Інвентаризація

То що ми маємо на нинішній момент в Україні? Кажете, маємо, що маємо, а все інше розікрали. А шановному панству не видається, що маємо те, що заслужили, позаяк самі і заварили таку гидотну політичну кашу, і сплели “регіональний” зашморг на свою шию, а дехто навіть носить налигача наче почесну відзнаку за особисті заслуги. Помилилися, буркотите? Мовляв, кінь з чотирма ногами, та спотикається, а в нас дві ноги та й голова менша. Чи не зачасто спотикаємося? Мудрі люди кажуть, що розумний вчиться на чужих помилках і тільки дурень на своїх. То хто ж ми такі, якщо навіть телепні розумніші від нас, оскільки ми навіть на своїх помилках нічому не навчаємося? І щодо “все розікрали” ви не праві. У держави є ще чимало недокраденого, інакше “регіональна” орда так би затято не рвалася до влади і, дорвавшися, не раділа б аж до істерії.

Отож, маємо незалежну, визнану міжнародною спільнотою Україну. Ніби й вірно, от тільки ця самостійна держава з червивинкою: не українська ця Україна, а швидше малоросійська. Не вся. На щастя, маємо український П'ємонт — Західну Україну, а все інше агресивно змоскалене. Тепер-от на свою голову маємо безбатьченкового президента, однією з фішок якого під час виборчої кампанії була “російській мові — статус другої державної”. А москальський газовий зашморг? І це при наявності багатющих власних газових родовищ і монопольним володінням на транспортування москвинського газу в Європу. Та за таких умов УКРАЇНСЬКА влада так би тримала москаликів за причинне місце, що їх переговорні бригади не вилазили б з Києва, оббиваючи урядові та президентський пороги. Натомість оцей також президент щось-там бубнить про участь України в москальському проекті “Північний потік”. Я ж і говорю, що наша незалежність трохи недоношена. А все тому, що за 19 р. ми так і не сподобилися пожити в українській Україні.

Під час нещодавньої виборчої кампанії екс-президент Ющенко в своїх пастирських посланнях-проповідях протуркотів нам вуха своїм основним здобутком — розвиненою демократією. Якщо порівнювати з Білоруссю чи Московією, то так, демократія в нас цвіте і пахне. Ми ж то знаємо, що демократія по-українськи — це така-собі зпрезентована владою народу забавка. Мовляв, чим би бидло не тішилося, аби не порозумнішало. Тішимося: мітингуємо, пікетуємо, репетуємо аж пупи розв'язуються, лаємо кляту владу в хвіст і гриву, пишемо заяви, петиції, тавруємо корумпованих можновладців у гнівних опусах, знущально висміюємо державно-владний ідіотизм... Одне слово, свободи — бери не хочу. Демократія? Як сказати. Швидше свідоме зтравлювання пари з котла в свисток. Щоби кришку не зірвало, як це сталося на Майдані. А всі ці наші обурено-протестні вихиляси для влади як горохом об стіну: говори до гори, а гора горою.

Ні, формально всі демократичні прибамбаси в нас є: і вільні вибори і Основний Закон, і, даруйте, незалежні гілки влади, і прав та свобод як приблудних собак... Усе є, а от демократії в цивілізованому розумінні цього поняття, сиріч народовладдя, кат ма. Хіба що, якщо народом уважати 450 омандачених гавриків, що зажерлися у ВР, та кількасоттисячну зграю різної ступені корумпованості чиновників, то так, у нас народовладдя. Якщо вже бути гранично об'єктивним, то влада в Україні належить сотні-другій злодійкуватих скоробагатьків. Оце і є весь народ, а 46 мільйонів плебеїв — це всього-лиш електорат, який періодично, вільним голосуванням, має підтвердити законність заздалегідь призначеної вищезгаданим “народом” влади.

Ага, таки не перевелися простаки в Україні. Чую заперечення, мовляв, у нашої демократії дійсно є окремо взяті багаточисленні недоліки, але президентські вибори таки відбулися за всіма демократичними канонами, що підтвердили не хто-небудь, а самі європейські спостерігачі. Умора, скажу я вам. Це щоб заматерілі “регіональні” профі-фальсифікатори та не обвели навколо пальця європейських “лохів”? Вони що, їздили в мобілізованому для підвезення на дільниці виборців транспорті і чули в ньому агітацію за Януковича? Чи спостерігали за “голосуванням” на дому? Чи перевіряли законність внесення виборців у списки в день голосування? Чи перевіряли достовірність результатів голосування на дільницях, внесених у протоколи? Організували їм на дільницях “потьомкінські” села, вони й задовільнилися.

Маємо президентом “двічі несудимого” рецидивіста. До того ж малограмотного, хамовитого, підозріливого, жорстокого, свавільного, жлобського, з рівнем інтелекту нижче плінтусу. Відверто кажучи, слухаючи Януковича, стає соромно за державу: оця його путана мова, коли він не читає зарані заготовлений текст, запізніла, а часто й не відповідна реакція на несподівано задані питання, великі паузи, коли неясно, чи то він подумки перекладає з української мови на рідну йому російську, щоби зрозуміти суть питання, чи то просто у нього “пізнє запалювання”, викликане склеротичними змінами в судинах головного мозку. Не буду розповсюджуватися про “янукізми”-благоглупості, висловлені ним публічно. Маємо всеукраїнську ганьбу. Буде гірше.

Маємо донецьке організоване злочинне угрупування Ахметова-Януковича, яке от-от стане офіційною українською владою. Так-так, державою і веломудрим панством керуватиме криміналітет з усіма наслідками, що випливають з цього факту. З величезним злостивим задоволенням доводжу до відому “противсіхнюків” і їх вождя Ющенка, що найбільшою вдячністю Януковича і орди, яку вони дочекаються, - це буде милостивий дозвіл “шісткувати” біля конкретних пацанів. Не зрозуміло? Холуйствувати. (А “феню”-то прийдеться вивчити).

Уже й наполохалися? Дарма. Не ми повинні їх боятися, це вони вже нас бояться, бо ж ми такі — хоч довго запрягаємо, та швидко їдемо. Привид Майдану не дає їм спокійно спати на крадених подушках.

Маємо палату № 6 під вивіскою “Верховна Рада України”. Типовий такий дурдім із звичними пацієнтами: дебіли, шизофреніки, клептомани, наркомани-алкоголіки і тому подібне. Щоправда, в ньому немає лікарів, зате обслуговуючого персоналу вдосталь. Чим займаються пацієнти у всеукраїнському дурдомі? А чим розумним можуть займатися психи? Одні створюють прожекти про Тисячолітній Донецький Рейх, другі пишуть законопроект Конституції Малоросійської губернії в складі Московії, дехто ламає голову над створенням глобусу України, інші, ті, що ренегати по життю — моральні дегенерати, крутять і задком, і передком, щоби продатися крутим пацанам з “регіонального” відділення, ще хтось осатаніло шматує конституцію, найбільш “зсунуті по фазі” просто тупо гадять на Україну...

Чи є в цьому дурдомі нормальні люди? Якщо відсутність інстинкту самозбереження вважати нормою, то є, хоча в цьому є і сумніви. Народна мудрість стверджує: дружній череді вовк не страшний. Пам'ятаєте телевізійний сюжет про те, як троє курок і півень в курнику заклювали лисицю? Так от, демократи із палати № 6 до курячої свідомості ще не доросли. Гадаю, що хронічна неспроможність об'єднатися все ж таки є якщо не симптомом, то наслідком психічної хвороби.

Маємо владний безлад. У істерично-переможному запалі “регіонали” поставили воза попереду коня — відправили у відставку уряд Тимошенко, не створивши спочатку своєї коаліції і не сформувавши свого уряду. Ну так, одних нема, а ті далеко. Зрозуміло, що орді хочеться все і негайно, от і спішать поперед батька в пекло. Тепер-от, щоби вийти з цієї ситуації, взялися через коліно ламати конституційний хребет. Тоже мені задрипані макіавеліанці: ціль, бач, виправдовує засоби.

Маємо суди з “колядниками”-суддями, які сповідують принцип “золота швайка мур пробиває”. Що тут додати: де гроші говорять та судять, там правда мовчить.

Маємо партій — кури не клюють. А що, невже маємо стільки справжніх партій? Я гадав, що справжніх, ідеологічних набереться з десяток, мо' й менше, а все інше то бізнес-проекти, кишенькові, диванні, вождівські і просто як товар для продажу при створенні нових партійних проектів. З усіх їх толку як з козла молока, членством вони охопили аж 2 % продуктивного населення України (що є явним перебільшенням), довірою громадян не користуються, а п'ять з них, парламентські, взагалі поставили себе і над законом і над народом.

Маємо майже три копи вождів, вождиків і вожденят. Усі такі амбіційні — нема понад попову свиню, такі гонорові, що й коцюбою носа не дістанеш, такі затяті, що на споді лежатимуть, а у вічі плюватимуть, а що вже мудрі, то геть як лях по шкоді. І всі пророки, бо полюбляють вирікати: “А я ж казав (попереджував, застерігав, пропонував)...” І як же ми з таким щастям ухитрувалися накликати на себе стільки рукотворних бідоньок-негараздів? А щастя-доля було ж на заячий скік: обери їх у парламент, формуй з них уряд, постав керувати “силовиками” і всякими іншими суддями — і живи собі як вареник у сметані. Недооцінили, одначе.

Маємо демократичну опозицію. Поки що “вічеву”. Має стати всеукраїнською. У принципі. Такий-собі всенародний Рух опору бандюковицькій орді. Лідером цієї демократичної опозиції віче одноголосно обрало Юлію Тимошенко. Звалити опозиційний вантаж на тендітні жіночі плечі — це ми вміємо, це по-нашому. Чи ввійдуть в цю опозицію патріотично-демократичні, особливо націоналістичні партії та громадські організації - це ще надвоє баба ворожила, або вмре, або буде жила. Як на мене, то залишаться наші супер-патріоти хто в своєму персональному опозиційному окопі, хто займе глуху оборону на своєму патріотичному хуторі. Вони ж такі, вони — вожді.

Нарешті, маємо український народ: мудрий як Гершкові штани, збайдужілий, розчарований, зневірений, ожебрачений, озлоблений. Народ, який обирає собі владу шлунком і серцем, а не головою і душею. Народ, який перестав бути племенем, але ще так і не став нацією. Народ, який уперто кує цвяхи для власного розп'яття.

Маємо те, що маємо. І гоноритися тут нічим. Ні перед минулим, ні перед прийдешнім. Хіба що порозумнішаємо та згадаємо про національну гідність.

10.03.2010,

Богдан Гринчук