«Хама, самовдоволеного і розперезаного,
обтяженого рабським комплексом зневаги
до слабших і залежних, позбавленого
моральних обов’язків, - не дай, Боже, наділити
його силою, правами і владою пана».
Євген Сверстюк. «Собор у риштованні».
1970 р., Париж – Балтимор.
22.04.2009,
Богдан Гринчук
обтяженого рабським комплексом зневаги
до слабших і залежних, позбавленого
моральних обов’язків, - не дай, Боже, наділити
його силою, правами і владою пана».
Євген Сверстюк. «Собор у риштованні».
1970 р., Париж – Балтимор.
Не прислухався бог Ізраїльського народу Ягве до побожного бажання семирічного (1972-1979 р.р.) в’язня совісті Пермських таборів, а нині доктора філософії, мислителя Євгена Сверстюка: у Своїй незбагненній злостивій мудрості дав-таки Українському народу володарів-хамів. Нормально. А чого ви очікували від чужого бога Єгови чужому Йому народові? Манни небесної? «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам» (Матв.15.26). Ми ж, українці, гої (собаки). Оскільки народ ми не в тім’я битий, то на таку халепу і придумали розраду: на Бога складайся, розуму ж тримайся. Або продиктована здоровим глуздом практична порада: Бога взивай, а руки прикладай.
Справа в тім, що наше ясновельможне хамство не боїться ні Бога, ні чорта, а нас, народ, узагалі зневажає. І мають рацію, супостати: не налякаєш їх ні потойбічними муками пекельними, як і не спокусиш вічним блаженством під райськими кущами. Душа їх відгороджена двома стінами: від Бога – абсолютною відсутністю моральних гальмів, від людей – уседозволеністю і безкарністю.
Наша заслуга, гонорові українці. У грудні 2004 р., після того як бандюковичі вчинили виборчий шабаш і захотіли нахрапом узяти владу, 51 % громадян України КАТЕГОРИЧНО ВІДМОВИЛИСЯ протестувати проти цього виборчого фарсу. Така ж кількість відмовилася активно відстоювати свої права у лютому цього року, коли кризовий півень їх же добряче клюнув у тім’ячко. У квітні ц.р., коли криза привільно і комфортно освоїлася на українських теренах, таких непротивленців стало вже 52,4 %. Отаку ми маємо кількість баранів, готових покірно йти на бойню на забій. А наша довготерпеливість узагалі викликає злість і матюки. Судіть самі: у революційному грудні 2004 р. охочих входити в неофіційні збройні формування набралося аж 0,9 %! У квітні року біжучого вже 1,5 %. Так кого і чого має боятися можновладна бидлоеліта? Підкинуть нам чергову виборчу дурилку, самі між собою домовляться, хто і на який час поволодіє-покористується державним коритом, а ми під власне ремигання думкою багатітимемо в кухні за пляшкою з кумом.
Оптимісти нас заспокоюють: мовляв, вимруть покоління, які виросли в совіцькому рабстві, а от нащадки, котрі народилися вже в незалежній Україні, прийдуть до влади і вибудують державу цяця-ляля. Знову ж таки соціологія до оптимізму не надихає: більше 80 % молодих людей віком до 17 р. не збираються ставати владою, влада для них не є тим, де вони збираються будувати свою кар’єру і взагалі себе у владі не бачать. Зрозуміло, що юнаки і юнки владу не поважають, переконані, що влада може бути тільки нешанованою в суспільстві і тому не хочуть бруднитися у владній гноївці. Прикрість в іншому: така ж кількість школярів заявила, що вони збираються жити за законами, установленими цією нешанованою владою. І це молодь, котра за визначенням мала б бути радикальною, бунтівничою! Позаяк перше несовковське покоління категорично не бажає брати на себе тягар влади, а святе місце порожнім не буває і ласа до влади елітна шпана ніде не дінеться, то й маємо неабиякі шанси найближчі років з двадцять гибіти в бидлоелітному ярмі. Звісно, якщо за цей час не пенькне наше терпіння і ми не передушимо принаймні найагресивнішу, найсвавільнішу частину цього ясновельможного жлобства.
Тепер уже очевидно, що еволюційним шляхом (за методою «поки в баби поспіють книші, в діда не стане душі») цю драпіжно-дебільну СИСТЕМУ змінити неможливо. Та ще й з нашою ментальністю! Ви будете сміятися, але 39 % українців найкращим президентом вважають… Леоніда Кучму, 21 % - Леоніда Кравчука і 7 % - Віктора Ющенка. Краще не коментувати, особливо зважаючи на явно не парламентський характер моїх міркувань з приводу такого дебільного явища.
Як ви гадаєте, на майбутніх президентських виборах за кого голосуватимуть оті 39+21 відсотків статевозрілих телепнів? Та ж вони аж пищать, аж трусяться, просто-таки благають: обманіть нас, пошийте в дурні, наплетіть кошелів із смаженого дуба і наповніть вербовими грушами – і ми всьому повіримо, все проковтнемо! А як ще підкинете кульок гречки та пообіцяєте, що при президентові Лайнюку обжиратимемося червоною ікрою та блюватимемо ананасами, так ми з вискоком продемонструємо свій дур.
Власне, а з поміж кого обирати, якщо під час виборчої кампанії сліпицею в очі лізтимуть усе ті ж знайомі до омерзіння парсуни: «тому що «Хам», інтернаціональна кокетка, національно-свідомий балабон, потрібний Україні як чиряк на непублічному місці, канонічний яничар та з-півкопи всілякої шушвалі. Що нового, окрім давно відомого, від них можемо очікувати? «Вся власть «донцам»!»? «Юлька – отаманша (варіант – «залізний канцлер» у спідниці в обмін на обраного парламентом «весільного» президента)!»? Руки, які мріють мертвою хваткою вчепитися в тендітну шию соратниці по Майдану? Підлянки від тихого та богобоязливого кадрового чекіста? Москвинського ярма від червонопузого Мальчиша-Кибальчиша? Звісно ж, усі вони рватимуть сорочки «від кутюр» («українська мадонна» пожертвує і спіднім) в ім’я та на благо неньки-України. Їм же збрехати як дурному з гори збігти. За 18 років пора б уже й порозумнішати, але це не до нас п’ється.
Журливо зітхаєте, мовляв, нам би якусь нову ікону, перед якою ми могли б у поклонах рачкувати та пускати слину від сліпого захоплення. Немає проблем: якщо є попит, пропозиція не забариться. Прошу любити і жалувати: супер-пупер-вундеркінд Арсеній Яценюк! Від глитая Дмитра Фірташа. Проект такий, знаєте, зародився в семітському мозку цього олігарха: провести в президенти СВОГО чоловічка і тим самим убезпечити собі «дахування» на найвищому державному рівні. Що варті кількасот мільйонів долярів, коли в перспективі (в разі успіху, звісно) можна буде «відбити» мільярди. А як же нинішня дружба і любов з Віктором Ющенком, цікавитеся? Так поки що чинний же президент, себто чинний «дах». Зрештою, де ви бачили олігарха, котрий складав би яйця в один кошик.
Іч, які політично підковані: знаєте про існування Анатолія Гриценка. Толковий достойник. Мільярдів не накрав, значить за власні кошти проводити президентську виборчу кампанію не зможе. Чесний, значить ніякому глитаю не продасться. Та зверніть увагу, яку інформаційну блокаду навколо нього вже зараз влаштували власники телеканалів. Ні, його перспективи на президентство варто оцінювати другим-третім числом після нуля.
Яке там ще нове-старе щастячко явилося нам останнім часом? Крутий націоналюга, вождь ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Після гучної тернопільської вікторії в нього появилася реальна можливість розпочати торги із сильними світу цього на Україні. Націоналісти не продаються, обурюєтеся? Так це ж націоналісти, воїни ідеї і чину. Днями побачив у новинах п.Тягнибока. Роздобрів п.Олег: пуцувата фізіономія, опасисте «вождівське» черевце, вальяжність, нотки зверхності… Подейкують, під його високодостойними сідницями звідкілясь матеріалізувалася крута іномарка. Одне слово, маємо таку собі націоналістичну інкарнацію В’ячеслава Кириленка. Та цур вам, пек вам, щоби я очорнював такого достойника? У нас же демократія, шляк би її трафив, із свободою вибору: хто любить попадю, хто попову дочку, а хтось свинячий хрящик.
Це щодо чергових президентських виборів. Для декого вони поки що на другому плані, оскільки їм пече вирішення більш нагальної проблеми – дочасних парламентських виборів. І тут дружити проти Юлі готові Ющенко з Януковичем. А чому це я заговорив про готовність, коли вони вже давно сковані спільною ненавистю до неї? А яке-таке благоденствіє спаде на Україну після третіх за три роки парламентських виборів? Окрім, звісно, вирішення животрепетної для Дмитра Фірташа со подільники проблеми – позбавлення Юлі поста прем’єр-міністра. Зрозуміло, Ющенко дико зрадіє від сатисфакції за той комплекс неповноцінності, який він постійно відчуває від прем’єрства Юлі. Він же настільки засліплений ненавистю до неї, що не здатен прорахувати згубні для нього наслідки такого кроку: Юля-мучениця – це стократ небезпечніше, ніж Юля – прем’єр-міністр. Друга, ще більш значима проблема, яку сподівається вирішити Ющенко дочасними парламентськими виборами: прикрити свій зад парасолькою депутатської недоторканності. До речі, він про це вже заявив: мовляв, у випадку одночасних дострокових президентських і парламентських виборів він братиме участь в обох. Закон не дозволяє? Для такого правового нігіліста як наш президент закон ніколи не був в авторитеті. Зрештою, ухопивши парасольку депутатської недоторканності можна і написати заяву про достроковий вихід у відставку з поста Президента України. Що там ці декілька місяців безтолкового і десь-навіть принизливого сидіння під президентським штандартом? Не наївся, то й не налижешся. Та й Балозі зі щурятником треба забезпечити недоторканність, а то як закон його торкнеться та розчавить цей всеукраїнський чиряк… Багатьох, а в першу чергу безгрішного месію, забризкає. Зрештою, складається враження, що на всі виклики, що обсіли його як блохи приблудного пса, у народного президента є тільки дві відповіді: дочасні парламентські вибори та зміни до Конституції України. Як для державного діяча такого штибу, скажімо, примітивно.
А у Янека який інтерес у дочасних парламентських виборах? Жаба чавить! Від того, що не він прем’єр. Йому, як пацану малограмотному, амбіційному і впертому, радники замалим не на трьох пальцях пояснюють, що стартувати в президентських перегонах з позиції опозиціонера, який ні за що не відповідає, вигідніше та й дешевше, але… Про таких влучно сказав поет: «А мужику як стукне в голову несосвітенний дур, не виб’єш і кілком його». До того ж віддати Фірташу 11 млрд. кубометрів газу можна тільки перебуваючи на посаді прем’єра. Як розмитнили за вказівкою Юлі, так і замитнять за відмашкою Янека. Ще й з процентами, т.б.м., за моральну шкоду. Глитаї, знаєте, дуже ображаються, коли в них відбирають награбоване.
А Україні разом з нами який зиск від цих собачих боїв, мишачого вовтузіння, воєн на взаємознищення? Дадуть Конституцію? Приведуть до влади нову еліту? Переможне «гур-р-ра» над економічною кризою? Стабільність? Повагу світової спільноти? Покращення нашого життя вже сьогодні ввечері? Відповідь безальтернативна: не дадуть ні фіга. Просто замість однієї погані наверх спливе така ж, а то ще й гірша нечисть. З допомогою довготерпеливих непротивленців.
Справа в тім, що наше ясновельможне хамство не боїться ні Бога, ні чорта, а нас, народ, узагалі зневажає. І мають рацію, супостати: не налякаєш їх ні потойбічними муками пекельними, як і не спокусиш вічним блаженством під райськими кущами. Душа їх відгороджена двома стінами: від Бога – абсолютною відсутністю моральних гальмів, від людей – уседозволеністю і безкарністю.
Наша заслуга, гонорові українці. У грудні 2004 р., після того як бандюковичі вчинили виборчий шабаш і захотіли нахрапом узяти владу, 51 % громадян України КАТЕГОРИЧНО ВІДМОВИЛИСЯ протестувати проти цього виборчого фарсу. Така ж кількість відмовилася активно відстоювати свої права у лютому цього року, коли кризовий півень їх же добряче клюнув у тім’ячко. У квітні ц.р., коли криза привільно і комфортно освоїлася на українських теренах, таких непротивленців стало вже 52,4 %. Отаку ми маємо кількість баранів, готових покірно йти на бойню на забій. А наша довготерпеливість узагалі викликає злість і матюки. Судіть самі: у революційному грудні 2004 р. охочих входити в неофіційні збройні формування набралося аж 0,9 %! У квітні року біжучого вже 1,5 %. Так кого і чого має боятися можновладна бидлоеліта? Підкинуть нам чергову виборчу дурилку, самі між собою домовляться, хто і на який час поволодіє-покористується державним коритом, а ми під власне ремигання думкою багатітимемо в кухні за пляшкою з кумом.
Оптимісти нас заспокоюють: мовляв, вимруть покоління, які виросли в совіцькому рабстві, а от нащадки, котрі народилися вже в незалежній Україні, прийдуть до влади і вибудують державу цяця-ляля. Знову ж таки соціологія до оптимізму не надихає: більше 80 % молодих людей віком до 17 р. не збираються ставати владою, влада для них не є тим, де вони збираються будувати свою кар’єру і взагалі себе у владі не бачать. Зрозуміло, що юнаки і юнки владу не поважають, переконані, що влада може бути тільки нешанованою в суспільстві і тому не хочуть бруднитися у владній гноївці. Прикрість в іншому: така ж кількість школярів заявила, що вони збираються жити за законами, установленими цією нешанованою владою. І це молодь, котра за визначенням мала б бути радикальною, бунтівничою! Позаяк перше несовковське покоління категорично не бажає брати на себе тягар влади, а святе місце порожнім не буває і ласа до влади елітна шпана ніде не дінеться, то й маємо неабиякі шанси найближчі років з двадцять гибіти в бидлоелітному ярмі. Звісно, якщо за цей час не пенькне наше терпіння і ми не передушимо принаймні найагресивнішу, найсвавільнішу частину цього ясновельможного жлобства.
Тепер уже очевидно, що еволюційним шляхом (за методою «поки в баби поспіють книші, в діда не стане душі») цю драпіжно-дебільну СИСТЕМУ змінити неможливо. Та ще й з нашою ментальністю! Ви будете сміятися, але 39 % українців найкращим президентом вважають… Леоніда Кучму, 21 % - Леоніда Кравчука і 7 % - Віктора Ющенка. Краще не коментувати, особливо зважаючи на явно не парламентський характер моїх міркувань з приводу такого дебільного явища.
Як ви гадаєте, на майбутніх президентських виборах за кого голосуватимуть оті 39+21 відсотків статевозрілих телепнів? Та ж вони аж пищать, аж трусяться, просто-таки благають: обманіть нас, пошийте в дурні, наплетіть кошелів із смаженого дуба і наповніть вербовими грушами – і ми всьому повіримо, все проковтнемо! А як ще підкинете кульок гречки та пообіцяєте, що при президентові Лайнюку обжиратимемося червоною ікрою та блюватимемо ананасами, так ми з вискоком продемонструємо свій дур.
Власне, а з поміж кого обирати, якщо під час виборчої кампанії сліпицею в очі лізтимуть усе ті ж знайомі до омерзіння парсуни: «тому що «Хам», інтернаціональна кокетка, національно-свідомий балабон, потрібний Україні як чиряк на непублічному місці, канонічний яничар та з-півкопи всілякої шушвалі. Що нового, окрім давно відомого, від них можемо очікувати? «Вся власть «донцам»!»? «Юлька – отаманша (варіант – «залізний канцлер» у спідниці в обмін на обраного парламентом «весільного» президента)!»? Руки, які мріють мертвою хваткою вчепитися в тендітну шию соратниці по Майдану? Підлянки від тихого та богобоязливого кадрового чекіста? Москвинського ярма від червонопузого Мальчиша-Кибальчиша? Звісно ж, усі вони рватимуть сорочки «від кутюр» («українська мадонна» пожертвує і спіднім) в ім’я та на благо неньки-України. Їм же збрехати як дурному з гори збігти. За 18 років пора б уже й порозумнішати, але це не до нас п’ється.
Журливо зітхаєте, мовляв, нам би якусь нову ікону, перед якою ми могли б у поклонах рачкувати та пускати слину від сліпого захоплення. Немає проблем: якщо є попит, пропозиція не забариться. Прошу любити і жалувати: супер-пупер-вундеркінд Арсеній Яценюк! Від глитая Дмитра Фірташа. Проект такий, знаєте, зародився в семітському мозку цього олігарха: провести в президенти СВОГО чоловічка і тим самим убезпечити собі «дахування» на найвищому державному рівні. Що варті кількасот мільйонів долярів, коли в перспективі (в разі успіху, звісно) можна буде «відбити» мільярди. А як же нинішня дружба і любов з Віктором Ющенком, цікавитеся? Так поки що чинний же президент, себто чинний «дах». Зрештою, де ви бачили олігарха, котрий складав би яйця в один кошик.
Іч, які політично підковані: знаєте про існування Анатолія Гриценка. Толковий достойник. Мільярдів не накрав, значить за власні кошти проводити президентську виборчу кампанію не зможе. Чесний, значить ніякому глитаю не продасться. Та зверніть увагу, яку інформаційну блокаду навколо нього вже зараз влаштували власники телеканалів. Ні, його перспективи на президентство варто оцінювати другим-третім числом після нуля.
Яке там ще нове-старе щастячко явилося нам останнім часом? Крутий націоналюга, вождь ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Після гучної тернопільської вікторії в нього появилася реальна можливість розпочати торги із сильними світу цього на Україні. Націоналісти не продаються, обурюєтеся? Так це ж націоналісти, воїни ідеї і чину. Днями побачив у новинах п.Тягнибока. Роздобрів п.Олег: пуцувата фізіономія, опасисте «вождівське» черевце, вальяжність, нотки зверхності… Подейкують, під його високодостойними сідницями звідкілясь матеріалізувалася крута іномарка. Одне слово, маємо таку собі націоналістичну інкарнацію В’ячеслава Кириленка. Та цур вам, пек вам, щоби я очорнював такого достойника? У нас же демократія, шляк би її трафив, із свободою вибору: хто любить попадю, хто попову дочку, а хтось свинячий хрящик.
Це щодо чергових президентських виборів. Для декого вони поки що на другому плані, оскільки їм пече вирішення більш нагальної проблеми – дочасних парламентських виборів. І тут дружити проти Юлі готові Ющенко з Януковичем. А чому це я заговорив про готовність, коли вони вже давно сковані спільною ненавистю до неї? А яке-таке благоденствіє спаде на Україну після третіх за три роки парламентських виборів? Окрім, звісно, вирішення животрепетної для Дмитра Фірташа со подільники проблеми – позбавлення Юлі поста прем’єр-міністра. Зрозуміло, Ющенко дико зрадіє від сатисфакції за той комплекс неповноцінності, який він постійно відчуває від прем’єрства Юлі. Він же настільки засліплений ненавистю до неї, що не здатен прорахувати згубні для нього наслідки такого кроку: Юля-мучениця – це стократ небезпечніше, ніж Юля – прем’єр-міністр. Друга, ще більш значима проблема, яку сподівається вирішити Ющенко дочасними парламентськими виборами: прикрити свій зад парасолькою депутатської недоторканності. До речі, він про це вже заявив: мовляв, у випадку одночасних дострокових президентських і парламентських виборів він братиме участь в обох. Закон не дозволяє? Для такого правового нігіліста як наш президент закон ніколи не був в авторитеті. Зрештою, ухопивши парасольку депутатської недоторканності можна і написати заяву про достроковий вихід у відставку з поста Президента України. Що там ці декілька місяців безтолкового і десь-навіть принизливого сидіння під президентським штандартом? Не наївся, то й не налижешся. Та й Балозі зі щурятником треба забезпечити недоторканність, а то як закон його торкнеться та розчавить цей всеукраїнський чиряк… Багатьох, а в першу чергу безгрішного месію, забризкає. Зрештою, складається враження, що на всі виклики, що обсіли його як блохи приблудного пса, у народного президента є тільки дві відповіді: дочасні парламентські вибори та зміни до Конституції України. Як для державного діяча такого штибу, скажімо, примітивно.
А у Янека який інтерес у дочасних парламентських виборах? Жаба чавить! Від того, що не він прем’єр. Йому, як пацану малограмотному, амбіційному і впертому, радники замалим не на трьох пальцях пояснюють, що стартувати в президентських перегонах з позиції опозиціонера, який ні за що не відповідає, вигідніше та й дешевше, але… Про таких влучно сказав поет: «А мужику як стукне в голову несосвітенний дур, не виб’єш і кілком його». До того ж віддати Фірташу 11 млрд. кубометрів газу можна тільки перебуваючи на посаді прем’єра. Як розмитнили за вказівкою Юлі, так і замитнять за відмашкою Янека. Ще й з процентами, т.б.м., за моральну шкоду. Глитаї, знаєте, дуже ображаються, коли в них відбирають награбоване.
А Україні разом з нами який зиск від цих собачих боїв, мишачого вовтузіння, воєн на взаємознищення? Дадуть Конституцію? Приведуть до влади нову еліту? Переможне «гур-р-ра» над економічною кризою? Стабільність? Повагу світової спільноти? Покращення нашого життя вже сьогодні ввечері? Відповідь безальтернативна: не дадуть ні фіга. Просто замість однієї погані наверх спливе така ж, а то ще й гірша нечисть. З допомогою довготерпеливих непротивленців.
22.04.2009,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар