роки. Скільки їх буде? По три особи від Автономної Республіки Крим, кожної області, м.Києва та від міст, що за статусом прирівняні до області. Плюс трійка «безсмертних», себто довічних сенаторів – екс-президентів.
Чим займатиметься верхня палата – Сенат? А що в курнику роблять ті, що сидять на верхніх сідалах на нижчесидячих? Якщо в двох словах: обслуговуванням президента. Відчуваю недовіру шановного панства. Невдовзі переконаєтеся.
Спочатку прикинемо, хто має найбільше шансів попасти в Сенат. Для прикладу візьмімо Київ з «любімимі бабушкамі і дєдушками» «безумного генія». Які шанси правникам-професіоналам на кшталт Кармазіна, Ключківського, Онищука виграти сенаторські перегони? Нульові. Позаяк «жирні коти» оптом закуплять виборців і або самі всядуться в сенаторські фотелі, або посадять вірнопідданих «в дошку». І так буде по кожному виборчому округу: буде витрачено шалені гроші. Немає сумніву: що за своїм складом Сенат, як і Палата депутатів, буде кланово олігархічним.
А тепер щодо повноважень Сенату. Схвалює закони, прийняті Палатою депутатів. Нині за чинною КУ проголосований ВР закон не пізніше як у п’ятиденний термін відправляється на схвалення президента. Йому дається 15 днів або на «добро», або на «вето». У ідеалі закон може вступити в силу вже через тиждень після його прийняття. Такої чудасії, звісно, не траплялося, оскільки мудрагелі з президентського щурятника обов’язково знаходять кістку в молоці, президент закон «ветує» і повертає у ВР… Одне слово, була в попа собака… Тепер же до президентського чистилища додається ще й сенатське, тобто термін проходження законів від прийняття до введення в дію збільшується принаймні вдвоє. Покращиться якість законів? Не смішно.
Далі скоромовкою. Сенат призначає вибори: від ВР до Задрипайлівської ради громади (нинішня сільська рада). Достроково припиняє (за поданням президента) повноваження всіх цих рад. Увага, новація! Голова і всі члени ЦВК призначаються і звільняються Сенатом! Важно, хто рахує, чи не так?! А далі пішов «бєспрєдєл»: Сенат поділив з президентом призначення та звільнення керівників усіх без винятку силових структур, Національного банку, Антимонопольного комітету, керівників та членів інших органів державного регулювання (!), половину складу Рахункової палати, Ради НБУ, Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Нацкомітету державної служби. Нічого собі потягнули владну ковдру! І ніякої тобі відповідальності! Гарно влаштувалися, хлопці! Хто там ще сумнівається, що процес обрання сенаторів «жирні коти» ніколи не пустять на самоплив?
Президент України. Критерії: від 35 років і аж до тих пір, заки все порохно не висиплеться (верхня вікова межа не зазначена), не менше 10 р. проживання в Україні, ну і «двічі несудимий» Янек-«Хам» має право стати Главою держави. Льоня – «космос» також.
Повноваження Президента України.
А вередливий у нас президент! Ні з того ні з сього взяв та й відмовився бути гарантом незалежно-територіальних прибамбасів. І навіть права і свободи людини відмовився гарантувати. Немає про це згадки в Законопроекті. Як не згадується, що саме президент «забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави». Усе це є в чинній конституції. Натомість підгріб під себе зовнішньо-політичну діяльність, оборону, безпеку держави, силові відомства, судову гілку влади включно з визначенням судових округів, половину Ради НБУ та Нацради з питань телебачення і радіомовлення, призначає вибори і видає указ про розпуск Палати депутатів. І хто б сумнівався, «вето» на закони та скасування актів Кабміну з питань, які відносяться до повноважень президента: зовнішня політика, оборона, безпека держави. Ну і всілякі дріб’язки: помилування, нагородження, надання громадянства, послання до поки ще живого народу та Національних Зборів і все таке інше так любе серцю В.Ю. А от розпуск Сенату не передбачений. Видать там будуть засідати ТАКІ ЛЮДИ…
Упадає в очі абсолютна відмежованість президента від соціально-економічного і політичного життя держави. Складається враження, що на думку В.Ю., президент має сидіти ген-ген на недосяжній для простих смертних верхотурі, в оточенні стражі з армії та силовиків, відгороджений від народу Сенатом і, як Зевс-громовержець, карати і милувати на свій розсуд. Хочу бути президентом!!!
Нас не повинно цікавити, хто саме з президентського щурятника «малював» для В.Ю. Законопроект. А от те, що два ключові положення передерли із подібного проекту Кучми № 3207 від 5.03.2003 р., не викликає сумніву.
Показовою була реакція, точніше, повна відсутність реакції сесійної зали. Як правило, народні обранці з приводу, частіше безпідставно, один перед одним спішать показати свій дур. А тут анічичирк: ні тобі обурення, ні оплесків, ні лайки, ні туфлів у голову, ні букетика хоча б штучних квітів. І найобразливіше для президента: йому не заважали! Власне, його мало хто і слухав. Зрештою, а кого мало б зацікавити мудрування особи, котра через лічені місяці стане просто пасічником. І то у випадку, якщо зірки сприятливо розташуються.
Послання, скажімо, не вражаюче: не те, що за душу не хватає, а навіть слух не потішило. Одне слово, відбув номер президент, зітхнув з полегшенням, що живим і неушкодженим відпустили, і пішов далі вершити долю держави: щось там відкривати, кудись букетики ложити і моралізувати, повчати, давати цінні вказівочки. А послання стандартне, звичне таке звернення: від бадьорого рапорту про визначні успіхи в тих сферах, до яких він має відношення… Ні, не за які він несе відповідальність, позаяк В.Ю. принципово ні за що відповідати не бажає і не має наміру. Він у нас богоподібний: стоїть над процесами, над проблемами і час від час вирікає свої незбагненно мудрі судження про все – від недосконалості каналізації до високих технологій. Зловорожі язики називають це балабонством, так хто їм повірить.
Після ознайомлення парламентської громадськості із запаморочливими успіхами під мудрим президентським управлінням, пролунав «плач Ярославни» щодо економічних негараздів, за які, звісно, він відповідальності не несе. Як же не скористатися такою чудовою нагодою кинути каменюку в Юлькін город! Отож і намалював чорною фарбою економічну прірву, яку вирила закосичена зрадниця національних інтересів. У мене склалося враження, що президент десь-так рік не то перебував у комі, не то в джунглях Амазонки і тепер, явившись в Україну, з подивом і обуренням помітив усеукраїнський бардак. Таку вже маємо загальнонаціональну свекруху, у якої всі винуваті. Звісно, окрім неї.
І все ж родзинкою послання безумовно були запропоновані В.Ю. зміни до Конституції України, точніше, її нова редакція. Хто б сумнівався, що запропонований проект написаний під себе, любимого. Бідна Конституціє, і хто тільки тебе не ґвалтував?! Тепер-от над тобою збиткується Гарант. Хто наступний? У чергу, панове ґвалтівники: вона ж одна, а вас он скільки із розстебнутими законотворчими ширіньками.
Гадаю, доречним буде коротенький ліричний відступ. Для кращого розуміння теми. Так от, я стверджую і мої слова в принципі не можуть піддаватися сумніву, що діапазон інтересів нашої жлобської владної еліти жорстко обмежений двома її захланними бажаннями: утримати владу – захопити владу. Усе інше – розвій країни, добробут народу, національні інтереси і навіть національна безпека їх просто не цікавить. Для них влада – це всього-на-всього легальна можливість власним корцем черпати народне добро з державного корита. Задля цього вони мордують конституцію, гендлюють законами, купляють і продаються, зраджують і «кидають» та брехню запрягають, на лукавстві їдуть, побрехеньками поганяють. Єдине, у чому вони одностайні і чого ніколи не зроблять: не зазіхнуть на безпеку членів своєї касти. Най вони осатаніло гризуться біля державного корита, але… собака собаці хвоста не відкусить. Допоки ця бидлоеліта буде при владі, доти скасування депутатської недоторканності залишатиметься передвиборчою дурилкою. Щоби довірливий електорат думкою багатів.
Кожна зміна конституції робиться виключно для полегшення захоплення влади або її утримання. У 2004 р. олігархічні клани прийшли до висновку, що мажоритарна виборча система для них занадто затратна. А й справді: це ж для кожного свого кандидата в народні слуги треба було купувати по виборчому округу. Хто ж не знає, що купувати оптом дешевше, ніж вроздріб. Дешевше, звісно, купити бордель, ніж кожну повію зокрема та ще й потім її за свій кошт утримувати. Вигідніше купити (створити) партію, ніж зокрема кожного члена її парламентської фракції. З таких чисто меркантильних міркувань була запроваджена пропорційна виборча система за партійними списками.
Позаяк наші глитаї не в тім’я биті і свої неправедні зиски рахувати вміють, задля економії своїх кровних, важким гаруванням на широкій дорозі з захалявним ножем нажитих грошей, то й запровадили вони закриті партійні списки. Логічно: у чужу душу не влізеш, а як напхати у партійний список своїх охоронців, водіїв, секретуток, то якось спокійніше спиться. Та й самому аж ніяк не завадить парасолька депутатської недоторканності. От і маємо три сотні «законотворців» - мільйонерів у парламентській криївці.
Раз уже згадали про недоторканність, пропоную панству розважитися відомою грою «Знайди відмінності». Зацитую по одній статті із чинної Конституції та свіженького президентського законопроекту «Про внесення змін до КУ».
Чинна КУ, ст..80:
«Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.
Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди ВРУ притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».
Президентський варіант, ст..91:
«Народний депутат, сенатор не несе юридичної відповідальності за голосування або висловлювання у палатах Національних Зборів України, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Народний депутат без згоди Палати депутатів, сенатор без згоди Сенату не може бути затриманий чи заарештований».
(У президентському законопроекті Верховна Рада перейменовується в Національні Збори, які стають двопалатними – Палата депутатів і Сенат. Детальніше про цю новацію порозмірковуємо пізніше).
Питання в лоб: у президентському законопроекті депутатська недоторканність зберігається чи ні? Та звісно ж зберігається, хоча про це відкритим текстом, як у чинній конституції, і не говориться. У такому разі, чого варте базланення В.Ю., навіть категорична вимога, щодо обов’язкового скасування недоторканності? І шеляга не варте, зрештою, як і більшість його т.зв. месиджів.
А тепер неупередженим оком поглянемо на плід, який безсонними ночами виростив для нас, темних, В.Ю. – його законопроект «Про внесення змін до Конституції України» (далі – Законопроект).
Перші 73 ст.. – це такі собі ритуальні мантри, які мають бути, тому що вони мають бути. Так би мовити, обов’язкова програма: суверенітет, територіальна цілісність, верховенство права ну і канонічне право громадянина мати права. Багатійте думкою, громадяни, від усвідомлення, що ви маєте величезний оберемок прав, викарбуваних на конституційних скрижалях. Те, що жодне з них у повному об’ємі не реалізовується, так це вторинне і десь-навіть несуттєве. Для влади. Приміром, ст..4, абз. 3: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Як вам такий анекдот? Ні, я не заперечую, що в Україні є дюжина людей, перед якими держава за «базар» відповідає. Але то ТАКІ люди… Одне слово, супер-глитаї.
Є і новація. Ст.3 впроваджується адміністративно-територіальна реформа. Що воно за овоч і чи від нього не буде в нас оскоми, достеменно знає один Роман Безсмертний. Знаю, що нас поділять на громади, так що виживатимемо не кожен сам по собі, а громадою. Ага, і селища перейменуються в містечка. І я стану містечковим писакою. Дрібниця, звісно, але приємно.
І ще одне зауваження. Я не те щоби був забобонним, але все ж захотілося тричі сплюнути через ліве плече і постукати по дереву, коли побачив, що «мовна» стаття, якою українській мові гарантується статус державної, числиться під № 13. Ураховуючи «совковий» менталітет В.Ю. цілком природним виглядає холопське виділення російської мови зпосеред мов інших нацменшин. Як на мене, якщо є корінний етнос – українці, усі інші нації є меншинами. Без винятку.
Наступний блок Законопроекту – «Народне волевиявлення». Надувай щоки, народе, та дери кирпу! Добрий хлопець президент зробив тебе найголовнішим законотворцем у державі: як сказала Настя, так і буде! Не вірите у своє щастя? Воно й не дивно. Майже 18 років ходити в «лохах», котрих «розводять» усі, кому не ліньки, і раптом ст..80: «Закон, прийнятий на референдумі, після офіційного оголошення результатів всеукраїнського референдуму невідкладно підписується та офіційно опубліковується Президентом України». І осиковий кілок у чорну душу бидлоеліти: «Рішення, ухвалене на всеукраїнському референдумі, є обов’язковим». Ух, аж розпирає від гордощів!
Хвильку потішилися? І достатньо. В Україні поки що ніхто не відмінював сталінський принцип: «Не важно як голосують, важно, хто рахує». Ви гадаєте, ця бидлоеліта захоче прислухатися до вашого волевиявлення? Та вони обов’язково сфальсифікують його результати і «намалюють» такі цифри, які їх влаштують. Пора б уже і звикнути.
Наступний розділ – «Національні Збори України». Так би мовити, реформа законодавчої влади: дві палати, довічні сенатські сідала для екс-президентів та триступенева процедура прийняття законів. Маю велику підозру, що заради двох рядків друкованого тексту у ст..86 В.Ю. і була затіяна конституційна катавасія: «… До загального складу Сенату входять також сенатори, якими довічно стають після закінчення повноважень Президенти України за їх згодою, крім тих, яких було усунено з поста в порядку імпічменту». (Цікаво, який дурень відмовиться від довічної синекури?)
Отож, Палата депутатів:
300 гавриків обираються за пропорційною системою строком на 4 (чотири) роки. Народним депутатом може стати громадянин, у якого тільки мамине молоко на губах висохло, себто виповнилося 18 років, та в якого погашена та знята у встановленому законом порядку неважно яка кількість судимостей. Не дивуйтеся, якщо Палата депутатів надасть «фєні» статус другої державної мови.
Чим займатимуться народні депутати? Чорновою роботою: закони, формування Кабінету Міністрів, контроль за його діяльністю, недовіра, відставки, Держбюджет, приватизація, амністія і все таке інше. (Не второпаю, чому президент відмовився від такої піар-благої справи, як оголошення амністії?)
Є і новація: нардепи мають право звертатися із запитами до Прем’єр-міністра, але не індивідуально, а зграйками не менше, ніж по 30 штук. Про їх право звертатися із запитом до президента не згадується. Видать, не царське це діло розбиратися із всякими проблемами плебсу.
Сенат (з латини – senatus – старий, старик, отже сенатор – старійшина).
Щось подібне до Палати лордів в Англії, тільки з дрібненькою різницею: якщо у Великобританії право членства в Палаті лордів мають потомственні аристократи (родова знать), як правило, високоосвічений, культурний, з укоріненими моральними засадами клас, то для нашого сенатора критерії спрощені до мінімуму: вік – 35 р. та погашена і знята довільна кількість судимостей. Шизофренікам, параноїкам та дебілам двері в Сенат широко відчинені, оскільки довідки про психічний стан не вимагається. Звісно, енну кількість разів «несу димі» ханурики будуть навіть дуже бажані в Сенаті, оскільки мають практичний досвід спілкування із законом. Правда, вузькоспеціалізований, але то несуттєво.
Сенатори обиратимуться в одномандатних округах за мажоритарною системою строком на 6 (шість) років з ротацією третини Сенату що два роки. Скільки їх буде? По три особи від Автономної Республіки Крим, кожної області, м.Києва та від міст, що за статусом прирівняні до області. Плюс трійка «безсмертних», себто довічних сенаторів – екс-президентів.
Чим займатиметься верхня палата – Сенат? А що в курнику роблять ті, що сидять на верхніх сідалах на нижчесидячих? Якщо в двох словах: обслуговуванням президента. Відчуваю недовіру шановного панства. Невдовзі переконаєтеся.
Спочатку прикинемо, хто має найбільше шансів попасти в Сенат. Для прикладу візьмімо Київ з «любімимі бабушкамі і дєдушками» «безумного генія». Які шанси правникам-професіоналам на кшталт Кармазіна, Ключківського, Онищука виграти сенаторські перегони? Нульові. Позаяк «жирні коти» оптом закуплять виборців і або самі всядуться в сенаторські фотелі, або посадять вірнопідданих «в дошку». І так буде по кожному виборчому округу: буде витрачено шалені гроші. Немає сумніву: що за своїм складом Сенат, як і Палата депутатів, буде кланово олігархічним.
А тепер щодо повноважень Сенату. Схвалює закони, прийняті Палатою депутатів. Нині за чинною КУ проголосований ВР закон не пізніше як у п’ятиденний термін відправляється на схвалення президента. Йому дається 15 днів або на «добро», або на «вето». У ідеалі закон може вступити в силу вже через тиждень після його прийняття. Такої чудасії, звісно, не траплялося, оскільки мудрагелі з президентського щурятника обов’язково знаходять кістку в молоці, президент закон «ветує» і повертає у ВР… Одне слово, була в попа собака… Тепер же до президентського чистилища додається ще й сенатське, тобто термін проходження законів від прийняття до введення в дію збільшується принаймні вдвоє. Покращиться якість законів? Не смішно.
Далі скоромовкою. Сенат призначає вибори: від ВР до Задрипайлівської ради громади (нинішня сільська рада). Достроково припиняє (за поданням президента) повноваження всіх цих рад. Увага, новація! Голова і всі члени ЦВК призначаються і звільняються Сенатом! Важно, хто рахує, чи не так?! А далі пішов «бєспрєдєл»: Сенат поділив з президентом призначення та звільнення керівників усіх без винятку силових структур, Національного банку, Антимонопольного комітету, керівників та членів інших органів державного регулювання (!), половину складу Рахункової палати, Ради НБУ, Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Нацкомітету державної служби. Нічого собі потягнули владну ковдру! І ніякої тобі відповідальності! Гарно влаштувалися, хлопці! Хто там ще сумнівається, що процес обрання сенаторів «жирні коти» ніколи не пустять на самоплив?
Президент України. Критерії: від 35 років і аж до тих пір, заки все порохно не висиплеться (верхня вікова межа не зазначена), не менше 10 р. проживання в Україні, ну і «двічі несудимий» Янек-«Хам» має право стати Главою держави. Льоня – «космос» також.
Повноваження Президента України.
А вередливий у нас президент! Ні з того ні з сього взяв та й відмовився бути гарантом незалежно-територіальних прибамбасів. І навіть права і свободи людини відмовився гарантувати. Немає про це згадки в Законопроекті. Як не згадується, що саме президент «забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави». Усе це є в чинній конституції. Натомість підгріб під себе зовнішньо-політичну діяльність, оборону, безпеку держави, силові відомства, судову гілку влади включно з визначенням судових округів, половину Ради НБУ та Нацради з питань телебачення і радіомовлення, призначає вибори і видає указ про розпуск Палати депутатів. І хто б сумнівався, «вето» на закони та скасування актів Кабміну з питань, які відносяться до повноважень президента: зовнішня політика, оборона, безпека держави. Ну і всілякі дріб’язки: помилування, нагородження, надання громадянства, послання до поки ще живого народу та Національних Зборів і все таке інше так любе серцю В.Ю. А от розпуск Сенату не передбачений. Видать там будуть засідати ТАКІ ЛЮДИ…
Упадає в очі абсолютна відмежованість президента від соціально-економічного і політичного життя держави. Складається враження, що на думку В.Ю., президент має сидіти ген-ген на недосяжній для простих смертних верхотурі, в оточенні стражі з армії та силовиків, відгороджений від народу Сенатом і, як Зевс-громовержець, карати і милувати на свій розсуд. Хочу бути президентом!!!
Нас не повинно цікавити, хто саме з президентського щурятника «малював» для В.Ю. Законопроект. А от те, що два ключові положення передерли із подібного проекту Кучми № 3207 від 5.03.2003 р., не викликає сумніву.
- Плагіат № 1: двопалатний парламент. Реакція на той час Ющенка-опозиціонера: «Що є сумнівного в цих пропозиціях? Перше – тема двопалатного парламенту… ми – не монархія,… ми – не федерація».
- Плагіат № 2: імперативна роль всеукраїнського референдуму (закони, прийняті на референдумі, вступають в силу без одобрення парламентом чи президентом).
«Фе!» від В.Ю.-опозиціонера: «Ми категорично проти проведення референдуму з питань політичної реформи, тому що знову буде фальсифікація, залякування на роботі, підміна бюлетенів, протоколів, «мертві душі» і 102 відсотки на підтримку ініціатив президента».
За шість років багато води збігло, багато чого змінилося. Головне, змінилося місце сидіння В.Ю.: від опозиційної лавки до напівтрону під президентським штандартом. От вам і підтвердження відомої тези: точка зору залежить від місця сидіння.
Кабінет Міністрів України.
Із цього блоку Законопроекту найідіотичніше виглядає процес формування Кабміну. Куди там братися коаліціадам-спікеріадам! Теоретично він може розтягнутися на 103 (сто три!) дні і завершитися розпуском Палати депутатів.
Розповідати чи на слово повірите? Зрозуміло, до того у всіх та у всьому зневірилися, що і рідкісному звіру-правдолюбу віри не ймете.
Отож, Законопроект ліквідовує коаліцію як клас. Нічого міні-фракціям заробляти шалені «бабки» на запроданстві! А буде так.
Президент доручає уповноваженому політичної партії, яка перемогла на виборах, у 20-денний термін внести на розгляд Палати депутатів персональний склад Кабміну. Та у 10-денний термін повинна або його затвердити, або відхилити. У разі відхилення після триденних глибоких роздумів президент насвистує мелодію «наша пісня гарна-нова, починаєм її знову», себто те саме пропонує, тільки вже уповноваженому партії, яка зайняла друге місце на виборах. Ті ж самі 20+10 днів.
У разі, якщо і на цей раз Палата депутатів завередує і не затвердить склад Кабміну, президент уже сам тицьне ясновельможним перстом у будь-якого омандаченого мудака і доручить йому цю Сізіфову працю, але від щедрот своїх дасть йому на формування персонального складу Кабміну вже 30 днів.
Якщо втретє депутати діятимуть за принципом «невдогід бабці ні на печі, ні на лавці» і «заріжуть» і ці кандидатури, президент страх як розгнівається і втришия розжене Палату депутатів під три чорти і без відпускних.
Ось така сумна історія з правилами поведінки для пацієнтів палати № 6.
Висновки. Аж два. Перший. На кий ляд я робив цей матеріал, якщо у ВР у кращому випадку з ним ознайомиться дюжина нардепів і перспективи його розгляду становлять від’ємну величину. Другий. Який я молодець, що зробив цей матеріал, щоби дур[ка] кожного видна була всім.
07.04.2009,
Богдан Гринчук
За шість років багато води збігло, багато чого змінилося. Головне, змінилося місце сидіння В.Ю.: від опозиційної лавки до напівтрону під президентським штандартом. От вам і підтвердження відомої тези: точка зору залежить від місця сидіння.
Кабінет Міністрів України.
Із цього блоку Законопроекту найідіотичніше виглядає процес формування Кабміну. Куди там братися коаліціадам-спікеріадам! Теоретично він може розтягнутися на 103 (сто три!) дні і завершитися розпуском Палати депутатів.
Розповідати чи на слово повірите? Зрозуміло, до того у всіх та у всьому зневірилися, що і рідкісному звіру-правдолюбу віри не ймете.
Отож, Законопроект ліквідовує коаліцію як клас. Нічого міні-фракціям заробляти шалені «бабки» на запроданстві! А буде так.
Президент доручає уповноваженому політичної партії, яка перемогла на виборах, у 20-денний термін внести на розгляд Палати депутатів персональний склад Кабміну. Та у 10-денний термін повинна або його затвердити, або відхилити. У разі відхилення після триденних глибоких роздумів президент насвистує мелодію «наша пісня гарна-нова, починаєм її знову», себто те саме пропонує, тільки вже уповноваженому партії, яка зайняла друге місце на виборах. Ті ж самі 20+10 днів.
У разі, якщо і на цей раз Палата депутатів завередує і не затвердить склад Кабміну, президент уже сам тицьне ясновельможним перстом у будь-якого омандаченого мудака і доручить йому цю Сізіфову працю, але від щедрот своїх дасть йому на формування персонального складу Кабміну вже 30 днів.
Якщо втретє депутати діятимуть за принципом «невдогід бабці ні на печі, ні на лавці» і «заріжуть» і ці кандидатури, президент страх як розгнівається і втришия розжене Палату депутатів під три чорти і без відпускних.
Ось така сумна історія з правилами поведінки для пацієнтів палати № 6.
Висновки. Аж два. Перший. На кий ляд я робив цей матеріал, якщо у ВР у кращому випадку з ним ознайомиться дюжина нардепів і перспективи його розгляду становлять від’ємну величину. Другий. Який я молодець, що зробив цей матеріал, щоби дур[ка] кожного видна була всім.
07.04.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар