Ось тепер з упевненістю можна стверджувати: у пропорційне виборче багно ми втелющилися грунтовно, по самі ніздрі. Жеврів кволенький вогник надії, що народний президент зглянеться над нами, сірими і затурканими, витягне нас із цього лайна, обмиє, обсушить, по голівці погладить і дасть мажоритарного виборчого медяника. Не в його повноваженнях, зітхаєте? Тоже мені причина: ніби закони, аж до Основного, були указом для президента. Він сам мастак видавати укази. Сумнівні.
Про те, що пропорційна виборча система ще довго пошиватиме нас у дурні, свідчить забронзовіння у вождівстві самого Гаранта. Як вам на фоні «Президент України» виглядає «Голова партії «Народний союз «Наша України»? Інтелігентно кажучи, не вражає. Ще б пак, то, який не є, все ж цар-батенько і раптом, най і перший парубок, та всього-то на селі. І яка нечиста сила сподвигла веломудрого і достобіса амбітного «батька нації», «месію», «Мойсея» і т.і., і т.п. на цей, скажімо, неадекватний крок? Е ні, списувати на загальновідому неадекватність поступків нашого шестивідсотково-всенародного улюбленця у цьому випадку було б величезним ляпсусом. Нутром відчуваю: за цим на позір (мо’ й ні) дурнуватим вождівством криється геніальний план. І зародився він не в секретаріатській щурятні, а в розсудливій, холоднокровній як арифмометр голові САМОГО. А знаєте, якщо до цього плану не має ніякого, мається на увазі ні найменшого, відношення «кризовий менеджер» мукачевського розливу, то, можливо, сякий-такий шанс, не на успіх, цього не може бути за визначенням, а не вляпатися в чергову історію, таки є.
Щодо галайздрування «сторожових псів демократії» та звинувачень усіляких яйцеголових розумників у порушенні ст.103 Конституції України (ну ту, яка зобов’язує президента жити, грубо кажучи, на одну президентську зарплату), то я авторитетно заявляю: нахабний наклеп правових невігласів! Ну написали якісь мудрагелі, щоби вони самі на одну зарплату жили аж до пенсії, що «Президент України не може... обіймати посаду... в об’єднаннях громадян», і кому від цього легше стало? Заробляв би чесно вождюванням на шкарпетки та носовички, так ні, б’ють по руках, котрі ніколи не крали. А я вам відверто скажу: оця заборона заробляти законослухняно – це не що інше, як пряме спонукання до корупції. Красиво жити-то нікому не заборонено! Тим паче такому сибариту як наш президент.
Ну порушив президент конституцію. Трішки так, мимохідь. Та й не вперше ж. І чи порушив? Немає у вас, правники ви – самоуки, широти поглядів. Зашорені, значить, зациклені на букві закону, сиріч буквоїди, а дехто взагалі талмудист. Проблему треба розглядати принаймні з двох боків. З одного боку – президент однозначно не може одночасно бути головою партії. З другого боку – а знайдіть-но мені хоч одну статтю, навіть не в конституції, а в якомусь задрипаному законі, яка забороняла б вождю у вільний від словоблудства та гендлю прохідними місцями в партійному виборчому списку, а то й усією партією, час підпрацьовувати президентом. Що, наповал? Отож бо. Проблем-то всього-нічого: у трудовій книжці до запису «працює на посаді Президента України і т.і...» в кінці додати два слова: «за сумісництвом». Народ у нас понятливий, співчутливий, зрозуміє, що вождю на проценті від членських внесків не розгулятися, так що «лівий» підзаробіток – свята справа. Ну і політичного «навару» від такої офігенної комбінації буде, як кажуть, повні штани радості. Багато в нас вождів може похвалитися, що його дружина Перша леді в країні? Один яко перст! Це ж навіть уявити важко, як тепер громадяни ломануть записуватися в ПРЕЗИДЕНТСЬКУ партію. До речі, як там вона нині називається? І не єхидствую я, а запитання навіть зовсім не зайве. У Мінюсті зареєстровано партію «Народний союз «Наша Україна», а на запрошеннях, за якими в з’їздівську залу допускалися шановні гості та всілякі інші народні депутати, чорним по білому було написано: «Партія Віктора Ющенка «Наша Україна». Так все ж таки «народносоюзна» чи іменна Ющенка, т.б.м., приватизована? І ще мене турбують ніби й шкурні, а заразом і суспільнозначимі питання: «З котрої години ночі займати чергу, щоби записатися у Вітіну партію, і в якому кабінеті нашого «Білого дому» це священнодійство відбувається?» Хто крайній у черзі? Дякую, я за вами.
І от нещодавно на першому втаємниченому, у стилі зібрання масонської ложі, з’їзді НС «НУ» (чи ПВЮ «НУ»?) сталося те, що в принципі статися не мало було: президент добровільно опустився до рівня голови, чого там лукавити, посередньої партії. За куценький термін існування партії В.Ю., гадалося, переконав усіх, що він президент усієї країни, а не якоїсь-там не дуже-то вагомої, хоча і керівної групи підтримки. Хто з українських політиків ніколи не порушував даного слова, нехай першим кине у В.Ю. камінь, себто звинуватить його в непослідовності. Зрештою, усі так роблять. Традиція, одначе.
З’їзд, хоч і відбувався в закритому режимі, але хіба для базікуватих делегатів це може стати перепоною для задушевного спілкування з журналістами в стилі «ви ж розумієте, що це конфіденційна інформація, але, розраховуючи на ваше вміння тримати язика за зубами...»? Таким чином уся «закритість» з’їзду полягала у відсутності на ньому журналістів «живцем». Якось важкувато таке упереджено-зневажливе ставлення до, най і четвертої, та все ж такої-сякої влади узгодити із декларованою демократичністю президента і його преторіанської гвардії. Не будемо дріб’язковитися, а подивимося, які політичні ноу-хау вигулькнули на з’їзді.
Оскільки з’їзд був звітно-виборчим, то й закономірно, що спочатку постав перед «нашоукраїнським» народом ще голова партії В’ячеслав Кириленко. Увесь такий вірнопідданий, оптимістичний, вальяжний: пуцувата фізіономія, твердий погляд насторожено-застиглих оченят, на пухнастому підгорлі ледь помітне вольове підборіддя, безапеляційний тон із позиркуванням у сторону «шефа»... Одне слово, типовий, не побоюся цього слова, канонічний комсомольський вожак на районній звітно-виборчій конференції в присутності першого секретаря обкому КПУ.
Положення голови НС «НУ», скажу я вам, було непростим. Говорити правду про більш, ніж скромні політичні здобутки партії ніяк не можна, позаяк у шефа від правди псується настрій. Брехати про видатні здобутки – знову ж таки рівнозначно, що сипати сіль на рани. Про внутрішньопартійний балаган узагалі краще мовчати в шматочку. І Славко знайшов безпечний вихід: хвалити партію і її високого покровителя та гудити всіх «ненаших», а особливо персональних шефових ворогів. Молодець Славко, безпрограшний варіант. Сідай. «Відмінно».
То чим потішив і надихнув з’їзд стурбовану громадськість? Приміром, з приємним здивуванням і полегшеним зітханням я взав що: «... Ми (НС «НУ» - Б.Г.) повинні усвідомлювати себе носіями української національної ідеї, людьми, котрі повинні відстояти, зберегти і розвинути нашу національну ідентичність і наш цивілізаційний вибір...» Спи спокійно, народе! Чи ти будеш куняти, чи хропака давати, є достойники, котрі пильнуватимуть, щоби ти проснувся національно свідомим українцем у більш-менш цивілізованому вигляді. І чим тільки останні 20 років займався Народний Рух України, якщо на 18-му році незалежності виявилося, що без президентської партії, ми всі перетворилися б у «моголів» і жили б у кибитках?
Черговим бальзамом на душу здезорієнтованого народу стали одкровення у 80-хвилинному спічі президента. Накінець-то він визначився зі своєю орієнтацією. Партійною, звісно ж. Так і заявив: мовляв, партія в нього одна, а не дві, три чи п’ять. Однолюб, значить. Зрештою, визначився, з ким стане під вінець у законному шлюбі, а от «єцнуті» шльондри, так це був просто ні до чого не зобов’язуючий флірт. Мужику треба перебіситися, щоби остатечніти. Що буде з «єцнутими» покритками, питаєте? Можна подумати, ніби ви і справді переживаєте за долю балогівського цимбор-проекту. Переб’ються. А якщо і зникнуть з політичного вигону, тоже непогано: баба з возу – кобилі легше.
Прозвучала на з’їзді і коаліційна тема. Удаватися в деталі немає сенсу, оскільки ці деталі всім уже набили оскомину. Що, для вас новина, що Юля політична курва, на якій проби ніде ставити, і говорити про відновлення демкоаліції навіть з долученням до неї литвинівських «мироносців» (тоже не подарунок!) – себе не поважати? У контексті коаліцієтворення справжньою сенсацією були два одкровення двох вождів – екс і новоявленого. Перше. Достойною увійти в коаліцію з Партією Ющенка «Нова Україна» може бути тільки... партія «Народний союз «Наша Україна»! Є безліч причин, які роблять несумісною НС «НУ» з будь-якою іншою партією. Що ж це за причини, конкретно не прозвучало. І не дуже-то й треба. Я можу, не задумуючися, відразу назвати дві головні:
Про те, що пропорційна виборча система ще довго пошиватиме нас у дурні, свідчить забронзовіння у вождівстві самого Гаранта. Як вам на фоні «Президент України» виглядає «Голова партії «Народний союз «Наша України»? Інтелігентно кажучи, не вражає. Ще б пак, то, який не є, все ж цар-батенько і раптом, най і перший парубок, та всього-то на селі. І яка нечиста сила сподвигла веломудрого і достобіса амбітного «батька нації», «месію», «Мойсея» і т.і., і т.п. на цей, скажімо, неадекватний крок? Е ні, списувати на загальновідому неадекватність поступків нашого шестивідсотково-всенародного улюбленця у цьому випадку було б величезним ляпсусом. Нутром відчуваю: за цим на позір (мо’ й ні) дурнуватим вождівством криється геніальний план. І зародився він не в секретаріатській щурятні, а в розсудливій, холоднокровній як арифмометр голові САМОГО. А знаєте, якщо до цього плану не має ніякого, мається на увазі ні найменшого, відношення «кризовий менеджер» мукачевського розливу, то, можливо, сякий-такий шанс, не на успіх, цього не може бути за визначенням, а не вляпатися в чергову історію, таки є.
Щодо галайздрування «сторожових псів демократії» та звинувачень усіляких яйцеголових розумників у порушенні ст.103 Конституції України (ну ту, яка зобов’язує президента жити, грубо кажучи, на одну президентську зарплату), то я авторитетно заявляю: нахабний наклеп правових невігласів! Ну написали якісь мудрагелі, щоби вони самі на одну зарплату жили аж до пенсії, що «Президент України не може... обіймати посаду... в об’єднаннях громадян», і кому від цього легше стало? Заробляв би чесно вождюванням на шкарпетки та носовички, так ні, б’ють по руках, котрі ніколи не крали. А я вам відверто скажу: оця заборона заробляти законослухняно – це не що інше, як пряме спонукання до корупції. Красиво жити-то нікому не заборонено! Тим паче такому сибариту як наш президент.
Ну порушив президент конституцію. Трішки так, мимохідь. Та й не вперше ж. І чи порушив? Немає у вас, правники ви – самоуки, широти поглядів. Зашорені, значить, зациклені на букві закону, сиріч буквоїди, а дехто взагалі талмудист. Проблему треба розглядати принаймні з двох боків. З одного боку – президент однозначно не може одночасно бути головою партії. З другого боку – а знайдіть-но мені хоч одну статтю, навіть не в конституції, а в якомусь задрипаному законі, яка забороняла б вождю у вільний від словоблудства та гендлю прохідними місцями в партійному виборчому списку, а то й усією партією, час підпрацьовувати президентом. Що, наповал? Отож бо. Проблем-то всього-нічого: у трудовій книжці до запису «працює на посаді Президента України і т.і...» в кінці додати два слова: «за сумісництвом». Народ у нас понятливий, співчутливий, зрозуміє, що вождю на проценті від членських внесків не розгулятися, так що «лівий» підзаробіток – свята справа. Ну і політичного «навару» від такої офігенної комбінації буде, як кажуть, повні штани радості. Багато в нас вождів може похвалитися, що його дружина Перша леді в країні? Один яко перст! Це ж навіть уявити важко, як тепер громадяни ломануть записуватися в ПРЕЗИДЕНТСЬКУ партію. До речі, як там вона нині називається? І не єхидствую я, а запитання навіть зовсім не зайве. У Мінюсті зареєстровано партію «Народний союз «Наша Україна», а на запрошеннях, за якими в з’їздівську залу допускалися шановні гості та всілякі інші народні депутати, чорним по білому було написано: «Партія Віктора Ющенка «Наша Україна». Так все ж таки «народносоюзна» чи іменна Ющенка, т.б.м., приватизована? І ще мене турбують ніби й шкурні, а заразом і суспільнозначимі питання: «З котрої години ночі займати чергу, щоби записатися у Вітіну партію, і в якому кабінеті нашого «Білого дому» це священнодійство відбувається?» Хто крайній у черзі? Дякую, я за вами.
І от нещодавно на першому втаємниченому, у стилі зібрання масонської ложі, з’їзді НС «НУ» (чи ПВЮ «НУ»?) сталося те, що в принципі статися не мало було: президент добровільно опустився до рівня голови, чого там лукавити, посередньої партії. За куценький термін існування партії В.Ю., гадалося, переконав усіх, що він президент усієї країни, а не якоїсь-там не дуже-то вагомої, хоча і керівної групи підтримки. Хто з українських політиків ніколи не порушував даного слова, нехай першим кине у В.Ю. камінь, себто звинуватить його в непослідовності. Зрештою, усі так роблять. Традиція, одначе.
З’їзд, хоч і відбувався в закритому режимі, але хіба для базікуватих делегатів це може стати перепоною для задушевного спілкування з журналістами в стилі «ви ж розумієте, що це конфіденційна інформація, але, розраховуючи на ваше вміння тримати язика за зубами...»? Таким чином уся «закритість» з’їзду полягала у відсутності на ньому журналістів «живцем». Якось важкувато таке упереджено-зневажливе ставлення до, най і четвертої, та все ж такої-сякої влади узгодити із декларованою демократичністю президента і його преторіанської гвардії. Не будемо дріб’язковитися, а подивимося, які політичні ноу-хау вигулькнули на з’їзді.
Оскільки з’їзд був звітно-виборчим, то й закономірно, що спочатку постав перед «нашоукраїнським» народом ще голова партії В’ячеслав Кириленко. Увесь такий вірнопідданий, оптимістичний, вальяжний: пуцувата фізіономія, твердий погляд насторожено-застиглих оченят, на пухнастому підгорлі ледь помітне вольове підборіддя, безапеляційний тон із позиркуванням у сторону «шефа»... Одне слово, типовий, не побоюся цього слова, канонічний комсомольський вожак на районній звітно-виборчій конференції в присутності першого секретаря обкому КПУ.
Положення голови НС «НУ», скажу я вам, було непростим. Говорити правду про більш, ніж скромні політичні здобутки партії ніяк не можна, позаяк у шефа від правди псується настрій. Брехати про видатні здобутки – знову ж таки рівнозначно, що сипати сіль на рани. Про внутрішньопартійний балаган узагалі краще мовчати в шматочку. І Славко знайшов безпечний вихід: хвалити партію і її високого покровителя та гудити всіх «ненаших», а особливо персональних шефових ворогів. Молодець Славко, безпрограшний варіант. Сідай. «Відмінно».
То чим потішив і надихнув з’їзд стурбовану громадськість? Приміром, з приємним здивуванням і полегшеним зітханням я взав що: «... Ми (НС «НУ» - Б.Г.) повинні усвідомлювати себе носіями української національної ідеї, людьми, котрі повинні відстояти, зберегти і розвинути нашу національну ідентичність і наш цивілізаційний вибір...» Спи спокійно, народе! Чи ти будеш куняти, чи хропака давати, є достойники, котрі пильнуватимуть, щоби ти проснувся національно свідомим українцем у більш-менш цивілізованому вигляді. І чим тільки останні 20 років займався Народний Рух України, якщо на 18-му році незалежності виявилося, що без президентської партії, ми всі перетворилися б у «моголів» і жили б у кибитках?
Черговим бальзамом на душу здезорієнтованого народу стали одкровення у 80-хвилинному спічі президента. Накінець-то він визначився зі своєю орієнтацією. Партійною, звісно ж. Так і заявив: мовляв, партія в нього одна, а не дві, три чи п’ять. Однолюб, значить. Зрештою, визначився, з ким стане під вінець у законному шлюбі, а от «єцнуті» шльондри, так це був просто ні до чого не зобов’язуючий флірт. Мужику треба перебіситися, щоби остатечніти. Що буде з «єцнутими» покритками, питаєте? Можна подумати, ніби ви і справді переживаєте за долю балогівського цимбор-проекту. Переб’ються. А якщо і зникнуть з політичного вигону, тоже непогано: баба з возу – кобилі легше.
Прозвучала на з’їзді і коаліційна тема. Удаватися в деталі немає сенсу, оскільки ці деталі всім уже набили оскомину. Що, для вас новина, що Юля політична курва, на якій проби ніде ставити, і говорити про відновлення демкоаліції навіть з долученням до неї литвинівських «мироносців» (тоже не подарунок!) – себе не поважати? У контексті коаліцієтворення справжньою сенсацією були два одкровення двох вождів – екс і новоявленого. Перше. Достойною увійти в коаліцію з Партією Ющенка «Нова Україна» може бути тільки... партія «Народний союз «Наша Україна»! Є безліч причин, які роблять несумісною НС «НУ» з будь-якою іншою партією. Що ж це за причини, конкретно не прозвучало. І не дуже-то й треба. Я можу, не задумуючися, відразу назвати дві головні:
- нарцисоманія;
- провінційне чванство.
Друге одкровення було глобального характеру. Суть наступна. В Україні дві з половиною копи партій, але незважаючи на це, при будь-яких коаліційних комбінаціях, будь-яка коаліція нічого доброго для України не принесе. Умієте читати між рядків? Не ніяковійте, буває, колись навчитеся. На цей раз я вам прочитаю. Якщо будь-яка коаліція – то є завідоме зло, це означає, що завідомим же добром для України може бути ОДНА, керівна, спрямовуюча і надихаюча, партія. Хто б сумнівався, що вона має називатися «Партія Ющенка «Наша Україна». Кажете, уже це проходили? А наші вожді з якого гнізда вилупилися?
Як бачите, перший етап з’їзду НС «НУ», чи то пак, ПВЮ «НУ» дав підстави порозважатися, скажімо, сенсаційним рішенням та, делікатно кажучи, дивними одкровеннями. Другий етап має бути ще більше захоплюючим, оскільки вирішуватимуться декілька навіть дуже конкретних проблем:
Як бачите, перший етап з’їзду НС «НУ», чи то пак, ПВЮ «НУ» дав підстави порозважатися, скажімо, сенсаційним рішенням та, делікатно кажучи, дивними одкровеннями. Другий етап має бути ще більше захоплюючим, оскільки вирішуватимуться декілька навіть дуже конкретних проблем:
- знайти юридичну «відмазку» для конституційного нігілізму президента (окрім моєї вищевикладеної пропозиції з мордування Трудового кодексу, можу запропонувати ще елегантнішу: перейменувати посаду «Голова партії» на титул «Вождь» і десь в кінці Статуту дрібненькими літерами написати: «без права підпису на фінансових документах»);
- провести грунтовну зачистку досить-таки закаляних партійних керівних рядів з урахуванням історичного досвіду, як то: лівий ухил, правий ухил, ліво-правий ухил, ухил до Юлі – «трійки» і відлучення від годівниці, а то й від тіла САМОГО;
- реорганізувати і обрати призначену особисто Ющенком політраду з урахуванням, звісно ж, демократичних критеріїв – вірнопідданість, покірливість, дисциплінованість, безініціативність, одне слово, я начальник – ти дурень (враховуючи винятковий талант В.Ю. у підборі свого почету, партійна свита має бути чимось унікальним);
- під чергові дочасні вибори мобілізувати весь партійний реманент, політтехнології аж до «чорних» включно, кадровий, себто адміністративний, ресурс, щоби виборчий ужинок дозволив на рівних домовлятися про «ширку» з побратимами з Партії регіонів.
А тепер гарненько замисліться: на кий ляд Ющенку ломати конституційні дрова і очолювати партію «імені «Я», якби він не збирався йти з нею на дочасні вибори саме за пропорційною виборчою системою із «котами у мішку», себто із закритими партійними списками? Дурилка продовжується, панове.
08.12.2008,
Богдан Гринчук
08.12.2008,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар