Не біда, коли людина помиляється. Якщо згодом, бажано якнайшвидше, усвідомлює свою помилку і стрімголів кидається її виправляти. З вибаченнями. Це я самокритично про себе. Як на духу визнаю: ганебно помилявся, щиро усвідомив, уклінно вибачаюся. Помилявся щодо наявності патріотизму в наших високодостойних політиків. Усвідомлюю, що в моїх оціночних судженнях про них, мудрих, безгрішних і десь-навіть правдомовних, була присутня добряча суб’єктивна ложка обмови. Вибаченнями ж буде подальший текст.
Наші політики – патріоти! Гамузом. Без винятків. Кожен зокрема – в міру своєї зіпсутості.
Най-най патріотом, т.б.м., за посадою є, звісно, Президент України Віктор Ющенко. Не націоналіст! Оце вже була б безпідставна огуда, оскільки такого неподобства як націоналізм його душа не сприймає: він же в нас ліберал. За свободу, значить. Для всіх і у всьому. По-простому, за всеядну свободу: і для тих, хто бреше, грабує, зраджує, і для тих, кого дурять, грабують, зраджують. З ухилом до перших. А чого, по християнськи: люби ворогів своїх, а друзі і так переб’ються. Не вірите. Судіть самі.
У пошуках певної інформації я заглянув у довідник ЦВК «Позачергові вибори народних депутатів України 2007 року». Випадково розкрив на сторінці з прізвищем «Ахметов». У куценькій біографічній довідці не згадується, що він мільярдер-уно в Україні. Треба розуміти, що така дрібничка не варта уваги. Зате я був ошелешений іншим біографічним фактом: Ринат Ахметов – повний кавалер ордена «За заслуги»! Себто нагороджений орденами І, ІІ та ІІІ ступенів. Причім найвищу ступінь ордену він отримав від нині правлячого президента.
І погубила мене цікавість. Почав я гортати сторінки і вилуськувати серед членів фракції Партії регіонів ущент «заслужених», себто повних кавалерів ордену «За заслуги». Утішайтеся, незаслужені, і най вам від заздрощів ніс побіліє: В.Янукович, М.Азаров, О.Єфремов, В.Рибак, В.Богуславський, В.Тихонов, Ян Табачник та, усядьтеся міцніше, С.Ківалов. Щоби розвіяти всілякі сумніви щодо значимості державних нагород, додам, що Сєрьожа-«Підрахуй» нагороджений ще й орденом Ярослава Мудрого.Як і «полковник Діма», у миру Дмитро Табачник – орденами Ярослава Мудрого і Богдана Хмельницького.
То хто насмілиться заперечувати, що вищеназвані «ПІСУАРисти» (адепти створення Південно-Східної Української Автономної Республіки під час сєверодонецького шабашу) є істиними патріотами? Були ж у них якісь, відомі лишень президентам, заслуги перед... А от тут я – «пас». Знаю тільки, що всі вони заслуговують, у різній мірі, на увагу правоохоронних органів. За умови, звісно, що, власне, правоохоронні органи в нас є в наявності.
Щоби шановне панство переконалося, що вищенаведене не випадковість, а система, вибірково наведу декілька прізвищ, т.б.м., недоношених кавалерів ордену «За заслуги», ІІ і ІІІ ступенів: Н.Шуфрич, А.Клюєв, Г.Васильєв, О.Стоян, В.Кисєльов, О.Костусєв (його похід у ВР під гаслом «Бог и Россия» - безперечна заслуга перед Україною).
Утикацька натура змусила мене продовжити пошуки «зазаслужених» серед достойників з інших фракцій. Є і серед «нашоукраїнців», і серед «литвинівців». Повних кавалерів немає, але орденоносних більш, ніж достатньо. А от «бютівців» орденоносна пошесть оминула. Не мають заслуг перед Україною – і край. Навіть Володимир Яворівський, виявляється, ніякий не патріот. З висоти президентського сідала. А що вже говорити про якогось-там Андрія Шкіля.
От Іван Плющ – патріот найвищого гатунку, позаяк Герой України. Як по-геройськи він дав зрозуміти президентське відношення до демократичної коаліції, відмовившися підписувати коаліційну угоду! Як і Юхим Звягільський – такий же патріот. Звання Герой України, видать, заслужив геройською втечею від української Феміди в землю обітовану – Ізраїль. А мо’ він два роки там переховувався не від караючого меча правосуддя, а «працюючи» там українським Штірліцюком? Оце була б хохма!
І Юлія Тимошенко патріотка. І також не націоналістка. Фізіологія, знаєте: гени, те-се. А от якої ідеологічної орієнтації, напевно, не знає і сама Леді Ю. Вона в неї як і вбрання: залежить від місця перебування, події, настрою, зрештою. Спочатку подалася була в соціалістки, навіть у Соцінтерні трохи потусувалася. По духу близька, знаєте, ідеологія: ну там націоналізувати-конфіскувати, перерозприділити, заробити... Невдовзі вияснилося, що не в ту компанію потрапила: євросоціалісти, виявляється, з людським обличчям і більшовицьке «Грабуй награбоване!», делікатно кажучи, не толерують. Чистоплюї, одначе.
Воно можна було б цих добропорядних, законослухняних і нудних євросоцбюргерів обвести навколо наманікюреного мізинчика, але... Стати манірною євросоціалістичною «синьою панчохою» і сидіти з пісною фізіономією на їх посиденьках? Ще б якось можна було перетерпіти. Але дивитися як «совість нації» оббиває соцінтернівські пороги, вижебруючи членство для українських соцренегатів, видовище, погодьтеся, жалюгідне і огидне.
Щоби якось розвіятися від цих занудливих соцінтернівських снобів, Ю.Т. оголосила себе солідаристкою. Що воно за лиха година цей солідаризм, не вникала і сама вождеса, але навряд чи цим переймалася: головне, що звучить солідно і десь-навіть таємничо. Оскільки виявилося, що для електорату що солідаризм, що мумбоюмбизм – одне казна що, зі своєї чарівної і дуже розсудливої голівки цю біліберду викинула і Ю.Т. Між іншим, одне із значень слова «солідарність» є «кругова порука». Чи не це спокусило прагматичну Ю?
Огледівшись на європейському політичному вигоні в пошуках найбільш перспективного ідеологічного «даху», Ю.Т. зупинилася на народництві. Ні, не на тому з ХІХ ст. з просвітницькими походами в народ та бомбами для можновладців. Мається на увазі респектабельна і впливова Європейська Народна партія. Ну хіба справжні джентльмени можуть відмовити в членстві такій чарівній, тендітній, елегантній і на позір беззахисній вождесі з напівдикого напівсходу? До того ж, екзотика, знаєте. Не переконав у патріотизмі Юлі? Аргумент не до заперечення: де ви бачили царя, султана, магараджу, любимого вождя, котрий би не любив СВОЮ державу?
І Віктор Янукович патріот. Дрібнішого, регіонального, навіть містечкового штибу, т.б.м., єнакієвсько-блатного розливу. Ні, не націоналіст: від малограмотності, історичного невігластва та «совковської» зомбованості путає націоналізм з фашизмом. Ідеологія конкретна: «казлы, не мешайте нам жить» та «не трожь наших старших братьев».
І Петро Симоненко патріот. Спадковий, більшовицький. Чужої держави. Ідеологія гранично проста, канонічна: україноненависництво та москволюбство.
Також патріот і Володимир Литвин. Тієї України, якій він, незрівнянний, потрібний. Якщо ж ні, то на кий ляд потрібна Литвину така Україна? І ідеологія є. Як же академіку – любителю чужих праць, полковнику запасу СБУ (можливо, й КДБ-ФСБ), учаснику бойових дій на невідомому фронті, Герою України без ідеології? Жлобство – так називається ця ідеологія.
Позапарламентських, скажімо, неканонізованих партійних вождів наразі полишимо в спокої: уваги чи хоча б згадки ще треба заслужити. Зауважу, усі вони також патріоти чого-небудь та страх як принципово ідеологічні. А що вже дорожать своїми принципами, то аж ціни їм не складуть. Коли ці принципи треба продати.
Що не говори, а народ ми нікудишній: з таким-то щастям, маючи патріотів як бліх на приблудному псі, примудритися перетворити країну в безладний бардак – це треба вміти і дуже захотіти. Це не ми, це – вони, виправдовуєтеся? Як кажуть у суді, протест відхиляється. Не треба було показувати, що можемо: і гідність відстояти, і політиків провчити, і еліту поміняти, і свободу відвоювати. То нічого, що поміняли шило на швайку: перші коти за плоти. Головне, доказали, що копа переможе й попа. Щоправда, для цього треба, щоби жарений півень не раз і не два нас клюнув у делікатне місце.
А щодо патріотів власного капшука, власних амбіцій, власної шкури, чужих держав... Це ми – вічні, а вони тимчасові. Це як прищі перехідного віку. Подорослішаємо – самі зникнуть.
02.12.2008,
Богдан Гринчук
Наші політики – патріоти! Гамузом. Без винятків. Кожен зокрема – в міру своєї зіпсутості.
Най-най патріотом, т.б.м., за посадою є, звісно, Президент України Віктор Ющенко. Не націоналіст! Оце вже була б безпідставна огуда, оскільки такого неподобства як націоналізм його душа не сприймає: він же в нас ліберал. За свободу, значить. Для всіх і у всьому. По-простому, за всеядну свободу: і для тих, хто бреше, грабує, зраджує, і для тих, кого дурять, грабують, зраджують. З ухилом до перших. А чого, по християнськи: люби ворогів своїх, а друзі і так переб’ються. Не вірите. Судіть самі.
У пошуках певної інформації я заглянув у довідник ЦВК «Позачергові вибори народних депутатів України 2007 року». Випадково розкрив на сторінці з прізвищем «Ахметов». У куценькій біографічній довідці не згадується, що він мільярдер-уно в Україні. Треба розуміти, що така дрібничка не варта уваги. Зате я був ошелешений іншим біографічним фактом: Ринат Ахметов – повний кавалер ордена «За заслуги»! Себто нагороджений орденами І, ІІ та ІІІ ступенів. Причім найвищу ступінь ордену він отримав від нині правлячого президента.
І погубила мене цікавість. Почав я гортати сторінки і вилуськувати серед членів фракції Партії регіонів ущент «заслужених», себто повних кавалерів ордену «За заслуги». Утішайтеся, незаслужені, і най вам від заздрощів ніс побіліє: В.Янукович, М.Азаров, О.Єфремов, В.Рибак, В.Богуславський, В.Тихонов, Ян Табачник та, усядьтеся міцніше, С.Ківалов. Щоби розвіяти всілякі сумніви щодо значимості державних нагород, додам, що Сєрьожа-«Підрахуй» нагороджений ще й орденом Ярослава Мудрого.Як і «полковник Діма», у миру Дмитро Табачник – орденами Ярослава Мудрого і Богдана Хмельницького.
То хто насмілиться заперечувати, що вищеназвані «ПІСУАРисти» (адепти створення Південно-Східної Української Автономної Республіки під час сєверодонецького шабашу) є істиними патріотами? Були ж у них якісь, відомі лишень президентам, заслуги перед... А от тут я – «пас». Знаю тільки, що всі вони заслуговують, у різній мірі, на увагу правоохоронних органів. За умови, звісно, що, власне, правоохоронні органи в нас є в наявності.
Щоби шановне панство переконалося, що вищенаведене не випадковість, а система, вибірково наведу декілька прізвищ, т.б.м., недоношених кавалерів ордену «За заслуги», ІІ і ІІІ ступенів: Н.Шуфрич, А.Клюєв, Г.Васильєв, О.Стоян, В.Кисєльов, О.Костусєв (його похід у ВР під гаслом «Бог и Россия» - безперечна заслуга перед Україною).
Утикацька натура змусила мене продовжити пошуки «зазаслужених» серед достойників з інших фракцій. Є і серед «нашоукраїнців», і серед «литвинівців». Повних кавалерів немає, але орденоносних більш, ніж достатньо. А от «бютівців» орденоносна пошесть оминула. Не мають заслуг перед Україною – і край. Навіть Володимир Яворівський, виявляється, ніякий не патріот. З висоти президентського сідала. А що вже говорити про якогось-там Андрія Шкіля.
От Іван Плющ – патріот найвищого гатунку, позаяк Герой України. Як по-геройськи він дав зрозуміти президентське відношення до демократичної коаліції, відмовившися підписувати коаліційну угоду! Як і Юхим Звягільський – такий же патріот. Звання Герой України, видать, заслужив геройською втечею від української Феміди в землю обітовану – Ізраїль. А мо’ він два роки там переховувався не від караючого меча правосуддя, а «працюючи» там українським Штірліцюком? Оце була б хохма!
І Юлія Тимошенко патріотка. І також не націоналістка. Фізіологія, знаєте: гени, те-се. А от якої ідеологічної орієнтації, напевно, не знає і сама Леді Ю. Вона в неї як і вбрання: залежить від місця перебування, події, настрою, зрештою. Спочатку подалася була в соціалістки, навіть у Соцінтерні трохи потусувалася. По духу близька, знаєте, ідеологія: ну там націоналізувати-конфіскувати, перерозприділити, заробити... Невдовзі вияснилося, що не в ту компанію потрапила: євросоціалісти, виявляється, з людським обличчям і більшовицьке «Грабуй награбоване!», делікатно кажучи, не толерують. Чистоплюї, одначе.
Воно можна було б цих добропорядних, законослухняних і нудних євросоцбюргерів обвести навколо наманікюреного мізинчика, але... Стати манірною євросоціалістичною «синьою панчохою» і сидіти з пісною фізіономією на їх посиденьках? Ще б якось можна було перетерпіти. Але дивитися як «совість нації» оббиває соцінтернівські пороги, вижебруючи членство для українських соцренегатів, видовище, погодьтеся, жалюгідне і огидне.
Щоби якось розвіятися від цих занудливих соцінтернівських снобів, Ю.Т. оголосила себе солідаристкою. Що воно за лиха година цей солідаризм, не вникала і сама вождеса, але навряд чи цим переймалася: головне, що звучить солідно і десь-навіть таємничо. Оскільки виявилося, що для електорату що солідаризм, що мумбоюмбизм – одне казна що, зі своєї чарівної і дуже розсудливої голівки цю біліберду викинула і Ю.Т. Між іншим, одне із значень слова «солідарність» є «кругова порука». Чи не це спокусило прагматичну Ю?
Огледівшись на європейському політичному вигоні в пошуках найбільш перспективного ідеологічного «даху», Ю.Т. зупинилася на народництві. Ні, не на тому з ХІХ ст. з просвітницькими походами в народ та бомбами для можновладців. Мається на увазі респектабельна і впливова Європейська Народна партія. Ну хіба справжні джентльмени можуть відмовити в членстві такій чарівній, тендітній, елегантній і на позір беззахисній вождесі з напівдикого напівсходу? До того ж, екзотика, знаєте. Не переконав у патріотизмі Юлі? Аргумент не до заперечення: де ви бачили царя, султана, магараджу, любимого вождя, котрий би не любив СВОЮ державу?
І Віктор Янукович патріот. Дрібнішого, регіонального, навіть містечкового штибу, т.б.м., єнакієвсько-блатного розливу. Ні, не націоналіст: від малограмотності, історичного невігластва та «совковської» зомбованості путає націоналізм з фашизмом. Ідеологія конкретна: «казлы, не мешайте нам жить» та «не трожь наших старших братьев».
І Петро Симоненко патріот. Спадковий, більшовицький. Чужої держави. Ідеологія гранично проста, канонічна: україноненависництво та москволюбство.
Також патріот і Володимир Литвин. Тієї України, якій він, незрівнянний, потрібний. Якщо ж ні, то на кий ляд потрібна Литвину така Україна? І ідеологія є. Як же академіку – любителю чужих праць, полковнику запасу СБУ (можливо, й КДБ-ФСБ), учаснику бойових дій на невідомому фронті, Герою України без ідеології? Жлобство – так називається ця ідеологія.
Позапарламентських, скажімо, неканонізованих партійних вождів наразі полишимо в спокої: уваги чи хоча б згадки ще треба заслужити. Зауважу, усі вони також патріоти чого-небудь та страх як принципово ідеологічні. А що вже дорожать своїми принципами, то аж ціни їм не складуть. Коли ці принципи треба продати.
Що не говори, а народ ми нікудишній: з таким-то щастям, маючи патріотів як бліх на приблудному псі, примудритися перетворити країну в безладний бардак – це треба вміти і дуже захотіти. Це не ми, це – вони, виправдовуєтеся? Як кажуть у суді, протест відхиляється. Не треба було показувати, що можемо: і гідність відстояти, і політиків провчити, і еліту поміняти, і свободу відвоювати. То нічого, що поміняли шило на швайку: перші коти за плоти. Головне, доказали, що копа переможе й попа. Щоправда, для цього треба, щоби жарений півень не раз і не два нас клюнув у делікатне місце.
А щодо патріотів власного капшука, власних амбіцій, власної шкури, чужих держав... Це ми – вічні, а вони тимчасові. Це як прищі перехідного віку. Подорослішаємо – самі зникнуть.
02.12.2008,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар