Ураховуючи виклики, які поставила перед Україною світова фінансова криза, і ті ризики, які вона породжує для національної фінансово-економічної системи, ми повинні визначити пріоритети... А най тебе шляк трафить з цією суконною білібердою! Даруйте, але це я спробував відтворити витіювато-заумний стиль мудрувань Віктора Ющенка. Зрозумів, що далеко куцому до зайця або по-науковому: ігумену діло, а братії – зась.
Перейду на людську мову. Серед усіх можливих і навіть неможливих пріоритетів, які нібито мають гонорово протистояти цим самим клятим викликам і мінімізувати ризики, для президента існує один пріоритет, він же безальтернативний – дочасні вибори. Яке відношення до світової фінансової кризи має його маніакальне бажання ліквідувати як класового ворога Юлію Тимошенко – се є таїна велика. Якщо вже навіть я не сумніваюся в щирості саме цієї жагучої, нутряної пристрасті, то шановне панство і поготів має повірити. Та ні, я звісно, по-чоловічому співчуваю президенту: з нелюбою ділити владну ліжницю – це ж ще гірше, ніж постійно жувати хрін і запивати рициновою олією. От тільки із-за своїх проблем навіщо народ трусити як чорт суху грушу?
А що ж на цю президентську агресію тендітна і така по-жіночому нібито беззахисна Леді Ю? Як і годиться «єдиному справжньому мужику» українського політикуму, по відношенню до дочасних виборів у неї чітка принципова позиція: вибори відбудуться, ми до них готуємося і ми їх виграємо, але дочасні вибори відбудуться не в термін визначений президентом, а в зручний для нас час, хоча ми зробимо все можливе і більшість неможливого, щоби дочасні вибори взагалі не відбулися. А чого, нормальна політична тактика: створи собі поле для якнайширшого маневру і гранично обмеж можливість для маневру супротивника. В.Ю. уперся рогом у дочасні вибори і будь-яка його поступливість, вільна чи невільна, уважається поразкою. «Залізна» Юля змусила його видати указ про перенесення дати виборів з 7 на 14 грудня – і виставила його перед чесним народом слабаком-президентом, неспроможним добитися виконання свого указу. До речі, існує думка, що цей закосичений ротвейлер не дасть В.Ю. обмежитися двома указами. Погодьтеся, президент, котрий один за одним видає укази, які відмінюють його ж попередні, виглядає, принаймні, несерйозно.
Хто б сумнівався, що Ю.Т. по-повній програмі попіариться на відгоміні в Україні світової фінансової кризи та на родимій політичній кризі. А який найкращий піар для тремтливої лані українського політичного звіринця? Захист усіх і вся? Звичайно, але вже приїлося і все менше спрацьовує. Мир халабудам – війна хоромам? Чернь, звісно, звеселяється, глитаї від цієї погрози відмахуються як від набридливої мухи, а на рейтинг Юлі практично не впливає? Кістьми лягати вгодованими мандатоносними тілиськами, блокуючи законотворче гарування страх яких беручких до роботи колег по парламентському раюванню? Можна. Щоби розім’ятися, розвіяти нудьгу і, взагалі, порозважатися. Усе це і ще безліч чого в стилі «я хочу щось робити, а всі вони імпотенти» входить у дженльменський, даруйте, канонічний піар-набір панянки, скажімо, не з інституту благородних дівиць. А от виставити президента самі знаєте ким – оце справжній і піар, і «кайф». Що і спостерігаємо в «антикризових» ініціативах Ю.Т. Їх усього три і одна другої лукавіша. Перша: створити у ВР якнайширшу коаліцію із усіх п’яти парламентських фракцій. Самі розумієте, пропозиція завідомо неприйнятна. У ВР ще не було випадку, щоби суперники в боротьбі за владу підтримували свого противника-супостата і цим самим своїми руками додавали балів до його рейтингу. Образно кажучи, у нашому верховнорадівському логові проживають самі що не є канібали, котрі обожнюють жерти сире, бажано ще паруюче м’ясо своїх ворогів. А печінка, власноруч вирвана із підребер’я ще живого заклятого колеги – пальчики облизати. Юля чудово це знає – сама з тієї ж породи – і заразом пропонує цим м’ясоїдам вегетаріанський стіл. Спробуйте уявити будь-якого хижака, котрий, муркаючи від задоволення, чавкає котлету із моркви і хрумкає редиску. Фантазії обмаль? Усе вірно: в українській політиці моральні вегетаріанці не те, що не приживаються, вони просто не виживають. Український політикум – це вам не пасторальна ідилія з мирними овечками на зелених луках та мудрими пастухами-філософами. Український політикум – це справжнісінький серпентарій, населений виключно отруйними гадами. І хтось повірить, що Юля всерйоз пропонує цьому гаддю добровільно самим собі повиривати отруйні зуби і сумирно впрягтися в державного воза? До того ж найзатятішим противником цієї, чого там лукавити, підступної ініціативи, буде Віктор Ющенко: доведена до абсурду його омріяна «ширка» - це вже публічне глузування особисто з нього, незрівнянного.
Друга ініціатива «від Юлі»: переформатувати уряд, увівши в його склад, навіть на міністерські посади, «найкращих представників від усіх фракцій». Бува не омандачених водіїв-охоронців-секретарок-масажисток широкого профілю? Оскільки перша пропозиція завідомо нездійсненна, то й заклики до урядової «ширки» є звичайнісіньким словоблудством. А хто сказав, що всі без винятку виборчі і не тільки піар-кампанії всіх без винятку політиків «від України» є нічим іншим, ніж словоблудством? Невже ще не переконалися?
Третя ініціатива лукавої Ю. заслуговує на овації. Це ж треба утнути таке несосвітенне: владоголік добровільно відмовляється від влади. Задля України, на благо і в ім’я народу! А най тобі копа літ! «Залізна» Юля готова поступитися прем’єрством, якщо... Кажуть, диявол криється в деталях. Від себе додам, і в умовах. Мужики, змахніть мозолистою рукою скупу чоловічу сльозу розчулення. Пані і панянки, угамуйте дрібні як бісер жіночі сльози умиління. «Самопожертва» хитрющої прем’єрші обумовлена завідомо нереальними умовами:
То хто вірить у щирість самопожертви чарівної облудниці? Овва, не густо! Невже розумнішаємо?
Ми сподобилися бути мимовільними свідками чи не повного джентльменського набору, скажімо, не зовсім охайних прийомів політичної боротьби БЮТ проти дочасних виборів. Блокування парламентської трибуни та президії? На будь який смак. Сутяжництво з участю «силових» масок-шоу та нахабних від своєї недоторканості нардепів? Скільки завгодно. Винесення політичного сміття з хати по закордонах? Так назло ж побратиму по Майдану можна і державу обгидити. Перебрати контроль над ЦВК та ключовими адміністративними судами загальної юрисдикції? Так вони ж ніколи не були незалежними, до того ж і президент, даруйте, пре на суди як бульдозер.
Усе це сороміцтво, неподобство, гризня, бої без правил задля одного: максимально скоротити відстань між прем’єрством Ю.Т. і президентськими виборами. Чим менша відстань, тим легше перестрибнути з прем’єрського крісла в президентське. Ідеально було б, звісно, це дочасне президентське виборче чадо задушити ще в утробі, щоби ввійти у виборчу кампанію у всій красі прем’єрських прибамбасів. Якщо не вдасться, то принаймні проблема бути-не бути дочасним виборам є хорошим приводом, щоби поторгуватися з В.Ю. Е ні, Ю.Т. достатньо розумна, щоби вчитися на чужих помилках. Це єнакієвський пацан «лоханувся» на минулорічних торгах з В.Ю. – і втратив владу. А все тому, що торгувався на умовах президента, себто скільки вербових груш наобіцяє йому В.Ю. за ЗГОДУ на дочасні вибори. Юля веде гендель на своїх умовах: що хоче отримати В.Ю. за свою ВІДМОВУ від дочасних виборів. Нахабно? Яке «добридень», таке й «будь здоров».
Варто пам’ятати, що ці 9 місяців прем’єрства Ю.Т. працювала в екстремальних умовах: при відверто ворожому та ще й публічному відношенні до неї президента; під цькуванням найрізноманітнішими надуманими аж до маразму звинуваченнями канцелярських псів президента; при потаємному, а то й відвертому спротиві президентських маріонеток з «Нашої України»; при постійному, по команді «Фас!» олігархів, гавканні «ланцюгових псів демократії». І на все це одна реакція: не дочекаєтеся! Бо ще не придумали тих форс-мажорів, які могли б стати на заваді владолюбству Юлі.
Дика, неймовірна, абсурдна до шизофренії ситуація: президент місяцями не зустрічається з прем’єр-міністром. Пікантність ситуації в тому, що Ю.Т. є, т.б.м., політичною похресницею В.Ю. Звісно, подавав В.Ю. цю кандидатуру на посаду прем’єра з величезною нехіттю, огидою та, між нами мужиками, мовлячи, з матюк..., даруйте, зі щирими непарламентськими виразами, але... Так уже карти лягли, що замість клятвенно обіцяної Януковичу посади прем’єра, на ній, іронія долі!, опинилася гіркіша полину настоєному на жовчі нелюба Юля. Чи ж можна дорікати президенту, що його ненависть укупі з глибоко затаєним острахом перед цією безпардонною закосиченою відьмою переважає державні інтереси, думку більшості народу, висновки експертів, зрештою, здоровий глузд? Чи можна картати Юлю, що на своєму шляху до, чого там лукавити, абсолютної влади, вона заключає тимчасові угоди з нечестивцями (а як треба, то і з Люцифером), використовує брудні політтехнологічні прийоми, крутить своїми принципами як циган сонцем, безоглядно кидає свою біло-сердечну орду на блокування то трибуни, то судів, послуговується як виробами одноразового використання то європейськими достойниками, то євразійськими гебешниками, по-жіночому мстиво-безжалісно раз-по-разу пошиває в дурні набундюченого президента?
Одне слово, добрий на доброго наскочив: один другого не видасть. І заради якої-такої високої цілі? Щоби не збитися на манівці, виставимо для себе декілька дороговказів:
Наразі прикинемо, у якій-такій державі ми проживали б, якби олігархічно-мафіозним кланам удалося державні чепіги одноосібно вручити або в пещені руки, які ніколи не крали, Віктора Ющенка, або у виманіжені, зі схованими кігтями ручки Юлії Тимошенко, або в кремезні, грабасті «краби» Віктора Януковича.
При наших збочених державних інститутах, недоношеному громадянському суспільстві, звихненії демократії, владному безладі та відсутності національної ідеї як основи менталітету основних політичних гравців бачення побудови держави визначається ступінню пранцюватості цих гравців. Щось завітіювато утнув. Одне слово, кожен хоче збудувати Україну «під себе, любимого (му)». Цікаво, і в що це ми можемо втелющитися?
Для Віктора Ющенка комфортно правити Україною патріархальною, бажано з пасторальними пейзажами в стилі Трипілля, як це уявляє собі наш аматор-археолог. І щоби по всій Україні пасіки, арсенали (ті, що мистецькі, звісно), пам’ятники і хрести. Та тіпун вам на язик, і треба ж таке ляпнути! Не справжі хрести, а символічні, себто з натяком на історичні події, чомусь виключно трагічні.
І десь-там, на Печерському піднебессі сидітиме на троні Віктор Мудрий (Ющенко), він же Патріарх, Король... ні, Гетьман Сонце, Батько нації, Непогрішимий і Всевідаючий. Увесь такий розумний як Гершкові штани і недосяжний для черні. Живе втілення легенди, мо’ й Бога Ягве, себто Месія. І ПАНУВАТИМЕ. Ні, не керуватиме державою: не царське це діло перейматися ЖЕКівськими проблемами чи там успішним вимиранням населення або, смішно подумати, рівнем добробуту підданих. Керуватимуть фаворити – хвацькі хлопці з розвиненим хапальним інстинктом та відмерлими ще в зародковому стані моральними засадами.
І раз на рік (мо’ й раз на три роки) чернь сподоблюватиметься лицезріти явління живого Месії, Патріархі, Батька... і т.і., і т.п. і почути його розлогі просторікування, даруйте, веломудрі моралізування з приводу чогось, у чому тільки один він і впевнений, що розбирається. Бувають, знаєте, такі самовпевнені суб’єкти, переконані, що тільки вони з’їли увесь розум у світі, тільки вони знають куди і на кий ляд вести народ, навіть якщо цей народ упирається. Усяк по своєму казиться, але ж не на посту Президента України!
Владолюбство, знаєте, не найбільший з гріхів. Воно стає справжньою бідою для народу, коли поєднується з маніакальною впевненістю вождя в своїй обраності, у своєму особливому призначенні – бути Месією.
Юлія Тимошенко. Закони жанру не дозволяють вживати гекзаметр. А жаль. Про цю фурію українського політикуму варто говорити мовою епосу, билини, принаймні, у соковитих непарламентських виразах простолюду. Якщо спробувати визначити «родзинку» її ментальності, я б назвав усеїдність: у ідеології, у принципах, у засобах, у методах, у моральності (політичній, звісно).
Вона класичний, канонічний трудоголік. Працювати задля того, щоби заробити на комфортний відпочинок? Абсолютно неприйнятно! Відпочивати рівно стільки, щоби набратися сил для ефективної праці – оце обов’язок свідомого громадянина! За великим рахунком, Ю.Т. є духовною послідовницею Л.Троцького з його ідеєю «трудових армій». Кому не надокучило слідкувати за ідеологічною еквілібристикою Ю.Т., той пам’ятає її палкі промови з роз’ясненням (між іншим, досить путаним і невиразним) ідеології «солідаризму», котру буцім-то сповідує партія «Батьківщина». Звісно, ніхто не зрозумів, у чому ж все-таки суть цієї ідеології. Нічого дивного, оскільки про такі речі відверто та ще й уголос не говорять. «Економічний солідаризм» - це, по суті, той же «казармовий соціалізм», при якому плебс має працювати з повною самовіддачею, а мудрий вождь справедливо розприділяти здобутки їх праці.
Не піддається сумніву домінуюча, усепоглинаюча пристрасть Ю.Т. – влада. Її держава – це держава вождя, фюрера, диктатора. Нація, віра, мова, духовність, історична рухлядь – це все вторинне. Воля вождя – ось що первинне. Кожна думка істинна, якщо вона збігається з думкою вождя. Усі інші – помилкові, а значить ворожі, антидержавні.
Чи буде Україна Юлі незалежною, соборною, самостійною? Запитання недоречне і, даруйте, дурнувате. Ви можете уявити Юлю намісницею Малоросійської губернії? Я – ні. Чи захищатиме вона національні інтереси? До останньої краплини своєї і чужої крові. Бо це буде ЮЛІНА держава. Звісно ж, обов’язкова умова: якщо національні інтереси співпадатимуть з її інтересами. Якщо ж не співпадатимуть, то це вже проблеми самих національних інтересів.
Формою правління буде, звісно, вождистська республіка. Кажете, не клеїться докупи: мовляв, диктатура і обрання органів державної влади – це ж несумісне? А ви поспілкуйтеся на цю тему з «бацьком Лукою», він вам розтолкує як схрестити їжака з вужем. Будуть, усі демократичні прибамбаси при Юлі будуть, але всі вони будуть керовані, у ручному режимі.
Віктор Янукович. Оригінальний, скажу я вам, персонаж. Хоча б тим, що щось подібне «двічі несудиме», в штиблетах із страусиної шкури, в цивілізованій державі в принципі не могло б претендувати на найвищий державний пост. Отож, гонорові українці, маємо тілесне втілення нашої цивілізованості. Будемо розпатякувати про якусь-там нашу громадянську свідомість? І я вважаю, що недоречно.
Янукович шанує Закон. Прошу підтягнути щелепи на належне їм місце, оскільки нічого ні ошелешуючого, ні неправдоподібного в цьому немає. Із законом він зустрічався неодноразово і, як правило, по різні сторони суддівського столу. Власний досвід його навчив, що страшніше кішки звіра не буває, себто людською долею вершить Суддя. Як це не дивно, але Янукович є прихильником усталеного порядку і держава, яку він собі уявляє, але ніколи не матиме можливості збудувати, мала б бути країною правовою. У сенсі керованою ним «по понятіях», які він сам і встановлюватиме.
Звинуватити Януковича з Партією регіонів у якихось ідеологічних засадах було б явним наклепом. Він просто очолює типовий бізнес-проект декількох безсоромно багатих осіб, які вже пройшли етап первинного накопичення капіталу і тепер потребують стабільної системи влади, яка гарантувала б їм збереження раніше награбованого. Юліні «соціалістичні» вибрики на кшалт «Експропріація експропрійованого!», себто «Грабуй награбоване!», їх просто лякають.
Куди прямуватиме Україна Януковича? Тільки не в Європу! Чужа вона йому, некомфортно він там себе почуває, як в одягу з чужого плеча та ще й не його розміру. Чужий і він Європі – за своїм світоглядом, за духом, за стилем мислення. Тісно, задушливо йому в європейській снобіській атмосфері. Інша річ власноруч натовкти пику міністру юстиції, покрасуватися в храмі під іконою з власним благоліпним ликом та в млостях послухати подячний молебень якогось московського ієрарха, «розвести по понятіях» конфліктуючі сторони – це йому зрозуміло, це його стихія.
Є надія, щоправда незначна, що всі ці мої фантазії не варті виїденого яйця. У такому разі ми маємо вибір між хорошим, ще кращим і ліпотою незрівнянною. І що ми з таким щастям робитимемо?
24.10.2008,
Богдан Гринчук
Перейду на людську мову. Серед усіх можливих і навіть неможливих пріоритетів, які нібито мають гонорово протистояти цим самим клятим викликам і мінімізувати ризики, для президента існує один пріоритет, він же безальтернативний – дочасні вибори. Яке відношення до світової фінансової кризи має його маніакальне бажання ліквідувати як класового ворога Юлію Тимошенко – се є таїна велика. Якщо вже навіть я не сумніваюся в щирості саме цієї жагучої, нутряної пристрасті, то шановне панство і поготів має повірити. Та ні, я звісно, по-чоловічому співчуваю президенту: з нелюбою ділити владну ліжницю – це ж ще гірше, ніж постійно жувати хрін і запивати рициновою олією. От тільки із-за своїх проблем навіщо народ трусити як чорт суху грушу?
А що ж на цю президентську агресію тендітна і така по-жіночому нібито беззахисна Леді Ю? Як і годиться «єдиному справжньому мужику» українського політикуму, по відношенню до дочасних виборів у неї чітка принципова позиція: вибори відбудуться, ми до них готуємося і ми їх виграємо, але дочасні вибори відбудуться не в термін визначений президентом, а в зручний для нас час, хоча ми зробимо все можливе і більшість неможливого, щоби дочасні вибори взагалі не відбулися. А чого, нормальна політична тактика: створи собі поле для якнайширшого маневру і гранично обмеж можливість для маневру супротивника. В.Ю. уперся рогом у дочасні вибори і будь-яка його поступливість, вільна чи невільна, уважається поразкою. «Залізна» Юля змусила його видати указ про перенесення дати виборів з 7 на 14 грудня – і виставила його перед чесним народом слабаком-президентом, неспроможним добитися виконання свого указу. До речі, існує думка, що цей закосичений ротвейлер не дасть В.Ю. обмежитися двома указами. Погодьтеся, президент, котрий один за одним видає укази, які відмінюють його ж попередні, виглядає, принаймні, несерйозно.
Хто б сумнівався, що Ю.Т. по-повній програмі попіариться на відгоміні в Україні світової фінансової кризи та на родимій політичній кризі. А який найкращий піар для тремтливої лані українського політичного звіринця? Захист усіх і вся? Звичайно, але вже приїлося і все менше спрацьовує. Мир халабудам – війна хоромам? Чернь, звісно, звеселяється, глитаї від цієї погрози відмахуються як від набридливої мухи, а на рейтинг Юлі практично не впливає? Кістьми лягати вгодованими мандатоносними тілиськами, блокуючи законотворче гарування страх яких беручких до роботи колег по парламентському раюванню? Можна. Щоби розім’ятися, розвіяти нудьгу і, взагалі, порозважатися. Усе це і ще безліч чого в стилі «я хочу щось робити, а всі вони імпотенти» входить у дженльменський, даруйте, канонічний піар-набір панянки, скажімо, не з інституту благородних дівиць. А от виставити президента самі знаєте ким – оце справжній і піар, і «кайф». Що і спостерігаємо в «антикризових» ініціативах Ю.Т. Їх усього три і одна другої лукавіша. Перша: створити у ВР якнайширшу коаліцію із усіх п’яти парламентських фракцій. Самі розумієте, пропозиція завідомо неприйнятна. У ВР ще не було випадку, щоби суперники в боротьбі за владу підтримували свого противника-супостата і цим самим своїми руками додавали балів до його рейтингу. Образно кажучи, у нашому верховнорадівському логові проживають самі що не є канібали, котрі обожнюють жерти сире, бажано ще паруюче м’ясо своїх ворогів. А печінка, власноруч вирвана із підребер’я ще живого заклятого колеги – пальчики облизати. Юля чудово це знає – сама з тієї ж породи – і заразом пропонує цим м’ясоїдам вегетаріанський стіл. Спробуйте уявити будь-якого хижака, котрий, муркаючи від задоволення, чавкає котлету із моркви і хрумкає редиску. Фантазії обмаль? Усе вірно: в українській політиці моральні вегетаріанці не те, що не приживаються, вони просто не виживають. Український політикум – це вам не пасторальна ідилія з мирними овечками на зелених луках та мудрими пастухами-філософами. Український політикум – це справжнісінький серпентарій, населений виключно отруйними гадами. І хтось повірить, що Юля всерйоз пропонує цьому гаддю добровільно самим собі повиривати отруйні зуби і сумирно впрягтися в державного воза? До того ж найзатятішим противником цієї, чого там лукавити, підступної ініціативи, буде Віктор Ющенко: доведена до абсурду його омріяна «ширка» - це вже публічне глузування особисто з нього, незрівнянного.
Друга ініціатива «від Юлі»: переформатувати уряд, увівши в його склад, навіть на міністерські посади, «найкращих представників від усіх фракцій». Бува не омандачених водіїв-охоронців-секретарок-масажисток широкого профілю? Оскільки перша пропозиція завідомо нездійсненна, то й заклики до урядової «ширки» є звичайнісіньким словоблудством. А хто сказав, що всі без винятку виборчі і не тільки піар-кампанії всіх без винятку політиків «від України» є нічим іншим, ніж словоблудством? Невже ще не переконалися?
Третя ініціатива лукавої Ю. заслуговує на овації. Це ж треба утнути таке несосвітенне: владоголік добровільно відмовляється від влади. Задля України, на благо і в ім’я народу! А най тобі копа літ! «Залізна» Юля готова поступитися прем’єрством, якщо... Кажуть, диявол криється в деталях. Від себе додам, і в умовах. Мужики, змахніть мозолистою рукою скупу чоловічу сльозу розчулення. Пані і панянки, угамуйте дрібні як бісер жіночі сльози умиління. «Самопожертва» хитрющої прем’єрші обумовлена завідомо нереальними умовами:
а) якщо буде створена глобальна парламентська коаліція;
б) якщо партійно-фракційні баби Параски-Палажки домовляться про узгоджену кандидатуру на посаду прем’єр-міністра;
в) якщо універсально-«ширкануті» вожді зуміють поділити владні сідала (бажано без мордобою, якщо це можливо).
Ми сподобилися бути мимовільними свідками чи не повного джентльменського набору, скажімо, не зовсім охайних прийомів політичної боротьби БЮТ проти дочасних виборів. Блокування парламентської трибуни та президії? На будь який смак. Сутяжництво з участю «силових» масок-шоу та нахабних від своєї недоторканості нардепів? Скільки завгодно. Винесення політичного сміття з хати по закордонах? Так назло ж побратиму по Майдану можна і державу обгидити. Перебрати контроль над ЦВК та ключовими адміністративними судами загальної юрисдикції? Так вони ж ніколи не були незалежними, до того ж і президент, даруйте, пре на суди як бульдозер.
Усе це сороміцтво, неподобство, гризня, бої без правил задля одного: максимально скоротити відстань між прем’єрством Ю.Т. і президентськими виборами. Чим менша відстань, тим легше перестрибнути з прем’єрського крісла в президентське. Ідеально було б, звісно, це дочасне президентське виборче чадо задушити ще в утробі, щоби ввійти у виборчу кампанію у всій красі прем’єрських прибамбасів. Якщо не вдасться, то принаймні проблема бути-не бути дочасним виборам є хорошим приводом, щоби поторгуватися з В.Ю. Е ні, Ю.Т. достатньо розумна, щоби вчитися на чужих помилках. Це єнакієвський пацан «лоханувся» на минулорічних торгах з В.Ю. – і втратив владу. А все тому, що торгувався на умовах президента, себто скільки вербових груш наобіцяє йому В.Ю. за ЗГОДУ на дочасні вибори. Юля веде гендель на своїх умовах: що хоче отримати В.Ю. за свою ВІДМОВУ від дочасних виборів. Нахабно? Яке «добридень», таке й «будь здоров».
Варто пам’ятати, що ці 9 місяців прем’єрства Ю.Т. працювала в екстремальних умовах: при відверто ворожому та ще й публічному відношенні до неї президента; під цькуванням найрізноманітнішими надуманими аж до маразму звинуваченнями канцелярських псів президента; при потаємному, а то й відвертому спротиві президентських маріонеток з «Нашої України»; при постійному, по команді «Фас!» олігархів, гавканні «ланцюгових псів демократії». І на все це одна реакція: не дочекаєтеся! Бо ще не придумали тих форс-мажорів, які могли б стати на заваді владолюбству Юлі.
Дика, неймовірна, абсурдна до шизофренії ситуація: президент місяцями не зустрічається з прем’єр-міністром. Пікантність ситуації в тому, що Ю.Т. є, т.б.м., політичною похресницею В.Ю. Звісно, подавав В.Ю. цю кандидатуру на посаду прем’єра з величезною нехіттю, огидою та, між нами мужиками, мовлячи, з матюк..., даруйте, зі щирими непарламентськими виразами, але... Так уже карти лягли, що замість клятвенно обіцяної Януковичу посади прем’єра, на ній, іронія долі!, опинилася гіркіша полину настоєному на жовчі нелюба Юля. Чи ж можна дорікати президенту, що його ненависть укупі з глибоко затаєним острахом перед цією безпардонною закосиченою відьмою переважає державні інтереси, думку більшості народу, висновки експертів, зрештою, здоровий глузд? Чи можна картати Юлю, що на своєму шляху до, чого там лукавити, абсолютної влади, вона заключає тимчасові угоди з нечестивцями (а як треба, то і з Люцифером), використовує брудні політтехнологічні прийоми, крутить своїми принципами як циган сонцем, безоглядно кидає свою біло-сердечну орду на блокування то трибуни, то судів, послуговується як виробами одноразового використання то європейськими достойниками, то євразійськими гебешниками, по-жіночому мстиво-безжалісно раз-по-разу пошиває в дурні набундюченого президента?
Одне слово, добрий на доброго наскочив: один другого не видасть. І заради якої-такої високої цілі? Щоби не збитися на манівці, виставимо для себе декілька дороговказів:
а) надаремно не шукати чогось високого, благородного, навіть просто добропорядного в їх цілях: владоголіки прагнуть влади заради влади;А знаєте, грець з ними, з цими дочасними виборами. Вони ще не наші, оскільки і на цей раз вибирати прийдеться між, делікатно кажучи, інтернаціональними олігархічними кланами, для годиться прикритими партійними фіговими листками. І з цим наразі нічого не вдієш: на фоні почасти мінливості, почасти непевності українського політичного болота це є константа, стала величина. Це не гравці і не фігури на політичній шахівниці, а ті, хто встановлює правила гри і наказує гравцям пересувати ті чи інші фігури на ті чи інші клітинки. Народу, даруйте за гординю, звісно ж, електорату милостиво дозволяється раз на п’ять років здійснити ритуальне дійство: продефілювати через кабінки для таємного голосування і тим самим виконати свій громадянський і десь навіть конституційний обов’язок. Після чого вступають у силу їх права. Так було, так є і так буде, допоки не вимре населення, для якого Україна всього-лиш територія, місце проживання, і не виростуть громадяни України. Уже скоро, залишилося почекати якихось 15-20 років.
б) не переоцінювати свою значимість: для владоголіків народ – це голоси на виборах, себто засіб для досягнення влади;
в) не завдавати собі зайвого клопоту підозрами щодо наявності у владоголіків будь-яких моральних гальмів;
г) запастися харчами і зброєю для виживання в обіцяному ними раю.
Наразі прикинемо, у якій-такій державі ми проживали б, якби олігархічно-мафіозним кланам удалося державні чепіги одноосібно вручити або в пещені руки, які ніколи не крали, Віктора Ющенка, або у виманіжені, зі схованими кігтями ручки Юлії Тимошенко, або в кремезні, грабасті «краби» Віктора Януковича.
При наших збочених державних інститутах, недоношеному громадянському суспільстві, звихненії демократії, владному безладі та відсутності національної ідеї як основи менталітету основних політичних гравців бачення побудови держави визначається ступінню пранцюватості цих гравців. Щось завітіювато утнув. Одне слово, кожен хоче збудувати Україну «під себе, любимого (му)». Цікаво, і в що це ми можемо втелющитися?
Для Віктора Ющенка комфортно правити Україною патріархальною, бажано з пасторальними пейзажами в стилі Трипілля, як це уявляє собі наш аматор-археолог. І щоби по всій Україні пасіки, арсенали (ті, що мистецькі, звісно), пам’ятники і хрести. Та тіпун вам на язик, і треба ж таке ляпнути! Не справжі хрести, а символічні, себто з натяком на історичні події, чомусь виключно трагічні.
І десь-там, на Печерському піднебессі сидітиме на троні Віктор Мудрий (Ющенко), він же Патріарх, Король... ні, Гетьман Сонце, Батько нації, Непогрішимий і Всевідаючий. Увесь такий розумний як Гершкові штани і недосяжний для черні. Живе втілення легенди, мо’ й Бога Ягве, себто Месія. І ПАНУВАТИМЕ. Ні, не керуватиме державою: не царське це діло перейматися ЖЕКівськими проблемами чи там успішним вимиранням населення або, смішно подумати, рівнем добробуту підданих. Керуватимуть фаворити – хвацькі хлопці з розвиненим хапальним інстинктом та відмерлими ще в зародковому стані моральними засадами.
І раз на рік (мо’ й раз на три роки) чернь сподоблюватиметься лицезріти явління живого Месії, Патріархі, Батька... і т.і., і т.п. і почути його розлогі просторікування, даруйте, веломудрі моралізування з приводу чогось, у чому тільки один він і впевнений, що розбирається. Бувають, знаєте, такі самовпевнені суб’єкти, переконані, що тільки вони з’їли увесь розум у світі, тільки вони знають куди і на кий ляд вести народ, навіть якщо цей народ упирається. Усяк по своєму казиться, але ж не на посту Президента України!
Владолюбство, знаєте, не найбільший з гріхів. Воно стає справжньою бідою для народу, коли поєднується з маніакальною впевненістю вождя в своїй обраності, у своєму особливому призначенні – бути Месією.
Юлія Тимошенко. Закони жанру не дозволяють вживати гекзаметр. А жаль. Про цю фурію українського політикуму варто говорити мовою епосу, билини, принаймні, у соковитих непарламентських виразах простолюду. Якщо спробувати визначити «родзинку» її ментальності, я б назвав усеїдність: у ідеології, у принципах, у засобах, у методах, у моральності (політичній, звісно).
Вона класичний, канонічний трудоголік. Працювати задля того, щоби заробити на комфортний відпочинок? Абсолютно неприйнятно! Відпочивати рівно стільки, щоби набратися сил для ефективної праці – оце обов’язок свідомого громадянина! За великим рахунком, Ю.Т. є духовною послідовницею Л.Троцького з його ідеєю «трудових армій». Кому не надокучило слідкувати за ідеологічною еквілібристикою Ю.Т., той пам’ятає її палкі промови з роз’ясненням (між іншим, досить путаним і невиразним) ідеології «солідаризму», котру буцім-то сповідує партія «Батьківщина». Звісно, ніхто не зрозумів, у чому ж все-таки суть цієї ідеології. Нічого дивного, оскільки про такі речі відверто та ще й уголос не говорять. «Економічний солідаризм» - це, по суті, той же «казармовий соціалізм», при якому плебс має працювати з повною самовіддачею, а мудрий вождь справедливо розприділяти здобутки їх праці.
Не піддається сумніву домінуюча, усепоглинаюча пристрасть Ю.Т. – влада. Її держава – це держава вождя, фюрера, диктатора. Нація, віра, мова, духовність, історична рухлядь – це все вторинне. Воля вождя – ось що первинне. Кожна думка істинна, якщо вона збігається з думкою вождя. Усі інші – помилкові, а значить ворожі, антидержавні.
Чи буде Україна Юлі незалежною, соборною, самостійною? Запитання недоречне і, даруйте, дурнувате. Ви можете уявити Юлю намісницею Малоросійської губернії? Я – ні. Чи захищатиме вона національні інтереси? До останньої краплини своєї і чужої крові. Бо це буде ЮЛІНА держава. Звісно ж, обов’язкова умова: якщо національні інтереси співпадатимуть з її інтересами. Якщо ж не співпадатимуть, то це вже проблеми самих національних інтересів.
Формою правління буде, звісно, вождистська республіка. Кажете, не клеїться докупи: мовляв, диктатура і обрання органів державної влади – це ж несумісне? А ви поспілкуйтеся на цю тему з «бацьком Лукою», він вам розтолкує як схрестити їжака з вужем. Будуть, усі демократичні прибамбаси при Юлі будуть, але всі вони будуть керовані, у ручному режимі.
Віктор Янукович. Оригінальний, скажу я вам, персонаж. Хоча б тим, що щось подібне «двічі несудиме», в штиблетах із страусиної шкури, в цивілізованій державі в принципі не могло б претендувати на найвищий державний пост. Отож, гонорові українці, маємо тілесне втілення нашої цивілізованості. Будемо розпатякувати про якусь-там нашу громадянську свідомість? І я вважаю, що недоречно.
Янукович шанує Закон. Прошу підтягнути щелепи на належне їм місце, оскільки нічого ні ошелешуючого, ні неправдоподібного в цьому немає. Із законом він зустрічався неодноразово і, як правило, по різні сторони суддівського столу. Власний досвід його навчив, що страшніше кішки звіра не буває, себто людською долею вершить Суддя. Як це не дивно, але Янукович є прихильником усталеного порядку і держава, яку він собі уявляє, але ніколи не матиме можливості збудувати, мала б бути країною правовою. У сенсі керованою ним «по понятіях», які він сам і встановлюватиме.
Звинуватити Януковича з Партією регіонів у якихось ідеологічних засадах було б явним наклепом. Він просто очолює типовий бізнес-проект декількох безсоромно багатих осіб, які вже пройшли етап первинного накопичення капіталу і тепер потребують стабільної системи влади, яка гарантувала б їм збереження раніше награбованого. Юліні «соціалістичні» вибрики на кшалт «Експропріація експропрійованого!», себто «Грабуй награбоване!», їх просто лякають.
Куди прямуватиме Україна Януковича? Тільки не в Європу! Чужа вона йому, некомфортно він там себе почуває, як в одягу з чужого плеча та ще й не його розміру. Чужий і він Європі – за своїм світоглядом, за духом, за стилем мислення. Тісно, задушливо йому в європейській снобіській атмосфері. Інша річ власноруч натовкти пику міністру юстиції, покрасуватися в храмі під іконою з власним благоліпним ликом та в млостях послухати подячний молебень якогось московського ієрарха, «розвести по понятіях» конфліктуючі сторони – це йому зрозуміло, це його стихія.
Є надія, щоправда незначна, що всі ці мої фантазії не варті виїденого яйця. У такому разі ми маємо вибір між хорошим, ще кращим і ліпотою незрівнянною. І що ми з таким щастям робитимемо?
24.10.2008,
Богдан Гринчук
Немає коментарів:
Дописати коментар