Дорослішаємо, панове. З болем, криком, розривами, кровитечею як при важких пологах. І все ж учимося. Ні, до навчання на чужих помилках ми ще не доросли. Таке щастя для розумних, ми ж усе вчимося на власних огріхах та й то, у кращому випадку, на слабеньку трієчку. Що ж дивного, що все ще за»ослиною» партою в початкових класах. Але то нічого, не страшно і зовсім не ганебно. На те коня кують, щоби не спотикався.
Наприкінці минулого року Центр Разумкова провів соціологічне дослідження на тему «Думка громадян України про підсумки 2008 р., владу, політиків, ситуацію в Україні». Суб’єктивне враження від результатів: ми вже більш-менш усвідомили, хто нам непотрібний, чого не треба робити та які найбільші болячки заважають нам благоденствувати. Відносно нам потрібних, що саме робити та ефективних ліків від болячок, то ми поки що зупинилися на стадії лихої свекрухи: «Не знаю як, але не так!» Добре, хоч це усвідомили, глядь, років через -надцять до нас дійде, хто в домі господар, а тоді... Як кажуть, нуте, браття, або добути, або дома не бути. Це «або-або» треба вирішити радикально-жорстко і однозначно: у буцегарнях, де утримуються нелюди, засуджені до довічного ув’язнення, виділити 200.. кажете мало, добре, най буде 300 одиночних камер і поселити там найбільш успішних розкрадачів-грабіжників народного майна. Перелік клієнтів можна складати хоч за алфавітом, хоч за даними журналу «Форбс», хоч за списками з грифом «Цілком таємно» наших доблесних чекістів. Зрозуміло, з повною конфіскацією. Як бути з «офшорними» мільярдами? Узяти в долю більшовиків, а вже вони, з їх-то історичним досвідом вибивання нетрудових доходів з паразитуючого класу, не сумнівайтеся, переконають цих злодюг-бандюганів «добровільно» повернути награбоване.
Але це справа майбутнього. Недалекого, оскільки ситуація сама що не є класична: верхи не можуть, позаяк зажерлися – це раз, не вистачає мізків – це два, а низи не хочуть і далі гибіти, спокійно спостерігаючи за жируванням елітної шпани. Ось тому 85,4 % опитаних уважає, що Україна розвивається в неправильному напрямку. 3,2 % має діаметрально протилежну думку. Угадайте з трьох разів, хто ці три відсотки, кому привільно, радісно живеться в Україні і хто вважає, що «вірною путтю ідемо, пацани»?
Влада, як така, була, є і буде інструментом насильства, оскільки вона встановлює певні обмеження для особи чи організованої групи осіб. Це – зло, але ми усвідомлюємо, що це необхідне зло: легко уявити хаос, який би настав, якби перестали діяти обмеження-гальма у вигляді законів. Недовірливо хмикаєте, мовляв, в Україні закони давно не діють і нічого, кінець світу ще не настав? Ех, політично темні ви люди: у нас закони не писані для отих трьох відсотків задоволених, а для всіх інших ще й як писані. І мільйонна армія міліцейських «орлів», доблесних чекістів, страх яких принципових прокурорів та служителів Феміди з руками, котрі ніколи не брали, захищає беззаконня, свавілля, злочини цих трьох відсотків покидьків.
До честі шановного панства результати опитування підтверджують один незаперечний і тому ще приємніший результат: ми не довіряємо ВСІМ політикам без винятку. Хто б у цьому сумнівався після того, у яке непотребство вони перетворили країну. За це ми справедливо кожній сестричці виділили по заслуженій сережці, себто оцінили їх за ділами їхніми. І не має значення, чи оцінюємо ми їх уроздріб, чи гуртом. Коли взяти «гуртом», то за рівнем недовіри – 72,8 % очолює список народних антипатій Національний банк України. Зрозуміло, що таке антилідерство тимчасове і пов’язане з аферою навколо девальвації гривні, т.б.м., народ уздрів, чиє рильце в пушку. Народ, знаєте, видющий і за цим рильцем побачив і лик «месії». І оцінив. До всіх президентських вибриків доплюсував і співучасть у цій афері – і вийшов сороміцький результат: 71.2 % статевозрілих громадян, які не підтримують діяльність Президента України. (Скоромовкою пройдуся по інших державних інституціях. Верховна Рада: найнижчий ступінь довіри – аж 1,4 % і 69,3 % народного «фе», що можна вважати компліментом, позаяк ця «малина» заслуговує на 98,6 % огиди. Біля четвертого ганебного стовпа з 65,1 % «фе» і 2,6 % «одобрямс» розташувався Суд в Україні. Заслужено. Уряд також недалеко втік: 4,3 % - оптимісти, одначе, але 62,5 % уже махнули рукою, мовляв, не буде з цього пива ніякого дива).
Поцікавилися соціологи і народною думкою про окремо взатих державних мужів та політиків. З цього приводу я хотів би дати дружню пораду щодо пошуків чесних політиків в Україні. Настійливо рекомендую попередньо провести простенький експеримент. Теплого літнього вечора, бажано після дощу, сходіть до найближчого ставка, річки чи будь-якої водойми. Попри проблеми з екологією і окремо взяте жабоїдство ці безхвості не перевелися і все ще влаштовують багатоголосі жаб’ячі концерти. Так от, побродіть по березі, прислухайтеся до квакання і якщо відшукаєте жабу, яка не квакає, а колоратурним сопрано виводить арію Чіо-Чіо-сан, - сміливо ідіть на «Печерський трикутник»: у вас буде такий же шанс відшукати чесного, високоморального, мудрого українського політика чи державного мужа.
Серед результатів досліджень Центру подано таблиці динаміки довіри-недовіри від лютого 2005 р. аж по грудень 2008 р. Я б це назвав динамікою ілюзій-відрази. Загальна тенденція для всіх без винятку політиків: ілюзії послідовно і невпинно розвіюються, відраза таким же чином зростає. За ці чотири роки були спалахи довіри, у межах 30-32 %, до Юлії Тимошенко і Віктора Януковича, а от Віктор Ющенко навіть цим похвалитися не може, хоча...
Послідовність – це ж позитивна риса, чи не так? От і знайшовся привід сказати добре слово про президента: він послідовно втрачав довіру громадян – з 48,3 % у лютому 2005 р. до ганебних 3,4 % у грудні 2008 р.; відповідно народне «фе» зростало з післяінавгураційних 23,3 % до нинішніх 76,4 %. Це ж який талантище треба мати народному президенту, щоби так впечінитися «своєму» народу?! Гадаю, він про це навіть не здогадується: зависоко, знаєте, над народом сам себе возніс та ще й оточив себе свитою з підлабузників, холуїв та кримінальників, крізь яку проходить тільки фіміам. Щасливий, скажу я вам, чоловік: живе собі в уявному, самим же придуманому світі, час від часу являється народу, щоби виректи якусь чергову благоглупість і як тетерук під час токування не чує нікого і нічого.
І Юлії Тимошенко хвалитися нічим: і гарна молодиця, і голосиста, і модниця, і єдиний справжній мужик в українському політикумі, а от ніяк не вгодить цьому народу. Хіба ж це популярність – 11,2 % довіри? А було ж 40 з гаком на початку 2005 р, майже 33 % в грудні 2007 р. – і раптом такий конфуз. Вона, звісно, не подає виду, що такий рейтинг її гризе як іржа залізо: се така баба, що чорт їй на махових вилах чоботи оддавав.
Безумовно, їй добряче нагадив президент зі своєю канцелярською братією. Що не говори, а для боротьби з президентським супостатом №1 засобами не перебирають, у т.ч. і лайнокидальними машинами «від цимбори». Та й сам В.Ю. джентльменством себе, скажімо, не обтяжував. А тут ще високосний рік, клята криза, подільники по партії – усілякі Губські-Осики, очі б їх не бачили, прем’єрство як та валіза без ручки – і кинути шкода, і нести незручно, до того ж забагато наобіцяла, а в казні - аби душа сита та тіло не наге. До того ж зірвалася, дістав-таки трипільський месія, так що прийшлося вийти з образу мадонни, невинної жертви, великомучениці, народної захисниці – такої-собі біло-сердечної закосиченої Оранти і показати зуби.
Прикро, звісно, за найнижчий за останні чотири роки рейтинг довіри, але ще не вечір. Як кажуть, вийде, ляше, на наше.
Найстабільнішим у сенсі народної огиди можна вважати Віктора Януковича: як мав післяпомаранчевореволюційні 50,4 %, так і завершив минулий рік з 56,1 %. Зрозуміло, що це пов’язано не з якимись цяця-ляля особистими якостями єнакієвського конкретного пацана, а з вимушено усталеним електоратом: на південно-східному електоральному полі так і не появилося альтернативної політичної фігури, яка могла б позмагатися з «Хамом» в опозиції. Треба відмітити, що статус «вічного опозиціонера» в очах «східняків» поволі перетворюється в зневажливий статус «лоха», що і матеріалізувалося в 10,4 % довіри. Тенденція, одначе.
У оцінці діяльності наших політичних важковаговиків є достобіса цікава графа: «Не знаю такого політика». Виявляється, є ще в нас щасливі люди: десь біля 1 % громадян заявили, що гадки не мають, що це за типи – Ющенки, Тимошенки та Януковичі. Ні, це не тупі, байдужі до суспільного життя громадяни, а така своєрідна форма протесту: мовляв, та знати я не хочу цих хануриків, пропади вони пропадом! Що ж, і до такої позиції треба ставитися з повагою.
Чи порозумнішав український народ у виборі своїх партійних симпатій у випадку дочасних парламентських виборів? А звідки наберешся того розуму, коли політичний вигін окупували і зайняли кругову оборону все ті ж остогидлі бізнес-групи, квазі-партії та завідомі аутсайдери народних симпатій? З чого вибирати, якщо пропонується виключно товар сумнівної якості? Закономірно, що чверть виборців заявили, що вони десь мали ці вибори і цих вождів. Узагалі-то для нормальних партій це був би тривожний дзвіночок, але нашим самовпевненим вождям такий протест до причинного місця: мовляв, де ви дінетеся? зжерете, що подамо! І знаєте, то правда: з огидою, відпльовуючися і лаючись, а будемо жерти, себто голосувати.
Якби вибори відбулися перед Новим роком, партійна палітра парламенту практично не змінилася б. Хіба що добавився б гіпотетичний блок А.Яценюка з несподіваними 6,6 % підтримки. З таким же результатом отаборився б у ВР Блок «потрібних» В.Литвина. Перша трійка прогнозована: «біло-голубі», «біло-сердечні» і «червоні». Знову ж таки, цілком передбачувано із сумнівно прохідним результатом – 4,2 % список абітурієнтів гіпотетичної ВР замикає Блок Віктора Ющенка «Наша Україна». Звертаю увагу, що мова йде про блок партій, а не про конкретну партію «Наша Україна». Що то будуть за партії, котрі заризикують випробувати долю в спілці з аутсайдером виборчих перегонів, опитування відповіді не дає. Можна передбачити, що це буде якийсь геть несамостійний партійний дріб’язок на кшалт балогівської політичної почвари «Єдиний центр» із рейтингом аж 0,1 %.
Щось подібне, себто передбачуване, відбулося б у разі президентських виборів, якби вони відбулися в кінці цього нелегкого високосного року. (Можна подумати, що невисокосні роки були для нас легкими та безтурботними). У лідерах усе ті ж, делікатно кажучи, знайомі парсуни – В.Янукович та Ю.Тимошенко. Вибір, хай йому грець: хочеш – покатайся на їжаку, хочеш – поніжся на бороні.
А знаєте, що в цих результатах безглуздо і навіть дикувато? За підсумками цих гіпотетичних президентських виборів ми могли б отримати президента, з підтримкою всього-на-всього ЧОТИРЬОХ, а то і менше, мільйонів виборців. Не вірите. Добре, удамося до математики. Виборців у нас десь заокруглено 37 млн. чоловік. Соціологія стверджує, що ще на щось надіються і візьмуть участь у виборах відсотків 55 – це біля 20 млн. оптимістів. Рейтинг фаворитів коливається в межах 20 %, от і маємо по 4 млн. голосів на кожного вождя, або біля 11 % від загальної кількості виборців. І хтось набереться нахабства патякати про «національних лідерів», загальнонародних провідників?
А де б у такому разі опинився чинний месія з-під хоружівської зірки? На почесному шостому місці, з 4,5 відсотками. Після Яценюка – 6.6 %, Литвина – 5,4 %, Симоненка – 5,3 %. І нічим тут не зарадиш: як заробив, так і відбудеш. Забув В.Ю. народну мудрість: хто з псами лягає, той з блохами встає.
І вже навіть не цікаво повідомляти шановне панство, що Політиком 2008 р. визнано Леді Ю., а безперечним, т.б.м., позаконкурентним розчаруванням року, хто б сумнівався, Віктора Ющенка (у цьому переконані майже 50 % опитаних). І нічого злорадіти: якого пива наварили, таке й п’ємо.
Узагальнюючий результат опитування на емоційному рівні можна висловити одним словом: розчарування у політиках, державних інституціях, політичній системі, напрямку розвитку країни, у владі загалом. Народ чітко визначив межу: оце – ми, а там – вони - чужі і ворожі нам. Це не байдужість і зовсім не аполітичність. Це – протест, така своєрідна, неоголошена «холодна війна» народу проти влади. Елітна шпана цього не хоче усвідомити. Вони ж переконані, що без Гриця і вода не освятиться, себто без них і сонце над Україною не зійде, і народ загибіє. Так я ж і кажу, що розуму в них якраз у межах від шлунку до гаманця.
А нам-то чого не вистачає, що ми все їх полохаємо своїм грізним гарчанням кошенят? Вишколу, панове. Уміння жорстко і впевнено протистояти цим паразитам у випадку форс-мажорних обставин. Чи хтось сумнівається, що ця сита шпана, яка зажерлася і знахабніла до краю, захоче насильно убезпечити своє панування, принаймні пожиттєво, а нас змусити бути щасливими від їхнього владарювання?
30.12.2008,
Богдан Гринчук
Наприкінці минулого року Центр Разумкова провів соціологічне дослідження на тему «Думка громадян України про підсумки 2008 р., владу, політиків, ситуацію в Україні». Суб’єктивне враження від результатів: ми вже більш-менш усвідомили, хто нам непотрібний, чого не треба робити та які найбільші болячки заважають нам благоденствувати. Відносно нам потрібних, що саме робити та ефективних ліків від болячок, то ми поки що зупинилися на стадії лихої свекрухи: «Не знаю як, але не так!» Добре, хоч це усвідомили, глядь, років через -надцять до нас дійде, хто в домі господар, а тоді... Як кажуть, нуте, браття, або добути, або дома не бути. Це «або-або» треба вирішити радикально-жорстко і однозначно: у буцегарнях, де утримуються нелюди, засуджені до довічного ув’язнення, виділити 200.. кажете мало, добре, най буде 300 одиночних камер і поселити там найбільш успішних розкрадачів-грабіжників народного майна. Перелік клієнтів можна складати хоч за алфавітом, хоч за даними журналу «Форбс», хоч за списками з грифом «Цілком таємно» наших доблесних чекістів. Зрозуміло, з повною конфіскацією. Як бути з «офшорними» мільярдами? Узяти в долю більшовиків, а вже вони, з їх-то історичним досвідом вибивання нетрудових доходів з паразитуючого класу, не сумнівайтеся, переконають цих злодюг-бандюганів «добровільно» повернути награбоване.
Але це справа майбутнього. Недалекого, оскільки ситуація сама що не є класична: верхи не можуть, позаяк зажерлися – це раз, не вистачає мізків – це два, а низи не хочуть і далі гибіти, спокійно спостерігаючи за жируванням елітної шпани. Ось тому 85,4 % опитаних уважає, що Україна розвивається в неправильному напрямку. 3,2 % має діаметрально протилежну думку. Угадайте з трьох разів, хто ці три відсотки, кому привільно, радісно живеться в Україні і хто вважає, що «вірною путтю ідемо, пацани»?
Влада, як така, була, є і буде інструментом насильства, оскільки вона встановлює певні обмеження для особи чи організованої групи осіб. Це – зло, але ми усвідомлюємо, що це необхідне зло: легко уявити хаос, який би настав, якби перестали діяти обмеження-гальма у вигляді законів. Недовірливо хмикаєте, мовляв, в Україні закони давно не діють і нічого, кінець світу ще не настав? Ех, політично темні ви люди: у нас закони не писані для отих трьох відсотків задоволених, а для всіх інших ще й як писані. І мільйонна армія міліцейських «орлів», доблесних чекістів, страх яких принципових прокурорів та служителів Феміди з руками, котрі ніколи не брали, захищає беззаконня, свавілля, злочини цих трьох відсотків покидьків.
До честі шановного панства результати опитування підтверджують один незаперечний і тому ще приємніший результат: ми не довіряємо ВСІМ політикам без винятку. Хто б у цьому сумнівався після того, у яке непотребство вони перетворили країну. За це ми справедливо кожній сестричці виділили по заслуженій сережці, себто оцінили їх за ділами їхніми. І не має значення, чи оцінюємо ми їх уроздріб, чи гуртом. Коли взяти «гуртом», то за рівнем недовіри – 72,8 % очолює список народних антипатій Національний банк України. Зрозуміло, що таке антилідерство тимчасове і пов’язане з аферою навколо девальвації гривні, т.б.м., народ уздрів, чиє рильце в пушку. Народ, знаєте, видющий і за цим рильцем побачив і лик «месії». І оцінив. До всіх президентських вибриків доплюсував і співучасть у цій афері – і вийшов сороміцький результат: 71.2 % статевозрілих громадян, які не підтримують діяльність Президента України. (Скоромовкою пройдуся по інших державних інституціях. Верховна Рада: найнижчий ступінь довіри – аж 1,4 % і 69,3 % народного «фе», що можна вважати компліментом, позаяк ця «малина» заслуговує на 98,6 % огиди. Біля четвертого ганебного стовпа з 65,1 % «фе» і 2,6 % «одобрямс» розташувався Суд в Україні. Заслужено. Уряд також недалеко втік: 4,3 % - оптимісти, одначе, але 62,5 % уже махнули рукою, мовляв, не буде з цього пива ніякого дива).
Поцікавилися соціологи і народною думкою про окремо взатих державних мужів та політиків. З цього приводу я хотів би дати дружню пораду щодо пошуків чесних політиків в Україні. Настійливо рекомендую попередньо провести простенький експеримент. Теплого літнього вечора, бажано після дощу, сходіть до найближчого ставка, річки чи будь-якої водойми. Попри проблеми з екологією і окремо взяте жабоїдство ці безхвості не перевелися і все ще влаштовують багатоголосі жаб’ячі концерти. Так от, побродіть по березі, прислухайтеся до квакання і якщо відшукаєте жабу, яка не квакає, а колоратурним сопрано виводить арію Чіо-Чіо-сан, - сміливо ідіть на «Печерський трикутник»: у вас буде такий же шанс відшукати чесного, високоморального, мудрого українського політика чи державного мужа.
Серед результатів досліджень Центру подано таблиці динаміки довіри-недовіри від лютого 2005 р. аж по грудень 2008 р. Я б це назвав динамікою ілюзій-відрази. Загальна тенденція для всіх без винятку політиків: ілюзії послідовно і невпинно розвіюються, відраза таким же чином зростає. За ці чотири роки були спалахи довіри, у межах 30-32 %, до Юлії Тимошенко і Віктора Януковича, а от Віктор Ющенко навіть цим похвалитися не може, хоча...
Послідовність – це ж позитивна риса, чи не так? От і знайшовся привід сказати добре слово про президента: він послідовно втрачав довіру громадян – з 48,3 % у лютому 2005 р. до ганебних 3,4 % у грудні 2008 р.; відповідно народне «фе» зростало з післяінавгураційних 23,3 % до нинішніх 76,4 %. Це ж який талантище треба мати народному президенту, щоби так впечінитися «своєму» народу?! Гадаю, він про це навіть не здогадується: зависоко, знаєте, над народом сам себе возніс та ще й оточив себе свитою з підлабузників, холуїв та кримінальників, крізь яку проходить тільки фіміам. Щасливий, скажу я вам, чоловік: живе собі в уявному, самим же придуманому світі, час від часу являється народу, щоби виректи якусь чергову благоглупість і як тетерук під час токування не чує нікого і нічого.
І Юлії Тимошенко хвалитися нічим: і гарна молодиця, і голосиста, і модниця, і єдиний справжній мужик в українському політикумі, а от ніяк не вгодить цьому народу. Хіба ж це популярність – 11,2 % довіри? А було ж 40 з гаком на початку 2005 р, майже 33 % в грудні 2007 р. – і раптом такий конфуз. Вона, звісно, не подає виду, що такий рейтинг її гризе як іржа залізо: се така баба, що чорт їй на махових вилах чоботи оддавав.
Безумовно, їй добряче нагадив президент зі своєю канцелярською братією. Що не говори, а для боротьби з президентським супостатом №1 засобами не перебирають, у т.ч. і лайнокидальними машинами «від цимбори». Та й сам В.Ю. джентльменством себе, скажімо, не обтяжував. А тут ще високосний рік, клята криза, подільники по партії – усілякі Губські-Осики, очі б їх не бачили, прем’єрство як та валіза без ручки – і кинути шкода, і нести незручно, до того ж забагато наобіцяла, а в казні - аби душа сита та тіло не наге. До того ж зірвалася, дістав-таки трипільський месія, так що прийшлося вийти з образу мадонни, невинної жертви, великомучениці, народної захисниці – такої-собі біло-сердечної закосиченої Оранти і показати зуби.
Прикро, звісно, за найнижчий за останні чотири роки рейтинг довіри, але ще не вечір. Як кажуть, вийде, ляше, на наше.
Найстабільнішим у сенсі народної огиди можна вважати Віктора Януковича: як мав післяпомаранчевореволюційні 50,4 %, так і завершив минулий рік з 56,1 %. Зрозуміло, що це пов’язано не з якимись цяця-ляля особистими якостями єнакієвського конкретного пацана, а з вимушено усталеним електоратом: на південно-східному електоральному полі так і не появилося альтернативної політичної фігури, яка могла б позмагатися з «Хамом» в опозиції. Треба відмітити, що статус «вічного опозиціонера» в очах «східняків» поволі перетворюється в зневажливий статус «лоха», що і матеріалізувалося в 10,4 % довіри. Тенденція, одначе.
У оцінці діяльності наших політичних важковаговиків є достобіса цікава графа: «Не знаю такого політика». Виявляється, є ще в нас щасливі люди: десь біля 1 % громадян заявили, що гадки не мають, що це за типи – Ющенки, Тимошенки та Януковичі. Ні, це не тупі, байдужі до суспільного життя громадяни, а така своєрідна форма протесту: мовляв, та знати я не хочу цих хануриків, пропади вони пропадом! Що ж, і до такої позиції треба ставитися з повагою.
Чи порозумнішав український народ у виборі своїх партійних симпатій у випадку дочасних парламентських виборів? А звідки наберешся того розуму, коли політичний вигін окупували і зайняли кругову оборону все ті ж остогидлі бізнес-групи, квазі-партії та завідомі аутсайдери народних симпатій? З чого вибирати, якщо пропонується виключно товар сумнівної якості? Закономірно, що чверть виборців заявили, що вони десь мали ці вибори і цих вождів. Узагалі-то для нормальних партій це був би тривожний дзвіночок, але нашим самовпевненим вождям такий протест до причинного місця: мовляв, де ви дінетеся? зжерете, що подамо! І знаєте, то правда: з огидою, відпльовуючися і лаючись, а будемо жерти, себто голосувати.
Якби вибори відбулися перед Новим роком, партійна палітра парламенту практично не змінилася б. Хіба що добавився б гіпотетичний блок А.Яценюка з несподіваними 6,6 % підтримки. З таким же результатом отаборився б у ВР Блок «потрібних» В.Литвина. Перша трійка прогнозована: «біло-голубі», «біло-сердечні» і «червоні». Знову ж таки, цілком передбачувано із сумнівно прохідним результатом – 4,2 % список абітурієнтів гіпотетичної ВР замикає Блок Віктора Ющенка «Наша Україна». Звертаю увагу, що мова йде про блок партій, а не про конкретну партію «Наша Україна». Що то будуть за партії, котрі заризикують випробувати долю в спілці з аутсайдером виборчих перегонів, опитування відповіді не дає. Можна передбачити, що це буде якийсь геть несамостійний партійний дріб’язок на кшалт балогівської політичної почвари «Єдиний центр» із рейтингом аж 0,1 %.
Щось подібне, себто передбачуване, відбулося б у разі президентських виборів, якби вони відбулися в кінці цього нелегкого високосного року. (Можна подумати, що невисокосні роки були для нас легкими та безтурботними). У лідерах усе ті ж, делікатно кажучи, знайомі парсуни – В.Янукович та Ю.Тимошенко. Вибір, хай йому грець: хочеш – покатайся на їжаку, хочеш – поніжся на бороні.
А знаєте, що в цих результатах безглуздо і навіть дикувато? За підсумками цих гіпотетичних президентських виборів ми могли б отримати президента, з підтримкою всього-на-всього ЧОТИРЬОХ, а то і менше, мільйонів виборців. Не вірите. Добре, удамося до математики. Виборців у нас десь заокруглено 37 млн. чоловік. Соціологія стверджує, що ще на щось надіються і візьмуть участь у виборах відсотків 55 – це біля 20 млн. оптимістів. Рейтинг фаворитів коливається в межах 20 %, от і маємо по 4 млн. голосів на кожного вождя, або біля 11 % від загальної кількості виборців. І хтось набереться нахабства патякати про «національних лідерів», загальнонародних провідників?
А де б у такому разі опинився чинний месія з-під хоружівської зірки? На почесному шостому місці, з 4,5 відсотками. Після Яценюка – 6.6 %, Литвина – 5,4 %, Симоненка – 5,3 %. І нічим тут не зарадиш: як заробив, так і відбудеш. Забув В.Ю. народну мудрість: хто з псами лягає, той з блохами встає.
І вже навіть не цікаво повідомляти шановне панство, що Політиком 2008 р. визнано Леді Ю., а безперечним, т.б.м., позаконкурентним розчаруванням року, хто б сумнівався, Віктора Ющенка (у цьому переконані майже 50 % опитаних). І нічого злорадіти: якого пива наварили, таке й п’ємо.
Узагальнюючий результат опитування на емоційному рівні можна висловити одним словом: розчарування у політиках, державних інституціях, політичній системі, напрямку розвитку країни, у владі загалом. Народ чітко визначив межу: оце – ми, а там – вони - чужі і ворожі нам. Це не байдужість і зовсім не аполітичність. Це – протест, така своєрідна, неоголошена «холодна війна» народу проти влади. Елітна шпана цього не хоче усвідомити. Вони ж переконані, що без Гриця і вода не освятиться, себто без них і сонце над Україною не зійде, і народ загибіє. Так я ж і кажу, що розуму в них якраз у межах від шлунку до гаманця.
А нам-то чого не вистачає, що ми все їх полохаємо своїм грізним гарчанням кошенят? Вишколу, панове. Уміння жорстко і впевнено протистояти цим паразитам у випадку форс-мажорних обставин. Чи хтось сумнівається, що ця сита шпана, яка зажерлася і знахабніла до краю, захоче насильно убезпечити своє панування, принаймні пожиттєво, а нас змусити бути щасливими від їхнього владарювання?
30.12.2008,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар