(Першу частину читайте тут)
----
Що, знедолені українці, від усіх бідоньок-негараздів хоч сядь та плач, хоч стоячи реви? Кажете, доля випала така непутяща? Мовляв, для інших вона рахмана, приязна ще й виграє на баскому коні, а наша доля набурмосена, сидить охляп на норовистому ослі і ця клята худобина все норовить повернутися до нас задом та хвицьнути. По правді кажучи, українська планида не дуже-то й відрізняється від долі інших народів, яким ми заздримо. І в них були свої тернові вінці, і вони несли свій хрест, хіба що наш вінець більш колючіший, а хрест значно важчий. Живемо-то ми на благодатній землі, та вся бідонька, що земля ця на роздоріжжі шляхів не просто між двома континентами, Європою і Азією, а й на перехресті трьох ментальностей — європейською, азіятською і османською. І це ще було б півбіди, якби на своєму тернисто-хрестовому шляху ми не розгубили, не розтринькали, не знеславили почуття, яке цементує народ, - національну гідність. Чого варта людина без гідності? Та чи й людина вона тоді? А нація без гідності, без самоповаги? У кращому випадку — плем'я, частіше — отара.
Як це не прикро, але треба визнати, що болючі стусани ми отримуємо не від лихої долі, а від рук, яким самі ж і вручаємо державні чепіги: то від компартійних, густо покритих лисячою шерстю; то від тих, що ніколи не крали. Тепер-от державні чепіги вручили в руки, які і крали, і грабували, і духопелили. Проти природи не попреш: як гілляку нагнули змолоду, так вона і ростиме в старості.
Перші рішення Януковича не стали несподіванкою ні для експертного середовища, ні для загалу. Вони були передбачуваними, очікуваними, і десь-навіть невідворотними. Характерною особливістю “донецьких” є їх крайня недовірливість до “чужих”, “недонецьких”, що просто-таки взірцево при формуванні СВОЄЇ команди продемонстрував єнакієвський пацан. Тут аж ніяк не підходить відома максима “короля робить почет”. У нашому випадку “король” - Янукович “зробив” свій почет. Не одноосібно, що ні, то ні, оскільки він ніколи не був самостійною, самодостатньою політичною фігурою. На нього зробили ставку олігархічно-кримінальні антиукраїнські клани і вперто, не гребуючи найницішими засобами “вели” до вершини влади. Привели і встановили свої правила гри без правил. Тепер почнуть “відбивати” бабло вкладене у дві виборчі президентські кампанії та стільки ж парламентських. А ще ж треба компенсувати не отриманий прибуток від зруйнованих Юлією Тимошенко фінансово-кримінальних оборудок на кшалт “РосУкрЕнерго” чи “Ванко Прикерченське” і т.п. У цієї зграї “претензій” до України вдосталь. Виходячи з цього, клани і зформували уряд. Зі своїх довірених осіб. Ви ж розумієте, що “голосу свого господаря” зовсім ні до чого оці три пришелепуваті (з точки зору орди) прибамбаси для державних службовців — професіоналізм, патріотизм, порядність. Уточнення щодо професіоналізму: він вітається, якщо спрямований на прокрутку шахрайських оборудок. Взірцем такого професіонала найвищого гатунку є міжнародний газовий комбінатор Юрій Бойко, він же поплічник Фірташа, він же захисник національних інтересів Московії. Як ви гадаєте, чому Кремль по-суті в ультимативній формі “порекомендував” Януковичу призначити Ю.Бойка куратором нафтогазової галузі, оскільки тільки з ним готовий вести двосторонні “газові” переговори? Якщо Ю.Бойко так милий москалям, то навіть трудно уявити, скільки збитків він завдасть Україні. На кону поставлена енергетична безпека держави, а в близькій перспективі — і національна безпека і сама незалежність.
Складається враження, що склад уряду підбирався поспіхом, з людей випадкових, малознайомих загалу, а то й просто одіозних. Ніби ляльководам було байдуже, які маріонетки сидітимуть у міністерських кріслах, головне, щоб ці пішаки сліпо виконували їх волю. Виконуватимуть, слухняно і запопадливо. Хто б сумнівався. Чого ж дивуватися, що у владній ополонці сплила наверх усіляка антиукраїнська, аморальна, завідомо корумпована і злодійкувата погань?
Візьмімо найодіознішого з новопризначених міністрів Дмитра Табачника. Брати Капранови висловили припущення, що це такий хитромудрий відволікаючий маневр. Мовляв, вожаки “донецької” зграї спеціально кинули “нацикам” кістку незгоди, щоби ті з благородним обуренням гризли її до осатаніння, а під цей шумок тишком-нишком можна буде “роздерибанити” “недодерибанене”. Як на мене, замудро це для “донецьких”. Вони ж пацани конкретні і прямі, “нациків” ненавидять люто і щиро. Гадаю, це призначення було свідоме, спеціально для приниження українства, у стилі “хавай, бандьоровская падла, что даем и не вякай!» Зрештою, вичерпну характеристику Дмитру Табачнику дав його однопартыэць Борис Колесников: «Казнокрад, не создавший в своей жизни никакого бизнеса? Как он вообще может судить? Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из, и так небогатых, украинских музеев тырить?» У даному випадку Колесникову можна вірити: кому як не йому знати, скажімо, пікантні подробиці біографії своїх соратників?
Віце-прем'єр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко, динозавр з епохи розвинутого “кучмізму”. Попри його аж надміру часту реформаторську папланину, ставши віце-прем'єром він почав робити заяви як типовий ретроград: і зовнішнє оцінювання його не влаштовує, і вступні іспити у виші треба повернути, і відновити десятирічку в школах. Одне слово, пийте, діти, скисле старе вино знань із старих міхів. А ви, тати й мами, збирайте гроші на хабарі.
Віце-прем'єр з питань регіональної політики Віктор Тихонов. Один із організаторів антидержавного збіговиська україноненависників у 2004 р. в Сіверодонецьку. Він же і головував на цьому шабаші сепаратистів. Мав би сидіти на нарах, а сидить у міністерському кріслі.
Міністр економіки Василь Цушко. Усівся на міністерське сідало за квотою комуністів. Якщо цей випускник Одеського сільгоспінституту, з економічним досвідом на рівні голови радгоспу став для комуністів найкращою кандидатурою на пост міністра економіки, то можете уявити які економічні бевзі в їхніх рядах. І що економічний віце-прем'єр Сергій Тігіпко буде робити з цим економічним дауном?
Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов. Про якісь видимі здобутки на правоохоронній нивці історія скромно мовчить. Видать, Янукович “відстібнув” йому цю посаду за успішне проведення президентської виборчої кампанії в Криму.
Міністр оборони Михайло Єжель. У 2003 р. його бурхлива протизаконна діяльність (перевищення військовою службовою особою службових повноважень, халатне ставлення до військової служби, продаж танкерів за заниженими цінами, збитки, завдані державі внаслідок дій тодішнього командувача ВМФ України М.Єжеля, в сумі близько 3 млн.грн.) викликала жваву зацікавленість слідчого управління Генпрокуратури. Навіть була порушена кримінальна справа, що для Януковича стало підставою віднести цього казнокрада до категорії “пацан свой в доску”. Тим більше, що й Москва замовила за нього пару-трійку схвальних слів.
Міністр культури та туризму Михайло Купиняк — диск-жокей (діджей) біло-блакитних майданів. На культурному та туристичному поприщах більше ніяких заслуг не відмічено. Можливо, Януковичу сподобалося виконання на скрипці “Мурки” в оранжуванні цього артиста-скрипаля?
Міністр юстиції Олександр Лавринович, т.б.м., кадровий ренегат, перекиньчик з НРУ, приручений Януковичем, у тому числі і мордобоєм. Немає сумнівів, що основним завданням Лавриновича буде правове обгрунтування “законності” всіх незаконних дій орди. У таких справунках йому досвіду не позичати.
Віце-прем'єр з економічних питань Сергій Тігіпко. За зраду 13 % виборців, які повірили “справжньому мужику”, отримав посаду козла відпущення. Так йому і треба.
І чого очікувати від цих урядових “проФФесіоналів”, казнокрадів, політичних динозаврів, діджеїв, економічних даунів, ренегатів, сепаратистів і всіляких інших іноплеменних україножерів? Нічого доброго окрім поганого. Чи ж нам звикати? От уже більш, ніж на тиждень, затримується виплата пенсій. І Азаров уже поспішив заявити, що мінімальні зарплати і пенсії підвищуватимуться не раніше як з першого липня. Тіштеся, недоумкуваті “противсіхнюки”, ваше політичне блудіння між хатою і коморою боком вилазить усім.
22.03.2010,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар