А таки кумедні ми, українці, люди. Нелогічні і заразом передбачувані. Судіть самі: аж 73 % громадян не вірять ЖОДНІЙ обіцянці кандидатів у президенти. З одного боку ніби добре, що ¾ громадян сподобилися просвітлення і побачили, що претенденти в королі голі, себто брехуни. Ці громадяни переконані, що:
а) відомості в деклараціях про доходи кандидатів брехливі;б) ці політики не зможуть подолати корупцію;в) ніхто з кандидатів не спроможний припинити беззаконня;г) подолання бідності не є пріоритетним для цих претендентів на гетьманські клейноди;д) національні інтереси в них превалюють над особистими амбіціями.
З другого ж боку, категорично зле, оскільки при такій замалим не загальнонаціональній зневазі до всіх кандидатів на державну посаду українці прийдуть на вибори і оберуть президентом... самі знаєте кого. І це буде по-нашому, по-українськи і тут нічого не вдієш: не поможе ні мило, ні вода, коли така врода.
Зрештою, народна мудрість учить: не бачив гіркого, не бачить і солодкого. За минулий рік гіркого наїлися до оскомини, чи не так? Кажете, годі сподіватися на солодке і в цьому році? Даремно ви так песимістично. Я от відшукав привід для оптимізму: а відсутність у теле-радіоефірі хвалькувато-обгиджувальних проповідей Ющенка — це вам що, не підстава для покращення настрою? Отож бо.
Заради об'єктивності треба визнати, що серед словесного поносу цього майже екс-вінценосного пустомолота трапляються слушні думки. Суто теоретичні, оскільки де ж ви бачили базіку, який би реалізовував своє торохтійство чи відповідав за свої слова. З однією із таких думок безумовно варто погодитися: таки дійсно ми не просто обираємо чергового президента, а робимо цивілізаційний вибір між поступальним рухом у сторону європейських цінностей, та відкатом десь-так років на 10 (мо' й на всі 20) нашого демократичного розвитку в руслі євразійської, по-простому, москвинсько-імперської шизофренії.
Одне слово, історія вчить, що кого-кого, а українців вона таки точно нічому не навчить. А от ображати нас не треба: і зовсім ми не дурні, просто нам подобається наступати на одні і ті ж граблі. А ще нас тішить, коли до нашого владного берега що тільки не пристане, як не кізяк, то тріска. Це вже, так би мовити, справа уподобання: хто любить попадю, хто попову дочку, а хто — свинячий хрящик.
Нормальні держави нам не указ, що ні, то ні. Тоже мені самовдоволені буржуїни: обирають, бач, між хорошим і кращим, ніби для цього великого розуму треба. І що за живе зачіпає, ніколи не помиляються! Ще б пак, з ким помилятися, коли в них у виборчий бюлетень ніяк, за визначенням, не може попасти ніяка навіть заваляща погань. Отакі вже в них несусвітні моральні критерії.
Не те, що ми і в нас. Хто б сумнівався, що ми вже здемократизовані. Самокритично треба визнати, що якось збочено і навіть дещо недоношено. Приміром, ми користуємося своїм конституційним правом вибору, але ж вибираємо ми, по-перше, не з-посеред тих, кого хотіли б обирати; по-друге, запропоновані нам кандидатури вже попередньо відібрані або “жирними котами” (сумнівно кращий варіант), або нашим стратегічним порогом (варіант зовсім негодящий і сороміцький); по-третє, най і з великою огидою, але українська отара кожен раз таки обирала собі козла-вожака. Щоби з часом глибокодумно почухати карка і ошелешено зойкнути: “Ой, лишенько, та де ж були наші очі? Оце утнули! Не інакше як нечистий попутав”. А от сатану ображати не варто, позаяк це гріх наш родимий. Ми ж то обираємо очима, вухами ну і, звісно, шлунком, а не розумом. Чи трапляються у виборчих бюлетенях кандидатури людей розумних, добропорядних, патріотичних? Безумовно. Але ж ми їх упритул не помічаємо. Не “розкручений”, бач. Того й не “розкручений”, що не продажний. Зрештою, говори до гори, а гора горою.
Перший етап нинішньої президентської виборчої кампанії пройшов під знаком “винуватої невістки”: усіх здохлих собак, відшуканих у політтехнологічних помийних ямах, абсолютна більшість кандидатської шпани дружно навішували на жінку, котра працює. Працює і відповідає за результати своєї роботи. На відміну від окандидачених верховнорадівських лежнів, зарозумілих молодиків та осатанілої вінценосної “свекрухи”. Щодо останнього, то цей ну дуже патріотичний та страх який український президент по-повній програмі відпрацював Янеку-”Хаму”. Далеко переплюнув навіть Ганнусю Герман. І це поки що, перед першим туром президентських перегонів, а є ж іще три тижні виборчої кампанії перед другим туром. Ні, публічно лизати м'ясисті сідниці єнакієвського пацана він не буде. Лизатиме кулуарно. Заради примарної обіцянки “пахана” призначити таку як він “шістку” “смотрящим” над урядом. А публічно ця особа закликатиме нас, “помаранчевий” електорат, не підтримувати жодного з двох кандидатів або проігнорувати другий тур виборів. Саме те, що треба Януковичу: для виборців південно-східних теренів, яких упевнено “тримають” “регіонали”, ці заклики якогось там Ющенка як мертвому припарка, а от “західняки” можуть піддатися на провокаційне словоблудство цього ренегата і своєю непідтримкою Юлії Тимошенко вручити державні віжки рецидивісту Януковичу. Розумію, що укотре ми самі себе загнали в ситуацію “вибори без вибору”, але... Чи ж нам, веломудрим, звикати? Яку політичну, даруйте на слові, еліту виплекали, таких і політиків маємо.
Хотілося б вірити (ох, ця наша споконвічна свята простота!), що кандидати в президенти другого ешелону вже вдосталь потішили власні амбіції і в проміжку між першим та другим туром до них повернеться здоровий глузд та, тричі тьфу, щоби не наврочити, думки про національний інтерес. Він же полягає в одному-єдиному — євроінтеграційний курс України.
Протягом цієї виборчої кампанії ми більш-ніж достатньо наслухалися апокаліптичних “пророцтв” щодо неминучої загибелі держави Україна аж до повного її зникнення з політичної мапи світу. Особливо похмурим карканням відзначається Віктор Ющенко. Просто-таки з садистським задоволенням він пророкує вже влітку не мало, не багато, а банкрутство держави. Зрозуміло, з вини всеукраїнської “невістки” Юлії Тимошенко. Кожен із цих “пророків” переконує нас, що кінець світу на українських теренах може й не настати, якщо президентом оберуть його, мудрого і незрівнянного. Добре, що дурні голоси не йдуть у небеса, а то ці мачо-блазні чого доброго накаркали б біди на наші голови. Наразі ж за вікном усе спокійно і ангельських сурм, прозвісників Армагедону, не чути. Одне слово, пройшли і забули.
Утративши політичні права, римський плебс часів імперії вимагав від патриціїв хліба й видовищ — безкоштовної їжі та циркових розваг з обов'язковими боями гладіаторів. Український плебс до римського ще не доріс. Ні, за соціальним статусом більшість громадян з ним зрівнялися — відносяться до нижчого стану населення. Просто ми ще не навчилися в наших “патриціїв” вимагати. До нашої втіхи, вони в нас добрі, не чекають наших вимог, а самі, від щедрот своїх, пропонують і хліб, і видовища. Щоправда, хліб на рівні “аби душа сита та тіло не наге”, а з видовищ маємо національну забавку — вибори, парламентський цирк з декількома сотнями “елітних” блазнів та замість кривавих і захоплюючих гладіаторських боїв — передвиборчі змагання лайнометальників та дьогтемазів. Нічого, ремигаємо.
Тепер-от президента обираємо. Гоноримося. Ще б пак, вибирати ж будемо між найдостойнішими: рецидивістом (особою, яка, відбувши покарання, вчинила повторний злочин) Януковичем і жінкою “Вона — працює” Тимошенко. І сміх, і біда, і людям сором казати. Але Європі, а то й усенькому світу, клопоту можемо завдати. Це ж, убережи, Дажбоже, як геть здуріємо та оберемо злодійкуватого “Хама” президентом, так він же автоматично стане міжнародним парією (істотою, яку за що-небудь зневажають) і на європейських чи всесвітніх посиденьках організатори знову, як це було з Кучмою, ламатимуть голови, куди це “зеківське” чуперадло приткнути за столом, щоби не образити таким сусідством когось із можновладних достойників.
Тепер спробуємо спрогнозувати дії малограмотного “проффесора”, академіка і т.і., і т.п., злодійкуватого “в натурє” “тіпа” президента Януковича. За два прем'єрства Януковича донецька мафія встигла нас усіх переконати: їй потрібна вся, абсолютна, влада і ні з ким вони її ділити не мають наміру. Свою зграю вони поповнюватимуть виключно ренегатами, браку яких, як свідчить наша історія, ніколи не відчувалося.
Зрозуміло, що президент-”пахан”, як і вимагають “понятія”, у першу чергу проведе жорстку зачистку бютівсько-нашоукраїнської владної еліти по всій вертикалі: відставка уряду і призначення тимчасового, заміна на своїх “у доску” голів ОДА та РДА, не забувши і про очільників фіскальних та правоохоронних органів, ну і підпорядкування “донецьким” Національного банку.
Оскільки для зміни Конституції України в “регіональної” парламентської зграї кишка тонка, то Янукович просто змушений буде оголосити дочасні вибори до ВРУ. Йому треба не просто коаліція у ВР, а більшість із покірних “кнопкодавів”. Яка доля очікуватиме Юлію Тимошенко? Делікатно кажучи, ворогу не побажав би. Ні, у асфальт не закатають, а все інше не виключається.
Чи зміниться зовнішньополітичний курс держави? Запитання риторичне та, скажімо, геть не мудре. Відомо, що можна очікувати від підніжки, грязі Москви, хронічного москволюба. Ні, окупації України москалями не буде. Навіщо їм головний біль від Афганістану-2? Примара бандерівщини до цих пір викликає в них лють і страх. А от бути ляльководами в Україні з усіма ознаками її державності, а по суті бутафорської, це їм підходить. Прибрати до рук українську економіку, накинути налигача на можновладно-бізнесову елітну шпану та візувати зовнішньополітичні кроки влади — такий сценарій цілком влаштував би цих азіятів з очима завидющими — руками загребущими.
І насамкінець спеціально для тих, кого 5 р. тому почуття національної та людської гідності вивело на Майдан. Цитата від Януковича: “Українці сьогодні не відчувають загрози з боку Росії. Якщо відчувають — я думаю, це тільки ті люди, яких клонували експериментом із Помаранчевою революцією... Цей клон прижився до одиниць людей. Я не знаю, як їх назвати — мутанти, виродки...” Що тут скажеш? “Хам” - він і є хам (зухвала, груба, нахабна людина), що на “зоні”, що з посвідченням кандидата в президенти.
Участь Юлії Тимошенко (як і Віктора Януковича) в президентських виборчих перегонах поки що ще президент Ющенко нічтоже сумняшеся (без найменшого вагання, анітрохи не роздумуючи) назвав “московським проектом”. Запитання “в лоб”: “Ви можете уявити Президента України Юлію Тимошенко з повноваженнями губернатора Малоросійської губернії?” Щось подібне до дикої тигриці, яка повзає на пузі та лиже чоботи наглядача.
Загальновідомо, що для Леді Ю. ідеалом державного діяча є “залізна леді” Маргарет Тетчер. Утілити цей ідеал, себто самій стати “залізною леді” в українській політиці, можна тільки в незалежній і сильній державі. Це щодо зойків про неминучу здачу Юлею національних інтересів і її ходіння на москвинському налигачі. А ось як відгукується про неї Гліб Павловський, політолог, тісно пов'язаний з Кремлем: “Дуже небезпечно мати з нею справу. Вона — одна з найхитріших людей пострадянської епохи”. Таке визнання багато про що говорить, чи не так?
Безумовно, Ю.Т. однозначно є прихильницею чисто президентської системи державного устрою. Можливі варіанти як президентсько-парламентської, так навіть збереження нинішньої парламентської-прзидентської системи, але при жорстких умовах:
а) лояльний, “ручний” прем'єр-міністр;б) контрольована нею більшість у Верховній Раді.
Одне слово, у будь-якому варіанті влада повинна бути консолідована навколо президента Тимошенко.
Що очікувати простим смертним? Гірше не буде. Цілком навпаки: передвиборчий соціальний популізм поступово буде матеріалізовуватися в конкретні соціальні преференції: “Юліна тисяча”, щоквартальне підвищення пенсій, соціальних виплат, заробітних плат, безкоштовні державні акти на землю і т.і. А звідки візьмуться кошти? А звідки в 2000 р. віце-прем'єр з паливно-енергетичних питань Юлія Тимошенко в уряді В.Ющенка взяла 18 мільярдів гривень на погашення на той час дикої заборгованості із зарплат, пенсій і т.і.? Делікатно кажучи, настійливо порекомендувала “жирним котам” поділитися мільярдними прибутками з тіньових оборудок. Скільки нині економіки перебуває в тіні? Відсотків 40-45? Себто джерело поповнення державного капшука залишилося і справа лише за політичною волею розвернути це джерело в сторону покращення добробуту мільйонів простих українців, а не декількох тисяч злодіїв і грабіжників.
Чи при Юлі-президентші бандити сидітимуть у тюрмах? Маю нехороші передчуття, що найжирніших бандитуватих “котів” чаша сія омине: по-перше, до “своїх” буде примінене правило “знаю, що він сукин син і злодюга, але це свій сукин син і злодюга”; по-друге, “чужі”, яким треба буде рятувати власні капітали, притьмом побіжать під милостиву руку переможця і, відповідно, стануть “своїми”, а далі дивись “по-перше”. Ці зауваження не стосуються політичних лайнометів та дьогтьомазів. Не той характер у Леді Ю., щоби прощати і забувати публічні образи. І то буде по-людськи справедливо.
За кого голосувати, цікавитеся? Головне — голосувати треба обов'язково. Рука не піднімається голосувати “за”? Голосуй “проти”. Ні, не проти двох, позаяк це буде на користь “Хаму”.
Голосуй проти рецидивіста — і совість у тебе буде чиста.
12.01.2010,
Богдан Гринчук
