Ви бачили як звивається п’яна гадюка, які неймовірні пози приймає її тіло? Я також не бачив, але легко це уявляю, спостерігаючи за нашими, даруйте на слові, політиками. Ні, зовні вони можуть бути статечними і навіть справляти враження пристойних людей: захланна душа-то непомітна і схиблені мізки про себе не сигналізують. І чим на вищих можновладних щаблях вони пиндючаться, тим помітніша їх моральна безхребетність. Буду об’єктивним: не завжди . Там, де «своя пазуха ближче», вони тверді як криця. Закон зграї, знаєте: або ти загризеш, або тебе загризуть. Та в чому ж їх провина чи, тим більше, гріх? Спостерігали як собаки між собою гризуться за кістку? І в когось виникало бажання звинуватити їх в аморальності чи порушенні якихось заповідей? Бо ж ми знаємо, що собака – вона і є собака: ну там натура, інстинкти і все таке інше природнє для них неподобство.
Так і наша братія, політична, владна, чиновницька, бізнесова і інша, діють також на рівні інстинктів. У основному хапального та крутійського. Така, знаєте, заведенція в тому середовищі, яка сама себе вважає елітою. Ми-то знаємо, що це не так, а навіть зовсім навпаки, але із-за своєї вродженої делікатності не переконуємо їх в явно завищеній самооцінці, а називаємо речі своїми іменами. Я, скажімо, величаю їх шпаною. Босяки – тоже непогано. І все ж найбільш узагальнюючим визначенням буде «піна, шумовиння». Та, що на потоці: брудна, перемішана з різним непотребом. Зате - зверху і під нею не видно потоку. Потік, зрозуміло, це ми, народ. Визнаймо, що цей потік не такий, щоби кришталево чистий, однак багатоводний і дуже розмаїтий: зі стрімкою течією і спокійними плесами, з бурхливими чорториями і покритими ряскою заводями, з глибокими вирвами і широкими мілинами. З таким небезпечним потоком, себто з нами, жартувати нібито не рекомендується. Натомість оте шумовиння, себто вони, яке піднялося на гладінь і прибилося до владного берега, образно кажучи, з цього берега плює в потік. З вредності і навіть злостивості повідомляю, що оце шумовиння:
Не варті вони того, щоби із-за них псувати собі нерви. Не варто близько до душі сприймати їх вельможне викобелювання. Найбільше, чого вони варті, це звання Народні Блазні. Із цирку «Печерський трикутник». Отоді і нам буде не тривожно і не лайливо, а просто смішно. І трішки бридливо. Приміром, шизофренічні взаємини між президентом і прем’єр-міністром тоді не сприйматимуться як бої без правил у війні на знищення, а як не зовсім пристойна, щоби не сказати вульгарна, інтермедія під назвою «Знавісніла свекруха і безпутна невістка» Так би мовити, довгограюча клоунада, яка давно всім остобісіла, але режисер уперто залишає її в репертуарі.
Звернули увагу на несподівану репризу? Дебільний, відверто кажучи, сюжет, віддає кухонно-комунальною сваркою: невістка поперла рогом на свекруху, а та у відповідь оголосила себе нацією і державою одночасно. «Я чітко заявляю, що я перебуваю в опозиції до таких урядовців як Президент України, голова Національного банку, до всіх злочинних угрупувань, які їх оточують...» Зрозуміло, до кого п’ється? Конкретні супостати: В.Ющенко та В.Стельмах.
Що натомість почув В.Ю.? «...сьогодні проблема не моїх стосунків із цією леді – вона об’явила опозицію НАЦІЇ, вона об’явила опозицію ДЕРЖАВІ (виділено мною – Б.Г.)». Такого штибу повідомлення треба розчинати словами «ви будете сміятися, але...» Не до сміху, кажете, коли третя в державі високопосадова особа звинувачує першу і четверту в штучному створенні банківської кризи і безпрецендентному знеціненні національної валюти з метою особистої наживи? І дарма. Я от у цій ситуації побачив підставу щоби погоноритися. Дери кирпу, народе! За рівнем девальвації ми майже попереду планети всієї! Залишилося одне зусилля: обігнати Зімбабве – і ми вийдемо в світові лідери.
Де вже нам, добропорядним неукам, знати, як з повітря і наших гаманців хвацькі хлопці-банкіри «роблять» мільярдні спекулятивні зиски? Юля – знає. Ще б пак, їй-та не знати. Яким чином до цієї спекулятивної афери ліпляться руки, котрі ніколи не крали? Подейкують, що керівники банків, котрі хотіли з нацбанку рефінансування (ну там пару-трійку мільярдів доларів, звісно ж, для спекуляції), чомусь ходили не в Нацбанк, а в Секретаріат Президента. Чому? Елементарно, ватсони ви мої некмітливі: хіба ж це царське діло – домовлятися з банкірами про «відкати» від спекуляції на валютному ринку. За царське «кришування», подейкують. Ходять чутки, що найбільше «нагрів руки» банк «Надра» Дмитра Фірташа (той, що «Росукренерго»), котрий перебуває в дуже довірливих взаєминах з В.Ю. Ви ж розумієте, що сума «відкатів» не буде фігурувати в деклараціях про доходи наших вельможних «кришувальників». Корупція, жахаєтеся, аж ТАМ? Виключно з благородною метою! Відомо, щоби побороти мафію, треба її очолити. З корупцією те саме. От президент таким чином і бореться з цим неподобством. Очоливши.
Хитрющий чолов’яга, скажу я вам, наш президент. Як він ловко бореться з хабарництвом у суддівському корпусі! Візьміть того ж одіозного Ігоря Зварича. Спочатку президент своїм указом призначає його головою Львівського апеляційного суду. Потім, щоби приспати пильність цього заматерілого хабарника-профі, ще одним своїм указом присвоює, по суті, нагороджує званням «Заслужений юрист України». І хитромудра метода спрацювала: хабарник відчув себе безкарним, зажерся по самі брови, почав легковажити святою справою – ділитися з... вам цього знати не треба – і впав в біду як курка в борщ. А от дорікати В.Ю., що він ТАКОГО суддю одноосібно, своєю волею призначив на ТАКУ посаду та ще й нагороджував за вірне служіння державі й народу, марна справа. У відповідь почуєте: мовляв, не вам мене оцінювати, тим паче судити! Моя велич буде оцінена нащадками й історією. Від себе додам: хіба що петитом. Даруйте за злостивість.
Маю велику підозру, що не так усе просто, коли всупереч майже усталеній і майже одностайній негативній думці фахівців президент відверто стоїть горою за Володимира Стельмаха і Віктора Пинзеника. (У професійному економічному середовищі останнього називають «птах, що несе нещастя» або «міністр – криза», віддаючи таким чином данину його, скажімо, своєрідному економічному мисленню та професіоналізму). Ці діячі як улиті вписуються в схему спец-операції під кодовою назвою «Убити Юлю». У той її відрізок, який називається «Чим гірше, тим краще». Гірше, звісно, народу, натомість краще – народному президенту. Яким чином? А як підстава, щоби вимазати дьогтем, викачати в пір’я і виставити на глум біля ганебного стовба прем’єр-міністра: дивіться, мовляв, до чого доурядувала ця кремлівська шльондра з жидівськими генами. Справжній мужик – цей наш президент, джентльмен з Хоружівки! Як здорово він наші негаразди обертає на свою вигоду! А негаразди забезпечують Стельмахи, Пинзеники, Семенюк-Самсоненки, Медведьки та іже з ними, не здатні впоратися зі своїми службовими обов’язками. Їх-то і захищає президент. А перевести стрілки на прем’єр-міністра є кому: від президентської канцелярської зграї до приручених псів демократії.
Років п’ятдесят тому одна художниця, пані Льодзя, навчила мене вірша на польській мові, що, по суті, став на все життя моїм кредо у відношенні з кращою половиною людства. Даю буквальний переклад:
Мій клич був один: «Давайте зараз не будемо робити самосуд над цією фігурою, давайте не будемо тлумачити, чому вона краде газ... краде бюджет... – є тільки суд.
І стояла вона, - за спиною у мене на Майдані, не із-за боротьби за українські ідеали, вона стояла за себе. І не було такого дня, щоби вона стояла за народ чи за Україну.
Це авантюрист у політиці, який буде топити всіх, бо їй потрібно одного – владу, безмежну... сьогодні проблема не моїх стосунків із цією леді – вона об’явила опозицію нації, державі».
Даруйте за розлогу цитату з інтерв’ю В.Ю. телеканалу «Інтер», власником якого є все той же нині «любимий друзь» В.Ющенка Дмитро Фірташ. До речі, керівництво цього лайнокидального (в одному конкретному напрямку) телеканалу відверто заявило (даю мовою оригіналу): « «Мочили» премьершу и далее «мочить» будем!» Це інформація для роздумів.
Заки шановне панство роздумуватиме і принагідно шукатиме квіти для жінки у вищенаведеній цитаті з, чого там лукавити, непорядного інтерв’ю В.Ю., я також запишуся в слідопити: пошукаю там же послідовність у цьому крику дущі президента. Ви ж розумієте, що пошуки того, чого завідомо немає і бути не може – це вже єхидство, зате буде цікаво.
Ви вже зрозуміли, що президент в нас дорослий хлопець і погляди в нього усталені. Про прем’єр-міністра, кандидатуру якого він двічі (!) подавав на затвердження парламенту, він також має усталену і однозначну думку: «воровка» (та любить В.Ю. мову калинову, горою за неї стоїть, просто для досконалого вивчення часу не вистачає), авантюристка, владоголічка, ворог нації і держави. А чого, нормально: дико, зате смішно.
Якщо В.Ю. ще в 2004 р. знав про злочини Юлії Тимошенко і не «настукав» у компетентні органи – це означає, що президент має великі проблеми з законом: у такому випадку його треба звинуватити або в приховуванні злочину, або в співучасті в злочині. І загримів би наш Гарант у буцегарню... якби закон був один для всіх.
Наразі ми маємо те, що маємо: приміром, на тому ж, скажімо, не національно-свідомому «Інтері» трипільський ліберал Ющенко, москволюб Янукович та олігарх Фірташ дружно, один перед одним, змагалися в обкиданні лайном прем’єр-міністра. Негоже, обурюєтеся, народному президенту фасонитися в нечестивій компанії? Так це якби він був народним.
А чи задумувалося шановне панство, чому після всіх звинувачень президентом Юлії Тимошенко у важких злочинах, аж до державної зради включно, мовчать мов здохла риба наші доблесні органи – СБУ, Генпрокуратура: ні тобі порушення кримінальної справи, ні подання до суду? Не сумніваюся, що бистра на розум Юля назбирала на всю цю грабіжницьку шатію стільки компрометуючих матеріалів, що навіть в Україні не знайдеться суду, який би при їх розгляді виніс виправдальний вирок. Чому Юля не оприлюднює ці матеріали, щоби запанувала справедливість? Не уважно читаєте мої матеріали, а я ж не перестаю стверджувати: уся наша владно-політична гоп-стоп-компанія – одного тіста книші. І ви маєте рацію: і Юлю можна звинуватити у приховуванні особливо важких державних злочинів. Що поробиш, закон, знаєте, один для всіх.
Щодо того, хто в кого стояв за спиною на Майдані, то чия б гарчала, а твоя б мовчала. На не таких уже й утаємничених скрижалях новітньої історії закарбовані і т.зв. «лист трьох», підписаний Кучмою, Плющем і Ющенком, у якому акція «Україна без Кучми» (під керівництвом, до речі Тимошенко і Мороза) була названа «відродженням фашизму», і лист прем’єр-міністра Ющенка, яким він дає дозвіл не тільки на звільнення віце-прем’єра Ю.Тимошенко, але й формально на її арешт.
Якось так склалося і, звісно ж, не з вини В.Ю. (за В.Ю. в принципі вини ні в чому, ніколи бути не може), що всі, без винятку (!), хто на Майдані «стояв за спиною», а насправді підпирав, Ющенка, хто організовував Помаранчеву революцію, зрештою, хто привів до влади цього свіжоспеченого «революціонера» - усі вони оголошені або зрадниками, або ворогами народу, або кримінальними злочинцями, або особисто Ющенком піддані анафемі і відлучені від тіла. Залишився один Роман Безсмертний, так це, даруйте, не рахується. Пан Роман – він і є Безсмертний.
Знаєте, на часі задуматися над іншим питанням: а за що, власне, стояв на Майдані Віктор Ющенко? Від себе додам ще одне: чи знав тоді, у листопаді-грудні 2004 р., В.Ю., за що він стоїть на Майдані? За довічну шапку Мономаха? За мільярди, закумульовані в фондах його дружини і доньки (читай - у сімейному бюджеті) та, подейкують, у офшорах? Чи був він провидцем і вже тоді знав, що стоїть за мукачевську цимбору з Балогою-«авторитетом»? Темна вода во облацех, скажу я вам.
Симптоматична реакція В.Ю. на Юлин «похід в опозицію» до нього і його подільників. Оце мудрий чоловік! Як глибоко, у корінь цього виклику він заглянув! Це ми з нашими куценькими мізками вирішили: таки дістав Юлю до живих печінок! Ан ні, з висоти хоружівської мудрості, знать, видно глибше: виявляється, бути в опозиції до нього рівнозначно, що бути в опозиції до НАЦІЇ та ДЕРЖАВИ. Ух і молодець! Утер носа Людовику ХІV! Той обмежився скромним «Держава – це я!» Видать Король Сонце богом себе не вважав. Наш «богообраний месія» пішов далі, аж до манії величі: «Держава і нація – це я!» Треба розуміти, як доважок до «Балога – це я!» Але ж і діапазон «величі» в народного президента! Тут уже пігулками не обійдешся.
Цікаво, у якій-такій уявній країні живе В.Ю.? Либонь, у емпіреях – горішній частині неба, наповненій вогнем і світлом, де живуть боги і святі. Для В.Ю. підходить як улите: боги не зобов’язані ні пояснювати, ні, тим більше, відповідати за свої діяння, а тільки карати і милувати. А святі... хто осмілиться осуджувати святих, навіть якщо і речуть благоглупості? Хіба що єретики, так з ними розмова коротка: аутодафе, а по-нашому на палю, во ім’я милосердного бога Ягве. І все ж у єретиках цікавіше: най і в пеклі, зате товариство буде на славу, достойне товариство.
Отож, записавшися в єретики, ви маєте суворо дотримуватися декількох єретичних заповідей. У першу чергу – позбутися ілюзій щодо наявності німбу і крилець у нашої високодостойної псевдо-еліти. За винятком Юлі: вона – янгол. Але грішний. Заразом, вам прийдеться визнати, що, виходячи з принципу «мудрість – це розум для всіх, а хитрість – це розум для себе», ні в кого з наших владокористувачів мудрість і на порозі не ночувала, а от хитрості хоч на продаж. Наступне. Пам’ятаєте слова головного героя фільму «Джентльмени удачі» про злодійську романтику «украв-погуляв-попався-сів-вийшов-украв...»? Це про нашу елітну шпану, тільки вони поки що на перших двох стадіях – «украв – погуляв...» Зажерлася наша ясновельможна шпана, увірувала, що вхопила бога за бороду і так буде завжди. Ну-ну. І останнє із східної мудрості: чим вище на дерево вилізе мавпа, тим краще видно її зад. Подивимося? Бридко, звісно, але це ж ми його підсадили так високо.
«За все треба платити» - такий один із законів життя. Жорстокий? А це щоб думали перед тим, як щось брати: лубки за ікони, дармовий сир. І перед тим, як щось давати: довіру і свої голоси на виборах. Тоді не треба буде з ненавистю і огидою дивитися на «Печерський трикутник» і зі злістю волати: «Дістали!»
24.12.2008,
Богдан Гринчук
Так і наша братія, політична, владна, чиновницька, бізнесова і інша, діють також на рівні інстинктів. У основному хапального та крутійського. Така, знаєте, заведенція в тому середовищі, яка сама себе вважає елітою. Ми-то знаємо, що це не так, а навіть зовсім навпаки, але із-за своєї вродженої делікатності не переконуємо їх в явно завищеній самооцінці, а називаємо речі своїми іменами. Я, скажімо, величаю їх шпаною. Босяки – тоже непогано. І все ж найбільш узагальнюючим визначенням буде «піна, шумовиння». Та, що на потоці: брудна, перемішана з різним непотребом. Зате - зверху і під нею не видно потоку. Потік, зрозуміло, це ми, народ. Визнаймо, що цей потік не такий, щоби кришталево чистий, однак багатоводний і дуже розмаїтий: зі стрімкою течією і спокійними плесами, з бурхливими чорториями і покритими ряскою заводями, з глибокими вирвами і широкими мілинами. З таким небезпечним потоком, себто з нами, жартувати нібито не рекомендується. Натомість оте шумовиння, себто вони, яке піднялося на гладінь і прибилося до владного берега, образно кажучи, з цього берега плює в потік. З вредності і навіть злостивості повідомляю, що оце шумовиння:
а) ні в що нас не ставить;Годі про них. Що з них візьмеш? Такі вже пранцюваті вродилися. Чи поробилися. І з нами все зрозуміло: як були слабодухими, безпринципними, так і залишилися безпорадними тюхтіями з жувальними інстинктами. Зате натворили собі кумирів-ідолів-божків: ух, народний президент! ах, закосичена мадонна! ех, конкретний пацан! йой, миротворець! гурра, яничар! Б’ємо поклони, ремигаємо і чалапаємо за ними безмозкою, покірною отарою. Усе манівцями та по колу. А можновладні пси і сучки гризуться між собою. За шматки ще паруючого м’яса з тіла України. За ще не поділені шматки.
б) зверхньо на нас споглядає;
в) зневажливо кривить губу;
г) пихато відмахується від нашої думки;
д) цинічно бреше;
е) захланно краде;
є) безсоромно бере хабарі;
ж) безкарно безчинствує...
Не варті вони того, щоби із-за них псувати собі нерви. Не варто близько до душі сприймати їх вельможне викобелювання. Найбільше, чого вони варті, це звання Народні Блазні. Із цирку «Печерський трикутник». Отоді і нам буде не тривожно і не лайливо, а просто смішно. І трішки бридливо. Приміром, шизофренічні взаємини між президентом і прем’єр-міністром тоді не сприйматимуться як бої без правил у війні на знищення, а як не зовсім пристойна, щоби не сказати вульгарна, інтермедія під назвою «Знавісніла свекруха і безпутна невістка» Так би мовити, довгограюча клоунада, яка давно всім остобісіла, але режисер уперто залишає її в репертуарі.
Звернули увагу на несподівану репризу? Дебільний, відверто кажучи, сюжет, віддає кухонно-комунальною сваркою: невістка поперла рогом на свекруху, а та у відповідь оголосила себе нацією і державою одночасно. «Я чітко заявляю, що я перебуваю в опозиції до таких урядовців як Президент України, голова Національного банку, до всіх злочинних угрупувань, які їх оточують...» Зрозуміло, до кого п’ється? Конкретні супостати: В.Ющенко та В.Стельмах.
Що натомість почув В.Ю.? «...сьогодні проблема не моїх стосунків із цією леді – вона об’явила опозицію НАЦІЇ, вона об’явила опозицію ДЕРЖАВІ (виділено мною – Б.Г.)». Такого штибу повідомлення треба розчинати словами «ви будете сміятися, але...» Не до сміху, кажете, коли третя в державі високопосадова особа звинувачує першу і четверту в штучному створенні банківської кризи і безпрецендентному знеціненні національної валюти з метою особистої наживи? І дарма. Я от у цій ситуації побачив підставу щоби погоноритися. Дери кирпу, народе! За рівнем девальвації ми майже попереду планети всієї! Залишилося одне зусилля: обігнати Зімбабве – і ми вийдемо в світові лідери.
Де вже нам, добропорядним неукам, знати, як з повітря і наших гаманців хвацькі хлопці-банкіри «роблять» мільярдні спекулятивні зиски? Юля – знає. Ще б пак, їй-та не знати. Яким чином до цієї спекулятивної афери ліпляться руки, котрі ніколи не крали? Подейкують, що керівники банків, котрі хотіли з нацбанку рефінансування (ну там пару-трійку мільярдів доларів, звісно ж, для спекуляції), чомусь ходили не в Нацбанк, а в Секретаріат Президента. Чому? Елементарно, ватсони ви мої некмітливі: хіба ж це царське діло – домовлятися з банкірами про «відкати» від спекуляції на валютному ринку. За царське «кришування», подейкують. Ходять чутки, що найбільше «нагрів руки» банк «Надра» Дмитра Фірташа (той, що «Росукренерго»), котрий перебуває в дуже довірливих взаєминах з В.Ю. Ви ж розумієте, що сума «відкатів» не буде фігурувати в деклараціях про доходи наших вельможних «кришувальників». Корупція, жахаєтеся, аж ТАМ? Виключно з благородною метою! Відомо, щоби побороти мафію, треба її очолити. З корупцією те саме. От президент таким чином і бореться з цим неподобством. Очоливши.
Хитрющий чолов’яга, скажу я вам, наш президент. Як він ловко бореться з хабарництвом у суддівському корпусі! Візьміть того ж одіозного Ігоря Зварича. Спочатку президент своїм указом призначає його головою Львівського апеляційного суду. Потім, щоби приспати пильність цього заматерілого хабарника-профі, ще одним своїм указом присвоює, по суті, нагороджує званням «Заслужений юрист України». І хитромудра метода спрацювала: хабарник відчув себе безкарним, зажерся по самі брови, почав легковажити святою справою – ділитися з... вам цього знати не треба – і впав в біду як курка в борщ. А от дорікати В.Ю., що він ТАКОГО суддю одноосібно, своєю волею призначив на ТАКУ посаду та ще й нагороджував за вірне служіння державі й народу, марна справа. У відповідь почуєте: мовляв, не вам мене оцінювати, тим паче судити! Моя велич буде оцінена нащадками й історією. Від себе додам: хіба що петитом. Даруйте за злостивість.
Маю велику підозру, що не так усе просто, коли всупереч майже усталеній і майже одностайній негативній думці фахівців президент відверто стоїть горою за Володимира Стельмаха і Віктора Пинзеника. (У професійному економічному середовищі останнього називають «птах, що несе нещастя» або «міністр – криза», віддаючи таким чином данину його, скажімо, своєрідному економічному мисленню та професіоналізму). Ці діячі як улиті вписуються в схему спец-операції під кодовою назвою «Убити Юлю». У той її відрізок, який називається «Чим гірше, тим краще». Гірше, звісно, народу, натомість краще – народному президенту. Яким чином? А як підстава, щоби вимазати дьогтем, викачати в пір’я і виставити на глум біля ганебного стовба прем’єр-міністра: дивіться, мовляв, до чого доурядувала ця кремлівська шльондра з жидівськими генами. Справжній мужик – цей наш президент, джентльмен з Хоружівки! Як здорово він наші негаразди обертає на свою вигоду! А негаразди забезпечують Стельмахи, Пинзеники, Семенюк-Самсоненки, Медведьки та іже з ними, не здатні впоратися зі своїми службовими обов’язками. Їх-то і захищає президент. А перевести стрілки на прем’єр-міністра є кому: від президентської канцелярської зграї до приручених псів демократії.
Років п’ятдесят тому одна художниця, пані Льодзя, навчила мене вірша на польській мові, що, по суті, став на все життя моїм кредо у відношенні з кращою половиною людства. Даю буквальний переклад:
Жінки не бий навіть квіткою.«Я пригадую 2004 р., коли у турах... завжди переді мною ставилося питання: «Вікторе Андрійовичу, чому ця воровка біля вас? Що вас заставило поставити, дозволити стати біля себе Тимошенко?»
Не смій, не маєш права!
Чи ти їй коханець, чи брат –
Жінки не бий навіть квіткою.
Мій клич був один: «Давайте зараз не будемо робити самосуд над цією фігурою, давайте не будемо тлумачити, чому вона краде газ... краде бюджет... – є тільки суд.
І стояла вона, - за спиною у мене на Майдані, не із-за боротьби за українські ідеали, вона стояла за себе. І не було такого дня, щоби вона стояла за народ чи за Україну.
Це авантюрист у політиці, який буде топити всіх, бо їй потрібно одного – владу, безмежну... сьогодні проблема не моїх стосунків із цією леді – вона об’явила опозицію нації, державі».
Даруйте за розлогу цитату з інтерв’ю В.Ю. телеканалу «Інтер», власником якого є все той же нині «любимий друзь» В.Ющенка Дмитро Фірташ. До речі, керівництво цього лайнокидального (в одному конкретному напрямку) телеканалу відверто заявило (даю мовою оригіналу): « «Мочили» премьершу и далее «мочить» будем!» Це інформація для роздумів.
Заки шановне панство роздумуватиме і принагідно шукатиме квіти для жінки у вищенаведеній цитаті з, чого там лукавити, непорядного інтерв’ю В.Ю., я також запишуся в слідопити: пошукаю там же послідовність у цьому крику дущі президента. Ви ж розумієте, що пошуки того, чого завідомо немає і бути не може – це вже єхидство, зате буде цікаво.
Ви вже зрозуміли, що президент в нас дорослий хлопець і погляди в нього усталені. Про прем’єр-міністра, кандидатуру якого він двічі (!) подавав на затвердження парламенту, він також має усталену і однозначну думку: «воровка» (та любить В.Ю. мову калинову, горою за неї стоїть, просто для досконалого вивчення часу не вистачає), авантюристка, владоголічка, ворог нації і держави. А чого, нормально: дико, зате смішно.
Якщо В.Ю. ще в 2004 р. знав про злочини Юлії Тимошенко і не «настукав» у компетентні органи – це означає, що президент має великі проблеми з законом: у такому випадку його треба звинуватити або в приховуванні злочину, або в співучасті в злочині. І загримів би наш Гарант у буцегарню... якби закон був один для всіх.
Наразі ми маємо те, що маємо: приміром, на тому ж, скажімо, не національно-свідомому «Інтері» трипільський ліберал Ющенко, москволюб Янукович та олігарх Фірташ дружно, один перед одним, змагалися в обкиданні лайном прем’єр-міністра. Негоже, обурюєтеся, народному президенту фасонитися в нечестивій компанії? Так це якби він був народним.
А чи задумувалося шановне панство, чому після всіх звинувачень президентом Юлії Тимошенко у важких злочинах, аж до державної зради включно, мовчать мов здохла риба наші доблесні органи – СБУ, Генпрокуратура: ні тобі порушення кримінальної справи, ні подання до суду? Не сумніваюся, що бистра на розум Юля назбирала на всю цю грабіжницьку шатію стільки компрометуючих матеріалів, що навіть в Україні не знайдеться суду, який би при їх розгляді виніс виправдальний вирок. Чому Юля не оприлюднює ці матеріали, щоби запанувала справедливість? Не уважно читаєте мої матеріали, а я ж не перестаю стверджувати: уся наша владно-політична гоп-стоп-компанія – одного тіста книші. І ви маєте рацію: і Юлю можна звинуватити у приховуванні особливо важких державних злочинів. Що поробиш, закон, знаєте, один для всіх.
Щодо того, хто в кого стояв за спиною на Майдані, то чия б гарчала, а твоя б мовчала. На не таких уже й утаємничених скрижалях новітньої історії закарбовані і т.зв. «лист трьох», підписаний Кучмою, Плющем і Ющенком, у якому акція «Україна без Кучми» (під керівництвом, до речі Тимошенко і Мороза) була названа «відродженням фашизму», і лист прем’єр-міністра Ющенка, яким він дає дозвіл не тільки на звільнення віце-прем’єра Ю.Тимошенко, але й формально на її арешт.
Якось так склалося і, звісно ж, не з вини В.Ю. (за В.Ю. в принципі вини ні в чому, ніколи бути не може), що всі, без винятку (!), хто на Майдані «стояв за спиною», а насправді підпирав, Ющенка, хто організовував Помаранчеву революцію, зрештою, хто привів до влади цього свіжоспеченого «революціонера» - усі вони оголошені або зрадниками, або ворогами народу, або кримінальними злочинцями, або особисто Ющенком піддані анафемі і відлучені від тіла. Залишився один Роман Безсмертний, так це, даруйте, не рахується. Пан Роман – він і є Безсмертний.
Знаєте, на часі задуматися над іншим питанням: а за що, власне, стояв на Майдані Віктор Ющенко? Від себе додам ще одне: чи знав тоді, у листопаді-грудні 2004 р., В.Ю., за що він стоїть на Майдані? За довічну шапку Мономаха? За мільярди, закумульовані в фондах його дружини і доньки (читай - у сімейному бюджеті) та, подейкують, у офшорах? Чи був він провидцем і вже тоді знав, що стоїть за мукачевську цимбору з Балогою-«авторитетом»? Темна вода во облацех, скажу я вам.
Симптоматична реакція В.Ю. на Юлин «похід в опозицію» до нього і його подільників. Оце мудрий чоловік! Як глибоко, у корінь цього виклику він заглянув! Це ми з нашими куценькими мізками вирішили: таки дістав Юлю до живих печінок! Ан ні, з висоти хоружівської мудрості, знать, видно глибше: виявляється, бути в опозиції до нього рівнозначно, що бути в опозиції до НАЦІЇ та ДЕРЖАВИ. Ух і молодець! Утер носа Людовику ХІV! Той обмежився скромним «Держава – це я!» Видать Король Сонце богом себе не вважав. Наш «богообраний месія» пішов далі, аж до манії величі: «Держава і нація – це я!» Треба розуміти, як доважок до «Балога – це я!» Але ж і діапазон «величі» в народного президента! Тут уже пігулками не обійдешся.
Цікаво, у якій-такій уявній країні живе В.Ю.? Либонь, у емпіреях – горішній частині неба, наповненій вогнем і світлом, де живуть боги і святі. Для В.Ю. підходить як улите: боги не зобов’язані ні пояснювати, ні, тим більше, відповідати за свої діяння, а тільки карати і милувати. А святі... хто осмілиться осуджувати святих, навіть якщо і речуть благоглупості? Хіба що єретики, так з ними розмова коротка: аутодафе, а по-нашому на палю, во ім’я милосердного бога Ягве. І все ж у єретиках цікавіше: най і в пеклі, зате товариство буде на славу, достойне товариство.
Отож, записавшися в єретики, ви маєте суворо дотримуватися декількох єретичних заповідей. У першу чергу – позбутися ілюзій щодо наявності німбу і крилець у нашої високодостойної псевдо-еліти. За винятком Юлі: вона – янгол. Але грішний. Заразом, вам прийдеться визнати, що, виходячи з принципу «мудрість – це розум для всіх, а хитрість – це розум для себе», ні в кого з наших владокористувачів мудрість і на порозі не ночувала, а от хитрості хоч на продаж. Наступне. Пам’ятаєте слова головного героя фільму «Джентльмени удачі» про злодійську романтику «украв-погуляв-попався-сів-вийшов-украв...»? Це про нашу елітну шпану, тільки вони поки що на перших двох стадіях – «украв – погуляв...» Зажерлася наша ясновельможна шпана, увірувала, що вхопила бога за бороду і так буде завжди. Ну-ну. І останнє із східної мудрості: чим вище на дерево вилізе мавпа, тим краще видно її зад. Подивимося? Бридко, звісно, але це ж ми його підсадили так високо.
«За все треба платити» - такий один із законів життя. Жорстокий? А це щоб думали перед тим, як щось брати: лубки за ікони, дармовий сир. І перед тим, як щось давати: довіру і свої голоси на виборах. Тоді не треба буде з ненавистю і огидою дивитися на «Печерський трикутник» і зі злістю волати: «Дістали!»
24.12.2008,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар